Будовська Л.М., Варяник В.Т., Давлєтова Г.В. Глосарій з політології для студентів усіх форм навчання

Подождите немного. Документ загружается.

практики М.Грушевський був пошук безконфліктного розвитку

процесів, згода поміж різними національностями та соціальними

спільнотами. Грушевський розробив етичні принципи політики (Див.:

Освобождение России и украинский народ (1908), сформулював

"закон суверенізації", ідеї компромісу в політиці, закликав

здійснювати політику таким чином, щоб "не робити із свого народу

мученика ідеї".

ГУЛАК, Микола Іванович (1822 - 1899) – український діяч,

один з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства. У 1847 був

ув’язнений до Шліссельбурзької фортеці, у 1850 відісланий до Пермі.

З 1859 педагог в Одесі, Криму, на Кавказі. Праці з історії, філософії,

історії літератури.

ГУМПЛОВИЧ, Людвіг (1838-1909) - польско-австрійский

соціолог і правознавець. В рамках соціального дарвінізму розвинув

“теорію завоювання”, обґрунтувавши, що суспільне життя одвічне

становить нещадну та безперервну боротьбу поміж групами людей.

Саме цим і визначається соціальне життя в цілому. Його основні

праці: "Соціологія і політика". (1895); "Расова боротьба", (1883);

"Основи соціології", (1899); "Соціологічні нариси", (1899).

ДАЛЬ, Роберт Алан (р.1915) - американський політолог, автор

праць: "Сучасний політичний аналіз", "Вступ до демократичної

теорії", "Хто керує ?", "Плюралістична демократія в Сполучених

Штатах", "Поліархія" та ін. Понад 50 років займається дослідженнями

еліт та груп, що приймають рішення, аналізом розвитку ліберальної

демократії. Розглядає політичну систему як будь-який стійкий

/сталий/ тип людських стосунків, що включає в себе, як основні

компоненти - владу, керівництво або авторитет.

ДАРЕНДОРФ, Ральф (р.1929) - німецький соціолог, автор

праць з теоретичної соціології та актуальних проблем політичного

розвитку ФРН: розробляє теорію класів та класового конфлікту, яку

протиставляє як марксизмові, так і теоріям класової гармонії.

Головним класоутворюючим принципом вважає не відносини

власності, а відносини держави та підлеглих; економічне панування не

обов'язково приводить до політичного панування. Панівні та

пригноблені класи, на його думку, існують у всілякому суспільстві і

поміж них неминучий конфлікт. Він висуває ідеал "ліберального" та

"сучасного" суспільства, в якому соціальні конфлікти визначаються і

регулюються , існує рівність вихідних шансів для всіх, індивідуальна

конкуренція та високо мобільність.

ДЖИЛАС, Мілован (1911-1995) – югославський політолог і

публіцист. З 1940 у керівництві Союзу комуністів Югославії (СКЮ).

У 1954 за критику правлячого режиму усунений з усіх постів. У 50-60-

х рр. неодноразово зазнавав судових переслідувань. У книзі “Новий

клас”(1957; написана у в’язниці) і “Недосконале суспільство.

Теоретична критика сучасного соціалізму”(1969) виступив з критикою

тоталітаризму і викриттям переродженої партійно-бюрократичної

еліти (номенклатури). Широку відомість отримали книжки “Бесіди зі

Сталіним” та “Моя дружба з Тіто”(обидві - 1961).

ДОНЦОВ, Дмитро (1883-1973) - український літературний

критик, політичний діяч. У ідеологічних працях стояв на позиції

ідеалістичного волюнтаризму, історизму та практичного ідеалізму.

Підкреслював стимулюючу роль ірраціональної волі в житті одиниць

та спільності. Основні праці: “Сучасне політичне становище нації і

наші завдання” (1913), “Історія розвитку української політичної

ідеї”(1917), “Українська державна думка і Європа”(1919),

“Націоналізм”(1924), “Політика принципова і опортуністична”(1928),

“Де шукати наші традиції”(1938), “Росія чи Європа”(1955).

ДРАГОМАНОВ, Михайло Петрович (1841-1895) - видатний

український вчений та громадський діяч. В 1859-1876 рр., навчаючись

та працюючи в Київському університеті, брав активну участь у

громадсько-політичному житті, діяльності недільних шкіл, київської

"Громади" та ін. Виступав за національну автономію України на

демократичних принципах Після розгрому українського

національного руху в 1876 р. емігрував за кордон, де продовжував

наукову і громадську діяльність, видавав у Женеві часопис "Громада",

в якому друкувались твори українських письменників та публіцистів.

У 80-90-х рр. активно досліджує історію України. Був членом

багатьох міжнародних наукових товариств Виступав з ідеєю

рівноправності націй і народів і розв'язання національного питання

через демократичний федеративний устрій Росії. Драгоманов створив

цілісну концепцію досягнення Україною незалежності і гідного місця

в світі на основі загальнолюдських цінностей.

ДЬЮЇ, Джон (1859 - 1952) – американський філософ, один із

провідних представників прагматизму. Заперечував об’єктивність

істини, ототожнюючи її з корисністю. Розвив концепцію

інструменталізму, відповідно до якої поняття та теорія – лише

інструменти пристосування до зовнішнього середовища. Творець

педагогічної теорії, в основу якої покладено принцип “навчання через

діяння” (формування практичних навичок) .

ДЮВЕРЖЕ, Моріс (1917) - французький соціолог і політолог.

Його класичні праці - "Політичні партії" (1959), "Політичні режими",

"Соціологія політики" (1966). "Про диктатуру" (1961), "Методи

соціальних наук" (1964), та ін. Політичну соціологію розглядає як

науку про владу, що вивчає стосунки "керівників" та "керованих" в

будь-яких людських спільнотах. Його фундаментальна праця з

вивчення політичного розвитку в XX ст., виявлення закономірностей

функціонування та розвитку політичних режимів, шляхів політичного

прогресу - "Напівпрезидентські режими" (1986).

ДЮРКГЕЙМ, Еміль (1858-1917) – французький соціолог,

засновник французької школи; вчений, який зробив внесок у

дослідження різних сторін суспільного життя. Відкидав погляд, згідно

якого функції культури зумовлюються потребами індивіда. Певний

інтерес викликає концепція Д. про первісний колективний стан

суспільства, що спирається на почуття солідарності своїх членів. Він

підкреслював об’єктивність культур, явищ, що входять до структури

колективних уявлень, яких він нараховував три: по-перше, загальні

ідеї та почуття (мова, література, політ., реліг. погляди); по-друге,

моральні аксіоми й вірування; по-третє, правознавство та право; по-

четверте, економ. феномени (гроші, податки, прибутки, вартість, ціни,

економ. інтереси). Культура, діяльність, на думку Д., повинна

пом’якшувати соц. конфлікти. У російському перекладі відомі його

праці: “Метод соціології”(1899), “Про розподіл суспільної

праці”(1900), “Самогубство. Соціологічний етюд”(1912) та інші.

ІСТОН, Девід (1917) – американський політолог, професор

американських та канадських університетів. Уперше в політології

застосував системний аналіз до вивчення політичного життя

суспільства. Політичну систему визначав як ті взаємодії, за

допомогою яких у суспільстві відбувається розподіл цінностей і

примус більшості членів суспільства приймати цей розподіл як

обов’язкове. Саме ці функції розподілу й відрізняють політичну

систему від інших систем.

КАУТСЬКИЙ, Карл (1854-1938) – один з лідерів і теоретиків

німецькій соціал-демократії і ІІ Інтернаціоналу , центрист. У 1883-

1917 редактор теоретичного журналу німецької соціал-демократії

“Нойе цайт”. У 80-х рр. ХІХ –поч. ХХ ст. написав ряд марксистських

праць. З 1881р у Лондоні, тісно співробітничав з Ф. Енгельсом . З

1905р почав виступати проти радикальних марксистів (Р. Люксембург

і ін.). З початком першої світової війни зайняв пацифістську позицію.

Жовтневу революцію в Росії зустрів вороже.

КОЗЕР (1956) – американський соціолог, один із творців

сучасної конфліктології, розвивав концепцію Зіммеля, намагаючись

показати, що конфлікт має певну функцію в складних плюралістичних

суспільствах. Він доводив, що так звані “перехресні конфлікти”, коли

спільники в одному питанні є супротивниками в іншому, запобігають

виникненню більш небезпечних конфліктів по одній осі, які ділять

суспільство по дихотомічному принципі. Для складних суспільств

характерно поєднання безлічі інтересів і конфліктів, які являють

собою певний урівноважений механізм, що запобігає нестабільності.

КОНТ, Огюст (1798- 1857) - французький філософ, соціолог,

один із основоположників позитивізму, запропонував термін

«соціологія» і вперше використовував його в «Курсі позитивної

філософії»(1838). Він вважав, що соціологія є наукою особливою, що

відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі,

наукою, яка повинна використовувати прийоми спостереження,

експерименту та порівняння. Науковий позитивізм Конта поєднувався

з його еволюційним поглядом на суспільство і мислення. Останнє, на

його думку, у своєму прогресивному розвитку проходить три стадії:

теологічну, метафізичну і позитивну. Суспільства ж еволюціонують,

проходячи три основні стадії розвитку – примітивну, проміжну і

наукову. Соціальна динаміка покликана розглядати загальні закони

соціального розвитку, тоді як соціальна статика повинна

зосереджуватися на «анатомії» суспільства і взаємодії його складових.

Досліджував функціональну роль соціальних інститутів у підтримці

безперервності соціального порядку.

КОСТОМАРОВ, Микола Іванович (1817-1885) - видатний

український історик та політичний діяч. Написав понад 200 праць з

історії України та Росії, серед яких : "Русская история в

жизнеописаних ее важнейших деятелей", "Ливонская война", "Кто

был первый Лжедмитрий?”, "Смутное время московского

государства", "Гетьманство Юрия Хмельницкого", "Мазепа" та ін. В

центрі його історичної концепції - ідея народу. Народ - головний

творець історії. Костомаров поділяв революційно-демократичні

погляди, був одним із засновників Кирило-Мефодіївського Братства,

діяльність якого була спрямована проти кріпосного права, за союз

вільних слов'янських народів. Протест проти будь-якого гноблення і

рабства та відстоювання права українського народу були незмінними

принципами Костомарова.

КРОЗ’Є, Мішель (1922) – французький політолог, соціолог,

праці якого висвітлюють, зокрема, проблеми влади, бюрократії,

індустріальної соціології, теорії організації.

ЛАССУЕЛ, Гарольд Дуайт(1902-1978) – американський

політолог, представник біхевіористського підходу в політичній науці.

Сфери наукових інтересів – аналіз еліт, політична комунікація,

політична психологія. Активно використовував методи соціальної

психології, психоаналізу і психіатрії у вивченні політичної поведінки і

пропаганди, досліджував роль масових комунікацій в оформленні,

поширенні і відтворенні символіки політичної влади. Основні праці:

«Психопатологія і політика»(1930), «Політика: хто одержує, що, коли,

як»(1936), «Демократія через суспільну думку»(1941).

ЛЕНІН (УЛЬЯНОВ), Володимир Ілліч (1870-1924) -

російський політик і державний діяч, публіцист, вождь і один з

головних ідеологів Жовтневої революції 1917р. в Росії, організатор Ш

Комуністичного Інтернаціоналу. Спираючись на західноєвропейську

соціалістичну думку та враховуючи специфіку Росії, він у загальних

рисах сформулював марксистську (більшовицьку) політичну доктрину

XX ст. Центральне місце у ній займає питання про класову боротьбу,

що є "одним з найголовніших питань марксизму". Він виробив ряд

положень про тактику більшовицької партії щодо інших політичних

партій та опозиційних організацій, стратегію й тактику "нової

економічної політики", сформулював основні положення закордонної

політики пролетарської держави, визначив її стратегічні

зовнішньополітичні цілі та поняття державного інтересу у сфері

закордонної політики соціалістичної держави.

ЛИПИНСЬКИЙ, В'ячеслав Казимирович (1882- 1931) –

український історик і політолог. У своїх працях сформулював

політичну доктрину української монархічної державності. Політичним

ідеалом для України вважав спадкоємну монархію на чолі з

гетьманом. Сформульована ним концепція аристократії базується на

принципі «територіального патріотизму», що є найбільш важливим

національним фактором, оскільки він сприяє розширенню

консервативної ідеології, християнської релігії і солідарності, а

концепція хлібороба – господаря, як рушійної сили політичного

процесу займає в його доктрині одне з центральних місць,

землеробство разом зі своїми функціями повинне також формувати

союз з армією, що сприяло б зовнішньополітичним союзам,

включаючи східнослов'янські народи.

ЛОКК, Джон (1632-1704) – англійський філософ , ідеолог

англійської буржуазії кінця XVII століття. Виходячи з концепцій “

суспільного договору” та суспільного права, розвинув теорію

буржуазно – монархічної конституційної держави, яка була формою

політичного компромісу буржуазії з дворянством. Власні політичні

погляди та установки Локк обґрунтував за допомогою філософії

історії, ядром котрої були вчення про природне право та суспільному

договорі. За Локковою концепцією виникнення держави у давні часи

внаслідок зростання народонаселення виникли признаки

переростання природного стану в “війну усіх проти усіх”. Локкова

теорія розподілу влади є свого роду аналогією промислового поділу

праці.

МАКІАВЕЛЛІ, Нікколо (1469-1527) - один із найвидатніших

представників політичної думки епохи Відродження. У своїх творах

"Государ", "Історія Флоренції"', "Міркування про першу декаду Тіта

Лівія" вперше розглядає політику як самостійну дисципліну окремо

від моралі та релігії. Впроваджує поняття "держава", розглядаючи її як

вищий прояв людського духу, прихильник держави на правовій

основі. Зробив вплив на багатьох політичних діячів ХУП-ХУІІ вв.

Політичним ідеалом для нього була поміркована демократична

республіка. Найповніше ідею одноособової політичної влади висловив

в "Государі".

МАРКС, Карл (1818-1883) - німецький мислитель, економіст,

громадсько-політичний діяч, ідеолог марксизму - однієї з

найвпливовіших течій політичної думки у новітній історії. У 1842-

1843рр. редагував ліберальну "Рейнську газету", під впливом М. Гесса

перейшов на комуністичні позиції. Написав ряд творів, серед яких

"Капітал", "Класова боротьба у Франції з 1848 до 1850рр.",

"Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта". Брав активну участь у

створенні І Інтернаціоналу (1864). Сформулював своєрідну "релігію

революції", в основних рисах подав її ідеологічне та економічне

обґрунтування, а також власне бачення історичного процесу, його

перспектив.

МЕЛЬЄ, Жан (1664-1729) французький філософ – матеріаліст,

атеїст та утопічний комуніст;сільський священик. В творі “Заповіт”

піддав критиці феодально - абсолютистські порядки та релігійні догми

, висунув проект ідеального комуністичного суспільства.

МІЛЛС, Чарльз Райт (1916-1962) - американський соціолог і

публіцист. Твори: "Владна еліта" /1956/, "Причини третьої світової

війни" /1958/, "Соціологічне уявлення" /1959/. Послідовник поглядів

Маннгейма К. та М.Вебера /прихильники поглядів на інтелігенцію як

на еліту, здатну забезпечити суспільний прогрес/. Вважав плідним

метод Маркса, але теорію марксизму розглядав як застарілу. Він

розвинув положення про роль творчої інтелігенції, вплинув цим

самим на ідеологію "нових лівих". Виступав з різкою критикою

антигуманних тенденцій сучасного йому американського

суспільства, показав всевладдя олігархії, що складалась з

представників корпорацій, урядової бюрократії та вояччини. Ця

критика сприяла одночасно усвідомленню пошуків шляхів

вдосконалення суспільного розвитку.

МЕРРІАМ, Чарльз Едвард (1874-1953) – американський

політолог, один із творців сучасної політичної науки. У своїх роботах

розвинув біхевіористський підхід до вивчення політичних явищ.

Розробляючи нову методологію наукового аналізу Мерріам

обґрунтував міждисциплінарні дослідження, широке використання

кількісних методів, наполягаючи на твердому зв'язку політичної науки

з дійсністю. Усі ці питання широко висвітлені в його книзі «Нові

аспекти політики»(1925). Мерриам стояв у джерел формування нових

напрямків політичних досліджень, вніс великий внесок у вивчення

феномену політичної влади і теорії дипломатії («Політична влада: її

структура і сфера дії »(1934), «Що таке демократія?»(1941)),

дослідження американської партійної системи і політичного лідерства

(«Американська партійна система» (1922)), осмислення проблем

цивільного виховання («Виховання гражданственності в США»

(1934)).

МІХЕЛЬС, Роберт (1876-1936) - німецький соціолог, один із

засновників політичної соціології. Автор закону олігархії політичних

партій, неминучості переродження всіх демократичних партії і систем.

Обґрунтував поняття харизматичного лідерства, бюрократії,

перетворення керівної верхівки (групи) в частину правлячої еліти. Від

соціал-демократизму, анархо-синдикалізму, від енергійного

антиавторитаризму ранніх праць він наприкінці життя прийшов до

авторитарних, а потім до фашистських ідей. Головний твір “До

соціології партійності в сучасній демократії” (1911), де він на

прикладі німецької соціал-демократії досліджував “олігархічні

тенденції у груповому житті”.

МІХНОВСЬКИЙ Микола Іванович (1873 - 1924) –

український політичний діяч, один з засновників «Братерства

тарасівців» і Революційної української партії, автор промови

«Самостійна Україна» (програмної платформи РУП 1900 р. ).

Міхновський вважав, що необмежена воля всебічного духовного

розвитку людини, його кращого матеріального стану може даватися в

державі «одноплемінного національного змісту», що кожна нація

прагнути проявитися у формі незалежної самостійної країни, що

«найбільш пишний розквіт індивідуальності можливий лише в

державі, для якого прагнення індивідуальності є метою, - тоді стане

зрозумілим, що державна самостійність – це головна умова існування

нації, а державна незалежність – це національний ідеал у ланцюзі

міжнародних відносин». Розробив проект конституції.

МОГИЛА, Петро Симеонович (1596-1674, Київ) - діяч

православної церкви та освіти, митрополит Київський та Галицький (з

1632 року).

В 1627р. його було обрано Києво-Печерським архімандритом. В

питаннях політики орієнтувався на угоду з Польщею, але був проти

унії православної церкви з католицькою. Домігся з польського короля

визнання легального становища української православної церкви, а

також передачі уніатами Софійського собору, Видубицького

монастиря та інших церков. Опікувався розвитком національної освіти

в Україні, яку впроваджував в створеному за його ініціативою в 1632

році Києво-Могилянському колегіумі (з 1701 року - Академія).

МОНТЕСК’Є, Шарль Луі (1689-1755) французький

політичний мислитель, один з видатних теоретиків в науці про

політику. Головні праці «Персідські листи», «Про дух законів». Його

внесок у світову скарбницю конституційних ідей про політику, волю

та шляхах її забезпечення, громадського права та форм його

здійснення, залежність “Духу законів” від географічних умов

розташування тої чи іншої держави, від форми політичного

володарювання та інше рахується величезним. Ідеї Монтеск’є

здійснили великий вплив на український конституціоналізм 19-20

сторіч. Монтеск’є вважав головним завданням держави – забезпечення

людині політичної свободи . Запевнює, що забезпечити свободу

людям можуть три гілки влади, незалежні одна від іншої –

законодавча, судебна та виконавча.

МОР, Томас (1478-1535) – англійський утопічний соціаліст,

державний діяч. Народився в місті Лондоні. В 1504 р. був вибраний до

парламенту, де виступив проти фінансової політики Генріха Vl . В

трактаті “Золота книга, стільки ж корисна, як і забавна, про найкращій

устрій держави і новий острів Утопія” (1516 р.) дав знищуючу

критику сучасних йому соціально політичних укладів, описуючих

народні лиха, викликані масовим обезземеленням крестиян в

результаті першочергового накопичення капіталу. Є

першозасновником течії утопічного соціалізму, яке вплинуло на

наступні сторіччя.

МОРГЕНТАУ, Ганс (1904 - 1982) – американський політолог,

класик політичної науки в області міжнародних відносин, один з

батьків – засновників школи «політичного реалізму». Його бачення

зовнішнього світу і закономірностей, що ним керують, базується на

трьох постулатах: головним суб'єктом міжнародних відносин є

національна держава, що проявляє свої інтереси в категоріях сили;

наслідком цього, внутрішньою пружиною, що рухає міжнародні

відносини, стає боротьба держав за максимізацію свого впливу в

зовнішньому середовищі; оптимальним її станом є міжнародна

(регіональна) рівновага сил, що попереджає утворення національної

чи коаліційної сили, яка перевершує існуючі держави і їхню коаліції,

що досягається ( свідомо чи несвідомо) політикою балансу сил. Ці

ідеї були викладені Моргентау в його фундаментальній праці

«Міжнародна політика» (1948).

МОСКА, Гаетано (1858-1941) - італійський дослідник, один з

основоположників політології. Поряд з Парето є творцем сучасної

теорії еліти. Визначає вічність поділу суспільства на класи - "панівний

політичний клас" та керована, неорганізована більшість. Вважає

міфом такі поняття, як народне представництво та суверенітет.

Народовладдя, реальна демократія - утопія, не сумісна із законами

суспільства та з людською природою. Влада, за згодом Моска, може

бути від народу, для народу, але не може бути владою народу. Вважає,

що пануючий клас - еліта, спираючись на "наукову політику", з часом

буде формуватись не на майновій основі, а на ґрунті розуму,

здібностей, освіти та заслуг своїх попередників. Але це в далекому

майбутньому. Вважає, що оновлення еліти повинно забезпечувати

стабільність суспільства. Висуває три варіанти динаміки "правлячого

класу" ("увічнення " без оновлення, "увічнення" з оновленням, чисте

оновлення), поєднуючи з двома формами державного правління -

автократичною та ліберальною. Звідси - чотири типи держави:

аристократично-автократична, аристократично-ліберальна,

демократично-автократична і демократично-ліберальна. Моска

підозріло ставиться до загального виборчого права, парламентаризму,

критично - до демократичних інститутів.

ОРЛИК, Пилип Степанович (1672 - 1742) - український

політичний діяч, писар Генеральної Військової канцелярії, гетьман

України. Здобув освіту в литовській школі та Києво-Магилянському

колегіумі. З 1700 року - генеральний писар Військової канцелярії.

Після поразки в битві під Полтавою емігрував за кордон, в 1710 г.

його було обрано гетьманом.

В той же рік було створено першу в світі Конституцію, автором

якої був П.Орлик. Цей документ має неабияке політологічне значення

для розвитку політичної думки всього світу. Вперше в цьому

документі було закріплено всі основні права та обов'язки жителів

держави. Було окреслено політичну лінію Війська Запорозького та

зовнішню політику держави. Були визначені основні засади розбудови

держави на базі православної віри, доведено необхідність створення

судової системи та системи соціального захисту. В Конституції

закріплено також економічні відносини всередині держави між

жителями та декларовано інститут наглядових рад за діями органів

управління державою і окремими особами, що мають владу.