Верстюк В.Ф., Гарань О.В. та ін. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

Українські землі у складі Литви та Польщі

фесійних суперечностей, а й поглибила спричинену ни-

ми суспільну конфронтацію

Офіційні кола Речі Посполитої категорично

відмовляли православній церкві у праві на існування,

що за умов тотожності православ'я та „руськості"

сприймалося широким загалом як політика, спрямо-

вана на те, „аби Русі не було в Русі" Зусилля шляхти

поліпшити ситуацію шляхом висунення відповідних

вимог на сеймових засіданнях не мали помітного

успіху 3 часом опозиційність шляхти стала слабша-

ти На захист православ'я виступило козацтво, що вже

наприкінці XVI ст заявило про себе як про помітну

соціальну силу

Це було наслідком як кількісного збільшення

рядів козацтва, що поповнювались за рахунок се-

лянських втеч, так і набуття ним певних організаційних

форм Передусім, поза межами Речі Посполитої, у

пониззі Дніпра, за порогами, сформувався укріпле-

ний центр козацтва — Січ, життя якої будувалося на

засадах військової демократії Паралельно козацтво

здобуло правове визнання у польських офіційних ко-

лах, котрі з початку 70-х рр XVI ст почали

використовувати його для несення пограничної служ-

би Для козаків було встановлено власний „присуд",

тобто,

вилучено з-під юрисдикції місцевої адміністрації

та підпорядковано „старшому і судді над усіма низо-

вими козаками" Цей судовий імунітет поширювався

не тільки на тих козаків, які перебували на ко-

ролівській службі, одержуючи відповідну платню (їх

кількість у 70-х рр XVI ст коливалась у межах

300—500 чоловік)*, а й на тих, що виходили з Ни-

зу „на волость" (державну територію Речі

Посполитої) Так абстрактна ідея козацької

„вільності" сповнилася конкретним змістом і здобу-

ла офіційну санкцію, а козацтво в адміністра-

тивно-правовому відношенні було відділене від реш-

ти населення Речі Посполитої та почало оформлятися

в окрему станову групу, яка інтенсивно зростала

внаслідок „покозачення" селянства й міщан

У свою чергу козацтво прагнуло поширити свій

вплив на якомога більші території Це виявилося вже

під час першого значного козацького повстання, очо-

леного Криштофом Косинським (1591

1593),

учасники якого примушували населення присягати їм

у „послушенстві" Козаки захопили Білу Церкву,

Трипілля, Переяслав 3 Київщини повстання пере-

кинулося на Волинь та Брацлавщину і не припинилося

навіть після смерті Косинського, підступно вбитого

* І Ьзніше їх було названо реєстровими оскільки вони фіксувались у

і мгшальному списку реєстрі

в Черкасах у травні 1593 р , а в 1594 —1596 рр увесь

цей регіон став ареною дій козацьких загонів під

проводом Лободи, Шаули та Наливайка Останній

у своєму листі до Сипзмунда III висунув власний про-

ект улаштування козацтва що передбачав передачу

йому земель між Бугом і Дністром, південніше Брац-

лава, де під його началом мало перебувати 2 тис чо-

ловік, при цьому під єдиною козацькою юрисдикцією

опинялася територія від Дніпра до Дністра Цей

план, зрозуміло, так і залишився на папері, а його ав-

тор у квітні 1597 р після тортур був скараний на

горло й четвертований Масштаб повстання викли-

кав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі

Посполитої Після його придушення вони взяли курс

на ліквідацію козацького імунітету Тільки гостра

потреба у козацтві як військовій силі змусила уряд ча-

стково задовольнити його вимоги щодо повернення

втрачених привілеїв (1601) І хоча право на власну

юрисдикцію було визнане лише за реєстровцями, під

козацьким „присудом" опинялися дедалі нові групи

населення, а то й цілі міста

Зміцнювалися зв'язки козацтва з православним

духовенством Завдяки цьому 1620 р , за гетьману-

вання Петра Сагайдачного, який задекларував свою

позицію включенням усього Запорозького війська

до складу Київського братства, було повністю віднов-

лено вищу церковну ієрархію, фактично втрачену

1596 р Козаки взяли під свою охорону єрусалимсь-

кого патріарха Феофана, котрий, маючи відповідні

повноваження від константинопольського патріарха,

таємно висвятив на сан київського митрополита (ним

став Іов Борецький), п'ятьох єпископів і архієписко-

па полоцького Це дало новий привід для літературної

полеміки й посилило напруженість у міжконфесійних

відносинах

Найбільшого напруження боротьба за визнання

прав православної церкви досягла на початку 30-х рр

XVII ст , ко\и смерть ревного католика Сипзмунда

III пробудила сподівання на відродження свободи

віросповідання у Речі Посполитій За цих умов чи не

найрішучіше висловилося козацтво, натякаючи в

своїх петиціях на можливість повстання, якщо сейм

і майбутній король нехтуватимуть інтересами право-

славних

Широкий суспільний рух змусив сина Сипзмун-

да III королевича Владислава, схильного до віро-

терпимості, створити незалежну комісію, яка виро-

била „Статті для заспокоєння руського народу",

затверджені на коронаційному сеймі 1633 р Цим

актом було легалізовано існування православної церк-

ви та повернено їй частину маєтностей Оновилася

Історія України

ієрархія. Митрополитом на сеймі був обраний ви-

значний церковно-культурний діяч Петро Могила. І

хоч не всі суперечності відійшли у минуле, а полеміка

між православними та уніатами так і не вщухала,

релігійне питання втратило після цього свою гостроту.

Однак неухильно поглиблювався антагонізм між

польсько-шляхетським режимом і козацтвом. Зро-

стання сили останнього та його суспільних і політичних

амбіцій викликало занепокоєння в офіційних колах

Речі Посполитої. Охоче використовуючи козаків у

численних воєнних кампаніях, у мирний час вони

прагнули зменшити їхню чисельність до кількох ти-

сяч чоловік, занесених до реєстру, та максимально

обмежити політичну ініціативу прикордонних

„свавільників". Особливе занепокоєння польського

уряду викликало втручання козаків у внутрішні спра-

ви Кримського ханства, де вони підтримали

антитурецьку партію, та кілька зухвалих походів ни-

зовців на Константинополь. Тож 1625 р. на Україну

було виряджено війська під проводом гетьмана Ко-

нецпольського. Гетьману реєстровців Жмайлу не

вдалося швидко мобілізувати необхідні сили. Та й за

цих умов поляки не змогли завдати козакам рішучої

поразки. На Куруковому озері було укладено угоду,

за якою кількість реєстровців обмежувалася 6 тис. чо-

ловік (тобто подвоювалася порівняно з 1619 р.).

Крім того, козакам заборонялося провадити са-

мостійну політику щодо Криму й Туреччини та

втручатись у релігійну боротьбу.

Після цього в Україні кілька років панував віднос-

ний спокій. Та вже на початку 1630 р. Подніпров'я

охопило повстання, очолене Тарасом Федоровичем

(Трясилом),

якого запорожці обрали своїм старшим,

відмовившись коритися реєстровому гетьману Гри-

горію Чорному, котрий займав угодовську стосовно

поляків позицію. Повстанці вирушили із Запорож-

жя „на волость", стратили Чорного, заволоділи

низкою населених пунктів і зупинились у Перея-

славі, куди невдовзі підійшли польські війська під

проводом Конецпольського. Тут поляки зазнали та-

ких значних втрат, що коронний гетьман мусив піти

на переговори з козаками. За укладеною між ними

угодою реєстр зростав до 8 тис. чоловік; водночас

вдвічі, до 2 тис. чоловік, збільшувалася залога з

реєстровців, яка мала постійно дислокуватися на За-

порожжі.

Та поляки не дуже покладалися на цю залогу, і са-

ме тому 1635 р. було прийняте сеймове рішення про

будівництво фортеці на нижньому Дніпрі. Розташо-

ваний тут гарнізон мав узяти під свій контроль шляхи

на Запорожжя. Замок було споруджено біля першо-

го,

Кодацького, порога. Та тільки-но закінчилося

будівництво, як його захопив козацький загін на чолі

з гетьманом запорожців Іваном Сулимою. Ця подія

могла стати сигналом до нового козацького повстан-

ня. Однак Сулима був підступно виданий

реєстровцями та невдовзі страчений.

Із ще більшою силою виявилися суперечності

між запорозьким і реєстровим козацтвом 1637 р., під

час повстання Павла Бута (Павлюка), коли було

страчено гетьмана реєстровців та частину старшини.

Повстанці діяли під гаслами боротьби з „ляхами", за-

кликаючи до неї всіх, хто сповідує православ'я. їхні

універсали спричинили масове „покозачення" селян-

ства Наддніпрянщини. І хоч після поразки у битві під

Кумейками (6 грудня 1637 р.) козацько-селянське

військо капітулювало, вже навесні наступного року бо-

ротьба спалахнула з новою силою, очолювана Яковом

Острянином (Остряницею), а потім — Дмитром

Гунею. Але перевага була не на боці повстанців, і в

липні 1638 р. вони склали зброю.

На скликаній 30 серпня козацькій раді у Києві бу-

ло оголошено ухвалену сеймом „Ординацію

Запорозького реєстрового війська", спрямовану на

скасування його привілеїв. Ліквідовувалося козаць-

ке судочинство і виборність старшини. Гетьмана мав

заступити обраний сеймом комісар, котрий зосеред-

жував у своїх руках усю повноту влади над

реєстровцями, кількість яких обмежувалася 6 тис. чо-

ловік. 24 листопада на раді в урочищі Маслів Став

козаки прийняли ці продиктовані їм умови разом із

новопризначеною старшиною. Під жорстким війсь-

ково-адміністративним контролем опинилася не тільки

„волость", а й Запорожжя, де дислокувався постійний

гарнізон. Запобігати втечам на Низ (що прирівню-

вались до злочину) мала відбудована 1639 р.

Кодацька фортеця. Усі ці заходи на певний час покла-

ли край козацькому „свавіллю", і наступне десятиріччя

ввійшло в історіографію як період „золотого спо-

кою".

Україна

у переддень

Хмельниччини

ТГ ей спокій, однак, був відносним, і не тільки

І через спорадичні (хай і незначні за своїми

_»Ж масштабами) селянські та міщанські висту-

пи, ніби шар попелу жевріючі вуглини вкри-

вав ті суперечності, що, врешті-решт, вибухнули

грандіозною Визвольною війною. Саме на зламі 30-

40-х рр. XVII ст. уповні виразними стали наслідки

Українські землі у складі Литви та Польщі

політики нрав.чячих кіл Корони, в межах якої було

об'єднано практично увесь масив українських

земель.

За 70 з лишком років, на очах двох-трьох по-

колінь, відбулися глибокі зрушення у соціальному,

економічному, духовному житті, яке енергійно пере-

будовувалося на польський взірець. Провідником

цих змін стала рухлива польська шляхта, котра актив-

но просувалася на Східну Україну. За даними

подимних тарифів, наприкінці 20-х — початку

40-х рр. XVII ст. в її руках опинилося вже близько

30%

приватновласницького земельного фонду Волині,

Київщини та Брацлавщини, причому це були

здебільшого великі латифундії, що формувалися

з королівських роздач, купівлі, шлюбів з місцевою

знаттю. Дещо іншою була ситуація на „рекупе-

рованій" („поверненій" Польщі) Сіверщині. Спусто-

шена численними війнами, вона являла собою

невичерпне джерело земельних пожалувань для

дрібної й середньої шляхти.

Залучення цих обширів (як і земель Південної

України) до господарського обігу було, безперечно,

явищем позитивним. Однак водночас поширювали-

ся характерні для Польщі форми аграрних відносин,

що значно збільшувало відбутковий тягар. Сучасник

зазначав: „Тутешні селяни заслуговують на співчут-

тя. Вони мусять працювати власноручно і зі своїми

кіньми три дні на тиждень на користь свого пана... та

виконувати тисячі інших повинностей, яких би й не

повинні були робити, не кажучи про гроші, яких па-

ни від них вимагають... Одним словом, селяни

змушені віддавати своїм панам усе, чого ті захочуть...

Але і це ще не найважливіше, оскільки пани мають

необмежену владу не тільки над їхнім майном, а й над

їхнім життям; ось яка велика свобода польської шлях-

ти (яка живе неначе в раю, а селяни ніби перебувають

у чистилищі)".

Ця влучна характеристика, що нині вже стала

хрестоматійною, належить перу розумної та спосте-

режливої людини—французького військового

інженера Гійома Левассера де Боплана, який упро-

довж 17 років ніс службу в коронному війську на

Україні, покинувши її перед самою Визвольною

війною. У своєму „Описі України", створеному на

основі власних вражень і вперше опублікованому

1651 р., Боплан лише побіжно згадує про закладен-

ня ним Кодацького замку, невдовзі зруйнованого

„якимсь Сулимою", участь у битві під Кумейками,

осадження слобід на півдні України, „що стали начеб-

то колоніями, з яких за короткий час утворилося

понад тисячу сіл". Пером Боплана водила не надія на

винагороду від польського короля, посланням якому

відкривається „Опис України", а жвавий інтерес до

„цієї гарної й рідкісної країни", її народу, звичаїв,

історії. Це й обумовлює цінність „Опису" як історич-

ного джерела, примушує прислухатися до свідчень

французького дворянина, котрий вів суворе трудове

життя, „перекопуючи землю, відливаючи гармати і

палячи порох". Він зауважив, що „польська шляхта

досить покірна і послужлива перед вищими..., люб'яз-

на і привітна з рівними собі співвітчизниками, але

дуже зверхня і нетерпима по відношенню до нижчих

за себе". Ще дошкульнішою є характеристика

української („руської") шляхти, яка „наслідує

польській і, схоже, соромиться того, що належить до

іншої, аніж римська, віри, щоденно переходячи до неї,

хоча вся знать і всі ті, що титулуються князями,

вийшли з грецької віри" („яку по-своєму називають

руською").

За цими словами — розкол „українного"

суспільства, спричинений появою культурно-релігійної

альтернативи, нестримний потяг знаті до нового,

західноєвропейського, стилю життя, відмова від

„руської" віри, а відтак — і від „руськості", розще-

плення етнічної свідомості за формулою: „русин за

походженням, поляк за національністю".

Чимало сучасників сприймало це як національну

трагедію. Згадаймо хоча б Мелетія Смотрицького,

котрий 1610 р. у своєму „Треносі" гірко оплакав

відступництво від православ'я української аристо-

кратії, — передусім, славетного роду Острозьких,

що був, за словами автора, безцінним каме-

нем у короні православної церкви, перевершуючи всі

інші блиском своєї старожитної віри. І справді, є

щось символічне в долі „острозької спадщини": ону-

ка Василя-Костянтина Острозького Анна-Алоїза

Ходкевич заснувала на місці Острозької школи

єзуїтський колегіум (1624) і перехрестила кістки

батька, Олександра Острозького, перетворивши

цю процедуру на своєрідне театралізоване дійство.

За свідченням місцевого літописця, „загробний"

голос князя просив, щоб його було обернено на като-

лика, бо „віра ліпша римська". Однак не менш

символічно й те, що сам „Тренос" написано польсь-

кою мовою (втім, як і багато інших антиуніатських

творів),

а його автор, син ректора Острозької шко-

ли Герасима Смотрицького, здобув освіту в

єзуїтському колегіумі та кількох західноєвропейсь-

ких університетах.

Нова українська культура, що формувалася в

опозиції до наступу католицизму, була відкритою

для Заходу. Проповідь національної ізоляції, „куль-

Історія України

турного старовірства", з якою виступив наприкінці

XVI ст. пристрасний полеміст, афонський чернець

Іван Вишенський, практично не знайшла своїх адептів.

Традиційному церковно-схоластичному вихованню,

яке обстоював Вишенський, було протиставлено вик-

ладання „семи вільних мистецтв"*, запроваджене,

за європейським взірцем, спочатку в Острозі, а потім

— у братських школах.

Наступним кроком стало створення Петром Мо-

гилою 1632 р. на основі школи Київського Богояв-

ленського братства колегіуму (знаного як Києво-

Могилянський), де традиційну для братських шкіл

грецьку мову потіснила латинь, котра у Речі Поспо-

литій мала не лише освітнє, а, передусім, практичне

значення — як мова судочинства, діловодства тощо.

З виникненням колегіуму (який сучасники, за свідчен-

ням Боплана, вважали „університетом або акаде-

мією") за Києвом остаточно закріпилася роль провід-

ного осередку національної культури, де гуртувалися

найкращі інтелектуальні сили суспільства.

Наступ католицизму на „руську" віру активізу-

вав національну свідомість тогочасної людності,

викликавши своєрідну „захисну реакцію" — пошу-

ки своїх етнічних коренів, інтерес до минулого.

Водночас саме тут виразно далася взнаки духовна

стагнація попередніх століть — коли той же Боплан

захотів „дослідити історію русів, щоб дещо довідати-

ся про давні часи цих місцевостей", то, „розпитавши

кількох найученіших з-поміж них", почув лише

нарікання на „великі й тривалі війни, які спустошу-

вали їхню землю з краю до краю" та призвели до

загибелі бібліотек. Не дивно, що пошук свого істо-

ричного „я", врешті-решт, привів українську духовну

еліту до активного використання здобутків польської

та частково московської історичної думки, які й бу-

ли покладені в основу національної історіографії.

Найсприятливіші умови для поширення московсь-

ких ідеологем склалися у 20-х

рр.

XVII ст., коли окремі

церковні ієрархи (до митрополита включно), мона-

стирі та братства через нестатки були змушені

звертатися до царя і патріарха за допомогою („мило-

стинею"),

наголошуючи на спільності віри й

походження. Як серед вищого духовенства, так і серед

козацтва дедалі популярнішою ставала ідея переходу

„під государеву руку". Та з прийняттям „Статей для за-

спокоєння руського народу" і опануванням митрополичої

кафедри Петром Могилою ситуація докорінно зміни-

лася: контакти з царським урядом перервалися, а

політичний альянс православної ієрархії та козацтва роз-

пався. Духовенство втратило свій войовничий запал,

і місію виразника національних інтересів узяло на се-

бе козацтво, виступивши фундатором нової України.

* Тобто граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометри, музики,

астрономії (що їх Вишенський розглядав як "поганські хитрощі")

УЗ

Українське

національне

відродження.

Створення

козацької держави

у*

Причини революції

а середину XVII ст. у різних сферах роз-

витку українського суспільства визріли гострі

суперечності з існуючим статусом України в

складі Речі Посполитої, її політикою в українському

питанні, з усталеними в ній суспільно-політичним

ладом і системою соціально-економічних відносин.

В чому вони проявлялися?

І. У політичній сфері:

Організувавши в ході укладення Люблінської

унії 1569 р. інкорпорацію українських земель, поль-

ська еліта сформулювала імперську доктрину, за якою

вони проголошувалися такими, що раніше належали

Польщі, були від неї відірвані, а тепер законно повер-

талися до її складу. Таким чином, український народ

не лише позбавлявся історії незалежного державно-

го розвитку, але й перспектив у майбутньому,

бо терени його проживання проголошувалися

споконвічними польськими землями. На середину

XVII ст. польська політика привела до денаціо-

налізації української еліти (князів, магнатів, шляхти),

що консолідувалася з польською на платформі поль-

ської державної

ідеї.

Із перебранням козацтвом на себе функції ви-

разника національних інтересів, воно починає,

особливо в 20—30-х рр., набувати функції "носія ук-

раїнської державності". Тому не випадково відіграє

провідну роль у формуванні в козацькому регіоні за-

родків українських державних інституцій, які прагнула

ліквідувати Польща. Виступаючи новою елітою

("політичним

народом"), воно все наполегливіше

виступає у захист "прав і вольностей руського наро-

ду" й започатковує розвиток державної ідеї у формі

надання певного політичного статусу Південному

регіону. Інтереси політичного розвитку України при-

ходили у непримиренну суперечність з інтересами

Речі Посполитої.

II.

У національно-релігійній сфері:

На середину XVII ст. колоніальна політика

національно-релігійного упослідження православних

українців (абсолютної більшості населення) окресли-

лася (особливо в Західному регіоні) досить виразно.

По-перше, послідовно проводився курс на їх усу-

нення від участі в міському самоуправлінні, яке в

найбільших містах починає зосереджуватися в руках

поляків; православним єпископам заборонялося

засідати в сенаті. По-друге, чинилися перешкоди

при вступі до цехів, у заняттях ремеслами, промис-

лами, торгівлею, внаслідок чого в економічному житті

великих міст провідну роль починають відігравати по-

ляки й представники інших національностей. Ця

політика таїла загрозу усунення українців від

магістрального поступу нової цивілізації (в якій

провідну роль відігравало місто) та їх замкнення у

сфері середньовічного села, а відтак перетворення у

"селянську націю". По-третє, проводилася політика

на ліквідацію православної віри й впровадження ка-

толицизму та уніатства (закриття православних храмів

і монастирів, масове спорудження костьолів і кляш-

торів,

знущання над релігійними почуттями

православних, насильницьке обернення в католицтво

чи уніатство тощо). По-четверте, дискримінація у

сфері мови та освіти. По-п'яте, в умовах загострен-

ня національно-визвольної боротьби каральні органи

вдавалися до елементів етнічних чисток (винищення

українців тому, що вони були українцями). Вважаємо

слушним міркування канадського вченого Ф.Сиси-

на, що якби "не повстання Хмельницького, то окрема

руська ідентичність та культура були б приречені на

повільну, але неминучу ерозію і дезінтеграцію в Поль-

ському королівстві".

В умовах швидкого розвитку національної свідо-

мості викристалізовуються національні інтереси,

Історія України

осмислення їх значимості у житті суспільства. Утверд-

жується переконання, що поляки прагнуть "руський

бідний народ унівець повернути і зовсім викорінити",

а відтак зміцнюється рішучість знищити "панування

ляхів".

III.

У соціально-економічній сфері:

Хоча за рівнем розвитку промисловості й торгівлі

Україна відставала від Німеччини, Англії та Нідер-

ландів, все ж на цей час вже окреслився процес

розкладу цехового ремесла і в багатьох промислах

відбувалося зародження початкових форм мануфак-

турного виробництва. Особливо виразно подих нової

цивілізації проявлявся, на відміну від Нідерландів і

Німеччини, не в промисловості й торгівлі, а в сільсь-

когосподарському виробництві Півдня України. Адже

становлення козацького стану супроводжувалося

розвитком якісно нового типу господарства — за

суттю фермерського. І протиріччя між ним і наступаю-

чим фільварково-панщинним господарством, яке

грунтувалося на праці закріпаченого селянина, стає

одним із головних причин вибуху 1648 р. По-друге,

козацтво виробило такі принципи соціальної ор-

ганізації, які докорінно різнилися від існуючих

середньовічних суспільних відносин й вступили в ан-

тагоністичну суперечність з ними. Курс польського

уряду на ліквідацію козацтва як стану не міг не вик-

ликати його збройного спротиву. По-третє,

відбувалися надзвичайно швидкі темпи як зростан-

ня соціально-економічного визиску селян і міщан,

так і закріпачення ще відносно вільного населення

Південного й Східного регіонів.

IV. У психологічній сфері:

Відомий соціолог П.Сорокін встановив: приду-

шення базових інстинктів породжує "революційні

відхилення у поведінці людей". До них належать го-

лод і травний інстинкт; інстинкти власності,

самозбереження, свободи, успадкованих здібностей

тощо.

Протягом 1647—1648 рр. голод охоплював ве-

ликі райони країни; протягом 20—40-х рр. відбувався

процес втрати селянами, козаками, міщанами, дрібною

шляхтою власності; постійні напади татар і репресії

з боку державних структур придушували інстинкти

як індивідуального, так і групового самозбереження,

самовираження успадкованих здібностей, а закріпа-

чення вело до втрати свободи.

Отже, на 1648 р. в Україні зав'язався складний

вузол різних суперечностей, що міцно переплітали-

ся і розв'язати який правлячі кола Польщі виявилися

неспроможними.

Підготовка і початок повстання.

Перші перемоги.

Зародження ідеї автономізму

олітика уряду на ліквідацію козацтва як ста-

ну, переслідування православної віри,

зловживання і здирства з боку місцевої

адміністрації та орендарів вже в середині 40-х

рр.

вик-

ликали гостре невдоволення серед козацтва. Є

підстави вважати, що|починаючи з 1646 р., група ко-

заків,

очолювана чигиринським сотником Богданом

Хмельницьким, розпочала підготовку повстання.

Протягом 1646—1647 рр. до керівного центру вхо-

дили сотники Ф.Вешняк, К.Бурляй, Д.Гиря,

Б.Топига, колишні полковники М.Нестеренко і

Я.Клиша, М.Кривоніс, брати Нечаї тощо. Для ре-

алізації задуму Б.Хмельницький та його соратники

намагалися скористатися намірами короля Влади-

слава IV залучити козаків до війни з Портою. У

серпні-вересні 1647 р. проводяться таємні ради для

обговорення планів повстання. Приймається рішен-

ня розпочати його в листопаді, коли коронний

хорунжий А.Конєцпольський мав вирушити у пониз-

зя Дніпра проти татар.

Однак раптова поява Очаківської орди та зрада

боку чигиринського осавула Р.Пешти зірвали вис-

туп. Б.Хмельницький ув'язнюється. Вирвавшись за

сприяння друзів на волю, він (очевидно, в третій де-

каді грудня) з кількома десятками осіб (серед них

перебував і 20-річний Петро Дорошенко) негайно по-

дався на Запорожжя. Зважаючи на перебування

польської залоги у Січі (Микитин Ріг), зупинився на

о.Томаківка (Буцький), де відразу ж розпочав фор-

мування збройних сил й встановив зв'язки із

запорожцями. Заручившись підтримкою останніх,

4 лютого 1648 р. оволодів Січчю, а 9 лютого завдав

поразки черкаському й чигиринському полковникам,

котрі готувалися до наступу на повстанців. Очевид-

но,

через кілька днів на козацькій раді в Січі

Б.Хмельницький обирається гетьманом Війська За-

порозького. Саме ці події й ознаменували початок

Національної революції.

На перших порах керівник повстання розгорнув

діяльність відразу ж у кількох напрямах: підготовки

відступу на "волості", залучення на свій бік 6 тис.

реєстрових козаків, уникнення передчасних воєнних

дій з польською армією, укладення військово-політич-

ного союзу з Кримським ханством. Так, у південні

райони направляються досвідчені козаки з листами

гетьмана до їх мешканців готувати зброю й підніма-

тися на боротьбу. Цей заклик знайшов у них

Українське національне відродження. Створення козацької держави

підтримку. Лише український князь І.Вишневець-

кий вилучив у підданих своїх маєтків кілька десятків

тисяч самопалів. За визнанням коронного гетьмана

М.Потоцького, "не було жодного села, жодного

міста, в яких би не лунали заклики до свавілля і де б

не замишляли на життя й майно своїх панів і орен-

дарів"

Активна організаційна робота проводилася і

серед реєстрових козаків.

До середини березня українському гетьману вда-

лося завершити переговори з Кримським ханством.

Згідно з досягнутою домовленістю воно зобов'язу-

валося надати допомогу проти поляків, причому,

татари не повинні були шкодити українцям, не пали-

ти міст і сіл. Із свого боку українці обіцяли платити

упоминки і не допускати морських виправ. На допо-

могу повстанцям хан направив 3—4 тис. осіб на чолі

з комендантом Ферал-Керману Тугай-беєм.

На цьому етапі революції Б.Хмельницький та

його прибічники висували лише ідею автономії для ко-

зацького регіону. Під час переговорів з послами

М.Потоцького (близько середини березня) постави-

ли вимоги: вивести польське військо з цих земель,

ліквідувати на них "управління Речі Посполитої",

надати їм права укладати договори із зарубіжними во-

лодарями. Вважаючи їх неприйнятними, коронний

гетьман пришвидшив підготовку походу. Маючи у

розпорядженні близько 15 тис. жовнірів (разом з

реєстровими козаками), вирішив завдати удару по та-

бору повстанців. З цією метою 26 квітня направив

Дніпром 4 полки реєстрових козаків і частину дра-

гунів (4,5 тис.

осіб),

а суходолом 21 квітня — 2

полки реєстровців і жовнірів (5 — 5,5 тис. осіб) під

проводом сина Стефана.

Одержавши від розвідників інформацію про час

і напрямок виступу С.Потоцького, Б.Хмельниць-

кий на чолі 4 — 5 тис. українців і татар Тугай-бея

вирушив Микитинським шляхом назустріч полякам.

Застосувавши тактику використання передового за-

гону татарської кінноти для зупинки ворога і

прикриття головних сил при їх виході у район битви,

він оточив 29 квітня противника біля р. Жовті Води.

Під час боїв, що набрали затяжного характеру, геть-

ман зумів заручитися підтримкою реєстрових козаків

(12 травня на його бік перейшли полки, що пливли

Дніпром, а наступного дня — ті, котрі перебували при

С.Потоцькому). У вирішальному бою 16 травня

польське військо при виході з урочища Княжі Бай-

раки було повністю розгромлене.

Не гаючи часу, Б.Хмельницький виступив про-

ти головних сил противника, щоб не допустити

відступу у центральні райони України й об'єднання

з 6-тисячним військом І.Вишневецького. 26 травня

полки М.Потоцького потрапили неподалік від Кор-

суня у заздалегідь підготовану пастку в урочищі

Горохова Діброва й зазнали нищівної поразки. Корон-

ний і польний гетьмани потрапили до полону.

Добившись блискучих перемог, Б.Хмельниць-

кий мав намір продовжити наступ у центральні

райони, тому, рухаючись до Білої Церкви, розсилав

універсали до населення з закликами братися за

зброю. Через Тугай-бея передав М.Потоцькому про-

граму вимог, що передбачала створення до Білої

Церкви та Умані удільної, з визначеними кордонами,

держави. Так було вперше сформульовано ідею ство-

рення національної держави.

Через відмову хана Іслам-Гірея (прибув до ук-

раїнського табору під Білою Церквою 2 червня)

Б.Хмельницький.

Гравюра Вауманса і

Мейсенса.

Історія України

взяти участь у подальшому наступі, прагнення

більшості козацтва замиритися з польським урядом,

а також загрозу вторгнення московського війська як

союзника поляків у боротьбі з татарами, Б Хмель-

ницький змушений був припинити похід Скликана

козацька рада вирішила направити посольство до

Варшави і добиватися задоволення соціально-еко-

номічних вимог козацтва та повернення православним

у ряді міст захоплених уніатами церков Питання ав-

тономії для козацької України в інструкції обходилося

мовчанкою

Рушійні сили

і характер революції.

Проблема її типології,

хронологічних меж

та періодизації

овідавшись про розгром польського війська,

селяни і міщани масово бралися за зброю і во-

сени 1648 р боротьба охопила всі етноукра-

їнські землі Речі Посполитої 3 поміж соціаль-

них верств найважливішу роль в революції відігравало

козацтво, котре міцно тримало у своїх руках провід

і винесло на плечах основний тягар боротьби за не-

залежність Саме воно становило кістяк армії, основу

нової політичної еліти, чинило найорганізованіший

спротив феодалізації соціально- економічних відно-

син, незважаючи на те, хто виступав її рушієм

старшина, панство, польський чи російський уряди

Дуже активну участь у революційних подіях взя-

\о селянство, особливо протягом 1648 1652,

1658—1659,1664—1666,1668 рр Поголовно "по-

козачившись" у 1648 р , воно в наступні роки

відчайдушно боролося за збереження "козацьких

прав і вільностей" На жаль, обезкровлене селянст-

во Західного регіону, починаючи з осені 1649 р

(залишившись за межами Української держави),

відходить від активної боротьби й знову потрапляє у

феодальну залежність до панів Масового характеру

набрала у 1648 р участь у боротьбі міщан Саме за

їх сприянням загонам повстанців вдалося опанувати

найміцніші міста-фортеці, а в окремих регіонах вони

відігравали провідну роль в організації боротьби

(Західне Поділля, Житомирщина, Луцький повіт,

Галичина)

З самого початку боротьба охопила "всю Русь"

й спрямовувалася проти національно-релігійного

гноблення з боку Польщі Українці прагнули звільни-

ти від "ляхів" "Руську землю" й домогтися

"відокремлення Русі від Корони" 3 кінця 50-х рр

народні маси розпочали також боротьбу проти ко-

лоніальної політики Росії, уряд якої намагався звести

нанівець суверенітет козацької України, вони також

чинили спротив спробам Кримського ханства й Пор-

ти підпорядкувати її своїм інтересам

Невід'ємною складовою революції була соціаль-

на боротьба Незважаючи на виразно окреслені

жорстокість та розбійницький й грабіжницький ас-

пекти, основний Ті зміст полягав у ліквідації всіх

різновидностей феодальної залежності й існуючих

форм експлуатації, у виборенні особистої свободи і

вільної (фермерського типу) власності на землю

Влітку 1652 р селяни і міщани де-факто добилися

визнання з боку українського уряду головніших

соціально-економічних завоювань

Отже, боротьба носила національно-визвольний,

релігійний та соціальний характер її головніші зав-

дання полягали в тому, щоб добитися створення

незалежної соборної держави і ліквідувати існуючу

феодальну модель соціально-економічних відносин й

утвердити нову, в основі якої лежала б дрібна власність

фермерського типу Визначальним було виборення не-

залежності, бо лише вона відкривала перспективу

розвитку нових відносин й могла б запобігти проце-

су феодалізації суспільства

В історичній науці залишаються відкритими пи-

тання типології, хронологічних меж і періодизації

боротьби, що розпочалася в 1648 р Набрали по-

ширення такі її терміни як "повстання" (козацьке,

народне, українське, селянське і тін ), "війна" (ко-

зацька, селянська, громадянська, польсько-козацька,

визвольна, національно-визвольна, та ін ), "рево-

люція" (козацька, буржуазна, національна, націо-

нально-визвольна, українська та ш ) Зрозуміло

кожне з названих понять розкриває зміст соціально-

політичних подій, які мають спільні риси, а за певних

обставин можуть розвиватися з однієї в іншу І все ж,

такі події як "повстання", "війна" і "революція"

різняться між собою і вимагають вживання для оз-

начення своєї сутності відповідних дефініцій

Вважаємо, що за своїми масштабами, змістом,

формами, характером і метою боротьби, якісними

змінами, що відбувалися у політичному, соціально-

економічному і духовному житті суспільства подія, що

розпочалася у 1648 р , становила собою не "пов-

стання" чи "війну", а "Українську національну рево-

люцію" близьку до Нідерландської революції 1566—

1609 рр Помилковим є вживання термінів "козацьке

повстання", "козацька війна" і тш , бо вони ігнору-

ють національно-визвольну боротьбу української

Українське національне відродження Створення козацької держави

нації за створення незалежної держави й зводять

зміст події до внутрішнього соціального конфлікту у

Польщі (таку оцінку їй давали польські історики

другої половини XVII ст )

Залишається нез'ясованим питання хронологічних

меж революції В радянській історіографії 50—80-

х рр панував погляд, що Визвольна війна тривала

протягом 1648—1657 рр На нашу думку, зі смер-

тю великого гетьмана в серпні 1657 р боротьба

народу за розв'язання головніших завдань не припи-

нилася, хоча тепер точилася у значно складніших

внутрішніх і геополітичних умовах Не випадково

сучасники подій 60—70-х рр вбачали в них продов-

ження боротьби, що спалахнула у 1648 р Лише

ліквідація державних інституцій у Правобережній

Україні й зречення від влади П Дорошенка у вересні

1676 р ознаменували завершення революції по-

разкою

В її розвитку виділяємо такі періоди:

Перший (лютий 1648 — червень 1652 рр ) ха-

рактеризується найбільшим розмахом національно-

визвольної і соціальної боротьби Витворена Ук-

раїнська держава де-факто виборює незалежність, а

Селянська війна завершується ліквідацією дорево-

люційної системи феодальних відносин на селі

Другий (червень 1652 — серпень 1657 рр )

відзначається погіршенням геополітичного станови-

ща козацької України та активними пошуками

союзників на міжнародній арені з метою розгрому

Речі Посполитої й возз'єднання в межах держави усіх

етноукраінських земель У політичному розвитку

намітилася яскрава тенденція щодо утвердження мо-

нархічної форми правління в особі спадкового

гетьманату

Третій (вересень 1657 — червень 1663 рр ) охо-

плює час різкого загострення соціально-політичної

боротьби, що вилилася в громадянську війну й роз-

колола Українську державу на два гетьманства

Четвертий (липень 1663 — червень 1668 рр )

ознаменувався намаганнями польського і російсько-

го урядів поділити Українську державу та

відчайдушною боротьбою національно-патріотичних

сил за збереження ії єдності

П ятий (липень 1668 — вересень 1676 рр )

припадає на нове загострення політичної боротьби,

посилення втручання іноземних держав у внутрішні

справи козацької України, ліквідацію державних

інституцій у Правобережжі та поразку революції

Розгортання

національно-визвольної

і соціальної боротьби.

Пилявецька битва

Хмельницький вжив заходів для розгортання

визвольної боротьби й формування на місцях

національних органів влади 3 цією метою

розіслав у різні регіони підрозділи, очолювані

досвідченими старшинами Особливо швидко розгор-

талося повстання у Лівобережній Україні Тому

І Вишневецький поспішно залишив Переяслав і в

районі Любеча переправився на Правобережжя

Протягом червня загони повстанців і козацькі сотні

зайняли Лубни, Переяслав, Прилуки, Мену, Сосни-

цю й інші міста До середини липня, за винятком

Чернігова й Стародуба, вся територія Лівобережжя

була звільнена від польського панування Наприкінці

липня впав Стародуб, а на початку серпня повстанці

оволоділи Чернігівським замком, який захищало

близько 2-х тис осіб

У значно складніших умовах розгорталася бо-

ротьба у Правобережній Україні та західноукраїнських

землях, де знаходилося багато міст-фортець з силь-

ними залогами Похід козацьких підрозділів у першій

половині червня до Києва та його захоплення сприя-

ли розвитку повстанського руху у центральній частині

Київського і в Житомирському повітах, які до сере-

дини липня звільнилися від польської влади

Розгортання боротьби на терені Поділля й півдня

Волині пов'язане з діяльністю черкаського полковни-

ка, наказного гетьмана М Кривоноса Вступивши

на початку червня на чолі 400 козаків у межі Брац-

лавщини, він до середини липня створив щонайменше

20-тисячне військо Під час походу було не лише

звільнено десятки міст (серед них такі великі як Пог-

ребище, Немирів, Брацлав, Вінниця, Полонне,

Заслав, Острог та

інші),

а й у боях 26—28 липня під

Старокостянтиновом завдано поразки 10—12-ти-

сячному війську під проводом І Вишневецького Ця

перемога створила сприятливі умови для розвитку

повстання на території Волинського, Подільського і

Руського воєводств І хоча М Кривоноса було відкли-

кано до табору українського війська, повстання

продовжувало швидко поширюватися

Великим успіхом подолян стало взяття ними 10

серпня резиденції коронних гетьманів в м Бар У

Подністров'ї розгорнувся рух опришків (левенців),

загонами яких керували Коломеда, Вовк, Чуйко,

І Александренко, С Мрозовицький та інші ватажки

Історія України

З другої половини серпня вони взяли в облогу

Кам'янець-Подільський, що тривала до початку

грудня. Масового характеру набрала боротьба у

Луцькому повіті Волинського воєводства та Ов-

руцькому повіті Київського воєводства. Спалахують

виступи у Теребовельщині й Галицькій землі Русько-

го воєводства. На середину вересня були звільнені

Брацлавське, Київське, Чернігівське, Подільське

воєводства, південна й центральна частина Волинсь-

кого.

В чому полягали суть і найістотніші особливості

боротьби? Насамперед вона мала яскраво виражений

національно-визвольний і релігійний характер. У

другій половині серпня теребовельський підстароста

підкреслював: на Поділлі "ні шляхтича, ні ксьондза,

ані жида не знайдете". Захоплені до полону під стіна-

ми Кам'янця-Подільського опришки повідомили,

що добровільно, не стерпівши польського панування,

взялися до зброї. Необхідно відзначити жорстокий

характер боротьби з обох сторін, внаслідок якої ги-

нули тисячі осіб.

Влітку починає визрівати ідея необхідності роз-

грому Речі Посполитої й створення власної держави

на території, що явно виходила за межі козацького

регіону. У середині липня один з полонених козаків

заявив кам'янецькому старості П.Потоцькому, що

вже "держава від вас, ляхів, перейшла до нас, козаків"

і кордон має проходити по р. Горинь. Повстанці

повідомляли про наміри дійти "до Вісли", "вдарити

по Речі Посполитій", а на визволеній території ство-

рювали органи влади ("заводять своїх урядників, —

писав князь В.Д.Заславський, — окрему республіку

собі вчинивши"). Польські урядовці засвідчували

існування в українців намірів домогтися "відокрем-

лення Русі від Корони".

Провідну роль у надзвичайно інтенсивному про-

цесі руйнування польських і становлення українських

державних інституцій — центральних і місцевих ор-

ганів влади, території, судових установ, армії, нової

соціальної структури, адміністративно-територіаль-

ного устрою — відігравало козацтво. Саме у цей

час почалося формування державної еліти. Виразно

простежується прагнення повсталих до створення

єдиного державно-адміністративного устрою. І до

кінця року закладаються підвалини унітарної, рес-

публіканської за формою правління, національної

держави. В її політичному розвитку окреслилася бо-

ротьба двох тенденцій — демократично- охлокра-

тичної та монархічної (гетьманської).

Однією з найважливіших особливостей революції

було тісне поєднання визвольної й релігійної бороть-

би з соціальною. Сотні загонів селян і міщан громи-

ли маєтки, знищували шляхту (незалежно від її

етнічного походження й конфесійної приналежності),

орендарів, корчмарів, урядників. Пани відразу ж

звернули увагу на те, що повстанці "вогню і мечу"

піддавали "лише шляхетський стан", намагаючись "

повністю його знищити". Тому не без підстав брац-

лавський воєвода

А.

Кисіль одним з перших побачив

у ній "жахливу селянську війну". Генератором соціаль-

ної активності селянських мас виступав козацький

ідеал. У їх самосвідомості зафіксувалося стереотип-

не уявлення про козака як людину, вільну від

будь-яких обов'язків перед паном і державою (за

винятком військового) і котра користується особли-

вим імунітетом (особиста воля, право володіння

землею, своя юрисдикція тощо). Саме тому, що бо-

ротьба за здобуття козацького імунітету стала

загальноукраїнським явищем, селяни і міщани масо-

во покозачувалися ("хлопство, збунтувавшись, у

козацтво пішло") й запроваджували "козацькі поряд-

ки". Вони, по суті, означали не що інше, як створення

органів місцевого самоуправління, що стали осно-

вою адміністративних структур Української держави.

На початок серпня соціальна боротьба вийшла за

межі звичайного повстання. Вперше в історії України

вона охопила більшу частину її території. Зміст бо-

ротьби полягав у знищенні існуючої системи

соціально-економічних відносин, виборенні особи-

стої свободи, права власності на землю та

сільськогосподарські угіддя. З огляду на це можна

стверджувати, що протягом липня вона переросла у

Селянську війну, що тривала до червня 1652 р.

Яку позицію зайняла польська еліта щодо

розв'язання українського питання? Вона була на ди-

во одностайною у несприйнятті навіть у зародковому

стані ідеї української державної автономії. Тому під

час розробки інструкції посольству для переговорів

з Б.Хмельницьким промовці наголошували на непри-

пустимості поступок, якщо козаки захочуть "відірвати

від королівства якусь частину землі". Тому до її

змісту вноситься застереження комісарам — ні в

якому разі не дозволяти створення " особливого уділу

з володінь Речі Посполитої".

За обставин, коли, з одного боку, проти мирних

переговорів виступали маси селян і міщан, підтриму-

вані радикальним угрупованням старшини (очолював

М.Кривоніс), а з другого — більшість шляхти, пе-

реговори заходять у безвихідь. Стає реальною загроза

відновлення воєнних дій. Тому Б.Хмельницький про-

водить майстерне маневрування силами 100—

110-тисячної армії між Старокостянтиновим і Пиляв-