Базанова Т. І., Павіченко Ю.В. Біологія. 9 клас

Подождите немного. Документ загружается.

201

НЕРВОВА РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЙ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ

участю формується харчова поведінка, тобто комплекс дій, спрямо-

ваних на пошук і поглинання їжі.

Відчуття насичення виникає, коли рівень глюкози й жирних кис-

лот у крові підвищується, а вміст інсуліну знижується. Усі ці сигна-

ли активують центр насичення гіпоталамуса, харчова мотивація зни-

кає — і харчова поведінка гальмується.

Наведемо ще один приклад взаємозв’язку системи гуморальної

і нервової регуляції. З початком статевого дозрівання в організмі

збільшується вироблення статевих гормонів (див. § 51). Статеві гор-

мони впливають на структури нервової системи. У гіпоталамусі роз-

ташовані центри, нейрони яких мають рецептори до статевого гормо-

ну тестостерону й відповідають за статеві рефлекси. Унаслідок дії тес-

тостерону й у жінок, і в чоловіків виникає статевий потяг — одна з най-

важливіших мотивацій людини, без якої реалізація репродуктивної

функції неможлива. Статеві рефлекси є вродженими, проте статева

поведінка формується внаслідок засвоєння моделей поведінки, при-

йнятих у суспільстві. Фізіологічною основою такої поведінки є склад-

ні зв'язки лімбічної системи зі структурами кори великих півкуль.

Нейроімунна взаємодія. Імунна система, знищуючи чужорідних

агентів і пошкоджені клітини самого організму, тим самим регулює

стан його внутрішнього середовища. Між імунною системою і нерво-

вою системою, що координує роботу всіх фізіологічних систем, спря-

мовану на підтримку гомеостазу, є взаємозв’язок. З одним із спосо-

бів координованої роботи цих систем ви вже ознайомилися (див. § 44).

Проте існують й інші види їх взаємодій.

У лімфоцитів, які дозрівають в органах імунної системи, є рецеп-

тори до медіаторів симпатичної і парасимпатичної нервової системи.

Отже, ці клітини здатні сприймати сигнали, які надходять з нерво-

вих центрів, і реагувати на них. Гіпоталамус одержує гуморальні сиг-

нали про проникнення антигена в організм й активує вегетативну

нервову систему. По симпатичних нейронах, які іннервують лімфо-

їдні тканини імунної системи, проходять імпульси, відбувається ви-

кид медіатора норадреналіну. Під його впливом збільшується кіль-

кість тих Т-лімфоцитів, що стримують активність В-лімфоцитів.

Парасимпатичні нейрони, збуджуючись, викидають медіатор аце-

тилхолін, який прискорює дозрівання В-лімфоцитів. Отже, симпа-

тична нервова система здатна пригнічувати імунну реакцію, а пара-

симпатична — стимулювати її.

1. Визначте, у яких з наведених у тексті прикладів нейрогуморальної

регуляції нервова система відіграє керівну роль, у яких — підпорядко-

вується гуморальним впливам.

202

2. Випишіть з тексту ключові слова, за допомогою яких можна розповісти

про нейрогуморальну регуляцію. Наприклад: гуморальні чинники (глю-

коза, інсулін) — центр голоду — харчова мотивація — нервова регуляція

(програми харчової поведінки) — смачний обід. Запропонуйте товари-

шеві знайти в тексті відповідні приклади.

3. З’ясуйте, як інформація про зв’язок нервової й імунної регуляції, про

яку йдеться в цьому параграфі, доповнює ту, з якою ви ознайомилися

раніше (див. § 44).

1. Як взаємодіють нервова й ендокринна система під час відповіді організ-

му на зовнішній подразник? 2. Проаналізуйте процес регуляції харчової

поведінки людини. 3. Яким є взаємозв’язок між нервовою системою і сис-

темою гуморальної регуляції в процесі формування статевої поведінки?

4. Розкажіть про участь ВНС у регуляції імунної відповіді організму?

5. Яку

роль відіграють парасимпатична і симпатична системи у виникненні хар-

чової мотивації?

ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я

Як зберегти нервову систему здоровою?

собливе значення для збереження працездатності і здоров’я го-

ловного мозку має повноцінний нічний сон. Під час сну актив-

ність клітин мозку знижується, гальмування в них переважає над

збудженням. Це дає змогу нейронам відновити ресурси, необхідні

для активної роботи вдень. Недостатня тривалість сну супроводжу-

ється хронічною втомою, яка може призвести до нервових розладів.

Зміни у функціональному стані клітин головного мозку спричи-

няє споживання деяких хімічних речовин. Особливо чутлива до та-

ких впливів нервова система дітей і підлітків. Небезпечними у цьо-

му відношенні є навіть чай і кава — напої, що містять кофеїн, який

підсилює процеси збудження в нейронах мозку. Вживання міцних

кави й чаю може призвести до надмірного збудження, нервові кліти-

ни виснажуються, і це з часом може стати причиною стійкого їх галь-

мування.

Такою самою за ефектом є і дія нікотину — складової тютюнового

диму, що потрапляє в організм під час куріння. Унаслідок тривалого

куріння порушується нормальне співвідношення між збудженням

і гальмуванням, значно знижується працездатність нейронів мозку.

Украй негативними і загрозливими є наркотичні речовини, зокре-

ма й алкоголь. Усі вони, надійшовши до організму, проникають

у кров, а з нею — до мозку. У синапсах нейронів є рецептори до цих

речовин, тому вони впливають на процеси передачі нервового імпуль-

203

НЕРВОВА РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЙ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ

су. У малих дозах алкоголь і наркотики впливають на нервові кліти-

ни, збуджуючи їх. Таке збудження супроводжується підвищенням

настрою, виникненням відчуття свободи тощо. Проте одночасно ці

речовини змінюють метаболізм нервових клітин, спричинюють зви-

кання, і людина змушена вживати їх усе більше й більше. Наркотичні

речовини руйнують нервові клітини мозку, спотворюють регулятор-

ні процеси: людина втрачає контроль над собою, стає непрацездат-

ною. Страждає й вегетативна нервова система, наслідком чого

можуть стати виникнення багатьох захворювань внутрішніх орга нів

і швидка загибель людини.

Механізми дії наркотичних речовин не залежать від волі й бажань

людини: ми не можемо впливати на склад рецепторів у синапсах на-

шої нервової тканини. Проте розуміння того, у якій спосіб діють нар-

котики і до яких результатів неминуче призводять їх впливи, дає

кожному шанс зробити правильний вибір і утриматися навіть від

спроб їх уживання.

НАША ЛАБОРАТОРІЯ

Ендорфіни — молекули радості

У 70-х роках ХХ ст. вчені знайшли в нейронах мозку рецептори

до морфіну — наркотичної речовини, що спричиняє знеболюючий

ефект і почуття ейфорії. Виявилося також, що речовини з подібними

властивостями виробляються і в самому організмі — це пептиди

(фрагменти молекул білків). Дослідники назвали їх ендорфінами,

тобто внутрішніми морфінами. Синтезуються ендорфіни в клітинах

головного і спинного мозку, гіпофіза, надниркових залоз, кишечни-

ку та деяких інших органів.

Ендорфіни виконують в організмі багато функцій, й одна з них —

регуляція больових відчуттів. Завдяки цим речовинам не всі больо-

ві сигнали доходять до головного мозку. Якби ендорфінів не було,

людина відчувала б сильний біль від щонайменшого дотику. Ендор-

фіни вивільняються з клітин, де вони синтезуються, під час сильних

фізичних та психічних навантажень. Проявом їх впливу є, напри-

клад, зниження больової чутливості в боксерів — зазвичай вони не

відчувають болю, доки не закінчиться бій.

Спортсменам, що звикли до тривалих навантажень, додатковий ви-

кид ендорфінів у кров допомагає долати втому під час напруження.

Це явище називають другим диханням. Ендорфіни регулюють апетит,

підсилюють імунітет, підвищують вироблення статевих гормонів.

Збільшення синтезу ендорфінів в організмі підвищує настрій,

тому їх інколи називають «гормонами щастя». Отже, виникненню

наших почуттів і емоцій сприяють речовини, які синтезуються в ор-

ганізмі під впливом зовнішніх подразників — грубого або, навпаки,

204

ласкавого слова, успіху або невдачі, приємної музики або дратівли-

вого шуму, голоду або ситного обіду. Ви вже знаєте, що за регуляцію

наших емоцій відповідає лімбічна система мозку. Виявилось, що

найбільша концентрація ендорфінів і рецепторів до них є саме в не-

йронах лімбічної системи.

Коли в організм потрапляють наркотичні сполуки, вони заміщу-

ють внутрішні ендорфіни, і клітини втрачають здатність до їх синте-

зу. Саме тому виникає залежність від наркотиків — без них людина

почувається погано, у неї виникає депресія. Отже, без захисту ендор-

фінів організм швидко руйнується.

ПІДСУМКИ

 Нервова система регулює роботу всіх систем органів, спрямовуючи її на

адаптацію до змін у зовнішньому середовищі і збереження гомеоста-

зу. Структурно-функціональною одиницею нервової тканини є нейрон,

здатний генерувати нервові імпульси, за допомогою яких передається

інформація в нервовій системі.

 Анатомічно нервову систему поділяють на центральну (спинний і голов-

ний мозок) і периферичну (нерви, ганглії). За функціями в складі нервової

системи вирізняють соматичну систему, що відповідає за регуляцію рухів,

і вегетативну (автономну) систему, яка регулює роботу внутрішніх органів

і стан внутрішнього середовища організму. У вегетативній нервовій системі

вирізняють симпатичний і парасимпатичний відділи. Ефекти симпатично-

го відділу мобілізують організм для термінової адаптації до підвищених

навантажень, а парасимпатичного — відновлюють ресурси організму.

 Нервова системі діє в тісному взаємозв’язку з системами гуморальної

й імунної регуляції, створюючи єдиний механізм нейрогуморальноімунної

регуляції.

ПРАЦЮЄМО РАЗОМ

Проведіть невеличке дослідження: простежте за змінами стану свого

організму протягом двох-трьох днів. Звертайте увагу на частоту пульсу,

який є показником частоти серцевих скорочень, на частоту дихання, на

збільшення або зменшення потовиділення, на термін, протягом якого

показники діяльності внутрішніх органів повертаються до вихідних зна-

чень, а також на обставини, які спричинили зміни в роботі внутрішніх

органів. Опишіть результати спостереження, наведіть пояснення того,

якими були механізми регуляції стану організму. Оформіть роботу у вигля-

ді повідомлення, розмістіть його на стенді. Проведіть міні-конференцію,

обговоріть, які з повідомлень були найзмістовнішими, які найкраще

оформлені.

205

Розділ 12

Сприйняття інформації

нервовою системою.

Сенсорні системи

Відчуття холоду від дотику до бурульки, запах квітів і смак їжі, звуко-

ві і зорові образи під час концерту чи споглядання морського пейзажу,

а також почуття вдячності від усвідомлення того, що всі ці відчуття нам

доступні, виникають у нас завдяки сенсорним системам.

Вивчивши цей розділ, ви дізнаєтеся, як організм людини сприймає

навколишнє середовище; як влаштовані сенсорні системи і органи чуттів;

як людина бачить, чує, відчуває смак, запах, дотик, температуру, біль; про

порушення функції сенсорних систем і їх профілактику.

§ 60. Загальна характеристика сенсорних систем

У попередньому розділі ви дізналися, як відбувається нервова ре-

гуляція фізіологічних функцій організму. Аби нервова система мо-

гла виконувати своє завдання, вона передусім має отримати інфор-

мацію про впливи, яких зазнає організм. З деякими складовими нер-

вової системи, що відповідають за цю її функцію, ви вже ознайоми-

лися — це чутливі нейрони й певні структури головного мозку.

Дослідімо детальніше, як саме організм одержує сигнали ззовні і від

власних внутрішніх органів.

Будова сенсорних систем. Складові нервової системи, які сприй-

мають інформацію про навколишнє середовище і про внутрішній

стан організму та аналізують її, називають сенсорними системами

(лат. сенсус — почуття, відчуття) або аналізаторами.

Кожна з сенсорних систем налаштована на сприйняття певних

властивостей середовища — сенсорних стимулів. Для зорової сен-

сорної системи сенсорними стимулами є електромагнітні хвилі пев-

ної довжини, для слухової — коливання повітряного або водного се-

редовища. Сенсорні системи, які сприймають інформацію про події

всередині організму, уловлюють розтягування гладеньких м’язів

внутрішніх органів, скелетних м’язів або сухожиль, зміни в хімічно-

му складі внутрішнього середовища тощо.

Попри відмінності у видах чутливості, загальний план будови

всіх сенсорних систем однаковий. Початковою ланкою аналізатора

206

є сенсорні рецептори. В одних сенсорних системах цю функцію ви-

конують закінчення дендритів чутливих нейронів, на які діє сенсор-

ний стимул. Так, сенсорними рецепторами в нюховому аналізаторі

є закінчення дендритів чутливих нейронів, розташованих у слизовій

оболонці носової порожнини. Подібну будову мають і сенсорні ре-

цептори дотику, які містяться в шкірі.

Рецептори зорового аналізатора влаштовані складніше. Вони

утворені спеціалізованими клітинами, що контактують з ланцюж-

ком з кількох нейронів, тіла яких розміщуються в сітківці ока.

Окремими спеціалізованими клітинами є й рецептори сенсорних

систем слуху і смаку.

Завдання рецепторів і чутливих нейронів — перетворення енергії

сенсорних стимулів в електричну енергію нервових імпульсів, тобто

переклад даних про вплив подразника на мову, зрозумілу ЦНС. Так,

зорові рецептори беруть участь у перетворенні в нервові імпульси

світлової енергії, слухові рецептори — механічної енергії звукових

хвиль, а дотикові рецептори — механічної енергії тиску, вібрації

тощо.

Сигнали, сформовані чутливим нейроном, передаються по його

аксону до нервових центрів спинного і головного мозку. Кінцевим

відділом аналізатора є певна зона кори великих півкуль. Отже, ана-

лізатор складається з рецепторів, що сприймають сенсорні стимули,

чутливих нейронів, по яких інформація передається, а також цен-

трального відділу, що розміщується в головному мозку і обробляє

отримані сигнали. У результаті роботи аналізатора ЦНС одержує ін-

формацію, необхідну для регуляції роботи організму, а в людини за-

звичай виникають певні відчуття.

Властивості сенсорних систем. Аналізатори розрізняють за

тим, звідки надходить до їх рецепторів інформація про сенсорний

стимул. Рецептори, які сприймають зовнішні сенсорні стимули, на-

зивають екстерорецепторами (лат. екстер — зовнішній), а ті, що

фіксують впливи внутрішніх стимулів, — інтерорецепторами (лат.

інтеріор — внутрішній). Екстерорецепцію в людини здійснюють

слухова, зорова, тактильна, больова, температурна, смакова, нюхо-

ва, вестибулярна сенсорні системи. Утім больовий і температурний

аналізатор мають й інтерорецептори. Больові інтерорецептори роз-

ташовані у всіх внутрішніх органах, а температурні — у гіпоталаму-

сі, стравоході тощо.

Де саме розміщуються екстерорецептори сенсорних систем?

Тактильні, больові і температурні рецептори містяться в дермі шкі-

ри, епітелії язика, ротової порожнини, смакові — у епітелії язика, ню-

хові — у епітелії носової порожнини. Тому шкіру, язик і ніс назива-

ють органами чуттів. Органами чуттів є також око і вухо — спеціаль-

207

СПРИЙНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ НЕРВОВОЮ СИСТЕМОЮ. СЕНСОРНІ СИСТЕМИ

ні пристрої, що створюють необхідні умови для роботи зорових і слу-

хових рецепторів, які в них розміщуються.

До складу однієї сенсорної системи можуть належати рецептори

різної будови. По-різному влаштовані рецептори смакового аналіза-

тора, чутливі до їжі різного хімічного складу, — саме тому в нас ви-

никають відчуття солодкого, солоного тощо. Є відмінності між ре-

цепторами зорового аналізатора, що відповідають за розрізнення

ступеня інтенсивності світла і за виникнення відчуття кольору.

На кожний з видів рецепторів одночасно може впливати велика

кількість специфічних стимулів. Усі ці стимули сприйняти немож-

ливо, та й не потрібно — ЦНС не впорається з переробкою інфор-

мації такого обсягу. Тому рецептори мають певний поріг чутли-

вості до сенсорних стимулів. Поріг чутливості — це найменша ін-

тенсивність стимулу, достатня для збудження рецептора. Слабкі

сигнали, інтенсивність яких є нижчою за поріг чутливості, рецеп-

тором не сприймаються. Наприклад, нюховий рецептор людини не

вловлює низькі концентрації летких речовин, до яких чутливі ню-

хові рецептори собаки. Тренуючись, чутливість рецепторів можна

підвищити. Так, у музикантів спостерігають загострення слуху,

а у ху дожників — зору.

Під час монотонної тривалої дії стимулу чутливість рецепторів до

нього знижується. Цю їх властивість називають адаптацією. Коли

ви заходите до приміщення, де є специфічний запах, ви спочатку від-

чуваєте його, а потім ваші рецептори нюху адаптуються до нього.

1. Доповніть короткий конспект частини параграфа «Будова сенсорних

систем». Функція аналізаторів — ... . Сенсорні стимули: ... . Будова ана-

лізатора: рецептор ….

2. Складіть 4 запитання, за допомогою яких можна визначити, чи зрозу-

мів ваш товариш зміст частини тексту «Властивості сенсорних систем».

Запропонуйте йому відповісти на ці запитання.

1. Яку функцію виконують сенсорні системи в організмі людини? 2. Які сен-

сорні стимули сприймаються за допомогою органів зору? органами слуху?

3. Якою є функція кожної зі складових аналізатора? 4. Де розташовані

регуляторні центри сенсорних систем? 5. Що таке поріг чутливості рецеп-

тора? 6. Чому в собак поріг чутливості нюхового рецептора нижчий, ніж

у людини?

208

§ 61. Зорова сенсорна система. Будова ока. Оптична

система ока

Сенсорним стимулом для рецепторів зорового аналізатора є світ-

ло — електромагнітне випромінювання з довжиною хвиль від 400 нм

до 700 нм. Це лише 1/70 частина всього діапазону електромагнітних

випромінювань, але його сприйняття забезпечує нас майже 90% усі-

єї сенсорної інформації про навколишній світ.

Ми сприймаємо випромінювання Сонця й інших джерел світла,

можемо бачити й предмети, які нас оточують, завдяки тому, що вони

відбивають світло. Проте ми сприймаємо цей сенсорний стимул

лише в разі, коли промені світла досягають фоторецепторів (зоро-

вих рецепторів), що розташовані в органі зору — оці. Які особливос-

ті будови ока дають йому змогу спрямовувати світлові промені до

фоторецепторів, у який спосіб це відбувається?

Будова ока (мал. 61.1). Очі мають округлу форму, їх діаметр ста-

новить близько 23 мм. Вони розташовані в очних ямках черепа. До

очної ямки прикріплені три пари м’язів, які керують рухами ока.

Око вкрите трьома оболонками. Щіль ну

зовнішню оболонку білого кольору назива-

ють склерою. Склера непрозора, але в пере-

дній частині ока вона переходить у тонку

прозору рогівку. Під склерою міститься су-

динна оболонка, де розгалужуються крово-

носні судини. Попереду, під рогівкою, су-

динна оболонка переходить у райдужну

оболонку, клітини якої містять пігмент ме-

ланін. Його концентрація визначає колір

очей: від сіро-блакитного до темно-карого.

У центрі райдужної оболонки розта-

шована зіниця — круглий отвір, крізь

який світло потрапляє всередину ока. На

внутрішній поверхні райдужної оболонки

розміщені м’язи — радіальний та круго-

вий, скорочення яких регулюють розмір

зіниці. Зовнішній край райдужної обо-

лонка переходить у війкове тіло, що

складається зі сполучної тканини, судин,

м’язів, зв’язок. За допомогою зв’язок ві-

йкове тіло з’єднується з капсулою кри-

шталика. Кришталик — еластичне про-

зоре тіло, що має форму двоопуклої лінзи.

Мал. 61.1. Будова ока:

1 — окоруховий м’яз; 2 — війковий

м’яз і зв’язки, 3 — райдужна оболонка;

4 — зіниця; 5 — оптична вісь ока;

6 — водяниста волога; 7 — рогівка;

8 — кришталик; 9 — склисте тіло;

10 — склера; 11 — сліпа пляма;

12 — зоровий нерв; 13 — центральна

ямка; 14 — судинна оболонка;

15 — сітківка

209

СПРИЙНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ НЕРВОВОЮ СИСТЕМОЮ. СЕНСОРНІ СИСТЕМИ

Основний об’єм очного яблука займає

округле прозоре утворення — склисте тіло.

Воно надає очному яблуку шароподібної

форми. Порожнини між роговицею, кришта-

ликом і склистим тілом заповнені водянис-

тою вологою, яку продукує війкове тіло.

Завдяки цій рідині забезпечується метабо-

лізм у кришталику, роговиці та склистому

тілі, що не мають власних судин. Внутрішня

поверхня очного яблука вистелена сітків-

кою, у якій містяться фоторецептори.

Допоміжні органи ока виконують захисні

функції. Завдяки бровам піт з чола не потра-

пляє в очі. Повіки й вії оберігають їх від меха-

нічних ушкоджень. Внутрішня поверхня

повік і передні ділянки склери вкриті обо-

лонкою — кон’юнктивою. У верхньому зо-

внішньому кутку очних ямок розміщуються

слізні залози, які виробляють слізну рідину.

Завдяки мигальним рухам повік вона розпо-

діляється поверхнею ока і носослізним кана-

лом стікає до носової порожнини. Слізна рідина захищає око від

мікроорганізмів і запобігає його висиханню.

Оптична система ока (мал. 61. 2). Зоровий образ предмета фор-

мується за умови, якщо промені від кожної точки його поверхні,

потрапляючи на сітківку, створюють на ній чітке його зображення.

Аби це забезпечити, працюють майже всі структури ока. Очні

м’язи повертають око, наводячи його на предмет. Скорочення раді-

ального і кругового м’язів райдужної оболонки, звужуючи або роз-

ширюючи зіницю, регулюють світловий потік, який надходить в око.

Цим рефлексом райдужна оболонка відповідає на зміни освітленос-

ті середовища. Судинна оболонка, яка містить темний пігмент,

поглинає надлишкове світло, що потрапляє в око.

Проте власне оптичну систему ока складають його прозорі середо-

вища — роговиця, водяниста волога, кришталик, склисте тіло. Оптична

система ока подібна до двоопуклої збиральної лінзи, оптична вісь якої

перетинає задню стінку сітківки. Зображення, що утворюється на

задній стінці сітківки внаслідок заломлення променів в оптичній сис-

темі ока, є зменшеним і переверненим. Зоровий аналізатор обробляє

інформацію, отриману від фоторецепторів, і перетворює зображення

на таке, що відповідає реальній орієнтації предметів.

Пригадаймо: зображення предмета, який розміщується на вели-

кій відстані від лінзи, виходить чітким на екрані, що розташований

Мал. 61.2. Формування

зображення на сітківці: відстань

до предмета велика (а), відстань

до предмета мала (б): АВ—

предмет; В

— зображення

предмету; О — оптичний центр

210

в її фокальній площині. Якщо відстань між предметом і лінзою змен-

шується, зображення на екрані стає розмитим.

Сітківка ока — це екран, який має розміщуватися у фокальній

площині лінзи, тобто оптичної системи ока. Тоді промені від предме-

тів фокусуватимуться на ньому, і зображення буде чітким. Проте від-

стань між предметами й оком змінюється повсякчасно, отже, їх зо-

браження мали б втрачати чіткість. Але цього не відбувається — об-

личчя перехожого на відстані і 10 м, і 1м за чіткістю сприйняття не

відрізняються. Чому?

Кришталик здатний збільшувати або зменшувати радіус кривиз-

ни. Опуклішим кришталик стає внаслідок скорочення війкового

м’яза, який стягує його капсулу. Коли м’яз розслаблюється, кришта-

лик сплощується. Змінюючи оптичну силу, кришталик налаштову-

ється на ближнє або дальнє бачення. Цю його здатність називають

акомодацією. Акомодація відбувається безумовно-рефлекторно.

Коли око спрямоване на віддалені предмети, війковий м’яз роз-

слаблений і акомодація є найменшою. За такого стану кришталика

оптичний центр оптичної системи ока знаходиться на відстані близь-

ко 5 мм від роговиці, оптична сила цієї системи дорівнює 58,5 діоп-

трій, а її фокусна відстань — 17 мм. Це означає, що фокус «живої лін-

зи» розміщується на сітківці. Промені, що надходять до ока від від-

далених предметів, можна вважати паралельними. Тому, заломлюю-

чись, вони фокусуються на сітківці.

Якщо відстань між предметом й оком стає меншою за 5–12 м, роз-

ходження променів відносно оптичної вісі збільшується. Аби сфоку-

сувати їх на сітківці, необхідно збільшити оптичну силу ока. Це і від-

бувається завдяки акомодації кришталика. Він здатний підвищувати

оптичну силу ока більш ніж до 70 діоптрій (у молодої людини).

Проте можливості кришталика не безмежні — наблизьте до ока па-

лець на відстань 3–5 см, і ви відчуєте, як його образ «розмивається».

Найменшу відстань, за якої на сітківці формується чітке зображення

предмета, називають найближчою точкою ясного бачення. Для

підлітків вона становить 7–10 см.

1. Знайдіть у тексті характеристику сенсорного стимулу, що спричиняє

зорові відчуття. З’ясуйте, чи є в людини аналізатори, які сприймають

електромагнітні хвилі поза діапазоном видимого світла.

2. Запропонуйте товаришеві показати на мал. 61.1 основні складові ока та

назвати їх функції. Поясніть, як змінюється зображення предмета на

сітківці під час зміни оптичної сили ока з 65 до 58 діоптрій. Нехай това-

риш перевірить вас.