Тихоненко Д.Г. Геологія з основами мінералогії

Подождите немного. Документ загружается.

270

Нахилені

поверхні

мають найрізноманітнішу стрімкість (нахил).

Якщо рівна поверхня підійнята одним боком над площиною горизо-

нту, то на всій її довжині нахил буде однаковим і її називають

рів-

нонахиленою.

За характером свого поздовжнього профілю (за напрямком нахи-

лу) поверхні бувають випуклі, ввігнуті і складні.

Випуклі

поверхні

мають більшу стрімкість у нижній своїй части-

ні і меншу у верхній.

Ввігнуті

поверхні

, на відміну від випуклих,

мають більший нахил у верхній частині і менший — у нижній.

Складні

поверхні

є поєднанням поверхонь різних виду і нахилу.

Так, у разі поєднання низки рівнонахилених площин послідовно,

які різко змінюють свій нахил, утворюються поверхні

ступінчастого

виду

або

профілю

; у разі поєднання ввігнутих і випуклих поверхонь

утворюється хвиляста поверхня.

Інший елемент рельєфу —

характерні

, або

структурні

лінії

, які

утворюються в разі пересікання поверхонь, що обмежують форми

рельєфу. Сукупність їх утворює так званий

кістяк рельєфу

До характерних ліній рельєфу належать: водороздільна, водо-

зливна, підошовна та брівка.

Водороздільна

лінія

поділяє поверхневий стік двох протилежних

схилів або двох інших поверхонь, які мають нахил у протилежні бо-

ки. В рівнинному рельєфі з переважанням плоских, майже горизон-

тальних поверхонь часто буває важко встановити водороздільну лі-

нію, оскільки її часто замінює тут ціла водороздільна смуга, як пра-

вило, заболочена або зайнята озерами. У гірському рельєфі водо-

роздільна лінія виражається чітко і зазвичай збігається з гребенями

хребтів, але не завжди найвищих. Профіль водороздільної лінії та її

нахил збігаються з профілем верхової поверхні або гребеня.

Водозливна

лінія

(або лінія тальвегу) утворюється на місці пере-

сікання двох поверхонь, які є схилами. Зазвичай у природі ця лінія

проходить по дну знижень, обмежених з двох боків схилами (доли-

ни, балки, яри, улоговини). В річкових долинах водозливна лінія

проходить по дну русла річки. Нахил і профіль водозливної лінії

збігаються з нахилом і профілем дна понижень; зазвичай профіль

буває ввігнутим, іноді випуклим або ступінчастим.

Підошовна

лінія

обмежує основи схилів різних форм рельєфу.

Брівка

— це лінія різкого перегину схилу, тобто різка зміна його

нахилу.

Останній елемент рельєфу —

характерні точки

. До них належать

вершинні, сідловинні, гирлові і донні.

Вершинні

точки

характеризуються тим, що вони мають найбіль-

ші висоти в межах якої-небудь ділянки місцевості.

Сідловинні

(або перевальні)

точки

особливо характерні для гір-

ського рельєфу, де вони розташовані на дні понижень (сідловин)

гребенів хребтів.

271

Гирлові

точки

розміщені в пониззях, де сходяться два тальвеги

або знаходиться гирло річки.

Донні

точки

, на противагу вершинним, розміщуються на дні за-

мкнених знижень рельєфу (улоговин, западин) і дають змогу визна-

чати їх абсолютні висоти.

8.1.2. Форми і комплекси форм рельєфу

Під

формами рельєфу

розуміють природні, а часом і штучні тіла

та порожнини, простіші з яких можна приблизно порівняти з геоме-

тричними фігурами (конусом, пірамідою, призмою). Складні форми

рельєфу є поєднанням простих форм і можуть досягати дуже вели-

ких розмірів (материк, морська западина, гірська країна тощо). Ос-

новними

елементами форм рельєфу

є: грані, ребра, точки.

За

походженням

форми рельєфу поділяють на екзогенні та ендо-

генні. Форми рельєфу, зумовлені ендогенними процесами, назива-

ють

ендогенними

. Серед них виділяють такі групи форм рельєфу:

³ тектонічні (гірські хребти, гори, океанічні западини тощо) —

виникають у процесі руху земної кори; вони великі за розмірами і

створюють «обличчя» Землі;

³ вулканічні (лавові рівнини, покриви, плато, вулканічні гори) —

продукт ефузивних магматичних процесів;

³ сейсмічні (тріщини, западини, обвали) — утворюються в ре-

зультаті землетрусів.

Екзогенні форми рельєфу формуються внаслідок прояву екзо-

генних геологічних процесів. До них належать:

³ флювіальні (водно-генетичні) — формуються внаслідок геоло-

гічної роботи плинних поверхневих вод; виділяють

водно-ерозійні

форми рельєфу (річкові долини, балки, яри) і

водно-акумулятивні

(делювіальні площі і конуси виносу, пролювіальні конуси виносу,

алювіальні тераси, дельти тощо);

³ суфозійні — спричинені геологічною роботою підземних вод

(карст, печери, шахти, колодязі, карові поля тощо);

³ морські — формуються внаслідок руйнівної, транспортуваль-

ної й акумулятивної роботи моря (абразивні платформи, морські

береги тощо);

³ гляціальні (ерозійні та акумулятивні) — утворилися внаслідок

геологічної роботи льодовиків (улоговини і борозни виорювання,

баранячі лоби, кучеряві скелі, моренні горби і пасма, зандрові рів-

нини, кари, цирки, троги тощо);

³ еолові — продукт геологічної роботи (ерозійної та акумулятив-

ної) вітру (улоговини, котли, ніші видування, дюни, бархани, горби,

гряди, пагорби тощо);

³ кріогенні, або мерзлотні, — комплекс форм рельєфу, характер-

ний для областей постійної (вічної) мерзлоти (морозобійні тріщини,

наледі, накучування, западини, термокарстові озера);

272

³ біогенні — утворення їх пов’язане з безпосереднім або непря-

мим впливом живих організмів у процесі життєдіяльності (доріжки,

купини, нори, коралові рифи, греблі, мурашники, термітники, тор-

фовища тощо);

³ гравітаційні (обвали, конуси);

³ космогенні (астроблеми, імпактити);

³ антропогенні (кар’єри, шляхи, тунелі, мости, дамби, канали,

кургани) — зумовлені господарською діяльністю людини (сільсько-

господарською, гірничотехнічною, інженерно-будівельною).

Різні поєднання елементів рельєфу утворюють його форми. За

зовнішнім виглядом їх можна поділити на дві групи:

позитивні

негативні.

У кожній з цих груп виділяють

замкнені

незамкнені

форми. І, нарешті, форми рельєфу поділяють на

прості

складні

Залежно від положення форм рельєфу відносно горизонту їх від-

носять до позитивних або негативних.

Позитивні

форми

рельєфу здіймаються над площиною горизонту

і відносно неї є випуклостями, підвищеннями. До них належать іс-

нуючі в природі підвищення у вигляді горбів, гір, гірських хребтів,

курганів, пагорбів, кряжів тощо.

Негативні

форми

рельєфу, на відміну від позитивних, є ввігнутос-

тями, пониженнями або заглибленнями відносно площини горизонту.

До них належать долини, яри, балки, улоговини, западини тощо.

Замкнені форми

рельєфу обмежені з усіх боків схилами. Такими

формами є, наприклад, горби, улоговини, пагорби, кургани.

Незамкнені форми

рельєфу не мають схилів з одного або двох бо-

ків. Типовими формами цього виду є долини, яри і балки.

Прості форми,

як правило, характеризуються невеликими розмі-

рами і не включають у себе інших форм. Прикладами простих форм

можуть бути водориї, пагорби, кургани.

Складні форми

бувають дуже значних розмірів (наприклад, до-

лини великих річок, гірські хребти). Вони завжди включають в себе

цілу низку простих форм і нерідко утворюються внаслідок перетво-

рення останніх (наприклад, перетворення водорию на ярок).

Позитивні форми рельєфу

Курган

— ізольоване округле підвищення, розташоване на рів-

нині з різко вираженою підошовною лінією. Кургани мають штучне

походження (насипані людиною). Відносна висота курганів не пере-

вищує 50 м. Вони є простими замкненими формами рельєфу.

Горб

— ізольоване конічне, а частіше куполоподібне підвищен-

ня з пологим схилом і слабко вираженою підошовною лінією. Вер-

шини горбів бувають гострі, округлі і плоскі, а їх відносна висота

не перевищує 200 м. Горби є простими замкненими формами рель-

єфу.

273

Пагорб

— ізольоване конічне, а частіше куполоподібне підви-

щення з різко виявленою підошовною лінією. Схили пагорбів мають

стрімкість до 25°, верхів’я зазвичай плоскі або трохи випуклі. Відно-

сна висота пагорбів не перевищує 100 м. Невеликі пагорби заввиш-

ки 1,0 – 1,5 м, які часто трапляються в тундрах, а також на болотах

тайгової зони, називають

купинами.

Пагорби є простими замкнени-

ми формами рельєфу.

Косогір

— витягнуте підвищення значної довжини з пологими

схилами, рівними або випуклими, і зі слабко виявленою підошов-

ною лінією. Верхові поверхні косогорів плоскі або дещо випуклі.

Відносні висоти їх не перевищують 200 м. Косогори є замкненими

формами рельєфу, простими або складними.

Гряда

— часто вузьке, ввігнуте підвищення зі стрімкістю схилів

20° і більше. Гряди мають плоскі або округлі верхові поверхні і різко

виражені підошовні лінії. Відносні висоти їх не перевищують 200 м.

Гряди є замкненими формами рельєфу, простими або складними.

Плато

— підвищена рівнина, обмежена добре виявленими схила-

ми нерідко складної форми; воно є складною, замкненою формою ре-

льєфу. Поверхня плато буває рівною або слабко хвилястою, часто

значно розчленована позитивними і негативними формами рельєфу.

Плоскогір’я

— дуже складна форма рельєфу; є значною за пло-

щею нагірною рівниною, обмеженою добре виявленими схилами.

Його поверхня на відміну від плато завжди має великі за площею

зниження і підвищення з плоскими верховими поверхнями.

Гора

— ізольоване підвищення з відносною висотою понад 200 м,

часто зі стрімкими схилами різної форми та з різко виявленою пі-

дошовною лінією. Гори та їхні вершини мають різні форми. Верхів’я

бувають плоскими, конічної форми, куполоподібні, пірамідальні, а

також різко гостроконечні, які називають

піками

(наприклад, пік

Перемоги на Тянь-Шані). Гора є замкненою формою рельєфу, прос-

тою або складною.

Гірський хребет

— витягнуте, значне за довжиною підвищення з

відносною висотою понад 200 м, зі стрімкими, нерідко скелястими

схилами і різко виявленою водороздільною лінією. Верхову поверх-

ню (лінію) хребта називають

гребенем

. Гірський хребет є складною

формою рельєфу.

Невисокі гірські хребти з плоскими або слабко виявленими вер-

ховими поверхнями, іноді розчленованими денудацією на окремі

платоподібні підвищення, називають

гірськими кряжами

(Донець-

кий кряж).

У Сибіру і на Далекому Сході гори з конічними і куполоподібними вершинами

називають

сопками

; у Східному Сибіру особливо виділяються високі і добре помітні

здалеку гори з оголеними вершинами та стрімкими скелистими схилами, які назива-

ють

гольцями

; на Алтаї вершини гір, які постійно вкриті снігом, називають

білками

274

Гірський ланцюг

— система витягнутих в одному напрямку гір-

ських хребтів.

Нагір’я

— дуже складна форма рельєфу, що є значним підви-

щенням, на якому розташовані такі великі форми рельєфу, як гори,

хребти тощо.

Конус виносу

— невисоке підвищення, розміщене в кінці русла

водотоків, має вигляд зрізаного конуса зі слабко випуклими поло-

гими схилами. Конуси виносу іноді досягають значних розмірів;

здебільшого вони є простими замкненими формами рельєфу.

Негативні форми рельєфу

Видолинок

(або лощина стоку) — витягнуте заглиблення, яке з

трьох боків має пологі, як правило задерновані схили, витягнуте в

бік загального нахилу поверхні. Брівки лощини часто виявлені не-

чітко, а глибина її зазвичай незначна. Лощина є простою незамкне-

ною формою рельєфу.

Водорий

— витягнуте заглиблення, яке з трьох боків має стрімкі

незадерновані схили і відкрите в бік загального нахилу поверхні.

Довжина водорию як правило незначна, ширина дорівнює глибині

або менша за неї. Дно водорию вузьке, нерідко звивисте; верхів’я

його починається невисоким уступом. Водорий є простою незамкне-

ною формою рельєфу.

Яр

— витягнуте заглиблення значної довжини (іноді до декіль-

кох кілометрів), яке з трьох боків має стрімкі, часто прямовисні схи-

ли, що сягають деколи 50 і більше метрів відносної висоти.

Ярки

відкриті і поступово розширяються в бік загального нахилу

поверхні. Верхів’я їх має вигляд водорию. Ярок є незамкненою прос-

тою або складною формою рельєфу.

Балка

— витягнуте заглиблення значної довжини (нерідко дов-

ше за ярок), яке з боків має задерновані схили, відкрите в бік зага-

льного нахилу поверхні. Дно балки плоске або слабко ввігнуте, брі-

вки виявлені по-різному. Балка є незамкненою простою або склад-

ною формою рельєфу.

Долина

— витягнуте заглиблення, яке має нахил в одному на-

прямку, зі схилами різних стрімкості і форми, часто порізане ярами

або водориями. Дно їх буває різної ширини, нерідко вкрите піща-

ними валами, горбами, конусами виносу. Вони ніколи не пересіка-

ються, а тільки зливаються один з одним в одну загальну долину і є

замкненою складною формою рельєфу.

Улоговина

(або

западина

) — зниження, замкнене з усіх боків

схилами різних стрімкості і форми. Форма і розміри улоговин мо-

жуть бути досить різними; на дні і схилах їх нерідко утворюються

позитивні (горби, пагорби) і негативні (водориї, лощини) форми ре-

275

льєфу. Улоговина є замкненою формою рельєфу, простою або склад-

ною. Невеликі улоговини, які мають незначну глибину і плоске дно,

називають

блюдцями

або

западинами

Схил

— поверхня, яка розташована під кутом до горизонтальної

площини. За хвилястого, горбистого, пагорбового або гірського типу

рельєфу схили є просторово переважними поверхнями Землі. Їх

класифікують за:

1) формою профілю — прямі, випуклі, ввігнуті, випукло-ввігнуті,

ступінчасті;

2) довжиною — довгі (понад 500 м), середні (500 – 50 м), короткі

(менше 50 м);

3) походженням — ендогенні та екзогенні;

4) стрімкістю (ІГА ім. О.Н. Соколовського):

³ слабковиположені — 1 – 3°;

³ виположені — 3 – 6°;

³ слабкопологі — 6 – 9°;

³ пологі — 9 – 12°;

³ сильнопологі — 12 – 15°;

³ стрімкі — 15 – 30°;

³ дуже стрімкі — 30 – 45°;

³ урвища — понад 45°.

8.1.3. Типи і класи рельєфу

Під

типом рельєфу

розуміють певне поєднання форм рельєфу,

яке закономірно повторюється на поверхні літосфери, має подібне

походження, геологічну будову та історію утворення. При цьому ті

чи інші форми рельєфу можуть бути притаманні як певному типу

рельєфу, так і декільком типам.

Окремі елементи рельєфу, займаючи величезні простори, за ви-

сотою різняться один від одного на сотні і тисячі метрів (

орорельєф

У практиці польових досліджень склалася така систематика типів

рельєфу в межах орорельєфу: макрорельєф; мезорельєф, мікрорель-

єф, нанорельєф.

Макрорельєф

(від грец. µαæρός — великий, довгий)

—

великі фор-

ми рельєфу з коливаннями від декількох сотень до декількох тисяч

метрів, які зумовлюють будову значних ділянок суходолу (напри-

клад, гірські хребти, долини річок, водорозділи).

Мезорельєф

(від грец. µέσος — середній, серединний)

—

зміни ви-

сот у межах терас річкових долин, які мають незначні розміри, —

приморські і річкові дюни, пустельні бархани тощо. Коливання ви-

сот вимірюються метрами, рідше декількома десятками метрів.

Мікрорельєф

(від грец. µίæρός — малий)

—

зміни рівня поверхні,

які не перевищують десятків сантиметрів і, як правило, охоплюють

декілька десятків або сотень квадратних метрів (лощинки, блюдця,

пагорби, невисокі гривки тощо).

276

Нанорельєф

(від грец. νάννος — карликовий) —

карликові зміни по-

верхні, наприклад купини, ховраховини. Це нерівності такого самого

розміру, як і створювані людиною під час звичайного обробітку ґрунту.

Типи рельєфу за генезисом об’єднують у

класи

(табл. 8.1).

Таблиця 8.1.

Класифікація геоморфологічних класів і типів

(

за працею Д.М. Каца, 1981

)

Клас Тип

Акумулятивні

рівнини

Утворені стародавніми материковими зледеніннями: кінце-

воморенні пояси, горбистий моренний рельєф, камовий ре-

льєф, друмліновий рельєф, донноморенні рівнини, зандрові

рівнини, озерно-льодовикові рівнини, стародавні долини

Не пов’язані безпосередньо із зледеніннями: рівнини мор-

ські, озерно-алювіальні, алювіальні (заплави та надзаплав-

ні тераси, приморські та наземні дельти тощо), еолові, про-

лювіальні (конуси виносу, пролювіальні шлейфи)

Денудаційні

рівнини

Рівнини абразивні, ерозійні, пластові, ерозійні на дислоко-

ваній основі, екзараційні, аридно-денудаційні

Денудаційно-

тектонічні гори

Високогірний рельєф із льодовиковою та нівальною оброб-

кою; високогірний рельєф з ерозійно-гравітаційною оброб-

кою; середньогірський рельєф з ерозійно-гравітаційною

обробкою; плоскогір’я, розчленовані ерозією; передгір’я з

ерозійним розчленуванням

Вулканічні

гори і плато

Рельєф діючих (або тих, що діяли в четвертинний період)

вулканів, рельєф стародавніх вулканів і пов’язаних з ними

форм

Антропогенні

утворення

Виїмки, насипи, виїмки з відвалами тощо

Акумулятивні рівнини —

утворилися внаслідок відкладання на-

носів під впливом діяльності річок і тимчасових водних потоків, мо-

ря, льодовиків, озер, вітру.

Денудаційні рівнини —

виникли на ділянках з різко виявленим

рельєфом внаслідок денудації (вивітрювання, ерозії, роботи льодо-

виків, дефляції тощо) і знесення продуктів руйнування гірських по-

рід; нині мають рівнинний характер. Площа розвитку цих рівнин

порівняно з акумулятивними обмежена.

Денудаційно-тектонічні гори —

утворилися внаслідок взаємодії

тектонічних процесів із переважанням підіймань (складкоутворен-

ня, скиди, насуви тощо) та денудації.

Вулканічні гори і плато —

з’явилися в результаті вулканічної ді-

яльності.

Антропогенні утворення —

типи рельєфу, які утворилися внаслі-

док діяльності людини.

277

Типи рельєфу об’єднують різні форми рельєфу. З акумулятивних

рівнин найпоширеніші річкові і морські тераси, дельти річок, кону-

си виносу, пролювіальні і делювіальні шлейфи, зандрові й озерно-

льодовикові рівнини.

Типи рельєфу чітко пов’язані з усією геологічною історією райо-

ну, його геологічною будовою. Вплив геологічної історії виявляєть-

ся, наприклад, у різному рельєфі і геологічній будові алювіальних

терас, розташованих у міжгірних западинах, і терас у межах плат-

форм. Перші характеризуються більшими нахилом рельєфу, роз-

мірами матеріалу, який складає алювій, і його потужністю. Крім

того, у міжгірних западинах розвинені деякі типи рельєфу, які на

платформених рівнинах не трапляються, наприклад, конуси вино-

су, передгірні шлейфи тощо. Навпаки, приморські пониззя, дельти

великих річок, водороздільні рівнини притаманні в основному

платформам. Однак і в межах платформ рельєф різний: западини

і прогини характеризуються рівнинним рельєфом і його слабкою

розчленованістю, невеликими похилами і хвилястістю річок (Полі-

ська низовина).

Специфічні форми антропогенного рельєфу, які утворилися вна-

слідок діяльності людини. Прикладом його може бути рельєф райо-

ну стародавнього зрошення, де вздовж великих каналів спостеріга-

ються підвищення рельєфу (заввишки до 2 – 3 м і більше), пов’язані

з накопиченням наносів, які вичерпувались під час чищення кана-

лів. Ділянки між каналами набувають характеру міжарикових

знижень. Внаслідок цього формується чашоподібний іригаційний

рельєф, який зумовлює низку важливих особливостей ґрунтово-

гідрогеологічних умов зрошуваних земель. Великою мірою на рель-

єф впливає також будівництво відкритого дренажу і штучне вирів-

нювання території.

Кожен комплекс форм рельєфу (або тип рельєфу) утворюється в

певних умовах географічного середовища, тобто відповідає певному

географічному ландшафту. Форми рельєфу в комплексі розвива-

ються під переважною дією основного, найактивнішого чинника се-

ред ендогенних та екзогенних. Тверді породи вивітрюються, а про-

дукти вивітрювання переміщуються з місця на місце. Сукупність

цих процесів називають

денудацією

(від лат. nudus — голий).

8.2. ГЕОМОРФОЛОГІЧНІ КАРТИ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ

ДЛЯ ҐРУНТОЗНАВСТВА, АГРОХІМІЇ І ЗЕМЛЕРОБСТВА

Геоморфологічними картами

називають карти, на яких відобра-

жено форми, генезис і вік рельєфу. Їх класифікують за змістом, при-

значенням і масштабом (М.С. Подобєдов, 1954).

За

змістом

виділяють карти часткові і загальні:

278

часткові

відбивають окремі показники, що характеризують ре-

льєф, наприклад тільки морфологію, генезис або вік рельєфу (мор-

фогенетичні);

загальні

відображають декілька часткових показників рельє-

фу — морфологію, походження, вік.

За

призначенням

: залежно від вимог, що ставляться до карт різни-

ми галузями народного господарства або галузями науки і техніки.

За

масштабом

³ великомасштабні > 1 : 200 000;

³ середньомасштабні 1 : 200 000 – 1 : 100 000;

³ дрібномасштабні < 1 : 100 000.

Геоморфологічні карти мають велике значення для сільського

господарства, особливо для ґрунтознавства, агрохімії, землеробства,

меліорації, землевпорядкування тощо. При цьому особливу увагу

приділяють частковим картам — морфогенетичним і морфографіч-

ним великомасштабним.

У ґрунтознавстві їх використовують під час ґрунтового картогра-

фування, розробки заходів щодо боротьби з ерозією, зсувами і т.д.

У землеробстві — для визначення можливості використання

сільськогосподарських машин, способів обробітку ґрунтів на тих чи

інших ділянках, планування типів сівозмін, розміщення типів

сільськогосподарських угідь (луки, пасовища, сади, виноградники

тощо).

В агрохімії — під час агрохімічних досліджень, планування

польових дослідів, складання системи добрив.

У меліоративній справі — для добирання способів зрошення й

осушення, встановлення норм поливу тощо.

8.3. ГЕОМОРФОЛОГІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ

Згідно з геоморфологічним районуванням (П.М. Цись, 1962),

межах України виділяють три підпровінції

І — Полігенну рівнину;

ІІ — Карпати;

ІІІ — Крим.

У межах підпровінцій виділяють області і підобласті

I. Полігенна рівнина

³ Полісько-Дніпровська низовина

Ì Поліська рівнина

Ì Лівобережна рівнина

³ Азово-Придніпровська височина

Ì Придніпровська височина

Ì Запорізька рівнина

Ì Приазовська височина

279

³ Волино-Подільська височина

Ì Волинська височина

Ì Внутрішні рівнини Верхнього Бугу і Стира

Ì Подільська височина

³ Південно-західна окраїна Середньоросійської височини

³ Азово-Чорноморська низовина

³ Донецький кряж

II. Карпати

³ Передкарпаття

³ Зовнішні Карпати

Ì Бескидсько-Горганська

Ì Покутсько-Буковинська

³ Водороздільно-Верховинська

³ Полонино-Чорногорська

³ Північна межа Мармороської області

³ Вулканічні Карпати та міжгірські лощини

³ Закарпатська рівнина

III. Крим

³ Головний Крим

³ Куестове передгір’я

³ Південне узбережжя

³ Область Керченського півострова

³ Область Бессарабської височини

У межах областей і підобластей виділяють райони

(В.Г. Бондар-

чук, 1949):

Полісся

1. Центральне Полісся

2. Київське Полісся

3. Волинське Полісся

4. Чернігівське Полісся

5. Новгород-Сіверське Полісся

6. Овруцький кряж

7. Чорнобильський гляціодислокарій

8. Дніпровський горбисто-моренний

9. Долина Замглай

Лівобережна низовина

1. Верхня тераса Дніпра

2. Борова тераса Дніпра

3. Заплавна тераса Дніпра

3. Полтавська полігенна рівнина

4. Гуляйпільське полігенне плато

5. Північно-Донецький степ

6. Приорільське плато

Правобережжя

1. Київське плато