Світлична В.В. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

5. Україна у складі

Російської

та Австрійської

імперій

(кін. XVIII - поч. XX ст.)

ставниками національного руху Західної

України.

Культурно-просвітницький рух Громад

викликав тривогу серед урядових кіл. У

1863 р. міністр внутрішніх справ

Валуєв

видав вищезгаданий горезвісний циркуляр.

Проти громадівців прокотилася хвиля ре-

пресій, і в другій половині 60-х

pp.

громадів-

ський рух пішов на спад.

Діяльність "Основи"

У 1861 р. в Петербурзі члени Кирило-

Мефодіївського

товариства Т.Шевченко,

М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський,

які з'їхалися сюди після заслання, заснува-

ли журнал "Основа". Журнал установив

зв'язки з Громадами, знайомив читачів з

життям українського народу.

Він діяв до

1862

р. і став першим україн-

ським журналом у Російській імперії, спри-

яв пробудженню національної свідомості

української інтелігенції, розкиданої по всій

імперії.

Польське повстання 1863-1864

pp.

і відгуки на нього в Україні

Певний вплив на розвиток українського

руху справило польське визвольне повстання

1863-1864 pp., спрямоване проти російського

самодержавства. На заклик повстанського ко-

мітету про підтримку відгукнулися українські

революційні демократи, члени заснованої

Миколою Чернишевським всеросійської револю-

ційної організації "Земля і Воля". Серед них

був і

уроженець

Сумщини

А.Потебня,

брат

відомого вченого-мовознавця О. Потебні. Ре-

волюційні демократи розповсюджували серед

населення Правобережної України листівки

на підтримку визвольної боротьби проти

царської Росії, взяли участь у діях повстан-

ських загонів.

Однак, масової підтримки з боку україн-

ської громадськості повстання не знайшло,

оскільки польські повстанці не визнавали за

Україною права на власну державу

(їх

метою

було відновлення Польщі в територіальних

межах

1772

p., тобто з включенням земель Пра-

вобережної України).

Другий етап

громадівського

руху

На початку 70-х

pp.

після деякого по-

слаблення контролю за внутрішнім жит-

тям українського суспільства громадівці

активізують свою діяльність. Київська гро-

мада мала власний друкований орган "Киев-

ский телеграф ".

Активізації українського руху сприяв

заснований у 1873 р. в Києві

Південно-За-

хідний відділ Російського географічного

товариства. Відділ залучив до своєї діяль-

ності велику кількість інтелігенції (понад

200 дійсних членів), зібрав і видав величез-

ний матеріал з історії, економіки, культури

рідного краю.

Громади хоч і утримувалися у своїй біль-

шості від політичної діяльності, все ж таки

не влаштовували самодержавство. З при-

йняттям у

1876

р. Емського акту діяльність

Громад була заборонена, закрився Півден-

но-Західний відділ Російського географіч-

ного товариства.

Частина громадівців виїхала за кордон.

Серед них був і Михайло Драгоманов, який

впродовж

1878-1882

pp.

видавав у Женеві

перший український журнал за кордоном

"Громада ".

М.Драгоманов

(1841-1895 pp.)-мав

значний вплив на

український націо-

нальний рух, органі-

затором і ідеологом

якого він виступав.

М.Драгоманов роз-

робив так звану кон-

цепцію громадів-

ського соціалізму. Ос-

нову справедливого

суспільного устрою

українського народу

він вбачав у федералізмі - в існуванні децен-

тралізованих, політично вільних і самостій-

них громад, об'єднаних для спільної праці на

спільній землі, фабриці чи заводі. На його дум-

ку, справжня демократія можлива лише при

ліквідації приватної власності на землю, фаб-

Історія України

рики і заводи, за відсутності соціального

на-

ціонального гноблення. Обстоюючи право

українського народу на національне самови-

значення, М.Драгоманов не закликав до ство-

рення незалежної України. Будучи поборни-

ком дружби і рівності усіх народів, вчений ви-

ступав за автономію України в рамках феде-

ративної демократичної Російської держави.

УВАГА!

Розроблена

М.Драгомановим

теорія федералізму стала символом

національного визволення

поневолених народів.

Виникнення політичних організацій

та партій

Наприкінці XIX

ст.

відбувається політи-

зація національно-визвольного руху. Пер-

шою політичною організацією на цьому етапі

стало

"Братство

тарасівців",

яке діяло впро-

довж

1891

-1893

pp.

Його засновниками були

українські студенти

М.Міхновський,

І.Липа,

В.Шемет. Організація мала прибічників у

різних містах України, що надало її діяль-

ності загальноукраїнського характеру. "Та-

расівці" ставили за мету реалізацію основ-

них ідей Тараса Шевченка, досягнення пов-

ної незалежності Української держави. І хоч

тогочасне українське суспільство у своїй

більшості не поділяло ідеї самостійної Укра-

їни, діяльність "Братства" підготувала спри-

ятливий грунт для поширення державниць-

ко-самостійних настроїв.

Першою політичною партією в Наддніп-

рянській Україні стала утворена в 1900 р. у

Харкові Революційна українська партія

(РУП). Засновники

-Д.Антонович,

М.Ру-

сов, Д. Матусевич та інші. Одне із відділень

РУП знаходилося у Львові, де діяла партій-

на друкарня. Спочатку як програмний до-

кумент партії використовувалася брошура

М.Міхновського "Самостійна Україна", в

якій

обґрунтовувалася

ідея української

державної самостійності. Згодом РУП від-

мовилася від цієї ідеї і висунула вимогу на-

ціонально-культурної автономії України в

межах Росії. Взагалі, партія не мала чітких

програмних вимог, що обумовило її розкол

на поч. XX ст.

Українці у загальноросійському

визвольному русі

В Україні як складовій частині Російської

імперії поруч з українським національно-

визвольним рухом розгортався і

загально-

російський революційний рух. Вище вже

згадувалося про такі його прояви, як ді-

яльність масонських організацій, декабрист-

ський рух, діяльність революційних демо-

кратів

60-х

pp.

Наступним етапом загально-

російського революційного руху стала ді-

яльність

революційних народників

70-80-х

pp.,

представлених, переважно, різночинною ін-

телігенцією.

Програма керівного органу народників

- організації "Земля і Воля", створеної у

1876 p., передбачала захоплення влади

шляхом насильницького перевороту, здій-

снення демократичних перетворень, пере-

дачу землі, фабрик і заводів у народну влас-

ність. Економічною і адміністративною

одиницею нового суспільства вважалася

селянська община.

Народники 70-х

pp.

розгорнули широку

пропаганду серед селянства (так зване "хо-

діння в народ ") з метою викликати протест

проти властей і збройні бунти.

У 80-і

pp.

відбулася радикалізація народ-

ницького руху. Частина народників, об'єд-

навшись у 1879 р. в організацію "Народна

Воля", зосередила діяльність на полі-

тичному терорі. 1 березня

1881

р. в резуль-

таті терористичного акту народовольців за-

гинув імператор Олександр II. У відповідь

уряд посилив репресії, розгромивши гурт-

ки і групи народників, засудивши до страти

їх

керівників та активних учасників. Серед

них були українці Софія Перовська, Микола

Кибальчич, Андрій Желябов, Дмитро Лизо-

губ, Володимир Малинка. Не дивлячись на

жорсткі репресії, народницький рух не при-

пинявся до кінця 80-х

pp.

XIX ст.

122

5. Україна у складі Російської та Австрійської

імперій

(кін.

XVIII - поч. XX ст.)

Стосунки між національно-визвольним

і загальноросійським революційним ру-

хами були неоднозначними. З одного

боку, єднанню рухів сприяла

їх

спрямо-

ваність проти самодержавства, на соці-

альні перетворення. Але ж, з іншого боку,

нехтування інтересами української спра-

ви відштовхувало від загальноросійсь-

ких революційних організацій учасників

українського визвольного руху.

Західна Україна

Початок культурного відродження

Зачинателі національного відродження

в Західній Україні вийшли із середовища

греко-католицького

духовенства.

У1816

р.

священник Іван

Могильнщький

заснував у

м. Перемишлі "Клерикальне товариство"

з метою розповсюдження релігійних текстів

українською мовою.

І.Могильницький

створив "Граматику" української мови,

довів, що українська мова є рівноправною

слов'янською мовою, а не діалектом ро-

сійської

чи

польської

мов.

У 30-і

pp.

XIX ст. центр діяльності, спря-

мованої на пробудження національної сві-

домості західних українців, переміщується

до Львова, де з

1830

по 1837

pp.

діяв куль-

турно-освітній гурток "Руська трійця".

Його засновниками були студенти Львів-

ського університету Маркіян

Шашкевич,

Іван Вагилевич, Яків Головацький. За мету

вони ставили боротьбу проти національно-

го гноблення, висту-

ліції Львова зазначив: "... ці божевільні тут

хочуть відродити давно мертвий і похова-

ний русинський народ".

РУСАЛКА

ДНІСТРОВАЯ.

У 1H««L

ІШ

«.

пали за поширення

знань про українську

історію, традиції, пе-

ретворення україн-

ської мови на літера-

турну.

У1837

р. гур-

ток видав альманах

"Русалка Дністро-

вая", майже весь ти-

раж якого був кон-

фіскований. При

цьому начальник по-

"Руська

трійця" започаткувала ідею

нерозривної єдності всіх українських

земель, незалежно від

їх

перебування у

складі Австрійської чи Російської імперій.

•

Ці перші культурно-освітні організації

сприяли зростанню національної свідо-

мості українців, активізації національ-

них процесів.

Вплив революції

1848

р.

Значним поштовхом до розгортання ви-

звольного руху стала революція 1848-1849рр.,

яка охопила Австрійську імперію. Центром

революційних подій у західноукраїнських

землях був Львів. Тут у травні

1848

р. укра-

їнська інтелігенція та уніатське духовен-

ство створили першу в Західній Україні

українську політичну організацію -Голов-

ну Руську Раду на чолі з

єпископоміГ/ашо-

вичем. Рада вимагала утворення україн-

ської автономії в Східній Галичині, що при-

звело до конфлікту з поляками,

які

не

хотіли

визнавати за українцями права на цей регі-

он, вважаючи всю Галичину польською.

Для сприяння розвитку української культу-

ри Рада утворила культурно-освітню

організацію - "Галицько-Руська матиця".

У листопаді

1848

р. відбулося збройне

повстання у Львові з вимогою утворення

української автономії. Революційним ру-

хом були охоплені Буковина і Закарпаття.

•

Характерною особливістю національ-

ного відродження в Галичині була політи-

зація, що виявлялась у поєднанні як суто

національних, так і політичних вимог,

створенні нових організацій, діяльність

яких спрямовувалась на задоволення на-

ціонально-політичних потреб українсько-

го народу.

Основні підсумки революції:

• Ліквідація в А

встрійській

імперії крі-

посного права, проголошення конституцій'

123

Історія України

ного правління та громадянських прав.

• Було покладено початок політичній

боротьбі населення Західної України за своє

національне і соціальне визволення.

Активізація суспільно-політичного

руху, його строкатість та

суперечливість

У другій пол. XIX ст. в суспільно-полі-

тичному русі в Західній Україні діяло три

напрямки:

>•

Москвофіли - реакційний, представни-

ки якого не визнавали існування українсько-

го народу та його мови, пропагували ідею

"єдиної російської народності від Карпат

до Камчатки ", виступали за приєднання до

Росії. Мали свою політичну організацію,

видавничу базу, але значною підтримкою

населення не користувалися.

>•

Народовці - національний напрямок,

який спрямовувався на служіння інтере-

сам українського народу, звідки й дістав

свою назву. Головною метою народовців

був розвиток української мови і культури,

підвищення культурно-освітнього рівня і

національної свідомості українського на-

селення.

У 1868 р. народовці заснували у Львові

культурно-освітнє товариство "Про-

світа", яке очолив відомий педагог, жур-

наліст, композитор

А.Вахнянин.

"Про-

світа" мала філії у всіх містах Західної

України. Крім культурно-просвітницької

роботи, вона займалася й економічною

діяльністю - засновувала кооперативи,

крамниці, позичкові каси. На кін. XIX ст.

"Просвіта" за популярністю серед насе-

лення суперничала з церквою.

На рубежі 70-80-х

рр.

народовський рух

включається в політичне життя.

У1885

р. народовці заснували свій полі-

тичний орган -Народну Раду, яку очолив

Юліан Романчук. Організація висунула ви-

могу надати українським землям автономію

в межах Австро-Угорщини.

12-4

Народовський рух поступово поширив-

ся на Буковині і Закарпатті.

>•

Радикальний напрямок, який виник під

впливом ідей М.Драгоманова. Радикали ви-

ступали за утворення незалежної Украї-

ни, пропагували революційні методи бо-

ротьби, закликали до політичної діяльності

широкі народні маси. Очолювали напрямок

Іван Франко, Михайло Павлик, Остап

Терлецький.

М.Грушевський.

Наукове товариство

ім. Т.Шевченка

У 1894 р. із Києва

до Львова переїхав

М.Грушевський,

зайнявши посаду

професора Львів-

ського універси-

тету. Ця подія мала

великий

позитив-

ний вплив на роз-

виток національ- і

ного руху, україн-!

ської науки, зв'яз-

ків між західними і східними українцями.

М.Грушевський очолив створене "Просві-

тою" Наукове товариство ім.

Т.Шевчен-

ка, об'єднавши навколо нього майже всіх

провідних східно- і західноукраїнських

учених.

Політизація національного руху

У кін. XIX ст

починають форму

ватися

українськ

політичні партії

Першою

такон

партією

стал;

Русько-українсь

ка радикальн

партія, утворена

1890 р. у Львої

радикалами н

чолі з

І.Франкоі

(на світлині) т

5. Україна у складі Російської та Австрійської

імперій

(кін. XVIII - поч. XX ст.)

М.Павликом. Партія вважала своєю метою

створення незалежної української держави.

Але протиріччя між радикалами обумови-

ли слабкість партії.

1899

р. народовці на чолі з Є.Левщь-

кіш

та

В.Охримовичем

утворили Україн-

ську національно-демократичну партію, до

якої приєдналися М.Грушевський та

І.Франко.

Партія стояла на ліберальних

позиціях, головною метою проголосила не-

залежну українську державу. З часом на-

ціонал-демократи перетворилися на най-

більшу партію в Західній Україні.

У1899

р. була створена Українська соці-

ал-демократична партія

(М.Ганкевич,

С.Вітик),

яка стояла на позиціях марксиз-

му. Широкої соціальної бази партія не

мала, бо чисельність робітників, на яких

вона орієнтувалася, була незначною.

Таким чином, XIX ст. стало періодом

справжнього національного відродження:

зросла національна свідомість українців,

значних успіхів досягла українська куль-

тура. Національно-визвольний рух як в

Наддніпрянській, так і в Західній Україні

пройшов шлях від культурно-просвіт-

ницького до політичного етапу, висунувши

гасло політичної самостійності України.

Виконайте вправу № 13

1. Порівняйте бачення ролі й місця України в документах Кирило-Мефодіївського

братства та декабристів.

2. Які наслідки мала революція 1848-1849

pp.

для Західної України?

3. Заповніть таблицю "Національно-визвольний рух в Україні в XIX ст.".

Регіон

Наддніпрянська Україна

Західна Україна

Культурно-освітні, наукові,

релігійні організації

Політичні організації, партії

4. Охарактеризуйте три напрямки національно-визвольного руху в Західній Україні у

другій пол. XIX ст.

5. Доведіть, що XIX ст. стало періодом справжнього національного відродження України.

5.2. Соціально-економічна модернізація

України

XIX ст. в Російській та Австрійській

імперіях склалася криза феодально-

кріпосницької системи. Усвідомлен-

ня цієї кризи змусило як російський, так і

австрійський уряди ліквідувати кріпосне

право та реформувати державний устрій. В

Австрійській імперії реформи були здійснені

1848-1849

pp., в Росії- в

60-70-рр.

XIX ст.

Реформи, незважаючи на

їх

обмеженість,

мали епохальне значення: вони створили

чудові умови для прискореного капіталіс-

тичного розвитку України.

• Особливості капіталізації

економіки Наддніпрянської

і Західної України

Наддніпрянська Україна

Індустріалізація економіки

• Упродовж 60-80-х

pp.

XIX ст. завер-

шився промисловий переворот, тобто пере-

хід від мануфактур до заводів і фабрик.

•>

Особливо швидкими темпами розвива-

Історія України

лися вугільна, залізорудна

металургійна

промисловість, зосереджена в Донецько-

Криворізькому басейні. На кін. XIX ст.

Україна перетворилася на вугільно-мета-

лургійну базу Російської імперії: вона дава-

ла майже 65% усього вугілля імперії, понад

50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі.

•

Нарощували виробництво традиційні

для України галузі промисловості по пере-

робці сільськогосподарської продукції -

цукрова, винокурна, мукомельна. На кін.

XIX ст. Україна давала 85% загальноро-

сійського виробництва цукру, 50% усього

тютюну,

•

Машинобудування розвивалося повіль-

но. Винятком було виробництво сільсько-

господарських машин

-їх

в Україні вироб-

лялося більше половини від тих, що вироб-

лялися в Росії;

•

Промисловому розвитку сприяло бурх-

ливе будівництво залізниць. Загальна про-

тяжність залізниць в Україні становила на

кін. XIX ст. 1/5 залізничної мережі Росії.

•

Велику роль у промисловості, особли-

во важкій, відігравав іноземний капітал -

передусім німецький, англійський, фран-

цузький, бельгійський. У 1900 р. його

частка в Україні досягала 80-90%.

•

Йшов процес зростання міст. Якщо до

реформи

1861

р. лише Одеса мала понад

100 тис. жителів, то на кін. XIX ст. було

вже чотири великих міста: Одеса (більше

400 тис), Київ (250 тис), Харків

(175

тис),

Катеринослав

(115

тис). У цих містах було

сконцентровано

35%

усього міського насе-

лення України.

Не дивлячись на швидкий процес інду-

стріалізації, в Україні переважало сільське

господарство. Капіталізація сільського

господарства йшла двома шляхами:

Ч>

пруським, при якому відбувався повіль-

ний перехід поміщицьких землеволодінь

до капіталістичних способів господа-

рювання (застосування вільнонайманої

праці, машин, добрив). Цей шлях пере-

важав на Правобережній Україні;

126

американським, при якому йшов процес

утворення фермерських індивідуаль-

них господарств, які використовували

найману працю і постачали продукцію

на ринок. Фермерські господарства пе-

реважали на півдні.

Всього ж на кін. XIX ст. сільська буржу-

азія становила біля 25% сільського населен-

ня і зосереджувала в своїх руках 40% селян-

ських земель.

Перехід на капіталістичну систему го-

сподарювання сприяв піднесенню сільсько-

господарського виробництва.

На

кін.

XIX

ст.

Україна давала 43% світового врожаю яч-

меню, 20%-пшениці, 10%-кукурудзи. Але

в самій Україні, яка мала статус "євро-

пейської житниці", українець в середньому

споживав хліба менше, ніж жителі розви-

нутих європейських країн.

Таким чином, Наддніпрянська Україна

була одним із найбільш розвинутих аграр-

них та індустріальних районів Російської

імперії. Але при цьому її розвиток мав ряс

особливостей:

Ш по-перше, лише

15%

підприємсті

України виготовляли готову продукцію

а всі інші постачали сировину для

ви

готовлений

такої продукції в Росії.

Вар

тість

російських готових товарів була ви

сокою, а ціни на українську сировину -

низькими;

по-друге,

розвиток

української

еконо

міки базувався не на місцевому національ

ному капіталі, акапіталі, що надходив ззов

ні - з-за кордону і з Росії. Більша частині

прибутків іноземців вивозилася.

Україна позбавлялася потенційни:

прибутків і підпорядковувалася інтере

сам іноземного капіталу.

Західна Україна

Уповільненість темпів економічного

розвитку

*•

Політика Австро-Угорщини

була

спр>

мована на те, щоб закріпити за Західної

Україною статус аграрно-сировинног

5. Україна у складі Російської та Австрійської імперій

(кін.

XVIII - поч. XX ст.)

придатку до розвинутих

провінцій

імперії:

західноукраїнські землі були джерелом

дешевої сировини і ринком збуту

для

промислових товарів і машин.

•

Господарство Західної України було

аграрним. Зміни в сільському господарстві

відбувалися повільно, воно розвивалося

переважно пруським шляхом. Кількість

сільської буржуазії становила

11%

в Гали-

чині та 8% - на Буковині.

•

Промисловість хоч і зробила значний

крок вперед, проте залишалася відсталою,

темпи її розвитку були надзвичайно низь-

кими. Важкої промисловості майже не існу-

вало, машинобудування було розвинено

слабко. Провіднми галузями були нафто-

добувна промисловість (зосереджувалася

в районі Дрогобича та Борислава, на поч.

XX ст. давала 5% світового видобутку на-

фти), деревообробні галузі (наявність ве-

ликих масивів лісу) та харчова промис-

ловість.

•

У промисловості домінував іноземний

капітал - австрійський, німецький, англій-

ський, французький.

•

Повільно йшов процес зростання міст.

Найбільшим містом був Львів, де чисель-

ність населення зросла з 70 тис.

(1857

р.) до

200

тис. (1910 р.).

•

Порівняно з Наддніпрянщиною, еконо-

міка Західної України була відсталою і

носила яскраво виражений колоніальний

характер.

'Соціальні

зміни, спричинені

модернізацією економіки

У другій пол. XIX ст. різко зросла чи-

сельність населення. Населення Над-

дніпрянської України збільшилося за

цей час із

13,4

до 23,4 млн. чол, і Захід-

ної України

із 3,9 до 5,9 млн. чол. При-

чому, збільшення населення відбулося

не тільки за рахунок природного при-

росту, а й за рахунок переселення в

Україну представників інших націо-

нальностей, що заохочувалося урядами

Росії та Австро-Угорщини.

Індустріалізація не призвела до форму-

вання в Україні структури індустріаль-

ного суспільства. Українське суспільство

залишалося аграрним. Селянство скла-

дало приблизно 74% населення Наддніп-

рянської і приблизно 90% населення За-

хідної України.

В умовах розвитку капіталізму йшов

процес розшарування селян. Майже по-

ловина селян по всій Україні були бід-

няками (від 3 до 5 десятин на господар-

ство). Як наслідок, на селі зростала соці-

альна напруженість, конфліктність.

Зростання чисельності населення загост-

рило проблему малоземелля. У зв'язку з

цим, з кін. XIX ст. почалося переселення

селян Наддніпрянщини на Далекий Схід

і масова еміграція західноукраїнських

селян до Канади, США, Бразилії, Арген-

тини.

Капіталізація економіки обумовила зрос-

тання робітничого класу і буржуазії.

Особливістю цих класів був

їх

багато-

національний склад. Серед кваліфікова-

них робітників переважали росіяни, а в

Галичині - поляки. У промисловості пере-

важала іноземна буржуазія, в торгівлі -

єврейська. Українська буржуазія зосе-

редила в своїх руках переважно харчову

промисловість. Умови праці робітників

були надзвичайно важкими, що призвело

до загострення антагонізму між робіт-

никами і підприємцями, до поширення

серед робітників соціалістичних і кому-

ністичних ідей.

Відбулися зміни в етнічному складі на-

селення України. Протягом XIX ст. пи-

тома вага українців скоротилася з 90%

до 80%. Зросли національні меншини (за

рахунок природного приросту і пере-

селенців), перш за все, росіяни, які скла-

дали

12%

населення, євреї - 8%, поляки -

(їх

питома вага дещо зменшилася).

127

Історія України

Українці переважали серед селян (понад

90%). Але серед населення міст українці

становили в середньому не більше

однієї

третини. Серед робітників, підприємців,

інтелігенції переважали росіяни, євреї,

поляки.

Таким чином, українська нація

форг

налаєм як аграрна нація. Це

ноиснкк

не стільки психологічними фактора

(глибоко вкорінена любов українців

землі), скільки політикою

національн

гноблення з боку імперій.

Виконайте вправу № 14

1. Коли було скасовано кріпосне право в Австрійській та Російській імперіях?

2. Які особливості економічного розвитку Наддніпрянської України у складі Р<

ської імперії?

3. Дайте оцінку етносоціальної структури населення України у другій пол. XIX

5.3.

Україна на початку XX (

• Активізація революційно-

визвольної боротьби

очаток

ст. в історії України харак-

теризується загальним революційним

піднесенням, що було викликане го-

стрими класовими протиріччями, націо-

нальним

гнобленням, політичним безправ'ям

населення.

Ситуацію

загострила загально-

економічна світова криза 1900-1903 pp., a

в Російській імперії - і її поразка у війні

1904-1905 pp. з Японією.

Як в Наддніпрянській, так і в Західній

Україні революційний настрій охопив усі

кола суспільства:

активізувався робітничий рух, пере-

йшовши від економічної до політичної бо-

ротьби;

>•

посилився селянський рух, для приду-

шення

якого досить часто використовували

війська;

>•

зросла активність студентської

учнів-

ської молоді, яка протестувала проти обме-

жень її прав, виступала за соціальну спра-

ведливість.

У1901

р. за участь у студент-

ському русі царський уряд віддав у солдати

183

студенти Київського університету.

У цьому

році виступили студенти Львів-

ського університету, які вимагали відкрит-

тя українського університету;

>•

посилився опозиційний рух лібера

буржуазії, поміщиків, інтелігенції за

ведення реформ.

У Наддніпрянській Україні цен

опозиційної по відношенню до цар

діяльності стали земства - органи

вого самоуправління.

Земці-лібераї

магали надання політичних

CBO6OJ

відації кріпосницьких пережитків,

кання Установчих зборів для вироб

конституції.

В умовах загального революці

піднесення посилився і

національі

звольний рух.

У Західній Україні національні

розвивався в більш сприятливих

у>

мав значно більші здобутки, ніж

;

дніпряншині:

• тут активізувалася діяльнісп

точних партій, основним

їх

гасло

гасло політичної самостійності У

Західна Україна стала базою орга,

ної діяльності партій Наддніпрянські

їни.

Так, у Львові знаходилася парті

карня

Революційноїукраиіськоїпарг

видано роботу М. Міхновського

стійна Україна";

ias

5. Україна у складі Російської' та Австрійської

імперій

(кін. XVIII - поч. XX ст.)

• діяли українські школи, культурно-

освітні організації, видавалася українська

література і преса. У 1914 р. товариство

"Просвіта"

мало 78 філій, 2944 читалень,

курси для неписьменних. Кращі твори украї-

нської літератури друкувалися на сто-

рінках редагованого М. Грушевським та

Франком журналу "Літературно-науко-

вий вісник". Упродовж

1899-1917pp.

понад

300 видань випускала Українсько-руська

видавнича спілка,

популяризуючияк

світову,

так і українську літературу;

• зростала кількість українських пред-

ставників у центральному парламенті та

в крайових сеймах;

•

розгортали діяльність

масові

молодіжні

спортивні організації "Сокіл", "Січ", які роз-

вивали в української молоді почуття патрі-

отизму, схильність до дисципліни, знань;

• широкого розмаху набув кооператив-

ний рух, спрямований на економічне відро-

дження селянства, на виховання його націо-

нальної самосвідомості. Розвитку коопе-

ративного руху сприяли "Просвіта " та

уніатська церква.

Різноманітні кооперативні організації

вчили селян сучасним методам господарю-

вання, перетворювали

їх

на господарів

власної долі, сприяли розвитку тісних взає-

мин між селянством та інтелігенцією,

чого

не було в Наддніпрянській Україні.

У Наддніпрянській Україні національ-

но-визвольний рух проявився в:

• процесі

політизаціїукраїнського

руху,

зростанні кількості національних партій.

РУП, утворена в 1900р., розкололася і дала

початок трьом партіям:

•>

Народній українській партії

(НУП,

1902 р.) на чолі з

М.Міхновським.

З націо-

налістичних позицій під лозунгом "Украї-

на для українців " виступала за утворення

незалежної української держави. Орієнту-

валася на національну інтелігенцію;

Українській

соціал-демократичній

спілці ("Спілка", 1904 р.) на чолі з М.Меле-

невським.

Займала марксистські позиції,

прагнула виражати інтереси всіх робіт-

ників України незалежно від

їх

національ-

ності. У 1905 р. влилася у меншовицьку

фракцію РСДРП;

•>

Українській соціал-демократичній ро-

бітничій партії

(УСДРП,

1905 р.) на чолі з

В.Винниченком

та С.Петлюрою. Прагну-

ла поєднати марксизм із націоналізмом.

Орієнтувалася на селян і робітників, вима-

гала автономії для України.

У 1904 р. були утворені дві ліберальні

партії - Українська радикальна партія

(Б.Грінченко,

С.Єфремов)

та Українська

демократична партія

(А.Лотоцький,

Є. Чи-

каленко). Основні

їх

вимоги - конститу-

ційна монархія, земельні реформи, автоно-

мія України в складі Росії.

• А

ктивізації

культурно-просвітниць-

кої діяльності прогресивної української

ін-

телігенції. Найбільш масовими її акціями

на початку XX

cm.

було відкриття па-

м'ятника І. Котляревському у Полтаві в

1903p.,

куди з'їхалися тисячі представни-

ків, у тому числі із Західної України, і де, не

дивлячись на заборону, лунала українська

мова, а також святкування у цьому

році

35-річчя музичної діяльності композитора

М.

В.Лисенка.

Але національний рух у Наддніпрянській

Україні в цілому не набрав масового харак-

теру. У ньому брала участь в основному

ліберальна і демократична інтелігенція,

тоді як робітники і селяни вели боротьбу,

перш за все, за свої класові інтереси.

Українські партії були малочисельними,

недостатньо згуртованими і організовани-

ми. У національному питанні всі вони, крім

НУП, не йшли далі вимоги автономії Ук-

раїни в складі Росії.

У Наддніпрянській Україні, на цей час

вже значно зрусифікованій, більш масови-

ми і впливовими були загальноросійські

партії:

•Э

Російська соціал-демократична пар-

тія (РСДРП) - виникла в

1898р.,

у 1903р.

розкололася на більшовиків і меншовиків.

12S

Історія України

Стояла на позиціях ортодоксального марк-

сизму, визнання керівної ролі пролетаріа-

ту в революції та диктатури пролетаріа-

ту. Партія діяла серед російських і зруси-

фікованих українських робітників;

•>

Партія

соціалістів-революціонерів

(есери) - утворилася на рубежі 1899-

1900

pp.

на основі поєднання народницьких

ідей з марксизмом. Соціальну опору партії

складало селянство;

•>

Конституційно-демократична партія

(кадети) -утворилася в

1905p.,

виступала

за конституційну монархію з двохпалат-

ним парламентом, за свободу культурно-

го розвитку для всіх національностей;

•¥

"Союз 17 жовтня" (октябристи) -

утворилася в жовтні

1905

p., виступала

за збереження царської влади, єдину і непо-

дільну Росію;

•>

"Союз руського народу" - чорносо-

тенна організація, виникла в 1905 р., стояла

на позиціях націонал-шовінізму, проголошу-

вала боротьбу з євреями і іншими націо-

нальними меншинами.

Загальноросійські партії не прагнули до

вирішення національного питання, крім

кадетів, які вимагали культурної авто-

номії для національних окраїн імперії.

• Україна в революції

1905-1907

pp.

У Російській імперії революційно-ви-

звольний рух вилився в демократичну ре-

волюцію 1905-1907 pp., в якій населення

України взяло активну участь.

На Наддніпрянщині діяло близько 20 за-

гальноросійських і національних партій. В

їхніх

діях не було

єдності,

вони

вели

між

собою боротьбу за керівництво революцій-

ним рухом.

Основні революційні події, що мали місце

в Україні, відбулися в 1905 р. - в період ро-

звитку революції по висхідній лінії:

•

жовтень - загальний політичний страйк,

який змусив царя Миколу II піти на по-

13О

ступки і видати Маніфест 17 жовтня, про-

голосивши громадянські свободи і вибори

до Державної Думи;

•

червень - збройне повстання на броне-

носці "Потьомкін";

•

листопад - повстання моряків Севасто-

поля на чолі з лейтенантом

П.Шмідтом;

- виступ полку саперів у Києві на чолі з

підпоручиком

Б.Жаданівським;

*1*

грудень - збройні повстання робітників

Горлівки, Харкова, Катеринослава, Олек-

сандрівська. Однак ці виступи не перерос-

ли в загальне збройне повстання. Після

їх

придушення революція пішла на спад.

В Україні революція носила і національ-

но-визвольний характер, оскільки націо-

нальне питання було на передньому плані

боротьби.

Національний рух в період революції мав

значні здобутки:

• після

Маніфеста

жовтня з'явилася

легальна українська преса. Всього в 1905-

1907

pp.

виходило 24 періодичні видання;

• виникла культурно-освітня організа-

ція "Просвіта", яка мала філіали в бага-

тьох містах України. В діяльності "Про-

світи" брали участь М.Аркас,

Б.Грінченко,

М. Коцюбинський, Леся Українка, М.Ли-

сенко, Панас Мирний,

Д.Яворницький

та

інші прогресивні діячі;

• відкривались українські школи, здійс-

нювалися спроби викладання українською

мовою в університетах;

• активну діяльність у першій

Думі

(1906 р.)

та

в другій Думі

(1907

р.) розгорнула україн-

ська фракція, яка вимагала автономії для

України, вільного розвитку української мови

та культури. Допомогу українській фракції

надавав

М.

Гру

шевський, який з цією ме-

тою переїхав зі Львова до Петербурга.

Столипінська реакція

Перша та друга Думи були розпущені ца-

рем, оскільки виявилися занадто "лівими".

Маніфест про розпуск другої

Думи

3 черв-

ня 1907 р. прийнято вважати кінцем рево-