Березуцький В.В. (ред.). Основи охорони праці

Подождите немного. Документ загружается.

20 21

Науковий зміст курсу складають теоретичні та практичні осно-

ви управління охороною праці в умовах виробництва, методи запо-

бігання та захисту працівників від дії небезпечних і шкідливих умов

праці.

1.3.2. Завдання вивчення дисципліни

Після вивчення курсу «Основи охорони праці» студент має знати:

• законодавчі та нормативні документи з охорони праці;

• концепції організації охорони праці у державі та на виробни-

цтві;

• обов’язки і відповідальність роботодавців підприємств (орга-

нізацій) та їх підрозділів із забезпечення здорових і безпечних

умов праці робітників;

• основні міжнародні документи з охорони праці;

• методи і засоби забезпечення нормативних значень параметрів

небезпечних та шкідливих факторів.

У результаті вивчення курсу «Основи охорони праці» студент має

вміти:

• ідентифікувати небезпечні та шкідливі виробничі фактори,

що супроводжують працю на виробництві;

• організувати вирішення питань охорони праці на виробництві

(організації);

• використовувати нормативні документи та забезпечувати без-

печні й нешкідливі умови праці на виробництві;

• організовувати та брати участь у розслідуванні нещасних випад-

ків, професійних захворювань та аварій на виробництві.

1.3.3. Перелік дисциплін, знання яких потрібне студен-

там для засвоєння курсу «Основи охорони праці»

До навчальних дисциплін, знання яких потрібне студентам для

засвоєння курсу «Основи охорони праці», належать:

– фізика;

– хімія;

– основи екології;

– безпека життєдіяльності;

– суспільно-економічні дисципліни;

– загально-технічні дисципліни.

1.4. Структурно-логічна схема курсу

та його місце у загальній системі наук

із безпеки життєдіяльності

Вивчення курсу «Основи охорони праці» необхідно починати

з усвідомлення його місця серед інших дисциплін, у яких також

розглядаються питання безпеки людини у процесі трудової діяль-

ності. Структурно-логічна схема є основою складання програмного

забезпечення навчальної дисципліни і відповідного підручника або

посібника. «Основи охорони праці» належать до наукового напрямку

«Безпека життєдіяльності», до якого також відносять дисципліни,

об’єктом розгляду (вивчення) яких є безпека людини і навколишньої

природи, а також ті елементи середовища існування людини, що мо-

жуть становити загрозу її життю і здоров’ю.

Основи охорони праці (ООП)

Курс ООП

має зв’язок

із навчальними

дисциплінами:

Безпека

життєдіяльності,

Основи екології,

Цивільна оборона,

Основи медичних

знань,

Психологія

травматизму

та іншими

Т.1. Правові та організаційні питання ООП

Вступ. Поняття і предмет. Стан ООП. Законодавча та

нормативна база України. Структура ООП. Аналіз та

профілактика травматизму. Міжнародне право з охо-

рони праці.

Т.2. Основи виробничої санітарії та гігієни

Нормалізація повітряного середовища у виробничих

приміщеннях. Захист від шуму та коливань. Основні

засоби захисту від іонізуючих та інших енергетичних

полів. Освітлення виробничих приміщень.

Т.3. Основи техніки безпеки

Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнан-

ня та процесів. Електробезпека.

Т.4. Пожежна безпека

Основні нормативні документи з пожежної безпеки.

Характеристика пожежонебезпечних вла стивостей

матеріалів і речовин. Категорії споруд та приміщень

за пожежо-вибухонебезпечністю. Системи поперед-

ження пожеж та пожежного захисту. Механізм і засоби

гасіння пожеж.

Рис. 1.1. Структурно-логічна схема вивчення дисциплін

«Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці», «Охорона

праці у галузі», «Основи екології», «Цивільна оборона» – ці дис-

ципліни належать до зазначеного напрямку. У них є спільні теми,

22 23

що можуть бути більшою чи меншою мірою відбиті у програмах.

Основним завданням кафедр, що читають ці курси, є якнайповніша

та оптимальніша програма, націлена на раціональне і плідне вико-

ристання відведеного навчального часу. Виходячи з цього необхідно

до мінімуму скоротити повторення, дублювання тем, уже опрацьова-

них в інших дисциплінах. У викладенні матеріалу слід використову-

вати знання, отримані студентами в середній школі та на попередніх

курсах, і на цій базі розвивати їх далі.

Насамперед треба враховувати, що ці навчальні дисципліни ви-

кладаються на різних кваліфікаційних рівнях, де мають забезпечу-

вати відповідну цьому рівню якість знань. Так, на рівні бакалавра

вивчають «Основи екології», «Безпеку життєдіяльності» та «Основи

охорони праці», а на рівні спеціаліста (магістра) – «Основи охорони

праці у галузі» та «Цивільну оборону».

Зі схеми, наведеної на рис. 1.1, виходить, що деякі з питань, за-

пропонованих до розгляду у різних навчальних дисциплінах, мають

повторюватися. Це насамперед надання першої допомоги, захист

від небезпечних факторів промислового середовища (шум, вібрація,

електричний струм, освітлення) та інші. Викладачам необхідно вра-

ховувати ті знання, які студент уже отримав раніше, доповнювати

їх новим матеріалом і націлити його на вирішення галузевих про-

блем з охорони праці.

2. МЕНЕДЖМЕНТ ОХОРОНИ ПРАЦІ

НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

2.1. Загальнотеоретичні і методичні основи

охорони праці

Кожна наука має свій об’єкт, предмет і засоби пізнання або ви-

вчення, а також закони, що виявлені з використанням теорії пізнан-

ня – гносеології (від грец. γνώσις – пізнання і ...логія) – вчення про

сутність і закономірність пізнання, теорія пізнання.

Об’єкт – це те, що протистоїть суб’єкту в його предметно-пізна-

вальній діяльності; предмет – усе те, що може перебувати в яких-не-

будь відносинах, мати якісь властивості.

Об’єктом вивчення працеохоронного менеджменту є охорона пра-

ці, предметом – управління безпекою елементів, з яких складається

об’єкт вивчення, тобто охорона праці. У свою чергу об’єктом вивчення

охорони праці як науки є праця (трудова діяльність). Трудову ді-

яльність вивчають не тільки охорона праці, а й багато природничих

і суспільних наук: політекономія, гігієна праці, ергономіка, соціоло-

гія, інженерна психологія та ін. Відрізняються ці науки предметом

вивчення. Свій предмет вивчення має й охорона праці – безпека пра-

ці, а звідси – фізіологічні та психологічні можливості людини, закони

розвитку праці і відображення їх у працеохоронній науці, форму-

вання умов праці, їх оптимізація тощо. Структура охорони праці не-

розривно пов’язана з розумінням сутності, розподілу та видів праці.

Сутність праці розкривається шляхом виявлення її структури, яка

містить ряд взаємозалежних елементів:

– суб’єктів праці як носіїв мети;

– продуктивних сил (предметів і засобів);

– процесу трудової діяльності;

– продуктів праці (цільових і побічних);

– суспільних відносин (виробничо-економічних) (рис. 2.1).

Праця, крім внутрішніх елементів системи, має і зовнішні еле-

менти впливу (політична й економічна ситуація в країні, технічний

рівень розвитку, природні умови тощо).

Таким чином, досліджуючи працю, охорона праці має вивчати

окремо та у сукупності всі елементи, що становлять її структуру.

Лише такий підхід дасть змогу вирішити багато проблем. Аналізую-

чи сутність праці, необхідно визнати перевагу за суб’єктом праці. Без

нього не може бути не тільки виробничих та інших відносин, а й са-

мого процесу праці.

На розвиток охорони праці істотно впливає розподіл праці, під

яким маємо на увазі відокремлення якісно відмінних форм трудової

діяльності в процесі праці. Розрізняють загальний, частковий та оди-

ничний розподіл праці.

24 25

Суб’єкти праці як носії мети

Процес трудової

діяльності (дії людей

та машин)

Загальні відносини

(виробничо-економічні, ви-

робничо- технічні,

ідеологічні)

Продуктивні сили

(предмети

і засоби праці)

Продукти праці

(цільові та побічні)

Рис. 2.1. Структура праці

Загальний розподіл праці передбачає відокремлення таких форм

трудової діяльності, як промисловість, будівництво, сільське госпо-

дарство, геологія тощо. Кожна з названих форм трудової діяльності

має свою специфіку у використанні засобів виробництва і визначає

галузь народного господарства, а зрештою – наукову і практичну

спрямованість охорони праці.

Частковий розподіл праці пов’язаний із поділом галузі на види

і підвиди. Відповідно поділяється й охорона праці: у промисловості –

охорона праці в машинобудуванні, енергетиці, харчовій, хімічній,

гірничій промисловості і т.д.

Одиничний розподіл праці передбачає відокремлення видів трудо-

вої діяльності всередині підприємства за такими ознаками:

– функціональною (керування, основне і допоміжне виробництво);

– технологічною (за видами робіт);

– професійною;

– класифікаційною (за складністю робіт).

Одиничний розподіл праці дає змогу диференціювати й охорону

праці. Одиничний розподіл праці слід відрізняти від поділу на види

праці за прикладеною до неї енергією. В цьому випадку розрізняють

працю розумову і фізичну.

Із розвитком НТП виникають чи виявляються нові шкідливі і не-

безпечні фактори.

Задача охорони праці – визначати, передбачати по-

яву таких факторів, щоб захистити від них людину.

Виходячи зі структури праці, що є ергатичною системою «людина

(Л) – трудова діяльність (ТД) – умови праці (УП)» (рис. 2.2), можна

побудувати систему охорони праці (рис. 2.3), яка складатиметься

з таких елементів:

– безпека людини як суб’єкта праці (БЛ);

– безпека трудової діяльності (БТД);

– безпека умов праці (БУП).

Тоді структура працеохоронного менеджменту (рис. 2.4) склада-

тиметься з таких елементів:

– управління безпекою суб’єктів праці;

– управління безпекою трудового процесу;

– управління безпекою умов праці (рис. 2.4).

Із позицій працеохоронного менеджменту будь-яка діяльність

є двоцільовою. Перша мета полягає в досягненні певного ефекту,

друга – в усуненні небажаних наслідків для людини. Якщо завдан-

ням охорони праці є розробка конкретних заходів для досягнення

своєї мети, то завдання працеохоронного менеджменту – визначення

та реалізація управлінських рішень із забезпечення безпеки праці.

УП

ТД

Рис. 2.2. Структура праці як ергатична система

БЛ

БУП

БТД

Рис. 2.3. Система охорони праці

Наука «охорона праці», перебуваючи на межі природничих і сус-

пільних наук, тісно пов’язана зі спеціальними технічними дисциплі-

нами, які зумовлені загальним поділом праці. У зв’язку з цим ми роз-

глядаємо охорону праці, а точніше, техніку безпеки (ТБ) не взагалі,

а в тій чи іншій галузі знань.

Управління безпекою трудової

діяльності

Управління безпекою суб’єктів праці

Управління безпечними

умовами праці

Рис. 2.4. Структура працеохоронного менеджменту

Охорона праці належить до соціально-економічних систем, голов-

ним завданням яких є врахування громадських та особистих інте-

ресів людей.

26 27

Працеохоронна система управління на будь-якому рівні має само-

стійні не тільки керувальну (суб’єкт управління) і керовану (об’єкт

управління) системи, а й інформаційну систему, без якої неможливе

нормальне функціонування системи в цілому.

У свою чергу, керувальна система складається із системи норма-

тивно-правових актів, з одного боку, і системи служби з реалізації

завдань охорони праці – з іншого.

Керована система включає системи гігієни праці, технолого-

технічної безпеки та соціально-економічну працеохоронну систе-

му. На кожну систему, у тому числі управлінську, що складається

з окремих систем елементів (внутрішнього середовища), впливає

зов нішнє середовище. До зовнішнього середовища належать: держав-

на політика в тій чи іншій галузі, політичні та економічні умови, си-

стема цінностей, суспільні погляди, стан техніки і технології, рівень

освіченості людей і т.д.

Виходячи з цього, практичні завдання охорони праці та праце-

охоронного менеджменту можуть бути організаційно-гігієнічними

й організаційно-технічними.

До організаційно-гігієнічних завдань належать:

• забезпечення гігієнічних умов праці;

• забезпечення виробничими, допоміжними і побутовими при-

міщеннями, санітарно-побутовими пристроями;

• забезпечення гігієнічними засобами індивідуального (ЗІЗ)

і колективного (ЗКЗ) захисту;

• забезпечення лікувально-профілактичним обслуговуванням;

• забезпечення оптимального режиму праці та відпочинку

тощо.

До організаційно-технічних завдань входять:

• забезпечення безпеки експлуатації виробничого устаткуван-

ня;

• забезпечення безпеки функціонування виробничого процесу;

• забезпечення безпеки експлуатації будинків, споруд, устатку-

вання тощо.

2.2. Система працеохоронного менеджменту

і його рівні

Для управління необхідно, насамперед, уявляти, чим ми керуємо,

що є об’єктом управління.

Використовуючи системний підхід і вважаючи, що кожна система

складається з елементів, які, у свою чергу, утворюють систему, необ-

хідно, таким чином, виявити систему працеохоронного менеджмен-

ту (СПМ).

Як і будь-яка інша система управління, СПМ має: орган управлін-

ня, а саме працеохоронний орган управління – ПОрУ (назвімо його

працеохоронною керувальною системою); об’єкт управління, а саме

працеохоронний об’єкт управління – ПОбУ (назвімо його працеохо-

ронною керованою системою). Крім цих основних елементів СПМ мі-

стить систему наглядових працеохоронних органів – СНПО та праце-

охоронну інформаційну систему – ПІС. Названі елементи утворюють

гнучку систему працеохоронного менеджменту (рис. 2.5).

ПОрУ ПОбУ

ПІС СНПО

Рис. 2.5. Система працеохоронного менеджменту

Працеохоронна керувальна система, або ПОрУ, складається з на-

ступних елементів: працеохоронних законодавчих актів (норматив-

но-правових) і керівних структур; працеохоронна керована система,

чи ПОбУ, включає суб’єкти праці, предмети і засоби праці, суспільні

відносини, що утворюють, відповідно, гігієнічні, технолого-технічні

та виробничо-суспільні умови (див. рис. 2.4).

При розгляді безпеки праці виявляється, що всі працеохоронні

системи на будь-якому рівні є соціально-економічними, оскільки го-

ловний елемент у них – це людина в усіх її проявах, яка, здійснюючи

трудову діяльність, реалізує як свої економічні інтереси, так і інте-

реси колективу, суспільства, держави у цілому.

При управлінні охороною праці необхідно виходити насамперед

із принципу ієрархічності. Принцип ієрархічності передбачає поділ

складних і великих багаторівневих систем на елементи (ланки, рів-

ні, ступені). Кожний ступінь управляє нижчим і водночас є об’єктом

управління для вищого ступеня.

Так, у сучасній ієрархії управління підприємством визначають

такі рівні:

• вищі менеджери (президент, віце-президент, голова і члени ради

директорів);

• менеджери середньої ланки (директор підприємства, керівник

підрозділу, головний інженер, головний фахівець, головний

бухгалтер та їх заступники);

• менеджери першої ланки (керівник відділу, фахівці, майстер,

бригадир);

• неуправлінські працівники та службовці, тобто безпосередні ви-

конавці робіт.

Що стосується управління безпекою праці, то насамперед слід

виділити дві ознаки, за якими воно здійснюється: територіальна

і функціональна. При цьому в управлінні охороною праці мають бра-

ти участь усі працівники, у тому числі й виконавці.

28 29

За територіальною ознакою виділяють такі рівні:

• перший рівень (нижча ланка) – виконавський, індивідуальний,

особистий – виконавці робіт;

• другий рівень (середня ланка) – об’єктовий (на рівні об’єкта еко-

номіки), локальний:

2а – керівники підприємств і головні фахівці, у тому числі ме-

неджери з охорони праці на підприємстві,

2б – начальники структурних підрозділів, фахівці;

• третій рівень (висока ланка) – суб’єктовий рівень, регіональ-

ний:

3а – керівники та інспектори державних наглядових органів

на території регіону,

3б – керівники адміністрації міст, районів, начальники відпо-

відних відділів охорони праці й інспектори державних нагля-

дових органів;

• четвертий рівень (найвища ланка) – державний:

4а – Президент, віце-президент, уряд, міжгалузева комісія

з охорони праці,

4б – начальники й інспектори міжгалузевих державних нагля-

дових органів з охорони праці,

4в – начальник Держнагляду з охорони праці та соціальної

політики, начальник державної експертизи умов праці Міні-

стерства праці та ін.

За функціональною ознакою управління охороною праці здійсню-

ється за відомчою належністю. При цьому виділяють перший, другий

і третій відомчі рівні. Перший і другий із них однакові з територі-

альними, що описані вище.

Третій відомчий рівень:

3а – міністр (керівник відомства), його заступники,

3б – керівники укрупнених відомчих підрозділів (концернів,

корпорацій) і їх заступники з питань охорони праці.

2.3. Система управління охороною праці

в Україні

2.3.1. Загальні положення системи управління

охороною праці

Виходячи з визначення науки «охорона праці», система охорони

праці поєднує сукупність правових, соціально-економічних, органі-

заційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактич-

них заходів і засобів, що спрямовані на збереження здоров’я і праце-

здатності людини в процесі праці.

Об’єктом управління є машини, механізми, технологічні проце-

си, підприємства, галузі промисловості, сфери людської діяльності

тощо. Елементами управління станом цього об’єкта є: проведення

контролю стану об’єкта, визначення необхідного завдання, порівнян-

ня із завданням, вироблення управлінських дій, реалізація управ-

лінських дій, контроль виконання управлінських дій (зворотний

зв’язок) та ін.

Розглядаючи управління охороною праці із зазначених позицій,

вважають, що система управління охороною праці (СУОП) є сукуп-

ністю самої системи охорони праці та елементів управління її станом.

Іншими словами, управління охороною праці – це підготовка, при-

йняття і реалізація системи заходів із забезпечення охорони життя

і здоров’я працівників у процесі трудової діяльності. Разом з тим

СУОП виступає як функціональна підсистема системи управління

всім господарським комплексом України в цілому. Розглядаючи си-

стему управління охороною праці в державному масштабі, слід за-

значити такі її особливості, як складність і багатозв’язковість систе-

ми СУОП на конкретному об’єкті багаторівневої системи управління,

де найвищим рівнем є державне управління, а нижчим – управління

охороною праці на конкретній ділянці чи в конкретному цеху підпри-

ємства. Залежно від форми власності та відомчої підпорядкованості

об’єкта проміжні ступені управління можуть виступати як відомче,

регіональне управління, а також управління на рівні підприємства,

об’єднання тощо.

Узагальнена блок-схема СУОП на державному рівні наведена

на рис. 2.6.

Основними структурними елементами СУОП є:

– об’єкт управління, тобто система охорони праці на конкретному

підприємстві, в об’єднанні, регіоні, Україні в цілому;

– елементи управління, що включають контроль стану об’єкта,

вироблення управлінських дій та їх реалізацію, контроль за ви-

конанням управлінських дій, аналіз стану подібних об’єктів,

формування завдання охорони праці, порівняння показників.

Окрім управлінських дій, на стан охорони праці впливають різ-

ні збурюючі впливи Z

...Z

, що зумовлені реальними політичними

та соціально-економічними процесами і часто носять випадковий, не-

передбачуваний характер, а іноді можуть бути і заздалегідь прогно-

зованими. До таких впливів, наприклад, належать структурні зміни

в економіці, розвиток процесів роздержавлення, створення нових

форм і методів господарювання, розвиток малого і середнього бізнесу,

введення системи соціального страхування від нещасних випадків

і професійних захворювань на виробництві тощо. Це дає змогу за до-

помогою прийняття відповідних управлінських рішень уникнути не-

гативних наслідків чи підсилити позитивну дію того збурювального

впливу, якого зазнав об’єкт управління.

Оцінювання стану охорони праці проводять за великою кількістю

показників. Для їх узагальнення встановлено єдиний показник –

узагальнюючий критерій оцінки якості об’єкта управління (ЯОУ).

30 31

Самі управлінські дії відрізняються одна від одної як за змістом, так

і за формою їх реалізації. Однак кожну з них можна врешті-решт оці-

нити розміром витрат на виконання цієї дії у грошовому вираженні

(ГВ). Тоді у класичному вигляді ефективність управлінських дій E

оцінюється зміною ЯОУ на одиницю ГВ:

E = dЯОУ/dГВ. (2.1)

Як засвідчує практика, управлінські дії щодо охорони праці зав-

жди обмежені. Ці обмеження можуть бути пов’язані з відсутністю

необхідних технічних засобів, площ, людських ресурсів, відповідно-

го рівня культури і підготовки персоналу тощо.

Охорона праці

в розвинутих країнах

Аналіз стану подібних

об’єктів управління

Формування завдання

Зіставлення чинників

Вироблення

управлінських дій

Реалізація

управлінських дій

Охорона праці

в Україні

Вимоги

законодавства

до ОП

Контроль

виконання

управлінських дій

Контроль стану

ОП в Україні

. . . . . Z

Рис. 2.6. Блок-схема управління охороною праці на державному рівні

В умовах переходу України до ринкових умов якнайчастіше трап-

ляється обмеження кош тів, що виділяються на охорону праці. Тому

основне завдання удосконалення СУОП в умовах реформування еко-

номіки полягає в тому, щоб за існуючих рівнів обмежень управлін-

ських дій забезпечити їх максимальну ефективність.

Оптимальні обсяги коштів, що витрачаються на охорону праці,

мають вибиратися, виходячи з умов забезпечення максимальної

ефективності дій, спрямованих на управління народногосподарським

комплексом, а в кризових умовах розвитку держави – за умов забез-

печення мінімального зниження величини валового національного

продукту при збереженні необхідного мінімуму соціальних гарантій

працівникам.

Вирішення цих завдань може бути досягнуте шляхом оптималь-

ного розподілу наявних людських і фінансових управлінських ресур-

сів, правильного вибору числа та якості управлінського персоналу,

прийняття обґрунтованих, близьких до оптимальних, управлінських

рішень. Найважливіше значення має при цьому наявність повної,

об’єктивної інформації про стан об’єкта управління та розроблених

і науково обґрунтованих методів її обробки і прийняття управлін-

ських рішень, що неможливе без створення сучасних інформаційних

систем у галузі охорони праці.

Відповідно до Закону «Про охорону праці» державне управління

охороною праці в Україні здійснюють:

• Кабінет Міністрів України;

• спеціально уповноважений урядовий орган державного управ-

ління охороною праці – державний комітет із нагляду за охоро-

ною праці, що входить до складу Кабінету Міністрів (Держна-

глядохоронпраці);

• на галузевому рівні – міністерства та інші центральні органи

державної виконавчої влади;

• на регіональному рівні – місцева державна адміністрація й орга-

ни місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів і Держнаглядохоронпраці України здійснюють

управління охороною праці на загальнодержавному рівні. Окремі за-

гальнодержавні управлінські функції делеговані Міністерству праці

та соціальної політики, Міністерству охорони навколишнього при-

родного середовища, Міністерству охорони здоров’я і Міністерству

надзвичайних ситуацій України. Управлінський вплив на охорону

праці в окремих галузях, регіонах та на окремих підприємствах ці

органи можуть здійснювати як безпосередньо, так і через органи га-

лузевого, регіонального управління охороною праці та органи управ-

ління охороною праці окремого підприємства або їх об’єднання. Інші

органи державного управління забезпечують реалізацію державної

політики в галузі охорони праці на регіональному чи галузевому

рівні. Саме в цій частині державного управління охороною праці,

з одного боку, окремі управлінські функції органів управління пере-

тинаються і дублюються, а з іншого, при недостатньому рівні коор-

динації роботи цих управлінських органів можливі певні пропуски

і недогляди в роботі.

32 33

Блок-схеми систем державного управління охороною праці на ре-

гіональному і галузевому рівнях подано на рис. 2.7 і 2.8.

Система державного управління охороною праці як у галузі, так і

в регіоні є дворівневою. Верхній рівень системи (1) – загальнодержав-

не управління, що здійснюється названими органами, нижчий рівень

системи (2) – регіональне і галузеве управління, що здійснюється,

відповідно, місцевою державною адміністрацією, радами народних

депутатів і галузевими міністерствами. У свою чергу, регіональне

управління залежно від адміністративно-територіального поділу

може виконуватися на обласному, міському, районному і селищному

рівнях.

Система управління охороною праці на підприємстві залежно

від його відомчої підпорядкованості може бути навіть чотирирівне-

вою. Крім згаданих двох рівнів, тут необхідно виділити управління

на рівні об’єднання підприємств (при наявності таких у галузі) і на

рівні самого підприємства.

Державний рівень

системи управління

охороною праці

Підприємства 1-ї

галузі, розташова-

ні в регіоні

Підприємства 2-ї

галузі, розташова-

ні в регіоні

Підприємства N-ї

галузі, розташова-

ні в регіоні

Регіональний

рівень системи

управління охоро-

ною праці

Галузевий рівень

системи управління

охороною праці

Охорона праці в регіоні

Рис. 2.7. Блок-схема системи державного управління охороною праці

на регіональному рівні

Для системи управління характерним є те, що вищі й нижчі рівні

управління можуть взаємодіяти між собою як через проміжні рівні,

так і безпосередньо. Причому тільки на етапах вироблення і реаліза-

ції управлінських дій простежується певна субординація у взаємодії

різних рівнів системи, а для етапів формування завдання і зіставлен-

ня показників характерним є довільний характер взаємодії рівнів

системи.

Наприклад, нижчі рівні системи часто можуть використовувати

інформацію про стан охорони праці, отриману в результаті контро-

лю цього стану охорони праці органами будь-якого рівня, а органи

управління найвищого рівня часто одержують інформацію про ви-

конання управлінських дій або про стан охорони праці безпосередньо

від органів управління охороною праці підприємства.

Державний рівень

системи управління

охороною праці

Підприємства

галузі,

розташовані

в 1-му регіоні

Підприємства

галузі,

розташовані

в 2-му регіоні

Підприємства

галузі,

розташовані

в N-му регіоні

Галузевий рівень

системи управління

охороною праці

Регіональний

рівень системи

управління охоро-

ною праці

Охорона праці в галузі

Рис. 2.8. Блок-схема системи державного управління охороною праці на

галузевому рівні

2.3.2. Управління охороною праці на державному рівні

Відповідно до закону «Про охорону праці» управління охороною

праці на державному рівні здійснює створена при Кабінеті Міні-

стрів Національна Рада з питань безпеки життєдіяльності, що роз-

34 35

робляє і проводить заходи зі створення цілісної системи державного

управління охороною життя людей на виробництві і профілактики

побутового травматизму, організовує й забезпечує контроль за ви-

конанням законодавчих актів, координує діяльність центральних

і місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони життя людей.

Очолює Національну Раду з питань безпеки життєдіяльності перший

віце-прем’єр-міністр України. Рішення Національної Ради та її бюро,

прийняті в межах їхньої компетенції, обов’язкові для центральних

і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, органі-

зацій та громадян.

Загальнодержавні завдання та функції управління охороною пра-

ці покладені на ряд структурних органів Кабінету Міністрів.

Державний комітет з нагляду за охороною праці (Держнаглядохо-

ронпраці) є урядовим органом державного управління, що діє в скла-

ді Кабінету Міністрів.

Основними завданнями Держохоронпраці є:

• комплексне управління охороною праці на державному рівні;

• реалізація державної політики у сфері охорони праці та ви-

робничої безпеки, державний нагляд за дотриманням вимог

законодавчих та інших нормативно-правових актів, що стосу-

ються безпеки, гігієни праці виробничого середовища, а також

за проведенням робіт, пов’язаних із геологічним вивченням надр,

їх охороною, використанням і переробкою мінеральної сировини;

• проведення експертизи проектної документації та видача дозво-

лів на введення в експлуатацію нових і реконструйованих під-

приємств, об’єктів і засобів виробництва підвищеної небезпеки.

Міністерство охорони здоров’я України – спеціально уповноваже-

ний центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління,

нагляд і контроль за дотриманням санітарного законодавства та за-

безпеченням охорони здоров’я працівників, санітарного й епідеміоло-

гічного благополуччя населення.

Міністерство праці та соціальної політики України виконує

державну експертизу умов праці, контроль за якістю проведення

атестації робочих місць, установлює їхню відповідність чинним нор-

мативним актам з охорони праці.

Міністерство надзвичайних ситуацій України здійснює держав-

не управління у сфері пожежної безпеки.

Міністерство екології та природних ресурсів є спеціально упов-

новаженим державним органом управління у сфері ядерної безпеки.

2.3.3. Структура органів управління охороною праці

у галузях промисловості

Структура органів управління охороною праці в галузях проми-

словості встановлюється положенням про систему управління охоро-

ною праці міністерства, концерну, корпорації та іншого об’єднання

підприємств, утвореного за галузевим принципом, що узгоджується

з Держнаглядохоронпраці. Організаційна структура органів управ-

ління охороною праці залежить від специфіки галузей промисло-

вості, структури галузевих органів управління, існуючих традицій,

зв’язків, що складалися в роботі, та сформованих відносин між керів-

ними структурами.

У центральному апараті міністерства створюється служба охорони

праці, яка підпорядковується першому заступнику міністра, керів-

никові концерну, корпорації та інших об’єднань підприємств. Служ-

ба охорони праці виконує такі основні функції:

• розробляє ефективну цілісну систему управління охороною

праці;

• проводить оперативно-методичне керівництво всією роботою

з охорони праці в галузі;

• організовує забезпечення підприємств та об’єднань галузі пра-

вилами, стандартами, положеннями, інструкціями й іншими

нормативними документами з охорони праці;

• організовує облік, аналіз нещасних випадків, професійних за-

хворювань та аварій у галузі, а також збитку від цих подій.

Служба охорони праці комплектується, як правило, фахівцями

наступного профілю:

– інженерами відповідної спеціальності;

– фахівцями з питань гігієни праці;

– юристами, що спеціалізуються на питаннях законодавства про

охорону праці.

При службах охорони праці можуть створюватися лабораторії,

які контролюють наявність на робочих місцях шкідливих виробни-

чих факторів.

2.3.4. Управління охороною праці на регіональному

рівні

Основні завдання з управління охороною праці на регіональному

рівні в межах відповідної території згідно з Законом «Про охорону

праці» покладені на місцеві державні адміністрації та ради народних

депутатів, які:

• забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони

праці;

• формують за участю профспілок програми заходів з питань без-

пеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають між-

галузеве значення;

• організовують за необхідності регіональні аварійно-рятувальні

формування;

• здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів з охо-

рони праці;

• створюють за необхідності фонди охорони праці.

36 37

Для виконання названих функцій місцеві органи влади створю-

ють відповідні структурні підрозділи – служби охорони праці місце-

вих державних адміністрацій і міських виконавчих рад.

Служба охорони праці є структурним підрозділом місцевого органу

виконавчої влади, що створюється головою державної адміністрації.

Свою діяльність у галузі охорони праці служба проводить із під-

приємствами, установами й організаціями, розташованими в межах

відповідної території, але насамперед з тими, які належать до сфери

управління державної адміністрації – підприємствами недержавних

форм власності. Це в першу чергу об’єкти комунальної власності, під-

приємства малого і середнього бізнесу, розташовані на відповідній

території.

Служба охорони праці разом з іншими структурними підрозділа-

ми державної адміністрації виконує такі основні функції:

• розробляє ефективну цілісну регіональну систему попереджен-

ня травматизму невиробничого характеру, організовує пропаганду

й інформаційне забезпечення з цих питань;

• готує пропозиції щодо впровадження у виробництво досягнень

науки і техніки, які забезпечують підвищення рівня профілактики

травматизму невиробничого характеру, і подає їх на розгляд держав-

ній адміністрації;

• проводить оперативно-методичне управління з охорони праці;

• одержує дані про підприємства, що проходять державну реє-

страцію відповідно до встановленого порядку;

• організовує забезпечення підприємств та об’єднань регіону пра-

вилами, стандартами, положеннями, інструкціями й іншими норма-

тивними документами з охорони праці;

• організовує облік, аналіз нещасних випадків, професійних за-

хворювань та аварій у регіоні, а також збитку від цих подій;

• допомагає підприємствам регіону в організації роботи з охорони

праці;

• сприяє впровадженню на підприємствах регіону досягнень на-

уки і техніки, прогресивних технологій, сучасних засобів колектив-

ного та індивідуального захисту працівників, які б забезпечували

зниження травматизму, аварійності в регіоні та були спрямовані

на створення безпечних і нешкідливих умов праці;

• координує роботи з охорони праці з регіональним Фондом соці-

ального страхування від нещасних випадків і професійних захворю-

вань на виробництві;

• розглядає листи, заяви і скарги працівників із питань охорони

праці;

• сприяє поширенню передового вітчизняного і закордонного дос-

віду з охорони праці, а також пропаганді безпечних і нешкідливих

умов праці.

Структура служб охорони праці в регіоні залежить від специфіки

цього регіону: його адміністративного поділу, специфічних особли-

востей його структурних одиниць та їх насиченості підприємствами

з державною і недержавною формами власності; від традицій, що

склалися, усталених зв’язків і вже сформованих відносин між адмі-

ністративними одиницями регіону.

Для координації всіх робіт із забезпечення безпечної життєді-

яльності населення регіонів, у тому числі і з питань охорони праці,

при обласних державних адміністраціях створюються обласні ради

з питань безпечної життєдіяльності населення, а в апараті обласної

державної адміністрації – відділ охорони праці. Аналогічні струк-

турні підрозділи організуються і на рівні районних державних адмі-

ністрацій. Для управління охороною праці на рівні міста створюють-

ся відділи охорони праці (трудових і соціальних питань) виконавчих

комітетів міських рад народних депутатів.

При вирішенні всіх питань, пов’язаних з управлінням охороною

праці в регіоні, зазначені структурні підрозділи постійно взаємоді-

ють з іншими підрозділами, що здійснюють управління і нагляд за

безпечною життєдіяльністю населення й охороною праці в регіоні.

На обласному рівні до них відносять обласне територіальне управ-

ління Держнаглядохоронпраці, експертно-технічні центри Держна-

глядохоронпраці, обласну державну інспекцію пожежного нагляду,

обласну санітарно-епідеміологічну станцію, обласну державну авто-

інспекцію, обласне управління екологічною безпекою, державну екс-

пертизу умов праці, обласну інспекцію державного нагляду за станом

сільськогосподарських машин, обласне статистичне управління,

обласний штаб цивільної оборони, обласне управління соціального

захисту населення, центр стандартизації і метрології, рятівну водо-

лазну станцію, обласну раду профспілок та ін. Типова структура

управління охороною праці на обласному рівні наведена на рис. 2.9.

Ефективність регіональної системи управління охороною пра-

ці значним чином залежить від правильної організації взаємодії

між усіма названими структурними підрозділами обласного рівня

і структурними підрозділами, що здійснюють управління охороною

праці на рівні міст і районів, а також від взаємодії з вищими за-

гальнодержавними і галузевими органами управління, у відомчій

підпорядкованості яких перебувають підприємства та організації,

розташовані в регіоні.

Основним елементом такої взаємодії на рівні регіональної систе-

ми управління охороною праці є інформаційне забезпечення, яке не

може обмежуватися рамками регіону. Для ефективної роботи регіо-

нальної системи управління необхідно мати інформацію про стан

і позитивний досвід управління охороною праці в інших регіонах,

про стан охорони праці в галузях народного господарства, у відомчій

підпорядкованості яких перебувають підприємства, розташовані

в регіоні; про наявний позитивний досвід вирішення питань охорони

праці на регіональному рівні в інших, індустріально розвинених кра-

їнах із високим рівнем соціальної захищеності працівників.

38 39

2.3.5. Організація управління охороною праці

на підприємстві

Згідно з Законом «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний

створювати у кожному структурному підрозділі та на робочому місці

умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпе-

чувати дотримання прав працівників, гарантованих законодавством

про охорону праці.

Із цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи

управління охороною праці на підприємстві, для чого:

• створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які вирі-

шують конкретні питання охорони праці, затверджує інструкції про

їхні обов’язки, права і відповідальність за виконання покладених

на них функцій;

• розробляє за участі профспілок і реалізує комплексні заходи для

дотримання встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує

прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механі-

зації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний

досвід з охорони праці тощо;

• забезпечує усунення причин, що викликають нещасні випадки,

професійні захворювання, контролює виконання профілактичних

заходів, визначених комісіями на основі підсумків розслідування

цих причин;

• організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних до-

сліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність норма-

тивним актам з охорони праці в порядку й у терміни, встановлювані

законодавством, вживає на основі цих підсумків заходів для усу-

нення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;

• розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні

акти про охорону праці, що діють у межах підприємства і встановлю-

ють правила виконання робіт та поведінки працівників на території

підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майдан-

чиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і га-

лузевих нормативних актів з охорони праці, забезпечує безкоштовно

працівників нормативними актами з охорони праці;

• здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками

технологічних процесів, правил роботи на машинах, устаткуванні та

з іншими засобами виробництва, за використанням засобів колектив-

ного й індивідуального захисту, виконанням робіт з охорони праці;

• організовує пропаганду безпечних методів праці.

Роботодавець за свої (підприємства) кошти організовує медичні ог-

ляди працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідли-

вими чи небезпечними умовами праці. Медичні огляди проводяться

при прийомі на роботу (попередній), протягом трудової діяльності

(періодичний), при необхідності проведення професійного відбору,

а також щорічно–обов’язковий медичний огляд осіб у віці до 21 року.

Рис. 2.9. Структура системи управління охороною праці на регіональному рівні

1 – окремі структурні підрозділи СУОП обласного рівня; 2 – структурні підрозділи СУОП районного рівня;

3 – підприємства, установи та організації, де створюються свої СУОП

Територіальне

управління

Держгірпром-

нагляду України

Обласне управління

виконавчої дирекції фонду

соціального страхування

від нещасних випадків

та профзахворювань на

виробництві

Галузеві служби

охорони праці

Обласне

управління

Міністерства з

надзвичайних

ситуацій

Обласна

служба охоро-

ни праці при

облдержадміні-

страції

Обласне

управління

Санітарно-епі-

деміологічної

служби

Профспілки

Районні відділення виконавчої

дирекції фонду соціального

страхування від нещасних випадків та

профзахворювань на виробництві

Районна Санітарно-

епідеміологічна

служба

Районні служби

охорони праці

Районний відділ управління

з надзвичайних ситуацій

Бюджетні установи

та організації

Об’єкти житлово-кому-

нального господарства

Підприємства

Виробничі та комерційні

Галузеві підприємства