Юринець В.Є., Юринець Р.В. Автоматизовані інформаційні системи. Електронний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

193

виробничі цілі, а під нормативом – показник, який характеризує відносну

величину витрат ресурсів, використання знарядь праці тощо.

Дослідження предметної ділянки засвідчує, що на виробничих підпри-

ємствах обсяг нормативної інформації становить близько 50–70 % від

загального обсягу інформації, яка використовується у процесі керування

об’єктом управління.

Коефіцієнт стабільності нормативної інформації залежить від типу

виробництва і

особливо високий на підприємствах з масовим та

крупносерійним характером виробництва.

Донині існує декілька підходів до класифікації норм, які орієнтовані

на різні ознаки їхнього поділу. Найвищою узагальнюючою класифі-

каційною ознакою є їхнє призначення. Відповідно до цієї ознаки, виділяють

три групи норм: витратні, норми режимів і нормативи ефективності.

Витратні норми об’єднують у своєму

складі нормативні дані

максимально допустимих витрат різних видів ресурсів на виробництво

одиниці продукції чи надання послуг.

Норми режимів використовують для визначення організаційного

порядку на підприємстві та системи праці виробничих ланок під-

приємства (фірми).

Нормативи ефективності визначають ступінь використання

засобів та предметів праці, а також живої праці, і дають змогу оцінити

економічну ефективність діяльності

підприємств. На промислових

підприємствах в умовах комп’ютерного ведення нормативних даних

їх часто об’єднують у групи, наприклад, конструкторські, технологічні,

матеріальні, трудові, календарно-планові та інші нормативи.

Цінова інформація відображає різні вартісні показники і вміщує

прейскуранти цін на матеріали, покупні вироби, готову продукцію, а

також довідники тарифних ставок.

До планово-договірної інформації

належить економічна інфор-

мація, яка регламентує планово-виробничі показники роботи підпри-

ємства і його структурних підрозділів, а також інформацію, що

характеризує договірні відносини з підприємствами-постачальниками

і покупцями готової продукції.

Регламентуюча інформація характеризує правові та посадові

обов’язки промислово-виробничого, обслуговуючого і керівного пер-

194

соналу підприємства, а також регламентні параметри роботи його

різних структурних одиниць і ланок.

Довідниково-табличною інформацією називають постійну

інформацію, яка має довідниковий та розшифрувальний характер і

встановлює взаємозв’язки між різними обліково-плановими показниками.

Постійно-облікова інформація вміщує відносно сталі відомості,

які характеризують різні об’єкти, предмети та ресурси, що викорис-

товуються

в обліковому процесі.

У процесі класифікації інформації застосовують такі терміни:

об’єкт класифікації, ознака класифікації, значення ознаки класифікації,

класифікаційне угрупування, ступінь класифікації, глибина класифікації,

система класифікації.

Об’єктом класифікації називають елемент класифікованої множини

(наприклад, виробнича робота), а ознакою – властивість чи характеристику

об’єкта, за якою виконується класифікація (наприклад, вид роботи).

Значення

ознаки класифікації – це якісне або кількісне вираження

ознаки класифікації (наприклад, кількість видів робіт чи завдань).

Розглянемо докладніше деякі методи, які використовують для

класифікації інформації. Суть ієрархічного методу класифікації

полягає в послідовному поділі множини об’єктів на підпорядковані

класифікаційні угрупування. Такий поділ добре унаочнюється за

допомогою ієрархічного граф-дерева. Перевагою ієрархічного методу

класифікації

є логічність побудови, велика інформаційна місткість і

простота навіть ручного пошуку інформації. Недолік цього методу

полягає в його жорсткій стуктурі, що іноді позбавляє систему гнуч-

кості, а за потреби перегрупування об’єктів, ускладнює машинне розв’я-

зування завдань, особливо, коли виникають заздалегідь неперед-

бачувані ознаки.

Фасетний метод класифікації – це паралельний поділ

множини

об’єктів на незалежні класифікаційні угрупування, тобто незалежні

фасети. Так, інформаційну сукупність “працюючі підприємства” можна

класифікувати на фасети, які зображено у табл 1.3.

Варіант ієрархічної класифікації для заданої послідовності фасетів

можливий такий (див. рис. 1.19).

195

Перевагою фасетних класифікацій є їхня гнучкість за будь-якого

поєднання фасетів, а недоліком є складність використання в багато-

аспектних номенклатурах, коли йдеться про ручне оброблення інфор-

мації й обмежене використання обсягу класифікації. На практиці також

застосовують алфавітно-предметну класифікацію (наприклад,

звичайний алфавітний довідник), де літери алфавіту фактично вико-

ристовуються для формування відповідних

фасетів.

Ступінь класифікації – це етап класифікації при ієрархічному

методі, внаслідок якого отримують сукупність класифікаційних угру-

пувань. Кількість таких ступенів класифікації – це глибина

класифікації, наприклад, класифікація на рівні цехів підприємства –

перший ступінь, а на рівні дільниць – другий.

Після присвоєння відповідних кодів створюють класифікатор.

Класифікатор — це документ (книга, комплект таблиць тощо),

який

відображає закон розбиття множини об’єктів на класи, підкласи, групи

тощо і водночас містить систематизоване зведення назв класифікацій-

них угрупувань та їхнє кодове позначення. Систематизація економічної

інформації спричиняє необхідність застосування найрізноманітніших

класифікаторів, зокрема:

♦

загальнодержавних, які розробляються у централізованому

порядку і є єдиними для всієї країни;

♦

галузевих, які є єдиними для певної галузі діяльності і здебіль-

шого розробляються у типових проектах автоматизованого оброблення;

Таблиця 1.3. Приклад фасетного методу класифікації

196

♦

локальних, які розробляються на місцях і поділяються на

номенклатури, що характерні для конкретного підприємства, організації

чи фірми.

Складають класифікатори поетапно: спочатку класифікують

інформацію, а потім – кодування. Під час проведення класифікації

виявляють номенклатури, після чого за кожною номенклатурою складають

повний перелік усіх наявних позицій, які підлягають кодуванню.

Під номенклатурою розуміють упорядкований список, тобто

повний

перелік однорідних назв, який складається з окремих рядків

(позицій). У кожній номенклатурі передбачено певну кількість резерв-

них позицій на випадок появи нових об’єктів.

Класифікатори мають двояке застосування. У першому випадку

їх використовують для ручного розміщення кодів у документах. Тоді

класифікатори оформляють у вигляді довідників, і вони викорис-

товуються економістами у

процесі підготовки первинних та зведених

документів для комп’ютерного оброблення інформації. Якщо під час

комп’ютерного оброблення інформації на підприємствах (фірмах),

організаціях чи установах вводять дані з первинних документів, то всі

документи попередньо кодують, коди проставляють вручну відповідно

до інструкції у спеціально відведені позиції документа.

Рис. 1.19. Приклад ієрархічної класифікації для заданої послідовності

фасетів

197

У другому випадку застосування кодів передбачається збере-

ження всіх класифікаторів у пам’яті комп’ютера, на машинних носіях

у банку даних, чи як словниковий фонд постійної (умовно-постійної)

інформації. У деяких організаціях, наприклад, у системі статистики,

забезпечується автоматизоване ведення окремих загальнодержавних

класифікаторів в обчислювальних машинах.

Збереження класифікаторів у комп’ютері дає змогу

автоматич-

но формувати потрібну текстову інформацію у зведеннях. Наприклад,

у комп’ютері постійно зберігається довідник працівників, у якому наявні

такі реквізити як прізвище, ім’я, по батькові, табельний номер, фах та

інша інформація. Так, якщо розраховують заробітну платню за

допомогою комп’ютера, то з первинних документів нарахування платні

та утримань до комп’

ютера вводять лише табельний номер працюю-

чого і дані про заробітну платню. У процесі оброблення прізвище та

інші дані, які беруть з довідника, підформовують до кожного табельного

номера, внаслідок чого у розрахунково-платіжній документації

видруковуються всі прізвища працюючих.

1.6.5. Бізнес-інформація

Інформація відіграє важливу роль у міжнародному бізнесі і як

ресурс, і як товар. За останні тридцять років різко зріс обсяг доступної

фірмам інформації, а з упровадженням нових комунікаційних технологій

швидкість доступу до інформації збільшилася у багато разів. Проте,

це зростання не завжди супроводжувалося відповідним поліпшенням

якості інформації.

Існує безліч видів і джерел бізнес

-інформації. Основне розме-

жування полягає в тому, з якого джерела надійшла інформація:

первинного (інформація, зібрана фірмою при безпосередньому

дослідженні або взята зі звітів про дослідження), чи вторинного (вже

кимось зібрана інформація, яку потрібно проаналізувати). Тому важливо,

чи ця інформація є загальнодоступною, чи доступ до неї обмежено.

Усі бізнес-процеси певною мірою

залежать від інформації, яка

необхідна для зниження ризику під час прийняття рішень і розробленні

стратегії діяльності. Управління інформацією є основною функцією

керівників у більшості фірм, особливо у великих компаніях і

198

транснаціональних корпораціях. Управління інформацією визначають

як отримання своєчасної, точної і необхідної інформації, і передача її

працівникам всіх рівнів.

Отже, управління вміщує збирання, інтерпретацію і зберігання

інформації в логічній системі. Системи управління інформацією, побу-

довані здебільшого на базі якої-небудь комп’ютерної програми,

допомагають привести інформацію в стрункішу систему, прискорити

процес доступу до неї

і збільшити швидкість передачі даних. Однак,

перш за все, важливо визначити: якою є потреба у певній інформації,

тобто які саме види інформації хочуть отримувати і які пріоритетні

напрями її використовування.

Питання, пов’язані з бізнес-інформацією. Завдання бізнес-

інформації полягає в наданні менеджерам певної основи знань як про

внутрішнє середовище фірми,

пов’язаної з її роботою, так і про зовнішнє,

в якому функціонує фірма. Основна мета збирання інформації полягає

в тому, щоб на її основі якомога точніше, з мінімальним рівнем

невизначеності, формувати знання і приймати рішення. Відповідно при

отриманні бізнес-інформації акцент має бути зроблено на збиранні

реальних, економічних, детермінованих і безумовних фактів. Проте

цей акцент може призвести до скорочення кількості альтернатив (а

отже, і потенціалу інформації) за рахунок вилучення з розгляду всієї

інформації, що не відповідає вимозі суворої “релевантності”. Один із

парадоксів сучасних поглядів на інформацію полягає в тому, що чим

вища невизначеність, тим більше можливостей для дивергенції і

напрямів подальшого розвитку, що випливають з цих

можливостей;

фактично тоді більший обсяг інформації призводить у деяких випадках

до скорочення кількості таких напрямів. Ця проблема добре відома, а

недавно вона стала предметом дослідження на “практичному

слуханні”, яке мало на меті вирішити проблеми, пов’язані з визначенням

відповідного акценту і збиранням інформації. Однак, питання про те,

“яку інформацію використовувати”, залишається вкрай

непростим.

Інша проблема, що виникає під час роботи з бізнес-інформацією,

полягає в тому, що, хоча сама інформація знаходиться під впливом

вищевказаної детермінованої економічної парадигми, рішення часто

приймаються на основі вражень і неймовірних прикладів. Дослідницька

праця з підприємцями, менеджерами, фахівцями з інвестування та

199

іншими співпрацівниками виявила неабияку довіру до “інтуїції” і

“внутрішнього відчуття”. Отже, в деяких випадках, мабуть, виникає

невідповідність між бізнес-інформацією (яка основана на фактах) і

діловим знанням (яке часто зумовлено інтуїцією).

Остання група питань пов’язана з тимчасовими обмеженнями.

Бізнес-інформація, в основному, описує те, що відбулося в недавньому

і не дуже

далекому минулому; навіть новини, що описують теперішній

“час”, належать, кажучи технічною мовою, до недавнього минулого.

Корисність офіційної статистики особливо зменшується через

тимчасовий лаг між описуваними подіями і публікацією інформації. У

термінах майбутнього це означає, що зростає кількість джерел

інформації, які можуть розповісти нам, що, найімовірніше за все,

відбудеться в майбутньому (інший погляд

на відмінність між

інформацією і знанням: не може існувати знання про те, що відбудеться

в майбутньому). Проте, все ще не вистачає інформації про те, чому

відбулися якісь події або чому вони мають відбутися. Навряд чи ця

інформація може стати найціннішою; зазвичай, вона просто дасть змогу

менеджерам сформувати точніше знання про минуле, майбутнє і

про

зв’язки між ними.

Види бізнес-інформації. Бізнес-інформацію зазвичай класи-

фікують одним із двох способів. Перший спосіб – за розміщенням

джерела інформації, причому найпоширеніша відмінність полягає в тому,

що розташовано джерело інформації або всередині фірми, або воно

зовнішнє по відношенню до неї. Другим способом інформацію можна

класифікувати за її призначенням. Це найпоширеніша

таксономія,

оскільки компанії, які мають намір збирати інформацію, роблять це

для досягнення якоїсь конкретної мети.

Отже, для даних загальноприйнятих категорій основними класифі-

каційними ознаками виступають: джерело виникнення інформації та її

призначення.

Зовнішня інформація. Розглянемо основні види зовнішньої

бізнес-інформації та коротко охарактеризуємо її.

Ринкова інформація. Ринок – це величезна і складна ділянка,

тому ринкова інформація зараз є основним товаром для фірм, починаючи

від рекламних агентств і закінчуючи банками (а також для

200

спеціалізованих компаній, що займаються ринковими дослідженнями),

які конкурують за право надати інформацію фірмам. Ринкова інформація

може бути дуже різною – від конкретної (як, наприклад, аналіз структури

магазинів у певному вузькому сегменті роздрібного ринку) до

найзагальнішої (як аналіз тенденцій на світовому ринку якого-небудь

товару). Від ринкової інформації залежать розроблення компаніями

нових продуктів, маркетингове планування,

планування комунікацій і

реклами, рішення про експорт, а також загальні стратегічні рішення.

Природа ринкової інформації змінюється залежно від мети і від того,

якій компанії призначено цю інформацію. Категорії, за якими зазвичай

шукають інформації, вміщують розмір і зростання ринку, купівельну

здатність, звички, попит і поведінку споживачів, ринкову частку й

інформацію про конкурентів.

Інформація про

конкурентів. Її іноді розглядають як частину

ринкової інформації, але вона заслуговує на окремий розгляд, оскільки

може впливати на прийняття стратегічних рішень, навіть якщо ринкові

умови не враховуються безпосередньо. Компанії можуть, наприклад,

зацікавитися, де конкуренти знаходять джерела сировини і фахівців,

для того, щоб брати участь у конкурентній боротьбі за ці джерела або

зберегти

ті, що вже є. Відомо, що точну інформацію про конкурентів

отримати важко, і ця ділянка у полі пильної уваги завдяки таким

неетичним діям деяких компаній, як промислове шпигунство.

Макроекономічна і геополітична інформація. Хоча інформація

цього виду зрідка прямо впливає на компанії, вона може зіграти

вирішальну роль під час розроблення довгострокової стратегії. Наприк

лад, інформація про розробки в Китаї допомогла компаніям прийняти

рішення, виходити на китайський ринок, чи ні. Примітний той факт, що

перші іноземні компанії, які вийшли на китайський ринок, володіли

кращими і найдостовірнішими джерелами інформації про політичні й

економічні зміни у Китаї.

Інформація про постачальників. Цю інформацію часто випус-

кають з уваги, але

вона відіграє не останню роль і під час розроблення

нових продуктів, і під час підрахунку практичних результатів.

Інформація про постачальників зазвичай концентрується на таких

аспектах як витрати, надійність, якість і час доставлення.

201

Зовнішня фінансова інформація. Компаніям, особливо великим,

зі складною структурою інвестицій і (або) зі складною фінансовою

структурою, потрібна різноманітна інформація з таких питань, як,

наприклад, валютні курси, динаміка курсів акцій, рух на ринку капіталу

тощо. Упродовж останніх років на цих ринках спостерігаються тенденції

до переходу у віртуальний простір і надання інформації в режимі

реального часу. Основна складність для компаній і менеджерів, що

займаються збиранням інформації, – структурувати управління

інформацією, щоб можна було збирати, асимілювати і аналізувати дуже

великі і надзвичайно швидкі інформаційні потоки.

Інформація про регулювання й оподаткування. Компаніям

потрібна інформація про умови регулювання, мабуть, тільки для

дотримання правових норм, а не з якихось інших міркуваннь. Оцінка

умов

регулювання потрібна компаніям перед прийняттям будь-якого рішення

щодо виходу на іноземні ринки. Інформація про податкові системи важлива

не лише для дотримання правових норм, а й для визначення ефективного

з погляду податкових виплат способу ведення операцій. Наприклад, можуть

бути якісь податкові стимули до розміщення виробництва в одній із країн,

де планується введення

більш високих податків.

Внутрішня інформація. Розглянемо тепер основні види внут-

рішньої бізнес-інформації та коротко охарактеризуємо її.

Інформація про виробництво. Це приклад повністю внут-

рішнього щодо фірми виду інформації. Компаніям-виробникам потрібна

інформація про такі речі, як ефективність виробництва і продуктивність,

витрати, відходи виробництва й якість. Інформація про виробництво

важлива для

фінансового планування, але багато компаній також

спираються на неї і при маркетинговому плануванні; їм важливо знати,

чи здатне виробництво поставляти продукцію певної якості в обсязі,

достатньому для виконання службами маркетингу і збуту своїх

зобов’язань перед споживачами.

Інформація про людські ресурси. Нині це “сіра зона” в управлінні

інформацією; хоча багато фірм

налагодили складну систему отримання

інформації про ринок, конкурентів і виробництво, лише небагато мають

схожу за складністю систему для отримання інформації про людські

ресурси. Інформація про людські ресурси, зазвичай, сфокусована на

202

таких моментах, як навчання персоналу і рівень кваліфікації, моральний

стан персоналу і витрати на забезпечення кадрами. У фірмах із

достатнім досвідом спостерігається тенденція збирати інформацію про

особисте життя своїх працівників. Така система найбільш поширена в

США, але зустрічається і в інших країнах. Фірми намагаються

отримати якомога більше інформації про характери співпрацівників,

зовнішні інтереси,

сімейне життя для того, щоб краще задовольняти

потреби працівників і підвищувати їх моральний стан. Деякі японські

фірми сприймають цей вид інформації як природну частину

корпоративної програми соціального забезпечення для працівників та

їх сімей. Проте в інших країнах співробітники іноді сприймають збір

такої інформації як вторгнення в їх приватне життя, тому відносяться

до цього негативно

Внутрішня фінансова інформація. Ця категорія інформації

описує те, що зазвичай називають “показниками”. Вона включає основ-

ну інформацію з бухгалтерського балансу про прибуток і витрати, про

майно і зобов’язання, а також великий спектр фінансових показників,

таких як коефіцієнт P/E (відношення ринкової ціни акції до доходу за

неї), відношення заробітної платні до валової

виручки, показники

продуктивності тощо. Така інформація, зазвичай, дає початкову картину

фінансового добробуту і рентабельності компанії.

Джерела бізнес-інформації. Торкаючись джерел інформації,

Лавин (Lavin, 1987) запропонував класифікувати всю бізнес-інформацію

у два способи. Класифікація першим способом припускає, що

інформація може бути або первинною, отримана в результаті

дослідження чи аналізу, ініційованого фірмою, або вторинною, отримана

з якихось

уже наявних джерел. Другий спосіб підрозділяє інформацію

на внутрішню і зовнішню по відношенню до фірми. Далі Лавин

класифікує вторинні джерела за характером доступу до них. Ці

джерела можуть бути:

— публічними, доступними для будь-якого дослідника;

— приватними, що складає власність певної компанії або інституту

(але з можливістю доступу до них за певних

умов, наприклад, плату);

— підписними, що є гібридом публічних і приватних джерел, коли

інформація знаходиться в чиїйсь конкретній власності, але постійно її