Білявський Г.О. та ін. Основи екології

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 2

Біоекологія

З 1970 по 1999 р. кількість видів, яким загрожує повне вимиран-

ня, зросла з 92 до 550.

На відміну від нас, тварини — не володарі свого майбутнього...

Вони не можуть домагатися автономії, в них немає членів

парламенту, котрих вони могли б закидати скаргами, вони

не можуть навіть змусити свої профспілки оголосити страйк

і вимагати ліпших умов. їхнє майбутнє, саме їхнє існування —

в наших руках.

Дж. Даррелл

Сьогодні, крім Міжнародної Червоної книги, всі розвинені

країни створюють національні Червоні книги. В Україні першу

Червону книгу випущено в 1980 р., а через два роки ухвалено

Закон про Червону книгу України, який закріпив її в статусі

державного документа. В 1994 й 1996 р. Червону книгу України

було перевидано вже у двох томах. Кількість видів, які в нашій

країні опинилися перед загрозою зникнення, стрімко зростає.

Наприклад, якщо в перше видання Червоної книги України було

внесено 151 вид вищих рослин і 29 — ссавців, то в друге — вже

467 і 41 відповідно.

Екосистемна

біорізноманітність

— це

сукупність екосистем пла-

нети на всіх рівнях, починаючи з біогеоценотичного. Різноманітність

елементарних екосистем планети — біогеоценозів — величезна.

Найбільша цінність екосистемної різноманітності полягає в

сукупності зв'язків між елементами екосистем — видами — та

абіотичними факторами середовища. Вважають, що чим більше

видове багатство екосистеми, тим вища її інформативність, тим

краще збалансовані потоки речовини та енергії, тим злагод-

женіше працюють механізми її саморегуляції.

Екосистеми планети — найуразливіший компонент біологіч-

ної різноманітності. Навіть випадіння з екосистеми одного, дру-

горядного стосовно продукції, виду порушує систему зв'язків, що

складалася віками. А вилучення з екосистеми виду-домінанта

дощенту руйнує її. Вирубуючи ліс, людина використовує для

своїх потреб лише деякі органи одного, рідше — кількох видів

(зазвичай стовбури однієї—п'яти деревних порід), але винищує

при цьому сотні, а іноді й тисячі видів, супутніх домінантові.

Наприклад, навіть порівняно бідний на види біогеоценоз

ялинника налічує в середньому кілька десятків видів вищих

рослин, по кілька сотень видів бактерій, грибів, водоростей і без-

хребетних тварин, мінімум кілька видів хребетних. Заготівля стов-

115

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

бурів однієї тільки ялини на території експлуатованого біогеоце-

нозу супроводжується загибеллю близько 1000 видів інших

організмів.

Спробуйте уявити собі втрати, завдані біорізноманітності

вирубуванням вологого тропічного лісу, де лише на одному дереві

можна знайти аж 43 види мурашок, де на одному гектарі росте

понад 700 видів деревних порід. Сьогодні територія, зайнята

такими лісами, скоротилася більш як удвоє й продовжує скоро-

чуватися на 1 % щороку. І це при тому, що у вологих тропічних

лісах, за найобережнішими оцінками, неописаними (тобто

невідомими науці) залишаються 80 % тварин і 30 % вищих

рослин. Ці невідомі види не можна зберегти жодним іншим

способом, окрім як зберігаючи екосистеми в цілому.

На відміну від видів, котрі часом можуть пристосуватися до

антропогенного фактора, переселитися в штучні біогеоценози —

агроценози, лісосмуги й лісопосадки, водосховища й ставки,

природні екосистеми до людини не пристосовуються. Вони або

остаточно деградують, або перетворюються на квазіприродні

екосистеми.

Подібно до Червоної книги, сьогодні складаються списки

рідкісних екосистем і тих, що зникають, а отже, потребують

особливої охорони. Такі списки називають Зеленою книгою. Не

викликає сумніву, що. Зелена книга найближчим часом набуде

статусу державного документа, як і Червона книга.

лі Збереження біорізноманітності — це складна, комплексна

проблема. Вона пов'язана з цілою системою юридичних, науко-

вих, організаційних, фінансових, етичних, виховних заходів,

охоплює біорізноманітність на всіх її рівнях. Завдання щодо

збереження біорізноманітності входять до глобальної концепції

стратегії й тактики виживання людства. Це: • планування й

збалансоване використання земельних ресурсів; • боротьба зі

зменшенням площі лісів; • невиснажливе використання природ-

них екосистем; • невиснажливе ведення сільського господарства;

• зниження рівня техногенних забруднень води, ґрунту й

повітря; • раціональне використання ресурсів моря та ін. Проте

є й система специфічних заходів захисту. Це, передусім, запо-

відна справа та біоконсервація.

Заповідна справа — це теорія й практика організації та збере-

ження заповідних територій різних рангів. На заповідних тери-

торіях охороняються як окремі носії біорізноманітності — попу-

116

Глава 2

Біоекологія

ляції, види, екосистеми, так і середовище проживання в цілому.

Ранг заповідної території визначається науковою значущістю

об'єктів, що охороняються, та її площею. Серед заповідних тери-

торій найвищий ранг мають заповідники й національні природні

парки (табл. 2.2), потім — заказники й заповідно-мисливські гос-

подарства, а також пам'ятки природи.

Таблиця 2.2

Біосферні, природні заповідники, національні природні парки України

(станом на 01.01.2002)

№

пор.

Назва

Розташування

Рік створення

Запільна

площа, га

Площа зе-

мель, нада-

на в постій-

не користу-

вання, га

Біосферні заповідники

Асканія-Нова

Херсонська область

1985

33 307,6

11312,2

Чорноморський

1985 (розши-

рений у 1998)

89 129,0 70 509,0

Карпатський

Закарпатська область

1993 (розши-

рений у 1997)

53 630,0

31 977,0

Дунайський Одеська область 1998 (на базі

ПЗ «Дунай-

ські плавні», що

існує з 1981 р.)

46 402,9 22 662,0

Природні заповідники

Кримський

Автономна

Республіка Крим

1923 44 175,5 44 175,5

Канівський Черкаська область

1923

2 049,3 2 049,3

Український

степовий

Донецька область

1961

2 768,4

Луганський Луганська область 1968

1 575,5

Поліський

Житомирська область 1968

20 104,0 20 104,0

6 Ялтинський

гірсько-лісовий

Автономна

Республіка Крим

1973

14 523,0

Мис Мартьян

1973

240,0 240,0

8 Карадазький

1979

2 855,2

Розточчя

Львівська область 1984 2 084,5

2 084,5

Медобори

Тернопільська

область

1990 (розши-

рений у 2000)

10 516,7

516,7

117

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

Закінчення табл. 2.2

Площа зе-

№.

пор.

Назва

Розташування

Рік створення

Загальна

площа, га

мель, нада-

на в постій-

№.

пор.

Загальна

площа, га

не користу-

вання, га

Дніпровсько-

Орільський

Дніпропетровська

область

1990

3 766,2

Єланецький

степ

Миколаївська область

1996

1 675,7

Горгани

Івано-Франківська

область

1996

5 344,2

14 Казантипський Автономна

1998

450,1 450,1

Республіка Крим

450,1

Опукський

1998

1 592,3 1 592,3

Рівненський

Рівненська область

1999

47 046,8

17 Черемський Волинська область

2001

2 975,7

Національні природні парки

Карпатський

Івано-Франківська

область

1980

50 303,0

38 591,0

Шацький

Волинська область

1983 (розши-

рений у 1999)

48 977,0

18 810,0

Синевир

Закарпатська область

1989

40 400,0

27 208,0

Азово-

Сиваський

Херсонська область

1993

52 154,0

Вижницький

Чернівецька область

1995

7 928,4

7 013,4

Подільські

Хмельницька область

1996

261 316,0

3 015,0

Товтри

3 015,0

Святі Гори

Донецька область

1997

40 589,0

11 878,0

8 Яворівський Львівська область

1998

7 078,6

2 885,5

Сколівські

1999 35 684,0

24 702,0

Бескиди

24 702,0

Деснянсько-

Старогутський

Сумська область

1999

215,1

7 272,6

Ужанський

Закарпатська область

1999

39 159,3

14 904,6

Сучасні ретельні еколого-економічні розрахунки й моделі

показують: збереження генофонду будь-якого регіону можливе

лише за умови, що не менше ніж 10—15 % його площі зайнято

заповідними територіями рангу заповідника чи заказника. На-

118

Глава 2

Біоекологія

явність розвиненої мережі заповідних територій — необхідна (хоч

і не достатня) умова збереження біорізноманітності. Тому кожна

держава, яка приєдналася до Конвенції про біорізноманітність,

зобов'язана підтримувати й розвивати мережу заповідних тери-

торій, насамперед — заповідників.

Потрібно менше мисливців — більше сторожів у заповідниках,

менше мисливських товариств — більше товариств захисту

тварин, менше мисливської літератури — більше літератури

біологічної І тоді останні акти трагедії диких тварин,

які

людство

впише в

історію

життя

на

планеті

Земля,

матимуть гарний фінал!

І. І. Акимушкін,

російський біолог,

публіцист

Заповідник — це виділені державою території й акваторії, в ме-

жах яких охороняються природні об'єкти, що становлять особливу

екологічну, генетичну, наукову чи культурну цінність: типові чи

рідкісні ландшафти, еталонні ділянки природного середовища,

рідкісні геологічні утворення, угруповання рослин і тварин із ха-

рактерним генофондом тощо. Заповідники беруться під охорону

закону, на їхній території категорично забороняються всі види

господарської діяльності (мисливство, рибальство, вилов тварин,

усі види лісокористування, заготівля сіна, лікарських трав, зби-

рання квітів, випасання худоби), застосування будь-яких хімічних

засобів, шумових дій. У заповіднику вводиться певний заповід-

ний режим. Це або абсолютне заповідання, тобто цілковите невт-

ручання людей у природні процеси, або заповідання обмежене, за

якого для досягнення максимальної природної рівноваги й

максимального збереження екосистем допускається здійснення

певних біотехнологічних заходів (наприклад, вилов тварин, що

надміру розмножилися, створення штучних водопоїв, проти-

ерозійний захист тощо). Всього у світі створено більш як 11 тис.

заповідних територій, що мають статус заповідника чи національ-

ного парку.

Заповідники, які являють собою найхарактернішу еталонну

ділянку біосфери даної фізико-географічної зони або біома й де

діє режим абсолютного заповідання, мають найвищий статус —

це біосферні (або еталонні) заповідники. Сьогодні в світі є близько

350 біосферних заповідників, і чотири з них розташовані на тери-

торії України: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський та

Дунайський.

119

Деснянсько-Старогутський

Луганський

(Стрільцівський степ)

ЯворіВський

У ~ Ч ^

• „ ^ • Розточчя -

. ґ Сколівські \ ж

І ^ Бескиди і ™ Лодмьсью]

/ •* ^ ф N. \ Товтри

Синевир^ ^органи ш

/Карпатський Ш \\

^ШКарпапфкий^

/V* ч

/ Вижницький

Уманський * ^ - * "

Український

степовий

(Хоми томський

степ)

Д Біосферні заповідники

| Природні заповідники

•

Національні

природні парки

А-

Дунайський

СІМФЕРОПОЛЬ 0

А/цс Мартьян*

Опукський

Карадазький

Ялтинський

Рис. 2.13

Розташування заповідників і національних природних парків на території України

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

У заповідниках із нижчим статусом на більшості території вво-

диться режим обмеженого заповідання, хоч обов'язково є також і

ділянки абсолютної заповідності. В Україні 17 таких заповідних

територій (рис. 2.13): у Поліссі це Поліський і Рівненський

заповідники; в лісостепу — заповідники Канівський, Дніпровсь-

ко-Орільський, Розточчя та Медобори; в степовій зоні —

Український степовий, Луганський та Єланецький степ; у Карпа-

тах — заповідник Горгани; в Криму — заповідники Карадазький,

Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, Казантипський,

Опукський і Мис Мартьян; у Прикарпатті — Черемський запо-

відник.

Крім указаних природних заповідників, в Україні є 54

історико-культурних та історико-архітектурних заповідники.

Серед них такі всесвітньо відомі, як Шевченківський у Каневі,

Києво-Печерський, Софія Київська, Асканія-Нова тощо.

Національні природні парки — це території, що створюються

для збереження природних комплексів, які мають екологічну, істо-

ричну й естетичну цінність завдяки сприятливому поєднанню

природних і культурних ландшафтів, і для використання їх у рекре-

аційних, виховних, наукових і просвітницьких цілях. В Україні є

11 національних парків, таких як Шацькі озера, Подільські

Товтри, озеро Синевир тощо.

Заказники — це

території

акваторії,

на

яких

охороняються

окремі види рослин і тварин або природні комплекси (озера, болота,

ділянки лісу чи степу з рідкісними видами рослин або тварин, пе-

чери, території з унікальними геологічними утвореннями тощо).

На території заказників дозволяється обмежена господарська

діяльність, але тільки така, що не завдає шкоди об'єктам, які

охороняються (наприклад, обмежена заготівля сіна в лісових

заказниках, збирання морської трави зостери в приморських

заказниках, регламентоване полювання на окремих видів тварин

у заповідно-мисливських господарствах). На території України

практично в кожній області є принаймні кілька заказників.

Пам'ятки

природи

являють собою окремі невідновлювані при-

родні об'єкти, які мають наукове, історичне чи культурно-есте-

тичне значення, наприклад: водоспад, печера, дуже старе дерево,

джерело, рідкісне геологічне відслонення. Останнім часом до

пам'яток природи дедалі частіше почали відносити також неве-

ликі території (площею до кількох сотень квадратних метрів),

зайняті популяціями рідкісних та реліктових видів або попу-

120

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

ляціями, розташованими на межі ареалу виду. Створення системи

таких пам'яток природи сприяє збереженню передусім генетичної

різноманітності. На їхній території заборонено будь-яку діяль-

ність, що руйнує чи пошкоджує об'єкти охорони.

Проте навіть розвинена мережа заповідних територій не змо-

же забезпечити збереження біорізноманітності, якщо не припи-

Регіональні Заповідні

Ботанічні сади, ландшафтні парки урочища

Структура території природно-заповідного фонду України

ниться глобальний вплив на біоту антропогенного забруднення.

Навіть у біосферних заповідниках з їхньою налагодженою й суво-

рою системою охорони деградація біоти триває. Наприклад, у

Карпатському біосферному заповіднику через кислотні дощі де-

далі скорочуються популяції лишайників, занесених до Червоної

книги.

У природно-заповідний фонд України (рис. 2.14, 2.15) входять

також регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, бота-

нічні сади, зоологічні, дендрологічні парки, пам'ятки садово-

паркового мистецтва тощо. Загалом природно-заповідний фонд

України в 2001 р. налічував у своєму складі 6939 територій і об'єктів

площею 2508,7 тис. га, що становить 4,16 % території країни.

122

Глава 2

Біоекологія

Біоконсервація належить до галузі новітніх напрямів біоеко-

логії. Це система заходів, спрямованих на збереження генетичної й

видової різноманітності шляхом збереження популяційних і видових

генотипів окремих особин поза природними місцями проживання —

в зоопарках, ботанічних садах, у колекціях культур тощо.

Біоконсервація сьогодні розглядається як остання лінія захис-

ту генетичної й видової біорізноманітності. Для цього розви-

вається мережа зоопарків, створюються колекції рослин у бота-

Площа, тис. га

27001 1

2400 Р=Л рі—П—П—

2100 щ П —

1800 — —

1500 гт П П —

Роки

І і Загальна площа ПЗФ

ШЛ Площа територій та об'єктів загальнодержавного значення

Рис. 215

Зростання площі природно-заповідного фонду (ПЗФ) України (1992—2001)

нічних садах, колекції культур мікроорганізмів, грибів, водорос-

тей, найпростіших, банки насіння, кріоколекції тварин, де гаме-

ти й навіть ембріони зберігаються в замороженому стані,

організовуються сховища культур тканин рослин і тварин.

Сьогодні людство «законсервувало» для нащадків близько

10 % відомої науці сучасної біоти. Однак біоконсервація поки що

не може стати гарантом збереження біорізноманітності. Закон-

сервувати будь-який вид — це складна наукова й технічна задача.

Але незмірно складнішою справою є розконсервація виду й

повернення його в природу. Вид, випущений «із пробірки» в при-

роду, як правило, поводиться непередбачувано: адже він потрап-

ляє до системи з іншими зв'язками. Найчастіше такий вид не

123

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

встигає пристосуватися до свого оточення й стає легкою здобич-

чю для хижаків, субстратом для хвороб, їжею для паразитів. Якщо

ж він виявляється здатним протистояти цьому тискові, то зазви-

чай сам стає агресором: витіснює види аборигенної флори й фа-

уни, стрімко розселяється, створює різні біоперешкоди. Такі

наслідки біологи й екологи називають «беззвучними вибухами».

Екологічна мережа. Протягом останніх п'яти років в Україні,

як і в усьому світі, велике значення надається розвиткові еко-

логічної мережі. Концепція екомережі є інтегральною в організа-

ції збереження біологічної і ландшафтної різноманітності. Вона

поєднує в собі всі попередні системи охорони природи, пов'язує

природоохоронну діяльність із різними секторами економіки (аг-

рарним, транспортним, лісовим, туристичним тощо) і є основним

елементом стратегії збалансованого розвитку. Це якісно новий

підхід до розв'язання споконвічної проблеми людства у відноси-

нах із Природою, спрямований на забезпечення функціонування

всіх природних компонентів довкілля як єдиної цілісної системи.

Національна екологічна мережа України розглядається як скла-

дова всеєвропейської екомгережі, створення якої схвалено Конфе-

ренцією міністрів довкілля 55 країн Європи в Софії в 1995 р.

У нашій країні набув чинності закон «Про загальнодержавну

програму формування національної екологічної мережі України

на 2000—2015 рр.». Основною метою цього важливого документа

є збільшення частки земельного фонду з природними заповідни-

ми територіями до рівня, достатнього для збереження біологічної

і ландшафтної різноманітності.

Екологічна мережа забезпечить можливість природної міграції

та поширення рослин і тварин.

Контрольні запитання й завдання

^^^^^^^

1. Які функції виконує жива речовина й

чим вона відрізняється від неживої?

2. Які

основні

властивості

живої

речо-

вини?

3. Що таке біосфера й де проходять

її межі?

4. Якщо на Місяці колись побудують

космічні станції, чи можна буде

стверджувати, що на цій планеті

з 'явилася біосфера ?

5. В якій послідовності та як форму-

валися геологічні сфери Землі —

атмосфера, гідросфера, літо-

сфера?

6. Які є гіпотези

виникнення

життя

на

Землі?

124