муністичного ладу в Україні, ненавидять Москву у всіх її виявах і, не-
зважаючи на дресуру з самого дитинства, є антикомуністи!» По-
павши у європейські умови життя, вони у протилежність двом
попереднім генераціям стараються якнайшвидше ознайомитися з но-
вимі незнаним їм життям, прагнуть знайти працю і добре працюють, со-
вітський строй згадують з жахом і дуже до діла указують його хиби. Дуже
добре розуміють, що головне це є вороже і чуже (Московське) панування
на Україні. Твердо вірють у створення української держави і у безпо-
щадний реванш Москві».
Ю. Русов, розповів, що йому як голові нового Комітету час від часу
давали для улаштування на працю нових утікачів з України. Бессараб-
ців та буковинців він не вважав «цікавим елементом», бо вони, на думку
Руссова, «не могли зрозуміти чого це т.зв. «наші» забирають у них
майно, арештовують навіть тих, що їм співчували, вивозять кудись і вся-
чески удручають». Значно цікавішим здавалися Русову утікачі з Над-
дніпрянщині, які добре знають на власній шкірі «наших», знають від
чого і від кого тікають і яким пояснювати зло Москви не треба. Руссов
розповів про одного такого утікача — хлопця 22 років, який мав 8 класів
«десятирічки», був «розвиненим і здібним, говорив доброю українською
мовою. Він утік свідомо, бо «бачив як ми звільняли Галичину, де в сто
раз ліпше як у нас». Він накинувся на книжки і по-перше попросив
Євангеліє: «Бо у нас про то не вільно навіть говорити», потім повний
«Кобзар» Шевченка: «Бо у нас сильно цензурований навіть «Заповіт».
Наддніпрянець «проковтнув» всі Квартальники Вісника: «... от кола
кого ми би всі з’єдналися. «Є багато слів і виразів, — казав він, — які я не
знаю і не розумію, але головна думку це ж те, про що я думав і дома і тут
у в’язниці». «Цікаво, що 105% буковинців, — відзначив Руссов, — чи-
тали Донцова з примусу по кілька сторінок обов’язково (!) на тиждень
і ні черта не зрозуміли, або зрозуміли все догори ногами». Дописувач
розповів у листі як Наддніпрянець вступив у спір з одним тутешнім
хлопцем-большевізаном і дуже здивувався, що «єсть тут такІ дурні, що
не знають, що там робиться, ще мене беруться учити; та нас там цьому
вчать 20 літ і ми віримо, хоч і не знаємо, як тут у вас живуть, а він мені
каже, що в Совітах Україна і всі народи свободні! Каже, що нас німець
буде визискувати, а то не знає, що там народ просто виморюють, я ж
знаю, якій є голод, а йому добре тут говорити: все має і одежу, і їжу, і сво-
боду, а каже що Совіти на Україні рис розводять; а ми не то рису і хліба
такого, як тут у тюрмі дають не бачимо. Він мені каже, що Україна може
жити лише у Союзі, а не знає того, що там нас українців зводять до яко-
гось племені мужиків, учать, що наша мова це другорядна, що культура
є лише всесоюзна, що є лише одно Советское Атечество»... Каже, що со-
віти мусять зброїтися, бо кругом вороги тому і нема одежі, їжі; та ж всі
зброються, але мають і зброю... і люде не голодають»... Українська полі-
тична еміграція 1919-1945: Документи і матеріали. — К.: Парла
ментське
вид-во, 2008. — С.632-633.
216
Владислав Гриневич