Бригадиренко В.В. Основи систематики комах

Подождите немного. Документ загружается.

Mecopteroidea, Diptera

Родина великоголовки (большеголовки, Conopidae)

Середнього розміру мухи, нагадують

ос. Голова велика, ширша за груди. Тіло

струнке, відносно коротке, валькувате. Ву-

сики часто подовжені, із кінцевою чи

спинною аристою. Черевце витягнене, зле-

гка загнуте донизу. Зустрічаються на квіт-

ках, часто можна бачити, як вони почина-

ють переслідувати великих перетинчасто-

крилих. Самки відкладають яйця, оздоб-

лені якорьками, на тіло жертви, поблизу

дихалець. Личинки паразитують у тілі

джмелів, одиночних ос і бджіл, рідко – у

саранових. Окремі види (наприклад Physo-

cephala vittata F.) можуть викликати масо-

ву загибель домашньої бджоли. Личинка

поступово виїдає вміст черевця комахи

хазяїна, тут же заляльковується. Родина

об’єднує близько 600 видів. У європейсь-

кій частині СНД поширено 11 родів та кі-

лька десятків видів.

Родина псиліди (псилиды, Psilidae)

Малі або середньої величини мухи.

Тіло струнке. Обличчя скошене назад, го-

лова опістогнатична. Личинки розвивають-

ся в тканинах рослин, інколи сильно шко-

дять, як морків’яна муха (Psila rosae F.). У

європейській частині колишнього СРСР

поширено 4 роди.

Родина отитиди (отитиды, Otitidae)

Лобна смуга в розсіяних волосках.

Крила часто із бурим рисунком. Сьомий

сегмент черевця самок складається із тер-

гіта та стерніта, що зрослися та служать

футляром для яйцеклада. Більшість видів

зосереджена в Голарктиці. Личинки бага-

тьох видів сапрофаги. Їх можна знайти під

корою дерев, у гної, та удобреній гноєм

землі, у помийних ямах. В Америці личин-

ки деяких видів шкодять цибулі та цукро-

вим бурякам. У європейській частині ко-

лишнього СРСР поширено 13 родів.

Родина строкатокрилки (пестрокрылки, Tephritidae)

Середньої величини або малі мухи із

строкатими крилами, з рисунком, характе-

рним для кожного виду. Вусики без поздо-

вжнього шва на другому членику. Лоб з

алейкою щетинок. Костальна жилка з пе-

реривом. Ноги помірної довжини. Личинки

живуть всередині пластинок листків, у сте-

блах, у суцвіттях (переважно складноцвіт-

них), у галах (на стеблах та корінні), у

м’якоті плодів. Серед представників роди-

ни – багато серйозних шкідників сільсько-

го господарства, таких як середземномор-

ська плодова муха (Ceratitis capitata),

американська яблунева муха (Rhagoletis

pomonella Walsh.) та ін. Родина поширена у

всіх зоогеографічних областях. У світовій

фауні близько 2 500 видів. У європейській

частині колишнього СРСР поширено 53

роди та близько сотні видів.

Муха вишнева (Rhagoletis cerasi L.) –

небезпечний шкідник плодів черешні, осо-

бливо на півдні Україні. Самки відклада-

ють яйця під кожицю вишень, що стигнуть.

Личинки живляться м’якоттю плодів, ви-

кликаючи їх загнивання та опадання. За

вегетаційний період дає одне покоління.

Родина целопіди (целопиды, Coelopidae)

Середньої величини корінасті мухи.

Для більшості видів характерне сплощене

тіло. Середньоспинка сплощена. Ноги в

міцних щетинках або пухнастих волосках.

Живуть на морських узбережжях. Личинки

розвиваються у водоростях, які опинилися

на резі. У вро ейській частин колиш-

нього СРСР поширено 3 види з 3 родів.

бе є п і

Родина мурашковидки (муравьевидки, Sepsidae)

Стрункі мухи, подібні до малих кри-

латих мурах. Готова заокруглена. Часто

біля вершини крил є невеличка темна пля-

ма. Черевце біля основи, як правило, зву-

жене. Личинки більшості видів живуть у

гною; мухи тримаються на гної, на листках

рослин і по берегах водойм на гнилих во-

доростях. У європейській частині колиш-

нього СРСР поширено близько 25 видів із

7 родів.

190

Mecopteroidea, Diptera

Родина сциомізиди (сциомизиды, Sciomyzidae)

Середньої величини або малі мухи.

Забарвлення тіла більшою частиною буру-

вато- або червонувато-жовте, рідко – чор-

ного кольору. Крила прозорі із темними

плямами або темним сітчастим рисунком.

Голова заокруглена. Груди із добре розви-

неними щетинками. Личинки більшості

родів мешкають між рослинами на поверх-

ні стоячих водойм. Живляться вони рос-

линними тканинами. Личинки окремих

видів живляться молюсками. Мухи трап-

ляються на траві, на берегах водойм та за-

плавних луках. У європейській частині

колишнього СРСР поширено 27 родів.

Родина хамеміїди (хамемииды, Chamaemyiidae)

Малі (2–5 мм) сріблясто-сірі мухи.

Голова з широким лобом. Личинки біль-

шості видів родини – хижаки, що живлять-

ся на попелицях та червецях. Імаго жив-

ляться виділеннями попелиць та червеців.

У Європі 12 – 14 родів. У європейській

частині колишнього СРСР поширено біль-

ше 40 видів із 4 родів.

Родина піофіліди (пиофилиды, Piophilidae)

Невеликі, часто темнозабарвлені му-

хи. Голова округла. Вусики короткі. Окре-

мі види шкодять харчовим запасам. У єв-

ропейській частині колишнього СРСР

поширено близько 20 видів із 3 родів.

Сирна муха (Piophila casei L.) поши-

рена по всьому світу. Звичайна на рибних

промислах, рибокоптильних заводах, риб-

них складах. Розмножується на свіжій

і солоній рибі, ікрі, шинці, копчених ков-

басах, свинячому салі й інших продуктах.

Лялечки зустрічаються в залишках зараже-

них продуктів, у щілинах підлог. Личинки

III стадії 3 мм довжини, циліндричної фо-

рми, зі звуженим переднім кінцем. Якщо

їх потривожити, вони згортаються в кільце,

а потім, різко розправляючи тіло, підстри-

бують на 10–12 см у висоту; звідси вони

одержали назву «стрибуни». Якщо личин-

ку проковтнути з їжею, можуть виникнути

важкі форми кишкового мийазу.

б в

Рис. 95. Diptera (за Штакельбергом та Бошко):

а – Tabanus bovinus L. (Tabanidae), б – Haematopota pluvialis L. (Tabanidae),

в – Chrysops relictus Mg.(Tabanidae), г – Muscina stabulans Flln. (Muscidae),

д – Lonchoptera lutea Panzer (Lonchopteridae).

191

Mecopteroidea, Diptera

Родина лонхеїди (лонхеиды, Lonchaeidae)

Невеликі мухи із чорним або чорно-

синім, часто металічно-блискучим тілом та

прозорими без темних плям крилами. Лоб

у самців вузький, у самок – широкий. Че-

ревце самок із довгим склеротизованим

яйцекладом. Мухи трапляються на стволах

дерев, на листі кущів та в траві. Личинки

живуть у ходах короїдів, у гнилій деревині

та інших гниючих субстратах рослинного

походження, а також у гної. Личинки

окремих видів викликають утворення галів

на злаках, личинки інших мешкають у соч-

них плодах (інжир та ін.). У європейській

частині СНД поширено 9 родів.

Родина одиніїди (одинииды, Odiniidae)

Невеликі сірі чи чорні мухи. Імаго

зустрічаються на повалених стовбурах де-

рев. Личинки розвиваються в ходах довго-

носиків та вусачів. У європейській частині

колишнього СРСР поширено 6–8 видів із 2

родів.

Родина мінуючі мухи (минирующие мухи, Agromyzidae)

Маленькі мушки (0,9–4,0 мм) з окру-

глою головою та алейкою лобних щетинок.

Вібриси є. Тіло, як правило, коротке, із

масивним грудним відділом, широким че-

ревцем та короткими ногами. Крила дорів-

нюють за довжиною тілу, або дещо довші

за нього. Личинки більшості видів мінують

листя різних рослин. У складі родини є

види – галоутворювачі. Частина видів живе

в суцвіттях складноцвітих та їх насінні.

Окремі види перейшли до життя в стовбу-

рах та гілках дерев. Більшість видів – мо-

нофаги чи олігофаги. Родина включає бли-

зько 1 000 видів. У Європі відомо 17 родів

та кілька сотень видів. Поширення пред-

ставників родини вивчене недостатньо.

Найбільший рід – Phytomyza, що налічує

близько 300 видів. Личинки фітомізи атрі-

корніс (Phytomyza atricornis Mg.) мінують

листя трав’янистих рослин, у тому числі

культурних. На відміну від більшості видів

родини, характеризується широким спект-

ром харчових об’єктів: більше 300 видів

рослин із 30 родин. Фітоміза поширена в

Європі, Азії, Північній Америці, завезена у

Австралію та Нову Зеландію.

Родина хеломізиди (хеломизиды, Helomyzidae)

Невеликі або середньої величини му-

хи (1,5–12 мм, частіше 5–7 мм). Забарвлен-

ня тіла від жовтого до темно-бурого, зав-

жди без металічного блиску. Поширені

всюди: від арктичних пустель та верхньої

частини альпійського поясу, до узбереж

морів та пустель. Личинки – сапрофаги та

міцетофаги (Suillia, поширені в лісах). Се-

ред представників родини багато мешкан-

ців нір, особливо в аридних умовах, та

пташиних гнізд. Ряд видів сконцентровано

в печерах. Окремі види зустрічаються на

снігу взимку. Рано навесні синантропні

види родини можуть у масі розмножувати-

ся у вбиральнях, на помийках, трупах. Suil-

lia lurida у західній Європі шкодить луку

та часнику. У європейській частині колиш-

нього СРСР поширено 16 родів.

Родина сфероцеріди (сфероцериды, Sphaeroceridae)

Малі темнозабарвлені мухи з харак-

терним потовщеним першим члеником

задніх лапок. Личинки – сапрофаги, розви-

ваються в екскрементах, у компості, на

трупах, водоростях, що лежать на березі,

грибах та інших субстратах. Мухи трапля-

ються інколи у великій кількості на суб-

страті, де живляться личинки. Окремі види

живуть у схованках, щілинах субстрату,

під опалим листям, скошеною травою, у

печерах, у норах та гніздах ссавців, птахів

та комах. Багато видів стало синантропни-

ми, зустрічаються у безпосередній близко-

сті від житла людини, на вікнах жилих

приміщень. Більшість видів була розвезена

по всьому світу, переважно при транспор-

туванні худоби. У європейській частині

колишнього СРСР поширено 3 роди та

близько 130 видів (Leptocera – 94,

Copromyza – 24, Sphaerocera – 10 видів).

192

Mecopteroidea, Diptera

Родина тетиніди (тетиниды, Tethinidae)

Невеликі мухи із тілом сірого кольо-

ру та прозорими крилами. Вусики стирчать

вперед, вони мають округлий третій чле-

ник. Черевце самок із 5, а самців – із 7 сег-

ментами. Представники родини характери-

зуються галофілією, частіше зустрічаються

на берегах солоних водойм. У Палеарктиці

знайдено 2 роди. У європейській частині

колишнього СРСР може бути поширено до

6 видів із родів Pelomyia та Tethina.

Родина канацеїди (канацеиды, Canaceidae)

Малі мухи з округлою головою та

великим ротовим отвором. Черевце в обох

статей із 7 сегментів. Мухи трапляються на

берегах морів, на поверхні невеликих во-

дойм, як із солоною так і з прісною водою,

у захищених від вітру місцях. Живляться

вони інфузоріями та іншими малими орга-

нізмами. У Палеарктиці знайдено 2 роди. У

європейській частині колишнього СРСР

поширено 1–3 види цієї родини.

Родина бджолині воші (пчелиные вши, Braulidae)

Малі, повністю безкрилі мухи. Щит-

ка немає. Середньогруди кільцеподібні,

безпосередньо примикають до основи че-

ревця. Дзижчальця відсутні. Ноги міцні,

масивні. П’ятий членик лапок із гребінцем

щетинок. Ектопаразити домашніх бджіл.

Відомі лише 3 види.

Бджолина воша (Braula caeca

Nitzsch) – безкрила широка муха довжи-

ною 1–1,5 мм. Голова непропорційно вели-

ка, поперечна. Черевце п’ятичленикове.

Тіло густо вкрите довгими волосками. По-

криви м’які, не пристосовані до проколю-

вання покривів тіла хазяїна. Паразит живе

на тілі бджіл, живиться краплинами некта-

ру, які бджола відригує у відповідь на по-

дразнення. Яйця відкладають у вуликах

бджіл. Личинки проїдають стінки сот і жи-

вляться медом, також здатні живитися вос-

ком, перетравлювати який їм допомагають

симбіотичні мікроорганізми кишечнику.

Вид поширений у Європі та Північній

Америці.

Рис. 96. Diptera (за Нарчуком та Павловським): а – Stomoxys calcitrans L. (Muscidae),

б – Xylophagus ater F. (Xylophagidae), в – Stratiomus potamida Mg. (Stratiomyidae),

г – Scenopinus fenestralis L. (Scenopinidae).

193

Mecopteroidea, Diptera

Родина береговушки (береговушки, Ephydridae)

Дуже малі (0,9–7,0 мм) непомітні

мушки, забарвлені в сірі та чорні тони. Усі

вони у своєму розвитку пов’язані з водою.

Дорослих мух можна побачити на викину-

тих на берег водоростях. Личинки берего-

вушок мешкають у воді. Багато з них жив-

ляться водоростями, вільно плавають у

воді, повзають по дну та водяних рослинах.

Частина видів пристосувалася до життя в

морях. Окремі види ведуть паразитичний

спосіб життя в коконах павуків чи розви-

ваються в гнилих залишках молюсків усе-

редині їх раковин. Родина об’єднує близь-

ко 1 000 видів, найбільш поширена в

лісовій зоні. У європейській частині коли-

шнього СРСР поширено 37 родів та більше

сотні видів. Личинка нафтової псилопи

(Psilopa petrolei) зустрічається в нафтових

джерелах Каліфорнії. У кишечнику личи-

нок живуть бактерії, які здатні розкладати

парафін. Досі не встановлено, як отриму-

ють ці личинки азотисті речовини.

Родина плодові мушки (плодовые мушки, Drosophilidae)

Малі або середньої величини мушки,

без алейки лобних щетинок, але з вібриса-

ми. Костальна жилка крил із двома перери-

вами. Личинки живуть у гнилих рослинних

речовинах, зокрема на гнилих фруктах, на

пивному суслі тощо. Окремі види мінують

листя рослин. Плодові мухи приволікають-

ся продуктами бродіння, зустрічаються в

житлових приміщеннях, винних погребах,

гнилих плодах, витікаючому соку рослин.

Представники родини використовуються в

генетичних дослідженнях. У європейській

частині колишнього СРСР поширено бли-

зько 50 видів із 12 родів.

Мушка плодова звичайна (Drosophila

funebris F.) поширена всюди в будівлях.

Дорослі мухи й личинки харчуються бак-

теріями оцетокислого бродіння, тому най-

частіше зустрічаються на фруктах і овочах,

що забродили, у картоплесховищах, фрук-

тових складах, на консервних, винних і

пивних заводах. Розвиваються в гнилих

овочах і фруктах, маринадах, погано вими-

тому посуді з-під оцту й вина. Лялечки

часто бувають прикріплені до стінки суди-

ни. Будучи проковтнуті з їжею (фруктами),

личинки можуть викликати кишковий

мийаз.

Родина злакові мушки (злаковые мушки, Chloropidae)

Малі (1–4 мм, рідко до 12 мм) не-

опушені, часто яскраво забарвлені мухи.

Голова без алейки лобних щетинок та без

вібрис. Костальна жилка крил з одним пе-

реривом. Дорослі комахи часто в масі зу-

стрічаються на луках та полях. Личинки

розвиваються в стеблах культурних і диких

злаків, осокових та рогозових, інколи дуже

шкодять. Личинки розвиваються у вегета-

тивних частинах, інколи в суцвіттях чи

насінні. Частина видів викликає утворення

своєрідних сигароподібних галів на стеб-

лах рослин. Шведська мушка, мероміза та

зеленоочка відомі як серйозні шкідники

зернових злаків. Велика кількість видів –

сапрофаги, які розвивається у відмерлій

деревині, у відмерлих частинах трав’янис-

тих рослин, у грибах. Личинки окремих

видів хижі, розвиваються в яйцевих коко-

нах павуків, оотеках богомолів, кубушках

саранових, іноді живляться кореневими

попелицями. Імаго більшості видів трап-

ляються на траві, рідше на стовбурах де-

рев, іноді на квітах рослин. Родина поши-

рена по всьому світу. Описано більше

1 500 видів. У європейській частині СНД

поширено 48 родів та більше сотні видів.

Мушка шведська (Oscinella frit L.)

живе на хлібних злаках – у сходах та коло-

сках. Найбільше пошкоджує пшеницю, а

також жито та ячмінь. Новітні дослідження

дають змогу вважати, що під цим видом

розуміється не менше 4 видів, кожен з яких

надає перевагу певному видові зернових

культур. В умовах України за вегетаційний

період дає до чотирьох поколінь.

Мушка мероміза (Меrоmуzа saltatrix

L.) пошкоджує ярі хліба. Мешкає на схи-

лах південної експозиції, узліссях. Личин-

ки розвиваються в стеблах Poa pratensis та

Festuca rubra.

Мушка зеленоочка (Chlorops

pumilionis Bjerk.) також сильно шкодить

хлібним злакам (озимому житу, ячменю,

озимій та яровій пшениці), розвивається на

пирії повзучому.

194

Mecopteroidea, Diptera

Родина навозні мухи (навозные мухи, Scatophagidae)

Середнього розміру або невеликі (3–

12 мм) мухи. Тіло струнке, особливо в са-

мців, що мають витягнене циліндричне

черевце. Забарвлення тіла від жовтого до

чорного; інколи блискуче, але завжди без

металічного блиску. Очі широко розстав-

лені. Личинки живуть у тканинах живих

(мінують листя) і гнилих рослин (у тому

числі водяних), у гною та в ґрунті. Імаго

зустрічаються від боліт та поверхні калюж

до пустель, але більш полюбляють вологі

екосистеми. Найбільш масові види – коп-

робіонти. Максимального видового різно-

маніття родина досягає на півдні тундрової

зони та на півночі тайги. Описано близько

500 видів. У європейській частині колиш-

нього СРСР поширено 37 родів.

Навозниця руда (Scatophaga sterco-

raria L.) має жовто-буре тіло, укрите вох-

ристо-жовтими волосками, ноги червоно-

жовті. Довжина тіла 8–11 мм. Вид поши-

рений по всій Голарктиці та в Африці. Жи-

ве на гної. Личинки хижі, поїдають личи-

нок мух інших родин.

Родина квіткарниці (цветочницы, Anthomyiidae)

Тіло мале чи середніх розмірів. Очі в

самців у більшості випадків зближені чи

торкаються одне одного. Самки багатьох

видів до поточного часу невідомі. Личинки

живуть у рослинах або органічних речови-

нах, що розкладаються. Окремі види ве-

дуть паразитичний чи хижий спосіб життя.

Імаго трапляється на квітах, листі рослин,

на стовбурах дерев чи в гної. У європейсь-

кій частині колишнього СРСР родина ви-

вчена мало, вірогідно що тут поширено 300

– 350 видів із більше ніж 50 родів.

Квіткарниця дощова (Аnthomyia

pluvialis L.) тримається на листках кущів,

на стовбурах дерев, на фекаліях. Личинки

розвиваються в гніздах птахів.

Личинки мухи цибулевої (Delia

antiqua Mg.) живуть у цибулинах городньої

цибулі, часнику, інколи дуже шкодять.

Муха весняна капустяна (Delia

brassicae Bouche) розвивається в корінні

капусти та інших хрестоцвітих. В Україні

часто дуже шкодить.

Родина справжні мухи (настоящие мухи, Muscidae)

Середнього розміру, рідше великі,

або малі мухи. Голова з алейкою лобних

щетинок, другий членик вусиків із поздов-

жнім швом. Забарвлення звичайно не яск-

раве (рис. 95г). Імаго живляться нектаром

квітів, різними відходами, що містять білки

й вуглеводи, небагато видів – кровососи.

Личинки живуть у гної, у гнилих речови-

нах рослинного й тваринного походження,

у живих тканинах рослин, деякі – хижаки,

що нападають на інших личинок двокри-

лих. Дуже рідко личинки – тимчасові або

постійні паразити. Близько 50 видів – си-

нантропи. Описано більше 4 000 видів. У

європейській частині колишнього СРСР

родина вивчена недостатньо, тут поширено

700–800 видів із близько 50 родів.

Муха кімнатна мала (Fannia

canicularis F.) виводиться у вбиральнях,

свинячому навозі, у вологих відходах. Іма-

го постійно залітають у будинки; у великій

кількості зустрічаються в хлівах і вбираль-

нях. Личинки мають коричневий колір,

сплощену форму тіла й довгі відростки на

спині і з боків (рис. 97в). Вид часто викли-

кає кишкові й уринарні мийази. Дорослі

мухи, контактуючи поперемінно з фекалі-

ями й харчовими продуктами, переносять

збудників шлунково-кишкових інфекцій.

Муха кімнатна (Musca domestica L.) –

переносник збудників багатьох хвороб лю-

дини, а крім того, на ногах переносить яй-

ця різних паразитичних червів. Личинки

розвиваються в нечистотах.

Муха жигалка осіння (Stomoxys

calcitrans L., рис. 96а) за зовнішнім вигля-

дом схожа на кімнатну муху, відрізняю-

чись від неї наявністю тонкого й довгого

колючого хоботка. Місцями виплоду жига-

лки є навоз домашніх тварин і гнилі рос-

линні залишки (солома, сіно, опале листя).

Дорослі мухи живуть переважно в коров-

195

Mecopteroidea, Diptera

никах, стайнях, можуть залетіти й у жит-

лові приміщення. Мухи дуже обережні,

ссуть кров у місцях, важко доступних для

самооборони (на внутрішніх поверхнях

передніх ніг, на череві); людину кусають

переважно в ноги. Кровосисні самці й сам-

ки. Жигалка поширена у всіх частинах сві-

ту. Масовий літ спостерігається в серпні й

вересні. Має важливе значення як перенос-

ник сибірки, туляремії, проміжний хазяїн

нематоди Habronema microstoma Schn. –

паразита однокопитих (коней, ослів) і цес-

тоди Dicrotaenia carioca Mg. – паразита

домашніх птахів.

Муха цеце (Glossina palpalis) перено-

сить трипаносом – збудників африканської

сонної хвороби та хвороби нагани, що

уражає худобу.

Родина шлункові оводи (желудочные оводы, Gasterophilidae)

Комахи середньої величини, ротові

органи недорозвинені. Личинки паразиту-

ють у травному тракті парнокопитних (ко-

ней, ослів, носорогів) та слонів. У європей-

ській частині колишнього СРСР

поширений 1 рід із 6 видами.

Овід кінський шлунковий (Gastero-

philus intestinalis De Geer) укритий буро-

жовтими волосками, на черевці з доміш-

кою чорних. Крила зі світло-бурими пля-

мами. Довжина тіла 12–16 мм. Паразит

шлунка коня. Самка приклеює яйця до во-

вни тварини. Личинки, що вийшли з яєць,

заглиблюються в шкіру (рис. 97а) й викли-

кають сверблячку; кінь чеше сверблячі

місця зубами, заковтує личинок і таким

шляхом заражається гастрофилезом. Лю-

дина заражається ґедзем при зіткненні ого-

леного тіла з вовною тварини (при купанні

коней). Личинка заглиблюється в шкіру

людини й мігрує в ній, залишаючи слід, що

нагадує подряпину, що гоїться. Міграція й

перебування личинки в шкірі супроводжу-

ється сильною сверблячкою. Захворювання

називається «повзучою хворобою», «воло-

сатиком», larva migrant, miasis linearis. Лі-

кування хірургічне.

а б в г

Рис. 97. Стадії розвитку Cyclorrhapha (за Павловським):

а – личинка 1 віку Gasterophilus intestinalis De Geer (Gasterophilidae),

б – личинка 1 віку Oestrus ovis (Oestridae), в – личинка Fannia sp. (Muscidae),

г – пупарій Hippobosca sp. (Hippoboscidae).

196

Mecopteroidea, Diptera

Родина кровососки (кровососки, Hippoboscidae)

Тіло сплощене, жорстке. Голова ма-

ленька. Хоботок міцний, свердлячий, втя-

гується в голову. Імаго – кровососи ссавців

та птахів. Личинка розвивається в тілі сам-

ки й залишає її лише перед перетворенням

на лялечку (рис. 97г). Крилаті й безкрилі

мухи паразитують на птахах і ссавцях, із

яких висисають кров. Найрізноманітніший

видовий склад кровососок на хижих пта-

хах. Коли хижак з’їдає свою жертву, усі

кровососки переходять на нього. До складу

родини входить більше 100 видів із 21 ро-

ду. Ареали більшості з них дуже обширні.

Частіше за все їх розносять на собі птахи.

У європейській частині колишнього СРСР

поширено 8 родів із 15 видами.

Рунець овечий (Melophagus ovinus L.)

позбавлений крил. Колір тіла бурий, тіло в

щетинках. Довжина тіла 5–6 мм. Смокче

кров з овець. На одній вівці інколи нарахо-

вують декілька сотень екземплярів цього

виду. Самка протягом життя народжує 20–

30 дорослих личинок, які приклеюються до

вовни овець й швидко перетворюються в

пупарій. Через 3–4 тижні з’являється мо-

лода кровососка. У результаті інтенсивної

втрати крові вівці знесилюються, вовна в

багатьох місцях випадає, шкіра запалюєть-

ся.

Кровососка кінська (Hippobosca

equnia L.) забарвлена в буро-сірі тони. До-

вжина тіла 7–8 мм. Паразитує на конях та

великій рогатій худобі, частіше на стегнах.

Нападає на людину.

Кровососка бліда (Сrataerina pallida

Latr.) частіш за все паразитує на стрижах.

Коли птахи на зиму кидають гнізда, у них

залишаються пупарії кровососок. Навесні з

них народжуються молоді кровососки та

легко знаходять свою жертву – стрижів, що

повернулись з півдня. При контакті птахів

паразити легко змінюють хазяїна.

Родина стребліди (стреблиды, Streblidae)

Своєрідна родина двокрилих, пред-

ставники якої паразитують на кажанах.

Голова зверху опукла, знизу – плоска. Очі

різної будови, частіше складаються з неве-

ликої кількості фасеток (7–10) та однієї

лінзи або відсутні зовсім. Крила є або від-

сутні. Представники родини відомі із тро-

пічних та субтропічних зон. У Палеарктиці

поширено 3 роди, розповсюджені на пів-

день від зимової ізотерми +10˚С. В Україні

представники родини відсутні.

Родина кровососки кажанів (кровососки летучих мышей, Nycteibiidae)

Крила відсутні, ноги подовжені, змі-

щені на дорсальну поверхню тіла (здаєть-

ся, що муха повзає на спині). Самки біль-

шості видів для народження личинок

залишають тіло хазяїна, прикріпляють ли-

чинок до якогось субстрату (стіни горищ,

печер, кори дерев, на яких кажани хова-

ються вдень). Молода кровососка, що ви-

йшла з пупарія, самостійно відшукує хазя-

їна. Про представників цієї родини відомо

дуже мало. Зустрічаються дуже рідко, ви-

ключно на кажанах. Родина об’єднує бли-

зько 150 видів. У Палеарктиці поширено 3

роди. У європейській частині колишнього

СРСР поширено від 7 до 12 видів. В Украї-

ні найбільш поширена звичайна кровосос-

ка кажанів (Nycteribia pedicularia Latr.),

довжиною 2–3 мм.

Родина каліфориди (каллифориды, Calliphoridae)

Великі або середньої величини мухи.

Відрізняються металічно-блискучим забар-

вленням. Епімери середньогрудей з щети-

нками. Ариста вусиків довга, пірчаста. Ли-

чинки розвиваються в трупах тварин,

м’ясних відходах, фекаліях. Окремі пара-

зитують на ссавцях, викликаючи мийази.

Дуже рідко паразитують на комахах

(Stomorhina lunata F. – паразит кубушок

саранових) та інших безхребетних (молюс-

ків, червів). Частина видів – синантропні

комахи, які мають значне епідеміологічне

значення як переносники інфекції та яєць

гельмінтів. Більшість видів поширена в

197

Mecopteroidea, Diptera

тропіках, але є й види, поширені у арктич-

них широтах. У європейській частині ко-

лишнього СРСР поширено 16 родів.

Муха синя м’ясна (Calliphora vtcina

R.-D.) – велика муха (7–14 мм) темно-

синього кольору з металевим відливом і

сірим нальотом на черевці; тіло покрите

міцними чорними щетинками. Зустрічаєть-

ся як у дикій природі, так і в населених

пунктах. Розвивається в трупах тварин,

м’ясних відходах, рідше – у фекаліях лю-

дини. Мухи залітають у будинки й відкла-

дають яйця на харчові продукти, особливо

м’ясні. Контактуючи з різними гнилими

речовинами і харчовими продуктами, мухи

можуть відігравати значну роль у переносі

збудників кишкових інфекцій і інвазій.

Личинки мух часто слугують причиною

кишкового мийазу людини й тварин. По-

трапивши в рану чи виразку, личинки

очищають її від некротичних мас

і сприяють швидкій грануляції тканини й

загоєнню рани. Однак спонтанне заражен-

ня рани личинками мух небезпечне через

можливе занесення в рану гноєрідної мік-

рофлори при відкладанні яєць самкою.

Муха зелена м’ясна (Lucilia sericata

Mg.) забарвлена в металічно-зелені кольо-

ри, із бронзовим блиском. Довжина тіла 7–

9 мм. Космополіт. Цей вид має важливе

значення як збудник факультативних мийа-

зів у людини й тварин (подібно синій

м’ясній мусі); у деяких країнах із вологим

кліматом (Англія, Голландія, Данія, Авст-

ралія) завдає серйозної шкоди вівчарству,

викликаючи масову загибель ягнят унаслі-

док ураження їх шкіри личинками мух.

Червоїдка звичайна (Pollenia rudis F.)

має довжину тіла близько 11 мм. Черевце з

бурим чи жовто-сірим нальотом і із шахо-

вим рисунком. Паразитує в дощових

черв’яках.

Родина саркофагіди (саркофагиды, Sarcophagidae)

Представники родини мають багато

спільного з попередньою родиною. Забар-

влення тіла звичайно сіре, черевце із шахо-

вим рисунком. Личинки розвиваються в

трупах, гниючому м’ясі, посліді, фекаліях.

Окремі види можуть викликати мийази

тварин та людини (Wohlfahrtia magnifica

Mg.), інші – паразити комах. Особливо

поширені в країнах із теплим кліматом.

Окремі види – синантропні. Описано біль-

ше 2 000 видів. У європейській частині

колишнього СРСР поширено близько 180

видів із 53 родів.

Муха сіра м’ясна (Sarcophaga

carnaria L.) – велика комаха, 10–16 мм до-

вжиною, сірого кольору, з 5 темними сму-

гами на середньоспинці й шаховим рисун-

ком на черевці. Вид поширений по всій

Україні; розвивається на м’ясі, трупах тва-

рин, рідше – в екскрементах людини; жи-

вородяща. Личинки можуть викликати

мийази.

Родина рінофориди (ринофориды, Rhinophoridae)

Невеликі мухи із темнозабарвленим

тілом. Основа вусиків розташована, як

правило, нижче половини висоти очей.

Личинки більшості видів паразитують

у наземних ізоподах (стоногах), у яйцевих

коконах павуків (Melanophora). Му-

хи трапляються переважно на траві та лис-

ті. У Палеарктиці поширено 16 родів.

В Україні поширено більше 10 видів із

близько 10 родів.

Родина носоглоткові оводи (носоглоточные оводы, Oestridae)

Великі або середньої величини мухи,

укриті густими довгими волосками

або майже голі. Ротові частини редуковані:

збережені рудименти хоботка та кулеподі-

бні щупики. Лоб у обох статей дуже широ-

кий. Ноги дуже короткі, довжина задніх ніг

менше довжини тіла. Паразити парнокопи-

тних та непарнокопитних ссавців. Самки

живородні, вибризкують личинок у ніздрі

хазяїв. Види родини причинюють великі

збитки тваринництву. У європейській час-

тині колишнього СРСР поширено 5 родів із

8 видами.

Овід носоглотковий овечий (Oestrus

ovis L.) – велика комаха 9–11 мм довжи-

ною. Груди буро-сірі, у чорних плямах,

198

Mecopteroidea, Diptera

черевце із сіруватим нальотом і більш або

менш виявленим шаховим рисунком. Ли-

чинки паразитують у носових порожнинах

овець і кіз (рис. 97б). Самки на льоту виб-

ризкують у ніздрі тварин молочно-білу

рідину, що містить личинок. Людина зара-

жається найчастіше на пасовищі, де самка

овода також вибризкує йому в очі (іноді в

ніздрі) личинок. Очні мийази особливо

небезпечні, тому що нерідко призводять до

руйнування очного яблука й сліпоти. Ліку-

вання: механічне видалення личинок після

попередньої анестезії ока.

Родина підшкірні оводи (подкожные оводы, Hypodermatidae)

Великі або середньої величини мухи,

укриті густими довгими волосками або

майже голі. Ротові органи рудиментарні.

Ноги відносно довгі, задні ніколи не бува-

ють коротші за довжину тіла. Личинки

паразитують у ссавцях, можуть розвивати-

ся в людині. Більшість видів розвивається

в зайцеподібних, гризунах та парнокопит-

них. Самки майже завжди відкладають

яйця на волосяний покрив тіла хазяїна.

Личинки розвиваються під шкірою хазяїна,

чато після тривалої міграції у його тілі. У

європейській частині колишнього СРСР

поширено 3 роди із 5 видами.

Передня частина грудей овода під-

шкірного бичачого (Hypoderma bovis De

Geer) у жовто-сірих, задня – у чорних во-

лосках. Черевце біля основи в жовто-білих,

посередині в чорних, біля вершини в чер-

воно-жовтих волосках. Довжина тіла 12–

14 мм. Личинки овода паразитують у під-

шкірній клітковині спини великої рогатої

худоби, утворюючи з боків хребта жовна.

Самки приклеюють яйця до вовни тварин.

Личинки, що вийшли з них, заглиблюють-

ся в шкіру, мігрують на спинну поверхню

й там розвиваються до III стадії. Дозрілі

личинки через свищі вивалюються в землю

й перетворюються в лялечку. Випадки

мийазу в людини трапляються рідко. Ли-

чинка підшкірного овода в тілі людини не

мігрує, утворює підшкірне пухлиноподібне

утворення, майже безболісне. Лікування

хірургічне.

Родина тахіни (тахины, Tachinidae)

Середнього й великого розміру мухи,

тіло покрите міцними щетинками. Арис-

та вусиків гола. Стерніти черевця погано

виражені, не прикривають краї тергітів.

Імаго трапляються на квітках (особливо

зонтичних) та листі рослин, на виділеннях

попелиць, а паразити ссавців – біля своїх

хазяїв. Біологія цієї групи вивчена ще не-

достатньо. Личинки більшості видів пара-

зитують у комахах. Багато видів паразиту-

ють у гусеницях лускокрилих (на кількох

видах різних родин). Окремі види олігофа-

ги чи монофаги. Значна кількість видів

розвивається в личинках та імаго твердо-

крилих з родин Carabidae, Tenebrionidae,

Scarabaeidae, Cerambycidae, Chrysomelidae,

Curculionidae та деяких інших, а також

на личинках окремих груп перетинчасток-

рилих (пильщиках та ін.) та клопів (Penta-

tomidae, Coreidae, Lygaeidae та ін.). Зна-

чення тахін у регуляції чисельності деяких

видів шкідників досить значне, хоча й не-

достатньо вивчене. Личинки ряду інших

шкідливих видів паразитують на птахах і

ссавцях. Родина об’єднує більше 5 000 ви-

дів. У європейській частині колишнього

СРСР поширено 227 родів та декілька со-

тень видів родини.

Тахіна панцерія (Panzeria rudis Fll.)

паразитує в гусеницях шкідників лісу –

соснової совки, соснового коконопряда та

ін. Тахіна фазія (Phasia crassipennis F.) –

паразит хлібного клопа-черепашки (Eury-

gaster integriceps Putz.) та інших щитників

(Graphosoma, Aelia, Carpocoris, Dolicoris та

ін.). Дорослі особини часто трапляються на

квітках молочаю. Тахіна білея (Billaea

pectinata Meig.) паразитує в личинках пла-

стинчатовусих жуків – бронзовок (Cetonia,

Potosia), хрущів (Rhizotrogus) та вусачів

(Prionus).

199