Бродська Р.В. Риторика

Подождите немного. Документ загружается.

не подумати про себе самих?» (Українознавство: Хрестоматія. У 2 кн. Кн. 2.

– К., 1996. – С. 170–171).

II. Виступ Збігнева Бжезінського з нагоди отримання

нагороди Антоновичів у Києві 2 липня 1992 р.

Цей вечір є святом українського інтелектуального життя, святом

життєздатності й волелюбства української нації. Нагорода, яку я мав честь

отримати, є також свідченням мого внеску української діаспори в життя

України. Я гордий бути у блискучому товаристві колег-лауреатів, що

отримують премію нині зі мною, і в не менш блискучому товаристві колег-

лауреатів, що отримали цю премію раніше. Я, зокрема, знаю, що одним із

перших лауреатів премії Антоновичів був Василь Стус, котрий життям

заплатив за відданість своєму народові. З огляду на цей факт я хотів би

присвятити свою премію, тобто її грошову частину, родичам політв’язнів, що

віддали життя за свободу...

Я маю особисті причини почувати себе щасливим тут цього вечора.

Ще з юних літ я вважав, що Україна має бути вільною, і вірив, що одного

дня вона таки здобуде собі волю. Мій батько бився за Львів з українцями,

але згодом завжди пояснював мені, що польсько-українська війна була

братовбивчою, а передвоєнна польська політика щодо України –

помилковою. Тож я ніколи не поділяв думки, що свобода для нації не конче

має пов’язуватися з незалежністю. Гадаю, вони неподільні - як душа і тіло. Я

завжди відчував це серцем і, можливо, одна з причин цього відчуття – моє

польське походження, мій польський досвід.

Я маю й геополітичні підстави вітати українську незалежність. Може,

тому що однією своєю частиною я поляк, а другою, розумом, американець.

Незалежна Україна змінює всю геополітичну карту Європи... (Українознав-

ство: Хрестоматія. Кн. 1. – К., 1996. – С. 210–211).

III. Листи Б. Хмельницького до молдавського воєводи Стефана

про дружбу з Росією та про мирні відносини з Молдовою, 1656, Чигирин

Найсвітліший князю земель Молдавії, наш вельмишановний пане і

брате.

Ніколи жодна нагода у виявленні наших послуг вашій високості не

застала нас бездіяльними. Ми повністю намагаємося дотримуватися

постійно раз встановленої приязні вашої високості до нас, поновлюючи її

якнайчастіше повідомленнями про наші послуги. Ось чому і при теперішній

нагоді ми заявляємо нашу братню щирість і гаряче просимо від Бога

найщасливіших успіхів на багато тисяч років для вашої високості. Як тільки

через послів вашої високості прийшов до нас лист князя Трансільванії, ми

дали негайно на нього відповідь; пояснили, що тільки вступили в міцну

дружбу і союз з московськими царями і татарським ханом; у нас немає

наміру дати привід до порушення цього зв’язку, скріпленого присягою,

навпаки, якщо хто-небудь з ворогів безпричинно спробує переслідувати нас,

ми вирішили дати йому одностайну відсіч. Ми ж дотепер нікому не давали

приводу для заподіяння зла, треба тільки розглянути умови нашої старої

суперечки з поляками. Хоча у нас і є намір вирядити наших послів до князя

Трансільванії, проте тепер ми цього не можемо зробити; наші посли,

вислані в різні сторони, ще не повернулися; з їх повідомленнями ми повинні

були дізнатися про стан наших справ, прийняти рішення та вирядити наших

людей в різні сторони для зміцнення дружніх зв’язків. Однак ми думаємо,

що князь Трансільванії не повинен з цієї причини виступати проти нас і

ставити під підозру тривалі почуття. В усьому іншому ретельно доручаємо

себе ласці вашої високості.

Дано в Чигирині, дня 4 квітня 1656 за старим календарем.

Ми вишлемо своїх послів до князя Трансільванії, як тільки повернуться

наші люди з Московії і Криму.

Вашої найсвітлішої високості вірний брат, готовий служити, Богдан

Хмельницький, гетьман Війська Запорізького (Українознавство. Кн. 2, с. 110–

111).

IV. Адвокат А.Ф. Коні захищає Віру Засулич,

яку звинувачують у замаху на вбивство

Петербурзького градоначальника Трепова, 1878 р.

Що був для неї Боголюбов? Він не був для неї ні родичем, ні другом,

він не був її знайомим, вона ніколи не бачила і не знала його. Та хіба для

того, щоб обуритися виглядом морально розчавленої людини, щоб обуритися

ганебним глумленням над беззахисним, треба бути сестрою, дружиною,

коханкою? Для Віри Засулич Боголюбов був політичним арештантом, і в

цьому слові було для неї все. Політичний арештант не був для підсудної

абстрактним уявленням, вичитаним з книг, знайомим за слухами, за

судовими процесами, яке збуджує в чесній душі почуття жалості,

співпереживання, сердечної симпатії. Політичний арештант був для Віри

Засулич – нею самою, її гірким минулим, її власного історією, історією

незворотно витрачених років, кращих і дорогих у житті кожної людини, яку

не спіткає важка доля, якої зазнала підсудна. Політичний арештант був для

неї гірким спомином її власних страждань, її важкого нервового збудження,

постійної тривоги, втомлюючої невідомості, вічної думки над запитаннями:

«Що я зробила? Що буде зі мною, коли ж настане кінець? Політичний

арештант був її власним серцем, і будь-яке грубе доторкання до цього серця

болісно відзивався в її збудженому єстві» (за кн.: Сергеич П. Искусство речи

на суде. – С. 118–119).

V. Заповіт Митрополита Петра Могили

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа, Амінь. Оскільки нічого над смерть

певнішого людині нема, а година смерти в Божих таємницях самого Бога

перебуває, – я, многогрішний Петро Могила, Архієпископ – Митрополит

Київський, Галицький і всієї Руси, Екзарх Святого Константинопольського

Престолу, Архимандрит Печерський, будучи хворістю навіщений від Господа

Бога й не бажаючи зоставити в якомусь непорядку дім мій, від Господа Бога

мені в зверхність доручений, всі мої наміри віддавши на всемогутню волю

Божу, учиняю короткий волі моєї, коли так Господь Бог визначив, такий

останній заповіт.

По-перше, в святій Вірі, в котрій народився, виховався і з волі й ласки

Божої достоїнство Митрополитанське недостойний на собі маю, в ній же

хочу, вік свій закінчивши, стати перед Маєстат Господа моєго. По-друге,

коли тільки позволив мені Господь з ласки своєї святої і з ласки Його

Королівської Милости Пана Мого Милостивого, бути Пастирем у Столиці

Митрополії Київської, а перед тим іще Святої Лаври Печерської

Архімандритом, у той час бачучи занепад в народі Руськім поважної

релігійности не від чого іншого, як від того, що жодної освіти і наук не

одержував, тому призначення моє зложив перед Господом Богом моїм, всі

мої достатки, від батьків оставлені... повертати частково на відновлення

зруйнованих Домів Божих, яких залишилось жалюгідні руїни, частково на

фундації шкіл у Києві, прав і вольностей народу руського...

(Українознавство. Кн. 2, с. 409–410).

VI. І. Франко. Найновіші напрями в народознавстві

...Термін «народознавство» (нім. Volkskunde) означає, власне, більше, ніж

те, що становить сферу нашої науки. Бо пізнати народ – то значить пізнати

людей, що мешкають на певній території, а також пізнати їхнє нинішнє і

минуле становище, їхні фізичні і розумові особливості, їхні інститути й

економічне становище, їхні торговельні відносини й інтелектуальні зв’язки з

іншими народами. Таким чином, до сфери народознавства входили б такі

науки, як історія політична й історія розвитку державних інститутів, історія

наук і історія промислу – все, звичайно, в сфері щонайобмеженішій,

наскільки це стосується певного конкретного народу. Безумовно, що в оста-

точних висновках наших досліджень і розвідок народознавство опирається на

ті згадані науки і зі свого боку доповнює їх своїми результатами.

З практичного погляду мусимо дещо обмежити сферу Народознавства,

і то шляхом вужчого окреслення поняття народу. Говорячи про народ, ми

розуміємо тут не масу, що мешкає в певному краї, але тільки ті нижчі

верстви, які найменше зазнали цивілізаційних змін, найбільше зберегли

слідів давнішніх епох розвитку (Українознавство: Хрестоматія. Кн. 2. – С.

283).

ТЕМА № 6. МЕТОДИКА РЕЦЕНЗУВАННЯ ВИСТУПУ

Усяке рецензування, усяка робота рецензента повинні проводитися на

основі поваги й довіри між оратором і рецензентом. У противному випадку

це може стати не користю для того й для іншого, а початком неприязних і

навіть ворожих стосунків.

Хтось із відомих людей порівняв роботу рецензента з роботою хірурга,

оскільки мета хірурга – забрати з організму все те, що для нього не потрібно,

але разом з тим і не поранити, не ущемити все те, що потрібно, щоб

поліпшити роботу організму, а не погіршити її.

Нагадаємо, що будь-яка свідома дія починається з мотивації й

завершується контролем і оцінкою.

Самоконтроль здійснюється самим автором на етапах підготовки – від

вибору теми до зворотного зв’язку. Особливо важливо знайти джерела невдач,

зрозуміти, на якому щаблі допущена помилка, які причини, шляхи її виправ-

лення.

Що ж стосується оцінки, то сам автор – найстрогіший суддя. Оцінка

дається спершу загальна, синтетична, – оцінюється результат цілого виступу,

його ефективність. Буває й так, що оратор незадоволений собою, а слухачі

зацікавилися, значить ефективність висока; хоча тішити себе не варто.

Пізніше, на дозвіллі, робиться аналіз і автор оцінює свою промову в деталях.

Нижче подано схеми 3, 4 обох оцінок.

Синтетична оцінка (схема 3)

1. Промова вдалася, не вдалася.

2. Контакт із аудиторією був, контакт був слабкий, контакту не було.

3. Оратора зрозуміли, з ним погодилися, його не зрозуміли, з ним не погоди-

лися.

4. Як оратор тримався під час промови? У якому емоційному стані він іде

із цієї зустрічі, після цього виступу?

Аналітична оцінка (схема 4)

1. Як аудиторія зустріла оратора? – Доброзичливо, байдуже, недовірливо,

неприязно, з відкритою ворожістю.

2. Як почалася промова? Ніяковів оратор чи тримався впевнено? Чи

викликала вступна частина інтерес, пожвавлення, настороженість,

байдужність, неприйняття?

3. Чи відбувався виступ за планом, чи укладався оратор у часі. Чи

доводилося скорочувати виступ, змінювати послідовність? Якщо так, то

чому?

4. Як можна охарактеризувати настрій аудиторії під час промови: чи були

ознаки зацікавленості, які саме й чи підсилювалися вони в ході

слухання? Коли з’явилися ознаки утоми слухачів або втрати інтересу і

які? Які були ознаки нерозуміння або, навпаки, зацікавленості й

захоплення?

5. Якщо аудиторія реагувала негативно, то чим це могло бути викликане?

6. Чи були в оратора помилки, повтори, невдалі звороти?

7. Як він сам оцінює вибір теми, її розкриття, свою позицію, побудову

(композицію), початок, кінець, логіку, висновки? Чим пояснити

незадоволення слухачів?

8. Як сам оратор оцінює роботу механізмів мовлення, подих, інтонації, чи

не було зайвої напруги, млявості, спрощення, фамільярності, чи вільно

він тримався, чи не зловживав жестами й мімікою?

Корисно послухати, що говорять слухачі – люди прямі, які не будуть

золотити пігулку.

Завдання

1. Приготуйте й проголосіть перед аудиторією шестихвилинну промову

(не написану) інформаційного змісту. Прорецензуйте її, опираючись на

наведену вище схему аналізу промови.

2. Прочитайте розділ «Оцінка виступу оратора» у книзі Д.Н. Александрова –

«Риторика». – М., 1999. – С. 52–54. Чи згодні ви із критеріями оцінки

виступу, запропонованими автором книги? Чи варто ставити бали за прос-

луханий виступ?

3. Складіть для себе особисту програму самоосвіти й самовиховання,

куди органічно ввійдуть риторика, культура мовлення, соціальна

активність та ін. У програмі мають бути визначені: мета як

усвідомлений мотив, змістовна частина – теорія, практика,

загальнокультурний компонент. Мінімальний термін дії програми –

один рік.

ДОДАТОК А

ПЕРЕЛІКИ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ,

ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ У РИТОРИЦІ

1. Жанри риторики, або види красномовства

Академічне красномовство

1. Лекція університетська: зазвичай – складова частина лекційного курсу,

що читається студентам, аспірантам. Служить зразком для інших подіб-

них виступів у різних аудиторіях, останнім часом – і в середніх

загальноосвітніх закладах.

2. Лекція разова, просвітительська – у клубі перед молоддю, на

підприємстві перед фахівцями та ін.

3. Доповідь на науковій конференції, у спілкуванні фахівців, учених,

звичайно викликає обговорення в дискусіях, спілкуванні.

4. Доповідь стендова – на конференціях різних типів (конгреси,

симпозіуми, семінари тощо); результати дослідження демонструються

на стенді, автор коментує, відповідає на запитання.

5. Науковий звіт з теми досліджень, зазвичай письмовий.

6. Рецензії на книги, статті та ін., аналітичні узагальнюючі звіти, аноту-

вання, редагування збірників статей та ін.

7. Дипломний твір студента при завершенні університету, його публічний

захист. Курсові роботи як підготовка до диплома.

8. Дисертація – наукова праця (магістерська, кандидатська, докторська),

публічний захист на дисертаційній раді.

9. Наукові праці: стаття, тези доповіді, монографія.

10. Навчальна література для вузу: лекційні курси, підручники й

посібники, практикуми, методичні рекомендації тощо.

11. Наукові дискусії – на конференціях, захистах дисертацій, у журналах і

газетах та ін.

12. Консультації, індивідуальне спілкування студентів і викладачів. Семі-

нари, обговорення книг та ін.

13. Вільне спілкування студентів між собою й поза вузом.

Судова риторика

1. Обвинувальна промова.

2. Захисна промова.

3. Судовий процес – дискусія (дискусія сторін, показання свідків,

вивчення документів слідства та ін.).

4. Протоколи й стенограми, звукозаписи суду.

5. Процедури слідства: допит як специфічна форма діалогу; листування;

вивчення документів та ін.

6. Слово підсудного.

7. Процедура ухвалення рішення суду, суду присяжних. Текст вироку.

Окремі ухвали суду.

Примітка: останніми роками вживається поняття «юридична

риторика», що включає в коло своєї компетенції діяльність нотаріусів,

юристів на виробництві, психологів та ін. У цих сферах формуються свої

типи промов, діалогів, документів та ін.

Богословська риторика (християнська)

1. Проповідь – зазвичай наприкінці богослужіння, панахиди, промова на

похоронах.

2. Молитва – розкриття душі, звертання до Бога.

3. Сповідь (таїнство).

4. Бесіди пастиря-священика з парафіянами, індивідуальна й соборна.

5. Спілкування місіонера зі стражденними, хворими.

6. Катехизація: вивчення основ богослов’я, Старого й Нового завітів.

7. В Історії раннього християнства – Послання, наприклад, св. Апостола

Павла римлянам, коринфянам.

8. У складі Біблії: псалми, притчі, пісні, книги.

Нагадаємо, що саме Євангеліє є твором ораторства й містить програму

проповіді-гомілетики.

Політичне красномовство

1. Гасла, заклики, тези, у яких сформульовані позиції й програми політич-

них партій.

2. Статути й програмні документи політичних партій.

3. Промови політиків-ораторів на мітингах, з’їздах, зборах, партійних з’їз-

дах і конференціях.

4. Постійна, регулярна політична пропаганда й агітація в пресі, по радіо, в

Інтернеті та ін.

5. Дискусії усередині партії або поза її складом.

6. Агітаційні заходи в передвиборні періоди й у руслі інших кампаній.

7. Проекти в галузі законодавства, програми політичних рухів у

суспільстві, країні.

8. Дискусійні виступи у Верховній Раді й інших органах. Дебати,

полеміки, дискусії.

9. Активна участь у засобах масової комунікації, володіння майстерністю

журналіста в пресі, на телебаченні. Уміння перемагати в суперечці у

вкрай напружених ситуаціях.

10. Науково-політичні твори - статті, книги, підручники з політології й ін.

11. Заклики, здатні захопити, підняти людей в екстремальних ситуаціях.

Військове красномовство

1. Бойовий заклик, що надихає, зміцнює дух воїнів.

2. Бойовий наказ, письмовий і усний.

3. Вивчення й коментування бойових статутів.

4. Військова преса, радіо, телебачення.

5. Навчальна й просвітительська діяльність серед військовослужбовців.

6. Промови полководців, командного складу в різних ситуаціях: перед

боєм, в пам’ять загиблих – над могилами, на торжествах.

7. Листи командира частини сім’ям у мирний час, сім’ям загиблих у бою.

8. Військова наука й історія, мемуари: статті, книги, зустрічі й тощо.

Діловий світ, ділове спілкування

1. Ділові зустрічі, пропозиції, формулювання умов, обговорення.

2. Ділове листування.

3. Служба експертизи, аналізу, маркетингу, менеджменту; відповідні

матеріали, документація.

4. Юридичні документи: закони, кодекси законів, постанови органів

влади й ін. Документація відомства, фірми та ін.

5. Спеціальна, професійна, наукова література, журнали, каталоги,

проспекти, реклама, термінологічні словники й довідники.

6. Організаційна документація: плани, проекти, засоби комунікації,

зв’язку, відповідні кодові системи та ін.

7. Планування на перспективу.

8. Системи контролю, оцінки ефективності.

Примітка: ділове спілкування виходить далеко за рамки традиційного

спілкування, воно досить динамічне й багато в чому засекречене (як, втім, і в

політиці, військовій справі, дипломатії).

Педагогічна риторика

(доповнення до академічного красномовства)

1. Комунікативна діяльність учителя.

2. Навчальні фрейми, сценарії.

3. Дискурс педагогічний, його аналіз.

4. Урок як складна мовна керована дія, що має когнітивну й активізуючу

функцію.

5. Інформативно-навчальний діалог.

6. Педагогічний пізнавальний діалог.

7. Етикетний діалог.

8. Дидактичний спектакль.

9. Розгорнуті відповіді учнів, їхні реферати, доповіді.

10. Перекази, виклади зразкових текстів.

11. Творчі роботи: твори різноманітних типів і цілей.

12. Шкільні газети й журнали, листування, щоденники та ін.

13. Дитяча, юнацька літературна й ораторська творчість.

Державна й дипломатична сфера

1. Мовлення й переговори державних діячів усередині країни й поза нею.

2. Оформлення відповідних письмових документів. Листування.

3. Законодавча діяльність. Складання й укладання міжнародних

договорів, декларацій, меморандумів.

4. Форми придворного й міжнародного етикету.

5. Щоденники й мемуари дипломатів, державних діячів.

Спілкування в побуті, у неофіційних і напівофіційних умовах

1. Мовний етикет на різноманітних рівнях, у різних середовищах.

2. Дружні й сімейні бесіди на різноманітні теми – на відпочинку, у театрі

під час антракту, на прогулянках і тощо.

3. Суперечки, лайки, конфлікти, скандали та ін.

4. Обговорення: від сімейних справ до міжнародних відносин.

5. Оповідання, спогади, плани на майбутнє та ін.

6. Листування, ведення щоденників, написання спогадів та ін.

7. Інформація, телефонні розмови, телеграми та ін.

8. Літературна творчість.

9. Внутрішні діалоги із самим собою, самоаналіз.

2. Види промов за метою

1. За призначенням: промови для всіх (наприклад, у рекламі); промови

лише для вибраних, компетентних, довірених осіб; промови тільки для

одного (можливо, тільки для себе).

2. Інформаційна мета – повідомлення, навчання, освіта та ін.

3. Мета – пошук істини, згоди, примирення, зняття протиріч. Наприклад,

суперечка, дискусії, полеміка, обговорення, робота погоджувальної

комісії та ін.

4. Ритуальні промови, пов’язані із традиціями, обрядами, релігійними

актами тощо.

5. Мета – установлення контакту, добрих стосунків, або, навпаки,

установлення субординації стосунків, перехід на офіційне спілкування;

6. Мета – зацікавити співрозмовників, створити умови для сприймання

подальшого спілкування.

7. Регулятивна мета, наприклад інструктаж.

8. Мета промови – наснага людей, що впали духом; це мовлення,

звернене до духовного світу людей, що опинилися в скрутному стані.

9. Промова переконуюча (проповідь).

10. Промова-заклик до дії, подолання небезпеки, можливо, до жертв.

11. Промова-наказ, імперативне мовлення («мова влади»).

12. Промова провокаційна має на меті схилити людину (звичайно не без обма-

ну) до зрадництва, розголошення таємниці, вчинкам, які суперечать

загальноприйнятим поняттям, і переконанням, або – простіше –

інтересам самого співрозмовника.

13. Промова егоїстична (навіть езопова), її мета – блиснути своєю дотеп-

ністю, ерудицією, іноді принизити іншого.

14. Естетична мета: театр, вокал, музика тощо.

Мотиви промови бувають дуже складними, вони перетинаються, однак

мовець повинен усвідомлювати свої спонукання, а слухаючий повинен

(точніше, зацікавлений) розбиратися в мотивах мовця, конструювати їх: адже

таке вміння завжди повинне бути домінантою розуміння всієї промови. Це

допоможе слухачеві підготуватися до реагування.

3. Невербальні засоби спілкування (паралінгвістика)

Психологи підрахували, що паралінгвістичні засоби в середньому

підвищують ефективність спілкування на 35%; додамо до цього, що в

окремих випадках слова – ніщо в порівнянні з тим, що говорять очі, а буває,

що мовчання нам зрозуміліше усяких слів.

Фонаційні засоби

Зміни гучності мовлення (посилення або ослаблення голосу). Темп

мовлення: прискорення або вповільнення передає емоційний стан мовця,

іноді конотації. Середня швидкість нейтрального мовлення – 120 слів на

хвилину, мовлення вчителя – 75 слів на хвилину.

Тип голосу: чоловічий, жіночий, дитячий, старечий та ін. Все це несе

часом важливу інформацію. Наприклад, утома, порушення тощо.

Тембр голосу: передає емоційні стани мовців. Різновиди тембрів:

боязкий, тремтячий голос – страх або розгубленість; твердий, напористий,

командний голос; проникливий, сугестивний та ін. Імітація тембру:

наслідування, гортанному голосу, жіночому голосу та ін. Креативний тембр:

застрашливий голос як продукт спеціального тренування.

Інтонації значеннєві: завершеність оповідального речення, інтонація

перерваного мовлення та ін., питальна інтонація. Логічний наголос –

інтонаційне виділення важливих слів. Інтонації видільні. Інтонаційне

розмежування теми й реми в реченні. Інтонаційне розрізнення в тексті при

розходженні голосів персонажів.

Інтонації психологічні, емоційні (нерідко передають додатковий зміст);

смутна – радісна, інтонація нудьги, мажорна – мінорна, патетична – іронічна,

захоплена або інтонація образи, що передає брутальність або пещення, ніж-

ність; інтонація повчальна, заступницька, інтонація задоволення або невдо-

волення, безтурботності або заклопотаності тощо.

Якщо значеннєві інтонації легко можуть бути визначені й поставлені,

то психологічні спонтанні, їх важко стримати й ще сутужніше імітувати:

кому не доводилося спостерігати й помилкову радість, і фальшиву патетику!

Тут не обійтися без майстерності акторської гри.

Паузи, нульова фонація:

 значеннєві паузи зв’язані деякими інтонаціями, наприклад наприкінці речен-

ня;

 психологічні паузи передають розгубленість або гнів мовця, а іноді при-

вертають увагу слухачів до того, що буде сказано;

 паузи, що передають мовні утруднення, наприклад пошук потрібного

слова.

Заповнювачі змушених, а іноді й навмисних пауз:

 звичайно-мимовільні: аа-а-а-аа, мммм, нуууу, слова-паразити так

сказати, чи знаєте та ін. Вони не несуть інформації й оцінюються різко

негативно;