Назад
241
нахідником, який мав численні винаходи по автомобілях і танках. Два шасі танкаКрісті М-1931Ра-
дянський Союз купив у 1932 р. у компаніїЮ.С. Уіл Трек Лейер. Після подальшої доробки на основі
цієї моделі був створений радянський танк Т-32, а також інші танки: спочатку серіїБТ (12-тонні), а
потімБТ-5іБТ-28, що випускалися ЧТЗ. Радянський танкТ-34і американськийМ-3базувалися
наКрісті обидва мали 12-циліндровий двигунЛібертітипуVпотужністю 338 к.с. із примусовим
водяним охолодженням, розроблений німецькою фірмоюБМВ. Співвідношення потужності до ваги
було більшим, ніж це було потрібно для ефективного використання, але радянські конструктори, скопі-
ювавши і це, обмежилися розробками тільки по частині озброєння танка. Замість 370-мм пушки, що сто-
яла на моделі 1931 р., була встановлена 45-мм пушка на моделіБТ-5 1935 р., а згодом укорочена
76,2–мм пушка.
Підшипники наТ-34були шведськими. У 1930-х роках танкиТ-34вироблялися з броньованої
сталі імпортованої зі Сполучених Штатів. Ще одна немаловажна деталь двигун німецької фірми
БМВ, що використовували на танкахТ-34до Другої світової війни, був спочатку розроблений фір-
мою для літаків. Додамо до цього, що 29-тонні радянські танкиТ-28і важкий 45-тоннийТ-35мали
схожість відповідно до моделей британських танківА-1іА-1 Вікерс Індепендент.
Загалом, радянські танки до Другої світової війни являли собою запозичення американських, бри-
танських і в меншому ступені французьких та італійських моделей.
Розглянемо тепер американську версію допомоги в розвитку автомобільної промисловості.
Легальне і нелегальне одержання західних технічних, технологічних новацій і їх раціоналізація ве-
де в СРСР відлік як мінімум з 1924 р., коли на базі раціоналізації автомобіляФіатзразка 1915 р. виник
первісток нашої автоіндустрііАФО-Ф15.
У травні 1929 р. радянські зовнішньоторговельні організації уклали угоду з компанієюФордз
Детройта. За цією угодою радянська сторона купувала до 1933 р. на 13 млн. доларів автомобілі і запасні
частини, аФордзобов'язувався надавати технічну допомогу до 1938 року в будівництві заводу в Горь-
кому. Будівництво Горьківського автомобільного заводу (ГАЗ) було завершене в 1931 р. З посиланням
на американські джерела вкажемо, що будівництво вела компаніяОстін, і після пуску завод став випу-
скати американську марку легкової машиниФорд-Модель Аі легку вантажівку. Потужності з виро-
бництва моторів на ГАЗ спроектовані американською компанієюБраун Лайп Тіе, а з виробництва зад-
ніх і передніх осей Тімкен-Детройт Эксл Компані.
Після від'їзду американських фахівців з ГАЗ радянська сторона приступила до випуску броне-
автомобіляБАна базі вищезгаданої марки легкового автомобіля. ЗаБАпішов броньовикБА-10,
створений на базі вантажного шасі відФорда-Модел А. У башті встановлювалася або 37-мм пушка,
або 12,7-мм важкий кулемет. Уже ближчий за нас до часу бронетранспортер БТР-40 є майже точною ко-
пією американської моделіМ-3АІ.
Газ-46був радянською версією американськогоДжипа, аГаз-63 прямою копією армійської
вантажівки США вантажопідйомністю 2,5 т.Газ-60являє собою гібридГаз-63і німецької підвіски.
НаГаз-69встановлювався американський корпус амфібії. На броньованій амфібіїГаз-47встановлю-
вався двигун відГаз-61потужністю 74 к.с., що є 6-циліндровим двигуном типуФорд. До кінця 1930-
х років ГАЗ випускав щорічно, за оцінками американців, 80 90 тис. “російських Фордів.
З берегів Волги перенесемося на Московський автомобільний завод. У 1930 р. він був рекон-
струйований компанією з ДетройтаАртур Дж. Брант. Повторно завод був реконструйований у 1936 р.
американськими компаніямиБудіХемілтон Фаундрі.
Мінський автомобільний завод був побудований за допомогою Німеччини.
Ярославський автозавод будувався за допомогою американської компаніїГеркулес Моторс Ком-
пані, а Московський завод малолітражних автомобілів за допомогою компанії, що неодноразово зга-
дується, “Форд.
Ознайомившись із західним впливом на наземну радянську індустріалізацію, глянемо в небо і про-
аналізуємо відповідний вплив на галузь авіабудування.
Між 1932 і 1940 рр. понад 20 американських компаній надали Радянському Союзові літаки, ком-
плектуючі або іншу технічну допомогу для авіабудування. Зокрема, віце-президент США Г.Уолес, яко-
му в 30-х роках удалося побувати на авіабудівному підприємстві в Комсомольську-на-Амурі, відзначав,
що все устаткування було поставлено зі США.
У 1933 р. Радянський Союз уклав угоду на суму в 780 тис. доларів з однією з американських кор-
порацій про надання допомоги в будівництві найшвидшого у світі за тих часівлітаючого човна (швид-
кість 230 миль на годину). Американська корпорація надала допомогу, завдяки якій щодоби в Радянсь-
кому Союзі випускалося 10 таких амфібій.
242
Перші радянськілітаючі човнибули створені у Ленінграді і Таганрозі. У 1932 р. завод 23 у
Ленінграді випустив 18 амфібій типуАеро-504 Лі 40 амфібій типуСавоя З-62. Остання з названих
амфібій випускалася за ліцензією італійської компаніїСосієта Ідроволанті Альта Італіа. В тому ж 1932
році таганрозький завод 31 випустив 196 амфібій типуХД-55і 46МР-5. Обидві машини випус-
калися за ліцензією німецької компаніїХейнкель. Радянський Союз придбав ліцензію в італійській
компаніїМаєчіна виробництво амфібій типуМБР. У 1937 р. була підписана угода з американською
компанією із Сан-ДієгоКонсолідейтед Ейркрафт Компаніна виробництво амфібійКаталіна.
У 1937 1938 рр. відділенняВалті Ейркрафткаліфорнійської компаніїМануфекчурінг Корпо-
рейшнпобудувало в Москві завод з виробництва винищувачів.
Американська фірмаДуглас випустила в березні 1935 р. відомий транспортний літакДС-3”.
Уже через рік Радянський Союз вирішив використовуватиДС-3у якості свого основного транс-
портного літака. У жовтні 1937 р. радянська авіапромисловість уклала з компанієюДугласугоду на
суму в 1,15 млн. доларів на постачання технології, запчастин, інструментів і матеріалів. Угода включала
також один повний літакДС-3у напівскладеному вигляді, а ще один у першій стадії будівництва.
Американські джерела відзначають, що Радянському Союзові вдалося видати з конвеєра перший літак
ДС-3, перейменований уПС-84, лише в 1940 р.
Американські фахівці стверджують, що більшість, якщо не всі, радянських комплектуючих частин
для літаків були копіями іноземних виробів. У біпланах шланги були англійського зразка, посадкові ко-
леса типуПальмер, дюралюмінієві кулеметні кільця і паливні насоси французького зразка.
При виробництві літаків широко використовується алюміній. У січні 1938 р. СРСР уклав угоду з
американською компанієюЮнайтед Інжинірингна суму 3 млн. доларів на постачання основного і до-
поміжного устаткування і надання технічної допомоги для алюмінієвого заводу в м. Запорожжі. За тих
часів це було найкраще у світі устаткування для алюмінієвих заводів.
Алюмінієвий завод 150 у м. Ступіно (під м. Москвою) вартістю 3,5 4 млн. доларів також був
поставлений компанієюЮнайтед Інжиніринг. Випуск 115596 радянських літаків у роки Великої Віт-
чизняної війни був би неможливий без цих американських заводів.
Виробництво радянською промисловістю літаків по західних зразках відрізнялося високим ступе-
нем спеціалізації. Наприклад, 2-моторний бомбардувальник ПК-2 базувався на французькій марціПо-
тезі випускався двома підприємствами. “ПС-84 (“Дуглас ДС-3) випускався в Ташкенті.ПО-2базу-
вався на типіде Галіванд Тайгєр Мозі вироблявся в Казані.
СРСР широко закуповував устаткування для авіазаводів. Наприклад, у 1938 р.Лейк Ері інжині-
ринг Корпорейшнодержала радянське замовлення на 6 могутніх тих часів гідравлічних преси. Гідрав-
лічні преси вартістю в 500 тис. доларів були закуплені також у компанійБодсборо Стіл Фаундріі
Мєшін Компані оф Бодсборо. У 1938 р. чиказська компаніяУолєс Сеплайєрс Мануфекчурінг компа-
ніпродала Радянському Союзові 7 гібочних машин.
Необхідно згадати і про сприяння Заходу в створенні радянської шарикопідшипникової промис-
ловості. Зокрема, американськаБрайянт Чакінг Гріндер компанізі Спрінгфілда, штат Вермонт, у 1931
р. поставила в СРСР 32,2 % устаткування з виробництва підшипників, яке випускала у той час . У 1934
р. вже 55,3 % випуску шарикопідшипникового устаткування цієї компанії було поставлено в Союз.
Тепер про літакові двигуни.
У 1930-х роках в Москві були побудовані авіазаводи 24 і 25. Завод 24 випускав за ліцен-
зією двигуниРайт Циклон, а завод 25 частини до двигунаРайт. Усі радянські двигуни були іно-
земними моделями, які випускалися за ліцензіями. Прототипи всіх іноземних двигунів купувалися Ра-
дянським Союзом. Ці запозичення ретельно вивчалися і копіювалися, а комбіновані радянські моделі
включали найкращі риси декількох іноземних двигунів.
У 1938 р. авіамоторобудівний завод 24 ім. Фрунзе і завод 25 щомісяця випускали близько
250 двигунівРайт Циклон (або за радянським маркуваннямМ-25). Завод з виробництва двигунів
Циклон V-1800, побудований за ліцензією в м. Пермі, був у тричі більше підприємстваРайтау Спо-
лучених Штатах.
У липні 1939 р. американська корпораціяПрайт енд Уітні Хорнетпродала Радянському Союзові
ліцензію на два своїх двигуни Твін Уосп 1830іТвін Хорнет 2180, що послужили зразком для
створення радянського авіадвигунаМ-26.
Харківський авіамоторобудівний завод 29 випускав двигуниМ-87Б, “М-85іМ-88, які були
копією французького двигунаГном-Ром 114. До 1940 р. їх щорічно випускали півтори тисячі.
Французький двигунІспано-Суізавипускався в Москві на великому авіамоторобудівному заводі,
що був у двічі більшим, ніж підприємства фірмРайтабоПрайт енд Уітніу Сполучених Штатах. Цей
французький двигун за радянським маркуванням значився якМ-105.
243
У 1944 р. радянське авіамоторобудування мало 3 типи моторів, що вироблялися за ліцензійними
угодами:
9-циліндровий радіального типу двигунМ-63з рідинним охолодженням був розроблений на
основі двигунаМ-25 1936 р., який, у свою чергу, був розроблений на основі двигунаРайт-Ціклон;
14-циліндровий двигун з повітряним охолодженням, основою якого був французький двигун
Райт-Ціклон;
12-циліндровий двигун з рідинним охолодженням типу Vпотужністю 1100 к.с., що базується
на французькому двигуніІспано-Суіза.
Технічне сприяння Заходу в післявоєнний період виражалося й у передачі Радянському Союзові
британською компанієюРолс-Ройсавіадвигунів реактивного типуНеніс,Дервент,Тей. У 1946
р. СРСР закупив 55 двигунівРолс-Ройс: 25 Ненісі 30 Дервент.
Щоб оснастити ними всі повітряні силивождя народів, такої кількості явно було замало. Але для
того, щоб двигуни скопіювати, такої кількості вистачило цілком. З 1948 і до кінця 1950-х років обидві
копії двигунівРолс-Ройсвипускалися підмосковним авіамоторобудівним заводом 45. Реактивний
двигун 45, що встановлювався спочатку наМіг-15, був прямою копієюНеніс.
Реактивний двигунЮнкерс-004став радянським двигуномРД-20. У Радянському Союзі продовжу-
валися випробування реактивного двигунаЮнкерс-012потужністю 3 тис. к.с., але недоліки в його
роботі змусили припинити їх в 1948 р. На основі двигунаЮнкерс-022у СРСР був створений двигун
потужністю 6 тис. к.с. До середини 1950-х років німецькі фахівці, яких вивезли до СРСР, створили дви-
гун потужністю 12 тис. к.с. для радянського 4-моторного бомбардувальникаТу-20і для цивільного
аналога Ту-114 Росія.
Під керівництвом німецького інженера Бранднера командою розробників з колишніх фірмЮн-
керсіБМВбув розроблений двигун, що одержав на Заході назвуАМ. Американський інженер, що
ознайомився з двигуном у 1958 р., дав йому невисоку оцінку. Двигун відрізняла проста схема, він був
великим по діаметру, розвивав тяглове зусилля в 15000 фунтів за допомогою 8 компресійних стадій.
Двигуни цієї серії використовувалися на літакахТу-104, що були цивільним варіантом бомбардуваль-
никаТу-16, скопійованого поБеджеру.
Модель літака
Початок
експлуатації (рік)
Використаний двигун
Міг-9винищувач 1946 РД-20 (“Юнкерс-004”)
Міг-15
1947 РД-45 (“Юнкерс-022 )
Міг-17
1954 ВК 2ЖД
Міг-19
1955 ВК-5
Ту-70 бомбардувальник
1950 4 двигуни поршневого типу (прототип Боінг-29)
Ту-16
1954 АМ-3М (прототип Беджер)
Ту-104 1954 прототипБеджера
Ту-20 бомбардувальник
1955 НК-12М турбогвинтовий (прототип Юнкерс-022 )
Ту-114 (варіант Ту-20) 1955 прототип Юнкерс-022
У створенні радянського реактивного винищувача найактивнішу участь взяли доктор Зиґфрід Гюн-
тер до того головний конструкторХейнкеляі професор Бенц творець німецького реактивного ви-
нищувачаХейнкель-162.
На Заході вважають, що до 1947 р. всі російські реактивні літаки базувалися виключно на німець-
ких розробках. Лише коли були отримані британські реактивні двигуни, то тоді виявилося, що саме вони
є найбільш придатними для літакаМіг-15, що був спроектований Зиґфрідом Гюнтером і запущений в
серійне виробництво під прізвищами радянських розроблювачів, вірніше, їхніх керівників Мікояна і
Гурєвіча. Зиґфрід Гюнтер залишився в забутті.
Технологія пально-мастильних матеріалів для авіатехніки також надходила із-за кордону. Так, зок-
рема, компаніяСтандарт Ойлзі штату Нью-Йорк поставила в СРСР технічну інформацію, креслення
підприємства і дослідний завод активації сірчаної кислоти для виробництва 100-октанового авіабензину
і вольторизації мастил при виробництві авіамастильних речовин.
Західні фахівці вважають, що Радянський Союз додержувався політики копіювання західної тех-
нології і при створенні стрілецької зброї.
Наприклад, авіаційні кулеметиШкасзапозичили відМаксимавикид і буфер, відЖакатса
магазин, що крутиться, відБертьє бойок, затвор, замок.
244
Радянська автоматична авіаційна гарматаШвакбазувалася на принципах дії французькоїБер-
тьє. Авіаційний кулеметШкасу 1940 р. був замінений 12,7-мм кулеметом Березіна, що був скопійо-
ваний з 20-мм фінської автоматичної гармати, захопленої під час Радянсько-фінської війни.
Гвинтівка Горюнова мала екстрактор і ежектор відМаузера. Принцип дії гвинтівки був свого ча-
су запатентований Джоном Браунінгом, але на практиці не використовувався.
На думку західних експертів, більшість радянських кулеметів, розроблених після Другої світової
війни, мали принципи дії західних винахідників Кілмена і Фріберга.
Звернемо увагу на військово-морську техніку.
До 1941 р. СРСР мав у своєму розпорядженні 3 лінкори, 8 крейсерів, 85 есмінців і торпедних кате-
рів, 24 мінних загороджувачів, 75 мінних тральщиків, 300 торпедних човнів, 250 підводних човнів. Усі
вони були побудовані на Заході або відповідно до західних креслень. До Другої світової війни (у 1939 р.)
було розпочате будівництво тільки одного лінкора III-й Інтернаціонал. Його будівництво було закін-
чено наприкінці 1940-х років.
Виробництво підводних човнів у Радянському Союзі почалося в 1928 р. Човни класуЛкопію-
валися з британськогоЛ-55, який мав необережність потонути біля Кронштадту. До 1938 р. було випу-
щено 23 човни цього класу. Виробництво човнів класуМ маленького 200-тонного берегового підвод-
ного човна стало можливим тільки завдяки впровадженню електрозварювання за договором про технічну
допомогу між СРСР іДженерал електрик. Розробки всіх наступних радянських підводних човнів пере-
бували під сильним техніко-технологічним впливом німецьких підводних човнів класу V.
Зазначимо, що радянські пошукові радари базувалися на радарі військово-морського флоту США
маркиСЖ. Радари по наведенню гармат базувалися на британській моделіМарк-ІІ.
Як відомо, устаткування годинникової промисловості використовується не тільки за своїм прямим
призначенням, але й у воєнних цілях для випуску воєнної продукції детонаторів артилерійських сна-
рядів, годинникових механізмів авіабомб та ін. Більшість радянських устаткувань довоєнних годинни-
кових заводів було поставлено зі Сполучених Штатів і Швейцарії, у деяких випадках СРСР виготовив
таке устаткування, використовуючи при цьому західні зразки.
Зокрема, у 1929 р. було закуплено годинникове устаткування американської компаніїУ.Аусоніа
Жмут компанізі штату Нью-Йорк на суму в 500 тис. доларів. Ним було оснащено 2-й Московський го-
динниковий завод, що будувався під керівництвом американських і німецьких фахівців. Незабаром після
введення в дію, він був пристосований до випуску воєнної продукції. У 1930 р. годинниковий завод
компаніїДебер-Хемптонз Кантона, штат Огайо, був передислокований у Радянський Союз і введений
у дію за допомогою 40 американських фахівців.
Не обійшлося без західних технологій і в галузі хімії.
Технологія виробництва синтетичного азоту прийшла в СРСР з американської компаніїНітроген
Інжиніринг корпорейшн. До 1934 р. Радянський Союз придбав у названої корпорації устаткування на 1
млн. доларів.
У 1932 р. були завершені переговори між компанієюДюпоні Радянським Союзом про будівниц-
тво гігантського заводу з виробництва азотної кислоти потужністю 1 тис. тонн на день, або 350 тис. тонн
щорічно. У середині 1930-х років була укладена угода між Радянським Союзом і американською фірмою
Геркулес Паудер компаніпро виробництво вибухових речовин.
Як вважають на Заході, основні підприємства не тільки хімічної, але й усієї важкої промисловості
СРСР, які стали до ладу в 1936 1940 рр., були спроектовані і побудовані за допомогою західних компа-
ній. Підприємства по крекінгу, особливо з виробництва авіабензину, а також всі нафтопереробні підпри-
ємства вдругому Бакуі в інших регіонах були побудовані за сприянняУніверсал Ойл Продактс,
Баджер Корпорейшн,Абео Продактс Макки корпорейшніКеллог компані. Передові за тих часів
сталепрокатні заводи були побудовані в СРСР за контрактом зЮнайтед Інжиніринг. У 1938 1939 рр.
Тюб Редбюсінг компаніпобудувала в Нікополі сучасний трубопрокатний завод і поставила устатку-
вання ще для одного трубопрокатного заводу. Кілька підприємств з виробництва добрив було побудова-
но в Радянському Союзі англійськими фірмамиВудальдакхем Констракшн компанііНьютон Чамбер
енд компаніза посередництвом американської компаніїОксідентал Петролеум. Інші підприємства з
виробництва добрив були побудовані японською компанієюМіцуіі італійськоюМонтекатіні.
Значний вплив на індустріальний розвиток справила в післявоєнний час німецька трофейна техні-
ка, а також техніка, що була отримана за репараціями і ліцензійними угодами, і крім того по лінії війс-
кової і промислової розвідки.
245
І.Сталін знав, що Кадри (власні) вирішують все!” В ніч з 22 на 23 жовтня 1946 року 6 тис. німе-
цьких вчених і фахівців і 20 тис. членів їхніх сімей були вивезені на 92 поїздах у Радянський Союз. Вони
залишалися в нашій країні до кінця 1950-х років, тобто рівно стільки, скільки було потрібно для того,
щобвижатиз них всі необхідні знання.
Германська технологія сприяла розвитку радянської ракетної техніки. Союзові дісталися випро-
бувальні полігони ракет гітлерівської Німеччини в Блізне і Пєєнємундє, виробничі потужності з випуску
ракетФау-1іФау-2у Нордхаузен і Празі, записи про випробування на надійність близько 6900 ра-
кетФау-2.
Цілий ряд німецьких ракет з радіоуправлінням і їх устаткування дісталися Радянському Союзові.
Потрапили в радянські руки дві марки бомб, що управляються,Хеншель Хс-293іФ-ікс-1400.
Радянський Союз одержав зразки німецьких протиповітряних ракетІкс-4іЧс-298далекобійністю
1,5 милі, а також ракетиРейнтохтер, оснащені вибухівкою з радіоуправлінням, і дуже перспективну
ракетуШметтерлінг, яка навіть у 1945 р. мала радіус дії в 20 миль.
Західні фахівці вважають, що в 1960-х роках у СРСР було 4 типи великих рідинних ракет:
радянський аналог ракетиФау-2;
77000-фунтовий прискорювач збільшеного розміруФау-2;
Р-14 (збільшений розмірФау-2з 220000-фунтовим прискорювачем);
Р-14–А (модифікаціяР-14).
РакетаР-14 була спроектована і розроблена спільною радянсько-німецькою командою. В цих
ракетах просліджується вплив німецької технології Другої світової війни. Так, зокрема, СРСР викорис-
товував низку прискорювачів, згрупованих навколо центрального корпусу.
Німецькі авіатехнології дуже вплинули на розвиток радянського авіабудування.
Після війни 2/3 величезної авіапромисловості Німеччини зявилося в Радянському Союзі. Авіабу-
дівні потужності, які були вивезені з Німеччини, включали унікальне устаткування. Були вивезені в
СРСР два пресиВотанпо 15 тис. тонн. По них згодом СРСР зробив, принаймні, 4 копії. Німецька
авіапромисловість поставила СРСР близько 75 % радарного устаткування і точних інструментів.
Основні проектно-конструкторські підрозділи германської авіапромисловості, у тому числіЮн-
керс, “Зібель, “Хейнкель, “Мессершміт, були перевезені в Підберіжжя, що в 90 км від Москви.
Завод компаніїЮнкерсбув відтворений у Куйбишеві майже в такому вигляді, в якому він існу-
вав у Лейпцизі. 6 з 11 основних авіабудівельних заводівЮнкерсабули повністю перевезені в СРСР, у
тому числі заводОтто Мадер, що знаходився у двох милях від Десау. Професор компаніїЮнкерс
Вальтер Бааде продовжував у Радянському Союзі розробкуЮ-287 (“ЕФ-125), а потім бомбардуваль-
никівТ-140іТ-150. Ці реактивні літаки могли нести атомні бомби і за своїми даними перевершува-
ли американськіВ-47.
В якості радянських трофеїв в Саксонії був і заводСібелу Галлі, де експериментальний зразок
реактивного літакаДФЗ-346 (аналогічний літакам СШАБел Ікс-1,Ікс-2іДуглас Ікс-3) знаходи-
вся в завершальній стадії . Під радянським наглядом робота в Галлі продовжувалася до 1948 року, після
чого була перенесена в ОКБ-2 у вищезгаданому Підберіжжі. Польотні випробування варіанта літака,
який був побудований в СРСР, почалися на початку 1948 року. В якості базового використовувався аме-
риканський бомбардувальникМітчел Б-25, а пізніше Боінг-29 Суперфортеця. Випробні польоти
здійснювалися німецькими льотчиками.
В роки війни на Далекому Сході було інтерновано 4 американських літакиВ-29, що воювали
проти Японії, з якою тоді ще СРСР у війну не вступив. Ці літаки послужили об'єктами для копіювання.
Так був створений бомбардувальникТу-70. Він відрізнявся від американського аналога лише новим
фюзеляжем.
Згодом на основіТу-70був створений, як писали тоді радянські газети, перший у світі реак-
тивний пасажирський літакТу-104. На ньому застосовувалися численні деталі літакаВ-29.
У післявоєнний час зарубіжні техніко-технічні рішення впливали на технічні розробки наших фло-
тів як цивільного, так і воєнного.
Близько 70 % радянських торгових кораблів побудовано за кордоном. Всі дизельні двигуни на ра-
дянських торгових кораблях використовують технологію, що виникла за межами Радянського Союзу.
Тільки 20 % основних дизельних двигунів були побудовані в СРСР, але й вони випускалися по інозем-
них кресленнях.
Всі сучасні великі дизелі потужністю понад 11 тис. к.с. створювалися на початку 1970-х років по
єдиній розробці Бармейстер і Вейн (Копенгаген, Данія).
246
За станом на початок 1970-х років радянські підводні човни класуВ становили половину віт-
чизняного підводного флоту. Цей клас є прямою копією німецьких підводних човнів XXIV, здатних зна-
ходитися в плаванні 11 тис. миль без дозаправлення. У свій час гітлерівська Німеччина побудувала 120
таких човнів, тільки кілька штук з них вийшли в море, всі інші мали необережність потрапити в СРСР.
Перші радянські підводні човни нагадують по конфігурації американські підводні човниНау-
тілус, а радянські підводні човни класуЯнкископійовані по американськимПоларіс. Ракети на на-
ших підводних човнах ГОЛЕМ-1іГОЛЕМ-2є прямими спадкоємцями німецькоїФау-2, у той
же часГОЛЕМ-3є двоступінчастим еквівалентом ракетПоларісфірмиЛокхід.
Варто згадати і про техніко-технологічну допомогу в галузі автомобілебудування.
Контракт на будівництво автомобільного заводу з виробництва легкових автомобілівЖигулі, як
відомо, був укладений з італійською фірмоюФІАТ. Приблизно 75 % виробничого устаткування заводу
в Жигулях було поставлено зі США, 25 % з Італії та інших європейських країн. Причому, у пос-
тачаннях устаткування з європейських країн головну роль видіграли дочірні філії американських компа-
ній. Якщо весь інжиніринговий контракт оцінювався в 65 млн. доларів, то зі Сполучених Штатів було
завезено устаткування на 50 млн. доларів.
В 1972 р. уряд США видав ліцензії на загальну суму в 1 млрд. доларів на експорт устаткування і
технічне сприяння СРСР в будівництві заводу КАМАЗ.
Західні фахівці відзначають, що з самого початку проекту створення КАМАЗу було зрозуміле: че-
рез відсутність належної радянської технології проектні, інжинірингові роботи і постачання ключового
устаткування для таких потужностей можуть надійти тільки із Сполучених Штатів. Так воно в дійсності
і сталося.
Радянський Союз продовжував закуповувати у великих масштабах устаткування по виробництву
шарикоподшипників у американської компаніїБрайянт. Так, у 1961 р. СРСР закупив 45 шліфувальних
машин, а в 1972 р. 164.
Наприкінці 1950-х початку 1960-х років виявилося, що СРСР відставав від Заходу в усіх нап-
рямках хімії, за винятком галузей хімії, технологія яких була запозичена в 1930-х і 1940-х роках. Взя-
лися до термінових закупівель. Протягом 1959–1961 рр. було закуплено, принаймні, 50 повних хімічних
заводів. Закупівлі були такими неординарними, що журналКемікл уіквідзначив: Радянський Союз
поводиться так, начебто взагалі в нього немає хімічної промисловості”.
Розвиток вітчизняної електронно-обчислювальної техніки відбувався також під великим впливом
західної технології і супроводжувався активним її копіюванням.
Ще в 1927 р.Редіо Корпорейшн оф Америкауклала угоду з Радянським Союзом на передачу
устаткування і надання технічної допомоги в галузі радіозв'язку. В подальшому, у 1935 р., була підписа-
на угода ще на суму в 2,9 млн. доларів.
Після війни з Німеччини було вивезено близько 65 % виробничих потужностей, що падали на ви-
робництво силового, освітлювального і комунікаційного устаткування, телефонної, телеграфної апара-
тури, кабелю і проводів. 35 % становили німецькі заводи з виробництва засобів протиповітряної оборо-
ни, військового радіо і електронного устаткування, електронно-променевих трубок, засобів секретного
зв'язку. Технологія для перших радянських комп'ютерів (трубки, діоди, транзистори) також була отри-
мана з Німеччини у вигляді репарацій.
Електронно-обчислювальна техніка стала копіюватися по американських і британських моделях.
Наприклад, американська системаЛоранбула скопійована і з'явилася в Радянському Союзі під назвою
Луга. Не минуло на Заході непоміченим, що в газетіЧервона зіркаодного разу була розміщена фо-
тографія ЕОМ "ENIAC" ("ЕНІАК"), яка була сконструйована вченими Пенсільванського університету,
на якій англійські таблички були замінені російськими. Безпосередньо, стаття в газеті описувала досяг-
нення радянської електроніки.
Наприкінці 1950-х років у США було близько 5 тис. ЕОМ, у той час як у СРСР 120 шт. від-
сталих, першого покоління. У 1973 р. СРСР мав у своєму розпорядженні 6 тис. ЕОМ першого і другого
поколінь, у той час як США 70 тис., з яких 3/4 належали до третього покоління.
Радянська ЕОМУрал-1мала 800 трубок, 3 тис. германієвих діодів, займала по площі 40 кв. м і
виконувала 100 операцій на секунду. У цей же час американські, більш компактні, здійснювали 15 тис.
операцій на секунду.
У 1971 р. в СРСР була створена серія ЕОМРЯД пряма копія американської ІБМ-360.
Відставання СРСР у галузі електронно-обчислювальної техніки пояснюється тим, що з Німеччини
Радянський Союз не одержав скільки-небудь передової технології. У цьому напрямкі Німеччина сама
відставала від США і Великобританії.
Німецька технологія, яка копіювалася, відрізнялася малою продуктивністю і ненадійністю. Так,
247
ЕОМСтріламогла працювати без помилок 10 хвилин порівняно з тим, що американські ЕОМ 1950-х
років безпомилково працювали 8 годин.
Разом з тим, до кінця 1960-х років щорічний продаж західної комп'ютерної технології в комуніс-
тичну Європу оцінювався в 40 млн. доларів і значною мірою здійснювався західноєвропейськими філі-
ями американських компаній. Через ці ж філіїДженерал електрикз 1959 по 1970 рр. продали СРСР
ЕОМ середньої потужності, включаючи швидкодіючі серії 400. Професор Джуді з університету То-
ронто відзначав, що всі радянські комп'ютерні технології мають західне походження.
Заступник директора Інституту кібернетики АН УРСР член-кореспондент АН УРСР А.Палагін пи-
сав: У 1960-і роки бажання наздогнати і перевершити розвинені капіталістичні країни штовхнуло
нашу промисловість на порочний шлях копіювання зарубіжних моделей ЕОМ. У 1980-і роки, навпаки,
кинулися в інший бік: взяли курс на створеннясоціалістичної кібернетики, недооцінюючи стрімкі
процеси інформатики в передових країнах світу”.
Запозичення електронно-обчислювальної технології на Заході Радянський Союз здійснював як за
допомогою торгівлі, так і в інший спосіб, чому на Заході, можна сказати, не дуже дивувалися. Журнал
Винахідник і раціоналізаторнаприкінці 1990-х років навів небезінтересний випадок.
На московській виставціТехнологія-89мінчани вперше з гордістю демонстрували свою персо-
нальну машину серії ЄС з вбудованою російськомовною версією операційної системи МС/ДОС фірми
Майкрософт, не задумуючись про те (або, може, навіть і не підозрюючи), що потрапила ця операційна
система в їхню машину не занадто джентльменським шляхом. Фахівці зМайкрософтубез вагань впіз-
нали своє перероблене дитятко і з безневинним виглядом попросили... продати їм цей комп'ютер. Мінча-
ни всерйоз повірили, що американців вразили їхні технічні знахідки, і тільки втручаннякомпетентних
органівврятувало їх тоді від скандалу.
До слова, а як зараз наші справи з перейманням досвіду і співробітництвом у сфері інформатиза-
ції? Фахівець в галузі Інтернет і віртуальної реальності журналіст Юрій Радченко в статтіДорослі стра-
хи комп'ютерної еринаводить пікантні сюжети (http://www.kiss.kiev.ua/netnation/articles/psh03_text.htm):
Уже багато років, разів два на рік, поперемінно на європейський і американський континент, на
міжнародні форуми з питань інформатизації прибуває українська делегація.
З трапу повільно сходять важливі гості: окремі керівники міністерств і відомств, їхні зами, десяток
помічників, перекладачі, дружини, доньки, які оформлені подавальницями кави, і рівна кількість Просто
Потрібних Людей у цивільному злі вороги не дрімають. Будучи людьми по природі спостережливими
з аналітичним складом, вони здогадуються, що всі держтаємниці, що мають будь-яку вартість, вже про-
дані, проте службовий обов'язок зобов'язує.
Останнім літак залишає зачуханий, з червоними очима, але приодягнений черговий інженер-кон-
сультант (за бездоганну службу отримав заохочення у вигляді відрядження за кордон, та й говорити по
справі за кордоном комусь же треба).
Перекинувши огородження, дружини і доньки кидаються по магазинах.
Потрібні Люди тихо зникають у невідомому напрямку.
Поріділа делегація повільно рухається до виходу, підписуючи по дорозі якісь важливі документи.
На форумі відкривається стенд, де інженер-консультант переконує перехожих у привабності
спільних проектів. Профільний міністр виступає з незгладимою промовою про те, що негайно, відтепер
і навіки Україна приєднується до Міжнародного Інформаційного Співтовариства, і що негайно після
повернення делегації в Київ будуть прийняті відповідні закони та знайдені кошти. Він говорить, що по-
бачив все, що створило Міжнародне Співтовариство, і все, за деякими незначними застереженнями,
дуже добре.
Забавне видовище! Можна оніміти! Всі у захваті і розчуленні! Щось підписують, клянуться, скри-
плять руками, радіють, веселяться, фотографуються, обіймаються, цілуються.
Як ви припускаєте розвертати співробітництво? запитує іноземний кореспондент. Негайно
і бурхливо! відповідає міністр звязку (знаючи, що в бюджеті копійки, але процес важливіше ре-
зультату). Такій натхненній вальяжній імпровізації тільки данина замилування.
Потім члени їдуть одержувати добові (від мерзенних акул з Уол-стріт хабарничати не реко-
мендується) і у ресторан...
При посадці в літак у всіх заплакані, заціловані обличчя, але все рівно знову цілуються. Дружини,
доньки хто махає українськими хусточками, хто підморгує оком і роздає аванси, де-хто цілує охо-
ронців. Просто Потрібні Люди ні з ким не цілуються, зараз. Інженер-консультант цілує поручні трапу.
Ударяють фанфари і літак піднімається в повітря. Завіса.
248
Не сподівайтеся, що на цьому закінчується сумна картина знову підходить визначений час і на
іншому континенті починається інший міжнародний форум по інформатизації. Новий міністр збирає
чемодан, новуделегацію ледаріві все знову, у звичайних традиціях чиновників.
Довгі післявоєнні десятиліття замовчувалося використання Радянським Союзом західної техніки і
технологій для вирішення задач індустріалізації і комп'ютеризації. Причому, політика, яка орієнтує на
копіювання і раціоналізацію закордонних техніко-технологічних рішень, була переважною лінією в ра-
дянському винахідництві. Це яскраво підтверджувалося використанням при патентній експертизі крите-
рію оцінки винахідницьких пропозицій, в основі якого відзнаки від винайденогораніше.
З початку 1980-х років був введений новий критерій істотність відзнаквід винайденого. Хоча в
цей час за кордоном вже давно діяв підхід оцінки новацій на базі значно більш високого за науково-
технічним рівнем критерєм винахідницький рівеньабонеочевидність.
По суті, авторські свідоцтва СРСР видавалися на винаходи, сутність технічних рішень яких була
на рівні незначних удосконалень зарубіжної техніки і технологій. Таке становище влаштовувало ба-
гатьох кількісні показники поданих організаціями заявок на передбачувані винаходи щорічно зростало
(у плановому суспільстві всі криві повинні повзти нагору), а кожний зі співавторів одержував по 50 кар-
бованців, навіть за винахід, що залишився на папері. Проблема впровадження була найболючою. Під-
приємства не були зацікавлені в новаціях через необхідність внесення змін у налагоджений тех-
нологічний процес виробництва продукції за впровадження новації дадуть грамоту, а за невиконання
плану будуть великі неприємності.
Наслідком цього був, зокрема, масовий ввіз закордонної техніки і технологій, який породив явище,
що одержало назвуімпортної чуми, яка вносить свою лепту в підрив економіки. Нерідко імпортувало-
ся навіть те, у чому не було ніякої необхідності, те, що могло бути зроблено в країні, причому такого ж
рівня і якості.
249
Додаток 2
НАЦІОНАЛЬНА ІНФОРМАЦІЙНА ІНФРАСТРУКТУРА США
Національна інформаційна інфраструктура США (далі NII) територіальна система, яка охоплює
мережі зв'язку, телекомунікаційні і комп'ютерні мережі, бази даних і засоби надання доступу користува-
чам до національних інформаційних ресурсів.
1). Короткий виклад документа, який підготовлений Адміністрацією Президента США (ве-
ресень 1993 р.) і переданий до Конгресу.
Створення NII переслідує цілі забезпечення для американців:
підвищення рівня е-бізнесу;
можливості роботи вдома і в офісах завдяки теледоступу;
широкого доступу до різноманітних інформаційних ресурсів;
підвищення рівня освіти (школи, коледжі, університети);
підвищення рівня медичних і соціальних послуг (побут, дозвілля).
Адміністрація вважає за необхідне:
переглянути політику і нормативні правила в інтересах орієнтації на користувача (створення
умов діалогового режиму роботи);
стимулювати інвестиції з приватного сектору в створення NII шляхом здійснення податкової політики і
організаційних заходів (надавати субсидії приватному секторові, який розробляє інформаційні технології);
сприяти розвиткові інформаційно-комп'ютерних технологій і нових видів послуг;
розвивати концепціюуніверсальної послугиз метою гарантії доступності інформаційних ре-
сурсів для всіх за прийнятними цінами;
забезпечувати безпеку і надійність роботи мереж;
забезпечити захист персональних даних (щодо таємниці приватного життя);
забезпечити захист інтелектуальної власності;
здійснити координацію діяльності всіх рівнів виконавчої влади;
забезпечити доступ до урядової інформації.
Структура і склад NII
Практичні дії
Адміністрація вважає за необхідне встановити партнерські стосунки з діловим світом,
університетами, громадськістю, які переконані в необхідності створення могутньої NII. Це вимагає ши-
рокої міжвідомчої координації. З цією метою Адміністрація:
створила Міжвідомчу робочу групу по NII (на чолі з міністром торгівлі), яка буде взаємодіяти з
Конгресом і приватним сектором, пропонуючи політичні ініціативи по створенню NII, координувати
діяльність урядових органів. Склад Робочої групи три комітети: політики в галузі телекомунікацій,
інформації, сфери прикладних застосувань;
утворила Консультативну раду по NII із представників приватного сектора (25 членів, призначе-
них міністром торгівлі) для підготовки рекомендацій робочій групі;
зобов'язала федеральні відомства, які безпосередньо відповідають за розвиток NII (Національ-
на адміністрація по зв'язку та інформації при Адміністративно-бюджетному управлінні і Федеральна
NII
Апаратні засоби: ко
м-
п'ютер, носії (відео, ау-
діо), телефон, факс, ме-
режі (провідні, кабель-
ні, супутникові, опти-
коволоконні)
Бази даних, що міс-
тять інформаційні ре-
сурси (відео, звук,
архіви та ін.)
Програмні
засоби і засоби
прикладного за-
стосування
Мережні стан-
дарти, протоколи
передачі даних і
інформації
Люди, які створюють інформацію, освоюють но
ві сфери її застосування і надання
послуг, розробляють та впроваджують нові засоби обробки даних і навчання
250
комісія з телекомунікацій США ФКК), створити нову структуру і штати. ФКК зобов'язана
відслідковувати зміни в ринковому середовищі.
Через рік NII переросла в геополітикуГлобальна інформаційна інфраструктура (GII)”, яка втя-
гує в орбіту інтересів США всі країни світу, оскільки ставила перед собою за мету розробку правил
світового порядку і створення відповідних організаційно-правових прецедентів на основі регіонально-
географічного використання інформаційно-комп'ютерних технологій і Інтернет.
2). Короткий виклад доповіді віце-президента Ела Гора про Глобальну інформаційну
інфраструктуру (березень 1994 р.).
Глобальна інформаційна інфраструктура комплекс комунікаційних (комп'ютерних) ме-
реж, який назавжди змінить спосіб життя, навчання, роботи, спілкування людей у всьому світі.
GII є концепцією, яка змінює наші уявлення про потенціал людей. GII закладає основу для бу-
дівництва Глобальної інформатизованої економіки.
GII ґрунтується на пяти ключових принципах (прийняті на конференції міжнародного телекому-
нікаційного союзу і схвалені міністрами телекомунікації Великої сімки):
залучення приватних інвестицій;
сприяння конкуренції;
введення гнучких механізмів регулювання, які повинні пристосовуватися до швидких техно-
логічних змін і ринкової конкуренції;
надання відкритого доступу до мереж усім провайдерам і користувачам;
забезпечення загальнодоступних послуг.
Структура і склад GII
Конференція країн Великої сімки (1995 р., Брюссель) прийняла рішення про доповнення ще трьо-
ма пунктами зазначених принципів:
дотримання принципу рівних можливостей для всіх громадян;
сприяння змістовній, мовній і культурній розмаїтості;
визнання необхідності міжнародного співробітництва щодо приділення особливої уваги
країнам, що розвиваються.
Лібералізація частки бізнесу з метою забезпечення процесів приватного інвестування і посилення
конкуренції є і залишається найкращим засобом для активного творчого пошуку. У цьому плані 08.02.96
р. Президент США ввів у діюАкт про телекомунікацію. Головна думка Акта компанії, що раніше
працювали в різних галузях і кожна на своєму ринку, одержали право входження на ринки інших ком-
паній для забезпечення умов конвергенції засобів поширення інформації.
Гнучке регулювання передбачає створення умов інвестування для забезпечення стабільності і сво-
боди в наданні широкого вибору послуг за справедливими цінами. Урядові органи зобов'язані відкинути
застарілі форми регуляції, зберігши вірність їх глибинним цінностям та ідеалам.
Відкритий доступ передбачає можливість всім державам і партіям приєднатися до GII.
Загальнодоступність послуг зростає з об'єднанням чотирьох попередніх принципів. Проте самі по
собі вони не можуть привести до кінцевих результатів. Тому Президент США поставив перед приватним
сектором задачу до кінця 1999 р. приєднати кожну школу Америки до GII і помітив: Я закликаю ство-
рити Глобальну цифрову бібліотеку, завдяки якій кожний житель нашої планети одержить мож-
ливість доступу до всієї світової інформації”.
В основних рисах національні системи кожної країни повинні бути подібними, наприклад, в плані
доступних цін для людини достатку.
GII
Матеріальні компоненти Нематеріальні компоненти
Комп'ютери, телефони, факси, носії (відео,
аудіо), мережі (провідні, кабельні,
супутникові, оптиковолоконні),
комутатори
Послуги, програмне за-
безпечення та
інформація
Люди,
що керують GII