Будовська Л.М., Варяник В.Т., Давлєтова Г.В. Глосарій з політології для студентів усіх форм навчання

Подождите немного. Документ загружается.

системи державі, колективними цілями, загальнообов’язковою

ідеологією.

Уніатство (унія - союз) – У 1596 році на церковному соборі у

Бресті Ватиканом на землях Західної України та Білорусії була

укладена церковна унія, тобто, повідомлено про утворення на місці

православної церкви греко-католицької, уніатської. Уніатська церква

визнала главенство папи римського і догмати католицизму, але

отримала право зберегти традиційні релігійні культи і використання

місцевої мови для богослужіння.

Сучасна греко-католицька церква діє в Україні в її Західних

областях.

Унітарна держава (від лат. unitas – єдність, однорідний) –

форма національно-державного устрою, за якою територія держави

підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області,

округи, райони, департаменти і т.п.). В унітарній державі є одна

Конституція, один вищий представницький орган державної влади,

один уряд і т.д. В окремих випадках до складу унітарної держави

можуть входити одна чи декілька територіальних одиниць, що

користуються автономією.

Устрій суспільний – стійка система суспільних відносин,

закріплених в певному типі політичних і соціальних інститутів.

Утопія (від грець. u – немає і topos – місце – місце якого не

існує) - це зображення ідеального суспільного ладу, позбавленого

наукового обґрунтування, яке суперечить природному перебігу життя.

Цим терміном позначаються твори, програми, умонастрої, які містять

в собі нереальні плани суспільних перетворень. Першозасновником

терміна “утопія” є Томас Мор (1516р.).

Фашизм (від лат. fascio – пучок, в’язка) – ідейно-політична

течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та

найвищої реальності та догматизованого принципу соціальної

справедливості; екстремістський політичний рух, різновид

тоталітаризму.

Федерація – форма державного устрою, яка являє собою

складну (союзну) державу, що складається з державних утворень, які

володіють юридично визначеною політичною самостійністю.

Державні утворення (республіки, штати, землі, провінції, кантони і

т.п.), що складають федеративну державу, є суб’єктами федерації і

мають свій власний адміністративно-територіальний поділ. При цьому

існують дві системи вищих органів влади – федеральні органи і

відповідні органи членів федерації.

Форма правління – організація верховної державної влади,

порядок створення її органів та їх взаємодія з населенням. Існує дві

основні форми державного правління – монархічна і республіканська.

Формація – історичний тип суспільства, що базується на

певному способі виробництва, характеризується специфічною

структурою (базисом і надбудовою) і законами виникнення,

функціонування і розвитку.

Фракція парламентська (від лат. fractio – розламування) –

організована група депутатів парламенту чи органів місцевого

самоврядування (легіслатур), які належать до однієї або кількох

споріднених політичних партій, мають сильні позиції, прагнуть

проводити в колегіальному органі певну лінію, дотримуються

фракційної дисципліни.

Футорологія (від лат. futurum – майбутнє, грець. logos – слово,

учення) – система наукових концепцій, яка використовує різноманітні

наукові дослідження для прогнозування перспектив глобальних

соціальних і політичних процесів.

Харизма (від грец. charisma – милість, благодать, божий дар) –

особливий тип легітимності, організації влади і лідерства, заснований

на виняткових якостях тієї чи іншої особистості, головним чином

релігійного або політичного діяча, що дозволяють йому здійснювати в

суспільстві функції пророка, вождя чи реформатора.

“Холодна війна” – термін виник після Другої світової війни і

вживався для позначення політики конфронтації США та країн

Західної Європи з одного боку, і СРСР, а також країн “соціалістичного

табору” із іншого боку. Початком “холодної війни” прийнято вважати

промову У.Черчілля в Фултоні (США) 5 березня 1946р. Результатом

“Холодної війни” стало зростання міжнародної напруженості, гонка

озброєнь, підсилення загрози виникнення нової світової війни. Період

“Холодної війни” – друга половина 40-х – середина 80-х рр. ХХ ст.

Християнство (від грець. Christos; букв. - помазаник) – одна з

трьох світових релігій (поряд з ісламом та буддизмом), що включає

три основні гілки – католицизм, православ’я і протестантизм -

об’єднані вірою у Христа. Християнство виникло в умовах загальної

кризи Античної цивілізації в другій половині першого століття в

східній частині Римської імперії.

Хунта (від ісп. junta – зібрання, об’єднання) – група

заколотників, яка незаконно захоплює владу і править із

застосуванням диктаторських методів

Шовінізм (від фран. chauvinisme – від імені капрала

наполеонівської армії Н.Шовена) – роздутий до ідеологічної крайності

націоналізм, що виявляється у непомірному звеличенні своєї нації,

наданні їй винятковості; робить ставку на силу для гноблення “малих”

народів, поневолення їх, таврування їх за прихильність до своєї

культури.

“Ядерна зима” – катастрофічна загроза зникнення життя на

планеті в разі ядерної війни. На думку вчених, застосування ядерної

зброї призведе до різкої зміни клімату на Землі в зв’язку с тим, що

велетенські пожежі, викиди в атмосферу величезної кількості

продуктів згорання спричинять “ядерну ніч”. Все це, разом с

порушенням радіаційного балансу на планеті, призведе до “ядерної

зими” - падінню температури на її поверхні до мінус 20 С. Це

призведе до загибелі флори і фауни. Смерть від холоду, голоду,

епідемій, променевої хвороби, відсутності питної води вразить і

населення тих країн, що не воюють і розташовані далеко за межами

воєнних дій.

Такі наслідки можуть настати від ядерних вибухів сумарною

потужністю в 100 мегатонн (а вже в середині 80-х рр. ХХ ст. в світі

було нагромаджено 15 тисяч мегатонн). Людство не здатне вижити в

таких екстремальних умовах.

2 ПЕРСОНАЛІЇ

АВГУСТИН (“Блаженний”), Аврелій (354-430) один з видних

ідеологів християнської церкви. У творі “Про граді Божиєм” Августин

виклав свою доктрину, згідно якої земному граду-державі протистоїть

світ божий, який складався з ізбранників Бога. Істина держава – це

істина церков , але вона буде реалізована тільки після історії, тобто з

іншим поверненням Христа, коли настане останнє відділення

праведних від грішників та обидві держави закінчать свій розвиток.

АЛМОНД, Габріель(1911) американський політолог, фахівець

в галузі загальнотеоретичній та порівняльній політології. Найбільшу

популярність Алмонду принесли праці по теорії політичної системи і

політичної культури. У моделі політичної системи, розробленої

Алмондом , головну увагу приділялось функціям “входу” та “виходу”.

Він показавши взаємозв’язок між політичними орієнтаціями, які

складають зміст політичної культури, і характером функціонування

політичної системи. У спільній роботі Алмонда та С.Верби

“Громадянська культура”(1963) – метод компаративістського

(порівняльного) політичного аналізу показав на прикладі

співставлення політичних культур народів п'яти країн: США,

Мексики, Італії, Великої Британії та Німеччини. Основні роботи

“Порівняльна політика: концепція розвитку”(1966), “Політика

розвинених регіонів”(1968), “ Порівняльна політика сьогодні”(1988).

АРЕНДТ, Ханна (1906-1975) німецько-американський

політолог, фахівець з проблем тоталітаризму. У роботі “Витоки

тоталітаризму”(1951) Арендт стверджувала, що націонал-соціалізм

(нацизм) та сталінізм – це нова сучасна форма держави, яку не слід

плутати з традиційними формами пригнічення. Тоталітаризм прагне

до необмеженого панування в середині своєї країни і за її межами.

Його особливими рисами є: наявність державної ідеології та терор як

метод утвердження й укріплення політичного панування, реалізації

ідеології, яка проголошується єдино вірною у трактовці законів

розвитку суспільства. “Тоталітарна людина” , як вважала Арендт, є

атомизирований, відчужений індивід, представник “маси”, згуртованої

в колективні соціальні тіла з допомогою насильства та тотальної

ідеологічної маніпуляції. Ідеальною моделлю тоталітарного режиму

вона вважала нацистський концлагєрь, у якому в людини

руйнувались звичні мотиви поведінки, мораль, а потім, з-за голоду та

тортур, нормальні психічні та тілесні реакції.

АРИСТОТЕЛЬ (384-322 до н.е) великий давньогрецький

філософ і вчений-енциклопедист, один з найдавніших мислителів в

історії людства, вчений, твори якого охоплюють всі галузі знання,

включаючи вчення про політику. В ньому він подає обґрунтування

державності, показує найкращі, "вірні" форми держави - монархію,

аристократію, політію /помірковану демократію/, і найгірші

"протиприродні" - тиранію, олігархію, демократію, де панують бідні.

Людина, згідно Аристотелю, за своєю природою - державна,

політична спільнота. Завдання науки про політику - навчити

політичного діяча мистецтву державного управління.

АРОН, Раймон (1905-1983) відомий французький соціолог і

публіцист, ідеолог ліберальної буржуазії Франції, один із авторів

концепції деідеологізації та єдиного індустріального суспільства.

Основні праці “Демократія перед обличчям випробувань ХХ

століття”, “Демократія і тоталітатизм”, “Етапи розвитку політичної

думки” та ін.

БАКУНІН, Михайло Олександрович (1814-1876) –

революціонер, один із засновників російського народництва і

теоретиків анархізму. Усе своє життя присвятив двом великим цілям –

боротьбі з існуючими політичними режимами, з державою взагалі та

теоретичному пошуку анархічного суспільного ідеалу. В найбільш

систематизованому вигляді його погляди наведені у працях

“Федералізм, соціалізм та антитеологізм”(1868), “Кнуто-германська

імперія”(1871) та “Державність та анархія”(1873).

БЕЛЛ, Даніел (1919) - найвидатніший американський політолог

і соціолог, фахівець в галузі історії суспільної думки, політичних

вчень, соціального прогнозування. Один із авторів теорії

деідеологізації та "постіндустріального суспільства", що називав себе

"соціалістом в економіці, лібералом в політиці та консерватором в

культурі". Белл є одним із найвідоміших представників

американського консерватизму.

БЕРДЯЄВ, Микола Олександрович (1874-1948) –

найкрупніший російський філософ ХХ в. На Заході Бердяєв став

популяризатором російського духовного світу. Його називали

“російським Гегелем ХХ століття”, “одним з найвеличніших

філософів і пророків нашого часу”, “одним з універсальних людей ХХ

століття”. У центрі політичної філософії Бердяєва – “вічні питання”:

особистість та воля, людина та держава. Тема держави у Бердяєва

тісно переплетена з проблемами людини, волі, добра, зла та

моральності. Він гадав, що воля, право особистості – основоположні

цінності життя – даються зверху. Ці абсолютні ідеї мають

позалюдинний і позаісторичний релігійний характер. Поза людиною

може стояти лише Бог, лише християнські цінності (і тільки вони)

можуть гарантувати свободу особистості. Ідею держави Бердяєв тісно

пов’язував з релігією. Він був упевнений, що походження держави

неможливо пояснити раціоналістичними причинами, воно завжди має

ірраціоналістичну, містичну основу. Основні праці: “Нова релігійна

свідомість та громадскість”(1970), “Філософія нерівності”(1923),

“Нове середньовіччя”(1924), “Джерела та зміст російського

комунізму”(1937), “Російська ідея”(1946).

БЕРНШТЕЙН , Едуард (1850-1932) – німецький соціал-

демократ, ідеолог реформізму та ревізіонізму.В 1897-1898рр.

Бернштейн опубліковав в “Die neue Zeit” низки статей , під загальною

назвою “ Проблеми соціалізму” в якій піддав ревізії основні

положення марксизму в області філософії, політичної економії, теорії

наукового соціалізму та пролетарської революції. Відмовився від

послідовного матеріалістичного рішення основного питання

філософії. Бернштейн заперечував саму ймовірність наукового

соціалізму . Пропагував теорію затухання класової боротьби в

буржуазному суспільстві. Всі ці теоретичні розмірковування булі

спрямованні на обґрунтування політичних вимог , згідно якому соціал

– демократія повинна була перетворитися в ліберально-демократичну

партію соціальних реформ. Вся наступна діяльність Бернштеина була

спрямована на боротьбу проти революційного марксизму.

БЖЕЗИНСЬКИЙ, Збігнев (1928) - сучасний американський

політолог. Один з авторів теорії "постіндустріального",

"технологічного" суспільства. Його праці : "Між двома війнами",

"Роль Америки у технотронну еру", "Великий провал. Народження і

смерть комунізму в XX віці" (1989). Одна з останніх праць "Велика

шахівниця" (1997), де проаналізував геополітичну ситуацію 70х років

ХХ століття в світі, особливо на Євразійському континенті.

БОББІО, Норберто – славетний італійський політолог, який

дотримувався соціалістичних поглядів, був зайнятий теоретичними

та критичними дослідженнями у галузі політики. Вважав, що «не

перебільшуючи, можна сказати, що розвиток сучасної політичної

науки почався з теорії політичного класу». Дійсно, ця теорія дала

свого роду першопоштовх дослідженню проблем елітизму й

викликала справжню ланцюгову реакцію, яка поширилася майже на

всі галузі політичних та соціальних наук.

БОДЕН, Жан (1530-1596) – французький політичний

мисливець і державний діяч. У працях Бодена «Метод легкого

вивчення історії»(1566) та «Шість книжок про державу»(1576)

розглядається розвиток історичного процесу, а також виникнення і

становлення державних інститутів у різних географічних та

кліматичних умовах. Боден стверджував, що на відміну від природи,

де існує кругове обертання, у суспільстві здійснюється прогресивний

розвиток. Державу він визначав, слідом за Аристотелем, як

сукупність родин. Її відмінність від родини, від іншого об’єднання

людей Боден вбачав у верховному, суверенному характері влади.

Боден першим в історії політичної думки дав тлумачення

суверенітету, або право творити та запровадити в життя закони,

належить державі за визначенням. Держава – володар верховної

політичної влади як всередині країни, так у в відношенні із

зарубіжними державами.

ВЕБЕР, Макс (1864-1920) - видатний німецький соціолог,

соціальний філософ і історик, який здійснив великий вплив на західну

і світову соціологію XX віку. У працях "Протестантська етика та дух

капіталізму ", "Господарство та суспільство", "Об'єктивність вченого-

суспільнознавства та соціально-політичне пізнання" та ін. Вебер

розробляє вчення про державу і політику, теорію влади, апарату влади

- бюрократії, як системи здійснення влади, створив тип буржуазного

функціонера, розкрив взаємозалежність між владою та законністю,

запропонував концепцію харизматичного лідерства вождів та ін.

ВИННИЧЕНКО, Володимир Кирилович (1880-1951) –

український письменник, політичний діяч і політичний мисливець;

заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального

Секретаріату уряду України, голова Директорії. З 1919р. в еміграції.

Значний політичний інтерес викликають його твори “Відродження

нацїї”(1920) та “Заповіт борцям за визволення”(1949). Виступав за

“повне радикальне винищення всякого національного та політичного

поневолення, самостійність України і Демократію”. Нарівні з

приватною власністю, на думку Винниченка, повинна бути й

колективна, яку він пропонував назватися колекторатія. Сформулював

етичну концепцію “чесність за собою” і нового романтизованого

соціально-філософського світогляду - конкордизму.

ГЕГЕЛЬ, Георг Вільгельм Фрідріх (1770-1831) -

найвидатніший німецький філософ, об'єктивний ідеаліст, один із

представників німецької класичної філософії. Він обґрунтував вчення

про діалектику. Центральна робота з проблем політики - "Філософія

права", в якій викладається ідеалістична теорія держави і права як

сходини розвитку духу в його об'єктивній формі. Гегель розробив

вчення про "громадянське суспільство", захищав ідею прусської

конституційної монархії, створив основи теорії групових інтересів та

їх ролі в політичній системі суспільства.

ГЕРЦЕН, Олександр Іванович (1812-1870) російський

революціонер , письменник , філософ. Закінчив Московський

університет (1833), де разом з М.П.Огарьовим очолював

революційний гурток . З 1847 р. в еміграції. Після поразки

європейських революцій (1848-1849) зневірився у революційних

можливостях заходу і розробив теорію “російського соціалізму”, став

одним з засновників народничества. В 1853 р. заснував в Лондоні

вільну російську типографію. В газеті “ Колокол” вів революційну

пропаганду, вимагав звільнення людей сільського господарства, що

мають землю .

ГІДДЕНС, Ентоні (1938) – у недавньому минулому професор

соціології в Кембріджі, нинішній директор Лондонської школи

економіки. Зробив великий внесок в інтерпретацію класичної

соціологічної теорії. Намагався знайти вирішення традиційних

проблем класового аналізу. Розглядав проблеми діяльності теорії і

структури, а також здатність соціального діяча до пізнання. Визначив

новаторський шлях інтеграції соціології та географії в аналізі часу і

простору. Він також займався дослідженнями в галузі соціології

емоцій. Основні праці: “Капіталізм та сучасна соціальна теорія”(1971),

“Політика та соціологія у вченні Макса Вебера”(1972), “Класова

структура розвинених суспільств”(1973),“Нові правила соціологічного

методу”(1976), “Дослідження про соціальну і політичну

теорію”(1977), “Еміль Дюркгейм”(1978) та “Соціологія”(1982),

“Трансформація інтимності”(1992).

ГОББС, Томас (1588-1679) - англійський філософ-матеріаліст,

сучасник англійської буржуазної революції, один із засновників теорії

суспільного договору. У працях "Філософські основи вчення про

громадянина" /1642/, "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави

церковної та громадянської" /1651/ він розробляє вчення про право і

державу, в якому відкинув теорію божественного становлення

суспільства і захищав теорію суспільного договору. Краща форма

держави, за Гоббсом, абсолютна монархія, що володіє необмеженим

характером державної влади.

ГРАМШІ, Антоніо (1891-1937) – журналіст, згодом активіст

італійської комуністичної партії, один з найбільш крупних

марксистських мислителів ХХ ст. Його праці, які становили собою

свідому спробу об’єднання соціальної теорії і політичної практики,

відрізнялися відходом від економічного детермінізму і прагнення

знайти альтернативний засіб інтерпретації ідей К.Маркса. Грамші

стверджував, що панування капіталістичного класу не може

засновуватися лише на саме економічних факторах, що воно вимагає

використання політичної сили і, що ще більш важливо, наявності

особливого ідеологічного апарату, який забезпечує згоду підлеглих

класів. Згідно Грамші, радикальна соціальна зміна може існувати

тільки тоді, коли революційна свідомість повністю розвинена, а в її

зміцненні та розвитку вирішальну роль відіграє партія. Класова

боротьба значною мірою є виявляється боротьбою між групами

інтелектуалів, коли одна з них виявляється на боці класу капіталістів,

а інша – на боці класу робітників.(Основна політична праця -

“Тюремні зошити”)

ГРУШЕВСЬКИЙ, Михайло Сергіович (1866-1934) –

видатний український мислитель, політолог, історик, державний діяч.

Його ім'я пов'язане із становленням української національної держави.

Найвизначніша праця - "Історія України-Русі" в 10 томах.

Грушевський обґрунтував свою концепцію історії України, вважав

федеративну форму найбільш доцільним засобом поєднання

державного союзу з інтересами вільного розвитку національного

життя; виступав за культурно - національну автономію українців в

межах "єдиної та неділимої Росії". Характерною рисою політичної