Юринець В.Є., Юринець Р.В. Автоматизовані інформаційні системи. Електронний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

133

метрів, які характеризують жорсткі диски, належать місткість, яка

залежить від технології виготовлення дисків, і продуктивність, яка

насамперед залежить від інтерфейсу, за допомогою якого диски

пов’язані з материнською платою.

Дисководи гнучких магнітних дисків (дискет). Інформація на

жорстких дисках може зберігатися дуже тривалий час (роки), але часто

виникає необхідність оперативного перенесення її на інші

комп’ютери

або для нетривалого збереження. З цією метою найчастіше викорис-

товують гнучкі магнітні диски різних модифікацій, або т. зв. дискети.

Загалом дискети вважають ненадійними носіями інформації, бо пил,

бруд, волога, температурні перепади та магнітні поля часто є причиною

спотворення або втрати інформації. Тому їх не використовують для

постійного збереження інформації, а

, здебільшого, для транспортування

або короткочасного її збереження.

Компакт-диски. Останнім часом клас дискет поповнився новим

різновидом CD-ROM (Compact-Disk Read Only Memory) – компакт-

диск тільки для “читання”, тобто з них можна лише зчитувати дані,

які один раз занесені на нього. Велика ємність (понад 600 МБ) і висока

швидкість зчитування забезпечують зручність для зберігання та

розповсюдження значних обсягів інформації.

Зараз на ринку наявні

пристрої CD-R (CD-Recordable), CD-E (CD-Erasable), з яких можна

багаторазово перезаписувати інформацію на диску, DVD (Digital Video

Disk), що призначений для читання цифрових відеодисків і дає змогу

перезаписувати інформацію.

Відеокарта (відеоадаптер). Разом з монітором відеокарта

утворює відеопідсистему, яка дає можливість створювати на екрані

зображення. На зорі розвитку персональної обчислювальної техніки у

загальній області оперативної пам’яті існувала невелика

виділена

екранна область пам’яті, до якої процесор заносив дані про зобра-

ження. Спеціальний контролер екрана зчитував дані про зображення

і відповідно до них керував розгорткою.

З переходом від чорно-білих моніторів до кольорових і зі

збільшенням роздільної здатності екрана забракло відеопам’яті для

збереження графічних даних, а процесор перестав упоруватися з

134

побудовою та оновленням зображення. Тоді і відбулося виділення всіх

операцій, пов’язаних з керуванням екраном, в окремий блок, т. зв.

відеоадаптер. Фізично відеоадаптер виконано у вигляді окремої дочір-

ньої плати, яку вставляють в один із слотів материнської плати і нази-

вають відеокартою. Відеоадаптер виконує функції відеоконтролера,

відеопроцесора і відеопам’яті.

За

час існування персональних комп’ютерів змінилося декілька

стандартів відеоадаптерів: MDA (монохромний), CGA, EGA, VGA

(відповідно 4, 16 і 256 кольорів). Зараз, здебільшого, використовуються

відеоадаптери SVGA, які за вибором забезпечують відтворення до

16,7 мільйонів кольорів з можливістю довільного вибору роздільної

здатності екрана зі стандартного ряду значень.

Звукова карта є одним із найпізніших удосконален ь персональ-

ного комп’ютера. Вона під’єднується до одного

зі слотів материнської

плати у вигляді дочірньої карти і виконує обчислювальні операції

оброблення звуку, мови, музики. Звук відтворюється через зовнішні

звукові колонки, які під’єднують до виходу звукової карти. Основним

параметром звукової карти є розрядність. Вона визначає кількість

бітів, які використовуються під час перетворення сигналів із аналогової

у цифрову форму і навпаки.

1.4.3. Пристрої збереження та обміну інформацією

Потреба у зовнішніх пристроях збереження інформації виникає у

таких випадках:

— коли за допомогою комп’ютера обробляють більше даних,

ніж можна розмістити на базовому жорсткому диску;

— коли дані мають велику цінність і потрібно виконувати регулярне

резервне копіювання на зовнішній пристрій.

Зараз для зовнішнього збереження даних використовують декіль-

ка типів пристроїв: як магнітні

, так і магнітооптичні носії.

Стример призначений для копіювання на магнітну стрічку

інформації, що є на жорсткому диску, для створення резервної копії. Обсяг

інформації на касеті може бути від десятків Мбайт до декількох Гбайт.

135

До недоліків стримерів належать мала продуктивність, яка пов’язана з

тим, що це пристрій послідовного доступу, і недостатня надійність, бо,

крім електромагнітних наведень, магнітні стрічки піддаються значним

механічним навантаженням і можуть виходити з ладу.

ZIP-нагромаджувач. Їх випускає компанія Iomega, що спе-

ціалізується на створенні зовнішніх пристроїв, які зберігають дані. Такі

нагромаджувачі працюють

із дисковими носіями. За розміром вони

несуттєво перевершують стандартні гнучкі диски, але містять до

250 Мбайт інформації. ZIP-нагромаджувачі випускають у внутріш-

ньому та зовнішньому виконанні. У першому випадку їх під’єднують

до контролера жорстких дисків материнської плати, а у другому – до

стандартного паралельного порту, що негативно впливає на швидкість

обміну даними. Основним недоліком

ZIP-нагромаджувачів є їхня

несумісність зі стандартними гнучкими дисками, що мають 3,5 дюйма.

Нагромаджувачі HiFD, які випускає фірма Sonу, можуть містити

до 200 Мбайт інформації і є сумісними зі стандартними гнучкими

дисками (3,5 дюйма).

Нагромаджувачі JAZ, які випускає фірма Iomega, можуть

містити до 2 Гбайт інформації. За своїми фізичними характеристиками

вони наближаються до жорстких дисків, але, на відміну від них

, є змін-

ними.

Магнітооптичні пристрої отримали широке розповсюдження

у комп’ютерних системах високого рівня завдяки своїй універсаль-

ності. З їхньою допомогою здійснюють резервне копіювання, обмін

даними та їхнє нагромадження. Однак, досить висока вартість приво-

дів та носіїв не дає змоги віднести їх до пристроїв масового попиту.

Модем (МОдулятор і ДЕМодулятор) використовують

для

з’єднання комп’ютера і звичайної телефонної лінії. Модеми виконують

цифрово-аналогове (і зворотне) перетворення інформації, її передавання

та приймання. Складні модеми, крім передавання та отримання сигналу,

мають додаткові функції, наприклад, автоматичний набір номера, відпо-

відь і повторний набір тощо. Модеми можуть бути поєднані з

телефаксами (т. зв. факс-модеми). За

конструктивним виконанням

модеми бувають внутрішніми, тобто вставленими у системний блок

136

комп’ютера, і зовнішніми, що під’єднуються через комунікаційний порт.

Цифрові дані, які надходять до модему із комп’ютера, перетво-

рюються в ньому через модулювання (за амплітудою, частотою і

фазою) відповідно до обраного стандарту (протоколу) і скеровують-

ся у телефонну лінію. Модем-приймач здійснює зворотне перет-

ворення (демодуляцію) і пересилає відновлені

цифрові дані у свій

комп’ютер.

До основних споживчих параметрів модемів належать:

— продуктивність (біт/с);

— підтримувані протоколи зв’язку та корегування помилок;

— шинний інтерфейс, якщо модем внутрішній (ISA або PCI).

1.4.4. Засоби введення інформації

Процес уведення інформації до комп’ютера завжди виділявся

високою працемісткістю, низькою продуктивністю, значним рівнем

унесення помилок, складною технологією формування машинних носіїв

інформації та їхнього контролю. Ввести інформацію до комп’ютера

можна лише за допомогою спеціальних пристроїв, класифікацію яких

зображено на рис. 1.15, причому із пристроїв уведення не тільки

вводяться дані, а й здійснюється керування комп

’ютером, програм-

ними засобами, обчислювальним процесом, видаються завдання.

Традиційні пристрої введення інформації дуже ефективно

використовувалися на великих універсальних електронно-обчислю-

вальних машинах. Для сучасних персональних комп’ютерів розрізняють

клавішне, мовне, скануюче, сенсорне та графічне введення інформації.

Найуніверсальнішим і найважливішим залишається поки що

клавішне введення, що поєднує в собі функції введення та управління

інформацією, процесом її оброблення та функціонуванням апаратних і

програмних засобів. Окрім багатофункціональності, перевага цього спо-

собу введення інформації полягає у відсутності потреби спеціальної

підготовки користувачів, бо клавіатура схожа на клавіатуру друкар-

ської машинки.

Пристрої мовного введення інформації оцінюються за трьома

основними параметрами:

137

— можливістю розпізнавати природну мову або окремі слова,

що штучно розділяються паузами (певними командами);

— ступенем залежності від конкретного диктора, тобто на за-

лежні та незалежні від диктора;

— обсягом словника.

Такого типу пристрої дорогі, тому не всі комп’ютери оснащені

ними, хоча їхня здатність розпізнавати мову значно розширює

Рис. 1.15. Пристрої введення інформації до комп’ютера

138

можливості обчислювальної системи, особливо при використанні на

автоматизованому робочому місці керівника вищого рівня у системах

організаційного управління.

Скануюче введення інформації в обчислювальних системах тісно

пов’язане з можливістю оперативного введення текстових і графічних

документів, сформованих на паперових носіях. Після скануючого

оптичного введення документів вони описуються цифровим кодом, який

аналогічний тій формі, що утворюється під

час введення даних з

клавіатури. Такого типу пристрої можуть застосовуватися не лише

для введення текстової та графічної інформації з документів, а й для

розв’язування інших завдань організаційного управління, зокрема:

контролю та виконання доручень, оброблення листів, виконання

облікових функцій, уведення ідентифікаційних карток.

Сенсорне введення інформації ґрунтується на використанні сен-

сорного екрана, з

якого, використовуючи електронний олівець,

здійснюється безпосереднє введення даних до комп’ютера. У цьому

випадку на екрані монітора висвічується прямокутна координатна

сітка, кожній точці якої відповідає певна функція. Під час ідентифікації

точок комп’ютер і виконує цю функцію. Такий тип уведення інформації

є дуже оперативним і застосовується для організації ефективного

діалогу з некваліфікованими користувачами,

зокрема, у системах із

інтелектуальним графічним інтерфейсом.

Сенсорні екрани широко застосовуються в інформаційних і

торгівельних кіосках (т. зв. “точках продажу” – роint-of-sale /роint

purchase), у медичному обладнанні, в мобільних системах зв’язку,

в портативних комп’ютерах, вимірювальному і тестовому обладнанні

тощо. Існує шість основних технологій, за якими створюють сенсор-

ні пристрої. Відмінності між цими

технологіями зводяться до

способу визначення дотику і зміни характеристик екрану у відповідь

на нього.

Графічне введення інформації передбачене, здебільшого, для

непідготовленого користувача, який працює з графічним дисплеєм. Щоб

розмістити курсор на екрані дисплея, використовують або координатну

ручку “джойстик”, або маніпулятор “мишка”, або світловий олівець.

139

Нахиляючи “джойстик” у певному напрямку, користувач зміщує

курсор у тому ж напрямку. Водночас на екрані дисплея можуть

відображатися функціональні клавіші, сумісність курсору з якими

спричиняє відповідну дію дисплея.

Маніпулятор “мишка” з’єднаний із комп’ютером, і під час пере-

міщення його на столі курсор повністю відтворює його на екрані дисп-

лея. “Мишка”

має дві або три клавіші, які відіграють роль функ-

ціональних кнопок.

Світловий олівець – це пристрій, за допомогою якого інформацію

вводять до комп’ютера і вона відображається на екрані дисплея або

кольорового монітора, причому можна керувати кольорами під час

введення інформації.

Для повноцінної заміни пензля або олівця в графічному редакторі

пропонуються різні варіанти

електронних планшетів зі спеціальними

“пишучими ручками” у комплекті. Сам планшет відіграє роль крес-

лярської дошки, він зв’язаний з робочою областю на екрані комп’ютера.

Ручка, залежно від обраної у графічному редакторі функції, може бути

пером, пензлем, олівцем, аерографом або гумкою. У “звичайних

умовах”, тобто поза зоною впливу спеціалізованих програм, вона

замінює

“мишку”, хоча до комплекту планшета, крім ручки, може

входити і “мишка”.

Найсучаснішою технологією позицінування курсору на дошці є

метод електромагнітного резонансу – за допомогою слабих радіосиг-

налів. Планшет відстежує не лише переміщення ручки по його поверхні,

а й і силу натиснення. До речі, “мишки” з комплекту резонансних

планшетів не потребують ані кульок, ані

світловипромінювачів, які

керують напрямком руху курсору на екрані. Більше того, дротом до

комп’ютера прив’язується тільки дошка. “Мишка” і ручка абсолютно

вільні, причому їм не потрібні батареї живлення – адже за своєю суттю

вони є відбивачами радіосигналів.

Електронні дошки можуть стати в нагоді не тільки художникам,

архітекторам чи дизайнерам. Їх можна використовувати

у комерційних

закладах, наприклад, для отримання взірця підпису клієнта і подальшого

його звіряння з інформацією в базі даних. У майбутньому, можливо,

отримають розповсюдження програми розпізнавання почерку.

140

1.4.5. Засоби виведення інформації

Процес виведення інформації під час роботи з комп’ютером може

бути виконано у два способи: пристрої виводять користувачеві

результати роботи комп’ютера у вигляді м’якої копії інформації, тобто

відображення її на екрані дисплея, або у вигляді твердої копії:

друкованого тексту, рисунка чи графіка.

Найпростіші алфавітно-цифрові дисплеї дають змогу відтворю-

вати

лише буквенно-цифровий текст, а графічні дисплеї здатні відоб-

ражати не лише текст, а й довільної складності рисунки. Основними

характеристиками відображення інформації на екрані дисплея, що

подаються в його паспортних даних, є три показники: графічний формат,

текстовий формат і кількість кольорів.

Графічний формат визначає можливості комп’ютера окремо

формувати на екрані дисплея

малі деталі зображення і надавати

якомога більшу роздільність для точок, розміщених одна біля одної.

Цей показник характеризує якість зображення. Типовим графічним

форматом для комп’ютера є формат 300 х 200 крапок, але в деяких

комп’ютерах він сягає 640 х 400 крапок.

Текстовий формат визначається кількістю символів у рядку та

кількістю рядків на екрані дисплея. Здебільшого, використовують

текстовий формат 80 х 25.

Кількість кольорів визначає число кольорів (без відтінків), які

висвітлюються на екрані дисплея. Градації кольору можуть зміню-

ватися від 6 до 16.

У системах адміністративно-організаційного управління, зде-

більшого, виникає потреба у наявності “твердих” копій документа, звіту,

довідки тощо, які отримують за допомогою друкувальних пристроїв

(принтерів). Принтери класифікують за двома групами (

див. рис. 1.16):

ударні та безударні. Перші є повністю механічними, і серед них

найчастіше застосовуються крапково-матричні та літерні. В безудар-

них принтерах механіка використовується лише для переміщення паперу,

а літери формуються немеханічним способом. Серед них найпоши-

ренішими є термографічні, струменеві та лазерні.

141

Перспективнішою вважається безударна технологія друку. ЇЇ основні

переваги: низький рівень шуму, висока експлуатаційна надійність і якість

друку. Разом з тим, і нині для виведення інформації на друк часто

використовують літерні принтери, які належать до ударної технології друку.

Хоч якість друку при такій технології значно нижча, зате виграють за рахунок

швидкості видачі документів під

час друкування їх великої кількості.

Порівняльну оцінку принтерів для конкретного вибору може бути

здійснено на підставі аналізу типового набору їхніх показників. На

практиці використовують такі показники:

♦

швидкість друкування – оцінюється кількістю символів,

надрукованих за секунду, зокрема, до 100 (посередньо), 100–300 (серед-

ньо), 300–600 (добре), 600 і більше (відмінно);

♦

якість друку – визначається як чорновий, посилений, квазідру-

карський і друкарський;

♦

вартість – це дуже критичний показник, оскільки найдешев-

ші принтери коштують близько 20 % вартості комп’ютерів, і тому

перспективними у цьому плані є застосування високоякісних принтерів

у режимі колективного користування (у складі ЛОМ).

Уда р н і і безударні принтери поділяють на: послідовної дії (посим-

вольний друк), порядкові (одночасно друкується рядок) і посторінкові

(одночасно формується сторінка

). Останній вид друку реалізується

тільки на безударних принтерах.

Розглянемо конкретніше найбільш використовувані типи прин-

терів.

Рис. 1.16. Пристрої виведення інформації на друк

142

Літерні принтери. Донедавна найбільш використовуваними з

них є принтери послідовної дії. Друкуючі елементи можуть бути цилінд-

ричними, кулястими, пелюстковими та наперстко-подібними (типу

волана для гри у бадмінтон). Ці елементи можна змінювати,

створюючи заміну наборів символів і мови. Швидкість друкування

становить 8–100 символів/с, а якість друку досягає квазідрукарського

рівня. Недоліками цих принтерів

є значний шум під час роботи, висока

вартість і відносно низька надійність.

Крапково-матричні ударні принтери. Ці принтери забезпе-

чують чорновий, посилений і квазідрукарський друк, а також друку-

вання графічних багатоколірних зображень. Зображення можуть виво-

дитися на рулонний або аркушевий папір. Швидкість друкування

становить 12–340 символів/с. Їхніми перевагами є досить

висока

продуктивність і відносно невисока вартість. Розвиток цього типу прин-

терів іде шляхом удосконалення технічних характеристик та

розширення їхніх функціональних можливостей.

Нині матричні принтери ще можна зустріти в багатьох органі-

заціях, зокрема в банках, пунктах обміну валюти або бюро з продажу

авіаквитків. Їх там застосовують, зокрема, через високу надійність.

Доводиться миритися з

їх гучним скрекотом, але особливого вибору

немає – це єдині принтери, які здатні друкувати під копірку. Відомі

фірми Epson, Hewlett-Packard, Lexmark, Oki дотепер випускають по

декілька моделей матричних принтерів.

Струменеві принтери. Струменеві принтери можуть забезпе-

чувати кольоровий і монохромний друк. Вони є, порівняно з іншими

принтерами, малогабаритними, причому виділяють два напрямки у

технології їхнього випуску: неперервний потік (синхронні

системи) і

“крапля за командою” (асинхронні системи). Ці типи принтерів

відрізняються за способом формування крапель чорнила і спрямування

їх у намічену зону друкування. Швидкість друкування становить 80–

150 символів/с. Перевага практичного застосування полягає у низькому

рівні шуму порівняно з шумом роботи самого комп’ютера. Струменева

технологія є одним із основних видів забезпечення кольорового

друку.

В кольоровому графічному принтері можна сформувати до 125 кольо-

рових відтінків при лінійній щільності 59 крапок/см.