Зотов В.М., Клімачова А.В., Таран В.О. Українська та зарубіжна культура. Словник культурологічних термінів

Подождите немного. Документ загружается.

Аа

ючи протилежні явища: народження і смерть, війну і мир, юність

і старість тощо.

[Эстетика: Словарь / Под общ. ред. А. А. Беляева и др. — М.:

Политиздат, 1989. — С. 13.] Клімачова А. В.

АМОСОВ Микола (1913—2002) — видатний хірург, ака-

демік, заслужений діяч науки України. Народився у Вологод-

ській обл. Закінчив Архангельський медичний інститут

(1939). У 1952 р. очолив клініку грудної хірургії Українсько-

го науково-дослідного інституту туберкульозу та грудної хі-

рургії. Основні наукові праці присвячені питанням хірургії

серця й легенів. З 1983 р. — директор Київського інституту

серцево-судинної хірургії. У 1978 р. — лауреат Державної

премії УРСР. Член СПУ, є автором повістей і романів «Мыс-

ли и сердце», «Записки из будущего», «Записки полевого хи-

рурга» та ін.

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /Авт.-

уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко,

Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — С. 9.] Зо-

тов В. М.

АМПІР (від франц. «імперія») — пізній класицизм епохи ім-

перії Наполеона. Виникнення А. було вираженням ідейної й ху-

дожньої кризи як наслідок поразки французької революції. Бур-

жуазія пов’язувала з Наполеоном сподівання на відродження й на

могутність Франції як держави світу. Мистецтво було покликане

прославляти Наполеона та його державу. Відтворюються часи

імператорського Риму лише для того, щоб проголосити відда-

ність імператорові. Мистецтво перетворюється в офіційно аполо-

гетичне, помпезне. Принципи раціоналізму й залізної логіки, ви-

сунуті класицизмом, набувають суто формального характеру.

Стилізація, нетворче ставлення до спадщини інших епох, рабське

наслідування засобам та прийомам класичного мистецтва позба-

вляють більшість творів А. художньої цінності. Завдання архітек-

тури — звеличування нації, прославлення військових подвигів —

виявилися як у призначенні будівель, так і у виборі образотвор-

чо-виразних засобів. Споруджуються тріумфальні арки на пло-

щах Етуаль і Каррузель, тріумфальна колона на Вандомській

площі (подібна до колони Трояна в Римі), палаци та громадські

будівлі. Створюється ряд ансамблів, підпорядкованих єдиному

естетичному задумові (архітектори К. Ліду. Дж. Стоун). У живо-

писі громадянський пафос картин нерідко холодний та награний.

Аа

Скульптура стилю А. також представлена іменами, які пов’язані з

класицизмом: А. Канова, Г. Шадов, Б. Торвальдсен.

Визначальною особливістю стилю А. є також специфічний

вибір декоративних засобів. Зали палаців прикрасили картини

битв, масивні леви та сфінкси постали біля споруд. Військові ем-

блеми, щити, списи, стріли, лаврові вінки, різні типи зброї, стилі-

зація греко-римських орнаментів стали улюбленим мотивом де-

коративної ліпнини. Наприкінці 30-х років XIX ст. А. стає

здебільшого академічним, псевдоісторичним стилем.

Художні принципи архітектури й прикладного мистецтва

французького А. отримали розвиток в Англії, Німеччині, Італії,

Росії. Російська архітектура стилю А. пізнього класицизму відрі-

зняється самобутністю й національною своєрідністю. Талановиті

архітектори створили монументальні ансамблі і громадські спо-

руди, що стали прикрасою Петербурга (К. Россі, А. Захаров,

А. Вороніхін).

[Эстетика: Словарь / Под общ. ред. А. А. Беляева и др. — М.:

Политиздат, 1989. — С. 13; Кононенко Б. И. Большой толковый

словарь по культурологии. — М.: ООО «Изд-во «Вече», ООО

«Изд-во АСТ», 2003. — С. 31] Клімачова А. В.

АНДЕґРАУНД (від англ. «під» та «земля») — підпільний, неле-

гальний (переслідуваний владою) рух у мистецтві, що являє собою

неортодоксальний, неангажований напрямок (наприклад, рок музи-

ка А.). Термін уперше став використовуватися в американській кі-

нематографії 40-х років для означення некомерційних фільмів.

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С. 334] Клімачова А. В.

АНДРУСІВСЬКЕ ПЕРЕМИР’Я 1667 р. — угода між Росією

та Польщею про припинення російсько-польської війни 1654—

1657 рр. За Росією було закріплено Смоленськ, Сіверську землю,

Лівобережну Україну; за Польщею — Правобережну Україну

(без Києва) та Білорусію. Козацька Україна була поділена навпіл.

Це фактично було зрадою Росії Переяславських угод. У той час,

як обидві сторони були задоволені цією угодою, для українців

вона стала політичною катастрофою.

[Українське козацтво: Мала енциклопедія. — К.: Генеза; За-

поріжжя: Прем’єр, 2002. — С. 15.] Зотов В. М.

АНІМІЗМ (від лат. «душа») — одна з форм первісних віру-

вань. Віра в існування духів, в одухотвореність усіх предметів, а

Аа

також у наявність незалежної душі в людей, тварин, рослин. Тер-

мін запропонував англійський етнолог і релігієзнавець Є. Б. Тей-

лор у праці «Первісна культура» (1871), вважаючи, що А. є різ-

новидом спіритуалізму і в такій формі являє собою зачатки

релігії. Спочатку люди не мали уявлення про переселення та пе-

ревтілення душ. Вони уявлялися їм таємничими істотами, які

тимчасово залишали тіло (напр., під час сну), а потім знову пове-

рталися в людину. В подальших уявленнях душі все більше зві-

льняються від тіла й набувають вигляду духів. Анімістичні уяв-

лення лягли в основу демоністичних вірувань, а згодом і понять

про неречовинне начало сущого.

А. зберігся до нашого часу як складова частина релігійного

світогляду.

[Українська і зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під

заг. ред. Заблоцької К. В. — Донецьк: «Східний видавничий дім»,

2001. — С. 52—53; Релігієзнавчий словник / За ред. професорів

А. Колодного і Б. Лобовика. — К.: Четверта хвиля, 1996. —

С. 16.] Таран В. О.

АНСАМБЛЬ ТАНЦЮ УКРАЇНИ (Державний заслужений

академічний ансамбль танцю України ім. П. Вірського) —

найбільший хореографічний колектив в Україні (у його складі —

150 артистів), створений 1837 р. у Києві П. Вірським та М. Боло-

товим. До репертуару ансамблю входять старовинні українські

танці, хореографічні картини з минулого та сучасного життя.

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /

Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко,

Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — С. 11.] Клімачо-

ва А. В.

АНТИ — південно-східна група давньослов’янських племен,

котрі жили переважно на території лісостепу Східної Європи з

2-ї половини IV ст. до початку VII ст. Візантійські автори VI—

VII ст. характеризували А. як міцне політичне об’єднання з си-

льною військовою організацією. Відомі імена антських вож-

дів — Бож, Межимір. Основне заняття — орне землеробство,

тваринництво, промисли, ремесла, торгівля. Вели боротьбу про-

ти готів та аварів.

М. С. Грушевський вважав А. прямими предками сучасних

українців.

[Українська Радянська енциклопедія: В 17 т. — Т. 1. / Гол. ред.

М. Бажан. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1959—1961. — С. 243] Зотов В. М.

Аа

АНТИЧНІСТЬ (від лат. «стародавній») — період розвитку

стародавньої греко-римської цивілізації (IX ст. до н.е. — V ст.

н. е.). А. як культурна спадщина Стародавньої Греції й Риму

справила великий уплив на політичне та релігійне мислення, лі-

тературу й мистецтво, науку, філософські та юридичні погляди

всіх народів Європи й на весь сучасний світ.

В історії античної Греції виділяють такі етапи: гомерівський

(ранньоархаїчний) період (ІХ ст. до н.е. — розпад родоплемінно-

го суспільства); архаїчний (VII—VI ст. до н.е. — становлення

рабовласницьких держав-полісів); класичний (V ст. до н.е. — до

останньої третини IV ст. до н.е. — розквіт полісів); елліністичний

(остання третина IV ст. до н.е. — до II ст. до н.е. — занепад полі-

сів, імперія Олександра Македонського, елліністичні держави).

Основою культури античної Греції було полісне влаштування

держави. У місті-державі (полісі) усі вільні громадяни Брали

участь у народних зборах, судах, у прийнятті важливих для життя

міста рішень. Ця рабовласницька демократія була значно прогре-

сивнішою порівняно зі східними деспотіями. На відміну від Єги-

пту, Персії, де царів обожнювали, у Греції вже в VII—VI ст. до

н.е. не було жаху перед вищою владою. Такий спосіб життя вів

до формування почуття власної гідності, відповідальності, до-

вір’я власному розуму.

Важливу роль у становленні античної культури відігравала

боротьба — агон. Агон — це принцип змагання у всіх сферах

особистого й суспільного життя. Нагородою переможцеві було

суспільне визнання й повага. Дух змагання пронизував усе, на-

віть повсякденні справи греків. Особливо яскраво він виявився у

спортивних іграх (наприклад, в олімпіадах). Переможцям олімпі-

ад ставили пам’ятники у храмах. Їх зустрічали з особливими по-

честями: пробивали в стіні, що оточувала поліс, пролом, щоб пе-

реможець зміг пройти по цьому шляху не блукаючи довкіллям.

Греки вважали, що про їх життя піклуються боги, і тому уни-

кали надмірностей. Вони були невибагливі в харчуванні, скромні

в одязі й побуті. Житловий будинок взагалі використовувався в

основному тільки для ночівлі. Життя проходило на площах і ста-

діонах.

У мистецтві А. дала великих скульпторів, художників, філо-

софів.

Період А. характеризується створенням величезної імперії

Олександра Македонського. Вона сягала від Балкан до Єгипту й

Аа

від Дунаю до Інду. Греки та грецька культура посідали в ній про-

відне місце.

Римська культура наслідувала досягнення античної Греції й

розвинула їх. Основні цінності Римської цивілізації були подібні

до грецької. Стародавні римляни головний громадянський

обов’язок вбачали у служінні своєму місту і своїй общині. У пе-

ріод найвищого піднесення Риму свобода й незалежність міста і

громадян, верховна влада народу були основою суспільства. Чи-

сленні війни та жорстка військова дисципліна вимагали від рим-

лян стійкості, мужності, вірності й гідності.

[Українська і зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під

заг. ред. Заблоцької К. В. — Донецьк: «Східний видавничий дім»,

2001. — С. 79—82.] Зотов В. М.

АНТРОПОГЕННИЙ (від лат. «людина» й від грец. «наро-

джений») — усе, що створене людьми, штучне. Нерідко цей тер-

мін застосовують до визначення феномена культури як «другої

природи», тобто всього того, що створено людською цивілізацією.

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С.334]. Таран В. О.

АНДРІЙ БОГОЛЮБСЬКИЙ (бл. 1111—1174 рр.) — князь во-

лодимиро-суздальський (з 1157 р.), син Юрія Долгорукого.

Об’єднав північно-східні землі Русі навколо Володимиро-

Суздальського князівства. Боровся проти самовладдя бояр. У 1169

р. захопив Київ. Убитий боярами в резиденції — у с. Боголюбові.

[Українська Радянська енциклопедія: В 17 т. — Т. 1. / Гол.

ред. М. Бажан. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1959-1961. — С. 230.] Зо-

тов В. М.

АНДРІЙ ПЕРВОЗВАННИЙ — за церковними легендами, —

один із дванадцяти апостолів Ісуса Христа, брат св. Петра. Про-

повідував християнство серед народів, що населяли південний,

східний і північно-східний береги Чорного моря, подорожував

Дніпром до Новгорода і Балтійським морем до Риму. За руськи-

ми літописами, навчав християнської віри слов’ян давньої Русі,

побував біля Києва й на дніпровських берегах встановив хрест.

На цьому місці збудовано Андріївську церкву. Помер мучениць-

кою смертю на хресті.

[Українська Радянська енциклопедія: В 17 т. — Т. 1. / Гол.

ред. М. Бажан. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1959—1961. — С. 230.] Зо-

тов В. М.

Аа

АНТОНІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ (982—1073) — засновник Києво-

Печерського монастиря, найвизначніший релігійний діяч Київсь-

кої Русі. Народився на Чернігівщині. Мав світське ім’я Антип.

У ранній молодості прийняв постриг. На початку 50-х рр. XI ст.

оселився в печері поблизу с. Берестова, почав збирати братію.

Невдовзі Пе-черський монастир став найбільшим і найавторитет-

нішим духовним осередком не тільки Києва, а й усієї Русі. Похо-

ваний у Ближній печері Києво-Печерського монастиря (вона має

ще назву Антонієвої).

[Українська Радянська енциклопедія: В 17 т. — Т. 1. / Гол.

ред. М. Бажан. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1959-1961. — С. 257.] Зо-

тов В. М.

АНТОНОВИЧ Володимир (1834-1908) — історик, археолог,

громадський діяч. Народився на Київщині. Навчався в Київсько-

му університеті. Засновник «Київської школи» істориків, до якої

належав ряд відомих дослідників — М. Грушевський, Д. Багалій,

П. Голубовський та ін. Видавець і редактор архівних матеріалів

та джерел з історії України. Зібрав, зредагував і видав 8 томів

«Архива Юго-Западной России», що стосуються історії правобе-

режної України XVI-XVIII ст. За його редакцією також вийшли

«Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси» (1890—1896),

«Дневник Станислава Освецима (1643—1651)», «Сборник мате-

риалов для исторической топографии Києва и его окрестностей»

(1874). Майже півстоліття Антонович стояв на чолі українського

громадсько-політичного життя, був головою київської Старої

Громади, за його ініціативою в 1890 р. у Галичині була укладена

«угода» між поляками й українцями у львівському сеймі.

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /Авт.-

уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко, Л. В.

Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — С. 13]. Зотов В. М.

АНТОНОВ Олег (1906—1984) — видатний авіаконструктор,

академік, заслужений діяч науки України. Народився в Москов-

ській обл. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут

(1930). З 1962 р. — генеральний конструктор з літакобудування в

СРСР. Конструкторське бюро Антонова знаходилося в Україні.

Створив понад 60 типів транспортних літаків і планерів. Основні

наукові праці присвячені питанням планеризму, літакобудування,

економіці.

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /Авт.-

уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко,

Аа

Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — С. 14.] Зо-

тов В. М.

АНТРОПОЛОГІЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «КУЛЬ-

ТУРА» — прибічники цього напрямку виходять з того, що куль-

тура є наслідком небіологічної (соціальної) діяльності людини.

Тому культура, на їх думку, є все те, що створене й створюється

людьми (як позитивне, так і негативне).

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С. 333—334.] Клімачова А. В.

АНТРОПОЛОГІЯ УКРАЇНИ (від грец. «учення про люди-

ну») — природнича наука в Україні, яка вивчає людину в часі й

просторі, досліджуючи її зовнішній вигляд та спадкові прикмети

й визначаючи раси як групи людей, що мають однакові тілесні та

духовні успадковані властивості. Найдавніші відомості про фізи-

чний вигляд і звичаї населення України наявні в рукописах Геро-

дота та Гіпократа, що описують скіфів, а також у пізніших пра-

цях візантійських і арабських авторів середньовіччя (Прокопій,

Захарій Ретор, Ібн-Даст, Ібн-Фадлан та ін.). Описи вигляду украї-

нського населення зустрічаються також у творах мандрівників

XVII-XVIII ст. Як наука А. в Україні сформувалася в середині

XIX ст. Перші наукові фізичні характеристики українців дали

французький дослідник Е. Т. Амі, російський учений А. Богданов

(опис черепів княжої доби), польські антропологи Й. Майєр,

І. Коперницький (вивчення галицького населення). Засновником

української антропології є Хв.Вовк. котрий, ідучи за принципом

французької антропологічної школи, висунув динарську расу як

основний расовий складник українського народу («Антропологи-

ческие особенности украинского народа», 1916). Проти його тези

виступав російський антрополог Д. Анучін, характеризуючи її як

«націоналістичну». Учні Вовка І. Раковський, С. Руденко, А. Но-

сов та інші продовжували його працю.

На картинах художників В. Маковського («Українка») і М. Ран-

кова («Українець») зображені зовнішні риси мешканців України.

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /

Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко,

Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — С. 14.] Зо-

тов В. М.

АНТРОПОНІМІКА (антропономастика) (від грец. «ім’я

людини») — розділ ономастики (галузь мовознавства, що вивчає

Аа

назви родів, племен, націй, географічні назви та ін.), в якому до-

сліджуються власні імена, прізвища, прізвиська, псевдоніми, іме-

на персонажів творів тощо.

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /Авт.-

уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко,

Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — 15.] Клімачо-

ва А. В.

АПОКРИФИ (від грец. «таємний, прихований») — релігійні

твори на біблійні теми, не прийняті церквою. До східних слов’ян

А. прийшли з Візантії та Болгарії (XI-XII ст.). Ортодоксальна це-

рква не сприймала А., накладала на них заборону. Так з’явилися

індекси «ложних книг», відомі вже в києво-руську добу, примі-

ром, у складі «Ізборника Святослава» (1073). А. (до них відноси-

лися також книги ворожінь, громники, проповіді, казання тощо)

мали неабиякий уплив на художню літературу. Так, «неканонічні

тексти» «Об’явлення Апостола Павла» були одним із джерел

«Божественної комедії» Данте. Сюжет «Ходіння Богородиці по

муках» переосмислював П.Тичина («Скорботна мати»).

[Релігієзнавчий словник / За ред. професорів А.Колодного і

Б. Лобовика. — К.: Четверта хвиля, 1996. — С. 20.; Літературо-

знавчий словник-довідник / Ред. кол.: Гром’як Р. Т., Кова-

лів Ю. І., Теремко В.І. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — С. 57] Та-

ран В. О.

«АПОЛОНІЙСЬКА» ТА «ДІОНІСІЙСЬКА» ЛІНІЇ В

КУЛЬТУРІ — поняття, запропоновані німецькими романтика-

ми, а також Шіллером, Шеллінгом та іншими й розвинені Ф. Ні-

цше в праці «Народження трагедії з духу музики». Цими понят-

тями Ніцше образно означив буття й художню творчість. Лінія

«Аполона» — це все світле, раціональне, споглядальне; «діоні-

сійське» — темне, хаотичне, ірраціональне. Саме з цими начала-

ми, за Ніцше, пов’язаний розвиток культури. Досягнення ідеалу,

шедевру (зокрема в мистецтві) можливе тільки за умови рівнова-

ги гармонії цих двох начал.

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С. 334.] Клімачова А. В.

АПОСТОЛ Данило (1654—1734) — гетьман України. За ча-

сів гетьмана І. Скоропадського був одним із найавторитетніших

полковників, після його смерті разом із чернігівським полковни-

ком П. Полуботком боронив автономні права України й домагав-

Аа

ся ліквідації створеної Петром І Малоросійської колегії. Обраний

у 1727 р. гетьманом України, багато зробив для впорядкування

козацької адміністрації, для судових реформ. Обстоював інтереси

української торгівлі й боровся з торговою системою, яку запро-

вадив в Україні Петро І на користь московській державі і яка

призвела українську торгівлю до занепаду.

В українській історії відомий як один із найкращих українсь-

ких діячів, як «володар, котрому вдалося зміцнити гетьманську

владу й авторитет супроти російських і місцевих властей» (геть-

ман Дорошенко).

[Українське козацтво: Мала енциклопедія. — К.: Генеза; За-

поріжжя: Прем’єр, 2002. — С. 18.] Зотов В. М.

АРТЕФАКТ (від лат. «штучно створене») — будь-який шту-

чно створений предмет (наприклад, речі, дороги, одяг, зброя,

техніка, прилади, тобто все те, що створене людьми).

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С. 334.] Зотов В. М.

АРХЕТИП (від грец. «початок, походження», «слід, відби-

ток») — первинна форма, прообраз, зразок, що склався в душі

людини. У психоаналітичній концепції К.-Г. Юнга поняття

А. співвідноситься з неусвідомленою діяльністю людей. За Юн-

гом, А. — це психічні структури, що беруть початок від наро-

дження людини і є результатом історичного розвитку людства. А.

приховані в колективному, несвідомому, загальному для всього

людства і є сукупністю притаманних від народження форм люд-

ської уяви. Аналіз А. є засобом дослідження культур та націона-

льної свідомості.

[Філософський енциклопедичний словник. — К.: Абрис,

2002. — С. 39.] Таран В. О.

АРХІТЕКТУРА (від грец. «будівник») 1. Вид мистецтва, ме-

тою якого є будівництво споруд, що відповідають утилітарним і

духовним потребам людей. 2. Діяльність проектування й керів-

ництва процесом будівництва споруд, яка синтезує в собі худож-

ні, наукові й технічні аспекти. 3. Сукупність характерних ознак

будівель певного періоду історії людства (антична, готична, Від-

родження, бароко і т. д.) або історії національної культури (Індії,

Київської Русі, Америки і т. д.). Разом із ткацтвом та виготовлен-

ням зброї, живописом і танцями А. є найдавнішим із людських

умінь. Як галузь мистецтва А. оформлюється в культурах Месо-

Аа

потамії та Єгипту, досягаючи найвищого розквіту у XXVII—

XXV ст. до н.е. (піраміди в Сак карі і Гізі, зіккурат в Урі тощо).

Як авторське мистецтво А. зароджується у V ст до н.е. в

Античній Греції: Парфенон, афінський Акрополь. У І ст. вини-

кають самостійні теоретичні знання про А. у трактаті римського

архітектора Вітрувія «Десять книг про архітектуру». Нового

імпульсу теорія А. отримує в італійському Відродженні (трактати

Альберті, Палладіо). У XVII—XVIII ст. теорія й практика

А. стають головними дисциплінами в художніх академіях.

Сьогодні А. посідає проміжне місце між будівельним проекту-

ванням, технічним проектуванням, дизайном і власне художньою

діяльністю.

[Эстетика: Словарь / Под общ. ред. А. А. Беляева и др. — М.:

Политиздат, 1989. — С. 21—22.] Клімачова А. В.

АСИМІЛЯЦІЯ КУЛЬТУРНА (від лат. «схожість») —меха-

нічне засвоєння нових цінностей, поглинання однієї культури

іншою (як правило, більш слабка культура поглинається сильні-

шою). Процесові культурної А. сприяють завоювання, цілеспря-

мована культурна політика, змішані шлюби і т. п. Повна культу-

рна А. закінчується втратою мови й загибеллю більш слабкої

культури.

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С. 335.] Зотов В. М.

АСКАНІЯ-НОВА — перший заповідник, організований в

Україні (Херсонська обл.). У 1828 р. німецький герцог Ангальт-

Кетенський заснував хутір, названий на честь маєтку в Німеччи-

ні — Асканією-Новою. У 1874 р. тут було закладено зоопарк, в

1887 р. — ботанічний сад. 3 1921 р. — державний заповідник,

який складається з акліматизаційного зоопарку, ботанічного пар-

ку, заповідного цілинного степу. Займає 33 тис. га. Включений до

міжнародної мережі біосферних заповідників. Тут зібрано уніка-

льні види диких тварин — антилоп, зебр, оленів і птахів, а також

акліматизовано понад 120 деревних та кущових порід.

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /Авт.-

уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко,

Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — С. 17.] Клімачо-

ва А. В.

АСКОЛЬД І ДІР — напівлегендарні постаті, згадувані в

«Початковому літописі» як київські князі. Аскольд (?—882), на-

щадок Кия, прямий спадкоємець київського престолу, останній