Архетипна міфокритика на прикладі роману Мілана Кундери
"Неведание"
КНУ ім. Т. Шевченка, 2013 р. Робота опирається на семантичне поле різнорідних концептів зі сфери психоаналізу, архетипової критики та порівняльного літературознавства. Структурація літературного аналізу здійснена за трьома векторами:
наративні модуси;
поліваріантний характер поетики;
синкретизм поетичних рис реалізму, модернізму та постмодернізму.
Основні методи постмодерністського аналізу тексту:
подвійне кодування (Ірена – Одіссей – Пенелопа, Густав – Одіссей, Йозеф – Одіссей);
епістеміологічна невпевненість (дихотомічна семантична пара «емігрантське невідання»/ жага до «всевідаючого знання Одіссея»;
пастиш як засіб розкриття давньогрецького міфу (декодування міфу про Одіссея);
інтертекстуальність (взаємозумовлене явище у архетиповій міфоктиці, декодування індивідуальних образів через пізнання культурної моделі, відтвореної у специфічному типі свідомості – міфі). Феномен мімікрії – персонажі, що вдягають різноманітні маски, видають себе за когось іншого.
Методологічний апарат психоаналізу (З. Фройд та К. – Г. Юнг) здійснений за такими критеріями:
феномен лібідо (важлива складова образів Кундери);
коекзистенція: політика і еротика тексту (Чехія – Франція);
«мова інших» в образах (репліки героїв – аксіологічні характеристики автора – специфіка представлення образу Одіссея в кожному з емігрантів);
архетип самості (вияв індивідуації кожного із героїв через ностальгію);
сни-жахіття (вивільнення підсвідомого страху емігрантів, вияв колективного несвідомого через сни Ірени).
КНУ ім. Т. Шевченка, 2013 р. Робота опирається на семантичне поле різнорідних концептів зі сфери психоаналізу, архетипової критики та порівняльного літературознавства. Структурація літературного аналізу здійснена за трьома векторами:
наративні модуси;
поліваріантний характер поетики;
синкретизм поетичних рис реалізму, модернізму та постмодернізму.
Основні методи постмодерністського аналізу тексту:
подвійне кодування (Ірена – Одіссей – Пенелопа, Густав – Одіссей, Йозеф – Одіссей);
епістеміологічна невпевненість (дихотомічна семантична пара «емігрантське невідання»/ жага до «всевідаючого знання Одіссея»;
пастиш як засіб розкриття давньогрецького міфу (декодування міфу про Одіссея);
інтертекстуальність (взаємозумовлене явище у архетиповій міфоктиці, декодування індивідуальних образів через пізнання культурної моделі, відтвореної у специфічному типі свідомості – міфі). Феномен мімікрії – персонажі, що вдягають різноманітні маски, видають себе за когось іншого.
Методологічний апарат психоаналізу (З. Фройд та К. – Г. Юнг) здійснений за такими критеріями:
феномен лібідо (важлива складова образів Кундери);
коекзистенція: політика і еротика тексту (Чехія – Франція);
«мова інших» в образах (репліки героїв – аксіологічні характеристики автора – специфіка представлення образу Одіссея в кожному з емігрантів);
архетип самості (вияв індивідуації кожного із героїв через ностальгію);
сни-жахіття (вивільнення підсвідомого страху емігрантів, вияв колективного несвідомого через сни Ірени).