Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних
наук.
Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність.
Науковий керівник: Сапін Олександр Валерійович кандидат юридичних наук.
Київ – 2015. Актуальність теми дослідження. Реформування в Україні кримінального процесуального законодавства викликано потребами
реального захисту прав людини у сфері кримінального провадження та посилення ефективності всієї системи кримінальної юстиції. Сучасна доктрина кримінального процесу має ґрунтуватися на додержанні принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права й свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Однак важливість нововведень проявляється не лише в тому, що відбулася імплементація нових інститутів у кримінальну процесуальну діяльність, а й у тому, що змінено порядок і підстави застосування раніше існуючих запобіжних заходів з метою приведення їх у відповідність до стандартів світової спільноти. Зокрема, йдеться про чітке закріплення механізму забезпечення права особи на свободу й особисту недоторканність та вдосконалення процедур обмеження такого права. Обумовлюється це тим, що вони певною мірою впливають на реалізацію конституційних положень у частині загальнолюдських цінностей життя. Адже кожна правова держава дбає про те, щоби права її громадян жодним чином не порушувалися, а певне їх обмеження відбувалося лише відповідно до вимог, встановлених законом. Загалом від дня набрання чинності КПК України щороку в середньому затримуються в порядку ст.ст. 207, 208 КПК України близько 14 000 осіб. При цьому: у 2013 році запобіжні заходи було обрано до 22 976 осіб, з яких тримання під вартою застосовано до 15 572 осіб; у 2014 році запобіжні заходи було обрано до 40 368 осіб, з яких тримання під вартою застосовано до 16 068 осіб; за шість місяців 2015 року запобіжні заходи було обрано до 24 429 осіб, з яких тримання під вартою застосовано до 12 640 осіб.
У зв’язку з цим потребує переосмислення механізм реалізації забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність під час застосування запобіжних заходів. Однак на теренах нашої держави поки що не здійснювалося системного та комплексного дослідження новоствореного механізму примусу, що дало б можливість виявити позитивні й негативні аспекти проведеної реформи кримінального провадження.
Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексній розробці сучасних підходів до вирішення існуючих проблем забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність під час застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні в контексті європейських стандартів та внесенні науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства й практики його застосування.
Об’єктом дослідження є кримінальне процесуальне законодавство та практика його застосування у сфері забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність.
Предметом дослідження є забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність під час застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні.
Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність.
Науковий керівник: Сапін Олександр Валерійович кандидат юридичних наук.
Київ – 2015. Актуальність теми дослідження. Реформування в Україні кримінального процесуального законодавства викликано потребами
реального захисту прав людини у сфері кримінального провадження та посилення ефективності всієї системи кримінальної юстиції. Сучасна доктрина кримінального процесу має ґрунтуватися на додержанні принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права й свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Однак важливість нововведень проявляється не лише в тому, що відбулася імплементація нових інститутів у кримінальну процесуальну діяльність, а й у тому, що змінено порядок і підстави застосування раніше існуючих запобіжних заходів з метою приведення їх у відповідність до стандартів світової спільноти. Зокрема, йдеться про чітке закріплення механізму забезпечення права особи на свободу й особисту недоторканність та вдосконалення процедур обмеження такого права. Обумовлюється це тим, що вони певною мірою впливають на реалізацію конституційних положень у частині загальнолюдських цінностей життя. Адже кожна правова держава дбає про те, щоби права її громадян жодним чином не порушувалися, а певне їх обмеження відбувалося лише відповідно до вимог, встановлених законом. Загалом від дня набрання чинності КПК України щороку в середньому затримуються в порядку ст.ст. 207, 208 КПК України близько 14 000 осіб. При цьому: у 2013 році запобіжні заходи було обрано до 22 976 осіб, з яких тримання під вартою застосовано до 15 572 осіб; у 2014 році запобіжні заходи було обрано до 40 368 осіб, з яких тримання під вартою застосовано до 16 068 осіб; за шість місяців 2015 року запобіжні заходи було обрано до 24 429 осіб, з яких тримання під вартою застосовано до 12 640 осіб.
У зв’язку з цим потребує переосмислення механізм реалізації забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність під час застосування запобіжних заходів. Однак на теренах нашої держави поки що не здійснювалося системного та комплексного дослідження новоствореного механізму примусу, що дало б можливість виявити позитивні й негативні аспекти проведеної реформи кримінального провадження.
Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексній розробці сучасних підходів до вирішення існуючих проблем забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність під час застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні в контексті європейських стандартів та внесенні науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства й практики його застосування.
Об’єктом дослідження є кримінальне процесуальне законодавство та практика його застосування у сфері забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність.
Предметом дослідження є забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність під час застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні.