Україна крізь віки Том 13 Україна в умовах системної кризи (1946-1980-ті рр.)

Подождите немного. Документ загружается.

Хрущовська "відлига", таким чином, трохи розкріпачила творчий

потенціал українського народу, сприяла піднесенню гідності та са-

мосвідомості українців, збереженню.й примноженню духовних і мо-

ральних сил для подальшої боротьби. її досягнення були значною мірою

знівельовані наступом неосталінізму, що розпочався в середині 60-х pp.

Поворот до неосталінізму спричинив радикалізацію політичних

настроїв частини шістдесятників і виникнен-

ня такого явища, як диси-

дентство.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

ПОСИЛЕННЯ

КОНСЕРВАТИВНИХ

ТЕНДЕНЦІЙ

*2*

§1. Верхівковий переворот

ВШАНУВАННЯ

ЮВІЛЯРА

У жовтні 1964 р. обірвалася політична біографія М.Хрущова, кот-

рий першим посягнув на, здавалося б, непохитний авторитет диктато-

ра. Тієї осені М.Хрущов став пенсіонеорм союзного значення, зайняв-

шись буденними сімейними справами. Ного запал і кипуча енергія, що

сколихнули суспільство, вимагали простору й державних масштабів.

Але доля вчинила по-іншому: йому довелося доживати віку на неве-

ликій дачці, розташованій поблизу селища Петрово-Дальнє, що під

Москвою.

А ще кілька місяців тому з усіх кінців країни, з усього світу до ньо-

го летіли вітальні телеграми: від робітників, колгоспників, інтелігенції,

від партійних комітетів і громадських організацій, від прем'єрів і прези-

дентів. Борець проти культу творив власний культик — "нашого доро-

гого Микити Сергійовича". За його "порадами" сільські трудівники

відводили кращі землі республіки під посіви "цариці полів". Будівники

Київської ГЕС "радилися" з М.Хрущовим про те, як краще організу-

вати роботи на спорудженні ще одного ступеня Дніпровського каскаду

гідроелектростанцій. За старою традицією, на зборах і засіданнях при-

сутні обирали до почесної президії "Президію ЦК КПРС на чолі з не-

втомним борцем за мир і комунізм товаришем М.Хрущовим". А в на-

роді росло здивування, дедалі частіше зринало запитання: невже все

повторюється? Невже мав рацію поет, коли писав:

Того не знали до пуття

Ні літописець, ні міністр-ледащо,

Як воскресав дракон із небуття

І як він голуба ловив у пащу.

Не знали навіть слуги та раби,

Які стояли в охороні:

Драконами ставали голуби,

Як тільки опинялися на троні.

136

Рис. 28. Серед "цариці полів".

ЄДолинюк ділиться досвідом вирощування кукурудзи

з пензенськими колгоспниками. 1961 р.

У квітні 1964 р. першому секретареві ЦК КПРС М.Хрущову

виповнилося сімдесят. У привітанні ювілярові, підписаному ЦК

КПРС, Президією Верховної Ради СРСР і Радою Міністрів СРСР,

мовилось: "У роки минулого, справді великого десятиріччя в нашій

країні були здійснені колосальні перетворення у промисловості і сільсь-

кому господарстві, у керівництві економікою, які забезпечили високі

темпи розвитку народного господарства. Партія і весь радянський

народ знають, з якою енергією, з яким видатним організаторським

талантом і знанням справи займаєтеся Ви, Микито Сергійовичу,

назрілими питаннями господарського і культурного будівництва, роз-

витку науки і техніки, удосконаленням суспільних відносин, питання-

ми комуністичного виховання радянських людей".

А в привітанні ЦК Компартії України, Президії Верховної Ради

УРСР та Ради Міністрів УРСР говорилося: "Минуло славне деся-

тиріччя з того часу, як Ви очолили Центральний Комітет КПРС,

Уряд Радянської країни. Це були воістину роки великих дерзновенних

звершень. Під мудрим керівництвом ленінського Центрального

Комітету і Вашим особисто народи нашої Вітчизни, тісно згуртовані

137

навколо КПРС, здобувають все нові і нові історичні перемоги в будів-

ництві комунізму".

У зв'язку з ювілеєм у Кремлі відбулося вручення М.Хрущову уря-

дової нагороди — ордена Леніна та медалі 'Золота зірка'. На фото-

графії, вміщеній на першій сторінці "Правды , зафіксовано урочистий

момент: щасливий М.Хрущов, усміхнений Л.Брежнєв, з широкими

усмішками — М.Підгорний, М.Суслов, О.Косигін, інші керівники.

У своїй промові з нагоди вручення високої нагороди Л.Брежнєв гово-

рив про славне життя ювіляра, про його величезні заслуги перед

партією і народом. Після закінчення промови, відзначалося в газетно-

му звіті, в залі вибухнула овація. "І ось на грудях Микити Сергійовича

над трьома зірками Героя Соціалістичної Праці засяяла Золота зірка

Героя Радянського Союзу. За старовинним російським звичаєм

Л.І.Брежнєв обнімає і тричі цілує М.С.Хрущова .

Ця сцена, майстерно розіграна Л.Брежнєвим, повинна була проде-

монструвати монолітність керівництва й повну підтримку політики пер-

шої людини в ньому, стати зворушливим виявом любові й пошани до

"видатного діяча Комуністичної партії і Радянської держави, міжна-

родного комуністичного і робітничого руху, мужнього борця проти

імперіалізму, за мир, демократію, національну незалежність і соціа-

лізм '. А за спиною ювіляра вже плелося павутиння змови: через яки-

хось півроку його скинуть і про нього забудуть.

Існує кілька версій з приводу того, хто виступав натхненником ти-

хого перевороту. Одні називають Л.Брежнєва, інші — М.Суслова,

дехто — О.Шелепіна, котрі активно домагалися повалення невгамов-

ного реформатора. Так чи інакше, але роль Л.Брежнєва в цій справі бу-

ла далеко не останньою. Він народився в грудні 1906 р. в с.Кам'янсь-

ке (тепер — м.Дніпродзержинськ). З 1921 р. працював робітником,

навчався в Курському землевпорядно-меліоративному технікумі.

З 1927 р. — землевпорядник у Білорусії, завідувач районного земле-

впорядного відділу на Курщині та Уралі. В 1935 р. закінчив мета-

лургійний інститут і став інженером на Дніпропетровському мета-

лургійному заводі. У 1936-1937 pp. очолював Дніпродзержинський

металургійний технікум. У травні 1937 р. обраний заступником голови

Дніпродзержинської міської ради. Через рік — завідувач відділу, а

згодом — секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У. В роки війни

був політпрацівником, у 1945-1946 pp. — начальником політуп-

равління Прикарпатського військового округу. Влітку 1946 р. обраний

першим секретарем Запорізького, а восени 1947 р. — Дніпропет-

ровського обкомів партії. У 1950-1953 pp. — перший секретар ЦК

КП Молдавії. Кілька місяців був заступником начальника Головного

138

Рис. 29. М.Підгорний. Київ, лютий 1962 p.

політуправління Радянської армії і ВМФ. На початку 1954 р. став

другим, влітку 1955 р. — першим секретарем ЦК КП Казахстану.

В лютому 1956 р. обраний секретарем ЦК КПРС, у червні 1957 р. —

членом Президії ЦК КПРС. У 1960-1964 pp. — Голова Президії

Верховної Ради СРСР.

Серед тих, хто готував змову, був також М.Підгорний, який реаль-

но претендував на посаду першого секретаря ЦК КПРС. Ми вже за-

значали, що М.Хрущов високо оцінював ділові та особисті якості

М.Підгорного, активно сприяючи його службовому просуванню.

За свідченням французького журналіста М.Татю, своїми ймовірними

наступниками М.Хрущов восени 1963 р. назвав Л.Брежнєва, М.Під-

горного та О.Косигіна. Але він, зрозуміло, не чекав удару в спину, та

ще й так скоро.

Отже, ще одна коротка довідка. М.Підгорний народився 1903 р. в

м.Карлівка на Полтавщині. Юнаком розпочав трудову діяльність, брав

участь у створенні місцевої комсомольської організації. З 1923 р. нав-

чався в Києві, в 1930 вступив у ВКП(б). У 30-і pp. працював на під-

приємствах цукрової промисловості республіки. На початку 1939 р.

став заступником наркома харчової промисловості УРСР, навесні

1940 — заступником наркома харчової промисловості СРСР. У 1942-

1944 pp. очолював Московський технологічний інститут харчової про-

мисловості. В 1944 р. повернувся в Україну, зайнявши посаду наркома,

а згодом — представника Ради Міністрів УРСР при уряді СРСР.

139

У 1950 р. обраний першим секретарем Харківського обкому партії.

З 1953 до 1957 р. — другий, а в 1957-1963 — перший секретар

ЦК Компартії України. Влітку 1963 р. став секретарем ЦК КПРС,

взявши активну участь в усуненні від влади М.Хрущова. Саме через

М.Підгорного йшла "обробка" найвищих партійних функціонерів

України напередодні жовтневого пленуму ЦК КПРС.

Відомо, наскільки критично сучасні дослідники оцінюють політич-

ну діяльність Л.Брежнєва. Про нього пишуть як про сіру й невиразну

особистість, що зовсім не відповідала ролі керівника великої держави.

На відміну од М.Хрущова, він був надзвичайно обережним, консерва-

тивним, не допускав різких поворотів та глибоких змін. Г.Воронов пря-

мо каже, що Л.Брежнєв — посередність. О.Бовін твердить, що

Л.Брежнєва важко назвати великим політичним діячем. П.Шелест

вважає, що об'єктивної необхідності замінювати Хрущова Брежнєвим

не було: "Це моє тверде переконання, хоча і сам брав участь в тому,

що сталося .

Не менш критичні оцінки звучать на адресу іншого партійного ліде-

ра, чия біографія тісно пов'язана з Україною, — М.Підгорного. Так,

Ф.Бурлацький розглядає цього політика як простого підручного, слух-

няного виконавця волі патрона. М.Гефтер висловлюється ще катего-

ричніше: "...це безмовна, але небезпечна нікчемність..." Історик В.Са-

вельев пише про те, що М.Підгорний — із покоління керівників,

яке було виховано в умовах командно-адміністративної системи; він із

тих виконавців, що не звикли приймати самостійні рішення. Можливо,

саме тому Л.Брежнєв і М.Підгорний спочатку влаштовували як

реформаторів, так і неосталіністів. Але, ставши при владі, Л.Брежнєв

виявив неабияку політичну спритність, позбувшись усіх можливих

суперників.

ПОВАЛЕННЯ

РЕФОРМАТОРА

Падіння М.Хрущова не було ні раптовим, ні випадковим. За

свідченням Г.Воронова, який обіймав посаду першого заступника Голо-

ви Бюро ЦК КПРС по РРФСР, це звільнення готувалося приблизно

рік. Про ретельну підготовку акції свідчать також інші її учасники, зо-

крема колишні Голова КДБ В.Семичастний та Голова Комісії Ради

Міністрів СРСР із зовнішньополітичних питань В.Новиков. Тодішній

перший секретар ЦК Компартії України П.Шелест згадував, що в

двадцятих числах червня йому зателефонував М.Підгорний, добиваю-

140

чись невідкладної зустрічі. На початку липня П.Шелест зустрічався в

Криму з Л.Брежнєвим і М.Підгорним, які скаржилися, що М.Хру-

щов з ними не рахується, що він став дратівливий, приймає необдумані

рішення й т.ін.

П.Шелест мовчки погоджувався, хоча й здогадувався, що ' заду-

мується якась ну не змова, а бодай політична прочуханка для Микити

Сергійовича..." Після від'їзду М.Хрущова до Криму, у відпустку, спра-

ва посунулася швидше, тим паче, що всю роботу щодо підготовки чер-

гового пленуму ЦК й засідань Президії ЦК КПРС М.Хрущов тим-

часово доручив М.Підгорному. За словами П.Шелеста, це була бруд-

на політична гра: "Повсюди брехня, облуда, мерзота... І все це — задля

влади! Підлотно... 1 я почував себе негідником. Але відступати

не можна. Пан чи пропав!.."

Із спогадів сучасників відомо, що Л.Брежнєв і М.Підгорний

зустрічалися з деякими членами уряду. Пізніше почалася "обробка"

всіх без винятку членів ЦК КПРС. Так, П.Шелесту доручалося по-

розмовляти з цілою групою комуністів (36 осіб) від України. Перего-

вори велися обережно, натяками, про усунення М.Хрущова від вла-

ду — жодного слова. У верхах з'ясовувалися можливості арешту чи

навіть фізичного знищення "Першого', як твердить В.Семичастний.

Про один із планів повалення М.Хрущова, який обговорювався на по-

чатку жовтня, розповів П.Шелест: "Самі організатори не мали жодних

чітких пропозицій. Тоді я запропонував усе це почати з України. Скли-

кати Пленум ЦК КПУі, запросивши на нього Хрущова, в цій присут-

ності висловити всі свої претензії на його адресу. Це може бути

підставою для великої розмови про стиль керівництва на Президії та

Пленумі ЦК КПРС. Брежнєв негайно відхилив цей задум. До нього

пристав і Підгорний. Справді, вони мали цілком переконливі докази.

По-перше, Хрущов міг не погодитися на свою участь і, водночас, вда-

тися до контрзаходів у Москві; по-друге, який сенс ризикувати

партійною організацією республіки й моєю особистою долею, адже від

нас багато в чому залежить успішне завершення "справи".

Усе воно то так, та тут же таїться й одне "але"... Хіба це

відповідає вдачі Брежнєва — турбуватися про інших? Що йому до

мене особисто? Звісно, мій варіант міг би пройти, але сам Брежнєв

опинився б коло розбитого корита. Ось чому, гадаю, і виступив проти.

Він же боровся за владу, задля задоволення свого честолюбства, а не на

користь народу".

А ось свідчення із спогадів С.Хрущова, сина опального реформа-

тора. За його словами, на початку жовтня секретар ЦК Компартії

України О.Іващенко дізналася про події, які відбувалися навколо

141

М.Хрущова. Вона зробила спробу попередити першого секретаря,

додзвонитися до нього по "ВЧ". Але усунення М.Хрущова готувало-

ся ретельно, тож його надійно блокували. Не дивно, що з єднатися з

ним їй не вдалося. Більше того, О.Іващенко не допустили на жовтне-

вий пленум ЦК КПРС. На пленум не потрапив ще один член ЦК —

З.Сердюк. 'Тэоялися, як би чогось не трапилось", — пише С.Хрущов.

Невдовзі їх обох звільнили з посад і відправили на пенсію.

За домовленістю з членами Президії ЦК КПРС увечері 12 жовт-

ня Л.Брежнєв зателефонував у Піцунду, де відпочивав М.Хрущов.

Він настирливо просив його перервати відпустку й приїхати до Моск-

ви. Говорив про необхідність розгляду питань, пов'язаних із підготов-

кою листопадового пленуму ЦК КПРС із сільського господарства.

Зазначимо, що Президія ЦК ухвалила рішення не провадити цей пле-

нум, оскільки на ньому планувалося затвердити пропозиції М.Хрущо-

ва, сформульовані в його останній записці, щодо спеціалізації сільсько-

господарського виробництва й відповідної перебудови управління га-

луззю.

13 жовтня М.Хрущов прибув до Москви разом із А.Мікояном, об-

раним Головою Президії Верховної Ради СРСР. Того ж дня розпоча-

лося засідання Президії ЦК КПРС, на якому всі його учасники вис-

тупили з різкою критикою першого секретаря. Усі, за винятком А.Мі-

кояна, котрий заявив, що діяльність М.Хрущова — це великий політи-

чний капітал партії, який вона не повинна так легко витрачати. У засі-

данні взяли участь члени й кандидати в члени Президії ЦК (крім хво-

рого Ф.Козлова), міністри СРСР А.Громико і Р.Малиновський та

кілька секретарів обкомів партії — всього 22 особи. Оскільки М.Хру-

щов відкинув майже всі звинувачення, висунуті проти нього, засідання

довелося продовжити зранку 14 жовтня. Після безсонної ночі він

усе-таки здався й погодився "добровільно" піти у відставку.

М.Хрущов пережив особисту драму; його заключне слово не раз

переривалося сльозами, в ньому бриніли розпука та безнадія: "... Я в

кості і більярд ніколи нг грав. Я завжди був на роботі. Я дякую вам за

надану мені можливість піти у відставку. Життя мені більше не по-

трібно. Прошу вас, напишіть за мене заяву, і я її підпишу. Я готовий

зробити все в ім'я інтересів партії. Я сорок шість років у партії пере-

буваю — зрозумійте мене! Я думав, що, може, знайдете можливим

запровадити яку-небудь почесну посаду, але я вас не прошу про це.

Де мені жити — вирішуйте самі! Я готовий, якщо потрібно, поїхати

куди завгодно. Ще раз спасибі вам за критику, за спільну роботу про-

тягом ряди років і за вашу готовність дати мені можливість піти у

відставку'.

142

На цьому засіданні було засуджено прояви культу особи, стиль і

методи керівництва М.Хрущова, визнано неможливим залишити його

на посадах, котрі він обіймав, і ухвалено рішення в майбутньому не

поєднувати посад першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради

Міністрів СРСР. Президія ЦК скасувала запланований на листопад

пленум ЦК КПРС із сільського господарства й ухвалила негайно

скликати позачерговий пленум ЦК КПРС, який уже готувався.

Першим секретарем ЦК КПРС рекомендовано обрати Л.Брежнєва,

а Головою Ради Міністрів СРСР — О.Косигіна.

Тоді ж, 14 жовтня, в Кремлі відбувся пленум ЦК КПРС. Голову-

вав А.Мікоян, засідання відкрив Л.Брежнєв. Він сказав, що в Пре-

зидії ЦК КПРС склалося ненормальне становище, спричинене непра-

вильними діями М.Хрущова. Про те, в чому вони полягали, досить

докладно йшлося в доповіді, яку доручили виголосити М.Суслову. Слід

сказати, що більшість зауважень, висловлених на адресу М.Хрущова,

відповідала дійсності. Цілком слушно вказувалося на ряд поспішних,

недостатньо продуманих рішень, на безперервні перебудови та органі-

заційну чехарду, на те, що перший секретар став зловживати владою

й приписувати собі всі успіхи в країні, постійно повчав своїх колег і не

рахувався з членами Президії.

Гостро критикували рішення про поділ партійних органів на проми-

слові й сільські, пропозиції щодо створення спеціалізованих управлінь

у сільському господарстві, окремі прорахунки у зовнішній торгівлі,

зовнішній політиці (Карибська криза, події навколо Суецького каналу,

відносини з Китаєм). М.Суслов звинуватив М.Хрущова у помилках в

аграрній політиці, зокрема в галузі тваринництва, необгрунтованому

обмеженні особистих господарств колгоспників, у суб'єктивізмі та

волюнтаризмі.

Водночас М.Суслов не сказав, що більшість названих рішень про-

вадилася М.Хрущовим через Президію та пленуми ЦК КПРС, не

зустрічаючи жодного опору, під схвальні оплески присутніх. Не сказав,

що в тій же Президії, в ЦК КПРС, серед керівників різних рівнів

залишалося чимало лицемірів і підлабузників, які сприяли появі нового

культу. Не сказав, бо й сам був одним із них.

Після доповіді за рішенням пленуму дебати не провадилися. Оче-

видно, через побоювання, що серед більш як 300 членів і кандидатів у

члени ЦК КПРС знайдуться рішучі прихильники реформатора. Сам

М.Хрущов від виступу відмовився: після масованої та одностайної

критики на Президії ЦК, після різких, відвертих і часом грубих звину-

вачень, які йому довелося вислухати, він вирішив, так би мовити, зда-

тися без бою. Протягом пленуму від нього не почули жодного слова,

143