Волинка К.Г. Теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

191

незаконно порушених прав, примусовому виконанні невиконаних

обов’язків та усуненні протиправних станів.

На відміну від каральної відповідальності, яка реалізується лише

у встановленому законом порядку на підставі правозастосовчого ак-

та, виданого уповноваженим органом, правовідновлювальна відпо-

відальність може реалізовуватись і без втручання державних органів

в добровільному порядку шляхом відшкодування завданих збитків,

відновлення порушених прав, виконання обов’язків, припинення

протиправних станів. Правовідновлювальна відповідальність вини-

кає з моменту правопорушення і завершується відновленням (у вста-

новлених законом межах) порушеного права.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Які ознаки характеризують юридичну відповідальність?

2. Які функції притаманні юридичній відповідальності?

3. Розкрийте зміст основних принципів юридичної відповідаль-

ності.

4. Чим характеризується кримінальна, цивільна, матеріальна і дис-

циплінарна юридична відповідальність?

192

Розділ 23

ПРАВОСВІДОМІСТЬ

І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

23.1. Поняття правової свідомості

Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості. Кожна осо-

ба володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це

чи ні. Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина

розуміє значення та необхідність права), так і негативним (людина

вважає, що право не потрібне). Це ставлення може бути раціональ-

ним, розумним, емоційним, на рівні почуттів та настроїв.

Як явище духовного життя, право належить до сфери суспільної й

індивідуальної свідомості. Норми права, нормативні акти, правоза-

стосовчі рішення й інші юридичні явища можуть розглядатися як

своєрідні відображення культури, для визначення яких використову-

ють спеціальне поняття, що відбиває особливий вимір правової ре-

альності — правосвідомість.

Право — це об’єктивна реальність, а суб’єктивне ставлення до

нього людей є правосвідомістю. Правосвідомість — це внутрішній

особистий регулятор юридично значимої поведінки. Правосвідо-

мість є невіддільною від права, адже право є регулятором поведінки

індивідів, які наділені волею та свідомістю.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, си-

стема відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оці-

нок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають пове-

дінку людей в юридично значимих ситуаціях.

Правосвідомість діє і на стадії правотворчості, і на стадії реалі-

зації права. Однаковою мірою правосвідомість присутня в усіх еле-

ментах механізму правового регулювання — в нормах права, право-

відносинах, актах реалізації права тощо. Правосвідомість найбільш

повно і різнобічно відбиває ідеальну, духовну сутність права як еле-

мента культури.

193

Велике значення правосвідомість має на стадії реалізації права, у

процесі втілення в життя юридичних прав та обов’язків. Від рівня

правосвідомості залежить, якою буде поведінка людини в суспіль-

стві — правомірною або неправомірною.

23.2. Структура правосвідомості

Правосвідомість складається з трьох елементів.

1. Раціональні, світоглядні компоненти правосвідомості включа-

ють в себе знання та уявлення про право та правові явища в суспіль-

стві. Рівень та якість таких уявлень можуть бути різними: від при-

мітивних, поверхових — до науково-теоретичних, що утворюють

правову ідеологію. Велике значення у правовій ідеології відводиться

юридичній науці. Наукова теорія визначає стратегію розвитку пра-

вового життя в суспільстві, здійснює всебічний аналіз сучасної ситу-

ації у сфері правового регулювання.

Правова ідеологія формується в результаті наукового теоретич-

ного відображення правової дійсності, на основі узагальнення теорії

як минулого, так і сучасного. Сучасна правова ідеологія включає в

себе концепції правової держави, поділу влад, визнання пріоритету

загальнолюдських цінностей, домінування загальновизнаних норм

міжнародного права над нормами внутрішнього права, громадянсь-

кого суспільства, принципи демократизму, гуманізму тощо.

2. На відміну від раціонального компонента правосвідомості,

правова психологія, яка утворює емоційний компонент правосвідо-

мості, утворюється стихійно, на основі емоційного ставлення до пра-

вових явищ в суспільстві, яке може бути і позитивним, і негативним.

Емоції є невід’ємною складовою свідомості. Взагалі важко зрозу-

міти природу людської поведінки, якщо повністю відкинути її

емоційність. Емоції у правовій сфері впливають як на правомірну,

так і на неправомірну поведінку особи. Правова психологія передба-

чає “переживання” правових явищ у свідомості на емоційному рівні.

Правова психологія і правова ідеологія знаходяться у невід’ємному

зв’язку. На їх основі формується третій компонент правосвідомості.

3. Поведінковий, або вольовий елемент правосвідомості включає в

себе мотиви правової поведінки, правові установки, тобто ті уста-

новки, які зумовлюють та визначають поведінку особи у правовому

середовищі.

Спочатку людина отримує інформацію про певну сторону право-

вого життя. Отримавши цю інформацію, людина починає її аналізу-

194

вати. На підставі цього у неї виробляється певна оцінка того чи іншо-

го правового явища. Залежно від оцінки правових явищ з’являється

певний мотив поведінки, людина вирішує, як їй діяти в тих чи інших

умовах, пов’язаних з тим чи іншим правовим явищем. Поведінкові

елементи напряму пов’язані з волею людини.

Дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, як вона

буде діяти в межах, передбачених законом. Дотримуватись його чи

ні, визначається вольовим компонентом правосвідомості. Вольову

спрямованість ще називають вольовою установкою, тобто готовні-

стю людини до певних дій.

Таким чином, завдяки дії цих трьох елементів правосвідомості у

людей формуються правові знання (отримуються в результаті озна-

йомлення з правовою нормою), правові оцінки (зіставлення норми

права зі своїми власними цінностями), правові установки (вольова

спрямованість поведінки, готовність до певних дій). У реальному

житті всі ці компоненти правосвідомості виявляються як ціле, вони

чітко не структуровані та не відділяються одне від одного.

23.3. Функції правосвідомості

Правова свідомість виконує наступні функції:

1. Пізнавальну, націлену на пізнання правової дійсності і як на-

слідок — формування правових знань. Пізнавальна функція право-

свідомості полягає в тому, що сприйняття й осмислення правових

явищ приводить до виявлення загальних закономірностей, установ-

лення подій, дій, станів, ознак тощо.

2. Оціночну, за допомогою якої дається оцінка конкретним життє-

вим обставинам як юридично значимим.

3. Регулятивну, що здійснює безпосередній вплив на поведінку

людини, на суспільні відносини через правові знання, оцінки, по-

чуття, мотиви і установки. Регулятивна функція правосвідомості

реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових

установок, що виступають специфічними регуляторами поведінки і

мають особливі механізми дії. Так, інформація про юридичні норми

породжує у суб’єктів права комплекс психологічних реакцій: емо-

цій, переживань, з якими зв’язане виникнення певної мотивації по-

ведінки.

195

23.4. Види правосвідомості

Для всебічного розуміння того, що є правосвідомістю, необхідно

розглянути її різновиди, які поділяються за рівнем, глибиною усві-

домлення права і відображення правової дійсності.

Перший рівень — повсякденна правосвідомість, притаманна

більшості членів суспільства, формується в повсякденному житті у

сфері правового регулювання. Вона складається стихійно, під впли-

вом особистого досвіду. Повсякденна правосвідомість — уявлення,

емоції, настрої з приводу права і законності, що поширені серед за-

галу. Ці почуття виникають під впливом безпосередніх умов життя

людей.

Другий рівень — професійна правосвідомість, яка складається в

ході спеціальної підготовки та в процесі здійснення практичної юри-

дичної діяльності. Це правосвідомість юристів-практиків. Професій-

на правосвідомість — поняття, уявлення, переконання, традиції, сте-

реотипи, що складаються в середовищі професіоналів-юристів.

Третій рівень — науково-теоретична правосвідомість, яка прита-

манна вченим-юристам, які займаються вирішенням теоретичних пи-

тань у правовій сфері. Формується на базі широких і глибоких пра-

вових узагальнень, знань закономірностей тощо.

За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивіду-

альну (належить окремим індивідам) і колективну (притаманну окре-

мим суспільним групам, класам, верствам суспільства). Колективну

правосвідомість треба відокремлювати від масової, яка характерна

для нестабільних, тимчасових об’єднань людей — мітингів, демонст-

рацій. Для характеристики макроколективів використовують понят-

тя суспільної правосвідомості (правосвідомість населення країни,

нації, народності).

23.5. Поняття, основні характеристики і

функції правової культури

Поняття правосвідомості тісно пов’язане з поняттям правової

культури. Правова культура відрізняється від інших видів культури

своїм предметом, оскільки вона формується і функціонує у сфері пра-

вових явищ, правомірної діяльності і правомірної поведінки.

Правова культура — це особливе соціальне явище, що може бути

сприйняте як якісний правовий стан особистості й суспільства і може

бути структуроване за різними підставами. Комплексне використан-

196

ня накопиченого в теорії правової культури матеріалу необхідно на-

самперед для того, щоб забезпечити всебічне вивчення проблеми.

Правова культура — система правових цінностей, що відповіда-

ють рівню досягнутого суспільством становища у правовій сфері.

Термін “правова культура” використовується для характеристики

всієї правової надбудови, правових цінностей, ідеалів і досягнень у

сфері права. Загальними рисами правової культури є властивості,

притаманні всім видам культури як умови, способу і результату ді-

яльності особи і суспільства. Особливі риси правової культури пов’я-

зані з правом та правовими явищами.

Під правовою культурою розуміють обумовлене всім соціальним,

духовним, політичним та економічним устроєм якісне становище пра-

вового життя суспільства, яке виявляється в рівні розвитку правової

діяльності, якості законодавства, рівні правосвідомості громадян, га-

рантованості та захищеності їх прав і свобод. Правова культура ві-

дображає правову дійсність в тому чи іншому суспільстві з точки зо-

ру ефективності її функціонування.

Правова культура — це умова, спосіб та результат діяльності дер-

жави і суспільства у правовій сфері. Правова культура включає в себе

лише позитивні компоненти, такі, як правомірна соціально активна

поведінка, високий рівень правосвідомості тощо, оскільки негативні

компоненти — протиправні установки, протиправна поведінка, пра-

вовий нігілізм не можуть бути культурними цінностями. Поняття

правової культури тісно пов’язане з відображенням правової захище-

ності окремої особи.

23.6. Структура правової культури

Правова культура як суспільне явище складається із системи

правових норм, сукупності наявних правовідносин та суб’єктів пра-

ва, правосвідомості та фактичного становища у сфері законності та

правопорядку. Правова культура відображає всю сукупність право-

вих процесів у суспільстві — правоутворення, правове мислення,

правове регулювання, правотворчість, правореалізацію, правомір-

ну поведінку.

З іншого боку, правова культура розуміється як система правових

цінностей, яка утворилася в суспільстві в ході його розвитку і відоб-

ражає досягнення як минулого, так і сучасності.

197

Структура правової культури особистості багатогранна. До неї

належать різні елементи, що знаходяться в різних площинах: формах

вираження, соціальному рівні, змісті. Вона виявляється у правових

культурних орієнтирах, творчій діяльності з їх реалізації та в отрима-

них позитивних результатах.

Як певний ступінь розвитку індивіда, правова культура людини

виявляється насамперед у підготовленості його до сприйняття про-

гресивних правових ідей і законів, в умінні й навичках користування

правом, а також в оцінці власних знань права.

Правова культура — це певний характер і рівень творчої діяль-

ності особистості, у процесі якої вона здобуває і розвиває свої пра-

вові знання, уміння, навички. Нарешті, правова культура виступає як

результат діяльності у сфері права. Отже, правова культура є ступе-

нем і характером правового розвитку особистості.

Правова культура складається з таких елементів: 1) системи пра-

вових норм як особливих правил поведінки, які зовні виражені у виг-

ляді певних нормативно-правових актів (їх рівень зумовлює рівень

правової культури); 2) сукупності правовідносин, тобто суспільних

відносин, врегульованих за допомогою правових норм; 3) всієї сукуп-

ності суб’єктів права; 4) високого рівня правосвідомості; 5) режиму

законності і правопорядку.

23.7. Правова культура суспільства

і окремої особистості

З одного боку, правова культура суспільства виступає як різновид

суспільної культури, що відбиває певний рівень правосвідомості і за-

конності, досконалості законодавства і юридичної практики, що

охоплює всі цінності, створені людством в галузі права. Власне кажу-

чи, це — сукупність усіх позитивних компонентів правової діяльності

в її реальному функціонуванні, втілення досягнень правової думки,

юридичної техніки і практики. Вона пронизує саме право, правосві-

домість, правові відносини, законність і правопорядок, правотворчу

і правозастосовчу, а також іншу правову діяльність.

Необхідно розрізняти правову культуру суспільства в цілому та

правову культуру окремої особи. Правова культура всього суспіль-

ства не існує поза правовою культурою окремих осіб, вони тісно по-

в’язані та взаємообумовлені.

198

Правова культура особистості як компонент правової культури

суспільства відбиває ступінь її розвитку. Правова культура особис-

тості — необхідна передумова і творчий початок правового стану сус-

пільства, це ступінь і характер правового розвитку самої особистості,

що знаходять своє виявлення в її правомірній діяльності. Правова

культура особистості передбачає її позитивну правову свідомість у дії.

Правова культура окремої особистості включає в себе позитивну

правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до права, впевне-

ність у соціальній цінності права та правового регулювання, знання

своїх прав і обов’язків та їх виконання. Таким чином, правова культу-

ра особистості — сукупність правових знань, емоцій, почуттів, вольо-

вих компонентів, які проявляються у правомірній поведінці. Це по-

зитивна правосвідомість в її виявленні у правомірній поведінці.

23.8. Правовий нігілізм і правовий ідеалізм,

шляхи їх подолання

Правова культура відрізняється від правового безкультур’я і та-

кої його форми, як правовий нігілізм, який є антиподом правової

культури. Правовий нігілізм — це заперечення, ігнорування та нега-

тивне ставлення до права, закону та правових форм організації сус-

пільних відносин, прав і свобод інших осіб.

Різноманітні форми прояву правового нігілізму досить поширені

в Україні. В умовах гострої соціально-економічної кризи він стає

глобальним, агресивним, відверто демонстративним і посилює не-

стабільність у суспільстві, гальмує демократичні перетворення, про-

цес розбудови правової держави.

Подолання правового нігілізму відбувається у процесі:

• формування політичної та правової культури громадян;

• утвердження принципів демократії у суспільній свідомості, пова-

ги до права, закону як до найвищих соціальних цінностей;

• подолання правового та політичного популізму, екстремізму та

радикалізму як специфічних форм прояву правового та політич-

ного нігілізму;

• вдосконалення законодавчої бази, національної правової системи;

• правового виховання громадян, удосконалення юридичної ос-

віти.

Іншим, не менш небезпечним явищем є правовий ідеалізм. Він так

само відображає неадекватне ставлення до права, що передбачає

199

перевищення його ролі у вирішенні суспільних проблем. Він вияв-

ляється у надмірних сподіваннях на те, що лише шляхом прийняття

певного закону можна вирішити всі проблеми, при цьому не врахову-

ються реальні передумови реалізації законів.

На формування правової свідомості та правової культури особи-

стості найбільш ефективно впливає правове виховання населення.

Правове виховання — цілеспрямована, послідовна і систематична ді-

яльність держави, громадських об’єднань і організацій по формуван-

ню системи правових знань, вмінь і навичок у правовій сфері, право-

вого мислення, правових почуттів — поваги до права, законності, до

тих соціальних цінностей, що охороняються правом і законом, по під-

вищенню правосвідомості і правової культури в цілому, що забезпечує

ефективне дотримання, виконання і використання юридичних норм.

Змістом правового виховання є залучення громадян до знань про

державу і право, законність, права і свободи особи, вироблення у

громадян стійкої орієнтації на законослухняну поведінку. Правове

виховання може бути ефективним лише тоді, коли воно здійснюєть-

ся системно, безперервно, цілеспрямовано і послідовно. Здійснювати

правове виховання повинні підготовлені кваліфіковані фахівці.

До заходів, спрямованих на підвищення рівня правової культури,

належить цілеспрямоване і систематичне правове виховання населен-

ня, зростання позитивної правосвідомості, правової активності і

культури як звичайних громадян, так і посадових та службових осіб

органів державної влади і місцевого самоврядування, на подолання

негативних проявів широко розповсюдженого в нашому суспільстві

правового нігілізму.

Правове виховання передбачає укорінення у свідомості індивідів

стійкого переконання в неперевершеній гуманістичній цінності прав

і свобод особи, усвідомленого розуміння необхідності дотримуватись

і поважати їх, принципової нетерпимості до будь-яких порушень

прав і свобод, а також вміння боротись за свої права за допомогою

всіх законних засобів.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Яку структуру має правова свідомість?

2. Назвіть функції правової свідомості.

3. Як співвідносяться правова культура суспільства і правова куль-

тура окремої особистості?

4. Назвіть основні засоби подолання правового нігілізму.

200

Розділ 24

ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК

24.1. Поняття законності

Про законність написано багато робіт, але це питання все ще зали-

шається дискусійним. Є багато різних визначень цього явища. Але

практично в кожному з них виділяється лише певна сторона закон-

ності. При комплексному аналізі цього явища й існуючих у науці по-

глядів можна виділити те головне, що й становить суть, основу закон-

ності — суворе, неухильне дотримання, виконання норм права всіма

учасниками суспільних відносин. Саме це притаманне законності

будь-якого історичного періоду незалежно від умов, місця і часу.

Законність — це комплексне політико-правове явище, що відобра-

жає правовий характер організації суспільно-політичного життя, зв’я-

зок між правом і державою. Поняття “законність” характеризує пра-

вову дійсність, узяту під кутом зору практичної реалізації права,

ідейно-політичних основ правової системи, її зв’язку з основними су-

спільно-політичними інститутами, з політичним режимом цього су-

спільства.

Законність можна визначити і як принцип, метод і режим суворо-

го, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками

суспільних відносин (державою, її органами, суспільними й іншими

організаціями, трудовими колективами, посадовими особами, гро-

мадянами та їх об’єднаннями). В той же час поняття законності охоп-

лює не лише дотримання й виконання нормативно-правових актів,

але й відповідність всіх нормативно-правових актів Основному Зако-

ну — Конституції.

Але з другого боку, до категорії законності зараз висуваються та-

кож інші вимоги, пов’язані з демократизацією суспільства і держави,

переходом від авторитаризму і тоталітаризму до демократії, розбу-

довою правової держави. Законність у правовій державі заснована не

на будь-яких законах, а саме на правових законах — на тих, що за-

сновані на таких правових принципах, як справедливість, рівність,

свобода, які відповідають повною мірою волевиявленню більшості