Архієреєв С.І., Решетняк Н.Б. Курс економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й

вироблений продукт, належить приватним особам. Основні види приватної власності

– це трудова приватна власність і нетрудова приватна власність.

Трудова власність є основною формою, що має місце на різних рівнях

розвитку суспільства. Вона основана на власній праці власника або членів його

сім’ї. Основною формою такого виду власності є дрібнотоварне фермерське,

ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній

особі. Він привласнює і вироблений продукт.

Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої (чужої)

праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі

виробництва (працює найманий виробник), а безпосереднього виробника

(найманого) – від засобів виробництва (бо вони йому не належать). Тобто, власник і

робітник – це різні особи. Цим закладаються основи малоефективної праці

робітника, тому що продукт виробництва належить не йому, а власникові засобів

виробництва. Формами нетрудової приватної власності історично були

рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.

Ще одна форма приватної власності – інтелектуальна власність. Вона являє

собою право володіння, користування і розпорядження знаннями, науковою

інформацією, винаходами, досягненнями науки і культури.

Існує також особиста власність окремих осіб на предмети особистого

споживання. Ця власність здатна задовольнити особисті потреби людини (фізичні,

духовні), але не здатна стати джерелом доходу.

Суспільна власність характеризується тим, що її суб'єктами виступає все

суспільство чи колектив, що нею спільно володіє, використовує і розпоряджається.

Суспільна власність, розрізняючись за рівнем усуспільнення, може мати такі види:

власність народу в цілому і власність окремих колективів. В обох випадках

установлюється рівність спільних власників. Реальними формами суспільної

власності є загальнодержавна, державна, кооперативна, акціонерна, власність

господарських товариств, громадських організацій тощо.

Аналіз суспільної і приватної власності дає можливість стверджувати, що

вони мають єдине сутнісне підґрунтя і не доведені до протилежності. Таким чином

суспільна власність може перетворюватися в приватну, а приватна власність – в

суспільну. Це зумовлює можливість існування різноманітних форм власності.

Рівень

виробництва при

повній

зайнятості

Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій,

кооперативів, релігійних і суспільних об’єднань та організацій, трудових колективів

різних форм господарювання і т. ін.

Корпоративна власність – власність групи осіб, однак умови її формування

своєрідні. Корпорація – це, насамперед акціонерне товариство (АТ), капітал якого

створюється акціонерами. Засновники АТ формують первинний, стартовий капітал і

володіють контрольним пакетом акцій. Акціонери (як приватні власники частки

капіталу) – одержують право на дохід у вигляді дивідендів на акції.

Кооперативна власність – це форма колективної, суспільної власності, що

будується на основі пайових внесків членів кооперативу.

Поступово і форми державної власності стають більш різноманітними:

загальнодержавна (урядові, центральні структури, національний банк і т. ін.);

територіально-регіональна (комунально-муніципальні служби і інші органи

місцевого самоврядування); галузева (міністерства і відомства).

Слід відмітити, що існують змішані форми власності: державно-колективна,

державно-приватна, приватно-колективна, спільна з використанням іноземного

капіталу і т. ін.

Сучасні економічні системи характеризуються різноманітними формами

власності, змішаними різновидами. Наявність багатоманітності форм власності – це

головний критерій ефективності будь-якої конкретної форми власності, так як

створюються умови для їх економічного змагання і конкуренції в умовах

рівноправності. Таким чином, форми власності створюють можливість для

приведення в дію усіх чинників розвитку продуктивних сил і доводять свою

ефективність.

3. Основі тенденції розвитку відносин власності на сучасному етапі

В розвинених країнах реальне усуспільнення привело до глибоких змін форм

власності, передусім на основі взаємопроникнення приватної та суспільної форм

власності, до різноманітності їх форм. Звичайно це не означає, що приватна

власність зникла. Навпаки індивідуальна приватна власність, як і раніше, і нині має

значне поширення в розвинених країнах. Вона пов’язана насамперед з малим

бізнесом (найдрібніші, дрібні та навіть середні підприємства, фермерство).

Рівень

виробництва при

повній

зайнятості

Але в останні десятиріччя значного поширення набула колективна приватна

власність. Вона ґрунтується на процесах акціонування, утворення і руху

акціонерного капіталу. Як відомо, акціонерна форма власності довела концентрацію

виробництва і капіталу до такого рівня, який зумовив виникнення монополій. Не

випадково переважна більшість монополістичних об’єднань є акціонерними

товариствами. Проте це не означає, що всі акціонерні товариства можна назвати

монополіями. Навпаки, переважна більшість акціонерних товариств, або, як їх

називають у США, корпорацій, не є монополіями. Ці компанії засновані на

партнерствах вузького кола індивідуальних капіталів, що розподіляють прибуток

відповідно до розподілу їхнього капіталу. Сучасним великим компаніям

(корпораціям) належить провідна роль в розвитку економіки. Так, у США найбільші

корпорації контролюють близько половини промислового виробництва країни. У

більшості країн Західної Європи і Японії переважна частка банківських ресурсів

сконцентрована в 3–6 найбільших банках.

Приватна капіталістична власність сприяла посиленню відчуження найманого

робітника від засобів виробництва, знижувала матеріальні стимули до ефективної

праці. Підвищення відповідальності, зацікавленості в результатах праці

безпосередніх виробників вимагало передачі хоча б частини прерогатив власника

особам найманої праці, перетворення їх на співвласників та співуправителів

виробництва. Зробити це удалось шляхом персоніфікації власності, тобто

розосередження її серед усіх працюючих.

Так, у США, як реакція на небезпеку концентрації капіталу в руках вузької

групи монополістів, виникла концепція розосередження власності шляхом передачі

акцій найманім працівникам. Законодавчо вона була зафіксована в 1974 р. під

назвою ESOP – план створення системи акціонерної робочої власності, що являє

собою пайове товариство робітників, яке володіє й розпоряджається акціями

підприємства від їхнього імені і в їхніх інтересах. Ці програми мають свої

особливості в кожній фірмі, але їх об’єднують певні загальні принципи.

Таким чином, аналізуючи відносини власності на сучасному етапі, не

можливо не помітити загальної тенденції до посилення процесу усуспільнення

власності в розвинутих країнах світу.

4. Реформування відносин власності в Україні

Рівень

виробництва при

повній

зайнятості

Українська економіка будувалася практично цілком на державній формі

власності. Тому її корінне реформування вимагало формування різноманітних форм

власності і господарювання.

Роздержавлення – це сукупність заходів, що усувають право держави на

управління економікою. Це передача прав власності і господарського управління

підприємством і трудовим колективом. Особлива роль належить процесам

реформування, якісній трансформації монопольно-державної власності. Світовий

досвід свідчить, що роздержавлення – це загальноекономічний процес, який

відбувається з метою підвищення конкурентоспроможності, мобільності, гнучкості,

ефективності, самостійності державних підприємств і виникнення недержавних

форм власності і суб’єктів господарювання. Але роздержавлення не повинне цілком

усувати державу з економічного життя, тому що сучасне виробництво не може

існувати, а тим більше успішно розвиватися, без державного регулювання. Світова

практика яскраво демонструє активну роль держави в найбільш розвинутих країнах.

Однієї з форм роздержавлення є приватизація, яка означає процес передачі

державної власності в приватну власність окремих громадян і юридичних осіб.

Приватизована може бути будь-як державна власність: як дрібні і середні

підприємства, так і великі промислові комплекси. В результаті їх власниками

стають приватні особи, трудові колективи, АТ, банки і т. ін. При цьому

приватизація може здійснюватися на різних умовах. Це може бути безкоштовна

передача власності, викуп її на пільгових умовах, аукціон і т. ін.

В Україні кошти, одержані від продажу майна державних підприємств,

перераховуються до державної скарбниці та використовуються для вирішення

економічних проблем і задоволення соціальних потреб суспільства. Процеси

роздержавлення і приватизації в Україні привели до глибокої ринкової трансформації

економічної структури країни, в якій на початок 2006 р. частка державних підприємств

і організацій державної власності становила тільки 4,4%.

На наступні роки Фонд державного майна України визначив пріоритетними

такі напрями роботи: створення надійної системи протидії відчуженню державного

майна та корпоративних прав поза процесами приватизації; удосконалення

законодавчо-нормативної бази приватизації та діяльності Фонду державного майна;

підвищення ефективності державного сектора економіки через оптимізацію

Рівень

виробництва при

повній

зайнятості

структури його активів; подальше удосконалення механізмів та процесів управління

корпоративними правами держави; забезпечення надходження грошових коштів до

державного бюджету, відповідно до встановлених завдань.

Зміна форми власності супроводжуються запровадженням нових

організаційно-правових форм господарювання в Україні. Формування

різноманітних форм власності в Україні в майбутньому приведе до трансформації

перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціально-орієнтованого

суспільства.

Основні поняття

Власність property

Володіння possession

Користування usage

Розпорядження order

Суб’єкт власності subject of the property

Об’єкт власності object of the property

Приватна власність private property

Державна власність state ownership

Суспільна власність public property

Приватизація privatization

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь

1. Яке з визначень точніше передає сутність власності в економічному розумінні:

а) загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення

цієї волі;

б) відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої

сили, предметів споживання;

в) відносини між людьми з приводу володіння, користування, розпорядження;

г) відносини між людьми з приводу володіння, користування, розпорядження,

відчуження, управління.

2. Значення власності для економіки полягає в тому, що вона забезпечує:

а) взаємодію між економікою та юриспруденцією;

б) суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;

Рівень

виробництва при

повній

зайнятості

в) приблизно рівний розподіл національного доходу серед домогосподарств;

г) неухильне економічне зростання.

3. Законодавство України передбачає існування на території нашої держави таких

форм власності:

а) тільки державної; в) приватної, державної, комунальної;

б) приватної і державної; г) приватної, державної, колективної.

4. Який спосіб закріплення прав власності за суб’єктами можна вважати в сучасних

умовах основним?

а) силу; в) релігійні установки;

б) звичаї, традиції; г) юридичні норми.

5. Об’єктами власності в Україні є:

а) засоби виробництва, будинки, споруди, робоча сила;

б) земля, ліси, водні об’єкти, гроші;

в) культурні, історичні цінності, інтелектуальна власність, цінні папери;

г) всі відповіді вірні.

6. Чітке визначення прав власності важливе тому, що воно сприяє:

а) інвестуванню та економічному зростанню; б) обміну;

в) розповсюдженню літературних та музичних творів; г) всі відповіді вірні.

7. Процес привласнення корисного ефекту від споживання блага відображає

категорія:

а) користування; б) володіння; в) управління; г) розпорядження.

8. Людина, яка взяла автомобіль напрокат, є:

а) користувачем; в) володарем;

б) розпорядником; г) правильно вказане в п. а, в.

9. Приватизація – це:

а) перехід об’єкта у власність місцевих органів влади;

б) передача майна в оренду з правом наступного викупу;

в) відчуження державної власності на користь приватних осіб;

г) розподіл частини державної власності серед юридичних осіб.

10.Оренда підприємства обов’язково спричиняє:

а) зміну його власника; в) зміни в технології виробництва;

б) зміну користувача; г) правильно вказане в п. а, б, в.

Рівень

виробництва при

повній

зайнятості

Вправа 2. Виконайте завдання

1. Чи можна стверджувати, що для споживачів країн соціалістичного табору, де

панувала державна власність, була характерна менш раціональна поведінка, ніж

для споживачів розвинутих країн? Від яких факторів залежить ступінь

раціональності поведінки споживача?

2. Дослідить процес приватизації в Україні та в європейських країнах. Чи досягла

приватизація в Україні своєї основною мети? Докажіть використовуючи приклади.

Література

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. – К.,

2001. – Гл.3.

2. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред.

Г.Н.VКлимко. – К., 2002. – Розд.5.

3. Основы экономической теории: Учеб. для вузов / Под ред. С.В. Мочерного. – К.,

2000. – Гл.4.

Глава 4. Економічна система суспільства

1. Сутність і структура економічної системи

Економічну систему визначають по-різному. Кожне з визначень відбиває

якусь одну із сторін категорії, бо складність об’єкта не дає можливість дати його

вичерпну характеристику якимось одним визначенням. Найзагальнішим є таке

визначення економічної системи: Економічна система – це сукупність

взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що

утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства. Інакше кажучи – це

спосіб організації національної економіки. Цілісна система – це сукупність

елементів, взаємодія яких обумовлює наявність нових інтегральних якостей, не

властивих утворюючим її частинам;

Признаки цілісності економічної системи:

 зв'язок між компонентами настільки тісний й органічний, що зміна одних з

них, тим більше істотних, з необхідністю викликає ту чи іншу зміну інших, а

Рівень

виробництва при

повній

зайнятості

нерідко і системи в цілому;

 внутрішні зв’язки частин між собою є переважаючими по відношенню до

руху цих частин і до зовнішнього впливу;

 активний вплив на компоненти, із яких вона створена, і зміна їх відповідно

власній природі;

 при створенні нової економічної системи нерідко, за відповідних умов,

створюються нові частини, які до створення цілого були відсутні.

Крім цілісності економічна система має такі ознаки:

 свою структуру, рівні і їх ієрархію;

 цілісна економічна система – це доцільна система, що направлена на

досягнення відповідної цілі. Дії системи і її компонентів для досягнення цілі, дії з

використанням засобів єсть не що інше, як механізм господарювання;

 кожна економічна система завжди є компонентом іншої системи більш

високого рівня, і сама, в свою чергу, створена із компонентів систем більш низького

рівня;

 кожна економічна система історична, вона переживає час свого

зародження, становлення, розвитку, розквіту, занепаду і загибелі;

 система – це суперечлива єдність. Компонент і система, частина і ціле,

перервне і неперервне, структура і функція, внутрішнє і зовнішнє, організація і

дезорганізація, різноманітність і одноманітність – це далеко не повний перелік

суперечностей економічної системи;

 важним принципом економічної системи є управління,

системозберігаючий фактор (інтегральний фактор). Кожна економічна система

прагне до рівноважного стану, якого можна досягти за допомогою або ринкових

важелів (самоорганізації), або адміністративних (організації), чи поєднуючи ринкові

і адміністративні (організація і самоорганізація). Управління неможливе без

інформації, тобто тих даних, котрі характеризують стан економічної системи в

кожен даний момент. Інформація – спосіб зв’язку компонентів системи.

Особливе місце в становленні, функціонуванні, розвитку економічної системи

належить її суб’єктам як активній рушійній перетворюючій силі. Кожен суб’єкт є

носієм певних прав, обов’язків і відповідальності, котрі реалізує в процесі своєї

функціональної діяльності. В залежності від цього існують різні класифікації

економічних суб’єктів: індивідуум, колектив, держава; виробник (продавець),

Рівень

виробництва при

повній

зайнятості

посередник, споживач (покупець); фізичні і юридичні особи; вітчизняні і іноземні

виробники; інституціональні суб’єкти (виробничі підприємства, банки, біржі) та ін.

Економічна система має три основні підсистеми: продуктивні сили

суспільства, виробничі економічні відносини і механізм господарювання.

Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми

фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів

організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і

духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. Продуктивні сили

становлять матеріально-речовий зміст економічної системи і є найважливішим

показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і

продуктивності суспільної праці.

Економічні виробничі відносини – сукупність соціально-економічних і

організаційно-виробничих зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесі

виробництва, розподілу обміну і споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

Система економічних відносин складається з техніко-економічних, організаційно-

економічних, соціально-економічних відносин.

Суть і основу економічних відносин складають відносини власності на засоби

виробництва. Відносини власності визначають у чиїх інтересах ведеться

виробництво, історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру,

систему влади. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-

економічних. Отже соціально-економічні відносини – це насамперед відносини

власності в економічному значенні цього поняття.

Проте виробничі відносини виникають не лише з приводу виробництва,

розподілу, обміну й споживання матеріальних благ або привласнення засобів і

результатів виробництва. Вони виникають також і в процесі організації

виробництва та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-

економічними. Специфіка організаційно-економічних відносин полягає в тому, що

вони характеризують лише етап виробництва, відображають особливості розвитку

факторів виробництва, їх суспільну комбінацію, при цьому не зачіпають соціально-

економічні форми виробництва. Тому організаційні економічні відносини можуть

мати спільний зміст на різних історичних ступенях розвитку, наприклад, поділ

праці, спеціалізація та кооперація праці, комбінація виробництва тощо.

Отже, організаційно-економічні відносини між людьми з приводу

Рівень

виробництва при

повній

зайнятості

застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом

– це відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування,

концентрація та комбінування виробництва.

Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу

використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за

допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві

блага. Техніко-економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного

виробництва.

Важливим структурним елементом економічної системи є господарський

механізм. Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланцюгів

економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і виробничі

відносини. Механізм господарювання – це сукупність конкретних форм

господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів і важелів

регулювання економічних процесів. Найважливіша функція господарського

механізму - забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві й

насамперед між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією

Центральне місце в економічний системі належить людині – головній

продуктивній силі, уособленню економічних виробничих відносин, суб’єкту і

об’єкту господарської діяльності, носію і реалізатору економічних потреб,

інтересів, що об’єднує і узгоджує функціонування усіх ланок економічної системи.

Місце людини в суспільній ієрархії, можливості і форми її самореалізації

обумовлюють характер економічної системи.

2. Класифікація економічних систем

Важливим питанням є класифікація економічних систем. В економічній

літературі виділяють різні моделі, типи економічних систем, класифікація яких

залежить від різних критеріїв.

Деякі вчені-економісти вважали, що власність на засоби виробництва є

важливим критерієм класифікації економічних систем. Еволюція економічних

систем відбувається відповідно рішенню основного економічного протиріччя: між

новими продуктивними силами й організаційно-економічними відносинами, з

одного боку, і існуючою формою власності – з іншої. З утвердженням нової форми

Рівень

виробництва при

повній

зайнятості