Україна крізь віки Том 13 Україна в умовах системної кризи (1946-1980-ті рр.)

Подождите немного. Документ загружается.

союзнареспубліка самостійно здійснює державну владу на своїй тери-

торії. Проте навіть із формального погляду стаття 76 знецінювалася

тим, що п.12 статті 73 відносив до відання Союзу РСР, крім переліче-

них, ще й "інші питання загальносоюзного значення".

Союзні міністерства й відомства, зміцнюючи свої позиції, ігнорува-

ли потреби та інтереси республіки, нехтували питаннями соціального

розвитку, охорони навколишнього середовища й т.ін. Апарат уп-

равління зростав у країні щороку на 300-500 тис. чоловік, становлячи

в кінці 80-х pp. майже 18 млн. чоловік. Лише за 1975-1985 pp.

кількість союзно-республіканських і союзних міністерств, відомств і

державних комітетів в УРСР збільшилася приблизно на 20,0%. Усе це

призводило до непомірного розбухання управлінського апарату, вузь-

копрофільності міністерств і виконання ними функцій оперативного

керівництва об'єднаннями та підприємствами. При цьому зростала

кількість інструкцій, регламентів та інших актів, які були недостатньо

впорядкованими, а тому малоефективними. Як наслідок — загострили-

ся суперечності між відомчими та місцевими, регіональними, суспільни-

ми інтересами, а в підсумку — посилилося прагнення республік

до справжньої економічної самостійності, до справжнього державного

суверенітету.

АГРАРНА ПОЛІТИКА

І СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Гострі проблеми постали перед сільським господарством. На розви-

ток цього сектора економіки виділялися значні капітальні вкладення.

За роки дев'ятої п'ятирічки вони становили 24,6 млрд. крб., десятої —

29,2 млрд., одинадцятої — 31,1 млрд. їх частка в загальному

обсязі капітальних вкладень у народне господарство УРСР становила

в 1971-1975 pp. - 28,0%, 1976-1980 - 28,0%, 1981-1985 -

27,0%. За роки одинадцятої п'ятирічки споживання електроенергії в

галузі зросло проти 1966^-1970 pp. у 3,6 раза, постачання мінеральних

добрив — у 2,6 раза.

Кількість тракторів (у фізичних одиницях) підвищилась у 1,4 раза;

вантажних автомобілів — у 1,5 раза. Загальна площа меліорованих

земель збільшилася з 1,9 млн. гектарів до 4,7 млн. гектарів, а їхня пи-

тома вага в сільськогосподарських угіддях — з 4,5 до 11,3%. Проте

належної віддачі од затрачених капітальних вкладень і матеріальних ре-

сурсів не одержано, показник фондовіддачі в 1981-1985 pp. зменшив-

ся проти 1966-1970 майже на 60,0%. Темпи технічного переозброєння

174

175

сільського господарства й нарощування основних фондів помітно

випереджали темпи приросту виробництва продуктів землеробства

й тваринництва. У першій половині 80-х pp. сільськогосподарське

виробництво збільшувалось у республіці в середньому на 0,47%

щорічно.

Заради справедливості відзначимо, що Україна в цілому задоволь-

няла власні потреби в продовольчій продукції. У республіці виробляло-

ся 60,0% союзного обсягу цукру, 44,0% — соняшника, 36,0% —

плодів і ягід, 30,0% — овочів, понад 27,0% — плодоовочевих кон-

сервів, значна частина зерна. Тут вироблялося 23,0% союзного обсягу

м'яса (в забійній вазі), зокрема, 25,0% свинини, 24,0% яловичини й

телятини, близько 24,0% птиці; 26,0% тваринного масла, майже

20,0% сиру та бринзи тощо. Частка ввезення продовольчої продукції

залишалася незначною, не перевищуваючи й 2,0%. Та це була найслаб-

ша ланка господарського організму, найбільш занедбана ділянка еко-

номічного життя. Збільшення капітальних вкладень становища не

змінили, колгоспно-радгоспне виробництво постійно пробуксовувало.

Ні дотації колгоспам і радгоспам, ні певні пільги для села, наприклад,

знижений розмір плати за фонди для радгоспів, пільгові тарифи спожи-

вання електроенергії тощо, не могли покрити давніх боргів. Водночас

відбувалося подорожчання техніки, запасних частин, нафтопродуктів,

будівельних матеріалів. За роки восьмої та дев'ятої п'ятирічок середні

відпускні ціни на основні види засобів виробництва, що постачалися

сільському господарству, зросли на 35,0%, а з окремих видів продук-

ції — в 1,5 раза.

На початку 80-х pp. було проведено чергову зміну системи управ-

ління сільським господарством. У 1982 р. в районах та областях рес-

публіки утворилися агропромислові об'єднання, покликані подолати

відомчі бар'єри. Ще через кілька років, восени 1985, в агропромисло-

вий комплекс країни ввійшли системи Міністерства хлібопродуктів

СРСР, Міністерства рибного господарства СРСР, Міністерства

меліорації і водного господарства СРСР, Державного Комітету СРСР

по лісовому господарству, а також Центросоюзу (зі збереженням прав

і функцій, передбачених його Статутом). Діяльність підприємств та

організацій названих міністерств і відомств планувалася й фінансувала-

ся як єдине ціле з системою Держаґропрому СРСР, хоча в них зали-

шалася колишня відомча приналежність.

Інші міністерства, що випускали засоби виробництва, постачали

ресурси для АПК, координували свою роботу із системою Держаґро-

прому СРСР. Але ці заходи адміністративного характеру не могли за-

безпечити належної інтеграції сільського господарства з переробною

І

176

промисловістю, подолати хронічне відставання колгоспно-радгоспного

виробництва.

По суті, нічого не змінилося. Керівництво аграрним сектором еко-

номіки, як і раніше, відзначалося жорсткою регламентацією, некомпе-

тентністю. Партійні органи та апарат аґропрому диктували селянам

майже все: що і де сіяти, як і коли збирати. Вони сковували та обмежу-

вали самостійність громадських господарств, не давали можливостей

для розвитку особистої, приватної ініціативи. У цьому зв'язку показо-

вим був виступ на XXVII з'їзді КПРС голови колгоспу імені С.Кіро-

ва Херсонської області Д.Моторного, котрий сказав: "Проблем на селі

немало, і в їх розв язанні багато що повинно дати удосконалення

управління агропромисловим комплексом. Це дуже хороша справа.

Але важливо, щоб із зміною вивісок повсюдно сталася зміна стилю

і методів роботи, щоб не переносилися в нові умови минулі помилки,

щоб РАПО не було конторою, що плодить папери..." Такої зміни сти-

лю і методів праці не відбулося, та й не могло відбутися: система дире-

ктивного управління господарством органічно не сприймала самостій-

ності, ініціативи виробників, низових ланок економічного механізму.

Негативні тенденції стрімко наростали. Темпи приросту продукції

сільського господарства зменшувалися, що примусило розробити спе-

ціальну Продовольчу програму. Ухвалена навесні 1982 p., широко роз-

рекламована, вона практично залишилася невиконаною. Наведемо

лише кілька прикладів, які свідчать про це. На одинадцяту п'ятирічку

перед сільським господарством України ставилося завдання довести

середньорічне валове виробництво зерна до 51-52 млн. тонн, збирання

цукрового буряка — до 57 млн. тонн, при цьому врожайність зернових

мала становити 35-40 центнерів з гектара, цукрових буряків —

до 320 центнерів з гектара.

Протягом 1981-1985 pp. фактичний збір зерна в республіці стано-

вив щорічно 39,3 млн. тонн, цукрового буряка — 53,9 млн. тонн, вро-

жайність зернових — 24,3 центнерів з гектара, цукрових буряків —

259 центнерів з гектара. Не виконувалися завдання з розвитку тварин-

ництва: щорічне виробництво м'яса (в забійній вазі) планувалося дове-

сти до 3,9 -4,1 млн. тонн, фактично вироблялося 3,7 млн. тонн; щорічне

виробництво молока передбачалося збільшити до 22,5-23,0 млн. тонн,

насправді вироблено 21,8 млн. тонн. Життя показало, що жодні

програми, які ґрунтуються на старих формах господарювання, віджи-

лих методах управління, не здатні вивести економіку країни з глухого

"застійного" кута.

Певні зміни сталися в соціальному розвитку села. Протягом 1965-

1985 pp. оплата праці колгоспників зростала більш швидкими темпами,

177

178

ніж робітників і службовців. За досліджуваний період середньомісячна

оплата праці в колгоспах УРСР збільшилася в 2,7 раза (до 134 крб.),

у радгоспах — у 2,3 раза (до 163 крб.). Розрив у оплаті праці сільсь-

когосподарських і промислових працівників, таким чином, скоротився

до 20,0-46,0%. У розрахунку на одного члена сім'ї реальні прибутки

колгоспників перевищили реальні прибутки робітників і службовців

УРСР. У цілому ж важка фізична праця, сезонний характер виробниц-

тва, брак належних побутових умов і т.ін. призвели до значного відпли-

ву населення із сільської місцевості. Концепція так званих "неперспек-

тивних" сіл, підхоплена офіційними особами, підкріплена практичними

заходами, прирекла на вимирання чимало українських сіл. Обстежен-

ня, проведені ЦСУ УРСР та Інститутом економіки АН УРСР, пока-

зали, що за 19/0-1984 pp. кількість сіл в Україні скоротилася більш

як на / тис. Відплив молоді став причиною того, що частка пенсіонерів

серед сільського населення збільшилася.

З кінця 60-х pp. посилилася тенденція до зближення рівнів опла-

ти праці робітників та інженерно-технічного персоналу. На середину

80-х pp. різниця становила всього 10,0%, а в окремих галузях проми-

словості інженери в середньому одержували навіть менше, ніж робітни-

ки. Зменшилася різниця в оплаті праці високо- та малокваліфікованих

робітників, що стримувало професійне зростання робітничого класу.

Слід вказати, що посилення зрівнялівки негативно позначилося на

результатах трудової діяльності, матеріальній зацікавленості праців-

ників.

У цей період зросла середньомісячна зарплата робітників, служ-

бовців та оплата колгоспників у громадському господарстві. З 1 січня

1983 р. було трохи збільшено розмір надбавки до пенсії за віком, за

безперервний стаж роботи на одному підприємстві, в установі чи орга-

нізації. Проте значна частина пенсіонерів із числа робітників, служ-

бовців і, особливо, колгоспників одержувала мізерну пенсію, якої ледве

вистачало для скромного існування. У важкому становищі перебували

сім'ї, що втратили годувальника, одинокі матері та інваліди, котрі по-

требували більш відчутної підтримки з боку держави. За офіційною

оцінкою, понад 40 млн. громадян СРСР одержували менше від про-

житкового мінімуму, тобто, фактично перебували за межею бідності.

Свого часу И.Сталін висунув положення про те, що зростання спо-

живання (купівельної спроможності) трудящих постійно випереджує

зростання виробництва, штовхаючи його вперед. Ця теза мала теорети-

чно "обґрунтувати' хронічне відставання виробництва предметів спо-

живання та виправдати товарний голод, черги й т.ін. Така "перевага"

соціалізму над капіталізмом, незважаючи на подальшу критику культу

179

Рис. 39. Мільйонна машина запорізького автомобільного заводу "Комунар". 1975 р.

особи, глибоко вкорінилася в радянську дійсність і дається взнаки ще й

донині. Загострилася житлова проблема: кожна п'ята міська сім'я

перебувала в черзі на поліпшення житлових умов. Протягом 1971-

19/5 pp. було введено в дію 97,7 млн. кв. м житла, 1976-1980 —

90,8 млн., 1981-1985 — 92,2 млн. За роки восьмої п'ятирічки в Ук-

раїні збудовано 1 млн. 987 тис. квартир, дев'ятої — 1 млн. 912 тис,

десятої — 1 млн. 718 тис, одинадцятої — 1 млн. 688 тис. Кількість

осіб, які поліпшили свої житлові умови, також зменшувалась: у 1966-

1970 pp. — 8,9 млн. чоловік, 1971-1975 — 8,6 млн.. 1976-1980 -

7,8 млн., 1981-1985 — 7,7 млн. На низькому рівні перебували систе-

ма охорони здоров'я, побутове обслуговування населення, зменшились

асигнування на розвиток освіти, науки й культури.

Криза в економіці — один із проявів тієї моделі соціалізму, яка ба-

зувалася на радянському тоталітаризмі, на всевладді партійно-держав-

них структур. Ця криза показала, що старі методи й принципи госпо-

дарювання неспроможні забезпечити прогрес суспільства; що без по-

шуку нових форм економічної діяльності, без конкурентності й вільної

ініціативи неможливо досягти вагомих позитивних зрушень; що прак-

тика жорсткого диктату центра й відвертого ігнору-

вання інтересів республік повністю

скомпрометована самим

життям.

§4. Особливості

культурного життя

СТАН ОСВІТИ І НАУКИ

Процеси, що відбувалися в економіці України, неодноразові спроби

реформ не могли не позначитися на сфері культурного життя. Особли-

ва увага приділялася освіті, яку партія традиційно розглядала як части-

ну ідеологічної системи. Згідно із Законом "Про зміцнення зв язку

школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти

181

Рис. 41. Та/шновитий педагог і вчений, директор середньої школи с.Павлиш

на К'іровоградщині В.Сухомлинський. 1969р.

в СРСР" від 25 грудня 1958 р. було розпочато реформування школи.

Семирічні й десятирічні школи були перетворені на восьмирічні

(обов язкові) та одинадцятирічні загальноосвітні трудові політехнічні з

виробничою практикою, що нагадувало попередні уніфіковані трудові

школи. Випускники середніх шкіл, за винятком 20% кращих учнів,

були зобов'язані відпрацювати принаймні два роки перед вступом

до вищих навчальних закладів.

Після приходу до влади Л.Брежнєва ця реформа, як й інші рефор-

ми М.Хрущова, була фактично згорнута, хоча окремі її елементи зали-

шилися. Збереглася, зокрема, загальна обов'язкова 8-річна освіта,

не була відновлена плата за середню та вищу освіту, українська мова

й література вже не були обов'язковими для вивчення в російських

школах УРСР.

З 1956 р. в республіці стали діяти школи-інтернати, а з 1960 —

школи подовженого дня. З 1966 р. відповідно до рішень XXIII з'їзду

КПРС розпочалося впровадження загальнообов язкової десятирічної

освіти. Одночасно посилювалася централізація управління освітою.

В 1969 р. було створено Міністерство освіти СРСР, яке взяло ряд

182

Рис. 42. Кращі учениці київського профтехучилища №12 ім. В.І.Кудряшова. 1977р.