Верстюк В.Ф., Гарань О.В. та ін. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

Українське національне відродження. Створення козацької держави

цями й обирає місцевість майбутнього бою, де мож-

ливо було б використати кінноту.

На початку вересня українці розташувалися не-

подалік Пилявець: на правому березі р. Ікви головні

сили армії, а на лівому — полки М.Кривоноса. їх

з'єднувала вузька гребля, яку зміцнили шанцями та

гарматами. Зумівши за допомогою розвідки дезінфор-

мувати польське командування, гетьман заманив

сюди 80—90-тисячне вороже військо, котре 19 ве-

ресня розташувалося табором на пагорбах і в

заболочених долинах. Реально оцінивши співвідно-

шення сил, він вдався до тактики активної оборони

табору з наступним завданням потужного контруда-

ру. Битва розпочалася 21 вересня. Незважаючи на

втрату у цей день переправи, Б.Хмельницький на-

ступного дня провів добре скоординовану широко-

масштабну наступальну операцію з обох таборів й

розгромив противника. Ця перемога дозволила укра-

їнському командуванню перебрати ініціативу у веденні

воєнних дій, створила сприятливі умови для визво-

лення Західного регіону.

Західний похід армії.

Укладення українсько-

польського перемир'я

Хмельницький вирушає на захід, узявши спо-

- чатку в облогу Львів (8—26 жовтня), а згодом

. Замостя (6—21 листопада). Для організації

боротьби населення Белзького, Волинського і Русь-

кого воєводств розіслав у різні райони свої полки. До

середини листопада вони разом із загонами місцевих

повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон.

Тут розпочалося формування державних інституцій,

зокрема полково-сотенного територіально-адміністра-

тивного устрою. Вперше з часів княжої Русі реальною

стала можливість об'єднання українських земель у ме-

жах національної держави.

Чи усвідомлювало важливість цього історичного

моменту українське керівництво? У гетьманській

програмі вперше з'являються думки про необхідність

звільнення західноукраїнських земель. Б.Хмель-

ницький вважав підвладною собі Галичину, заявляв

про готовність у разі потреби продовжити наступ у

центральні райони Польщі ("нас Вісла з Божою

поміччю ласкаво через себе перенесе"). Однак націо-

нальна державна ідея ще не сформувалася і не стала

наріжним каменем політичної програми молодої еліти,

що залишалася в полоні автономізму. Осіння кампанія

проводилася не стільки з метою включення Захід-

ного регіону до складу держави, скільки для рефор-

мування державного устрою Речі Посполитої: за-

провадження абсолютизму й визнання за Україною

(щонайменше в складі Київського, Брацлавського,

Чернігівського, Подільського і Волинського воє-

водств, де козаків багато") таких же прав, які мала

Литва (схоже, саме у зв'язку з цим в оточенні геть-

мана точилися розмови про утворення Руського

князівства).

Ці сподівання пов'язувалися з обранням

на трон короля (Владислав IV помер у травні) спо-

чатку московського царя, пізніше — трансіль-

ванського князя, а коли ці надії стали примарними —

королевича Яна Казиміра, котрий начебто обіцяв

бути "руським королем".

Саме тому Б.Хмельницький та його прибічники

припустилися великої політичної помилки, якої зго-

дом так і не вдалося виправити: замість того, щоб

укріпитися на західних кордонах (як це радили

М.Кривоніс і П.Головацький), вони пішли 21 листо-

пада на укладення перемир'я з Яном Казиміром, за

яким передбачалося повернення армії "на Україну".

Перемир'я справді потрібно було укладати, бо армія

втрачала боєздатність й була неспроможною прово-

дити взимку наступальні операції на терені Польщі,

але в жодному разі не можна було відводити полки

від західних рубежів. Адже український уряд втра-

чав велику територію з високорозвинутим

виробництвом, а Польща отримувала напрочуд

вигідний стратегічний плацдарм для зосередження й

утримання за рахунок українського населення своєї

армії, готової у сприятливий момент розпочати наступ.

Окрім всього іншого, в разі поновлення воєнних дій

вони велися б виключно на українських землях, що

прирікало останні на спустошення й руйнацію продук-

тивних сил.

Уже під час відходу гетьмана від Замостя поча-

ли виявлятися серйозні розходження між його планами

та можливими поступками з боку новообраного ко-

роля. Б.Хмельницький наполягав, щоб польське

військо не просувалося далі Старокостянтинова й

заборонив магнатам з'являтися до маєтків розташо-

ваних південніше Білої Церкви та у Лівобережній

Україні. В універсалі від 22 грудня до шляхти повідо-

мив її про своє право виступати в разі необхідності у

захист населення Західного регіону. Розпорядився та-

кож залишати залоги в містах на схід від лінії р.

Горинь — м. Кам'янець-Подільський. Зі свого бо-

ку Ян Казимір домагався від нього розпуску по

домівках селян і міщан, а також направив у залишені

українським військом райони підрозділи коронної

армії.

Наступ жовнірів, повернення до маєтків панів із

Історія України

загонами озброєних слуг наштовхнулися на сильний

спротив з боку селян і міщан. Все ж, зломивши йо-

го,

до лютого 1649 р. полякам вдалося окупувати

територію по лінії м. Бар — м. Меджибіж — межи-

річчя Горині і Случі.

їх спроби проникнути далі від неї на схід і південь

зазнали невдачі.

Розробка Б.Хмельницьким

наріжних принципів

української державної ідеї.

Початок становлення

українського монархізму

> а таких обставин 20 лютого 1649 р. у Пере-

'~ яславі розпочалися українсько-польські

переговори. їх перебіг показав, що на цей час

гетьман, переосмисливши уроки минулорічної бо-

ротьби, вперше в історії української суспільно-

політичної думки сформулював основні принципи

національної державної

ідеї.

Надалі вони були роз-

винуті під час його квітневих переговорів з москов-

ським посольством Г.Унковського.

По-перше, у розмовах з королівськими комісара-

ми було чітко засвідчене право українського народу

на створення держави в етнічних межах проживан-

ня. В реалізації цього гетьман відтепер убачав основну

мету своєї діяльності

("виб'ю

з лядської неволі народ

весь руський... А ставши на Віслу, скажу дальшим ля-

хам: сидіте, мовчіте

ляхи").

По-друге, було висловлено ідею незалежності

утвореної держави від влади польського короля. Як

підкреслював Б.Хмельницький у розмові з ГУн-

ковським, "а нас Бог від них увільнив — короля ми

не обирали і не коронували, і хреста йому не цілува-

ли. А вони до нас про це не писали і не присилали, і

ми волею Божою цим від них стали вільні .

По-третє, сформульовано положення про со-

борність Української держави. В переговорах з

поляками гетьман неодноразово наголошував на

намірі "відірвати від ляхів всю Русь і Україну".

По-четверте, утворена Українська держава роз-

глядалася як спадкоємниця Київської Русі.

Б.Хмельницький повідомив Г.Унковському про мож-

ливість замирення з Річчю Посполитою лише за

умови визнання її урядом незалежності козацької

України в тих кордонах, що "володіли благочестиві ве-

ликі князі".

Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни

і в самосвідомості українців: пришвидшується розви-

ток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності,

чуття спільної мети й ідентичності. Польський істо-

рик другої половини XVII ст. В.Коховський

засвідчує, що під час переговорів в Переяславі пол-

ковник Ф.Джеджалій заявив польським послам:

"Майте для себе Польщу, а Україна нам, козакам, на-

лежить". Український посол С.Мужиловський,

розмовляючи в Москві з російськими сановниками,

підкреслив: нині Україна "стала вже їх, козацька

земля, а не польська і не литовська". За визнанням

польських посланців, котрі в травні побували в ко-

зацькій Україні, там "немає короля і не чути про іншу

владу, окрім гетьмана з Військом Запорозьким" і

"хлопство всієї України" покладає надії на Б.Хмель-

ницького, що він "їх з підданства Речі Посполитій

зможе звільнити".

У політичному житті відбувається заміна

функціонування "генеральної" (чорної) ради стар-

шинською, зміцнення гетьманської влади.

Окреслюється процес відродження ідеї українсько-

го монархізму, становлення монархічної форми

правління. Б.Хмельницький вперше прямо чи опосе-

редковано починає висловлювати думку про свою

владу не як владу виборного гетьмана, а самодержав-

ну владу володаря України. 22 лютого він заявив

польським послам: "Правда то єсть: жем лихий і

малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдинов-

ладцем і самодержавцем руським". Відомо, що

єрусалимський патріарх Паїсій надав йому титул

"князя Русі і прирівняв його до Костянтина Велико-

го"

(тобто римського імператора Костянтина І

Великого).

Польський анонімний автор праці про

королювання Яна Казиміра (кінець XVII ст.) наво-

дить дані, що під час переговорів з трансільванським

посольством, Б.Хмельницький обіцяв князеві допо-

могти захопити польську корону за умови визнання

його,

гетьмана, незалежним "князем всієї Руської

землі" з столицею в Києві. У листі до короля від 8 бе-

резня члени польського посольства підкреслювали:

"йому (Б.Хмельницькому — Авт.) вже не про ко-

зацтво (йдеться), тільки про володаря й князя

Руських провінцій, як він наказав звертатися до ньо-

го,

хоч і скритно".

Нова політична програма висувала як першоряд-

не завдання включення до складу держави Західного

регіону. З огляду на це насамперед потрібно було

закріпити за собою контрольовану територію.

за умо-

вами укладеного 25 лютого з польським посольством

перемир'я, гетьман добився визнання де-факто авто-

номії козацької України. Кордон між нею і Річчю

Посполитою мав проходити по ріках Горинь,

Українське національне відродження. Створення козацької держави

Прип'ять та м. Кам'янець-Подільський, через який

заборонялося переходити польським підрозділам,

урядовцям і шляхті.

Збаразько-Зборівська

кампанія.

Укладення Зборівської угоди

"^ есною почала стрімко наростати хвиля

« національно-визвольної і соціальної бороть-

,„..'•

би на терені Подільського воєводства,

межиріччі Случі й Стиру, Овруччині. За визнанням

уже київського воєводи А.Кисіля, "тут, від Дніпра до

Стиру , все повністю покозачилося

За умов неба-

жання польського уряду йти на серйозні політичні

поступки, сподівання на продовження діалогу стають

примарними. Б.Хмельницький розпочав мобілізацію.

За словами українського літописця Самовидця, "так

усе,

що живо, піднялося в козацтво". Польща також

завершує підготовку до воєнних дій. І 31 травня 10—

12-тисячне військо вторгнулося у південно-східну

Волинь. Відбулися бої в околицях Заслава, у Суль-

жиницях, Зв'ягелі, Острополі та в інших містах.

Десятки поселень були повністю знищені жовнірами;

край сплив кров'ю. Основні сили поляків на чолі з

польним гетьманом А.Фірлеєм спинилися під Ста-

рокостянтиновом.

Довідавшись про наступ ворога, Б.Хмельниць-

кий вирушив у похід, маючи на меті звільнити

українські землі від Перемишля до кордону з Мос-

ковією. Його раптова поява під Пилявцями викликала

паніку серед жовнірів, котрі поспішно відступили до

Збаража. До початку липня їх чисельність тут зрос-

ла до 15 тис. осіб. Тим часом, отримавши відомості про

наміри короля силами литовської армії Я.Радзівілла

завдати удару у напрямку Києва з подальшим вихо-

дом у тил українцям, гетьман направив проти нього

київського полковника С.М.Кричевського з наказом

будь-що зірвати плани ворога. Відчайдушна атака ук-

раїнцями литовських підрозділів 31 липня під Лоївом,

незважаючи на завдану їм поразку і смерть полков-

ника, настільки знекровила ворога, що литовський

гетьман змушений був відмовитися від виконання

королівського наказу.

Маючи у розпоряджені до 100 тис. вояків,

Б.Хмельницький, об'єднавшись, ймовірно, 8—-

9 липня з військом Іслам-Гірея (близько 30—

40 тис.

осіб),

вирішив наступати на противника. Ран-

ком 10 липня українсько-кримська кіннота з'явилася

під Збаражем. Так розпочалася Збаразька облога.

Протягом липня — початку серпня гетьман провів

7 великих приступів: 13, 17, 19, 20, 21, 31, липня,

6 серпня. Для повної блокади поляків з 20 липня роз-

почалися роботи щодо зведення навколо ворожих

позицій високих валів і копання глибоких ровів. На

початку серпня становище жовнірів стає безнадійним:

лютував страшний голод, гостро відчувалася неста-

ча води.

Дізнавшись 7 серпня про наближення королівської

армії, Б.Хмельницький вирішив атакувати її на марші.

Взявши із собою близько 40 тис. українців і 20—30

тис.

татар, разом з ханом, очевидно, вночі з 13 на

14 серпня вирушив назустріч Яну Казиміру. За до-

помогою місцевого населення основні сили вдалося

заховати в лісах біля Озерної та Зборова, інше угру-

повання (мало вийти в тил полякам) — неподалік

Млинівців. Тим часом 20-тисячне польське військо,

прибувши 13 серпня в околиці Зборова, готувалося

до переправи через болотисту Стрипу. Туманного й

дощового ранку 15 серпня вона розпочалася.

Б.Хмельницький завдає противнику одночасного

удару з фронту і з тилу, де події розгорталися особ-

ливо успішно. Українці й татари розгромили жовнірів

і погнали їх до обозу під Зборів. За свідченням од-

ного з учасників битви, трупи встелили дорогу "на

велику милю" (бл. 8—10 км.). Дуже сильним був

удар і з фронту. Зім'явши корогви князя С.Корець-

кого,

атакуючі зробили вигляд, що наступатимуть на

праве крило, але потім блискавично змінили напрям

просування й обрушилися на ліве крило. Поляки не

витримали й почали втікати, намагаючись заховати-

ся в коноплях, не дбаючи "ні про вітчизну, ні про

короля". Лише мужність короля й стійкість німців

дозволили жовнірам оговтатися й повернутися на

поле бою. Увечері він затих.

Становище польської армії було катастрофічним.

Вона втратила бл. 7 тис. осіб, у т.ч. понад 3 тис.

убитими. Командування розуміло, що не має підстав

сподіватися ні на перемогу "у відкритому бою", ні

на те, щоб витримати облогу. У пошуках виходу із

критичного становища король звернувся з листом

до хана, пропонуючи розпочати переговори. Ос-

танній погодився, оскільки був принциповим

противником розгрому Речі Посполитої й утворен-

ня незалежної Української держави. У боротьбі

України з Польщею вирішив проводити політику

"рівноваги сил", що вела до їх взаємного виснажен-

ня й давала можливість Криму відігравати про-

відну роль у Південно-Східній Європі.

Наступного дня битва відновилася. Якщо татари

"легко наступали" на польський табір, то українці роз-

почали відчайдушний штурм Зборова. Опівдні

Історія України

українці посилили натиск на табір і двічі проривали-

ся у нього, але, наштовхуючись на сильний спротив,

відступали. Вночі в обозі розпочалася паніка, яку з

великими труднощами королю вдалося вгамувати.

17 серпня воєнні дії припинилися. Переговори хана

з королем завершилися укладенням договору, що пе-

редбачав установлення "вічної приязні" й надання

взаємної допомоги проти ворогів. Польща згоди-

лась також на передачу Криму щорічних упоминок,

виплату 200 тис. талерів, визнання 40 тис. козаць-

кого реєстру. Після гострих дискусій Ян Казимір

погодився на таємну 6 статтю, в якій татарам дозво-

лялося "вільно спустошувати край, повертаючись

назад" (іншими словами — грабувати й брати ясир

на українських землях).

За таких умов Б.Хмельницький намагався збе-

регти якомога більшу автономію для козацької

України. До її складу мали ввійти Брацлавське,

Київське, Чернігівське воєводства, східні райони

Волинського і Подільського воєводств. Проте дове-

лося піти на серйозні поступки. Згідно з укладеним

18 серпня договором територію держави складали

лише Брацлавське, Київське і Чернігівське воєво-

дства. Втрачалася територія Барського, Зв'ягель-

іського, Любартівського, Миропільського, Ос-

тропільського й Подністровського полків. Чисельність

козацького реєстру встановлювалася в 40 тис. осіб.

Шляхта отримала право повернутися до маєтків; се-

ляни і міщани повинні були виконувати дореволюційні

повинності. А питання скасування унії відкладалося

до рішення сейму. 24 серпня було знято облогу Зба-

ража. Воєнна кампанія завершилася. Таким чином,

спроба створення соборної незалежної держави за-

знала невдачі. Гетьман змушений був задовольнитися

одержанням козацькою Україною автономії у межах

Речі Посполитої.

Запорозька Січ в половині XVII ст.

Внутрішня і зовнішня

політика українського уряду.

Формування

державних інституцій

"'"\

дним з перших трагічних наслідків договору

| стало жахливе пограбування татарами зе-

мель Волині, Галичини й особливо Поділля.

Було спустошено Острог, Заслав, Сатанів, Бар,

Меджибіж й багато інших міст (всього близько 70).

Згідно зі свідченням автора "Рифмованої хроніки",

Поділля настільки збезлюділо, що не було кому не ли-

ше рятувати дітей-сиріт, а й мертвих ховати.

Умови договору висунули перед українським уря-

дом комплекс питань політичного й суспільно-

економічного характеру, від вирішення яких залежа-

ла доля держави. Серед них чи не найскладнішим було

— запобігти соціальному вибухові селян і міщан,

оскільки передбачалося відновлення старої моделі

соціально-економічних відносин і вилучення з ко-

зацького стану десятків тисяч осіб з їх наступним

поверненням до "підданства". Вже у вересні розпо-

чався рух селян і міщан, котрі хотіли бути "собі

вільними" й не мати "над собою дідичних панів".

Особливої сили він набирає на початку 1650 р., ко-

ли після затвердження сеймом Зборівського договору

розпочалося масове повернення панів до маєтків.

За таких обставин Б.Хмельницький проводиз

гнучку соціальну політику. З одного боку, він розси-

лав універсали для "втихомирення" населення, з

другого — домагався від А.Кисіля "скромного" по-

водження шляхти з підданими, відмовився залучати

панів до складання реєстру, дозволив залишатися у

війську багатьом виписаним з реєстру, хто мав вико-

нувати обозну службу. Наприкінці лютого — на

Українське національне відродження. Створення козацької держави

початку березня у Києві зібралася старшинська ра-

да, рішення якої засвідчили прагнення Б.Хмель-

ницького не допустити відновлення найгрубіших

форм експлуатації трудящих, національно-релігійних

утисків. Рішення ради зафіксували також намаган-

ня старшини перетворити козацтво на привілейований

стан українського суспільства, змусити селян визна-

ти своє підлегле шляхті й гетьманській владі

становище. Місцеві органи влади одержують розпо-

рядження "жорстко страчувати" учасників соціальних

виступів тощо.

І все ж з березня стрімко наростає хвиля антифео-

дальної боротьби. Селяни і міщани йшли до "козаків

джурами" або переселялися за Дніпро й створювали

слободи. Посилюються виступи населення на окупо-

ваних поляками землях. За свідченням одного з

магнатів, "хлопи від Львова, від Стрию, від Устя

йдуть таборами між Прутом і Дністром через Волось-

ку землю до Могилева, в Україну... йдуть щодня... Не

думають нам хлопи біля Бара, а тим паче за Баром і

в Подністров'ї жодних маєткових повинностей відбу-

вати і панів своїх слухати чи у послушенстві панів

залишатися". Влітку соціальна боротьба набрала

особливо гострого характеру на Брацдавщині та Ліво-

бережній Україні. Не без сприяння органів влади на

початку 1651 р. у Брацлавщині спалахує антишля-

хетське повстання. Кам'янецький каштелян С.Лянц-

коронський підкреслював прагнення подолян "зни-

щити ляцьке ім я .

Важливе місце у політиці гетьмана посідала про-

блема реорганізації адміністративно-територіального

устрою України та зміцнення державних інституцій.

На початок 1650 р. було сформовано 16 полків, які

становили територіальне ядро (180—200 тис. кв.

км.) держави, де проживало у цей час близько 1,4 —

1,6 млн. осіб. У цілому завершується також творен-

ня державних інституцій козацької України.

Старшинська рада перетворилася (замість генераль-

ної ради) в головний орган державної влади, що

вирішувала політичні, економічні, військові й інші

справи й ухвали якої були обов язковими для гетьма-

на. Останній очолював уряд й державну адміні-

страцію, був головнокомандуючим, скликав ради,

відав фінансами, керував зовнішньою політикою.

Б.Хмельницький неухильно проводив курс на зосе-

редження в своїх руках всієї повноти влади. За

словами ротмістра С.Чарнецького (майбутнього та-

лановитого польського полководця), "всі (його) ша-

нують як Бога; у воєводствах Київському, Брац-

лавському, Чернігівському і Сіверському так

управляє, як і в Чигирині". Він рішуче добивався

виконання органами влади прийнятих рішень; без

його відому полковники не мали права розв'язувати

важливі справи державного життя. Гетьман розгля-

дав свою залежність від польської Корони як чисто

формальну й з літа 1650 р. почав замислюватися над

питанням про встановлення династичного зв'язку з

молдавським господарем В.Лупу.

Керівні військово-адміністративні посади займа-

ла генеральна старшина. На території полків влада

перебувала у руках полковників, сотників, отаманів.

На місці станово-шляхетської системи земських і

підкоморських судів виросла мережа нових козаць-

ких судів. Замість ліквідованого доменіального

(за винятком монастирського) судівництва виника-

ли сільські суди. Незмінним залишалося міське

судівництво. Побутувала практика поєднання судо-

вої й адміністративної влади, що заборонялася

Литовськими статутами. Налагоджується функціону-

вання державних органів у сфері стягнення податків

з населення. Серйозна увага приділялася будівниц-

тву храмів, розвитку освіти, захисту найбільш

обездолених (у кожному місті й селі будувалися для

бідняків і сиріт спеціальні притулки), боротьбі з

кримінальними злочинцями.

Вдалося домогтися зміцнення міжнародного ста-

новища держави, зростання її ролі як суб'єкта

відносин у Східній і Південно-Східній Європі. Га-

даємо,

що саме у другій половині 1650 р. укладається

угода з Портою про надання українським купцям

права вільно плавати Чорним морем, безмитної

торгівлі у портах імперії та перебування в Стамбулі

українського резидента. Влітку 1650 р. Б.Хмель-

ницький погодився прийняти турецьку протекцію і

наприкінці року султан взяв його "під крила і про-

текцію неосяжної Порти". Справа тепер залишалася

за відповідною ухвалою старшинської чи генеральної

ради. Вдалося уникнути загострення відносин з

Росією й домовитися з Трансільванією про коорди-

націю дій проти Польщі. Гетьман змусив господаря

Молдавії відмовитися від проведення антиукраїнської

політики; підтримував дружні відносини з Валахією;

налагодив стосунки з Венецією; розпочав пошук

шляхів порозуміння з Швецією.

І все ж таки проблема нейтралізації негативних

наслідків кримсько-польського договору залишала-

ся нерозв'язаною. Кримська верхівка домагалася

створення антимосковської коаліції (із залученням до

неї козацької України) з метою проведення війни,

щоб прилучити землі Астраханського і Казанського

ханств. А загострення українсько-польських відно-

син наприкінці 1650 р. загрожувало зірвати ці наміри

Історія України

й утягти ханство у воєнні дії Намагаючись уникну-

ти участі в них, Іслам-Гірей тривалий час відмовляв

Б Хмельницькому у допомозі і лише під тиском сул-

тана направив наприкінці лютого 1651 р 5—6 тис

татар з нурадин-султаном Казі-Гіреєм з наказом

ухилятися від боїв з поляками

Відновлення

воєнних дій.

Битва під Берестечком.

Укладення Білоцерківського

договору

|~~ І ольський уряд вирішив не допустити зміцнен-

I І ня Української держави 119 лютого 1651 р

Ж £,12—14-тисячна польська армія на чолі з

польним гетьманом М Калиновським перейшла у

наступ Наступного дня вона атакувала м Красне, де

з основними силами брацлавського полку перебував

полковник Д Нечай У запеклому бою майже всі ко-

заки полягли (в т ч і Д Нечай), хоча й ворог втратив

до І тис жовнірів Продовжуючи наступ, поляки за-

хопили Мурафу, Шаргород, Чернівці, Ямпіль

Завдяки добре організованій кальницьким полковни-

ком І Богуном обороні вінницького монастиря

(11—20 березня) наступ М Калиновського загаль-

мувався 3 підходом сюди 20 березня українських

полків, польська армія відступила спочатку до Бара,

а потім Кам'янця-Подільського За місяць боїв во-

на втратила близько 6 тис вояків

Український гетьман переходить у наступ Однак

вичікувальна тактика володаря Криму та його про-

тидія проведенню українцями наступальних операцій

позбавили Б Хмельницького ініціативи й прирекли на

пасивність (близько місяця 100—110-тисячна армія

тупцювала на місці у районі Тернополя-Збаража) Це

дозволило Яну Казиміру завершити мобілізацію ве-

личезної армії (десь 200 тис жовнірів, шляхти й

озброєних слуг) і привести її 19 червня під Бере-

стечко В цей час Казі-Гірей вступає в переговори з

правлячими колами Польщі щодо можливості зами-

рення з ханом

Після зустрічі приблизно 20—21 червня з 30—

40-тисячною ордою Б Хмельницький подався до

Берестечка, де 28 червня розпочалися бої їх перший

день скінчився невдачею для кримсько-української

кінноти (до речі, українців було небагато), яка зму-

шена була відступити 29 червня вона атакувала

противника вже значно більшими силами Тепер по-

ловину кінноти складали українці В жорстокому

бою польська кіннота зазнала серйозної поразки (ли-

ше шляхтичів загинуло близько 200) й відійшла до

табору Проте хан хотів домовитися про мир і, за

свідченням окремих джерел, вступив у переговори з

королем Чим завершилися вони, нам не відомо, але

є підстави гадати, що Іслам-Гірей вирішив не брати

участі у майбутній битві Джерела зафіксували па-

сивність дій орди 30 червня, котра лише опівдні

зайняла позиції на схилах пагорба, звідки хан пригля-

дався, за визнанням одного з шляхтичів, "готуючись

до втечі"

чи не тому основні сили орди знову були

відведені на пагорб^ Сам він з кількома сотнями

вершників спостерігав за розвитком битви, що роз-

почалася приблизно о 16-й годині атакою польських

полків лівого флангу під проводом І Вишневецького

українських позиції Разом з окремими підрозділа-

ми татар їм вдалося затримати просування ворога

Бездіяльність хана дозволила королю перехопи-

ти ініціативу й розпочати наступ силами центру й

правого флангу Від гарматного пострілу по його

ставці Іслам-Гірей стрімко кинувся за пагорб, і, на-

че за сигналом, вся орда почала швидко відступати у

напрямі м Лешнева Українська армія одразу ж по-

трапила у катострафічне становище Крім цього, хан

затримав при собі гетьмана (котрий прибув до ньо-

го,

щоб переконати у необхідності повернутися назад)

до кінця першої декади липня, що вкрай негативно по-

значилося на боєздатності українського війська

Проте 10 липня воно все ж зуміло, хоча й з велики-

ми втратами, вирватися з оточення Отже, можна

сказати, що трагедія під Берестечком стала зако-

номірним результатом зовнішньополітичного курсу

Криму

Герб війська Запорозького

Українське національне відродження Створення козацької держави

Польська і литовська армії до початку вересня

окупували північні, центральні й західні райони ко-

зацької України Впав Київ Народні маси розгорнули

партизанську боротьбу, що набрала особливо вели-

кого розмаху у Поділлі й Чернігівщині Завдяки

організаторській діяльності Б Хмельницького вдало-

ся відновити боєздатність армії, зупинити під Білою

Церквою просування противника й змусити М По-

тоцького погодитися на переговори Все ж укладений

28 вересня Білоцерківський договір зводив нанівець

автономію держави її територія обмежувалася

Київським воєводством, кількість козаків зменшува-

лася до 20 тис , пани одержали право повертатися до

маєтків, гетьман підпорядковувався владі коронно-

го гетьмана тощо

Батогська битва

і виборення козацькою

Україною незалежності.

Наслідки Селянської війни

""*\ розуміло, що такі наслідки боротьби не мог-

ОС ли задовольнити ні український уряд, ні

"^Ці^/ населення козацької України

відразу ж про-

ти відновлення дореволюційних порядків виступили

широкі кола народних мас, підтримувані радикальним

угрупованням старшини Незважаючи на заходи

гетьманської влади, вкрай напруженою склалася си-

туація на теренах Чернігівського і Брацлавського

воєводств Під час складання нового реєстру спалах-

нуло повстання козаків Корсунського полку на чолі

з колишнім полковником Л Мозирею Хоча воно

наприкінці 1651 р було придушене, а Л Мозирю

страчено, у Лівобережній Україні з'явилися само-

звані гетьмани Вдовиченко, Бугай, Боданко, Дедюля

Внутрішньополітичну ситуацію ускладнювала також

опозиція гетьманові з боку полковників І Богуна

С Пободайла, М Гладкого

Намагання Б Хмельницького стабілізувати ста-

новище (виключення з реєстру 8 тис козаків,

надіслання таємних універсалів мешканцям Брац-

лавщини з проханням терпляче зносити підданство

панам" й обіцянкою "зняти з них це ярмо" весною

та ін ) успіху не мали Поява на початку березня

1652 р на Лівобережжі підрозділів польської армії

викликала тут новий спалах боротьби Розпочалося

масове переселення мешканців Чернігівського воєво-

дства на територію Миргородщини, Полтавщини,

Гадяччини тощо Серед радикального угруповання

старшини визріває задум зміщення Б Хмельницько-

го Хоча він був викритий і за рішенням ради у се-

редині травня було страчено групу полковників і

сотників, розвиток подій виходив з-під контролю

уряду. Виникла загроза вибуху громадянської війни

(за словами Б Хмельницького, "Русі з Руссю"), що

могла знищити молоду державу

Гетьман вчасно зрозумів цю страшну небезпеку

Тому з кінця квітня розпочав мобілізацію полків для

наступу проти 16—20-тисячного ворожого війська,

яке стояло табором під Батогом На початку другої

декади травня Б Хмельницький вирушив у похід,

заручившись підтримкою Криму, невдоволеного

політикою Варшави 1 червня авангард українсько-

кримського війська гад проводом гетьманського сина

Тимоша розпочав бої з противником Наступного

дня підійшов Б Хмельницький Оглянувши вели-

чезний табір поляків, він зрозумів, що у М.Калинов-

ського замало сил для його одночасного захисту по

всьому периметру Тому вирішив завдати удару з

усіх боків У другій половині дня розпочалася стрімка

атака Не минуло й години бою, як польська кінно-

та заметушилася й розпочала готуватися до втечі

Помітивши це, М Калиновський наказав німецьким

піхотинцям відкрити вогонь по утікачах У цей кри-

тичний момент українські розвідники запалили у

ворожому таборі солому й сіно Жовнірів охопила

паніка, що полегшило украінсько-кримським

підрозділам прорив у середину табору Оволодівши

ним, українці пішли на штурм редутів, де закрилися

німці, й до заходу сонця захопили їх Перемога була

повною За всю свою середньовічну історію Польща

не зазнавала такого страшного розгрому Загинуло

щонайменше 8 тис жовнірів, у тч половина всіх гу-

сар Речі Посполитої

Поразка поляків викликала масове повстання на-

селення козацької України проти шляхти, і до початку

липня на всій її території відновлюється функціону-

вання національних органів влади Українська держава

виборола фактичну незалежність, що створювала

сприятливі умови для реалізації національної ідеї У

джерелах знаходимо згадку про карбування восени

1652 р власної української монети Гетьман почав

міркувати над створенням 50-тисячної регулярної

армії Зміцнювалася його влада

Б Хмельницький де-факто визнав соціально-

економічні наслідки Селянської війни, що знаменувало

її завершення Нова модель соціально-економічних

відносин мала свої особливості Були ліквідовані, за

невеликим винятком, велике й середнє землево-

лодіння, фільварково-панщинна система господарю-

вання й кріпацтво Більшість земельного фонду про-

Історія України

гнаних феодалів, королівщин й католицької церкви пе-

рейшла у власність державного скарбу. Зросло

землеволодіння православних монастирів. Започат-

ковується складання гетьманського й старшинського

землеволодіння, завершується процес утвердження

козацької земельної власності. Значна частина земель

переходить до рук селян, котрі виступали її співвлас-

никами нарівні з державою.

Відбулися істотні зміни у соціальній структурі

суспільства. Було ліквідовано стан великих і середніх

світських землевласників, різко зменшилася кількість

дрібної шляхти, але зросла її роль у політичному

житті. Провідна роль у суспільстві перейшла до ко-

зацького стану. Істотно поліпшилося становище

селянства, котре здобуло особисту свободу, влас-

ницькі права на землю, право вступу до козацького

стану. Зміцнився статус православного духовенства.

Провідна роль у житті міст перейшла до рук ук-

раїнців. Пришвидчився процес формування нової

еліти суспільства.

Щоб уникнути продовження воєнних дій,

Б.Хмельницький намагався схилити уряд Речі Пос-

политої до визнання незалежності козацької України,

що дозволило б, за його словами, "і нам, і Речі Пос-

политій жити у спокої". Однак польська еліта вияви-

лася неспроможною відмовитися від імперської ідеї

відновлення свого панування. Тому точиться гостра

дипломатична боротьба. Польський агент ксьондз

С.Щитницький у листі до канцлера підкреслював, що

метою діяльності Б.Хмельницького є "абсолютно й

незалежно від жодного монарха панувати, і всі ті

землі мати у володінні, які починаються від Дністра,

йдуть до Дніпра й далі до московських кордонів...".

Погіршення

геополітичного становища.

Жванецька кампанія

"І'

' априкінці 1652 р. Річ Посполита пришвид-

'"' ' ' шує підготовку до нового наступу. У лютому

£, 1653 р. її підрозділи атакували Погребище,

Прилуки й інші міста Брацлавщини. Через місяць по-

чалося вторгнення 8-тисячної армії, яка, прямуючи до

Умані, знищила десятки міст і сіл. Лише після пораз-

ки під Монастирищем, вона відступила з території

Української держави.

Весною 1653 р. почало ускладнюватися міжнарод-

не становище козацької України. Справа в тому, що

гетьман, намагаючись прилучити Молдавію до анти-

польського союзу, домігся одруження (серпень 1652

р.) сина Тимофія з донькою В.Лупу Розандою, не пе-

редбачивши при цьому негативних наслідків цієї

акції. Османська імперія виступила проти включен-

ня Молдавії в сферу політичних інтересів України.

Крім того, українсько-молдавський союз насторожив

володарів Валахії і Трансільванії, які пішли на збли-

ження з Річчю Посполитою. А внаслідок нероз-

важливих дій Т.Хмельницького у Молдавії у травні,

розпочалося оформлення антиукраїнської коаліції у

складі Речі Посполитої, Валахії й Трансільванії, до

якої згодом приєдналася (після державного перево-

роту) і Молдавія.

На цей час почали проявлятися й негативні

наслідки тривалої боротьби за незалежність.

Внаслідок воєнних дій сильного спустошення зазна-

ло Правобережжя (було знищено понад 100 міст і

містечок).

Вони разом з голодівками й епідеміями чу-

ми й холери (1650—1652 рр.) зумовили важкі втрати

серед населення (обезлюдніли цілі райони). Розорен-

ня козацтва унеможливлювало значній його частині

виконувати військову повинність. Не можна ігнору-

вати й того факту, що напруга боротьби породжувала

серед частини населення зневіру й розчарування у не-

можливості виборення перемоги, посилювала серед

нього промосковські настрої.

Саме ці фактори у поєднанні з невдоволенням,

грабежами татар і невдачами Тимофія у Молдавії

викликали приблизно 20 червня масовий виступ во-

яків у таборі під Городком (Поділля) проти політики

Б.Хмельницького. Внаслідок цього йому довелося

відмовитися від продовження походу у Галичину й по-

вернутися до Білої Церкви. Влітку він припускається

нової помилки у молдавській політиці, внаслідок якої

близько 18—19 серпня 6—8-тисячне українське

військо під проводом Тимофія було оточене у Сочаві

молдавсько - валасько -трансільвансько - польськими

підрозділами. Вона призвела також до погіршення

відносин з Кримом і Портою.

22 серпня польське військо на чолі з Яном Кази-

міром виступило з-під Глинян у похід проти козацької

України. На початку жовтня назустріч вирушив

Б.Хмельницький. Об'єднавшись у дорозі з татара-

ми, направив до Сочави значні сили, не знаючи про

смерть сина (помер від рани у середині вересня).

Вони незабаром повернулися, бо обложені українці

домоглися почесної капітуляції й залишили Сочаву.

Отримавши трагічну звістку про загибель Тимофія,

гетьман подався до Кам янця, щоб перехопити на

марші поляків. Тим часом король після двотижнево-

го перепочинку під Кам'янцем 29 вересня виступив

до Бара.плануючи подальший наступ до Білої Цер-

кви. Однак, дізнавшись біля с. Зеленче про об'єднан-

Українське національне відродження. Створення козацької держави

ня українсько-кримського війська, вирішив поверну-

тися й зупинитися табором біля м. Жванець, споді-

ваючись на підхід союзників. 8 жовтня близько 49

тис.

жовнірів зайняли позиції під замком між ріками

Дністер і Жванчик. 21 жовтня розпочалися воєнні дії.

Б.Хмельницький спочатку перебував під Шар-

городом, а потім підійшов до Бара. Маючи дані про

важке становище противника (голод, епідемія, дезер-

тиство),

він вирішив відмовитися від проведення

битви й досягти капітуляції поляків шляхом їх обло-

ги. 1 вже на початку листопада вони опиняються

майже у повному оточенні. Для активізації воєнних

дій і посилення блокади переніс свою ставку до Гу-

сятина. До середини грудня становище жовнірів стає

катастрофічним: від голоду й холоду померло близь-

ко 10 тис. вояків і слуг.

За таких обставин король пішов на переговори з

ханом (в яких українській стороні відводилася роль

статистів),

які 15 грудня завершуються укладенням

(в усній формі) Кам'янецької угоди, за якою воєнні

дії припинялися. Польща зобов'язувалася виплати-

ти упоминки, а питання ясиру обходилося мовчанкою,

що практично розв'язувало татарам руки для захоп-

лення бранців на українських землях. Відносно

козацької України вона передбачала відновлення не

умов Зборівського договору (як це часто стверд-

жується в історіографії), а лише передбачених ним

прав і вільностей козацтву. Всі ж інші аспекти дого-

вору ігнорувалися. Тому не випадково Крим погодився

на негайну окупацію козацької України польськими

підрозділами, повернення туди панів, відновлення

дореволюційних повинностей селян і міщан. Таким чи-

ном, політичні наслідки Жванецької кампанії

виявилися катастрофічними: вони не передбачали

навіть автономії для Української держави в складі Речі

Посполитої. Воєнно-політичний союз з ханством

ставав фатальним для реалізації державної

ідеї.

Переяславська рада.

Укладення українсько-

російського договору

та його значення

^ цій ситуації перед гетьманом гостро постає

"%. проблема пошуку військово-політичної допо-

моги зовні. У реальному житті її можна було

одержати від Порти чи Московії. Адже, як справед-

ливо зауважував Я.Дашкевич, трагедія України

полягала в тому, що як соборна держава вона могла

виникнути й зміцніти лише під протекторатом одно-

го з сусідів; не було можливості здійснити перехід до

незалежності без попереднього залежного періоду.

Більшість старшини надавала перевагу московсько-

му варіанту. Зумовлювалося це дією кількох чинників:

приналежністю до православного віросповідування,

наявністю в історичній пам'яті українського народу

ідеї спільної політичної долі за часів княжої Русі,

відсутністю в етнопсихології українців антиросійсь-

ких настроїв, близькістю мови й культури,

військово-політичною слабкістю Росії у порівнянні з

Османською імперією, що давало надію на збережен-

ня Україною повнішої державної самостійності.

В результаті тривалих переговорів 11 жовтня

1653 р. Земський собор вирішив прийняти Військо

Запорозьке "під свою государеву високу руку" й

розпочати війну проти Речі Посполитої. 29 жовтня

посольство В.Бутурліна виїхало в Україну для юри-

дичного оформлення цього акту з боку гетьмана й

старшини. У такий спосіб Московія прагнула за-

побігти небезпечному для себе зближенню України з

Портою і небажаному зміцненню Польщі у разі її по-

разки.

Хоча скликана 18 січня Переяславська рада ух-

валила рішення про прийняття протекції царя,

подальші переговори ледь не зірвалися через відмо-

ву посольства В.Бутурліна присягнути від імені царя

в тому, що той не віддасть українців польському ко-

ролеві й не порушить їхніх прав та вільностей. Лише

усвідомлення цілковитої безвиході, неспроможності

власними силами відстояти незалежність, довести

до переможного кінця війну з Польщею й домогти-

ся возз'єднання українських земель у межах єдиної

держави змусило гетьмана й старшину погодитися на

однобічну присягу цареві як протектору. Адже в разі

відмови від неї знесилена Українська держава зали-

шалася сам на сам з Річчю Посполитою, яка

відповідно до Кам'янецької угоди, заручилася

підтримкою ханства на проведення її негайної окупації.

Поділяємо міркування І.Лисяк-Рудницького, що

гетьман "гостро відчував уразливість геополітично-

го становища України і його, як і Бісмарка,

переслідував "кошмар коаліцій". Здається, голов-

ною турботою Хмельницького було бажання уникнути

війни на два фронти.

Не торкаючись перебігу подальших переговорів

(вони добре з'ясовані в історіографії), обмежимося

констатацією факту укладення наприкінці березня в

Москві договору. Він передбачав цілковите збережен-

ня за козацькою Україною витворених форм правління

й устрою інституцій політичної влади, території, су-

ду і судочинства, армії (в 60 тис. реєстрових козаків),

Історія України

фінансової системи, територіально-адміністративно-

го поділу, нової моделі соціально-економічних

відносин, цілковитої незалежності

проведенні

внутрішньої політики Важливе значення мала

ре-

алізація

Хмельницьким ідеї пожиттєвого

гетьманства Суверенітет України частково обмежу-

вався

царині зовнішньополітичної діяльності

(відносини

Річчю Посполитою

Портою),

також

обов'язком виплачувати данину до московської скарб-

ниці

За

своїми формально-правовими ознаками

договір нагадував

акт

про

встановлення відносин

номінальної протекції,

але за

змістом найімовірніше

передбачав створення

під

верховенством корони

Ро-

манових конфедеративного союзу, спрямованого

проти зовнішнього ворога

Як оцінити значення цього договору, який проісну-

вав лише

до

вересня

1658 р

(часу укладення украін-

сько-польського Гадяцького договору)'

Поділяємо

міркування

Апанович, цю

він не був "для

України

ні трагедією,

ні

ганьбою" Його значення полягало

наступному

— по-перше,

царині міжнародних відносин

він

засвідчував юридичну форму відокремлення

неза-

лежності козацької України

від

Речі Посполитої,

— по-друге,

він

служив правовим визнанням

Росією внутрішньополітичної суверенності

Ук-

раїнської держави, недоторканості існуючих

державних інституцій

витвореної системи соціаль-

но-економічних відносин,

— по-третє,

він

відкривав перспективу

СОЮЗІ

Московією довести

до

переможного кінця війну

Річчю Посполитою

завершити об'єднання земель

у кордонах національної дерджави,

—

по-четверте, він виступав у

СВІДОМОСТІ

нацюнально-патрютичної еліти наступних поколінь,

за визнанням

Орлика, "найсильнішим

найнепе-

реможнішим аргументом

доказом суверенности

України

Осінньо-зимова

кампанія 1654—1655

рр.

її

трагічні наслідки

для козацької України

епер

на

чільне місце висуваються завдання,

спрямовані

на

відрив

від

Речі Посполитої

придунайських країн, запобіганню вкрай

не-

безпечному

для

України зближенню Польщі

з Кримом

та

координації

дій

української

та

мос-

ковської армій проти ворога Однак, незважаючи

на зусилля української дипломатії, розвиток міжна-

родних відносин складався несприятливо Володарі

придунайських держав воліли залишитися

сфері

інтересів Польщі Порта вирішила підтримати

антиросійську позицію Криму Влітку

1654

р між

Кримом

Річчю Посполитою укладається "Вічний

договір"

про

взаємну допомогу, який

був

ратифіко-

ваний

листопада новим ханом Мегмед-Гіреєм

Усвідомлюючи жахливу небезпеку удару

ЗО—

40-тисячного польського війська

із

заходу

та

ЗО—40-тисячної орди

півдня, гетьман прагнув до-

битися

від

Росії допомоги

перегляду нею плану

дій,

що відводив основну роль боротьбі

за

оволодіння

Смоленськом

Білорусією Однак, зазнав невдачі,

бо

бюрократичний апарат Московії виявився неспромож-

ним реально оцінити військово-політичну ситуацію й

вчасно переорієнтуватися

та

надіслати військові сили

Тому

Хмельницький втратив кілька місяців часу,

сприятливого

для

наступу проти ворога

Цим

скористалося польське командування,

і в

листопаді

30-тисячна армія вторглася

Брацлавщину

На

початок

1655

р 50

міст Подільського краю були

повністю зруйновані, десятки тисяч подолян загину-

ли

боротьбі

Після об'єднання

на

початку

1655

р з

татарами

польське командування продовжило наступ

до

Умані

Лише дочекавшись нарешті

січня підходу

10—

тис

московських вояків,

Хмельницький

ви-

ступив

похід Увечері

січня неподалік Охмато-

ва несподівано

для

себе

він був

атакований воро-

гом, якому вдалося увірватися

до

табору

захопити

16 гармат Битва набрала затятого характеру Поля-

ки були витиснуті

табору

і до

ранку

січня

українцями

росіянами зводяться неприступні

укріплення (здебільшого

возів

саней, снігу

трупів)

Гетьман

не

втрачав надії вирватися

із

страшної

па-

стки (армія була оточена

лютий мороз,

не

маючи

ні

палива,

ні

води)

одного боку, готував полки

для

прориву під захистом табору,

другого

—

вступив

переговори

кримськими мурзами,

аби

нейтралізу-

вати

їх

під час виходу

оточення

січня відбувалася

гарматна перестрілка,

українська піхота вела влуч-

ний вогонь

по

жовнірах, завдаючи

їм

великих втрат

Дійшовши згоди

татарами, ранком

лютого

ук-

раїнський табір почав просуватися

до

Охматова

Всі

спроби польської армії розірвати його

чи

спинити

не

мали успіху Українці

росіяни, відбивши

всі

при-

ступи, пройшли через околиці Охматова

подалися

до Букова Отже, кровопролитна битва не виявила

пе-

реможця, жодна

сторін

не

могла проводити

наступальних операцій