Білявський Г.О. та ін. Основи екології

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 5

Соціоекологія

значний обсяг фактичних і картографічних даних, аналізувати їх

узгоджено з конкретними об'єктами й територіями. Головна

цінність такої інформаційної системи з позиції управління поля-

гає в можливості прив'язки всіх даних до об'єкта з координатами

х, у, (г), автоматичного збільшення чи зменшення масштабу карт.

При геоекологічному менеджменті ГІС істотно полегшують

процес прийняття рішень.

В Україні перші спроби створення ГІС здійснено наприкінці

70-х років XX ст. Одна з них — це розробка містобудівної інфор-

маційної системи для Києва, в якій планувалося звести інфор-

мацію про природні умови системи місто—передмістя, предста-

вити узагальнені дані про об'єкт, скласти мікрокліматичну карту,

виконати розрахунки температури, швидкості вітру, поширення

зон викидів промислових підприємств на певній площі за різних

метеорологічних умов.

Нині в Україні ГІС-технології набули широкого розвитку.

Державними установами розроблено векторні тематичні карти

масштабу 1 : 200 000 для всієї країни та 1 : 50 000 для окремих

територій.

ГІС широко впроваджуються в управління заповідними тери-

торіями. Так, у Канаді в штаті Альберта створюється ГІС для

заповідників; було визнано, що вона ефективна для менеджмен-

ту в 41 сфері, в тому числі для аналізу власності на землю,

управління фінансами, екологічної оцінки територій, визначення

стабільності екосистем тощо.

В Україні є практика застосування ГІС в управлінні заповід-

ними територіями — Карпатського національного природного

парку, заповіднику Розточчя; розроблено менеджмент-план

водно-болотних угідь Сиваша.

Згідно із законом України «Про природно-заповідний фонд»

території природно-заповідного фонду можуть використовувати-

ся в природоохоронних, науково-дослідних, просвітницьких, рек-

реаційних цілях та для здійснення моніторингу, де ГІС-технології

також доцільні.

Екологічна експертиза — це оцінка впливів на довкілля й здо-

ров'я людей усіх видів господарської діяльності та відповідності

цієї діяльності чинним нормам і законам з охорони навколиш-

нього природного середовища, вимогам екологічної безпеки сус-

пільства.

273

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

За українським природоохоронним законодавством [Закон

України про екологічну експертизу (1995)], проведення експерти-

зи обов'язкове для будь-якої діяльності, що впливає на довкілля,

для будь-якого проекту нововведень технологій, для будівництва,

реконструкцій і т. д.

Основні завдання експертизи — сприяти додержанню приро-

доохоронних законів та оцінювати рішення щодо підтримання й

відновлення довкілля.

Діють екологічні експертизи кількох типів: державні, громад-

ські, відомчі, змішані. За призначенням вони бувають первинні та

вторинні, за масштабами — локальні (об'єктні), районні, регіональні

(обласні й міжобласні), державні, міждержавні. Процес експерти-

зи передбачає оцінку й аналіз технологій, техніки, проектів

підприємств, проектів перетворення природи, стану здоров'я лю-

дей, якості повітряного середовища, води, продуктів харчування,

виявлення аномалій фізичних полів тощо.

Державна екологічна експертиза (як і інші види експертиз)

має спиратися на принципи обов'язковості її проведення, науко-

вої обґрунтованості, законності висновків, незалежності, об'єк-

тивності, позавідомчості, широкої гласності та участі громад-

ськості.

Державна екологічна експертиза здійснюється експертними

комісіями Міністерства екології і природних ресурсів України та

його підрозділами на місцях, міжгалузевими комісіями, а гро-

мадська експертиза — громадськими комісіями із залученням

спеціалістів.

У завдання екологічної експертизи входить також контроль за

дотриманням історико-культурних та етнічних інтересів населен-

ня. (Під рукотворними морями на Дніпрі загинули родючі землі,

сади, села, культурні та історичні пам'ятки, яких уже не повер-

неш; непоправне сталося й після аварії на ЧАЕС.)

Найсуворішій державній екологічній експертизі підлягають:

• нафтопереробні підприємства; великі нафтосховища;

• ТЕС потужністю понад 300 МВт, АЕС, греблі на великих водо-

сховищах;

• установки з виробництва й переробки азбесту; склади боєпри-

пасів;

• автомагістралі, залізниці, великі аеропорти; торгові морські

порти тощо.

274

Глава 5

Соціоекологія

Екологічний паспорт — це комплексний документ, що містить

у собі характеристику взаємовідносин будь-якого об'єкта

(підприємства, ферми, підстанції, навчального закладу) з навко-

лишнім природним середовищем. У ньому є загальні відомості

про об'єкт, використовувану сировину (її вид, обсяги, екологіч-

ність), споживану енергію, займану площу, кількість працівників,

про технологічні схеми виробництва (роботи), види продукції,

про схеми природоохорони (очистка викидів і скидів забрудню-

вальних речовин), про зберігання відходів (їхню токсичність,

кількість, утилізацію) тощо.

Екологічний паспорт складається з двох частин: перша міс-

тить характеристику виробництва, а друга — природоохоронні

заходи, спрямовані на зменшення чи усунення негативного впли-

ву на довкілля.

У першій частині паспорта зазначають:

• назву об'єкта і його продукцію;

• місце розташування (наявність поблизу інших об'єктів, житло-

вих будинків, автомагістралей, лікувальних і навчальних закла-

дів тощо);

• обсяги використання земель (територія об'єкта й відвали

відходів), води, енергії, сировини;

• технологічні схеми виробництва основної продукції (дані про

небезпечні речовини й процеси, наявність альтернативних

технологій);

• обсяги газоподібних викидів та стічних вод, їхню температуру,

хімічний склад, очищення, складування відходів та умови

зберігання;

• санітарну зону об'єкта.

У другій частині вказують природоохоронні заходи, їхню

вартість, терміни здійснення, ефективність (впровадження еколо-

гічніших технологій, утилізація відходів тощо).

Останнім часом активно розвиваються нові напрями —

екологічний аудит, екологічний менеджмент, екологічний мар-

кетинг та ін.

?•? Екологічний аудит — це екологічне обстеження підприєм-

ства, постановка «діагнозу» його «здоров'я», перевірка здатності

виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чис-

тої продукції. Це інструмент, за допомогою якого оцінюється

275

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

екологічна ефективність управління підприємством з метою

збереження навколишнього природного середовища.

Характерні особливості екологічного аудиту — його незалеж-

ність, конфіденційність, об'єктивність, компетентність, ліцензій-

ність та відповідність цілям, що визначаються замовником під час

укладання договору на проведення аудиту.

Екологічний аудит організовується з ініціативи керівника чи

власника об'єкта, має характер самоконтролю й сприяє здійснен-

ню природоохоронних заходів та узгодженню дій державних і гро-

мадських органів, місцевих органів влади та підприємств. У сферу

екоаудиту входять система екоменеджменту підприємства, його

виробничі площі та прилеглі території на відстані 5 км по пери-

метру, будівлі та обладнання, допоміжні технологічні процеси.

Екологічний аудит є обов'язковим у разі приватизації чи

страхування підприємства, розробки природоохоронних заходів,

надання підприємству фінансової допомоги з екологічних фондів.

Екоаудит дає змогу без додаткового державного асигнування

підвищити ефективність природоохоронних заходів і державного

екологічного менеджменту.

Ш Екологічний маркетинг — це управлінська функціональна

діяльність у складі загальної системи менеджменту підприємства,

спрямована на визначення, прогнозування та задоволення спо-

живацьких потреб таким чином, щоб не порушувати екологічної

рівноваги в довкіллі й не завдавати шкоди здоров'ю людей.

У завдання екологічного маркетингу входить вивчення попи-

ту на екологічно безпечну продукцію, технології створення нових

очисних об'єктів, освоєння природних ресурсів, установлення цін

на товари та послуги екологічного призначення. Вивчається також

конкурентоспроможність екологічно безпечної продукції тощо.

й Екологічний менеджмент — це підсистема загальної системи

управління будь-яким об'єктом, діяльністю, виробництвом, яка

гармонізує роботу й розвиток підприємства, галузі в навколиш-

ньому середовищі й екологічному правовому полі. Екологічний

менеджмент є частиною загальної системи менеджменту, яка

передбачає організаційну структуру, планування, розподіл відпо-

відальності, практичну діяльність, процедури, процеси й ресурси,

необхідні для розробки, впровадження й досягнення основних

цілей екологічної політики, її коригування, оновлення, розши-

рення (залежно від змін екологічної ситуації).

276

Глава 5

Соціоекологія

Екологічний менеджмент не відміняє й не замінює державно-

го та виробничого екологічного управління, а доповнює його як

самостійна ініціативна діяльність виробництва. Це не лише

ринковий інструмент, що сприяє розвиткові виробництва й одер-

жанню додаткових прибутків, а й фактор сучасної екологічної

культури. Рівень екологічного менеджменту свідчить про рівень

екологізації підприємства, його відповідність сучасним вимогам

еколого-економічно збалансованого розвитку.

Сьогодні екологічний менеджмент — нова важлива дис-

ципліна, котру слід викладати в усіх вищих навчальних закладах

України й яка є невід'ємним елементом базових екологічних

знань кожного спеціаліста, бо стосується системної екологізації

будь-якого виробництва, виду людської діяльності, екологічної

політики, що має забезпечити гармонійний розвиток суспільства.

У 1993 р. європейськими країнами було погоджено й опублі-

ковано вимоги до створення Схеми екологічного менеджменту й

аудиту (EMAS), а з 1995 р. підприємства дістали можливість бути

сертифікованими згідно з EMAS. Мета розробки EMAS полягає

в оцінці й поліпшенні екологічних показників діяльності промис-

лових підприємств і створенні умов для надання екологічної

інформації.

Проте більшість експертів вважає, що майбутнє — за всесвіт-

ньою системою стандартів, підготовлених Міжнародною орга-

нізацією стандартизації (ISO). їй належать стандарти серії

ISO—14 000 у галузі екологічного менеджменту, спрямовані не на

кількісні параметри (обсяги викидів, концентрації речовин тощо)

і не на технології (вимоги використовувати чи не використовува-

ти певні технології), а на застосовування найкращої доступної

технології.

Документи, що входять у систему, можна умовно поділити на

три групи:

• принципи створення й використання систем екологічного

менеджменту;

• інструменти екологічного контролю й оцінки;

• стандарти, орієнтовані на продукцію.

Офіційно стандарти ISO—14 000 є добровільними. Передба-

чається, що вони забезпечуватимуть поліпшення екологічної

ситуації на трьох рівнях:

• організаційному (через екологізацію діяльності корпорацій);

277

Розділ I

Сучасні підходи в науці про довкілля

• національному (завдяки створенню доповнення до національ-

ної нормативної бази й компоненти державної екологічної

політики);

• міжнародному.

Держстандарт України першим серед країн колишнього СРСР

увів стандарти ISO—14 000 у ДСТУ, і з 1 січня 1998 р. вони на-

були чинності на території України як добровільні національні

стандарти в галузі систем управління навколишнім природним

середовищем.

Система екологічного менеджменту в нашій країні регламен-

тується законом України «Про охорону навколишнього природ-

ного середовища» (1991). Державний екологічний менеджмент

передбачає:

• дотримання природоохоронного законодавства;

• контроль за екологічною безпекою;

• забезпечення здійснення природоохоронних заходів;

• досягнення узгодженості дій державних і громадських органів.

Завдяки впровадженню систем екологічного менеджменту

екологічна діяльність починає відповідати інтересам керівництва

підприємства, підвищуються економічність виробництва, еколо-

гічний імідж підприємства та його конкурентоспроможність на

світовому ринку.

Економічний механізм управління природокорис-

туванням передбачає:

• формування системи екологічних обмежень (ліміти шкідливих

викидів у атмосферу, скидів стічних вод у поверхневі водойми,

розміщення відходів, використання ресурсів);

• створення системи економічних важелів зменшення негатив-

ного впливу на довкілля;

• розвиток економічного стимулювання — пільгового оподатку-

вання, екологічного страхування, надання природних ресурсів

під заставу;

• створення системи фінансування природоохоронних заходів.

До джерел формування системи екологічного фінансування

належать платежі, грошові стягнення, страхування. Платежі

бувають трьох видів:

• за спеціальне використання природних ресурсів;

• за погіршення якості природних ресурсів;

• за забруднення довкілля.

278

Глава 5

Соціоекологія

На розмір нормативу плати за використання природних

ресурсів впливають їх поширення, розташування, якість, доступ-

ність, можливість переробки, відтворення й утилізації.

Вартісна оцінка природних ресурсів ґрунтується на двох

показниках: витрати на підготовку й використання та прибу-

ток виробника.

Повітря безкоштовне. Вартість води залежить від її якості

й водозабезпеченості регіонів, тому диференціюється за басей-

нами й коливається в широких межах. Визначаючи вартість

ґрунту, враховують вид землекористування та характеристики

ґрунту.

Плата за забруднення довкілля поширюється на:

• викиди в атмосферу шкідливих речовин;

• скиди забруднень у поверхневі водойми, територіальні та внут-

рішні морські води, в підземні горизонти та систему каналі-

зації;

• розміщення відходів.

Для конкретного підприємства визначаються гранично допус-

тимі викиди (ГДВ) і скиди (ГДС) кожного із забруднювачів.

На підставі цих лімітів формуються платежі за забруднення

довкілля. За понаднормативні викиди й скиди та розміщення

відходів плата збільшується в 5 разів порівняно з нормативною.

Враховують і клас небезпечності відходів. Розміщення 1 т відходів

коштує:

• І класу (надзвичайно небезпечні) —55 грн.;

• II класу (високонебезпечні) — 2 грн.;

• III класу (помірно небезпечні) — 0,5 грн.;

• IV класу (малонебезпечні) — 0,2 грн.

Платежі за викиди пересувними джерелами обчислюють

відповідно до виду й кількості спаленого палива, а також коригу-

вальних коефіцієнтів, що враховують народногосподарське зна-

чення населеного пункту та кількість жителів у ньому.

Платежі за скиди обчислюють на підставі затверджених

лімітів, виходячи з фактичних обсягів скидів, нормативів збору та

коригувального коефіцієнта (регіонального або басейнового), що

враховує територіальні екологічні особливості й еколого-еконо-

мічні умови функціонування водного господарства (для Азов-

ського й Чорного морів він становить 2; для Дніпра — від

Каховської ГЕС до Чорного моря — 1,8; для Дунаю, Сіверськогр

279

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

Дінця, Міусу та Кальміусу — 2,2; для Дніпра — від кордону до

Києва, Прип'яті, Десни — 2,5; для Дністра й річок Криму — 2,8;

для західних річок Тиси й Пруту — 3).

Сума збору за розміщення відходів залежить від фактичних

обсягів відходів, затверджених лімітів та коригувальних коефі-

цієнтів, що враховують віддаленість звалищ від населеного пунк-

ту й характер облаштування місця розташування відходів (поліго-

ни, де забезпечується захист атмосферного повітря й поверхневих

вод від забруднення, та звалица, де не задовольняються ці

умови).

Одним із важливих важелів економічного управління приро-

докористуванням є фінансування — надання коштів на певні

природоохоронні заходи у вигляді бюджетних чи власних коштів

підприємства, банківських кредитів, коштів екологічних фондів

та екологічного страхування. Останнє дає змогу пом'якшити

наслідки аварій через стихійне лихо або технологічні помилки:

страхові компанії можуть відшкодувати збитки, створити умови

для запобігання аваріям тощо.

До заходів економічного стимулювання

належать

також:

• податкові пільги, які повністю або частково дорівнюють

природоохоронним витратам;

• звільнення від оподаткування екологічних фондів і природо-

охоронного майна;

• заохочувальні ціни й надбавки на екологічно чисту продукцію;

• пільгове кредитування для підприємств, що охороняють дов-

кілля;

• екологічний податок на продукт, у процесі вироблення якого

завдається шкода довкіллю;

• екологічні премії за використання природозберігаючих техно-

логій та ін.

280

Глава 5

Соціоекологія

§5.5^ Культура й релігія

Думайте, яке синє небо, тим наблизитеся до вічності. Думайте,

яке щастя проходити під промінням сузірУв, будучи осереддям

променів десятків тисячоліть.

М. К. Реріх

а відміну від тварин, які пасивно пристосову-

ються до умов природи, людина намагається

перетворити світ. Це неможливо без пошуку ідеального, без

піднесення, без потягу до творчості. Людина жадає вічності,

шукає в ній свою мету й натхнення. Ще 25—30 тис. років тому, в

епоху палеоліту, наші далекі пращури створили на стінах печер

цілі «галереї» з прекрасних зображень тварин — мамонтів, бізо-

нів, коней, ведмедів тощо, серед яких вони жили, на яких полю-

вали, звички яких добре знали. Ось зображення стада бізонів, які

пасуться. Могутній гривастий бізон-самець грізно пригнув рогату

голову, готовий кинутися на невидимого ворога. Інший бізон

реве, високо задерши голову. Здається, його могутній рик ось-ось

зазвучить під склепінням печери... Мчить галопом кінь (такі коні

вимерли десятки тисяч років тому), поряд із ним скаче лошатко...

Ось підкрадається до здобичі печерна левиця...

Художники та скульптори кам'яного віку майстерно передава-

ли не тільки пропорції тіла тварини, її позу, а й, так би мовити,

характер. Ось, наприклад, невеличка скульптура з мамонтової

кістки, знайдена в одній із печер Франції (рис. 5.1). Могутній

бізон повернув голову назад, щоб полизати свій бік. Та бідолаха

ніяк не може дотягтися до місця, яке, мабуть, свербить. Він

присів, витягнув уперед і задні, й передні ноги, якнайдалі вису-

нув язик... Добродушно-комічний вигляд має цей грізний веле-

тень. Так реалістично зобразити тварину міг лише той, хто жив у

злагоді з природою, хто відчував себе її невід'ємною частиною.

А ось унікальна за своєю реалістичністю голівка дівчинки

(рис. 5.2), вирізана з мамонтової кістки невідомим талановитим

майстром 25 тис. років тому. її сміливо можна поставити в один

ряд із такими творіннями людського генія, як скульптурні порт-

рети єгипетської цариці Нефертіті, створені Тутмесом, живопис-

ний портрет Мони Лізи («Джоконда») Леонардо да Вінчі.

281

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

Сьогодні можна стверджувати, що зв'язки людей із природ-

ним середовищем викривлені, порушена традиція природокорис-

тування, а це згубно вплинуло не тільки на природу, а й на всі

сфери людського буття, насамперед на культуру. Практичні знан-

ня нині випереджають духовний розвиток людини — звідси й

Рис. 5.1

Бізон.

Скульптура (фото музею національних старожитностей

Сен-Жермен-ан-Лен, Франція)

спад культури, що виразно простежується. А трагедія України

полягає ще й у тому, що тоталітарна система породила псевдо-

культуру «соціалістичного реалізму», а справжню культуру

українського народу безжалісно нищила.

Українському народові здавна було притаманне ставлення до

природи, як до чогось материнського, рідного. Ось, наприклад,

текст замовлянь язичницьких часів: «Добрий день тобі, сонечко

ясне! Ти святе, ти ясне-прекрасне; ти чисте, величаве й поважа-

не; ти освітлюєш гори й долини, й високі могили — освіти й мене

перед усім світом: добротою, красою, любощами й милостями...

Яке ти ясне, величне, прекрасне, щоб і я такою була ясною,

величною, прекрасною перед усім світом». Образ природи злитий

із душею української нації, тому відродження нації — це і є відро-

дженням природи.

282