Товажнянський Л.Л., Солодкий В.Д., Масікевич Ю.Г., Шапорев В.П., Моісеєв В.Ф. Заповідна справа

Подождите немного. Документ загружается.

Перелік заповідників та національних природних

парків України.

Назва

Рік заснування Загальна площа,

га

Кількість видів,

що входять

до Червоної книги

Флори

Фауни

Біосферні заповідники

"Асканія-нова"

Чорноморський

Карпатський

Дунайський

1985

1993

1998

33307

89129

57880

46403

Природні заповідники

Кримський

Канівський

Український степовий

Луганський

Поліський

Ялтинський гірсько-

лісовий

Мис Март'ян

Карадазький

Розточчя

Медобори

Дніпровсько-Орільський

Єланецький степ

Горгани

Казантипський

Опукський

Рівненський

1923

1961

1968

1973

1979

1984

1990

1996

1998

1999

44175

2049

2768

1576

20104

14523

240

2855

2080

10455

3766

1676

5344

450

1592

47047

Національні природні парки

Карпатський

Шацький

Синевир

Азово-Сиваський

Вижницький

Подільські Товтри

Святі Гори

Яворівський

Деснянсько-

Старогутський

Ужанський

Сколівські бескиди

1980

1983

1989

1993

1995

1996

1997

1998

1999

50303

32515

40400

52154

7928

261316

40589

7079

16215

39159

35684

19 дендрологічних парків, 88 — парків-пам'яток садово-парко-

вого мистецтва загальнодержавного значення та 6146 об'єктів

місцевого значення загальною площею 1159,0 тис. га. За ос-

танні 6 років (у порівнянні з 1993) площа природно-заповідного

фонду зросла на 1139, 2 тис. га.

В складі території природно-заповідного фонду на долю

окремих категорій припадає: природних заповідників — 6,4%,

біосферних заповідників — 9,1 національних природних парків

— 23,9, заказників — 39,6, пам'яток природи — 0,8, ботанічних

садів — 0,1, дендрологічних парків — 0,06, парків-пам'яток

садово-паркового мистецтва — 0,5, регіональних ландшафт-

них парків — 16,4 та заповідних урочищ — 3,1%.

Концепція розвитку заповідної справи України передбачає

зростання її суспільного значення для держави та народу, опти-

мізацію і розширення системи територій та об'єктів природно-

заповідного фонду з метою забезпечення охорони біологічного

різноманіття, типових та унікальних ландшафтів України, спри-

яння підтриманню екологічноїрівноваги на її території, зміцнення

бази для проведення моніторингу навколишнього природного

середовища, наукових досліджень, екологічного та патріотич-

ного виховання громадян.

Розвиток заповідної справи в Україні забезпечується на ос-

нові вирішення таких першочергових завдань:

збільшення площі територій та об'єктів природно-заповідно-

го фонду як важливого інтегрального екологічного показника,

забезпечення репрезентативності природно заповідного фонду

за флористичною, ценотичною, фауністичною, геологічною,

ґрунтознавчою, ландшафтною та іншими екологічними озна-

ками;

пріоритетного розвитку груп об'єктів високої категорії за-

повідності, насамперед багатофункціональних (національних

природних парків, біосферних заповідників), створення їх у

регіонах недостатньо представлених у природно-заповідних

фондах, оптимізації меж існуючих об'єктів природно-заповід-

ного фонду з метою поліпшення умов для збереження заповід-

них природних комплексів;

розширення мережі територій та об'єктів природно-заповід-

ного фонду, які, крім збереження генофонду, ценофонду, фаун-

істичних, ландшафтних та інших природних комплексів, спри-

яння підтриманню екологічної рівноваги, передбачають також

проведення екологічного та краєзнавчого виховання, регла-

ментованого відпочинку на природі;

розвитку мережі території та об'єктів природно-заповідного

фонду, у яких поєднуються завдання охорони об'єктів природи

і культури;

формування загальнодержавної територіальної комплексної

системи охорони навколишнього природного середовища на

основі поєднання територій та об'єктів природно-заповідного

фонду з іншими територіями, що особливо охороняються;

запровадження регулярного наукового аналізу стану при-

родно-заповідного фонду;

розвитку та підвищення ефективності участі України у міжна-

родному співробітництві у сфері заповідної справи, створення

міжнародних багатофункціональних заповідних об'єктів;

поліпшення фінансового, матеріально-технічного та право-

вого забезпечення розвитку заповідної справи, посилення відпо-

відальності за порушення режиму заповідних територій;

органічного поєднання завдань розвитку заповідної справи з

системою освіти, екологічного та патріотичного виховання.

Особливе значення для подальшого розвитку заповідної спра-

ви мають наукові дослідження з таких проблем:

вдосконалення економічних, правових, екологічних та орган-

ізаційних засобів збереження та відновлення біологічного різно-

маніття, природних комплексів та об'єктів, що перебувають в

умовах неоднакового ступеня антропогенної зміненості та впли-

ву різних типів господарської діяльності;

розроблення критеріїв наукової, екологічної, рекреаційної і

соціальної оцінки території та об'єктів природно-заповідного

фонду;

проведення середньо- і великомасштабного вивчення та кар-

тографування природних комплексів та їх компонентів для

здійснення комплексного моніторингу стану території природ-

но-заповідного фонду, розробки наукових основ охорони на-

вколишнього природного середовища, збереження різних типів

природних комплексів, створення геоінформаційних систем;

поглиблення наукових основ збереження і розведення у штуч-

них умовах рідкісних видів фауни і флори з метою їх наступної

реінтродукції та введення в культуру, створення необхідних

для цього спеціальних розплідників та розсадників.

Мережа територій та об'єктів природно-заповідного фонду

розширяється за рахунок мінімально антропогенне порушених

земель та акваторій, а також тих, на яких ширше представлені

види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України, та

рідкісні рослини угруповання, занесені до Зеленої книги Украї-

ни. Ведеться робота, щоб у кожній фізико-географічній провінції

був щонайменше один природний, біосферний заповідник або

національний природний чи регіональний ландшафтний парк,

де охорона природних комплексів і збереження екологічноїрівно-

ваги поєднуватимуться із організованими формами підготовки

кадрів, екологічного виховання, екологічного туризму, регла-

ментованого відпочинку на природі.

В Україні ведуться додаткові наукові дослідження з метою

вивчення можливості заповідання великих та малих річок, морсь-

ких акваторій, територій, де представлені типові грунти, шля-

хом включення найбільш цінних ділянок до природно-заповід-

ного фонду.

Значна увага надається формуванню на базі природних

заповідників, національних природних парків та інших запові-

дних територій системи полігонів для моніторингу навколиш-

нього природного середовища, створенню біосферних заповід-

ників у складі їх міжнародної мережі.

Намічається також розширення існуючих територій та

об'єктів природно-заповідного фонду з метою збереження при-

леглих до них та інших цінних у екологічному відношенні

територій та акваторії у дельті Дунаю, на північному узбе-

режжі Чорного та Азовського морів, у тому числі Бердянської,

Обитічної, Білосарайської та Кривої кіс, у районі Шацьких озер

та в інших регіонах.

Подальшого розвитку набуває резервування особливо цінних

у науковому та екологічному відношенні території для наступ-

ного заповідання.

Розвиток мережі природно-заповідного фонду забезпечуєть-

ся у поєднанні з оптимізацією структури інших територій, що

особливо охороняється і мають екологічні, захисні функції (ліси

1 групи, зелені зони міст та селищ міського типу, водоохоронні

зони, полезахисні лісосмуги та інші), з метою формування з

урахуванням ландшафтних умов, структури гідрологічних

басейнів, дина-мічних та інших особливостей природних комп-

лексів територіальної основи загальнодержавної системи охо-

рони навколишнього природного середовища, у якій особливо

цінні у екологічному відношенні території («екологічні ядра»)

з'єднуються між собою «екологічними коридорами», в тому

числі транснаціональними. Це має особливе значення для збере-

ження біологічного різноманіття, шляхів міграції тварин, стаб-

ілізації екологічної обстановки, запобігання розвиткові неспри-

ятливих природних процесів.

Здійснення моніторингу довкілля передбачає формування

такої мережі територій та об'єктів природно-заповідного фон-

ду, яка б враховувала територіальні та часові зміни екосистем

у межах країни та тенденції глобальних змін біосфери. Ця

система повинна відображати фоновий, еталонний стан навко-

лишнього природного середовища, регіональні особливості, ди-

ференціацію ландшафтів та інших природних комплексів,

ступінь їх антропогенної трансформації, врахувати особли-

вості динаміки, сприяти поліпшенню прогнозування змін на

різних рівнях організації екологічних систем моніторингу дов-

кілля України. Для цього в межах територій природно-заповід-

ного фонду визначаються місця розташування спеціальних

полігонів, для яких передбачається в створення докладних лан-

дшафтних, геоботанічних та інших спеціальних екологічних

карт, геоінформаційних системі, а також закладання екологіч-

них профілів, пробних площ, які репрезентуватимуть все різно-

маніття природних комплексів та об'єктів, їх просторово-ча-

сові особливості з метою організації на них спеціальних стаці-

онарних комплексних досліджень.

Система заходів збереження унікальних і типових ландшафтів,

інших природних комплексів, біологічного різноманіття, в тому

числі генофонду рослинного і тваринного світу, підвищення ролі

заповідних територій у розробці наукових основ раціонального

природокористування та охорони природи, розвитку природо-

знавчих наук, здійснення моніторингу навколишнього природ-

ного середовища, підготовки висококваліфікованих фахівців,

екологічне та патріотичне виховання громадян здійснюється

згідно програми перспективного розвитку заповідної справи в

Україні, що затверджено Верховною Радою України 4 вересня

1994 року.

Метою цієї програми є поліпшення умов для збереження

територій та об'єктів природно-заповідного фонду як націо-

нального надбання, забезпечення подальшого науково обгрун-

тованого розвитку заповідної справи в Україні на основі виз-

нання її соціального, економічного та екологічного значення.

Програма передбачає розв'язання таких основних завдань:

- визначення стратегії розвитку заповідної справи;

- зміцнення наукових, організаційних, правових, фінансо-

вих, матеріально-технічних та інших засад розвитку заповідної

справи;

- оптимізацій) мережі природних і біосферних заповідників,

національних природних парків, територій та об'єктів природ-

но-заповідного фонду інших категорій;

- активізацію наукових досліджень на базі заповідних тери-

торій, посилення ролі Національної академії Наук України і

Міністерства екології та природних ресурсів у науково-мето-

дичному забезпеченні та координації роботи заповідників і

національних природних парків, розробці наукових та органі-

заційних засад заповідної справи;

- сприяння підвищенню ролі заповідної справи у екологічно-

му та патріотичному вихованні громадян та підготовці фахівців,

входженню України до міжнародної системи співробітництва з

питань розвитку заповідної справи.

Програма грунтується на аналізі розвитку заповідної спра-

ви в Україні та інших державах, вимогах відповідних міжнарод-

но-правових актів та рекомендаціях міжнародних організацій.

Державне управління територіями та об'єктами природно-

заповідного фонду України здійснює Головне управління на-

ціональних природних парків і заповідної справи Міністерства

екології та природних ресурсів, яке тривалий час очолював

фундатор заповідної справи нашої держави М. П. Стеценко —

донедавна заступник Міністра екології та природних ресурсів

України.

Основним завданням Головного управління є:

- забезпечення проведення державної політики у галузі охо-

рони, розвитку та ефективного використання природних і біос-

ферних заповідників, національних природних парків, тери-

торій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій;

керівництво заповідною справою в Україні;

здійснення державного управління в галузі охорони, відтво-

рення та регулювання використання природних ресурсів у ме-

жах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, запро-

вадження економічних важелів стимулювання їх охорони; коор-

динація діяльності у цій галузі;

організація, здійснення і координація робіт щодо збереження

унікальних та типових природних комплексів і об'єктів, які

мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекре-

аційне та інше значення.

Головне управління відповідно до покладених на нього зав-

дань:

1) організує і здійснює методичне керівництво веденням

заповідної справи, координує роботу заповідників і національ-

них природних парків та інших установ природно-заповідного

фонду, незалежно від їх підпорядкування;

2) готує пропозиції з основних напрямів державної політики

щодо організації, охорони і ефективного використання тери-

торій та об'єктів природно-заповідного фонду;

3) формує у взаємодії з Мінекономіки, Мінфіном та іншими

заінтерисованики міністерствами і відомствами проекти обсягів

державних централізованих капітальних вкладень і бюджетних

коштів на проведення заходів, спрямованих на збереження та

розвиток природно-заповідного фонду, і подає їх на розгляд відповід-

ним державним органам; контролює ефективність використан-

ня цих коштів;

4) здійснює функції замовника виконання заходів щодо збе-

реження та розвитку природно-заповідного фонду, які фінансу-

ються за рахунок державного бюджету;

5) організує підготовку і перепідготовку кадрів природних

та біосферних заповідників і національних природних парків;

6) організує вивчення, узагальнення і впровадження вітчиз-

няного та зарубіжного досвіду у сфері заповідної справи, сприяє

розвитку і підвищенню ефективності участі України у міжна-

родному співробітництві в цій сфері;

7) здійснює керівництво, фінансування і контроль за діяльн-

істю підпорядкованих Мінекобезпеки природних і біосферних

заповідників, національних природних парків та інших установ

природно-заповідного фонду, узгоджує положення про них та

подає пропозиції Міністерству щодо призначення їх керівників.

Головне управління під час виконання покладених на нього

функцій взаємодіє з органами державної виконавчої влади,

місцевого самоврядування, а також з відповідними установами

інших держав, науковими товариствами, громадськими орган-

ізаціями.

Головне управління має право:

1) брати участь у розгляді органами державної виконавчої

влади, місцевого самоврядування питань що належать до його

компетенції, вносити у встановленому порядку на розгляд цих

органів пропозиції щодо організації, охорони і використання

територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

2) заслуховувати доповіді керівників природних і біосфер-

них заповідників, національних природних парків, інших уста-

нов природно-заповідного фонду з питань що належать до його

компетенції;

3)створювати робочі групи для розроблення пропозицій щодо

забезпечення науково обгрунтованого розвитку заповідної спра-

ви та розв'язання проблем у цій сфері;

4) у встановленому порядку вирішувати питання про притягнен-

ня порушників законодавства про охорону навколишнього при-

родного середовища до відповідальності;

5) одержувати безплатно від органів державної виконавчої

влади, підприємств, установ та організацій інформацію, необ-

хідну для виконання покладених на нього завдань;

6) у встановленому порядку здійснювати міжнародне співро-

бітництво з питань що належать до його компетенції.

Головне управління у межах своєї компетенції на основі і на

виконання чинного законодавства видає накази, обов'язкові

для виконання установами природно-заповідного фонду,

підприємствами, організаціями і установами, у віданні яких

перебувають території та об'єкти природно-заповідного фон-

ду.

4. Класифікація територій та об'єктів природно-

заповідного фонду України

У відповідності до Закону «Про природно-заповідний фонд

України» до природно-заповідного фонду належать:

природні території та об'єкти — природні заповідники, біос-

ферні заповідники, національні природні парки, регіональні лан-

дшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочи-

ща;

штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні

парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового ми-

стецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні

парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно

від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодер-

жавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних ком-

плексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ят-

ками природи мети і необ-хідного режиму охорони:

заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, за-

гальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні,

гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-

спелеологічні;

пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоо-

логічні, гідрологічні та геологічні.

Природні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні

установи загальнодержавного значення, що створюються з

метою збереження в природному стані типових або унікальних

для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією

сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і

явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охоро-

ни навколишнього природного середовища, ефективного вико-

ристання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ре-

сурсами повністю вилучаються з господарського використан-