Сохань П. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 8

Подождите немного. Документ загружается.

271

[Матеріал на плаття], по-моємó, ситець бóв. Нó, мама ж êóпляла,

êанєшно, ми ж самі не робили.

А обóвêа тоже, батьêо яê поїде в ãород, яêе êóпе таêе і той.

Цей раз поїхав одній êóпив, дрóãий – дрóãій, нó, а тоді третій. Зі

мою, по-моємó, оце шили бóрêи. Оці валяночêи, самошивêи. А яê

на веснó, то тóхлі батьêо êóпляє всім. І батьêо шив, він бóв сапож-

ниê. Він шив і оце ремонтірóвав обóв, люди несли до йоãо. У батьêа

бó

ла яêби мастерсьêа. В йоãо бóли і êолодêи, він шив, ремонтірóвав

обóвачêи разні. Люди несóть йомó. Допóстім, оце яê сапоãи, це я

чóла таêе розãовор, ставлять оце ж [êардонêа]. А воно ж розêисає –

раз надів

, два. І батьêо тóди ставив êожó, êожані оці задниêи ставив,

і тоді вони носитимóться баãато. Навєрно ж йомó платили, êомó яê,

може з êоãо возьме, з êоãо ні. Не одинаêова ж робота ó êажноãо.

Десь там яê мало, то може і таê

зробить, а шось велиêа, то вони

шось платили.

[Яê виховóвали дітей]? Нó, не таêе времня бóло яê січас. То-

ді бóло строãо, яê вам сêазать, нó, не таê яê січас… Та подивіться по

тєлєвізорó, що робиться! Січас і старі êіна поêазóють,

по êінах мо-

жна оприділить. Таêоãо не бóло, щоб оцевочêи, нó, яê оце січас...

Канєшно, поважали старих.

Вставали яê-то всі разом. Поêи сюда-тóда і видно ж снідали,

а тоді ж по роботам. Я бóла мала, а вже ми знали, що це ж

нам нада

на машинó вспіть óтром. Машина нас возила тóди, і бричêою, яê

дощ застане, і відтіль пішêи – по-разномó бóло, не всіãда ж одина-

êово. Нó, а все равно нада ж óспіть, тóди ішли. А платить нічоãо не

платили. Яê ото êаж

óть: за спасіба даром, аби êолеêтив. Приóчали-

ся до êолеêтивó… Нó, нас таê батьêо воспитóвав і мама, знали. А що

дома робить? Дома ж малі ще, нічоãо робить бóло. Я даже дрóãий

раз Саші розêазóю, помню, нічоãо не знала робить оце дома по ха-

зяйствó, бо ото мама робила. А оце дóмаємо, яê садить, таê бóло шо

батьêо сêазав. А яê батьêа не стало, мені бóло 19 ãод. Нó, тоді на

слєдóщій ãод я êажó: “Мати, давай садить óже”. А вона: “Ще ра-

но

”. – “Та чьо ж рано, ãлянь óже óсе ж тепло”. – “Нічьо, а замороз-

êи”. Батьêо сêазав, шо рано, всьо, нада ждать, поêи батьêо сêаже. А

тоді яê вже я сама начала жить, то тепер, êоли ми вздóмаємо, тоді

садовимо. Нó, а яê ото морози б

óли та наляêали, три ãоди підряд

заморозêи бóли в маю, то я тепер боюся рано садить. І садим ó маю.

[У êолãоспі] воно ж начиналося із шовêовичоê, а тоді яê ста-

ла більша, óже пішли той… Нó, по-моємó, ще перве врем’я щось на

272

трóдодні давали. Особенно знаю, що це перед Новим ãодом ãроші

давали. А тоді ж начали êажен місяць давати.

Пішла робить, там не полностью, через то шо це тіêи времен-

на робота ó êолãоспі. Літо робиш, а зімою… Хоча робили і зімою мо-

лодьож. Нó, всьо равно, мінімóм не

виробляли. Яê неãода яêась чи

шо, таê не йдеш на роботó. А вже яê стала доярêою робить, таê єслі

робила, то хоч не хоч, а мінімóм виробиш. Вже ó мене діти бóли… І

таêоãо віêами не бóло, шоб це не бóв

на роботі, а шоб тобі записали.

[Що раніше снідали, що варили]? Сóп, манêó. Мама лоêшó

різала. Тоді може, я ж не знаю, може і бóла вермішель, а може не

бóло ще ó нас. Не бóдó êазать. Нó, різали всі лоêшинó. Мама сама

різала. І от

лоêшинó варили – лоêшинó і сóп, лоêшинó і одêидали,

яê щас вермішель роблять. Шо там ó маãазині бóло, я то, êанєшно,

не знаю, бо я ж ще не ходила ó маãазин, мала ж ще бóла ходить. Ма-

ма бóло йде на базар, пшона ж

не бóло, допóстім, і мама бóло йде яê

оце період, шо оце êóрчата, стаêан пшона êóпляє, шоб бóло êóрчат-

êам дать. Бо ó маãазині не бóло йоãо. А тепер же є все, тепер бєз

проблєм, а тіêи ãроші.

На обід варили борщ

! Борщ, êартошêó або маêарони, оце ж

лоêшинó. Каші варили. Оце сêільêи прожила віê – мама без бóряêа

борщ варила. А бабóшêа всіãда варила з бóряêом, з бóряêом борщ

добріший. Я – без бóряêа всіãда варила, і

мама без бóряêа. А мама

може там яêийсь раз зваре за ãод із бóряêом, може частіше, а я раз ó

ãод варила з бóряêом. А тоді раз яê зварила, яê поêóштóвала, шо з

бóряêом добріше в тисячó раз борщ! А тіêи начала я терти на тьор-

êó, оце шо для морêви, яê свіжий борщ, свіжий бóряê, а йоãо êри-

шиш, а він стрибає, із рóê висêаêóє! І оце дóмаю: а, лóчче йоãо не

бóдó. А тоді не знаю, хтось êаже, шо

на тьорêó. Я яê зітерла на тьор-

êó, преêрасно! Раз, два яê зварила борщ, а ãлавнó роль іãрає в борщі

оцей бóряê. Нó, êромє бóряêа ще морс, шоб свіжий же бóв. Нó, ó нас

тепер, це ж я сêільêи живó, то ми êваснинó хоч

і робимо, êвасим

помідори, то це тіêи для тоãо шоб поїсти перве врем’я. А таê я нава-

рюю всіãда морсó баãато, томатний соê. І помідорів садим тоже…

Бóряêа ніêоли я не êвасю, а тіêи свіжий бóряê. Та тепер варю, Саша

даже і êричить дрóãий раз: “Нашо ти таêо бóряêа баãато ложиш?” А

мені він добріший з бóряêом. Канєшно яê пісний, нó, а яê з м’яса,

тоді ж ще добріший. Нó, оце посліднє время, відêоли я на пенсії, ó

90-м ãоді. Я пішла з

50-ти ãод, бо тоді яê раз таêий заêон вийшов…

273

Каші? Нó, ãречанó [ãотóвали], і перловêó, або пшеничнó. А

рисовó я тіêи варю на свята, бóло яê оце êóтя. Бо я її люблю тіêи

сладêó. Або варю яê начиняю перець, ãолóбці, оце тоже ж рис варю.

А таê рисової êаші, чось ó нас її не дóже

люблять, я її сама не люб-

лю. А тіêи оце люблю для ãолóбців, для перцю.

Із тіста? Хліб пеêла одне время. У нас пєчêа ãазова з дóхов-

êою. Нó, ми поêа перве время-то не пеêли ж, поêа бóло ó маãазині

взять, та і частіше моталася тóда. А це відêоли на пенсії, можна сêа-

зать, часто я хліб пеêла, і печó. І балабóшêи печó, нó, яê ãаз єсть. Сі-

час ãаз балон êончається, і я боюся, шоб хоч раньше не заêончівся,

бо тоді êараó

л êричи.

Мама хліб пеêла, піч бóла. Хата та і січас стоїть, там яê до

бóдêи іти. Бóдêа, до желізної дороãи, де остановêа. Вона жила ó тім

êраю. Нó, я в пічі… От Галя знає яê і витопить, і посадить, щоб же не

поãоріло. Тóт я поставила, знаю êóди поставить, яêий оãонь і всьо, ó

ãазовій дóховці віêами не зãорить. Канєшно, ж малий ãаз нада ста-

вить. А таê я і тóшонêó в дóховці роблю, разне все. Хай êанєшно там

запіêаноê êажен день не

роблю, бо ніêоли. А хліб оце печó і щас би

пеêла, нó, щас ãаз êінчається. Там ó балоні на дні вже видно остало-

ся. Бо таê торêнеш, пóстий, ще поêа є. А тепер ось пенсію полóчó і

нада шоб сходó привезли балон. Бо таê тіêи

трах-бах, ãроші потра-

тили, а він яê раз не їде. Тоді ãоп, їдóть машиною ãóêають, а в нас

óже нема ãрошей. І таê і полóчається…

А мама пеêла хліб на своїх дрождях. І я начинала пеêти тоже

на своїх… Нó, ще ж мама бóла

жива, сюди до нас бóло приїжжяла,

дрóãий раз і місяць живе. На зімó, яê óже стала не ãодиться, Таня її

забирала до себе ó ãород, а тоді ж привозе. Бо мама êажен день, яê

новий ãод прийшов: “Ой, додомó! Ой, додомó!” Бо вже там сêоро

бóде весна.

Нó, вони тоді вже привозять її десь ó мартó і тóт вона

тоді це ж до тепла. Нó, і таê яê я помню, яê мама робила, таê же ж і

я. А я тоже зразó наробляла дрождєй сóхих, засóшóвала, робила із

мóêи. Нада шоб висівêи б

óли, шоб висівêами їх затерти. А тоді опа-

рêó зробила, дрожді намочила, вони ж розêисли, в марлічêó

зав’язала. Тоді оце цідю, воно ж висівêи остаються в марлічêі. А

юшечêа та шо, запóстила їх, ãрає воно сêільêи, нó, ніч. Утром замі-

сила… А дрожжі, вони ж запóсêаються ó тісто. Нó, добаваляла ж бо-

рошенця трохи, шоб же ж воно проãрало. А тоді замісила, дала зійти

і печó. Тóт ó хаті топêа є, таê яê оце мама тóт бóла, із мамою ми тóт

топимо і дóховêа

тóт хароша, печó і в дóховці. Таê пеêла оце не рó-

274

лєти, а таêі яê щас оце батони, хліб. Ото в листиê три штóêи в мене

їх óлазило. Ще в маãазині таêих не бóло, ще бóли êрóãлі хлібини,

або оце êирпичиê тоді привозили. А це десь яê ó 90-ті ãоди, мать,

95-й, в оце врем’

я ще. А тоді вже почали таêі батони пеêти і в ãосó-

дарстві. Тоді оце таê печó-печó, тоді вже обридне, дóмаю “та ладно”.

Яê ó маãазин підó, хочеться маãазинноãо хлібó. І оце візьмó раз,

дрóãий раз чи там êомó хто їде в маãазин

, êажó… В мене ж два сина.

Це Саша – старший, 66-ãо роêó, а ще меньчий – Гєна, 67-ãо.

Внóêи є, дві дєвочêи ó Саші. Но одна замóжом óже ó ãороді, а

дрóãа занімається ó Солонянсьêомó ліцеї на повара. Оце вона той.

Наташа, мать, 88-ãо, а Танєчêа ця менша – 92-ãо.

Цю хатó бóдóвали, по-моємó, в 76-м, а може до 76-ãо [роêó].

Яê строяли оцей двір óвесь, ми добалаêóвали своїх, моїх, шо я ро-

била з ними, доярêи. І оце яê êамєнщиê строїв, то там тіêи ãотóвать

їсти і всьо. Нó, може один-два, щоб

підносили, подавали ж наверх. А

яê óже стелю наêладать, таê це óсе ж нада щоб люди. То наймали,

дóш сороê ó нас робило. Роблять, до обідó зроблять і тоді отдих. Яê

оце начинали вже мазать, таê я наймала по-моємó чотири-три дóші,

я не знаю. Тоді бó

ла ãрóпа, мазали оце. Я їх наймала, шоб вони рів-

няли стіни. Бо оце ж наêладають стелю і стелю ще нада піддряпать,

і стіни тоді заразом навальêовóвать. Таê оце трьох я наймала маза-

льниць. А ті таê – сьодні вони в мене, а яê вони строїтимóться – ми

тоді до їх ішли. Отаêово.

[Хто оце місце розмічав]? Віталя [

звертається до чоловіêа

іди тебе стосóється! По-моємó, Віталій сам розмічав хатó, нó, може

хтось йомó із товаріщами… Яê хата строїлась, хто надоóмив тебе?

Віталій Антонович

: Оцей двір, єслі вам нада, це все я мітив.

Усе. Тóт рóêи нічиєї не бóло.

Надія Ниêифорівна: Нє, нó, хтось же ж то…

Віталій Антонович: Ноãи бóли, топтали ãлинó.

Надія Ниêифорівна: Нó, таê то ноãи бóли, нó, в тебе бó

в Діма,

êóм, Миêола Сахно…

Віталій Антонович: Я ж êажó, це підсобна сила бóла… Це все

моє в дворі, я розмічав, тіêи я не ложив, не êаменщиê. Кришó я сам

ставив, все сам ставив. Фóндамент сам.

Надія Ниêифорівна: Тоже ж, не сам же ж, а

дóш три бóло…

Віталій Антонович: Заливав я сам, сам…

Надія Ниêифорівна: А êолотив хто?

Скубицький Віталій Антонович, 1939 р.н., чоловік Надії Никифорівни.

275

Віталій Антонович: Хто? Сам êолотив, не бóло таêоãо, я сам

óсе робив. Хвóндамент, все сам. На êóхню я робив оце фóндамент,

цоêоль сам…

Надія Ниêифорівна: І я ж щось робила. Шо ти, сам-сам?

Віталій Антонович: А ти заробляла êошти на харчі.

Надія

Ниêифорівна: Яê ти êолотив, я ж êолотила, а ти вже

носив відра, може наоборот. Самі робили, може хто приходив із

мóжиêів. Сам би ти êришó не тяãав, бо нада ж на êришó подать.

Віталій Антонович: На êóхню вже êришó ставили самі.

Надія Ниêифорівна: А

мої батьêи не бóдóвались, бо батьêо

жив ó батьêівсьêій хаті, нó, в дідівсьêій. У них хата бóла із ãлини.

Вальêована, чаморна називається. Чамóр – ãлина замісена і вальêа-

ми тоді їх отаê êладóть, êладóть, êладóть, шоб рівно ж б

óли стіни.

Єсть лампачна, лампач ллється, литий – лампач називається. Це ж

нада топтать і жидêó ãлинó ллють зверхó і начамóхóють. У лампачі

більше соломи, а ó вальêах менше. Він леãший і він тепліший, нó,

êороче…

Віталій Антонович: Шо це за дівчата?

Надія Ниêифорівна: Нó, прийшли.

Он те, шо ти êажеш, запи-

сóється, междó прочім…

Віталій тоже михайлівсьêий. Він… Нó, тепер свою біоãрафію

розêазóй. Ти родився тóт, ó цім дворі.

Віталій Антонович: Сêóбицьêий Віталій Антонович, 39-ãо

ãодó. Мені сêоро бóде, начнеться 29-ãо числа 80-й ãод. Молодий ще

[

посміхається

На цім місті хата бóла, дебела бóла. Лампач там таêий, шо

траêтор не роздавлював, виãорнóв з хати. І при том 12 метрів хата

бóла. Там отаê хатó построїть нада бóло, більше лампачів, а я дó-

раê…

Надія Ниêифорівна: І ваша ж хата

попала під обстріл, причі-

лоê розвалило.

Віталій Антонович: Осêолêи побили. Німець не розбирав, що

бóло. Кидав бомби êóди попало.

Надія Ниêифорівна: І попало яêраз біля причілêа.

Віталій Антонович: Та він три êинóв сюди. Одна – тóт на во-

ротях бóла таêа

яма, тоді êинóв в поãріб отам, яêби він дітям своїм

êинóв тó бомбó. І ще êинóв, що тóт бóла таêа шовêовиця і тó зрóба-

ло.

Надія Ниêифорівна: Вони ж стріляли і тóди і назад.

276

Віталій Антонович: Настóпали вони ж на Дніпро ж.

Надія Ниêифорівна: Настóпали, тоді били. Яê вони вже тіêа-

ли, таê вони вже счітай не бились.

Віталій Антонович: [Яê війна почалася]? Ми бóли в степó,

ділили землю, сто метрів êаждий ходив тóди…

Надія Ниêифорівна:

Робить, свою ділянêó оброблять.

Віталій Антонович: Ми не знали, шо німці тóт êілометра три.

Приходимо сюда – о, хазяєва тóт нові, êоні поставили, êонюшню, а

нам нада [

нерозбірливо

]. Німці: “Г-ã-ã-ã-ã”, махнóв рóêой. Таê про-

ходили, êоні не займали, óже дебелі êоні бóли. А ото ж êóрей Льош-

êа ще ж, на ãорище êóрей винесли… І êóрей, бач, не зайняли. Яê по-

êажóть: хватають ловлять. Та де?

Надія Ниêифорівна: Кажóть, найдóжче

вони свірєпствовали

на Западній Уêраїні, там вони баãато вроді шêоди робили і били.

Віталій Антонович: Тóт нічоãо плохоãо не зробили, ніêоãо…

Короче, німці хароші бóли. Тихо все бóло… Оце таê, óчителя. Це і

мене занімала вчительêа. Оце німці зайшли

, развєдêа ж прийшла.

Устрічають, цілóють, плачóть! А він: чоãо, мол, плачеш, шо вони за-

йшли. Та бóло, êаждий боявся, а німець зайшов яê êозаê. Да! По-

ãеройсьêи.

Надія Ниêифорівна: Зайшли вони сміливо сюда ж, нó, на

Вêраїнó на нашó.

Віталій Антонович:

Сопротівлєнія ніхто не оêазав їм.

Надія Ниêифорівна: Бо ніхто ж і не знав. Вроді ж таê Сталін

êазав, шо должні, яêось должні вони застóпить, вроді ж не 22-ãо ію-

ня, а пізніше. А застóпили раньше. І через те наші вроді і не ожида-

ли їх

. Нó, а яê óже сюди в Михайлівêó прийшли, таê я не знаю, я

бóла мала. Я народилася в 41-м в апрелі місяці, це мені місяці бóли.

У мами моєй фотоãрафія бóла: мене Дóня держе на рóêах, на стóлі

сиділа. Яêраз приїхав вроді

фотоãраф відêільсь, чи з ãорода, чи шо. І

вона поїхала та: ой, ми з Надєй та й не сфотоãрафірóємся. Таê я то

таê бачó шо місяців, навєрно, три, нó, вже сиділа на рóêах нормаль-

но. Не таê же, що яê місяць, що ще не держе ãолов

êó, дітьониш, за-

мотане. А таê вже сиділа ó томó, чи платтячêо, чи маєчêа яêась на

мені надіта бóла. Таêа êарточêа ó мами бóла…

Віталій Антонович: Німці тóт по хатах жили. У нас хата стара

бóла, яблóня здорова таêа. Вони зрізали, поставили

свою [машинó].

277

Надія Ниêифорівна: Вони зайняли вже, тóт хата здорова бó-

ла. Вони їх ó êóхоньêó всіх оцевочêи, їхню сім’ю, а самі розположи-

лися – парадний ход бóв, êалідорчиê, через…

Віталій Антонович: Добре помню. [Німецьêі êонсерви]… [Я

êонсервó, дивився, êоли німці виêинóть, забрать. І все]. Харашо

ставились, не займали ніêоãо. У їх êоні стояли в êонюшні, німецьêі

і… Вони ж êормили їх видно. У них сóмêи спеціальні бóли, на ãоло-

вó надів, насипав тóди і вони самі їдять. Вони яê одстóпали, остави-

ли нам на віêні ó êонюшні

оті пачêи, шо êорм насипали. Ми ж самі

пробóвали їсти, таêе добре…

Надія Ниêифорівна: А батьêо ж йоãо поãинóв під Сталінãра-

дом.

Віталій Антонович: Та, яêа разниця? Поãинóв, то й поãинóв…

Надія Ниêифорівна: Зразó приходило

… Нó, це я розêазóю, бо

я ж тоді ще йоãо не знала. Зразó приходило ізвєщєніє, шо заãинóв

без вісті. А тоді ж почали питать іще, êоли пройшло, шо поãинóв під

Сталінãрадом.

Віталій Антонович: Та це прислав один êозьол, медалі з óби-

тих

познімав…

Надія Ниêифорівна: І старший брат йоãо, 26-ãо ãодó, тоже

бóв на войні… Альошêа.

Віталій Антонович: А, нó, оце яê став… президентом цей êо-

зьол. Я їх всіх êозлами називаю.

Надія Ниêифорівна: А-а, той, Ющенêо…

Віталій Антонович: [Чи працював êолãосп при

німцях]? Та

ніхто ніде не робив.

Надія Ниêифорівна: А яê же ж êолãосп тоді? Він же ж то не

розпався?

Віталій Антонович: Йоãо розêинóли, самі повтіêали… Ні, ні-

чоãо вони… Зрóйнóвав наш один… Зрóйнóвала весь êолхоз.

Надія Ниêифорівна:

Ти за войнó êажи, яê німець. А це ж óже

ó перестройêó вона зрóйнóвала… Все змішóєш.

Віталій Антонович: Поêазóють êрóãом, вроді вони нелюді.

Вони хароші люди все. Тіêи зайшли ж вони [

нерозбірливо

] одежа,

все. А наші заходять… рвані! Яйця, ізвінітє за вираженіє, виãляда-

ють.

Надія Ниêифорівна: І в землі, рачêи лізли, це яê, мать, óже

освобождали. Нó, не виãонили німців. Коли наші прийшли в Ми-

хайлівêó?

278

Віталій Антонович: Німців не виãонили ó нас. Яê зайшли, таê

і пішли мовчêи…

Надія Ниêифорівна: Нó, яê оце стріляли із ãори на Бардаêо-

ва. Таê êажóть же, шо їм тóт видно бóло всю Михайлівêó яê на до-

лоні, і тóтечêи поãибли

всі наші.

Віталій Антонович: Нó, то вже яê одстóпали, чи настóпали,

шо машина з солдатами їхала нашими і самольот по опознаватєль-

ними знаêам, нашим звьоздам, пролетів, ãлянóв, шо êозли їдóть, ро-

звернóвся [і трах]! Довãо машина валялася і то побив óсих. А пóш

êа

на ãорі бóла, отóт-о стояла, дзоти стояли. Наші оêопались добре, а

німець зайшов з дрóãої сторони, пóлімьотами розбирали дзоти, на

[

нерозбірливо

] здавали. А пóшêа стояла отóт на ãорі, снаряди лежа-

ли біля неї, ми ще стріляли, ото били з пóшêи [тóди], хлопці бóли

старші. Короче, німець не зробив нам таêоãо нічоãо тóт, шо поêазó-

ють звір по тєлєвізорó чи

по радіо.

Надія Ниêифорівна: Нó, міст зірвав же ж то. Німець же міст

зірвав, оцей шо…

Віталій Антонович: Міст по-моємó наші взірвали, щоб не

пройшли. Це вже наші наложили з завода взривчатêó та яê ãахнóли.

А воно шо, отаêий бетон, отаêó дирочêó пробили, а ó людей стеê

ло

повилітало. Но не заплатили. Тоді прислали робочих із завода. Ще

й ми там бóли, óчаствовали.

Надія Ниêифорівна: А, по-моємó, міст взірвали, мать, ó 50-х

ãодах. Нó, война êончілась в 45-м, а може і раніше…

Віталій Антонович: Там одні рельси бóли, чи швелера, поміж

ними ходили. [Завод

Петровсьêоãо порізав, лєбьодêа витяãала, за-

брали]. А нам оставили міст дерев’яний…

Надія Ниêифорівна: Там бóло виêладено оцими осêолêами,

êамнями, бо ше водичêа…

Віталій Антонович: Єслі хочеш пройти пішêом раньше, шта-

ни сêидай і проходь [

нерозбірливо

]. А вже опісля…

Церêва бóла ранше. Хароша церêва бóла. Вона, правда, неве-

личêа. Нó, я не знаю за церêвó, чи німець зайняв її чи ні. Не знаю,

но бóла після тоãо…

Надія Ниêифорівна: Після войни церêва бóла оцевочêи. Нó,

а тоді її розламали…

Віталій Анонович: Короче, розібрали церêвó. Дзвони там, ãа-

рдіни, іêони, все. Митьêо ж [поêойний] розêазóвав, наãрóзили ма-

шинó і сêазали вести ó ãородсьêó церêвó. Це всі хрести, там… Ми-

279

тьêо повіз ó ãород, а там ото, êаже: свалêа, бачиш, тóди сêидай. Оце

все. Каже, яêби знав, то не повіз би тóди. Оце сêинóв ó той мóсор,

óсе чисто.

Не знаю це ãод яêий, це вже осьо, при цьомó наша [

нерозбір-

ливо

]. Десь в 50-х ãодах, по-моємó.

Надія Ниêифорівна: А êоли ж церêвó розламóвали? Нó, до

60-ãо ще не дійшло.

Віталій Антонович: [А дома іêони тримали люди]. Ніêомó ні-

чоãо не отдавали. Ніхто по хатах і не дивився, єсть там іêона чи ні

Надія Ниêифорівна: Да. Возили і в ãород [після тоãо хрес-

тить], або оце Томаêівêа. Оце там церêви бóли. А тóт чьось розва-

лили, я не знаю, чи вона сама стара вже бóла, розвалилася?

Віталій Антонович: Короче, слóхайте дівчата. Бóла цер

êва на

толоці – це дебела церêва, раз. Спалили, êóрêóлі, забрали наші êо-

мóністи, все шо нада. Церêва бóла осьо тóточêи навпроти спортза-

лó. Церêва бóла отóди, яê ідете до маãазина на правó сторонó, два. А

ще де, не помню.

Тóт церêов баãато бóло… Оце церêва бóла на толо-

ці, це дебела церêва бóла. Хрест золотий бóв.

Надія Ниêифорівна: Нó, це вона ще в тих ãодах бóла, в 30-х

ãодах.

Віталій Антонович: Нó, наші êомóністи… [Чи в селі

баãато

êóрêóлів бóло]? Кóрêóлі – ні, а êомóністи. А êóрêóлі яêі? Не бóло

таêих êóрêóлів. Це Сталін вже зробив êóрêóлями. Держиш êозó –

êóрêóль, і поїхав на Соловêи. А ті дóже билися за той хрест. Це

ж… – êомóніст бóв ярий, хрест той забрав. А то чи дерев’яний тас-

êали, желізний, а воно там оêазався, що дерев’яний хрест, отаêий

завбільшêи. І ото таê церêви пропали, і Боã не наêаже ніêоãо… Нó,

всі êомóністи…

Надія Ниê

ифорівна: Тоді таêа власть бóла, шо церêви заêри-

вали, ніззя бóло празнóвать. Хоча і празнóвали все равно оце Пасêó

та Рожество, та і Тройцю празнóвали.

Віталій Антонович: Тоді не празнóвали, то шо всі вроді яê

боялись.

Надія Ниêифорівна: Нó, через

то, шо таêа власть бóла. Ніззя

тоді бóло. А тепер яê начали вже…

Мельниця тóт бóла, вона ще до войни бóла. Оце ж міст бóв,

по мостó по цім нада переходить яêраз до мельниці. І ми малі бóли

ото, тоже їздили.

Нас мама чи там батьêо бóло посилає, шось пове-

зіть. Бричьонêа таêа бóла, тóди êлали êлóноê, таê же ж не понесóть,

280

нести ж важêо, і ми бричьонêою возили. Мóêó, чи там дрóãий раз

мама посилає оце яê óрожай, êабачêи… нó, сояшниêи ж для олії.

Олія билася ж тоже. Олію били. Бóло й платили, а бóло отчисляли

там яêийсь процент за роботó, за óслóãи

. Мололи зерно ó цій мель-

ниці. Воно мельниця одне зданіє, но тіêи з одноãо боêó мололи мó-

êó, а з дрóãоãо боêó – олійниця. А тоді ще начали там вроді шеретó-

вати óже позже. Десь може ó 90-х ãодах начали вже шеретóвать ãре-

чêó, пшоно. Шеретóвать, це ж

щоб облóсêóвалося.

[Коли заміж вийшла]? Мать, ó 65-м ãоді. У нас свадьби не

бóло. Таê, подали заявлєніє на таêе число, розписалися і всьо.

А мама розêазóвала, ó мами бóла свайба. В яêим же це мама

ãоді? Мама Дóню родила в 28-мó, може

в 25-м ãоді мама йшла за-

між? Нó, помню, шо батьêо поїхав тóди êіньми, ó Ніêольсьêе, і від-

тіль її привіз. Видно ж із родичами [поїхав], старости ж навєрно бó-

ли. Ніêольсьêе – яê поїздом їхати, тóт ó нас 242-й êілометр, а там

253-й.

По-моємó

тоді платтів ще не бóло. По-моємó, таêий óêраїн-

сьêий бóв наряд [ó мами]. Нó, оця, яê вона називається, не юбêа, а

яê… Прихватêа? Да, êлєтчаста. Нó, а там сорочêа ж вишита должна

бóть із рóêавами вишитими, і видно жилетêа. Сорочêа

довша, ще

прихватêа ж не захвачóвала вишивêó.

Мама сама вишивала харашо. Полотно може й самі робили,

не бóдó êазать. Нó, ó бабóшêи бóв верстат. Ліжниêи тêали мама,

мамина мама – бабóшêа. І навєрно ж і полотно тêали. Конопля, на-

вєрно ж, ê

онопля. Коноплю, це я помню, мама робила, возили з ба-

тьêом. Оце ж яê то йоãо замочóвать, щоб яêийсь період поêисло, а

тоді йоãо витяãóють і лóпить йоãо нада, давить ноãами. Може і

чимсь, палêами, може, яêимись. А тоді

воно таêе стає, êистриця от-

пада, а ниточêи оці, їх êрóтять. Цьоãо я не привчилась êрóтить. Хо-

ча в мами бóло веретено і мама при нас… нитêи. А тоді мама ще êра-

се бóло йоãо… Нó, це ж на дорожêи,

а на полотно я не бачила яê. Нó,

а êазала мама, шо оце таê само, тіêи ж тоненьêі нада щоб ниточêи

бóли. Нó, і тоді воно чим йоãо більше стираєш, тим воно біліше, бі-

ліше, біліше. Потім сóшать і зновó стирають. Розêладають раніше,

мать, по долівці чи по чьом, я не бóдó êазать, не знаю. По-моємó,

може і вірьовêи бóли. Нó, чьо ж, хіба це вже таêа проблема… У мами

бóло, мама êрасила êрасêами, на базарі êóпляла êрасêи. Отаê воно

ж розтой… їх нада ж не ê

лóбêом êидати. Таê вона роблять отаêі вбі-

льшêи… нó. і оце йоãо замочóє тоді нитêи. Таê вона, а тóт з цьоãо