Яцюк М.В. Історія України: словник-довідник

Подождите немного. Документ загружается.

Історія України: Словник-довідник

141

141141

141

РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКИЙ ДОГОВІР ПРО НЕНАПАД 1939 р. −

договір, підписаний у Москві 23 серпня 1939 р. терміном на 10 років між

двома тоталітарними режимами. Одночасно був підписаний таємний

додатковий протокол про розмежування сфер впливу сторін − СРСР і

фашистської Німеччини − на основі поділу Європи на «сфери інтересів» цих

сторін. Цей протокол містив положення, що стосувалось українських земель:

«у разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входять до

Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини буде приблизно

проходити по лінії Нареву, Вісли і Сяну», що фактично вело до нового

розчленування української території.

Згідно з радянсько-німецьким договором про дружбу і кордони,

підписаного 28 вересня 1939 р., кордон пройшов по так званій «лінії

Керзона», визначеній Верховною Радою Антанти у 1919 р. Хоч переважна

більшість території Західної України увійшла до СРСР, однак такі українські

етнічні території, як Підляшшя, Лемківщина, Посяння, Холмщина (близько 16

тис. кв. км, з 1,2 млн. населення) опинилися під німецькою окупацією. Таким

чином, ключові моменти процесу «збирання» українських земель під врило

СРСР вирішувались саме на німецько-радянській «дипломатичній кухні».

Проблемний характер мала ситуація навколо Буковини. Німеччина

порадила урядові Румунії, щоб позбутися радянсько-румунського збройного

М.В. Яцюк, Л.М. Жванко, О.Л. Рябченко, Г.Г. Фесенко

142

142142

142

конфлікту, піти на у ступку, яка буде компенсована нею Румунії в наступний

період.

РАЙФАЙЗЕНКА – сільський кредитний кооператив, названий ім’ям

німецького громадського діяча Райфайзена Фрідріха Вільгельма, засновника

кредитних кооперативів у Німеччині.

РЕВОЛЮЦІЙНА УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ (РУП) − перша політчна

організація радикально налаштованої української молоді. Заснована

11 лютого 1900 р. у Харкові діячами студентських громад Д. Антоновичем,

П. Андрієвським, М. Русовим та ін. Своїм завданням вважала боротьбу за

соціальне і національне визволення трудящих. Намагалась вивести українське

громадянство з дрібного гуртківства на широкі політичні завдання.

Проводила агітаційно-пропагандистську роботу: видавана газети, відозви,

брошури. Дала початок, слугувала витоком декількох українських політичних

партій (НУП, «Спілка», УДП, УРП, УСДРП).

РЕСПУБЛІКА − форма державного правління, в якому народ є носім

суверенітету, єдиним джерелом влади в державі; він делегує на чітко

визначений строк державницькі повноваження органам державної влади та

місцевого самоврядування; глава держави й усі органи влади є виборними й

змінюваними, а виконавча влада є похідною від представницького органу;

державну вдану ніхто не може узурпувати.

Україна − парламентсько-президентська республіка.

РЕФЕРЕНДУМ (ПЛЕБІСЦИТ) − форма, безпосередньої демократії,

пряме волевиявлення громадян з приводу тих чи інших проблем через

всенародне голосування, що проводиться у зв’язку з прийняттям Конституції

держави, законів, зміни території та інших рішень з найважливіших питань

Історія України: Словник-довідник

143

143143

143

суспільного життя. В Україні всі аспекти, пов’язані з проведенням

референдуму, зафіксовані в Розділі ІII Конституції.

РІЧ ПОСПОЛИТА (РЕСПУБЛІКА) − офіційна назва об’єднаної

польсько-литовської держави з часу Люблінської унії 1569 р. (існувала до

1795 року).

«РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ» – поняття, яким позначається

знищення провідних діячів української культури 1920-1930-х pp. Загалом

було знищено близько 500 діячів.

РОМАН МСТИСЛАВИЧ (близько 1150 - 1205 рр.) − батько Данила

Галицького, галицько-волинський князь (з 1199 по 1205 роки), великий

державний діяч і полководець, що об’єднав у 1199 р. Галичину з Волинню і

створив Галицько-Волинську державу. Приборкував непокірних бояр,

провадив ефективну політику, зміцнював кордони князівства. У двох походах

розбив полоців, успішно воював з литовськими племенами, здобув Київ і

включив його в сферу своїх впливів. Сучасний князеві Роману літописець

називає його «самодержцем усієї Русі», оцінюючи заслуги князя Романа у

справі об’єднання більшості руських (українських) земель.

РУЇНА − історіографічна назва трагічного занепаду української

козацької держави у другій половині XVІI ст. в результаті поразки Народної

революції та поділу України на Правобережжя та Лівобережжя.

Ускладнення внутрішньо- та зовнішньополітичних обставин на рубежі

50-60-х років XVII ст. призвело до поляризації пропольско та промосковсько

орієнтованих сил, що проявилось у 1663 р, в утворенні двох гетьманатів.

Спроби гетьманів до їх об’єднання не дали .результату. Після невдачі

програми Петра Дорошенка (1676 р.) правобережний гетьманат припинив

своє існування. Політичний статус лівобережного гетьманату поступово

М.В. Яцюк, Л.М. Жванко, О.Л. Рябченко, Г.Г. Фесенко

144

144144

144

обмежувався російською імперською політикою. Загострення соціального

протистояння, нездатність старшини визначити характер влади, а обраних

ними гетьманів − політичної лінії, постійне втручання у внутрішні справи з

боку Московії, Речі Посполитої, Туреччини та Кримського ханства − усе це

спричинило до підпорядкування козацької держави Російській імперії.

Руїна започаткувала основні втрати в політичному, господарському та

культурному житті України й програмувала їх на майбутнє.

Кожний гетьман України погоджував засади управління з московським

царем, і таким чином зростала тенденція обмеження державного суверенітету

козацької республіки.

РУСИ − назва етносу, відомості про який вперше трапляються у працях

арабських та візантійських авторів починаючи з середини VІ ст.

Найпоширенішим є погляд, що руси походили з частини

середньодніпровських слов’ян та слов’янизованих нащадків скіфів, сарматів

тощо, займали територію Надросся (басейну р. Рось), Надтясминня (території

навкруги р. Тясмин) та дніпровського лісостепового лівобережжя. Внаслідок

експансії аварів (літописних обрів) і розпаду антського союзу руси разом з

полянами та сіверянами в кінці VI-VII ст. утворюють в Середній

Наддніпрянщині нове ранньодержавне об’єднаня − міжплемінне князівство

Русь.

РУСИНИ − 1) назва слов’янського населення давньої Русі, однина від

збірної назви «русь» (також русь, руси, русичі); 2) спільна назва українців і

білорусів до ХVП-ХVІІІ ст.; 3) самоназва етнографічної групи

східнослов’янського населення Карпат (Галичини, Буковини, Закарпаття), яке

проживає на території Закарпатської області; збереглася також у Східній

Словаччині (Пряшів), Югославії (Бачка), Угорщині та в діаспорі Америки і

Історія України: Словник-довідник

145

145145

145

Канади (також руснаки). Русини − це нащадки народу русів, мешканців

Києворуської держави.

РУСТИКАЛЬНІ ЗЕМЛІ – селянські земельні наділи в Австрійській

імперії та західноукраїнських землях, що входили до її складу.

РУСИФІКАЦІЯ – насильницьке запровадження російської мови,

культури тощо.

РУСЬ − у давньоруських писемних пам’ятках: 1) етнічне значення −

народ, плем’я, 2) соціально-суспільний прошарок або стан; 3) географічне

значення − територія, земля; 4) політичне − держава. Існує багато тлумачень

походження слова «русь» − скандинавське (від місцевості зі схожою назвою),

наддніпрянське (від назв річок із коренем «рос» у басейні Дніпра), фінське

(від слова «rousti», яким фінські племена називали варягів) та ін. Термін

згодом поширився на полян, на східних слов’ян взагалі («Руська земля») та

їхню державу − Київську Русь. Тобто спочатку «Руссю» називалися землі й

племена полян, а згодом − усі землі Київської держави.

Слово «русь» мало узагальнююче поліетнічне значення; представник Русі

іменувався русином (у «Слові о полку Ігоревім» ужито також слово русич).

Ще в минулому сторіччі в Буковині й Закарпатті зберігалася ця назва в

первісному значенні: держава «Русь-Україна», русич − українець.

Більшість російських та українських істориків − М. Тихомиров,

Б. Рибаков, В. Мавродін, М. Грушевський, Д. Дорошенко та ін. — на «снові

всебічного вивчення різноманітних джерел, зокрема літописів, творів

арабських і візантійських авторів дійшли обґрунтованого висновку про

місцеве, слов’янське походження терміну «русь». Прихильники власне

слов’янського походження цієї назви − М. Максимович, В, Антонович,

Д. Баталій, М. Грушевський та ін. − враховували насамперед географічно-

М.В. Яцюк, Л.М. Жванко, О.Л. Рябченко, Г.Г. Фесенко

146

146146

146

історичний чинник: подібність назви «русь» з річковими назвами − Рось,

Росава, Роставиця. При цьому одні дослідники вважають таку назву

привнесеною в зв’язку з поверненням слов’ян із Балтики − Скандинавії

(історик С. Лавманський), інші ототожнюють слов’ян-русів з усіма або майже

всіма народами, що колись жили на території України (Д. Іловайський,

Б. Греков та ін.). Проте питання це дискусійне (ми свідомо не називаємо усіх

теорій, які існують в історіографії, − їх безліч), складне, і, на жаль, навряд чи

буде хоч коли-небудь вирішене.

РУСЬКА ЗЕМЛЯ − 1) згідно з літописом, першопочаткова назва

(вперше зафіксована у 852 р.) державного утворення східних слов’ян в

Середньому Подніпров’ї, яке вібрало в себе ряд середньодніпровських право-

і лівобережних утворень (полян, деревлян, сіверян, радимичів, в’ятичів і

хорватів) і стало ядром Київського князівства; у 862 р. Київське і

Новгородське князівства об’єдналися в єдину державу − Київську Русь;

2) одна з назв (поряд із Руссю) у пам’ятках давньоруської писемності XI-

XIII ст. Давньоруської держави − території, яку залюднював її народ, і

окремих земель цієї території. Історики та археологи умовно називають

Руською землею об’єднання східних слов’ян у Середній Наддніпрянщині, що

склалося у VI-VII ст. (Б. Рибаков) або VIII-X ст. (А. Насонов, В. Мавродін).

Літописи та інші нам’ятки давньоруської літератури вживають поняття

«Руська земля» в усіх значеннях: вузькому та широкому. У вузькому − це

південна Руська земля, що охоплювала Київську, Чернігівську та

Переяславську землі; у широкому розумінні термін застосовувався до всієї

етнічної й державної території східних слов’ян − від Чорного моря до Білого

й від Карпатських гір до Волги. Впродовж усього давньоруського періоду

обидва поняття існували паралельно.

«РУСЬКА ПРАВДА» − перший збірник законів Київської держави, звід

давньоруського феодального права, що включав норми «Закону Руського»

Історія України: Словник-довідник

147

147147

147

(права східних слов’ян IX- поч. X ст.), «Правду» Ярослава Мудрого (норми

криминального, спадкового, родинного, карного права), «Правду»

Ярославичей, Устав Володимира Мономаха, який обмежував сваволю

лихварів, і ін. «Руська правда» Ярослава Мудрого датується між 1016 та

1054 роками. Це пам’ятка надзвичайної ваги: вона допомагає уяснити

соціальний лад України-Русі і свідчить про рівень її правосвідомості. За

характеристикою Б. Грекова, «Руська правда» є перлиною історії руської

культури.

Літописець Нестор розповідав про правову і адміністративну реформу

Володимира 1) Історики вважають, що цей «Устав Земляний» був

нормальним розвитком правових норм, які поміщалися в першому усному

зводі − «Законі Руському», який діяв ще в часи Олега і знайшов відображення

в його договорі 907 р. з греками. Він був націлений на укріплення влади

феодалів, сприяв побудові вотчинного господарства і відбився на першому

писаному зводі давньоруського законодавства «Руській правді» Ярослава

Володимировича.

На сьогоднішні день знайдено більше 100 примірників «Руської правди»,

написаних від руки на пергаменті. Пізніші писались уже на папері (списки

XII-ХІІІ ст.). Були три редакції законодавства: коротка − найдавніші закони,

установлені при Ярославові і його синах, які поділялись на «Правду»

Ярослава (біля 1016 р.), «Правду» Ярославичів (друга половина XI ст.), одним

із укладачів якої був Святослав Ярославич − заказчик «Ізборників

Святослава», і додаткові статгі; поширена (друга половина XII ст.) і

скорочена, основана на поширеній «Правді» і на деяких актах, які до нас не

дійшли.

«РУСЬКА ТРІЙЦЯ» − засноване у Львові студентами духовної семінарії

та університету М. Шашкевичем, І. Вагилевичем, Я. Головацьким

М.В. Яцюк, Л.М. Жванко, О.Л. Рябченко, Г.Г. Фесенко

148

148148

148

напівлегальне демократично-просвітницьке товариство (1832 р.). Термін

«руська» тоді означав «українська». Мета − піднесення національної

самосвідомості народу шляхом пропаганди фольклору, власних творів

українською мовою, узагальнення культурних традицій.

Центральною ідеєю виданого ними альманаху «Русалка Дністрова» була

ідея єдності (Соборності) західноукраїнських земель з усією Україною.

Австро-угорська влада визнала діяльність «Руської трійці» ворожою й

заборонила її.

РЯДОВИЧІ – залежне населення в Київській Русі, яке слугувало князю

договором (рядом).

Історія України: Словник-довідник

149

149149

149

САГАЙДАЧНИЙ (КОНАШЕВИЧ) ПЕТРО КОНОНОВИЧ (бл. 1570 -

1622 рр.) – гетьман українського реєстрового козацтва, видатний політичний,

культурно-просвітницький діяч і полководець. Народився в родині шляхтича

неподалік від м. Самбора на Прикарпатті. Навчався в Острозькій греко-

солв’яно-латинській академії, що на той час означало досить високу

освіченість. У 1601 р. перебрався на Запорозьку Січ, звідки разом з

козацькими загонами здійснював воєнні походи у Молдову, Лівонію, а також

проти татар і турків. За талант полководця у 1606 р. козацькою радою був

обраний гетьманом козацтва. Безпосередньо за його участі Військо

Запорозьке стало регулярним військовим формуванням, що здобуло славу як

в Європі, так і на Сході. У 1618 р. очолив 10-тисячне козацьке військо, що

брало участь у поході польського королевича Владислава на Москву. Добився

від Речі Посполитої більшої автономії України, офіційного визнання

Православної церкви, вдаючись до переговорів та компромісів, оскільки

реально оцінював можливості Війська Запорозького. Обстоював інтереси

поміркованої козацької старшини, водночас був першим гетьманом, який

намагався для розвитку Української держави поєднати можливості усіх станів

суспільства. У 1621 р. у битві під Хотином з військами Османської імперії

був тяжко поранений в 1622 р. помер.

Перед смертю майже всі кошти пожертвував на відновлення

Богоявленського монастиря та утримання Київської, Львівської та Луцької

М.В. Яцюк, Л.М. Жванко, О.Л. Рябченко, Г.Г. Фесенко

150

150150

150

братських шкіл. Похований у Києво-Братському монастирі (

Політична історія

України / Під ред. проф. Танцюри В.І. – К., 2001. – С. 96-97.

САКОВИЧ КАСІЯН (КАЛЛІСТ) (бл. 1578 - 1647 рр.) – письменник,

культурно-освітній і церковний діяч. Народився у с Потеличі (Галичина), син

православного священика. Навчався в Замойській академії та Краківському

університеті. У 1620-1624 pp. ректор Київсько-братської школи. У1625 р.

перейшов в уніатство, в 1641 р. – у католицизм. Тривалий час був абатом

Лубенського василіанського монастиря. Його твір «Вірші на жалосный

погреб... Петра Конашевича Сагайдачного...» – (1622 р.) став визначним

внеском в українську літературу. Автор філософських навчальних посібників

(1620, 1626 роках), а також прокатолицьких богословсько-полемічних

трактатів, виданих у 1641-1644 р. (

Бойко О. Історія України. – К., 2002. – С. 202.

)

САМОЙЛОВИЧ ІВАН САМІЙЛОВИЧ (? - 1690 рр.) – козацький діяч.

Походженням із духовенства. Освіту здобув у Київському колегіумі. Змолоду

у козацькому війську. В 1669 р. обирається генеральним суддею

лівобережного козацького війська, в 1672 р. – гетьманом Лівобережної

України. У 1668 р. підтримав гетьмана І. Брюховецького й узяв участь у

повстанні проти засилля російських воєвод в Україні. В 1677-1678

рр.

Керував

полками у війні проти Туреччини. В 1674 р. обраний гетьманом Лівобережної

та Правобережної України. Відстоював державні інтереси України у

відносинах з Московщиною. В 1687 р. очолив козацькі полки в першому

Кримському поході царських військ і був звинувачений у його невдачі.

Засланий до Тобольська, де перебував до кінця життя (

Бойко О. Історія України.

– К., 2002. – С. 176.

САП'ЯНЦІ (ЧОРНОБРИВЦІ) – святкові жіночі чоботи з особливої

шкіри – сап'яну (червоного, зеленого, жовтого кольорів), із трохи задертими

носами, невисокими халявками і вищими, ніж у чоловічих чоботях,