Україна крізь віки Том 13 Україна в умовах системної кризи (1946-1980-ті рр.)

Подождите немного. Документ загружается.

Рис. 93. У живому "ланцюзі". 21 січня 1990 p.

річище. У 1989 p. створено Товариство української мови імені Т.Шев-

ченка, Українське республіканське товариство "Меморіал", екологічну

асоціацію "Зелений світ", Студентське братство, відновлено Наукове

товариство імені Т.Шевченка.

Першим масовим політичним об'єднанням у республіці став На-

родний рух України за перебудову. Його створення відображало

об'єктивну необхідність економічного та політичного реформування

суспільства, національного відродження України. У лютому 1989 р.

газета "Літературна Україна" опублікувала проект програми НРУ,роз-

роблений ініціативною групою, до якої ввійшли представники Київ-

ської організації Спілки письменників України та Інституту літератури

ім. Т.ГШевченка АН УРСР. А вже у вересні того ж року відбувся

Установчий з'їзд Народного Руху України. Головою цієї організації

було обрано І.Драча, головою Секретаріату — М.Гориня. Цей широ-

кий суспільно-політичний рух об'єднав різні політичні сили, що стави-

ли собі за мету створення Української незалежної держави.

Важливою політичною акцією Народного Руху України став "жи-

вий ланцюг" між Галичиною і Східною Україною, Івано-Франківськом,

Львовом і Києвом у січні 1990 p., присвячений проголошенню 1919 р.

об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. Він продемонстрував силу

Руху і єдність України.

272

Рис. 94. О.Гончар у наметовому містечку

голодуючих студентів. Жовтень 1990 p.

Величезний вплив на подальший політичний розвиток України

справило голодування студентів у жовтні 1990 p., організоване Україн-

ської студентською спілкою та "Студентським братством". Це був,

по суті, пік протистояння комуністичної влади й опозиції. Студентська

голодівка знайшла підтримку і співчуття серед широких кіл населення,

передусім інтелігенції.

273

Таким чином, наприкінці 80-х pp. відбувся перелом у суспільній

свідомості та практиці. Національно-демократичний рух став стрімко

набирати силу, ставав усе масовішим. Комуністична партія втрачала

політичну ініціативу й змушена була пристосовуватися до якісно нової

ситуації. Восени 1989 р. першим секретарем ЦК КПУ став В.Івашко,

замінивши на цій посаді ветерана "брежнєвської гвардії" В.Щербиць-

кого. Проте стримати наростання нових політичних тенденцій і вберег-

ти тоталітарну систему від розпаду виявилося неможливо: Україна пе-

ребувала на порозі великих перемін, напередодні проголошення свого

суверенітету й утвердження незалежності.

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ

НА РУБЕЖІ 90-х р

Р

.

За роки радянської влади культура як система загальнолюдських,

духовних і матеріальних досягнень кожного народу зазнала значних

деформацій і втрат. Однобокий підхід до культуротворчого процесу

суттєво збіднив сферу культурного життя, залишивши за його рамками

все, що не вкладалося в догми класової, а згодом партійно-номенкла-

турної ідеології. Вкрай негативно позначився на стані культури залиш-

ковий принцип її фінансування. У підсумку, за даними ЮНЕСКО,

СРСР за інтелектуально-моральним рівнем посів у середині 80-х pp.

57 місце в світі.

В складних умовах перебувала освіта. Незважаючи на неодноразові

спроби реформувати цю систему, її стан не тільки не поліпшився,

а навіть погіршився. Проекти освітніх реформ 1984 та 1987-1988 pp.

були розроблені КПРС, яка, крім великої кількості гарних слів у цих

документах, майже нічого не зробила для поліпшення стану справ.

Навпаки, в цей час і далі діяв залишковий принцип фінансування

освіти, бюрократичні перепони все ще сковували її демократизацію.

На початку 90-х pp. СРСР за рівнем освіти посідав 28 місце в світі.

У 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про освіту",

що визначав школу як основу духовного та соціально-економічного

розвитку держави й передбачав кардинальні зміни в її роботі. Його

реалізація тісно пов'язувалася зі зміцненням матеріально-технічної

бази освіти, урізноманітненням форм шкільної освіти, впровадженням

у навчання новітніх досягнень науки.

Одним із найважливіших завдань школи було визнано забезпечен-

ня виконання Закону "Про мови в Українській РСР", ухваленого в

1989 р. Відтоді в республіці відкрито чи поновлено сотні шкіл з україн-

274

ською мовою навчання, організовано тисячі україномовних класів

у школах з російською мовою навчання. Освітня система стала більш

гнучкою та різноманітною. З явилася велика кількість ліцеїв, коледжів,

гімназій. Ці заклади значно урізноманітнили навчальний процес, спри-

яючи поглибленому розвитку здібностей в учнів і студентів.

Зроблені помітні кроки в справі гуманізації освіти. Значно більше

уваги стали приділяти вивченню української історії, релігії, народознав-

ства, перші зрушення окреслились у викладанні інших суспільних наук.

Кабінетом Міністрів України затверджено національну програму

"Освіта" ("Україна — ХЛІ століття'), метою якої є піднесення віт-

чизняної освіти до світового рівня. Програмою передбачена реконст-

рукція існуючої системи освіти з урахуванням політичних, економічних

і духовних змін у суспільстві, створення гнучкої системи підвищення

кваліфікації та перепідготовки всього без винятку населення й створен-

ня навчальних закладів майбутнього: університетських комплексів,

профільних академій, регіональних університетів, мережі коледжів,

ліцеїв, гімназій, шкіл і т.ін.

Зроблено перші суттєві кроки щодо перебудови вищої та середньої

спеціальної освіти. Для тіснішого зв'язку з середньою освітою

Міністерство народної освіти та Міністерство вищої і середньої спеціа-

льної освіти були злиті в одне — Міністерство освіти України. Стали

скорочуватися масштаби підготовки спеціалістів через заочну та вечір-

ню форми навчання. Розпочалася реорганізація всієї структури вищої

та середньої спеціальної освіти для наближення її до практики

суспільного життя. Розгорнувся перехід на триступеневу підготовку —

бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд із державними, виникли навчальні

заклади, які базуються на інших формах власності. Вузи стали більш

автономними в своїй діяльності.

Останніми роками зроблено такі важливі кроки в царині освіти,

як відновлення діяльності Києво-Могилянської академії, відкриття в

Києві Національної академії управління, Академії фінансистів у

Донецьку, низки нових університетів. У республіці розгорнулася робо-

та з акредитації вищих навчальних закладів, переходу їх на українську

мову викладання. Однак проблемою проблем залишається фінансуван-

ня. І на початок 90-х pp. видатки на підготовку одного спеціаліста у

розвинутих країнах були в 5-6 разів більшими, ніж в Україні.

Провідним науковим центром залишалася Академія наук України.

Однак і в ній нагромадилися серйозні проблеми. Орієнтація на при-

кладні розробки супроводжувалася падінням престижності фундамен-

тальних досліджень. При цьому понад 90% нових технологічних роз-

робок не впроваджувалось у виробництво. Серйозною вадою в науці

275

України був її поділ на академічну, зосереджену у вищих навчальних

закладах та галузеву. Низький рівень фінансування створював великі

труднощі й у достатньому матеріально-технічному та кадровому забез-

печенні науки. Окремі інститути втратили останнім часом 50-60%

свого кадрового складу.

Загальна чисельність наукових кадрів у республіці на початок

90-х pp. становила близько 300 тис. чоловік, що вдвічі більше, ніж у

Франції. З них понад 80 тис. — доктори й кандидати наук. Проте

наукові результати набагато нижчі, ніж у Західній Європі та Америці.

Загалом же спостерігалося падіння професіоналізму значної маси

наукових співробітників. Давалися взнаки брак здорового суперництва,

творчих дискусій, чесного й відкритого обміну думками, одностороння

орієнтація української науки на російську під вивіскою "всесоюзна"

й ізоляція від європейської та світової науки. Погана технічна оснаще-

ність наукових лабораторій, стрімке зниження життєвого рівня й соціа-

льна незахищеність призвели до виїзду багатьох учених за рубіж для

роботи за контрактом на тривалий час, а то й назовсім. Щороку внаслі-

док міграції Україна втрачала близько 10 тис. дипломованих спеціа-

лістів. Особливо відчутні втрати серед генетиків, фізиків-теоретиків,

фізіологів, біохіміків. Зростав і внутрішній "відплив умів". Останнім

часом понад 20% науковців перейшли до комерційних структур.

Такий стан у науці не давав надії на швидкий вихід України з кри-

зи, хоча чимало вчених самовіддано працювали в цьому напрямі. Пере-

будовувалася робота Академії наук, змінювалися пріоритети. Йшло

перегрупування наукових сил. Створено Міністерство України у спра-

вах науки і технологій, стала діяти Українська наукова асоціація

(УНА), покликана сприяти відродженню української науки та виве-

денню її на світовий рівень. Засновані Академія наук вищої школи,

Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія

мистецтв, Академія правових наук, низка інших галузевих академій.

Виник ряд дослідних інститутів та центрів як громадських об'єднань

науковців, наукових товариств.

Процеси оновлення широко охопили також українську літературу

й мистецтво. Письменство поступово звільнялося від облуди комуніс-

тичної ідеології. Йшла переоцінка суспільних ідеалів, історичних явищ.

Центральне місце посіла публіцистика, що пов'язано з високим рівнем

політизації суспільних процесів. Слід відзначити наповнену високим

громадянським змістом творчість І.Драча, Д.Павличка, І.Дзюби,

Р.Лубківського, Р.Іваничука, О.Мусієнка, С.Плачинди, Ю.Щербака

та ін. Широко розгорнув публікації з призабутої спадщини академік

М.Жулинський.

276

У 80-х-на початку 90-х pp. до читача прийшли із забуття твори

М.Грушевського, В.Винниченка, М.Куліша, М.Хвильового, М.Зеро-

ва, О.Олеся, Є.Маланюка, Г.Косинки, Є.Плужника, зачинателя ново-

го напряму в монументальому живописі художника Г.Синиці та ін.

Повернуто народові твори В.Стуса, І.Світличного, Є.Сверстюка,

Ігоря й Ірини Калинців, В.Голобородька та інших, чия діяльність у

відстоюванні української культури та мови за брежнєвських часів була

розцінена як "націоналістична" та "антирадянська". Повернувся на

рідну землю письменник і правозахисник М.Руденко. Чимало пись-

менників включилися в політичне життя і, ставши народними депутата-

ми різних рівнів, і далі відстоювали свободу творчості, права Україн-

ської держави, її мови та культури.

"Материкова" українська культура збагачувалася надбаннями

українців з усього світу. В Україні постійно розширювалися можливості

для ознайомлення з творчістю літераторів і митців української діаспо-

ри — В.Барки, УСамчука, І.Багряного, О.Ольжича, О.Теліги,

Ю.Липи, О.Лятуринської, В.Курилика, Г.Крука, Г.Мазуренко,

В.Ткач, М.Бідняка, П.Цимбалюка, В.Цимбала, К.Колотило, А.Руд-

ницького, І.Соневицького. В українську культуру повернулося ім я

видатного танцівника, хореографа, теоретика класичного балету

С.Лифаря та багатьох інших митців.

Культурний потенціал західної української діаспори органічно

вплітається в культивовану народом систему національних духовних

цінностей і надбань. Цей потенціал, створюваний десятиліттями,

досить високий. У західному світі діє розгалужена мережа українських

новітніх наукових і культурних закладів, мистецьких колективів,

газет і журналів. Велика кількість їх створена завдяки щедрій добро-

творчій діяльності таких відомих наших земляків-меценатів,

як П.Яцик, Е.Гуцуляк, Ю.Ємець з Канади, О.Воскобійник, В.Бара-

нецький, А.Лисий, подружжя Н. та І.Даниленків зі США, М.Гоян

із Австралії та ін.

Поступово поверталися в Україну культурні цінності, які з тих

чи інших причин опинилися за рубежем. Для цього створена й активно

діє Національна комісія. Лише останніми роками її зусиллями

в Україну повернуто частину історико-культурних документів, що пере-

бували в Москві. Повернулася в Україну й колекція мистецьких творів

художника М.Андрієнка. Тепер уже також на рідній землі архівні

матеріали сучасного українського письменника В.Барки (США).

Отримано також окремі праці української художниці з Америки

Л.Морозової, вченого та дослідника В.Січинського. Однак величезна

кількість скарбів української культури, національних святинь усе ще

277

Рис. 103. Платівка від вбрання. Золото. IV ст. до Н.Х.

Куль-Оба. Переховується в Ермітажі

286

J

перебуває за межами держави, передусім у Росії, повернення їх стано-

вить неабиякі труднощі.

Суперечливі процеси спостерігались у сфері періодичної преси.

На початку 90-х pp. в Україні виходило 892 періодичні видання, що

розповсюджувалися на всій її території, та 2015 місцевих. Однак їх

тираж неухильно падав, а ціни так само неухильно зростали.

Обнадійливі зрушення стали помітними в театрі, кінематографі,

образотворчому мистецтві, музиці. У 1991 р. утворено Всеукраїнську

музичну спілку, покликану сприяти розвиткові музичної культури

українського народу. В Україні діяли 43 концертні організації, 139 ху-

дожніх колективів.

У 90-і pp. започатковано велику кількість фестивалів та конкур-

сів — оперного мистецтва, органної та фортепіанної музики, піаністів

та скрипалів. Популярність здобули такі фестивалі, як "Червона Рута",

"Пісенний вернісаж', "Зірки світового балету", "Чумацький шлях",

"Всі ми діти твої, Україно" та ін.

Поступово відроджувалося українське кіно. Створювалися украї-

номовні фільми. Розпочато підготовку власних режисерів і сценаристів.

У кінці 80-х - на початку 90-х pp. у республіці були створені фільми,

які здобули міжнародне визнання: "Лебедине озеро. Зона' (С.Парад-

жанов, Ю.Іллєнко), "Голод-33" (О.Янчук, С.Дяченко, Л.Танюк).

Фільм "Лебедине озеро. Зона" в 1990 р. вперше в історії українсько-

го кіно одержав нагороди найпрестижнішого в світі кінофестивалю

в Каннах. Фільми, створені на державних та незалежних кіностудіях

України, брали участь у кінофестивалях, реалізувалися на внутрішніх

та міжнародних кіноринках.

Протягом останніх років умови творчої свободи значно розширили

стильові й тематичні межі в театральному мистецтві. Йшли інтенсивні

пошуки найефективніших організаційно-творчих і економічних струк-

тур, утверджувалася творча самостійність художніх колективів. Поряд

із державними, з'явилися в Україні й недержавні театри. Незважаючи

на великі економічні труднощі, театр користувається великою попу-

лярністю в публіки. Приблизно 40 тис. щорічних вистав відвідує май-

же 20 млн. глядачів.

Розвиток театрального мистецтва кінця 80-х-початку 90-х pp.

пов'язаний із новаторською діяльністю таких режисерів, як І.Борис,

РВіктюк, С.Данченко, С.Моисеев, В.Петров, Б.Шарваркота ін. Сві-

тове визнання й славу здобув своєю творчістю Р.Віктюк, який спершу

працював у Львові, а згодом — у Москві. За визнанням найавтори-

тетніших діячів театру та його дослідників, Р.Віктюк як режисер-нова-

тор, по суті, визначає театральну естетику XX ст.

287

Рис. 104. В.З'шкевич

288

Рис. 105. Є .Мірошниченко

Характерною рисою українського образотворчого мистецтва став

вільний розвиток усіх стилів і жанрів, широка популяризація його шля-

хом улаштування всеукраїнських, обласних, групових та персональних

виставок, активна діяльність десятків новостворених галерей. Відрод-

жувалася в Україні й пісенна творчість, розвивалася українська пісня.

Плідно працювали композитори О.Білаш, І.Карабиць, О.Мороз,

А.Горчинський. Публічна репрезентація творчих пісенних набутків

здійснювалася на таких фестивалях, як 'Червона рута", "Пісенний вер-

нісаж". Нові пісні дарували глядачам і слухачам О.Білозір, М.Гнатюк,

П.Дворський, Т.Петриненко, Н.Матвієнко, І.Білик, Т.Повалій,

В.Шпортько, С.Ротару, В.Зінкевич, А.Кудлай, В.Білоножко,

П.Зібров та інші майстри естрадного мистецтва.

Відродження духовності українського народу значною мірою пов'я-

зано з відродженням релігії й Церкви, збереженими ними загально-

289