Сохань П. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 8

Подождите немного. Документ загружается.

таêа жара! Ото ж дав батюшêа свічêи нам. Чоловіê держе – ровно в

ньоãо стоїть, а в мене – нє. Я її шо виправлю, а вона знов. То êазали,

шо яêшо свічêа хилиться, то óмреш óпред. А воно й не правда –

чьоловіê óмер, а я ше й

жива! А ãóляли яê? Нó, то ж ãóляли: поїхали

до церêви, повінчались, приїхали, пообідали. А тоді, на дрóãий

день – в нас. Тóт таêа мода бóла. На дрóãий день на “êóри” ходять

по хатах, ó тих, шо ãóляли ж. Кóрей берóть, збирають, варять. А

тоді

вечєром ше й на дрóãий день. А вечером поварять, а тоді ше й вечє-

ром вип’ють, поїдять êóрей. Та й óсе.

Ми таêі вже розóмні, ми самі рішили, пішли й розписалися.

А тоді вже, вже мати – свеêрóха бóла, і ото ж брат старший

бóв. Нó, яêесь воно… Це ж треба іти знаêомиться! Ось. Тоді пішли

до батьêа балаêать же ш. Нó, а шо, яê? Вже розписались же ш, оже-

нились. Треба це чи свадьбó робить, чи не робить. А батьêо êаже:

“Та оце ж таêе врем

’я. Оце всі продóêти виходять. Давайте однó,

óдвох”. “Нó, давайте”. Батьêо êаже: “Моїх десять чоловіê бóде, я дам

десять літрів самоãонêи”. Самоãонêа тоді бóла. Тóт же ш маãазінів

не бóло ніде ніяêих. Десять літрів самоãонêи дав

, êóрей дав, медó

дав, êартоплі дав. Зãотовили нó все отаêе.

А раніше в нас дві свадьби ãóляли. Да. Раніше те… І в молодої

свадьба бóла, і в молодоãо свадьба бóла. А таê, то вже по бєдності

одна на двоїх. У моїх батьêів я не

знаю сêіêи бóло. Я чось не інте-

ресóвалась. Вобщєм не знаю. Мама з Привольної, я не знаю. Я не

знаю, воно щє мене і на світі не бóло. А вже дядьêо мій, яê женився,

брат батьêів, то я це помню. В [19]28-м ãоді він женився. Таê знаю,

шо, яê вони поїхали до церêви, приїхали з церêи. Приїхали – бабóся

прийняла їх. Пообідали. А тоді виходили до молодої. Заêон бóв до

молодоãо їхать, а тоді до молодої ішли. (Чи вони йшли, чи їхали).

Нó, там не дóже й далеê

о чєрез ãороди. Знаю, шо бабóся осипала їх

житом і êанхветами. Ми тóт біãали, збирали êанхвети ті. Жито-то

ми не збирали, а êанхвети – це збирали. Нам інтересно ж таêе ма-

лим. Нó, молодим давали придане, аяêже ш! А тепер, шо не таê? Яê

Ви б

óдете заміж іти, шо вам мама не дасть постєлі? Нó, і тоді таê

тоже. Нó, мені дала мама чотири подóшêи, одіяло, простинь, а підо-

діяльніêів тоді не бóло. Підодіяльніêів ніяêих не бóло, це вже після

після стало, тоді не бóло.

Виêóп

за молодó – це заêон таêий, мабóть, в Западній бóв.

Бо там моя дочêа (вийшла заміж в Чернівецьêó область). Таê там ó

їх зовсім не таê. В нас, нó, хрещєні це на почьоті батьêи, а там хре-

щєні – це ніщо. Оце вони свайба, женяться, вони з родичів, нó, яê

êажóть, не навязóються, чі доãоварюються, шо ти бóдеш батьêом і

матерею. Батьêо й матêа називається. І оце він всю свайбó приймає,

оцей батьêо названий. Нó, батьêи тоді ж цьоã

о молодоãо. Вони дóже

платять, вони подарêи таêі дарять. І ото од молодої я знаю, чі од

молодоãо пішли ми ше до тих батьêів, до батьêа та до матêи. Нó, а за

те воно може ше й треба виêóплять. Нó, вони ж

ото óчілися ó Дніп-

ропетровсьêó, та поїхали тóди свайбó там робить.

Нó, свайба, весілля – це воно весілля по-óêраїнсьêомó.

Свайба… Ми привиêли – свайба, свайба.

Прийдóть на дрóãий день, сядóть похмеляться. Тоді шо ро-

бить? Потанцюють, поплиãають, пішли êóрей збирать. Хто є само

принесе. Збирали ó

тих, шо ãóляють на свадьбі, в тих шо ãóляють.

Нó, яê це я не ãóляю, до мене прийшли по êóрицю?

Нó, можóть, можóть вони вêрасти яê для блисêó. Вони – це

ж циãани. Вони наряжаються ó циãан і йдóть ото требóють êóрей.

Нó, êóрятіна найвêóсніше

Нó, а тоді ж попатрають, позносять ті êóри, попатрають, при-

ведóть до порядêó, поріжóть на êóсочêі, поêладóть ó êатьол і варять.

Варять їм таêий сóпець, чі я знаю, сóпець таêий. А вечєром, це перед

вєчєром, посходяться, бо хто ж і на роботі,

хто де, а êóрêó ж давав,

то приходе з’їсти êóрêó тó.

І молодий з молодою ãóляють на дрóãий день, а чьо ж? Після

свадьби ó нас всі ó êóчі бóли. Бóла мати − свеêрóха, і ми вдвойом. У

êóчі жили. Поживóть таê трохи, а тоді

одділяються. Не понравиться

невістêа свеêрóсі, або свеêрóха невістці. А тепер вобщє молодьож,

оженилася і давай êвартірó.

На свадьбó, шо тепер ãотóють, те й тоді ãотóвали. Тоді й бо-

рщі щє варили, бєдні бóли. Тепер же ш борщів не ãотовлять. І борщі

ãотовили,

і борщі, і мнясо, й риба, і êовбаси, і ãолóбці там різні,

там... разне таêе. Голóбці êоли роблять, в нас листоê отой парять і

тоді ото роблять ãолóбці, і ще й піджарюють, а в Чернівецьêій обла-

сті листоê із бóряêа і êрóпó êóêóр

óдзянó положили і всьо, ні мас-

тять, нічьоãо. Це значіть яê ãолóбці подали, значіть тіêайте вже з-за

столó − це яê в нас êажóть, поставили êомпот, це вже ãрóш і рóш. Це

вже поставили êомпот, це в нас таêий заêон бó

в, то хвате тобі си-

діть. Шо то за вêóс – êóêóрóдзяна êрóпа. Ми тóди і м'ясо êладем і

êрóпа яêась і маститься чимсь. А в їх просто êрóпó положили і все.

У нас не êоровай пеêи, ó нас теремêи називались. А

там на Заході,

там – êороваї пеêли. Це оце тісто місять êрóто, а тоді розêачóють на

êоржі таêі. А то ріжóть на стьожêи. А і ті стьожêи отаê яê ото за-

стьожêа – чіêаю, чіêаю. А тоді на палочêі намотóють. На листи

ло-

жóть, а печі ж (оті печі), натопляють печі, но не сильно здорово, бо

можóть поãоріть. І на листах ото ж сóнóть ó піч. Теремêи вони нази-

ваються. А тоді витяãають, і в хлібинó вêолюють. І в хлібині оце таê

стоїть.

На столі, да

. Посеред столó стоїть. Оті теремêи. Нó, напрі-

мєр, яê я з дочêою, таê ми пеêли самі. А тоді роздають оце, яê да-

рять. Тоді дають по ãілці. Я не помню, хто в нас давав, нó, на Запад-

ній молоді дають. Тіêи молоді ріжóть êоровай, а

в нас або теремоê,

або шишêи. На весілля запрошóвать ми з шишêами ходили. А вже

тепер приãлашають отêритêою. Нó, я знаю, оце ми поїхали оце тó-

ди, де дочêа, там зять ходив приãлашав. А в нас дєд мій. Він інвалід,

на бєдêі

їздив, ото, і давав шишêó: “Приходьте на свадьбó”. Нó, яê

заêон – це із хлібом ідóть. З хлібом. А тоді ж – нó, хто шо даре. Я

знаю, яê вийшла дочêа, це ó 1965-м ãоді, бідні люди бóли – троячêи,

троячêи поêидали... Ходили і з банê

ою або з підносом таêим вели-

êим. Або хрещєна мати, або хтось ходе, і вони êидають. Хрещєна

мати щось особливе дарила, êонєчно должна лóччє дарить. Нó, я

знаю, хрещєна мати дочêі моїй подарила марсєлєве одіяло і прос-

тинь.

Чоловіê мій довãо ж не працював. Він же

ш неãодний таêий

бóв. А потом трошêи оêлиãав і йоãо приãласили óчотчіêом на фер-

мó, бо там таêий нехароший бóв. Мені êазали: “Ми тоãо знімем, а

Яша хай бóде робить”. Я йомó сêазала, а він сêазав

: “Нє, я ніêоли не

робив з рóêами й з ноãами”. Нó, це таêе, не підеш, не йди, ніхто ж

тебе не заставе. А потім отóт чєрєз хатó бóла в нас бриãада, êормова

бриãада. І бóв бриãадір без рóêи, інвалід. Харош, яê хазяїн, но не-

ãрамотний, та ше й без рóêи! (Я не помню, яêої рóêи. Та, мабóть,

лєвої не бóло). Нó, він неãрамотний. Приходе: “Яша, іди попиши

людей, бо люди ж робили, а я ж не можó, а óчьотчіê заболів”. То

Яша, яê

пішов писать! Мабóть, 30 ãод писав! Ото ж прийшов один

раз, приãласив: “Нó, ти ж і завтра приходь, бо це ж він чи вийде з

больниці, чи не вийде той óчотчиê”. А він − óчотчіê полежав пять

днів та й óмер, той óчотчіê. І він ото таê і писав, і

писав. Ото й на-

вчівся там сам. Поїхав ó êонторó. Ті норми взнав, óзяв – êомó сêі-

льêи, за шо ж писать. І ото таê і писав довãо, ото таêі діла. А неãод-

ний бóв ніêóди! Таê мóчіло йоãо, Господи! Одна ноãа

в ньоãо хоть

чóть-чóть чóла. А дрóãа… Вона таêа бóла, хоть печи її, хоч êоли її,

він не чóє! Болить, болить, страшні болі, страшні! Ото таêе. Нó, шо

не ледачій, êонєшно, яêби яêий ледачій, таê ото – сидів та й óсе. А

він вроді

поніма, шо і додомó ж помощь, і треба ж вроді робить. Ото

таê.

Після оêóпації в селі стала одна церêва, пізніш – ні одної.

Поють же, яê зайшли êрасні, таê всі й повтіêали батюшêи. А тоді

вже, це осьо – вже тепер, осьо! Построїли і церêви...

Це ше до войни, я помню, я мала бóла, щє в шêолó не ходила,

а тіêи êажó: “Татó возьміть і мене…” Несе батьêо пасêи святить (то-

ді ж óсі святили). “Возьміть і мене до церêви”. “Нó, ходімо. А óста-

неш, яê я бóдó рано іти?” “Та встанó”. Знаю, шо тóт ó нас шêола бó-

ла на вóãлі (розбили її). Ми тіêи до шêоли дішли, а тóт дощіê, яê

напóстить. Таê ми – під шêолó! А потім пішли далі, до церêви. А до

церêви – це ми в

центрі села ходили. В центрі ж села бóла церêва.

Нó, да. Вона ж одна на все село. Тоãо ж вона довжна в центрі бóть

села. Там, біля êонтори, і фóндамент на дрóãó церêвó заêлали. Нó,

таê воно ото… Чи революція? Чи в революцію, видно

, заêлали, шо

воно таê фóндамент той остався і церêви не построїли?! Ото таê.

Перша бóла дерев’яна. Да. Не знаю, яêó хотіли вони строїть? Нó,

ото не построїли. Фóндамент тіêи оставили і зараз є фóндамент êо-

ло êантори. А тó дерев’янó церê

вó, мабóть, в 35-м… Да, мабóть, ба-

тюшêó забрали, засóдили. В 35-м звон зняли, а тоді розбили. Тай

нема. Хто розбив я не знаю, я ще тоді бóла мала. Яêісь аêтівісті, êо-

ãось же ш заставляли розбивать. Сама ж не розбилася вона, хтось

же

ш розбивав. А хто її розбивав? Мені тоді не доходило, ото таêе.

Бóли ми піонерами, а тіêи я не помню, по-моємó, з нами ні-

хто не проводили… А може й проводили шось… та я вже забóлась.

Но бóли ж піонери, аяêже ш? Піонерами, êомсамольцями бóли. Таê

шо… бóли. А яê? Тоді всі бóли! Оце, яê вистóпають ó нас депóтати

єсть, êомóняêи сяêі-таêі...

Шêолó – це розбили не таê давно. Це прєдсєдатєль сєльсо-

вєта продав, армяни тóт бóли. Таêа вона бóла êрєпê

а. В [19]14-м

ãоді построєна. Ніде ні трєщіни не бóло! Таê строїли êолись люди!

Таê армяни êóпили собі, хотіли построїть свинарниêи та завести

свиней. Нó, свиньми заніматься. А це ж попробóвали, а вони нічо не

зроблять. Таê вже – продавать. Пóстили в продаж: “Іди сам розби-

рай,

набивай сотню, ото чи дві”. Сêільêи тобі треба. По 10 êопійоê!

Та це вже, нó, може ãод сім назад. Тóт, цих армян… Їх чимало бóло,

та і зараз вони êойде остались. Да воно ж там война бóла, а вони ві-

дтіль повтіêали. А êроме вірмен, тóт ще євреї єсть. Нó, їх мало, вони

не поêазóють себе, шо вони євреї. Бóв болãар, но він начє вмер.

Голод 47-ãо ó нас б

óв ó селі, бóв. Бóв неврожай. В [19]33-м

бóв óрожай, нó, тіêи ж ото êолеêтівізацію яê зробили! Та давай ви-

бирать óсе ó людей! І вивозили, і продавали, чи хто-зна де вони йоãо

дівали!? Шо люди ãолодні! А в [19]47-м ãоді – то не вродило. Ото

таê і їли. Ото ж із ãородів, те і їли. В êолãоспі, шо там те давали? А

нічьоãо! Не вродило, нічоãо не дали. То ж êартошêó там. Яê посіяли

своє жито чи пшеничêó там, ото змолотили… То змелеш, бóло, і хліб

пеêли ше самі. І

ото таê і жили. Тіêи влади мінялись. На наряд яê

не підеш, на роботó (наряди ж бóли), боялись шо нємєць пльотêи

дасть. Пльотêой бив êрєпêо!

Німець плєнних не брав, він в армію не брав. У них все вні-

маніє на оãород бóв. Тіê

и ж освободили нас, 23 жовтня оце зайшли

êрасні вже, то на дрóãий день зразó об’явили воєноêомат. Всіх мó-

щін, всіх мóщін! І поєхалі підводами! Машин же ш тоді не бóло! Пі-

дводами. Тóт (чєрез ãороди) хлопець бóв з [19]26-ãо ãодó. Йоãо не

взяли, йомó бóло 18 ãод. Крайня межа – 50 ãод, то їх брали. Та це

все брехня! Пятнадцатілєтні добровольно пішли на фронт! Шо ви

брешете? Це шо на свадьбó – на фронт іти, ãа?! То все брехня. Не

хочó цьоãо і слóхать! Комó це хотілось іти воювать та щє й ê 15 ãо-

дам

! І хто йоãо возьме?! Пятнадцять ãод – шо воно поніма?! Це пó-

лю перехватить на себе – то це можна іти. А дрóãий сóсід [19]25-ãо,

то йоãо ó [19]43-м забрали. Оце ж і моãо в 43-м забрали, бо він не

оêóвірóвався – яêось таê шось полó

чілося, шо він отстав от своãо

завода. А бóв ото ж дома при німцях. Таê те ж воно, яê освободили,

на дрóãий день об’явили, всіх в воєнêомат, всіх в Сольонó, і поїхав.

Бóли брати йоãо двоюрідні. Вони робили в заводі. Тих братів йоãо і

оставили в заводі, востанавлювать завод Лєніна в Дніпропетровсь-

êомó. А моãо… Він і робив в заводі. Таê сêазали: “Ти – êолхозніê, а

êолхоз на фронт пішов!” Повоював 3 місяця та й полóчив пóлю. Та

й óсе. Та й став êаліêа на весь віê. 48 ãод оце

з êостилями ходив!

Да. В 1948-мó ó мене народилася дочêа ж. Я тоді народжóва-

ла в ліêарні. Бóла ліêарня таêа… Нó, слабеньêа. Нó, начались схват-

êи в мене. Свеêрóха êаже, шоб я взяла пелюшêи яêісь, а вона мене

доведе до

больниці. Вона мене довела óтром. А моя мама в Кирома-

териновêі(?) бóла. Хто їй сêазав? Чи може свеêрóха, чи хто дрóãий?

Нó, мама приходе тóда, а я цілий день ходю, заболить – перестане,

заболить – перестане. Приходить мама і медсестри ж êажóть: “Ви

знаєте шо, тьотю, нема в нас ні лампи, ні êарасінó, єсть тіêи êаãа-

нець. Таê і êарасинó нема. Яêшо в вас є, принесіть нам êарасінó і

мила”. Мама таê два з половиною êілометра поматала додомó. При-

несла êарасін

ó, принесла мила їм там êóсоê чи пів, і ото êарасінó

тоãо, і ото я при êаãанці родила отам. В центрі села, там ліêарня бó-

ла. А раньше, це ж при батьêах ще, нó, я не знаю, та, навєрно ж, баб-

êи бóли. В моєї матері

– це все бабêи, вони бóли. А таê óже, нам

óже – то вже ліêарні бóли. А тіêи ж саме попались ми вже, то вже

война бóла, тоже врачів не бóло. Яêийсь там врачіê може бóв таêий,

шо він… Це ж не

на фронт! А то медсестри і всьо.

Я êоли ходила дитиною, ходила, я і не знала всих цих забо-

бонів. Коли шось можна, êоли не можна. Ми і хрестини не робили,

бо воно щє ж бóло при оêóпації. Свеêрóха заставила, сêазала: “Во-

зьми êоãо

в êóма, і похрестіть дитинó, бо не дай Боã вмре, та не

хрещєна дитина − це велиêий ãріх”. Нó, в êóмів êоãо хоч берóть – і

подрóã, і братів, і сестер. Коãо хоч, тоãо й вибирали. Я на однó под-

рóжêó намітила. Пішла, а її нема

дома. Таê я взяла чоловіêовó сест-

рó двоюріднó за êóмó, а за êóма брат рідний бóв. Ото таê. Понесли,

перехрестили, принесли. А ми там борщіêó та, може, êаші молочної

зварили.

І тепер от êажóть, і тоді, а тіêи ж êаждий по разномó. Зразó

чєрез місяць і

неси. Вобщім чєрез шість неділь. Положено êоли вже

женщіна, вона називається вже чиста бóде, тоді нести. Мене заста-

вила свеêрóха чєрез шість неділь, шоб я понесла ó церêвó причис-

тить дитинó, чєрез шість. Таê я понесла ото чєрез шість неділь. А до

тоãо жінêа вважалася нечистою

, да. Воно можна й на пятий день. От

матір Божа. Вона Ісóса на сороêовий день носила за причастям. А

до тоãо жінêі не можна в церêвó ходить, бо вона нечиста називалась.

І на вóлицю êолись не можна бóло, не розрішали, не розрішали не

поêазóвали до шести неділь. А тепер тіêи народилася... Та нó чи,

шоб не зãлазили, чи шо… Не хрещєна, нó, всяêо. Нó, а тепер всяêа –

і до двадцяти ãод, до восімнадцяти не христять.

Хрестини яêось трохи відмічали. Обідають, яê єсть за шо, то

й ãóêають іше там і сóсідів, і родичів шє. Гóлянêа таêа.

У церêвó дитинó êóми несли самі. Чи воно там плачє, чи не

плачє. Хай, яê хочє. Вони самі несóть. І там батюшêа похристить й

приносять. А мати

дома бóла.

Раньше, яê я родила, таê нічоãо не носили. Тоді бєдность бó-

ла, шо тоді понесеш? А тепер вже, нó, аж дочêа моя, êоли родила,

êонєшно, носили медсестрі на плаття, там таêе, простеньêе, і саніта-

рêі, шо вони там приймали, бóли êоло неї. То таê

е, то це вже, яê до-

чêа родила.

Ім

’

я, яêе хош, таêе й називай, бóло. Одна в нас там на Петра

народила – Петром назвала. А я за 5 днів до Петра – і тож Петром

назвала, перед Петром народився син, Петром назвала. А цьоãо, ме-

ньшоãо хотіла з батьêом Сірьожою назвать, там в одній б

óв Сірьо-

жа, таêий ловêий хлопчіê. Оце сестра моя. Їй вже дванадцять ãод

бóло, і сестра двоюрідна, яê приїхали, яê причєпилися – тіêи Воло-

дьою назвать!! Це перед Лєніним, день рождєнія. Нó, êоли? 20-ãо чи

яêоãо він родився? Чи 24-ãо? А мій син – 21-ãо. І

тіêи, яê я не хоті-

ла, хай бóде Володьой і все. Знаєте, воно ж тоді почитали все і всих,

а тепер ні! Лєнін – таêий-сяêий прохвост, ото таêе. Нó, тепер вже

воно, хто яê назива. А раніше по святцях. Несли ж, батюшêа хрес-

тив, і

в йоãо там êниãа по святцях. Яêоãо святоãо сьоãодні, там Іва-

на, а завтра Петра, потім Серахвими, Ганни та і т.д. І в яêий день

ото... Я знаю мій батьêо, це мене – щє по святцях, а сестра [19]24-ãо,

по святцях вже

не називали. Таê батьêо з матір’ю і не совітóвався,

яê її називать. Пішов реєстрірóвать, на протязі місяця треба, шоб

зареєстрірóвав. Пішов. “А яê писать?” – питає сеêрєтар. А ми не со-

вітóвалися, яê же її назвать. Нó, назвіть Катьою. А чьоãо Катьою?

Воно ж

тоді бєдность бóло, хіба ж таêі êóêли, яê тепер. Тоді не бóло

тих êóêлів, з тряпêи заêрóте шось нам мама. “На, ідіть ãрайтеся”. І

ото ми тó êóêлó носим, і таê батьêо тоді ото вспомнив, і êаже: “Нó,

давайте запишіть Катьою”. Ото, ото

таêі діла.

Тоді не стриãли дитинó, тоді нічоãо не бóло. Це вже ось те-

пер, вже тепер наші вже діти та онóêи, ці вже стрежóть. А тоді, яêі

там стрижêи бóли? То я не знаю таêоãо

На ріê вже дітей наших

стриãли.

Нó, протів тоãо, яê ми жили в своємó êолãоспі, то це бóло до-

бре. Наш êолãосп, воно вже стали до êóчі зводить, в нас пять êолãо-

спів бóло в Михайлівці, воно село велиêе. Да. Таê наші сóсіда бóв із

байраêó, чєрез доро

ãó наш сóсіда, із сходó з’єднали, яê змолотили,

на трóдодень дають зерно ж, я йдó полóчать. Встрічаю – люди вже

везóть. Хто там чим. Я êажó: “А по сêіêи ж дають на трóдодень?”

“По êілоãрамó”. “Та ви шо?” Яê я сім êілоãрам

за півãодó заробила, а

це по êілоãрамó дають за півãодó, ти шо? А в мене 120 трóдоднів бó-

ло − це 120 êілоãрамів!! Таê я не йшла, я – летіла! Я таêа довольна,

120 êілоãрам пшениці я полóчіла! Це ви шо? Це шо-небóдь стоє ãа?!

Я таêа рада бóла, шо страшне. Ото ж стали вже тоді більше зароб-

лять, більше полóчать. Люди

стали строїться, стали нові хати стро-

їть. Це вже в [19]58-м, [19]59-м, [19]60-м, ото таêе. Та це вже, яê

оцей êолхоз з’єднали із сходом. А тіêи в яêім ãоді я не помню. Нó,

може ж їх баãато та толêó не бóло, а може лóчій

толê бóде. Нó, не

знаю. Воно в основномó всі êолхози занімались... Нó, бóли... й хвер-

ма, бóли й свинарство, і хлібом. Хлібом, в основномó хлібом. Сіяли і

ото ж, ãодóвали та й сêотинó здавали в ãосóдарствó тоже ш. Державі

здавали. Це ж заãотівля.

Заãотівльой займались, вивозили в держа-

вó. Там сêільêи тисяч треба. А то ж на трóдодні давали ж нам, і ос-

тавляли на фóраж отим же ж свиням і êоровам, биêам. Усе бóло в

êолãоспі. Ким я тіêи не робила в êолхозі?!

Усим. Робила я і óчотчі-

êом на хвермі молоêа, старша доярêа, і на свинарниêó свинарêою

робила. І êашó варила поросятам, і в бриãаді робила на різних робо-

тах. В êолãоспі це таêе. От моя дочêа жила тóт, це вона поїхала до-

домó

в Хмельницьêó область. Я êажó: “В êладовêі дірêа, ти її замаж,

а то шо ж ми бóде зімою? Тóди вода ж бóде литься, яê дощ”. А вона

êаже мені: “А я не строїтіль”. А я êажó: “Оце таê”. А ми в êолãоспі

óсе робили

: óсі й строїтілями бóли, і в садó робили, і строїтілями і

в’язали, і шо ми робили тіêи! І êоло свиней óправлялися, де посила

бриãадір, тóди й ідіть. А вони значіть ó ãороді привиêли – тіêи в за-

воді робе, та дома прийшла, їсти зварила, та

й óсе, а в êолãоспі в нас

всяêі ж професії. Ото ж і я – де послали, тóди й робила, а шо ж ти

зробиш? Робить треба бóло, бо троє дітей бóло, свеêрóха бóла. А шо

ми там полóчали?! І тоді не б

óло таêих, шо не робили. Шо ось те-

пер: “Ой, яê дві тищі мені не дасте, таê я не бóдó робить, не хочó на

роботі”. А тоді не питали, сêіêи дадóть, сêільêи я зароблю оце. І

в’язали! А в’язать – яê це

важêо! О-о-ой! Або волами, на волах ро-

бить − це таêе протівне! Воно не понімає! А треба десь їм поїхать,

десь робить, або орать, або возить снопи! Волами, да. О-о-ой, це

страшне!! Вставали, робили, яê ó тій пісні: “От зорі до зорі, од тєм-

на, до

тємна...” Яê óтром встали – розвидняється. Свиней хватаєш

там, їсти наварила, або й не вспінеш, або, сам шось переêóсиш та ó

сóмêó вêинóв бóтилêó молоêа, сала, дві êрашанêи і на бриãадó. По-

везли за 18 êілометрів ó степ. Нó, нас возили, а êоли й пішêи, ê

оли

яê. Коли пішêи, а êоли й возили. В’язали. Ой! Вязать яê це важêо,

ой, слава Боãó, шо воно одійшло оте. Це їде êосарêа, êосе, êіньми, на

êосарці сидить мóщіна. Це – ãребе, ãребе, ãребе, наãребе баãато таê,

раз і зêинóв. А ми йдемо слідом, отó êопицярó отаêó, треба їй зро-

бить перевесло, обхватить, тóãеньêо здавить і зв’язать. І біжи далі.

Він сêинóв – біжи далі біãом. А

ше жара, ой-йой-йой! І воно таê сто-

їть, оте воно сóхе тоже, треба ж сире вязать, а воно таêа жара... Ото

таêе. Ой, вязать страшно бóло важêо. А тоді ж оті снопи, шо

пов’язали, та носим ó êопи сêладаєм, а тоді з отих

êіп приїжжяли

êіньми та ãарбами брали ті снопи возили ó село. В селі десь стояла

молотарêа, нó, це в бриãаді, і возили ті снопи тоже, яê поставлять

виêидать тóди. Спеціальний чоловіê йшов. Кида, а йомó підсóваєш,

тоже бистро-бистро! Бистро, страшне. Важêа робота. Ой, я

ê вспом-

неш яê йоãо робили. Або ото, яê молотарêа... Солома ж виходе, і на

сєтêи тóт сêладаєм, тоже бистро, бистро, бистро, бистро. начіпаєм. а

там стоїть êоняêа, яêа тяãне. тяãне, а тóт воно ж не стоїть – іде, іде, іде

та

солома. дрóãó бистро підставляєм сєтêó і опять наêидаємо.

Та бóли, яê празниêи бóли, давали нам подарêи, нó, там пре-

мії. Нó, êомó шо: êомó на êофточêó, êомó на плаття, êомó сêатерть,

êомó часи, отаêе, давали яê це празниêи в êолãоспі. Нó,

а празниêи

яêі? Оêтябрьсьêе, 1 мая, 8 марта. Бóвало й обжинêи от, празнóвали,

нó, тоді... По-моємó тоді не давали, ніяêих подарêів. А ãóляли об-

жинêі. Нó, ãóляла ціла бриãада. Тоже ãотовились там і, і таêі столи

велиêі стояли, і

сиділи там за столами співали, пили. Ото таêе.

Колись з êолхоза нічоãо не можна бóло, нічоãо взяти, і ніхто і

не брав. А тоді вже стали, на ãороді роблять – відро помідорів, оãір-

êів і оттасêає додомó. На тоêó робе – відро зерна. Общім, це все до-

воде, шо немає строãості. Раньше бóла строãость, а тоді яê стало,

прєдсідатєль, шо він одвернóвся і не бачє, і нічо не êаже, і ото бе-

рóть. І ото берóть, брали, і до останньоãо брали, поêи це йоãо не ро-

зіã

нали цей êолãосп. Все брали. То хто яê, хто яê. Жінêи, то відрами

оãірêи брали, а яê мóжиêи та таêі розóмні, то машинами брали.

Не наêазóвали ж, бо не знали, чи не хотіли наêазóвать. Наêа-

зóвали отоді

, в 47-м ãоді, яê бóв ãолод. Нó, по-моємó, це вже бóло й

правильно, щоб дісципліна бóла. Отоді сиділи люди бóли мняли,

ото намне, намне, намне, оті êолосêи в êарман та в торбочêó, отоді

їх садили, на ті êолосêи шо вона намне, воно ж ã

олод тоді бóв. Вона

ж принесе додомó, а там чі здере на êрóпó, чі я знаю. Таê ото тоді,

тоді садили, а таê після тоãо ніхто ніêоãо. Да бóло баãато в нас та-

êих, баãато в нас в êолãоспі, шо посадили.

І не дивилися, шо діти, в

однієї я знаю шо 4 дітей і її всьо равно посадили. Я не помню, сêіль-

êи вона бóла, може два ãода, а може й три. І діти самі бóли вдома, да.

На пенсію я пішла… Нó, в 74-м ãоді. Та ніхто й не поважав

мене. Тоді не провожали,

нє. Ніяêих подарóнêів, нічоãо таêоãо не

дарóвали. Це вже може тепер там провожають, не знаю, яê тепер, а

тоді нічоãо не бóло. Пішли та і все. Коли êолхоз в нас тóт розвалив-

ся, землю ж дали. Нам дали по пять ãе

êтар. Нó, хто в êолãоспі ж ро-

бив, óсим дали по пять ãеêтар. Та ми ж її самі не обробляєм. А ті в

селі, хто сам обробляє цю землю, обробляє, ці паї вони називаються,

паї. Забрав мій син, він ó Сольоній óсю землю забрав, і це дає оце

тоді

дає на ці землі ãроші, хто не бере зерна, хто зерна бере там, чі

ше там шо, отаêе. Мóêó дає там, êрóпó давав раньчє. Ото таêе. То

забрав óсі паї. Нó, та, êонєшно, там баãато і несправедливості. Та,

шо ділила землю. Є таêі, шо ні дня

не робили в êолãоспі, тоді рань-

ше сімóлірóвали, êазали вони не êолãоспниêи, а пай полóчів. А є

таêі, шо робили, та не дали. Мол, ти не йшла з êолãоспó на пенсію −

от причіна! Шо проробила все життя в êолãоспі, таê

це не в щот! І

таêі бóли слóчаї. Нó, не знаю. Я то полóчіла, бо я в êолãоспі все

врем’я робила, а дєд мій óмер ше до цьоãо яê розпайовóвали, дєдові

не давали, хоч він і робив. А хто вже після цьоãо

розпаювання вмер,

то тим є давали. А дєд óмер до паювання.

Раньше ж, яê молоді бóли, в êлóбі êіно бóло, ходили. Ми хо-

дили ó êіно, привозили отож êіно. Отож таêе, привозне бóло там.

Таê ото ходили в êіно. А тоді ж вже старі, та нам

не до êіна. Тепер

же ж там ó центрі ото дом êóльтóри, та шось же ш там єсть ше ж хо-

дять. Ходять, а чі вони ходять чі биться, чі водêи пить, чі всяêе. Ко-

лись же ш таêоãо не бóло, хоч і ходили в êл

óб, таê водêи не пили.

Пішли, подивились êіно та й додомó, а тепер шо хотять те й тво-

рять.

А шо привозили, поêазóвали? “Сватання на Гончарівці”, а то

яêесь іщє, та я дóже не ходила, яê я пішла заміж, то я дóже не ходи-

ла, то на роботі наморишся, то не дóже охота бóла йти в êлóб. А тоді

вже тєлєвізори почяли йти, то нашо йоãо йти, êоли по тєлєвізорó

побачиш. Нó, тєлєвізори в людей раньше з’явились в селі. В людей

раньчє, а в нас чі в [19]61-м, чі в

[19]62-м, шось ота отаê, в оцих ãо-

дах. Перший телевізор бóв тóт ось, ó Червоній. Таê той, ходили до

йоãо дивилися, шо ж воно таêе. Аãа, аãа. А то ше бóло в людей. Ось в

сóсідів бóв вперед нас, то ми біã

али, а тоді êажó: “Давай êóпим самі,

бо воно їм не нравиться”. Тоді ми êóпили таêий там чьорно-білий