Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

242

Тема 15

Скіфія і хлібороби лісостепової та лісової смут

виражена яскравіше й повніше. У похованнях лісостепової смуги виявлено чу-

дові зразки навершів, кам'яних блюд, люстерок, бойових сокир, списів, жер-

товних ножів, наборів вуздечок (рис. 11). Однак це середовище зберегло також

чимало самобутніх рис. Це стосується, насамперед, посуду.

У кераміці панують різновиди, що з'явилися ще за часів чорноліської куль-

тури, хоча вони й зазнали певних змін. Так, тюльпаноподібні горщики посту-

паються місцем більш профільованим (з округлим плічком) та банкоподібним,

валик із защипами чи ямками від пальця переміщують із тулуба під край

вінець. На нього наносять наскрізні проколи або наколи зсередини, які зовні

утворюють горбочки (перлинний орнамент). Починаючи із IV ст. основною

формою стає горщик з роздутим тулубом та гладенькими відігнутими вінцями,

хоча оздоблення ямками від пальця та валиком також трапляються.

Побутують і всі різновиди лощеного посуду: корчаги, кубки, черпаки, мис-

ки. Різні за формою корчаги, оздоблені прокресленим орнаментом та наліпа-

ми-шишечками, є прикметною рисою пам'яток VU—VI ст. до н. є. Неорна-

ментовані зразки зрідка трапляються й серед матеріалів V ст. Лінію розвитку

місцевого посуду відбивають і черпаки, які у VII—VI ст. набувають витонче-

них форм. Вони представлені двома основними різновидами: черпачками з

мілкою, інколи повністю орнаментованою чашечкою та високою петле-

подібною ручкою з виступом, і грушовидними, що сягають нерідко розмірів

кухлів. Характерними для архаїчних пам'яток є також кубки — невеликі

кулясті посудини з увігнутою шийкою. Однак найпоширенішими серед столо-

вого посуду були миски — здебільшого конічної форми із загнутим краєм,

оздоблені на перегині вінець ізсередини рядочком наколів, який іззовні про-

ступав перлинами.

Таким чином, продовжуючи місцеву лінію розвитку, за скіфського часу по-

суд зазнає певних змін. Це стосується не лише форми, а й орнаментації. Пік

розвитку геометричної орнаментації припадає на жаботинський час, коли ко-

лорит насичених орнаментальних смуг посилювали затиранням білою пастою.

За скіфського часу такі композиції спрощуються, зникає звичай затирати їх

пастою. Лише окремі черпаки та кубки пишно орнаментовано по всьому тулу-

бу, але вже за іншим принципом. Основу таких композицій становлять

радіальні лінії, що відходять від центра денця до шийки. Вільні поля поміж ни-

ми чергуються із заповненими візерунком або доповнюються горизонтальним

зигзагом. Уже в V ст. такі традиційні для хліборобів форми, як корчаги, чер-

паки й кубки, виходять з ужитку. Вони лише якоюсь мірою компенсуються

появою кружок, кухлів, ваз на високій ніжці, оскільки такий посуд доволі

рідкісний. У IV ст. переважають горщики і миски, гатунок яких погіршується.

Етнічну самобутність місцевої людності відображає й костюм, представле-

ний прикрасами, зазвичай бронзовими. Серед них — шпильки у вигляді дов-

гого стрижня з фігурною голівкою (посохоподібною, спіральною, конічною чи

плоскою, як у гвіздка), якими скріплювали зачіску, головні убори й одяг;

сережки й підвіски: спіральні, з шишечками на кінцях чи конічним завер-

шенням (цвяхоподібні). Доволі поширеними були також браслети з товстого

Рис. 11. Поховання архаїчного часу. Курган Реп'яхувата Могила (за О. І. Тереножкіним

та В. А.Іллінською)

243

Розділ III

дроту, особливо з незімкненими кінцями, що завершувалися шишечками,

стилізованими голівками змій чи тварин. Трапляються також гривни з гла-

денького чи перекрученого дроту. Усі ці речі мають витоки у чорноліській

культурі.

Водночас починаючи від архаїчного часу до лісостепового населення по-

трапляють золоті вироби грецьких майстрів (сережки, браслети), з'являються

також золоті бляшки скіфських зразків для оздоблення головних уборів, одя-

гу, горитів. Походять вони з поховань знаті, де поєднувалися з місцевими

прикрасами. Так, головний убір небіжчиці з кургана 100 поблизу с. Синявка

на Канівщині, оздоблений золотими платівками у вигляді "скіфського оленя",

доповнювали золоті цвяхоподібні сережки та шпилька. Схожу ситуацію маємо

і в кургані 35 поблизу с, Бобриця.

За значної єдності культури цього часу на просторі лісостепової України

пам'ятки окремих регіонів мають і певні локальні особливості, зумовлені живу-

чістю традицій і напрямами зв'язків. Центральний регіон виділяють у києво-

черкаську локальну групу. Саме їй найбільшою мірою притаманний лощений

посуд з прокресленою орнаментацією. Схожими з нею є пам'ятки ворсклинсь-

кої групи. На сході вона змикається з сіверсько-донецькою групою, де уже

домінує кухонний посуд (горщики) і рідко трапляється лощений, а курганні

насипи не вирізняються монументальністю.

Найграндіозніші кургани архаїчної пори зосереджені в Посуллі. Насипи та-

ких масштабів з'являться у степу лише в IV ст. Курган Старша Могила побли-

зу Аксютинців, оточений ровом і валом, сягав висоти 20 м. Поховання

здійснено у просторому дерев'яному склепі площею близько 50 м

, улаштова-

ному в ямі, перекритій деревом. Воно супроводжувалося повним набором

озброєння (панцир, мечі, списи, сокири, сагайдак зі стрілами), а також вуздеч-

ними наборами, навершями і заколотим телям. Поховальний обряд посуль-

ських курганів доволі сталий. Переважають воїнські поховання у повному вій-

ськовому спорядженні, покладені випростано головою на південь. їхню появу

В. А. Іллінська пов'язує з просуванням сюди скіфів після передньоазійських

походів. Крайню на північному сході культуру скіфського зразка репрезентує

середньодонська група пам'яток, поширених у лісостеповій Донщині (Росія).

У західному регіоні України своєрідним явищем є пам'ятки західно-

подільської групи (Середнє Подністров'я). Розкопані в останній чверті XIX ст.

кургани з кам'яними конструкціями відразу привернули увагу корифеїв

тодішньої науки, а подальші дослідження дали змогу Т. Сулімірському окрес-

лити їхню своєрідність. На думку Г. І. Смирнової, три складові визначили "об-

личчя" культури Західного Поділля: нашарування власне культури скіфів, які

з'явилися тут у середині VII ст. до н. е., і трансформація двох місцевих куль-

тур — голіградської та чорноліської. Спадок останніх становлять побутові речі,

а також деякі риси поховального обряду (застосування каменю, скорчена поза,

кремації).

Своєрідністю вирізняються й пам'ятки Східного Поділля (Побужжя), ре-

презентовані матеріалами Немирівського городища, селищами та курганними

похованнями. Проте вивчені вони ще недостатньо.

244

Тема 15

Скіфія і хлібороби лісостепової та лісової смуг

На шляху державогенезу

Попри своєрідність розвитку окремих регіонів масштаби змін за скіфсько-

го часу вражають. У монотонне життя хліборобів неначе увірвався вихор, що

стрімко утягнув їх у нову систему цінностей. Вона розбудила активність,

потребу реалізуватися й відстояти право на життя, що вилилося в грандіозне

будівництво — зведення городищ і курганів. Важко навіть уявити, скільки сил

на все це було витрачено. Масштаби будівництва, безперечно, засвідчують не-

абияку консолідацію людських ресурсів, а відтак — і появу тієї організаційної

сили, яка завела цей механізм. Б. А. Шрамко, а за ним і Ю. В. Павленко та

Ю. М. Бойко розглядають великі городища як міські центри ранньокласових

об'єднань, оскільки містогенез і класогенез являють собою різні сторони одно-

го процесу — державогенезу. Ця думка прижилася в науці, однак вимагає

уточнення.

Місто — це не просто велике поселення. Воно уособлює новий поділ

праці — появу ремісників, професійних воїнів, жерців, апарату управління,

тобто груп людей, безпосередньо не пов'язаних із виробництвом продуктів

харчування. Це могло відбутися лише за умови отримання регулярного й до

того ж значного додаткового харчового продукту. Відокремлення різних сфер

виробництва від сільськогосподарського вимагало обміну продуктами між

виробниками. Тому місто — це й нова система розподілу: спочатку спеціаль-

ними органами, а потім і через ринок, що зумовило появу грошей.

Концентрація значних мас людей, до того ж різних професій, у межах міста

вимагала нових форм управління. А його апарат не міг обійтися без обліку та

контролю за виробництвом і споживанням, тобто писемності. Диференціація

суспільства і поява правлячої еліти, поділ праці на фізичну та організаційну

стимулювали розвиток духовної праці, покликаної забезпечити потреби у

вишуканих речах, комфортних і красивих оселях, зрештою — в розкішних

гробницях. Наслідком усього цього було те, що місто стало певним чином

спланованим архітектурним ансамблем, де, окрім осель міщан, передбачалися

квартали ремісників, складські приміщення, адміністративні й культові спору-

ди, резиденція правителя.

З погляду змісту і призначення місто — це економічний, адміністративний

та культовий центр певної території, з формального, що фіксується архео-

логічно, — це поселення, якому притаманна монументальна архітектура. Мо-

нументальні споруди — перше, що відрізняє місто від найбільшого поселення.

Монументальні храми, домінуючи над містом, символізують зверхність влади,

її священність. Недарма ідеологічний чинник розглядають як першорядний в

системі державотворчого процесу. Причому за всіх варіацій політогенезу

зберігає силу закон, що передбачає збіг кількох обставин, серед яких дві —

отримання регулярного значного додаткового харчового продукту та ідеологія,

яка б змінила стереотип мислення і виправдовувала новий порядок, — є

обов'язковими.

Безумовно, впровадження заліза, поява таких торговельних партнерів, як

греки, демографічні й природні ресурси стимулювали процес державогенезу у

хліборобському середовищі. Проте на заваді стала одна обставина — кочови-

245

Розділ III

ДОБА РАННЬОГО ЗАЛІЗА

ки. І це спонукало хліборобів сконцентрувати свої зусилля задля однієї

мети — відстояти себе. У скіфських городищах вражає власне одне — площа і

потужна фортифікація. Забудова їх доволі одноманітна, як і знахідки — улам-

ки посуду та кістки тварин, інші речі доволі рідкісні. За наявності слідів реме-

сел кварталів ремісників не відмічено.

Культові споруди на городищах представлено зольниками, глиняними

вівтарями-вимостками та глиняними стовпцями. Приміщення, в яких їх вияв-

лено, не вирізняються монументальністю і навряд чи виконували функцію

центрального храму, на що вказував Б. О. Рибаков. На думку С. С Безсоно-

вої, багатолюдні загальнозначущі обряди виконували, мабуть, просто неба. Не

виключено, що функцію суспільних святилищ могли виконувати деякі курга-

ни й курганоподібні споруди, розташовані поза межами поселень.

Таким чином, у городищах яскраво виражено захисну функцію. Ворог нам

відомий — кочовики степу. Загроза консолідувала хліборобів і висунула

лідерів — організаторів захисту, а також воєнізувала суспільство (усі чоловічі

поховання, а нерідко й жіночі, супроводжуються зброєю). Виконання лідера-

ми та їхнім оточенням важливих функцій мало своїм наслідком зосередження

у їхніх руках контролю за виробництвом і обміном. Воєнізований побут спри-

чинив поширення тут звіриного стилю, своєрідного знаку цієї доби, і передо-

вих військових технологій. Попри поширення речей скіфського зразка є оче-

видним, що населення зберігало свою "національну" ідентичність.

Технологічна оснащеність, демографічний потенціал, концентрація зусиль

з метою організації захисту, що живилася збігом інтересів правлячої еліти й

усього суспільства, зрештою, домінантний за доби архаїки напрям інтересів

скіфів та, мабуть, і дипломатичні зусилля давали можливість певний час

підтримувати рівновагу сил. Не виключено, що місцеві "царки" навіть брали

участь у передньоазійських походах. В усякому разі в кургані Переп'ятиха,

який С. С Безсонова відносить до числа храмових комплексів місцевого насе-

лення, знайдено золоті бляшки у вигляді грифона передньоазійського зразка.

Пильнуючи свої землі, хлібороби розгортають грандіозний проект їхнього

захисту, пік якого припадає на VI ст. до н. є. Прикметно, що в організації

відсічі Дарію скіфи просять допомоги у сусідів (Геродот, IV, 118). Після пере-

моги над Дарієм, відчувши себе повновладними господарями, кочовики поча-

ли всіляко утискувати лісостепове населення, обклавши його поборами. Від

V ст. розпочинається деградація культури хліборобів, а в IV ст. скіфські похо-

вання у катакомбах, зокрема й знаті, з'являються на території хліборобів.

Таким чином, лісостепове населення не витримало натиску кочовиків і,

виснажене ними, згасло на рубежі IV—III ст. до н. е., так і не реалізувавши

свій потенціал, змушене витратити його на захист своєї землі. Соціально-

політичну сутність хліборобського суспільства за часів його розквіту видається

логічним визначити як складні вождівства, переростання яких у ранньодер-

жавні утворення загальмували зовнішні обставини.

246

Тема 15

Скіфія і хлібороби лісостепової та лісової смуг

Західна Волинь, Верхня Наддністрянщина

та Закарпаття

У Західній Волині та Верхній Наддністрянщині у скіфський період мешка-

ли спільноти зі своєю етнокультурною специфікою, не вкритою, з одного бо-

ку, серпанком скіфської культури, а з іншого — відмінною певною мірою і від

тієї, яку зазвичай об'єднують поняттям культура лісостепового населення.

Споріднює їх відсутність лощеного посуду та грунтові могильники з трупоспа-

леннями (хоча старожитності ці поки що більше відомі за поселеннями), а та-

кож рідкісність речей скіфського зразка та античних імпортів. Орієнтуючись

на специфіку кераміки, Л. І. Крушельницька виділяє на цій території три ло-

кальні групи пам'яток, які сформувалися за взаємодії різних компонентів та

припливу населення зі сходу. Різна питома вага складових визначає своє-

рідність кожної з них.

Рис. 12. Старожитності скіфської пори на заході України:

1 — тип Лежниця; 2 — тип Могиляни; 3 — тип Черепин-Лагодів (за Л. І. Крушельницькою)

247

Розділ III

У верхів'ях Західного Бугу і Стиру локалізуються пам'ятки типу Лежниця,

названі за селищем поблизу с Лежниця Волинської області, дослідженому в

60-ті роки М. А. Пелещишиним. За розвідками й розкопками нині відомо декіль-

ка десятків селищ (Торчин, Свитазів, Ромош та ін.). Тюльпаноподібні чи більш

профільовані горщики з них мають невисокі вінця й оздоблені рядочком діро-

чок, ямок чи перлин (рис. 12). Валик тут не був поширеним. Звичними є

знахідки дископодібних покришок, друшляків. Столовий посуд представлено

мисками з добре загладженою поверхнею. Інші його різновиди (корчаги, куб-

ки, черпаки) трапляються рідко. На думку Л. І. Крушельницької, ці пам'ятки

демонструють риси спорідненості з лужицькою культурою, а також передскіф-

ськими і скіфського часу пам'ятками України.

На схід від Стиру, на Рівненщині, поширені пам'ятки типу Могиляни.

Епонімною пам'яткою для них є могильник поблизу с Могиляни, дослідже-

ний у 50-ті роки М. Ю. Смішком. Відомо також чимало поселень, хоча роз-

копки проводилися лише на деяких із них (Великий Олексин, Костянець,

Крилів). Прикметними є тюльпаноподібні горщики струнких пропорцій, оз-

доблені дірочками, часто у поєднанні з валиком, а також миски з приплюсну-

том краєм. Водночас помітні риси спорідненості з культурою лісостепової смуги.

У північно-східному Прикарпатті, у верхів'ях Дністра та його допливів, ви-

ділено пам'ятки типу Черепин-Лагодів. Еталонними для них є поселення, роз-

ташовані поблизу сіл Черепин і Лагодів Львівської області, досліджені у

50—60-ті роки В. Д. Бараном та Л. І. Крушельницькою. Нині відомо кілька де-

сятків таких поселень (Залука, Звенигород, Маркопіль). Посуд цієї групи

різнобарвніший і має чимало ознак, характерних для керамічних виробів дея-

ких інших культур — висоцької (видовжені тюльпаноподібні горщики з вали-

ком, біконічної форми), гава-голіградської (корчаги, банкуваті горщики з

виступами-шишечками), лужицької (покришки-диски), чорноліської та ран-

ньоскіфського часу на Поділлі.

У північно-східній частині Карпатської улоговини сформувалася куштано-

вицька культура, яка, можливо, охоплювала й територію Східної Словаччини.

У Прикарпатті життя на городищах попереднього часу (Арданово, Шелестово,

Іршава) десь на зламі VII—VI ст. до н. є. згасає. Виникають нові невеликі се-

лища, а грунтові могильники змінюють курганні. За одним із них — поблизу

с Куштановиці Мукачівського району — й названо культуру.

За даними І. І. Поповича, нині відомо приблизно 20 поселень і стільки ж

могильників. Проте лише на деяких поселеннях велися розкопки (Малі Геївці,

Деренковець, Горяни, Дідове). Розташовані вони у двох смугах — низинній та

передгірській. Стратиграфічні спостереження та особливості матеріалу дали

можливість установити, що на ранньому етапі тут переважали житла у вигляді

напівземлянок, пізніше — наземні, стовпової конструкції. Опалювали їх печа-

ми та вогнищами. Поблизу жител та в самих оселях виявлено господарчі ями.

Культура більш відома за могильниками. В них налічують від кількох до

двох десятків невеликих насипів (0,5—1,0 м), хоча трапляються й заввишки

близько 3 м. Це Колодне, Дунковиця, Станове. Найбільшим є могильник по-

близу с Білки (більш як 50 курганів). Насипи зведено із землі, інколи з доміш-

кою каменів. У них виявлено залишки кремацій. Спалення здійснювали зазви-

чай "на стороні", а останки збирали в урну, за яку правив звичайний посуд

248

(здебільшого горщик), і накривали посудиною або лишали відкритою. Інколи

останки зсипали в ямку або купку. Нерідко небіжчиків спалювали на місці

майбутнього кургану, зсипаючи останки до урни, ямки чи лишаючи на місці.

Рис. 13. Куштановицька культура. Курган поблизу с. Невицьке.

Зразки урн та супроводу (за І. І. Поповичем)

Кургани були колективними усипальницями і вміщували різні типи похо-

вань — урнові, у ямках чи купкою. Так, у кургані поблизу с Невицьке вияв-

лено 17 поховань. Спочатку усипальниця мала вигляд обнесеного валом май-

данчика для розміщення праху. В міру того як майданчик заповнювався похо-

ваннями, він, мабуть, засипався землею і набував вигляду пагорба, до якого

могли ще впускати поховання. Супровід поховань доволі скромний і скла-

дається, головним чином, із посуду (рис. 13).

Асортимент посуду куштановицької культури є традиційним для доби ран-

нього заліза. Кухонний посуд представлено банкуватими горщиками з вали-

249

Розділ III

ДОБА РАННЬОГО ЗАЛІЗА

ком, розміщеним нижче вінець (типова форма) та сковорідками. Звичними є

покришки-диски. Столовий посуд демонструє певне спрощення порівняно з

попередньою культурою (Гава-Голігради): погіршилися якість та лощення,

майже зникає орнамент, змінюється й форма. Поширюються біконічні та

опуклобокі з видовженими, плавно відігнутими вінцями корчаги. Численними

є миски зрізаноконічної чи напівсферичної форми, зокрема із так званими пе-

люсткоподібними вінцями (з виступами по краю), а також черпачки з висо-

кою петлеподібною ручкою.

Металеві речі трапляються дуже рідко, і представлено їх поодинокими

прикрасами (сережки, браслети, пронизки) та ножиками. Речі з дорогоцінних

металів зовсім рідкісні. У деяких похованнях виявлено скляне і бурштинове

намисто.

Ще перші дослідники куштановицьких пам'яток, зокрема чеський архео-

лог Я. Бем, відносили їх до кола фракійських, а брати Е. і Є. Затлукали вва-

жали це населення нащадками голіградського. Однак на якийсь час набула

поширення концепція Г. І. Смирнової та К. В. Берняковича, які пов'язували

формування куштановицької культури з просуванням у Закарпаття західно-

подільського населення (змушеного мігрувати під натиском скіфів) і його

взаємодією з місцевими мешканцями. Згодом В. І. Бідзіля відродив погляд про

місцеве походження куштановицької культури. Його підтримав також

І. І. Попович, який звертав увагу на наявність у куштановицькому керамічно-

му комплексі впливів лужицької культури та населення межиріччя Дніпра і

Дністра. Дійсно, між гава-голіградським комплексом і куштановицьким є риси

спадковості, проте зміна місць мешкання, зникнення городищ і поява курган-

них могильників указує, можливо, й на якісь етнічні зміни у цьому регіоні. Проте

у своїй основі це населення було, як визнають усі дослідники, фракійським.

Не виключено, що куштановицьке населення у Закарпатті пережило й ла-

тенський час — добу експансії кельтів, які досягли Карпат десь на рубежі Hi-

ll ст. до н. е., — і стало складовою формування культури карпатських курганів

першої половини І тис. уже н. є.

Милоградська культура

Той факт, що у Середній Наддніпрянщині й особливо Верхній, окрім

пам'яток, що тяжіють до скіфоїдного кола культур, є й інші, було відомо дав-

но. Однак суттєві зрушення у вивченні цих пам'яток відбулися вже в повоєнні

роки. У 50-ті роки минулого століття В. М. Даниленко на грунті розвідок і роз-

копок на Київщині поселення поблизу с Підгірці виділив підгірцівський тип

пам'яток. Тоді ж Ю. В. Кухаренко за матеріалами розкопок у Білорусі виділив

милоградські старожитності (назву дало городище поблизу с. Милогради). По-

дальшими дослідженнями встановлено, що обидва типи є локальними проява-

ми одного явища, за яким закріпилася назва милоградська культура.

Межі культури визначено у 60—70-ті роки з появою праць Ю. В. Кухарен-

ка, О. М. Мельниковської, М. П. Кучери, Є. О. Петровської, І. К. Свєшніко-

250

Тема 15

Скіфія і хлібороби лісостепової та лісової смуг

ва. Вона займає поліську смугу від Горині до Дніпра і Верхнє Подніпров'я,

заходячи й на лівий його берег — у межиріччя низин Десни, Іпуті і Сожу,

тобто Північну Україну і Південну Білорусь. Датують її IX—ІІ/І ст. до н. є.

Початковий період представлено селищами. Розквіт культури припадає на

VII—III ст. до н. е., коли ця територія вкривається густою мережею селищ і

городищ. Більшість городищ улаштовано в болотистих низинах Білоруського

Полісся (так звані болотяні), хоча трапляються й мисові на високих берегах

річок. Форму таких городищ визначали обриси мису, який із напільного боку

укріплювали валом та ровом. Болотні городища мають різну форму — круглі,

овальні, чотирикутні. Городища невеликі (зазвичай близько 1 га), не вирізня-

ються потужністю й оборонні споруди (висота валів не перевищує 3 м). Більші

городища (близько 10 га) локалізуються на південь від Прип'яті та в Київсько-

му й Чернігівському Поліссі.

Оселі зводили з дерева — з плоту чи на зразок зрубу. Глиною їх не обма-

щували, опалювали відкритими вогнищами. Поблизу виявлено господарчі спо-

руди — повітки, хліви, ями.

Поховальний обряд милоградської культури біритуальний — є грунтові мо-

гильники і курганні, спалення і тілопокладення. Грунтові могильники розмі-

щувалися неподалік городищ чи селищ, і вони зазвичай тілопальні. Останки

ховали у невеличких ямах. Супроводжувальний інвентар дуже скромний —

розбиті горщики, зрідка трапляються прикраси чи інші речі. Курганні похо-

вання здійснено під невисокими насипами (близько 1,5 м) у зрубах, на рівні

давнього горизонту або ж у неглибоких ямах, у випростаному стані. Супровід

їх багатший: одна—чотири посудини, інколи зброя, ножі, прикраси. Трапля-

ються й курганні поховання зі спаленнями.

Милоградській культурі притаманний своєрідний речовий комплекс

(рис. 14). Посуд доволі одноманітний за формою й орнаментацією — кулястої

форми горщики, оздоблені на шийці рядочком ямок, перлин чи проколів або

вдавленнями від пальця. Характерною ознакою є прясельця, нерідко і яскра-

во орнаментовані й так звані рогаті, трапляються фігурки тварин. Металевих

виробів знайдено мало. Це здебільшого знаряддя: залізні мотижки, серпи,

ножі, сокири, голки, шила. Зрідка трапляється зброя: списи, дротики, мечі та

стріли. Останні, як правило, скіфських зразків. Власне милоградський тип

складають залізні наконечники стріл у вигляді ромбічних і трикутних пластин

із невеличким черешком. Рідкісними є також знахідки кінського споряджен-

ня. Значно більше прикрас — місцевих та імпортних: браслети, шпильки,

підвіски, намисто. Кам'яні й крем'яні вироби є звичними: зернотерки, товка-

чики, ступки, сокири, точильні бруски, скребачки та ін. Загалом культура на

тлі інших, сучасних їй культур постає доволі скромною. Відомо лише кілька

золотих прикрас, античного імпорту немає зовсім, речі скіфських типів трап-

ляються дуже рідко.

Походження милоградської культури пов'язують із лебедівською. Надалі

носії милоградської культури розширили свій ареал на Волинь. Існування їх у

різному оточенні спричинило певні відмінності в культурі, надавши їй локаль-

ної специфіки. У межах України виділяють три локальних варіанти: західново-

линський (або горинський), житомирський і подніпровський (підгірцівський).

У Київському Подніпров'ї милоградське населення співіснувало з тим, яке

251