Відповіді на іспит з історії України

Подождите немного. Документ загружается.

31 Період Руїни: причини, суть, наслідки

Поділ України у 1663 р. на Лівобережну і Правобережну, боротьба старшинських угруповань за

владу, суперництво промосковської та пропольської партій (а згодом і протурецької), продовження

війни з Польщею призвели до великих спустошень і розрухи, тому цей період в історії України

(1663-1687 pp.) називається Руїною.

У 1664 р. польські війська здійснили новий похід на Лівобережну Україну, але зазнали поразки. На

Правобережжі почалося повстання, яке призвело до фактичної ліквідації польської влади у цьому

регіоні. Гетьман П. Тетеря тікає в Польщу, на його міс це обирають Петра Дорошенка (1665-1676

pp.). Петро Дорошенко поставив собі за мету об'єднати всі українські землі. У 1667 р. разом з

татарами йому вдалося вигнати поляків з Правобережжя і встановити кордон по р. Горинь.

У цей час лівобережний гетьман І. Брюховецький, намагаючись зміцнити свої позиції, посилив

залежність України від Москви, підписавши Московські статті 1665 р. Гетьмана мали обирати за

вказівкою царя, кількість гарнізонів московських військ в Україні значно збільшувалась, царські

воєводи могли збирати податі на свою користь. Посилення податкового гніту спричинило народні

повстання 1666 і 1668 pp. Цим скористався П. Дорошенко, який увів свої війська на Лівобережну

Україну. Лівобережні козаки перейшли на його бік, а Брюховецького вбили. Дорошенко на деякий

час стає гетьманом по обидва боки Дніпра, об'єднавши Україну. Але неприємності у власній сім'ї

змусили його повернутися до Чигирина. Це використали московські урядовці, які сприяли об ранню

нового гетьмана Лівобережної України — Дем'яна Многогрішного (1668—1672 pp.).. За

Глухівськими статтями 1669 р. кількість залог у містах України зменшувалась, збір податків

перекладався на козацьку старшину. Резиденцією гетьмана стало м. Батурин. Многогрішного

скинули з гетьманства і заслали в Сибір. Гетьманом обрали Івана Самойловича (1672-1687 pp.).

У 1672 р. турецькі, татарські, молдавські та українські війська Дорошенка розгромили польську

армію під м. Бучачем (нині Тернопільська обл.), і польський уряд змушений був підписати

Бучацький мирний договір. Поділля відходило до Туреччини, а Брацлавщина і Київщина — під

владу Дорошенка. Таким чином, Польща втратила більшу частину України. Цим вирішила

скористатися Москва і гетьман І. Самойлович. У 1674 р. їх війська вступили на Правобережжя. Міста

здавалися їм без бою, не бажаючи бути під владою Туреччини і Дорошенка. У березні 1674 р. у

Переяславі відбулася генеральна рада, в якій узяли участь представники 10 правобережних полків.

Рада вирішила всі ці полки з'єднати з Лівобережжям у складі Московської держави. І. Самойлович

стає на деякий час гетьманом обох частин України. Дорошенко зрікається булави.

Проте Туреччині не подобався такий перебіг подій, і в 1677 р. вона проголошує гетьманом

Правобережної України і «князем Сарматським» Юрія Хмельницького (1677-1681 pp.). У 1677 і 1678

pp. Туреччина організовує нові походи в Україну («Чигиринські походи»). її військам удалося взяти

Чигирин, але в ці лому походи закінчилися безрезультатно. У 1681 р. в Бахчисараї між Москвою і

Туреччиною було підписано мирну угоду, за якою остання відмовилася від претензій на Лівобережну

Україну та Запоріжжя, але Правобережжя залишалося під її контролем.

До цього ж часу належить діяльність найвідомішого кошового отамана Запорізької Січі Івана Сірка.

Він був єдиною в історії козацтва людиною, кого запорожці обирали на цю посаду 15 разів! За час

своєї військової діяльності І. Сірко брав участь як командир у 55 битвах.

У 1686 р. Москва підписала з Польщею «Вічний мир», який зберіг поділ України на дві частини.

Москва приєдналась до антитурецької «Священної ліги». У зв'язку з цим у 1687 р. був організований

перший Кримський похід московських і українських військ, який закінчився невдачею. Вина за його

провал була покладена на гетьмана Самойловича, якого скинули з посади і заслали до Сибіру.

32. Зовнішньополітичні орієнтації укр. гетьманів періоду Руїни.

Причини початку Руїни неможливо зрозуміти без аналізу зовнішньої політики України. Загалом в

основі цієї політики гетьманів чи старшини був пошук підтримки ззовні, для необхідної боротьби за

свої упевнення, з одного боку, з іноземною загрозою, з іншого – намаганням утримати власну владу

під час внутрішньої незгоди та спробами захопити владу. Зовнішня політика Гетьманщини було

точним дзеркальним відображенням внутрішньо українських процесів. Не просліджується згода ні

серед гетьманом та його старшиною, ні між угрупованнями серед старшини, ні між простими

козаками, селяни також були незадоволені своїм станом, складається враження, взагалі усіма

процесами. Утім, зовнішня політика відігравала значну роль в становленні України. Історики

звертають увагу на три основні зовнішньополітичні моменти: політичне орієнтування

гетьмана;політика Москви;дії інших іноземних держав.Якщо провести маленьке дослідження

стосовно політичної орієнтації гетьманів, то уявляється така картина;Гетьман – Богдан

Хмельницький – він, взагалі, сподівався знайти сильного союзника, який в лиху годину допоможе,

при цьому не зазіхаючись на суверенність України. Який би допоміг в становленні молодої країни,

захистить від других іноземних загарбників, та сам не жадав стати володарем в Україні. Нам відомо

вже, що Хмельницькому, згідно Переяславської угоди, не вдавалося в обличчі Москви знайти такого

союзника. Збереження певної незалежність від Москви гетьману не вдавалося, і він шукав

підтримки, схиляючись до других іноземних держав. І врешті решт Хмельницький помер,

залишивши країну на роздоріжжі, а людей – у сумнівах.Гетьман – Іван Виговський – був

православним польським шляхтичем, він об'єднав коло себе старшину і козаків, які прихилялися до

Польщі. Спочатку свого гетьманування, Виговський намагався продовжити діло свого попередника,

та Москва всяко заважала йому. Російська держава довго не признають за главу держави

І.Виговського, водночас натякаючи, що зроблять це, якщо він погодиться поступитися хоч кількома

пунктами підписаних Хмельницьким Березневих статей 1654 року, які обумовлювали широкий

суверенітет України. Незважаючи на занепокоєння народними зворушеннями, царський уряд не

забував про пропольську орієнтацію гетьмана. Тому Росія таємно та обережно підтримувала

повстання Пушкаря та Барабаша проти нього. Зрозумівши, що згоди з Москвою він не найде,

гетьман почав боротьбу проти Росії з метою звільнення від московської влади. У червні 1658 року до

Варшави вирушив представник гетьмана від старшини, який теж був прихильником Польщі, з

дорученням прискорити їх виступ проти Росії.Ці та інші причини подвигали гетьмана розірвати всякі

стосунки з Москвою і видерти Україну зі складу Великого князівства Московського.

33. Правобережна У та західноукраїнські землі під владою Польщі(2-га пол. 17-18ст)

Правобережна Україна з 70-х рр. XVIIfст. поступово втрачала свій державотворчий потенціал.

Іноземні держави, захоплюючи правобережні землі, впроваджували тут власний адміністративно-

територіальний устрій. Уряди Польщі й Туреччини за будь-яку ціну намагались утримати їх під

своєю владою.Ще 1672 р. Османська імперія, відвоювавши в поляків Поділля, включила його до

свого складу (до 1699 р.). Очолював новостворену турецьку провінцію бейлербей, що призначався

султаном і мав усю повноту влади на підлеглій йому території. Згідно з традиційною османською

процедурою, сформованою ще в XVI ст., першим етапом ор ганізації завойованої території був

перепис місцевого населення. На Поділлі він провадився турецькими чиновниками відразу після

укладення Бучацького договору в 1672 р.Вирішення економічних питань було другим етапом

«подільської» політики турків.DНа початку 80-х рр. процес утвердження турецької адміністрації на

Поділлі завершився. Але в наступні роки (1683-1699) влада бейлербея, головно, обмежувалася

невеликим районом навколо Кам'янця-Подільського, який облягали й блокували поляки та українські

козаки.Війська Речі Посполитої, щоб викликати голод серед кам'янецької залоги, почали систе-

матичні акції щодо виселення подільських селян до сусідніх воєводств. Наприкінці XVII f ст. Польщі

все ж таки вдалося, не без підтримки членів «Свя щенної ліги» Австрії та Ватикану, повернути цю

частину Правобережної України під свою владу.Відновлення й функціонування польського

державно-політичного устрою на правобережних землях (остання чверть XVII—XVIIIDст.)

відзначалися значними складнощами. Викликані внутрішніми негараздами та причинами

зовнішньополітичного характеру, вони не давали змоги уряду Речі Посполитої повністю підкорити

«свавільний» край. Поразка українського народу у Визвольній війні призвела до поступового

відновлення в Правобережній Україні воєводсько-повітового поділу в складі Київського,

Брацлавського, Волинського та Подільського воєводств.Найвищими за рангом урядовцями тут були

воєводи. Адміністративні обов'язки щодо управління краєм покладалися на сеймики, що їх

періодично збирали магнати й шляхта кожного з воєводств. На них вирішувались усі важливі еко-

номічні, військові, судові та інші питання. Сеймики обирали послів до головного (вального) сейму

країни. Депутати повинні були там обстоювати вимоги місцевої шляхти, що оформлялися в

спеціальних письмових інструкціях. Поряд із обговоренням регіональних проблем на засіданнях

сеймиків розглядалися й питання загальнодержавного характеру.Першочерговим завданням у

формуванні власної політики щодо Правобережної України панівні кола Речі Посполитої та

Османської імперії вважали вирішення козацького питання. Територія наддніпрянського

Правобережжя, південно-східна частина Київщини та Брацлавщина розглядалися турецьким урядом

як козацькі землі, де під протекторатом султана мав управляти український гетьман. Щоб

колонізувати й захистити від турецької загрози відроджені східні воєводства, король Ян

IIIfСобеський знову звертається по допомогу до козацтва. Надаючи 1685 р. козакам «прадавні

привілеї й вольності», уряд Польщі цілком усвідомлено намагався повернутися до тих правових

норм у польсько-козацьких відносинах, які існували напередодні 1648 р. Страх перед тим, що влада

лівобережних гетьманів пошириться на Правобережну Україну, змусив короля дозволити козакам

заселяти територію колишньої козацької республіки, створювати органи власного самоврядування.

Невдовзі козацтво, з погляду польських урядовців, виконало свою місію. Проте знищення за

домовленістю з російським царем правобережного козацького устрою не дало панівним колам Речі

Посполитої бажаних результатів. Слабка державно-адміністративна влада не могла забезпечити

ефективності управління Правобережною Україною у XVIIIfст. Децентралізаторські тенденції

всередині країни призвели до того, що саме велике магнатство стало визначати політику щодо

населення Правобережжя, яка в багатьох випадках не сприяла нормалізації польсько-українських

відносин. Польська еліта протягом усього століття так і не змогла вирішити українське питання, що

стало однією з причин занепаду колись наймогутнішої держави Східної Європи.Згідно з другим

поділом Речі Посполитої (1793), землі Київщини, Брацлавщини та Східної Волині ввійшли до складу

Російської імперії. Правобережна Україна поділялася на Ізяславську й Брацлавську губернії, що

входили до Ізяславського намісництва (генерал-губернаторства). Через два роки відбулися зміни в

адміністративно-територіальному устрої: тут утворилися Брацлавська, Волинська й Подільська

губернії, які незабаром перетворилися на намісництва. Російська влада над Правобережною Ук-

раїною, так само, як і польська чи турецька, була іноземною для корінного населення й не забез-

печувала його повнокровного розвитку.

34.Національно-культурні процеси в Україні наприкінці 16 — першій половині 17ст.

Загальна характеристика культури:

 Розвивалася в умовах постійного національного та релігійного утиску з боку Речі Посполитої,

Угорщини, Туреччини.

 Відсутність єдиного політичного і духовного центру гальмувала культурний розвиток

українських земель.

 Значний вплив героїчних козацьких походів.

 Взаємодія із західноєвропейською культурою, вплив ідей Відродження, Реформації та

Гуманізму.

 Можливість одержання вищої освіти в європейських університетах.

Основні здобутки:

1.Поширення книгодрукування.Першими друкарями в Україні стали Швайпольт Фіоль( Часослов

1491р.), Іван Федоров( Євангліє, 1569р. ) До середини 17ст в Україні діяло 25 типографій.

2.Наприкінці 16ст в містах виникають братства — національно-релігійні об'єднання міщан.

3.Розвиток освіти:

 початкові школи при церквах і монастирях, у цих школах викладалися: грецька, церковно-

слов'янська, латинська мови, а також “сім вільних мистетств”: граматика, риторика, діалектика,

арифметика, геометрія, астрономія, музика;

 у містах відкривалися братські школи, діяли протестанські, греко-католицькі, езуїтські школи;

 1576-1580р. - Острожська колегія перший ВНЗ України;

 1632р. - Києво-Могилянська колегія( 1658р. - академія);

 1574р видано “Буквар” І. Федоров, 1619р - “Граматика слов'янська” Мелетія Смотрицького;

 1556-1561р. - Пересопницьке Євангліє.

Література мала різноманітні напрямки: полемічна література( І.Вишенський “Послання до

Єпископів” М. Смотрицький “Тренос”); історичні мемуари, політична публіцистика, перекладна

література.

Літописання: Львівський літопис(1498-1649рр.), Острожський літопис( 1500-1636рр).

У 1-ій половині 17ст з'являється вертеп-мандрівний ляльковий театр.

Архітектура: архітектурні стилі: готичний та ренесанс — переважно в Пн-Зх Україні, бароко — по

всій Україні.

Образотворче мистетство: художники об'єднуються в цехи; книгодрукування сприяє розвитку

(гравюри — нерозібрав можлива помилка), книжкової мініатюри.

35.Україна в умовах Північної війни. І.Мазепа.

Північна війна (1700-1721рр) — Росія і Швеція за встановлення контролю над узбережжям

Балтійського моря. 1707р. - таємні договори Мазепи зі шведським королем Карлом 12. Жовтень

1708р. - укладення українсько-шведського договору з метою переходу під протекторат

Швеції.Перехід І.Мазепи з 5тис козацьким військом на бік шведів, 2листопада 1708р. - взяття

штурмом рос військами гетьманської столиці Батурин, знищення його захистників та жителів;

12листопада 1708р. - проголошення православною церквою анафему(нерозібрав, тому не факт що це

те слово) гетьману Мазепі за зраду царю Петру 1, листопад 1708 — проголошення в Глухові нового

гетьмана України І.Скоропадського. Січень 1709р вторгнення на Слобідську Україну армії Карла 12,

березень-червень 1709р — оборона Полтави від шведів рос військами та українськими козаками;

27червня 1709р. - перемога рос армії в битві під Полтавою над шведами; 30червня 1709р — відступ і

капітуляція шведської армії: втеча І.Мазепи і Карла 12. 22серпня 1709р смерть І.Мазепи. 5Квітня

1710р. - обрання козаками , які пішли за Мазепою гетьмана у вигнанні П.Орлика, 23січня 1711р. -

укладення П.Орликом угоди з Кримським Ханством про спільну боротьбу проти Росії, 1710р —

Конституція П.Орлика, 1721 — Міштадський мирний договір між Росією і Швецією, перемога Росії.

Правління І.Мазепи(1687-1709). Політика: внутрішня: 1701р — указ введення дводенної панщини;

придушення протестів селян; підтримка великого старшинського і монастирського землеволодінь;

намагання обмежити систему оренди та податків; зовнішня політтика: не була самостійною, а сильно

обмежена царем; посилав козаків на війни, які вела Росія, одночасно шукав шлях звільнення України

від влади Росії( 1708р між Україною та Швецією підписаний таємний договір, відповідно до якого

після закінчення Пн війни Україна мала бути вільною державою, а король Швеції — гарантом її

державності.

Культурно-просвітницька діяльність гетьмана:

 1700 відкриття Чернігівського колегіуму;

 був одним з найбагатших феодалів Європи( мав 100тис селян), не шкодував грошей на

будівлю, оздоблення, реставрацію церков та монастирів

 на кошти гетьмана побудована нова будівля для Києво-Могилянської академії, Братський

собор, відреставровано 20храмів, надрукований арабський переклад Євангліє.

36.Конституція П.Орлика

У 1710 р. залишки козацького війська обирають на гетьмана П. Орлика (1710— 1742 рр.) -

колишнього генерального писаря при І. Мазепі. Намагаючись забезпечити собі підтримку, Орлик

створює проект під назвою «Пакти і Конституція прав вольностей Запорізького Війська» — угоду

між гетьманом, старшиною і запорожцями. Статті конституції передбачали встановлення

національного суверенітету, забезпечення демократичних прав людини, єдності та взаємодії

законодавчої, виконавчої і судової влади.

У зовнішній політиці передбачалася спілка зі Швецією та кримським ханом. П. Орлик виступив за

непорушність кордонів Війська Запорізького, визначених ще Зборівською угодою.

У тодішніх історичних умовах проголошення прав мало суто декларативний характер. Орлик,

підтриманий Карлом XII, вступає у спілку з Туреччиною і Кримом і на початку 1711 р. організує

спільний похід запорожців і татар проти російських військ в Україні. Проте наступ не мав успіху, і

Орлик був змушений повернутись в еміграцію.

ВИВІД ПРАВ УКРАЇНИ

- істор. документ, політ, трактат гетьмана П. Орлика, написаний 1712 на захист нац.-державних прав

укр. народу. У ньому вказується, що Україна з часів Б. Хмельницького є незалежним князівством.

Переяславська угода 1654 між моск. царем Олексієм Михайловичем та укр. гетьманом Б.

Хмельницьким, на думку автора, могла б відновити вольності і спокій в Україні, якби Росія не

порушувала її. Далі П. Орлик наводить осн. положення договору між І. Мазепою і швед, королем

Карлом XII (1709). Цей договір, за словами П. Орлика, було укладено з метою визволення України з

рос. неволі. Відповідно до нього Україна мала стати самост. д-вою, яку Карл XII зобов'язувався

обороняти. Україна ж зобов'язувалася видавати швед, війську платню, постачати харчі.

Підтверджувалося також, що І. Мазепа — «законний князь України». Наприкінці «В. п. У.» автор

застерігав, що коли Україні не буде надана незалежність, то вся Європа матиме небезпеку для своєї

свободи від Росії. «В. п. У.» використовується як джерело для вивчення віт-чиз. історії

державотворення.

37.”Українська політика” Петра 1 та його наступників.

Дізнавшись про перехід І.Мазепи на бік шведів, Петро 1 видав спеціальний маніфест, в якому

повідомив про зраду Мазепи, Україні на користь Польщі.Себе Петро 1 виставляв, як друга й

заступника українців. Гетьманом безальтернативно оберають І.Скоропадського. Мазепі церква

оголосила анафему. Петро 1 оголосив амністію всім, хто повернеться від І.Мазепи під рос владу.

Козакам що не пішли за Мазепою видавав нагороди і маєтки, а проти всіх, хто підтримував гетьмана,

розпочав жорстокий терор. Гетьманську резиденцію, Батурин, було повністю знищено. Факт

переходу частини козаків на бік шведів був використаний для ліквідації Запоріжської Січі в квітні

1709р, військами що очолював Меньшиков.

В червні 1711р Петро 1 починає Прутський похід проти Туречинни в результаті якого 12липня

1711р було підписано Прутський мирний договір, згідно з яким закріплювався контроль над

Лівобережжям з Києвом.

17липня 1709р Скоропадський надсилає цареві “Просительні статті”, але у відповідь отримує

“Рішительський указ”, від 11серпня 1709, який спрямований на поступову ліквідацію автономії

Гетьманщини. Між Скоропадським та Петро 1 була підписана угода - “Решетилівські статті”, яка ще

більше обмежувала права українців. 1709р. до гетьмана був приставлений А.Ізмайлов, який повинен

був стежити за І.Скоропадським і старшиною, і викривати зраду. 1714р. - царським указом

заборонено вивозити з Гетьманщини будь-які товари, що гальмувало розвиток торгівлі, промислів.

1720р. - заборона друкувати книги українською мовою.

27травня 1722р. - утворення Молоросійської колегії; мета — встановити остаточний контроль

над державним життям України. В опозицію став наказний гетьман П.Полуботок. Влітку 1723р він

надсилає царю Коломацькі петиції про повернення козацьких прав і вольностей, за що і потрапляю у

в'язницю у 1734р. У 1740р до влади прийшла Єлизавета, чоловіком якої був О.Розумовський. 1750

його молодший брат Кирило став гетьманом. К.Розумовський активно проводив реформи і дбав про

державні справи,хоча його права постійно обмежувалися. 1762 до влади прийшла Катерина 2.

10жовтня 1764р ліквідація гетьманської влади в Україні 1774-86 діяльність Другої Малоросійської

колегії. 1781 ліквідовано полково-сотенний устрій на Лівобережжі; 1781-83 запроваджено поділ на

намістництва, замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за рос зраском; 1783

— остаточне закріпачення українських селян; 1785 - “Жалувана грамота дворянству” (рос і

українських дворяни урівнюють в правах)

16 червня 1775 — січові укріплення зруйновані рос генералом Текелієм; 3 серпня 1775 —

маніфест про остаточну ліквідацію Січі.

38.Ліквідація Запорозької Січі.

У 1774 р. закінчилась чергова довготривала російсько-турецька війна. Петербург гучно святкував

перемогу. Проте в самій Росії спокою не було. Над Доном розгорілось повстання на чолі з Омеляном

Пугачовим. Катерина II, налякана бунтівниками, наказала нищівно їх покарати. Хоч і не відразу, але

царському війську вдалося придушити повстання.

Неспокійно було і на Запорожжі. Козаків, які поверталися переможцями з турецької війни, чекала

несподіванка. їхні споконвічні землі Катерина II щедро роздавала разом із населенням, котре там

жило, своїм улюбленцям і російським поміщикам. Запорожці занепокоїлись, що російська

імператриця нехтує їхніми вольностями. Багато хто з них почав відверто говорити про те, аби їх

відстояти силою зброї. Кошовий отаман Петро Калнишевський добре розумів, що після ліквідації

Гетьманщини (1764 р.) та автономного устрою Слобідської України (1765 р.) настала черга й

Запорозької Січі. Росія вийшла на береги Чорного моря, і Січ з окраїни опинилась мало не в центрі

так званої Малоросії і тепер стала непотрібна імперії як захисниця її південних кордонів. Катерина II,

налякана подіями на Дону, не могла терпіти козацьку республіку на Дніпрі з її демократичним

устроєм, який суперечив абсолютизму.

На Зелені свята 1775 р. фаворит Катерини II Потьомкін, який ще недавно мав за честь записатися до

Війська Запорозького простим козаком, виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації

української вольниці. Генерал Текелій отримав таємний циркуляр — розгромити Запорозьку Січ,

роззброїти і розігнати козаків, спалити дощенту всі будівлі, рухоме майно конфіскувати, а старшину

арештувати.

Стотисячне військо оточило Січ. 10 тис. козаків, які знаходились там, вирішили не чинити опору.

Частина запоріжців, перебравшись через плавні, вирушила до Дунаю, а звідти — в турецькі

володіння; решту під конвоєм було відправлено до найближчих фортець.

Московські вояки розграбували майно Січі, захопили скарбницю, зброю, прапори, реліквії, архів.

Після цього спалили Січ і навіть Покровську церкву. Козакам вдалось врятувати і вивезти до

Задунайської Січі свою найбільшу святиню — Ікону Покрови Божої Матері.

Царське військо не обмежилось Січчю. Озброєні загони рушили по козацьких зимівниках та хуторах,

виганяючи людей у села і міста, де їх переписували і прикріплювали до поміщиків.

Найтяжча доля чекала кошового Війська Запорозького 84-річного Петра Калнишевського. Його

разом з писарем Іваном Глобою і суддею Антоном Головатим вивезли до Москви й засудили до

довічного ув'язнення. П. Калнишевський пробув у в'язниці на Соловках 25 років, осліп і помер на 112

році життя.

З серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест, яким повідомляла усіх підданих Російської імперії про

ліквідацію Запорозької Січі.

39. Гетьманщина в сер 18 ст.Реформи К. Розумовського.

Гетьма́нщина — усталена в сучасній науковій літературі назва україноруської козацької держави на

землях Наддніпрянщини, Сіверщини та Поділля у 1648-1781 pp. Під цією назвою держава була

відомою переважно у народній мові того часу, у офіційних документах вона називалась Військо

Запорізьке, Князівство Руське, Мала Русь або Малоросія.

Утворилася внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини.

Очолювалася виборним гетьманом, управлялася козаками. З 1654 року, з перервами, перебувала під

протекторатом Московського царства, а згодом Російської імперії. 1667 року, в результаті

громадянської війни та Андрусівського миру між Польщею та Росією, була розділена по Дніпру на

Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування поляками козацького устрою на

Правобережжі 1699 року, продовжила існування на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону

для Росії від Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства. 1709 року, під час Великої

північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Швеції. Протягом 18 століття,

зусиллями російського уряду, поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року

наказом російської імператриці Катерини ІІ була позбавлена інститу гетьмана, а 1786 року —

козацького полкового устрою. 1765 року перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії.

К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу

європейського типу. У процесі цієї перебудови виявилися дві головні політичні течії серед вищої

козацької старшини. Одна з них, консервативна (речниками її були генеральний писар Андрій

Безбородько й генеральний підскарбій Михайло Скоропадський), намагалася, зберігаючи

традиційний козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої.

За гетьманування К.Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти,

запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських (1760—1763),

війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини. Поширилися політичні права

старшини, яка частіше брала участь у старшинських з'їздах, «зібраннях», а згодом (1763—1764) у

«Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ.

Термін «шляхетство» став офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим ішов процес

обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини

представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат тощо).

Друга політична течія, до якої належали здебільшого представники молодої старшинської

інтелігенції, що здобували часто високу освіту в Західній Європі (речником їх були брати Туманські,

зокрема Василь, майбутній генеральний писар), шукала зразків для державної перебудови своєї

країни на Заході й воліла встановити в Україні (в дусі освіченого абсолютизму) гетьманську

монархію, спадкову в роді Розумовських, але з наданням їй певних конституційних форм

парламентарного типу («Генеральні зібрання»). Ця течія набрала більшого впливу на початку 1760-х

pp., коли вона 1764 року (мабуть, за згодою К.Розумовського) зробила спробу висунути свої

домагання не лише в Україні, але й перед російським урядом.

Це пожвавлення українського політичного життя й думки було пов'язане з діяльністю самого

К.Розумовського. Він намагався — але без успіху — дістати право дипломатичних зносин, дбав про

розвиток української торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній»

(у зв'язку з проектом перенесення столиці до Батурина — цими заходами керував Г. Теплов),

реформував козацьке військо («воїнська екзерциція», за проектом полковника лубенського Івана

Кулябки та інші заходи), планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові української

науки (зокрема історії), літератури й мистецтва.

40.Гайдамаччина.Коліївщина.Опришки.

Гайдамаччина — український національно-визвольний рух проти польського гноблення на

Правобережжі України. Виник на початку 18ст на Волині і Зах.Поділлі. Спочатку гайдамаки

обмежувались розбійництвом і соціальною помстою, пізніше в їхніх діях з'явились політичні цілі.

Важливу роль в розвитку руху відігравало близьке сусідство з Запоріжжям, де вони переховувались

від переслідувань польською владою. Цілі:

 відновлення козацьких вольностей;

 звільнення від шляхетсько-магнатської залежності;

 захист прав православної церкви.

Основні події гайдамацького руху:

 1734-38 — гайдамацький рух на правобережжі.Ватажки: Верлан, Жила, Медвідь, Рудь.

 1750 — Правобережжя, частково Лівобережжя.Ватажки: Сухий, Лих, Лисий.

 1750-1759 — рух опришків на Галичині, Закарпатті та Буковині — Олекса Довбуш, В. Баюрак.

 1768 — Правобережжя (Київщина) — М.Залізняк, І.Гонта.

Коліївщина — найбільше селянсько-козацьке повстання 1768р; на Правобережжі України;

проти феодально-кріпосницького, національного і релігійного гніту Польщі. Почалося в травні

загоном невдоволених селян під проводом М. Залізняка, 19липня він захоплює Умань. Повстання

охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Головна сила Коліївщини — українські селяни;

брали участь окремі загони запоріжських козаків. Повстанці сподівалися на допомогу російського

уряду. Спочатку уряд займав позицію невтручання, але потім направив проти повстанців війська.

27Червня були по-зрадницьки захоплені Залізняк і Гонта, а в липні розбиті основні сили повстанців.

Опришки — учасники повстанського руху на Галичині, Буковині, Закарпатті проти польської,

угорської, австрійської шляхт в 17-першій половині 19ст. Символом відваги й мужності опришків

були сокири (бартки) на яких вони давали клятву. У травні 1648р вони захопили королівський замок

в Повстанці, а в липні — Санацький.