Зрезарцев М.П. Товарознавство непродовольчих товарів

Подождите немного. Документ загружается.

Кислотно-сольовий прийнятний для консервування овчини,

кроликів та дрібних гризунів. Шкури обробляють сумішшю

85...90 % солі (NaCl), 5...8 % алюмінієвих квасців та 5...8 % хло-

ристого амонію. Суміш наносять на бахтарму і складають шкури

у штабель на зберігання.

Квашення широко використовуюь для всіх видів хутряної

сировини. Шкурки обробляють хлібними «квасами», які готують

замішуючи на воді грубо розмелене вівсяне або ячмінне борошно

з додаванням солі (NaCl). Квашення — складний біохімічний

процес при якому відбувається пікелювання органічними кисло-

тами, ферментативний вплив на колаген дерми та супутня дія на

дерму. Тривалість квашення — 8...12 діб. Завершення процесу

контролюють за побілінням шкіряної тканини та розпушуванням

підшкірної клітчатки. Після квашення волосяний покрив знову

набуває блиску і природній колір, його завитки відновлюють

свою форму, пружність і щільність.

Зберігання сировини

Необхідність досить тривалого зберігання сировини визнача-

ється сезонністю її надходження та нерегулярністю поставок.

Основний фактор якісного зберігання сировини — гігротерміч-

ний режим (температура та відносна вологість повітря). Мають

значення способи укладки шкуру штабелі, розміри штабелів, ви-

користання антисептиків, вологість шкур тощо. Зберігання сухо-

та мокросолоної сировини здійснюється роздільно.

Суху сировину зберігають в приміщеннях з відносною вологі-

стю повітря 65...70 % та температурою до +30°С. Такі умови за-

безпечують вологість сировини у межах 12...20 % і попереджа-

ють ламкість і загнивання. У приміщенні не повинно бути

протягів і прямих сонячних променів. Штабелі сировини вклада-

ють на підтоварник. Розмір штабеля 9...20 м², а висота визнача-

ється висотою приміщення.

Хутряні шкурки, в залежності від цінності хутра, зберігають у

пачках на стелажах на висоті не менше 15...25 см від підлоги, або

підвішеними на вішалках (песець, вовк), або в корзинах та ящи-

ках (найбільш цінні). Хутряні шкурки потрібно перебирати не рі-

дше двох разів на місяць, щоб попередити нагрівання та не допу-

стити пошкодження різними шкідниками.

Для захисту від пошкодження мілю приміщення обрискують

гасом, скипидаром або їх сумішшю.

Прісносуху та сухосолону сировину дозволяється зберігати в

одному приміщенні але у різних штабелях.

Мокросолону сировину зберігають у приміщеннях обладна-

них вентиляцією з однократним обміном повітря за годину. Від-

носна вологість у приміщенні 80±5 %, а температура +5°С...

+20°С. Дах приміщення повинен бути утепленим. Об’єм сирови-

ни не більше 50 % об’єму приміщення. Для довготривалого збе-

рігання сировину укладають у штабелі різними способами на

стелажах. Розміри штабелів 3×3 м при висоті 2 м, або 2×1,5 м при

висоті 1,25 м. Щоб ізолювати зовнішні шкури штабеля від впливу

навколишнього середовища використовують способи укладки:

Фартухом — зовнішні стінки штабеля обкладають шкурами;

Кордоном — зовнішні стінки штабеля обкладають складеними

(зкрученими) шкурами, в кожну з яких засипають сіль. Це ви-

ключає утворення прошарку повітря і висихання зовнішніх шкір.

При зберіганні сировини контролюють відносну вологість та

температуру повітря у приміщенні. Контроль сировини у штабелі

здійснюють вимірюванням температури кожні 10—15 днів. Якщо

вона перевищить +25°С, штабель потрібно перебрати.

1.1.5. Сортування та оцінка якості сировини

Сортування сировини при заготівлі та здачі підприємствам

здійснюють керуючись відповідними стандартами. Для заготівлі

обстежують кожну шкуру і визначають її вид, вагу або площу,

спосіб консервування та сортність. Для шкір сировини головний

показник — вага шкури та площа, які залежать від способу кон-

сервування (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

СПІВВІДНОШЕННЯ ВАГИ І ПЛОЩІ ШКУР ПАРНИХ

ТА РІЗНИХ СПОСОБІВ КОНСЕРВУВАННЯ

Співвідношення ваги шкур, %

Способи консервування

велика рогата худоба свині

Співвідношення

площі шкур, %

Парні (неконсервовані) 100 100 100

Морожені 95 — 100

Мокросолоні:

сухим посолом 87 90 100

тузлукуванням 83 91,5 -

Сухосолоні 50 56 94

Прісносухі 40 45 90

Дефектами (пороками) називають пошкодження, що понижу-

ють цінність шкури. Дефекти бувають загальними (зустрічаються

на шкурах різних видів) та специфічними (властиві тільки пев-

ним видам сировини). Вони виникають при житті або після смер-

ті. Прижиттєві пороки виникають після захворювання шкіри, ме-

ханічних пошкоджень або при неправильному (недостатньому)

готуванні. Найбільш поширені такі прижиттєві пороки:

Свищи — отвори діаметром до 5 мм, утворені лічинками ґе-

дзя (рос. овод). Свищи бувають заросші та незаросші;

Железниця — пошкодження шкури кліщем. Шкура товсті-

шає, стає грубою і вкривається шкоринкою ороговівшого епідер-

місу, а на бахтармі з’являється плями червоно-жовтого кольору.

На вражених місцях з’являються порожнини або провали як з ли-

цьової сторони так і бахтарми. Вражена железницею хутряна си-

ровина повністю втрачає цінність;

Кліщ поверхневий — пошкодження, створені лісовим клі-

щем. Вони мають вигляд заглиблень з лицевої сторони;

Короста (рос. чесотка) — місця враження на шкурі, позбавлені

вологи і вкриті гнійною шкоринкою. Така шкура або зовсім не при-

датна для виробництва хутра, або використовується тільки частково;

Парша — пошкодження волосяної сумки та рогового шару

епідермісу (інколи і дерми) грибком. Найчастіше зустрічається на

шкурах кроликів, собак, котів, коней і великої рогатої худоби.

Для виробництва хутра така сировина непридатна;

Стригучий лишай — пошкодження волосяної сумки, стерж-

ня волоса та епідермісу грибком. Волос втрачає блискучість, сла-

бо тримається, ламається і легко випадає. Для виробництва хутра

така сировина непридатна;

Волосоїдини — розріджений волосяний покров або оголені

ділянки шкіри, створені комахами волосоїдами. Цей дефект зу-

стрічається у пушних звірів (лисиця, горностай, нутрія тощо);

Кнутовина, сідловина, хомутина, ярмо — пошкодження

шкури від ударів кнутом або від тертя сідлом, ярмом, хомутом;

Закуси — сліди укусів тварин, які викликають пошкодження

дерми та волосяного покриву.

Посмертні пороки утворюються при забої тварин, зніманні

шкури, консервуванні, зберіганні та транспортуванні шкур. Най-

більш поширені такі посмертні пороки:

Вихвати — глибокі зрізи дерми при зніманні шкури;

Підрізи — тупикові порізи шкури ножем;

Прирізи — залишки м’яса, сала тощо, залишених на шкурі

при її зніманні;

Биглість — вивітрювання шкури на морозі;

Загини, зморшки — нерозправлені зліплені місця на шкурі

прісно-сухого консервування;

Шкіроїдини — шкури пошкоджені гризунами або міллю;

Пліснявість — проявляється зі сторони підшкірної клітчатки

при зберіганні сировини у вогкому приміщенні;

Червоність — зміна фарбування шкури з боку бахтарми. При

глибокому процесі плями проходять на лицьову сторону. Колір

плям — від світло-рожевого до червоно-фіолетового. Процес су-

проводжується виділенням аміаку. Зміни викликаються мікроба-

ми, що розвиваються при підвищенні температури у штабелі до

+22°С...+28°С і вологості 55...90 %. Дефект виникає при збері-

ганні мокросолоної сировини у штабелях;

Сольові плями — дрібні безформенні плями від темно-

жовтого до коричневого кольору на шкурах мокросолоного кон-

сервування. Характерний для опойка;

Квітність волоса — зміна кольору волоса при зберіганні під

впливом світла.

Всю сировину заготівельні пункти здають шкірзаводам або

хутряним фабрикам зкомплектованою у партії за цільовим при-

значенням. Партія сировини — група однорідних шкур, підібра-

них за видом, методом консервування, породою, районом похо-

дження, товщиною або щільністю та за іншими ознаками. Щоб

врахувати сортність шкірсировини у партії, її переводять в умов-

ні першосортні, користуючись стандартними коефіцієнтами. Всю

шкірсировину поділяють на групи:

I група: склизок і опоєк незалежно від ваги; жеребок — до

5 кг включно; овчина і козлина — всі розміри; шкури поросят і

свиней — до 4 кг включно;

II група: виросток; шкури коней, верблюдів і віслюків — до

10 кг; шкури свиней і кабанів — від 4 до 7 кг включно;

III група: шкури великої рогатої худоби, коней, верблюдів і

віслюків — від 10 до 17 кг включно; кінські переди і хази — не-

залежно від ваги; шкури свиней і кабанів — від 7 до 17 кг включ-

но;

IV група: шкури великої рогатої худоби, коней, верблюдів,

віслюків, свиней і кабанів — більше за 17 кг.

Сорт шкур визначається кількістю дефектів та їх розташуван-

ням. Три дефекти на краю прирівнюються одному в середині

шкури. Кожний дефект оцінюється балами. Шкура поділяються

на I, II, III та IV сорти. Шкури, що не відповідають показникам

IV сорту відносять до лоскуту (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

КОЕФІЦІЄНТИ ПЕРЕВОДУ РІЗНИХ СОРТІВ ШКІРЯНОЇ СИРОВИНИ У ПЕР-

ШОСОРТНІ ОДИНИЦІ (%)

Овчина шкіряна

Сорт

Крупна

сировина

Дрібна сировина

(за винятком

овчини), кінська

та свиняча

вовняна

напіввов-

няна

голяк

Овчина

шубна

I 100 100 100 100 100 100

II 87 85 89 88 86 89

III 66 60 68 66 61 67

IV 46 40 54 50 42 52

Якість шкури, під якою розуміють її придатність для виготов-

лення повноцінної шкіри певного виду або повноцінного хутра та

особливості методів виготовлення визначаються такими власти-

востями:

Товщина шкури визначає вид шкіри, яку з неї можливо виго-

товити. Вона впливає на витрати шкіри і на собівартість продук-

ції. Міцність шкіряної тканини хутряних шкурок залежить від

товщини і визначає придатність для виготовлення певних хутря-

них виробів. Товщина шкур впливає на тривалість процесів ви-

робництва.

Рівномірність товщини по площі шкури визначає зручність

та економічність розкроювання на деталі. Зміну товщини шкури

у повздовжньому напрямку (від огузка до воротка) та у попереч-

ному напрямку (від хребта до поли) називають збіжистю.

Площа шкури визначає економічність розкроювання. Для

виробництва взуття використовують шкури площею більшою за

20 дм².

Вага шкури впливає на комплектування партій сировини.

Щільність визначають виходячи з площі, товщини та ваги

шкури. Вона визначає швидкість протікання процесів обробки і

враховується при комплектуванні партії.

Товщина епідермісу враховується тільки при виробництві

шкіри бо впливає на товщину дерми.

Ступінь розвитку волосяного покриву вирішально впливає

на якість хутра та на його теплозахистні властивості. Густота во-

лосяного покриву в значній мірі визначає носкість хутра. Для

шкіряного виробництва волосяний покрив класифікують за ва-

гою шерсті у загальній вазі шкури. Розрізняють шкури малошер-

стні (менше 6 %), шерстні (6...10 %) та довгошерстні (більше

10 %).

Товщина підшкірної клітчатки визначає кількість відходів,

впливає на вихід готової продукції і на тривалість піготовчих

операції.

Співвідношення товщини сосочкового та сітчатого шарів

дерми. Сітчатий шар дерми визначає міцність шкури при розтя-

гуванні. Сосочковий шар визначає м’якість шкіри. Чим більше

розвинений волосяний покрив тим менша міцність сосочкового

шару.

Наявність пороків (дефектів). Чим сильніше вони псують

найкращі топографічні ділянки, тим нижче сортність шкіри.

Характер волосяного покриву шкіри та його збережен-

ня визначається висотою, м’кістю, зминаємістю, збиваємістю

у повсть, пружністю і пластичністю волоса, його кольором і

блиском.

Хутряну сировину комплектують у партії по видам тварин,

способу корсервування, розміром, кольору і стану волосяного

покриву та за іншими ознаками. Ціна шкурок різного розміру

змінюється у широких межах. При сортуванні на три розміри, ці-

ну крупних шкурок приймають за 100 %, середніх — 75 %, дріб-

них — 50 %. При сортуванні на 5 розмірів — 100 %, 80 %, 60 %,

40 %, 10 %.

При врахуванні сортності хутряної сировини здійснюють «пе-

рерахунок на головку». «Головка» — бездефектна шкурка круп-

ного розміру. Поділ на сорти здійснюють за станом волосяного

покриву. Кожний вид хутряної сировини сортують на різну кіль-

кість сортів.

Зимові види хутряної сировини поділяють на чотири сорти:

I сорт — шкурки тварин, заготовленні взимку (ціна 100 %);

II сорт — шкурки тварин заготовлені на початку зими або у

кінці осені (ціна 75 %);

III сорт — шкурки тварин заготовлені восени (ціна 50 %);

IV сорт — шкурки тварин заготовлені влітку або на початку

осені (ціна 25 %).

Крім органолептичної оцінки якість сировини шкіряного, хут-

ряного та овчинно-шубного виробництва оцінюють мікробіологі-

чними, гістологічними та хімічними дослідженнями.

Мікробіологічні дослідження кількісно та якісно вивчають

мікроби, що знаходяться у сировині. Вони полягають у визначен-

ні кількості та видів мікробів на різних ділянках шкури та їх

впливі на властивості шкіряної тканини та зовнішній вигляд си-

ровини. Результат досліджень оцінюють загальним балом, який

складається з таких елементів:

— ступінь і глибина проникання мікробів у шкуру;

— стан елементів тканин шкури;

— зовнішній стан шкури (вид, запах, колір тощо).

Максимальний ступінь псування по кожному елементу оціню-

ється у 5 балів.

Гістологічні дослідження визначають зміни окремих елемен-

тів тканин шкури і відхилення від норм. Результат досліджень

оцінюють загальним балом, який складається з таких елементів:

— ступінь і глибина проникнення мікробів у тканини шкури;

— стан елементів тканин шкури.

Краще і повніше якість сировини характеризує метод гістомі-

кробіологічного контролю.

Хімічні дослідження проводять шляхом певних реакцій, що

відповідають змінам стану шкури та кількісно визначають склад

шкури і консервуючих речовин. Кількісні складові: вологість,

вміст білкових і жироподібних речовин, зольність, кількість шер-

сті, вміст соди та хлористого натрію.

Ці методи досліджень безперервно і активно розвиваються.

1.1.6. Найважливіші види шкіри та вимоги до них.

Шкіра — дерма шкури тварини, яка зберігла волокнисту стру-

ктуру, але фізичні, фізико-механічні та хімічні властивості струк-

турних елементів якої змінені в залежності від призначення.

В основі класифікації шкіри лежить її призначення. Вимоги до

матеріалів для виробів з шкіри складаються з споживних та ви-

робничих

(технологічних). Споживні властивості шкіри форму-

ються впровадженням нових матеріалів і технологій, що вимагає

глибокого знання їх властивостей.

Шкіра поділяється на класи:

1 — шкіра для взуття;

2 — шкіра шорно-седельна;

3 — шкіра технічна;

4 — шкіра галантерейна та для одягу.

Шкіра першого класу поділяється на групи:

— шкіра для низу взуття (підошвенна);

— шкіра для верху взуття.

В свою чергу за методом кріплення шкіру поділяють на типи:

— підошвенна: гвинто-шпилечна та нитково-клейова;

— для верху взуття: гвинто-шпилечна (5 видів) та нитково-

клейова (22 види).

Шкіра другого класу поділяється на групи:

— шкіра для упряжі (3 типи);

— шкіра для спорядження (4 типи).

Шкіра третього класу поділяється на групи:

— шкіра для приводних пасів;

— шкіра різного технічного призначення (замша технічна,

лайка ворсова протезна, для обклеювання апаратів тощо).

Шкіра четвертого класу поділяється на групи:

— шкіра для одягу;

— шкіра галантерейна (для рукавичок, для галантерейних і

дорожніх речей тощо).

Шкіра для низу взуття (підошвенна) — жорсткий матеріал рі-

зних методів дублення. Вона повинна протистояти деформаціям

стискування та згинання, стиранню у сухих і вологих умовах.

Товщину підошвенної шкіри вимірюють у точці Н, розташу-

вання якої визначено стандартом (рис. 1.7). Вона розташована на

правій половині шкірі на відстані 200 мм від хребтової лінії і на

відстані 250 мм від лінії дотичної до западин. Величину збіжис-

тості вимірюють у точці О (збіжистість-зменшення товщини

шкіри від хребтової лінії до поли та від огузка до воротка). Вона

розташована на правій половині шкіри на 200 мм нижче лінії АБ

відокремлення воротка та на 150 мм від лінії ДЕ відокремлення

поли. Збіжистість визначають тільки для підошвенних шкур і

юхті.

Рис. 1.7. Знаходження стандартних точок

Всі операції виробництва шкіри з шкур поділяють на підгото-

вчі, дубильні та оздоблювальні (рис. 1.8):

Методи д

блення

Підгото-

вчі опе-

ації

Відмокання

Обезволошення

Мездріння

Технологічні процеси

виробництва шкіри

шк

Оздоблювальні

операції

Облагородження

Шліф

вання

Сушін-

ня

Стр

гання

Тяжка

РозводкаТис-

нення

Жи-

ру-

вання

Ло-

щення

Фар-

бу-

вання

Проко-

чуван-

ня

Хромо-

вевее

Алюміні-

єве

Тита-

нове

Цирконі-

єве

Комбі-

новане

Жиро-

ве

Танід-

не

Рис. 1.8. Класифікація

операцій виробництва шкіри

Шкіра для верху взуття — м’який матеріал різних методів ду-

блення (табл. 1.3). Вона повинна протистояти деформаціям впли-

ву пилу та бруду, хімічних речовин, поту, води та підвищеної те-

мператури. Звичайно використовують:

Юхть. Буває рослинного та хромрослинного дублення. Ши-

роко використовують для деталей верха важкого взуття. Шкіра

повинна бути нормально продубленою та прожированою, оброб-

леною по всій площі, без брудних плям, без віддушистості та са-

дки, з чистою бахтармою.

Шкіра хромова з шкур великої рогатої худоби повинна бу-

ти нормально продубленною та прожированою, обробленою по

всій площі, без брудних плям, без слідів лощення, без залишків

мездри на бахтармі, м’якою та рівномірно пофарбованою. Кольо-

рові шкіри повинні мати міцне фарбування та тонку плівку по-

кривного фарбування.

Свиняча шкіра хромового дублення має великі та рідко-

розташовані отвори від щетини, що вимагає додаткової обро-

бки лицьової поверхні. Вона стійка до стирання і достатньо

міцна.

Шеврет виробляють з овечих шкур. Має низькі механічні

властивості. Він не стійкий до стирання.

Кінські шкіри хромового дублення відзначаються нерівно-

мірною якістю та значною кількістю дефектів. За фізико-

механічними властивостями вони поступаються шкірам зі шкур

великої рогатої худоби.

Велюр швидко намокає і легко брудниться. Це м’який та гну-

чкий бархатистий матеріал з рівномірним густим ворсом. Його

виробляють з опойка, виростка, козлини або свинячих шкур.

Нубук за зовнішнім виглядом нагадує замшу. Має натураль-

ний або світлий колір. Його виробляють з хромового опойка або

виростка шляхом шліфування лицьової поверхні, яка має невели-

кі пошкодження.

Замша не має лицьового шару, який зрізають при виробницт-

ві. Виготовляють жировим дубленням з шкур оленя, лося, опой-

ка, овечок та диких кіз. Вона повинна бути добре продубленною

та щільною, м’якою, з бархатистою поверхнею, стійкою до тертя

та без відчутної різнотовщиності. Піддається пранню в холодній

та гарячій (+60°С) воді з милом. Відзначається пористістю та по-

вітряпроникністю.

Шевро та козлина хромового дублення мають характерний

малюнок лицьової поверхні та хороші механічні властивості. За

експлутаційними властивостями поступається хромовому опой-

ку. Шкіра м’яка, еластична, з красивим зовнішнім видом. При

розмірі шкіри до 60 дм² називають шевро, а при більшій — хро-

мовою козлиною.

Спилок одержують з сітчастого шару дерми розпилюванням

по товщині (роздвоєнням) голяка (голяк-напівфабрикат після

згонки шерсті, міздріння та чистки лицьової поверхні перед дуб-

ленням). Він повинен бути рівномірно пофарбованим, з гладкою

поверхнею, з стійким до тертя лицьовим покриттям. Поверхня

повинна бути еластичною, блискучою, без поверхневих дефектів

покриття з чіткою мерією, без зморшок. Найкращий вид — шкіра

«лак-шевро» з товщиною лакової плівки 0,06...0,07 мм.

Товщину всіх видів шкір для верху взуття вимірюють у ста-

ндартній точці Н (рис. 1.9), яка знаходиться на відстані 75 мм

від хребтової лінії та на відстані 150 мм від лінії дотичної до

западини.