Світлична В.В. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

4 Українська національно-визвольна війна Козацько-гетьманська держава (сер XVII -

кін

XVIII

ст)

ханством, Швецією, Австрією, Молдавією,

Трансільванією, Валахією та іншими краї-

нами. І немає вини Богдана в тому, що його

наступники на гетьманському престолі не

змогли не лише

прилшожити

його здобут-

ки, але й зберегти

їх

Порушення царизмом

Переяславської угоди

У 1656 р. цар уклав Віденський мир з

поляками без усякої на те згоди українців.

На зближення з Польщею Москва пішла з

метою спільної боротьби проти Швеції, яка

значно посилила свої позиції в Прибалтиці.

Гетьман відкрито звинуватив царя у пору-

шенні Переяславської угоди, продовжував

війну з Польщею і приступив до утворення

нової антипольської коаліції. Він уклав

союз з Семигородським

князівством,

вів

переговори зі Швецією, яка обіцяла допо-

могти у створенні самостійної української

держави. Відбулося загострення російсько-

українських

відносин.

Але в критичний

момент стосунків з

Москвою, уражений

звісткою про пораз-

ку українсько-семи-

городського

війська

від Польщі, 27 лип-

ня

1657

р. Богдан

Хмельницький по-

мер. Гетьмана по-

•в»,^

ховали в Суботові,

Церква в Суботові

збудованій НИМ

Іллінській церкві, де вже

покоїлося

тіло

старшого сина Тимоша.

Оцінка діяльності Б.Хмельницького

УВАГА!

Серед істориків ніколи не було

єдності в оцінці діяльності

особи

Б.Хмельницького.

Сучасники Б.Хмельницького оцінювали

його як справжнього національного героя,

про нього складали пісні та думи.

XVIII-XIX

ст. з посиленням залежності

України від Росії Хмельницькому почали

давати більш стримані і неоднозначні оцін-

ки. Так, Т Г Шевченко, дорікає йому за те,

що віддав Україну під зверхність Росії.

"Амінь тобі, великий муже.

Великий, славний! Та не дуже... "

- пише про гетьмана Кобзар.

П.Куліш

критикує Б.Хмельницького за

те, що той започаткував добу розрухи,

смерті, культурного занепаду.

М.Грушевський, оцінюючи Хмельниць-

кого як "великого діяча", "героя української

історії" вважає, що все ж таки, гетьману не

вистачало здібностей "для розв'язання істо-

ричного вузла українського життя",

що

його

політика була не дуже мудрою.

Радянські історики, як правило, схвалю-

вали Хмельницького

зате,

що він возз'єднав

Україну і Росію.

• Більшість сучасних українських істо-

риків дійшли висновку, що головна за-

слуга Хмельницького полягає у відро-

дженні української державності, і що без

його діяльності не постала б у новітні часи

українська незалежна держава.

Зокрема, відомі українські історики

В.Смолій та В.Степанков вважають, що

Богдан Хмельницький:

>•

зумів об'єднати всі патріотичні сили

навколо великої ідеї національного ви-

зволення;

>•

спрямував енергію народних мас на

розбудову соборної держави та виборення

нею незалежності;

>•

першим виробив наріжні принципи

національної державної ідеї, яка стала

визначальною у визвольних змаганнях нації

наступних сторіч;

>•

приборкав анархічну стихію охлокра-

тії й отаманства старшини, взяв курс на

встановлення спадкового гетьманату;

>•

проявив себе блискучим полководцем,

створив боєздатну й добре організовану

національну армію, прийняв статут

"Статті про устрій Війська Запорізького ",

збагатив українське військове мистецтво;

Історія України

»•

відіграв вирішальну роль у процесі

становлення розвідки й контррозвідки

української держави;

»-

створив дипломатичну службу, що

забезпечила прорив на шляху до визнання

козацької України урядами інших країн як

суб'єкта міжнародних відносин, виявив

себе тонким і дуже вправним дипломатом;

Третій період

(1657-1663

pp.)

Ліквідація спадкоємного

гетьманату

Як Ви знаєте, Корсунська рада ще за

життя Б.Хмельницького обрала його

наступником сина Юрія, визнавши таким

чином спадковість гетьманату.

Після поховання Б.Хмельницького стар-

шинські угрупування відійшли від принци-

пу спадковості гетьманства і розгорнули

боротьбу за владу. Найбільш успішно у

цьому напрямку діяв генеральний писар

І.Виговський.

Спочатку (у вересні 1657 р.)

старшинська рада обрала І.Виговського

гетьманом до повноліття Ю.Хмельниць-

кого, а згодом (у жовтні 1657 р.) - повно-

правним гетьманом.

Таким чином, в Україні династичний

принцип гетьманської влади поступився

місцем республіканському.

Ліквідація спадкоємного гетьманату не-

гативно позначилася на долі національно-

визвольної війни: старшинським угру-

пуванням було відкрито шлях до боротьби

за гетьманську булаву, що, врешті-решт,

призвело до громадянської війни і занепа-

ду держави. У цьому виявилася політична

незрілість української еліти. Серед неї, на

жаль, не знайшлося лідера, гідного Б.

Хмельницького.

Політика І.Виговського

(1657-1659

pp.)

І.Виговський, досвідчений і не позбав-

лений таланту державний діяч, припустив-

ся ряду серйозних політичних прорахунків,

Іван

Виговський

що спричинило

різке загострення

соціально-полі-

тичної боротьби в

Україні.

По-перше, об-

рання його геть-

маном відбулося

спочатку не на

Генеральній ко-

зацькій раді, а на

старшинській, що

викликало невдо-

волення простого

козацтва.

По-друге

шляхтич за похо-

дженням, гетьман взяв курс на підтримку

інтересів старшини і шляхти, нехтуючи

інтересами козаків, селян і міщан. Відбувся

вибух широкого опозиційного руху,

який

очолили полтавський полковник М. Пушкар

і кошовий атаман запорожців

Я.Барабаш.

По-третє, помилковими і згубними

для

держави були спроби І. Виговського схи-

лити Москву для боротьби з непокірними.

До такого ж кроку вдалося і керівництво

опозиції. Створювалися умови для втру-

чання Москви у внутрішні справи України.

При цьому російський уряд провокував за-

гострення боротьби між сторонами, поси-

люючи свій вплив в Україні.

Врешті, російський уряд, насторожений са-

мостійною

зовнішньою

політикою

І.Вигов-

ського і можливим його відходом від союзу з

Росією, почав підтримувати М.Пушкаря.

По-четверте, для боротьби з

опозицією

І.Виговський скористався допомогою Крим-

ського ханства. У травні-червні

1658

р. геть-

манське і татарське військо здійснило похід

на Полтавщину, де знаходився центр опо-

зиційного руху. У

бою

під Полтавою опози-

ція зазнала поразки,

М.Пушкар

був убитий.

Похід І Виговського на Лівобережну Украї-

ну мав характер каральної експедиції, внас-

лідок якої загинуло майже 50 тис. чоловік.

4 Українська національно-визвольна війна. Козацько-гетьманська держава (сер. XVII -

кін.

XVIII ст.)

і—^

Вперше в історії України татари за-

I лучались не для захисту від зовнішньої

небезпеки, а для боротьби із старшин-

ською опозицією і повсталим

народом

Союз

із кримським ханом викликав обу-

рення серед населення, відштовхнув

від

гетьмана багатьох із його оточення.

Зближення з Польщею.

Гадяцька

угода

У протистоянні з

Росією

І.Виговський

взяв курс на зближення з Річчю Посполи-

тою і повернувся до ідеї входження козаць-

кої України до складу королівства.

У вересні

1658

р. між сторонами було

укладено

Гадяцький

договір, за яким:

•Ь

Чернігівське, Київське та Брацлавське

воєводства утворювали Руське князівство

на чолі з гетьманом і входили до складу

Речі

Посполитої на правах автономії. Визна-

валася свобода релігійного віросповідання,

зберігалися права і привілеї козаків, дозво-

лялося відкриття 2-х академій і без обме-

жень -

шкіл

і друкарень;

••

з іншого боку, передбачалося відновлення

соціально-економічних відносин, що існу-

вали до цього, зменшувалася кількість ко-

заків, Руське князівство позбавлялося права

на самостійні міжнародні відносини.

Україна за гетьмана

І.Виговського

(1657-1659)

Російський уряд

оголосив

І.Виговсько-

го зрадником і навесні 1659 р. розгорнув

наступ на Україну

150-тисячної

армії. У

червні

1659

р. під Конотопом армія гетьма-

на разом з татарами та поляками завдала

нищівної поразки російській армії. Але ско-

ристатися результатами перемоги І.Ви-

говський не зміг. Його орієнтація на Річ По-

сполиту, поступливість у відносинах з нею,

терор проти опозиції викликали різке не-

задоволення в суспільстві. Посилився анти-

гетьманський рух, провідну роль в організа-

ції якого відіграли

полковники/.

Богун,

П.До-

рошенко, І Ковалевський, І Іскра, кошовий

отаман/ Сірко. Рятуючи життя, І.Виговсь-

кий зрікся булави і вирушивдо Польщі.

Політика Ю.Хмельницького

(1659-1663

pp.)

У вересні

1659

р. Військова козацька

рада обрала гетьманом Ю Хмельницького,

сподіваючись, що він продовжить справу

свого батька.

У жовтні 1659 р. у Переяславі між геть-

маном і російським урядом були підписані

договірні статті, які суттєво обмежували

автономні права України: обмежувалися

прерогативи гетьмана, український уряд

позбавлявся права на зовнішню політику,

київська метрополія підпорядковувалася

московському патріарху.

«„»

,- •*

Розкол України на Правобережну

та Лівобережну

Переяславські статті, укладені під тис-

ком Москви і промосковської лівобереж-

ної старшини, викликали розчарування і

обурення козацтва. Незадоволення полі-

тикою російського уряду висловлював і

молодий гетьман.

Восени

1660

р. після невдалих військо-

вих операцій проти Польщі Ю.Хмельниць-

кий пішов на укладення угоди з польським

урядом. У жовтні

1660

р. сторони підписа-

ли

Слободищенський

трактат, за яким

Україна поверталася під владу Речі Поспо-

литої на автономних засадах (відновлюва-

лися умови Гадяцького договору без статті

про утворення Руського князівства).

Історія України

Більшість

козацтвал

старшини Ліво-

бережної України, де переважали проро-

сійські орієнтації, виступили проти угоди

і відмовилися визнавати владу Ю.Хмель-

ницькогс).

Спроби гетьмана поширити свій

вплив на Лівобережжя виявилися невда-

лими.

Усвідомлюючи

свою політичну не-

спроможність, Ю.Хмельницький склав

булаву. Правобережне козацтво обрало

гетьманом Павла Тетерю

(1663-1665

pp.),

який дотримувався пропольської орієн-

тації, на Лівобережжі перемогу отримав

кошовий отаман Запорізької

Січі

Іван

Брю-

ховецькш

(1663-1668 pp.), який зробив

ставку на російський уряд.

Таким чином, Українська держава роз-

кололася на два державних утворення з

протилежною орієнтацією на зарубіжні

держави, з окремими урядами, які перебу-

вали у стані війни. Були створені умови

для поділу

України

по Дніпру між Росією

Річчю

Посполитою.

Четвертий період (1663-1668

pp.)

Поділ України між Росією

та Польщею

Війни між Лівобережжям і Правобереж-

жям за активної участі в них Польщі, Росії,

Туреччини і Криму набули затяжного, над-

звичайно складного і трагічного характе-

ру, супроводжувалися все більшим втру-

чанням польського і російського урядів у

внутрішнє життя України.

Врешті-решт, Росія і Польща виріши-

ли досягти компромісу за рахунок поділу

українських земель. ЗО січня 1667 р. вони

уклали Андрусівське перемир'я на 13,5

років:

•^

визнавалося входження Лівобереж-

ної України до складу Росії, а Право-

бережної України - до складу Польщі,

Київ на два роки залишався за Росією, За-

порізька Січ мала перебувати під владою

обох держав.

Прихід до влади П.Дорошенка.

Возз'єднання українських земель

Про підготовку російсько-польського

договору Україна не знала, в Андрусів не

були запрошені ні

І.Брюховецький

- геть-

ман Лівобережної України, ні Петро До-

рошенко, обраний замість П.Тетері гетьма-

ном Правобережної України (1665-1676 pp.).

Боротьбу національно-патріотичних сил

за об'єднання України очолив П.Доро-

шенко. Розуміючи,

що

Річ Посполита не на-

дасть допомоги у реалізації його плану, він

уклав союз із Кримом, пішов на зближення

з Туреччиною. Багато уваги гетьман при-

ділив переговорам з Росією про протекцію

царя за умови об'єднання етнічних земель

України, але переговори зазнали невдачі.

На початку лютого

1668

р. в Лівобереж-

ній Україні вибухнуло антимосковське по-

встання. П.Дорошенко, заручившись під-

тримкою значної частини населення Ліво-

бережжя, усунув

І.Брюховецького

і об'єд-

нав козацьку Україну. У червні 1668 р.

Військова козацька рада обрала його

геть>

маном об'єднаної України.

Відкрилася перспектива відродженні

воз'єднаної

Української держави.

Проті

вкрай несприятливою була геополітичн;

ситуація. Свою негативну роль відігра

вала і відсутність єдності в діях україн

ськихсил.

4. Українська національно-визвольна війна. Козацько-гетьманська держава (сер. XVII - кін. XVIII ст.)

Україна за гетьмана П.Дорошенка

(1665-1676

pp.)

П'ятий період (1668-1676

pp.)

УВАГА!

Росія і Річ

Посполипі

не

бажаючи

втрачати свою

присутність в Україні, виступили проти

її возз 'єднання в одній державі. Гетьман

Правобережного козацтва

П.Дорошенко

опинився у війні на два фронти.

Ворожу позицію щодо нього зайняло

і Запоріжжя, яке висунуло

претендентом на гетьманство

Петра Суховія,

підтримуваного Кримом.

Для організації опору Польщі П.Доро-

шенко рушив на Правобережну Україну, а

на Лівобережжі для боротьби з російськи-

ми військами залишив наказним гетьманом

чернігівського

полковникаДелї

'яна Много-

грішного. Роз'єднання козацьких сил, що

відбулося, негативно позначилося на роз-

витку

подій.

Дем'ян Многогрішний,

опинившись

внаслідок наступу російських військ у

скрутній ситуації, перейшов на бік Росії і

при її підтримці був обраний гетьманом

Лівобережної України (1668-1672 pp.).

Українська держава знову розколола-

ся на два гетьманства.

Лівобережжя

Д.Многогрішний, погодившись на вхо-

дження України до складу Росії, взяв курс

на відновлення прав і кордонів Української

держави періоду Б.Хмельницького. Геть-

ман відновив зв'язки з П.Дорошенком, на-

давши йому військову допомогу.

Діяль-

ність

Д.Многогрішного

не узгоджувала-

ся з офіційною політикою російського уря-

ду. Проти гетьмана була сфабрикована

справа про "зраду", і після суду в Москві

його заслали до Сибіру.

Новим гетьманом Лівобережної Украї-

ни було обрано лояльно настроєного до

Росії Івана

Самойловича

(1672-1687 pp.).

Правобережжя

П.Дорошенку довелося вести боротьбу

за владу з різними претендентами: спочат-

ку із П.Суховієм, ставлеником кримського

хана, а згодом із М.Ханенком, який чітко

орієнтувався на Польщу і при її підтримці

був обраний гетьманом Правобережної

України (1670-1674 pp.).

Боротьба П.Дорошенка

за збереження єдності України

Під тиском надзвичайно тяжких зовніш-

ніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко

почав шукати опори у турецького султана.

1672

р. гетьман приєднався до Туреч-

чини і розпочатої нею війни проти Польщі.

Успішні дії турецьких і українських військ

змусили польського короля 18 жовтня

1672

р.

підписати Бучацький мирний договір,

відмовившись від Правобережної України:

•Ь

Поділля відходило до Туреччини;

•>

Українська держава утворювалася в ме-

жах Брацлавського і

Київського

воєводств.

Порушення територіальної цілісності

України не задовольняло П.Дорошенка.

Крім того, Порта почала вимагати випла-

ти данини, роззброєння козаків, зруйнуван-

ня фортець, відбулося безжалісне погра-

бування українського населення турецьки-

ми і татарськими військами.

Сподівання гетьмана на турецьку про-

текцію не виправдалися.

У 1673 р. П.Дорошенко пішов на пере-

говори з Москвою. Він погодився повер-

нутися під протекцію Росії за умов збе-

Історія України

реження цілісності козацької України, її

прав і вольностей, надання надійної до-

помоги для боротьби з Туреччиною.

Оскіль-

ки позиції сторін не співпали, переговори

припинилися.

На початку

1674

р. російські війська ра-

зом з військом

І.

Самойловича

оволоділи ос-

новними містами Правобережжя. І Самой-

лович обирається гетьманом

усієі'України.

Москва усвідомлювала,

що

її спроба по-

вернути Правобережжя

під

свою протекцію

приведе до неминучої війни з Туреччиною.

Та коли влітку

1674

р. турки і татари всту-

пили на правобережні землі, російсько-ук-

раїнське військо залишило

їх

без захисту і

втекло на Лівобережжя. Похід турецько-

татарської армії на Правобережжя мав

жахливі наслідки. Потік переселенців у

Лівобережну Україну та Слобожанщину

набув масового характеру. Правобережне

населення звинувачувало П.Дорошенка у

всіх бідах і нещастях, які принесли з собою

татари і турки.

Після відходу турецько-татарських сил

активізував воєнні дії на Правобережжі

польський

корольЯн

Собеський.

У грудні 1674 р. П.Дорошенко пішов

на переговори з поляками, погодившись на

входження до складу Речі Посполитої, але

за умови збереження цілісності України та

на основі статей Гадяцького договору

(згадайте його умови). Переговори зазна-

ли невдачі.

Г~|

Марно шукаючи протекції різних союз-

\І

ників, П.Дорошенко опинився у

глухо-

му куті. Його чекала неминуча поразка.

Капітуляція П.Дорошенка.

Поразка визвольної боротьби

Починаючи з

1674

р. становище П.Доро-

шенка погіршується: правобережне насе-

лення, розчарувавшись у можливості ви-

борення незалежності, відвернулося

від

гетьмана, його почали залишати соратни-

ки, родичі. Підвладна Дорошенкові тери-

торія скоротилася до Чигирина і його округ.

У жовтні 1676 p., коли до Чигирина під-

ступили полки І. Самойловича і російські

гарнізони, П.Дорошенко капітулював, при-

сягнувши на вірність російському цареві.

Гетьману не вдалося реалізувати держав-

ну ідею, за яку так наполегливо і послідов-

но боровся Б.Хмельницький.

Падіння гетьманства П.Дорошенка

ознаменувало кінець національно-виз-

вольної війни

та

її поразку. Була ліквідо-

вана українська державність на Право-

бережжі, і усі спроби її відновити зазнали

невдачі. Державність вдалося зберегти

лише на території Лівобережжя, яке на

правах автономії входило до складу

Росії. Незалежну соборну державу в ме-

жах етнічних українських земель було

створено лише на короткий період.

Від воєнних дій, голоду, епідемій, захо-

плення в ясир, переселення втрати станови-

ли 65 - 70% усього населення України, за-

знали руйнувань міста і села, було завдано

надзвичайно великої шкоди господарству.

Національно-визвольна війна

1648-1676

pp., не дивлячись на поразку, мала велике

історичне значення. Вона:

• зумовила формування ідеї утворення

незалежної соборної української держави;

• призвела до відтворення Української дер-

жави, частина якої на території Ліво-

бережної України (гетьманщина) проісну-

вала на правах автономії в складі Росії до

80-хpp.

XVIIIcm.;

•

вплинула на розвиток національної само-

свідомості українців;

• сформувала нову політичну еліту, яка

стала на захист українських національних

інтересів;

• збагатила традиції боротьби українців

за національне і соціальне визволення;

• сприяла розвитку української культури,

перш за все, усної народної творчості, літе-

ратури, літописання.

У ході тривалих війн за панування в укра-

їнських землях

між

Росією,

Річчю

Посполи-

тою, Туреччиною і Кримом, Україна

вия-

4. Українська національно-визвольна війна. Козацько-гетьманська держава

(сер

XVII - кін. XVIII ст )

вилася роздробленою: Слобожанщина,

Лівобережжя, Київ і Запоріжжя перебува-

ли під владою Росії; Правобережжя

під

владою Речі Посполитої і частково Туреч-

чини (Поділля). У складі Польщі залиши-

лася Волинь і Галичина.

•

Розчленування українських земель було

закріплено системою договорів

між

цими

державами. Єдиний народ був розколотий

і опинився в сферах впливу різних держав.

Виконайте вправу

М10

Період

60-80-х

pp.

XVII

ст. увійшов в історію України як доба Руїни. Чому?

2. Які гетьмани періоду Руїни виступали з ідеєю турецької альтернативи союзу з Мос-

квою. Чи була реальною, на вашу думку, основа такого союзу?

3. Визначте причини поразки Української національно-визвольної війни.

4.2. Козацько-гетьманська держава

(сер. XVII-кін. XVIII ст.)

• Україна за гетьманування

Івана Мазепи (1687-1709

pp.)

Політика

І.Мазепи

Вирішальним

моментом у сто-

сунках між Укра-

їною

Росією ста-

ло гетьманування

Івана Мазепи.

Він народився у

1639

році

вс.

Ма-

зепинці

на Київ-

щині і належав до

давнього роду

української пра-

вославної

шлях-

ти. Отримав висо-

ку освіту, навча-

ючись у

Київсь-

кій академії, в єзуїтській колегії у Варшаві,

а потім ще й за кордоном. Був пажем при

дворі польського короля Яна Казиміра, пи-

сарем в уряді Петра Дорошенка, гене-

ральним осавулом в уряді І.Самойловича.

У 1687 p.. коли змістили І.Самойловича,

його

наступником обрали І. Мазепу.

Слід наголосити, що І. Мазепа став геть-

маном у надзвичайно складний для Украї-

ни час. Українські землі були розчленова-

ними.

"Коломицькі

статті"

1687

р. (до-

говірні статті між гетьманом і російським

урядом) ще більше обмежували автономні

права України.

Але своєю політикою І.Мазепа зміцнив

владу гетьмана, сприяв економічному і куль-

турному розвитку України. Свій авторитет

гетьман підніс активною меценатською

діяльністю - на

його

кошти збудовано

реставровано 20 храмів, Києво-Моги-

лянська колегія здобула статус академії.

Проте соціальна політика гетьмана ви-

явилася не досить гнучкою. Основну став-

ку він зробив на козацьку старшину і шлях-

ту, прагнучи перетворити

їх

у міцний приві-

лейований клас. Відбулося посилення усіх

форм експлуатації селян, козаків і міщан,

загострення соціальних суперечностей в

українському суспільстві.

Головною метою І. Мазепи було об'єд-

нання України в одну незалежну державу.

Великі сподівання гетьман покладав на

Історія України

молодого російського

царя

Петра

/(1689-

1725

pp.)-

Між ними склалися надзвичайно

довірливі стосунки.

Україна і Північна війна

У1700

р. розпочалася Північна війна між

Швецією і Росією; остання прагнула отри-

мати вихід до Балтійського моря. Україна

надавала активну допомогу Росії у цій вій-

ні. Але у 1708 р.

І.Мазепа

уклав таємний

союз

зі шведським королем Карлом XII, спря-

мований проти Петра І. Передбачалося, що

Україна надасть Швеції допомогу у війні

проти Росії, а Швеція забезпечить повне

звільнення України від влади Москви.

•

За цей вчинок російські, а потім і

радянські історики називали Мазепу

"зрадником", а слово "мазепинець" ста-

ло синонімом слова "сепаратист".

Які

ж причини змусили гетьмана шукати

нових зовнішньополітичних орієнтирів?

•

Петро І виявився прибічником

полі-

тики жорсткого централізму, прагнув цілком

підпорядкувати Україну Російській дер-

жаві, що не співпадало з прагненням І. Ма-

зепи розширити самостійність Гетьманщини.

•

Під

час Північної війни Петро І нещад-

но експлуатував людські і матеріальні ре-

сурси України. Край був економічно ви-

снажений, населення вивозили на будів-

ництво доріг, каналів, міст. Козацьке вій-

сько використовували у війні як "гарматне

м'ясо". Політика Петра І викликала обу-

рення в Україні, козацька верхівка наполя-

гала на пошуках нового союзника.

•

У І. Мазепи були підстави вважати,

що цар може пожертвувати Україною, аби

забезпечити перемогу у війні і вийти на

береги Балтійського моря.

Перехід

І.Мазепи

на бік шведського

короля Карла XII

У жовтні

1708

р. військо Карла XII всту-

пило на Україну. На його бік перейшов Ма-

зепа з

тис. козаків, а також

тис. запорізь-

ких козаків

на

чолі

з кошовим

отаманом

Кос-

тем Гордієнком. Основна ж маса козаків,

старшини, селянства і міщан відмовилася

підтримати гетьмана.

Чому ж так сталося?

По-перше, далася взнаки соціальна

політика гетьмана. Надто далеко відір-

вався він від життєвих потреб народу і не

користувався

популярністю в народних

масах.

По-друге, для народу цей крок Мазепи

був несподіваним, а справжні його причини

невідомі, адже

союз

зі Швецією був таємним.

>•

По-третс, Петро І вжив швидкі і

рішучі дії проти Мазепи, представивши

його

зрадником України (за наказом царя

гетьмана проклинали у всіх церквах) та за-

лякавши населення України репресіями,

спрямованими на прибічників гетьмана.

Царські війська знищили столицю Мазепи

- місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителів,

зруйнували Запорізьку Січ.

У 1708 р.

цар наказав

обрати нового

гетьмана, і

ним став Іван

Скоропадський

(1708-1722 pp.).

Козацьких

старшин, які

не прибули на

вибори

нового

гетьмана, цар

оголосив зрад-

никами.

Здійснюючи політику терору, Петро І

прагнув знищити серед українського насе-

лення будь-яку

опозицію.

Полтавська битва

27 червня 1709 р. відбулася Полтавська

битва - вирішальна битва Північної війни,

яка завершилась поразкою Карла XII та

І. Мазепи.

І. Мазепа разом зі своїми прибічниками

знайшов політичний притулок у Молдавії.

4. Українська національно-визвольна війна. Козацько-гетьманська держава (сер. XVII - кін. XVIII ст.)

Вони стали першою українською політич-

ною еміграцією. 21 вересня 1709 р. гетьман

помер.

•АТУРИН

•(-•'

^Ьа

•

Пр-яу-

'£>Л

А~

Житомир

Київ '

«Л»**

Отир-а

j*f~*

)

Переяслав

* * " - Лубни Миргород

Ґ>

Вт»

К*н.і

Україна за Гетьмана

І.Мазепи

(1687-1709

pp.)

Після смерті І. Мазепи українська емі-

грація обрала гетьманом Пилипа Орлика,

який так і залишився гетьманом у вигнанні.

Він склав проект першої Конституції Укра-

їни, яка отримала назву "Пакти і Консти-

туція прав і вольностей Запорозького

війська". Зміст

її

такий:

а) проголошувалася незалежність Украї-

ни від Росії та Речі Посполитої;

б) обґрунтовується протекція шведсь-

кого короля та союз з Кримським ханством;

в) територія України визначається Збо-

рівським трактатом

1649p.;

г) запорожцям повинні були повернути

їхні

давні містечка Трахтемирів, Кодак, Ке-

леберду, землі над Ворсклою; фортеці, по-

будовані Мазепою, ліквідовувались;

д) при гетьманові утворюється Гене-

ральна рада із законодавчою владою, яка

складається з генеральної старшини, пол-

ковників, виборних депутатів від кожного

полку та делегатів від запорожців. Рада

збирається тричі

нарік

-на Різдво, Покро-

ву та Великдень;

є)

справи про кривду гетьманську та

провини старшини розглядає генеральний

суд, до діяльності якого гетьман не має

права втручатися;

с) державна скарбниця і майно підпо-

рядковуються генеральному підскарбію, на

утримання гетьмана призначаються ок-

ремі землі;

ж) встановлюється виборність полков-

ників, сотників з наступним

їх

затверджен-

ням гетьманом;

з) спеціальна комісія має здійснити реві-

зію державних земель, якими користується

старшина, а також: повинностей населення;

й) скасовуються оренди та податки на

утримання гетьманської гвардії;

і) гетьман має захищати козацтво і все

населення від надмірних податків і по-

винностей, допомагати козацьким вдовам

і сиротам.

Конституція мала яскраво виражені де-

мократичні тенденції. Про це

свідчить

встановлення представницького органу -

Генеральної ради, виборності посад, спро-

ба розподілу повноважень виконавчої і су-

дової влад. Разом з тим не можна не заува-

жити, що Конституція мала на меті задо-

вольнити перш за все інтереси тих соціаль-

них груп, на які намагався спиратися Ор-

лик для повернення в Україну. Проголо-

шення захисту інтересів простого народу

мало тут швидше декларативний характер.

Зверніть увагу на оцінку Конституції

І.Кри-

п'якевичем: "Всі ці постанови мали егоїс-

тично класовий чи груповий характер...

Творці Конституції- старшина і запорожці

- не виявили широкого політичного світог-

ляду". Конституція значно обмежувала геть-

манську владу в інтересах старшини. За вис-

ловлюванням історика О.Оглоблина, вона

була "другою поразкою гетьмана Мазепи

після полтавської катастрофи, яка завдала

великого удару по гетьманській владі".

Хоч Конституція і не була запровадже-

на в життя, вона стала видатною пам'ят-

кою української державно-політичної дум-

ки в еміграції.

Уряд Орлика намагався створити анти-

російську коаліцію держав. Але ці намаган-

ня виявилися марними - європейські дер-

жави не бажали воювати за Україну.

Історія України

• Ліквідація російським

царизмом української

автономії

Українська політика Петра І.

Перша ліквідація гетьманства

Після перемоги в Полтавській битві, Пет-

ро І здійснює заходи по ліквідації автоном-

ного устрою України. Ось лише деякі

них:

•

1709р.

цар призначив до Скоропад-

ського свого резидента,

який

мав контролю-

вати діяльність гетьмана;

•!•

1720р.

було вперше офіційно забо-

ронено українську мову;

•••

у 1722 р. створюється Малоросійсь-

ка колегія, яка розділила владу з гетьманом;

•

з 1724 р.-

після смерті на-

казного геть-

мана Павла

ТІ

о луб о тка

(1722-1724 pp.,

на світлині) -

Лівобережною

Україною

правила лише

Малоросійська

колегія;

*1*

вільна торгівля фактично скасовуєть-

ся. Українцям забороняється займатися

торгівлею з іншими країнами, крім Росії.

Останні гетьмани - Д.Апостол та

К.Розумовський

Після смерті Петра І (1725 р.) російські

імператори намагалися обмежити україн-

ське самоврядування. Але із зміною імпера-

торів і міжнародної ситуації політика "за-

лізної руки" щодо України інколи дещо по-

м'якшувалася.

Так, у

1727

р. царський уряд, врахову-

ючи можливість війни з Туреччиною, ви-

рішив відновити посаду гетьмана. Ним

став Данило Апостол (1727-1734 pp.).

За короткий час гетьман навів порядок у

фінансах, насамперед у податковій системі,

сформував державний бюджет у розмірі

144

тис.

1OD

крб. річних і в розвитку економіки зробив став-

ку на підприємливу буржуазну верству суспіль-

ства, тим більше, що й власне багатогалузеве

господарство розвивав у такому ж напрямі.

З гетьманського відома у Глухові в 1728 р.

відбулася розширена нарада українських куп-

ців, на якій обговорювалися питання торго-

вельної політики уряду Гетьманщини й роз-

в'язання нагальних купецьких проблем. Ше-

регом універсалів гетьман оберігав українсь-

ких купців від конкуренції іноземних, у тому

числі й російських. Було організовано креди-

тування купців, відстрочено сплату за вексе-

лями, підготовлено проект вільної торгівлі в

Гетьманщині.

У 1729-1730

pp.

власті провели генеральне

слідство про маєтності, яке виявило неконт-

рольоване роздавання сіл у приватне володін-

ня й катастрофічне зменшення кількості осо-

бисто вільних селян. Всі маєтності були поді-

лені на шість категорій - рангові, надані за зас-

луги, ратушні, вільні, спірні та монастирські.

Незаконно одержані старшиною,

шляхтою,

монастирями, містами і російськими чиновни-

ками села й хутори поверталися до свого попе-

реднього статусу. В зв'язку з цим значна части-

на селян поліпшила своє матеріальне й соціаль-

не становище. Права землевласників на маєт-

ності й підданих, визнані генеральним слід-

ством, зміцнювалися. Була зроблена спроба

покінчити із землеволодінням російських вель-

мож і чиновників. Гетьман видав старшині

спеціальний універсал, щоб вона спонукалг

російських землевласників спродувати

сво:

маєтки в Україні за прийнятною ціною.

Апостол добився передання судових

спраї

у відання місцевих судів. Генеральному суд}

поверталися функції вищої судової інстанції

хоч нею фактично продовжував

залишатисі

російський монарх. Тим самим

підриваласі

незалежність українського судочинства й по-

силювалася влада центру. Гетьманські

інструкція

1730

р. чітко визначила компетенцік

різних судових установ та

їх

чисельний склад

Гетьман планував створити новий

єдиний

кодекс законів для всієї Гетьманщини.

При всій своїй реформаторській

діяльност

гетьману не вдалося вберегти козаків,

селяї

і міщан від примусових робіт і виконанні

військового обов'язку далеко

від

домівок

Але в цілому за гетьманування Д.Апостол;