Смолій В.А. (ред.) Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха

Подождите немного. Документ загружается.

331

WalDemaR Deluga

unikalnych prac, których zachowało się bardzo niewiele w Europie Wschodniej.

Specyka nie pozwala też na gromadzenie ich w zbiorach prywatnych, bowiem

stanowiły one charakter dewocyjny. Wieszane na ścianach, jako pamiątki z wizyt

w miejscu kultu, lub wklejone do modlitewników małe obrazki, ulegały szybkiej

destrukcji. Nie były one przedmiotem zainteresowań kolekcjonerów, stąd też nie

występują one zbyt licznie w zbiorach muzealnych czy bibliotekach. Powyższa pre-

zentacja zestawia

prace najwybitniejszych rytowników czynnych w Rzeczypospolitej w XVIII

wieku, którzy pracowali w wielu ośrodkach gracznych na kresach wielonarodo-

wościowego państwa.

M. Mauquoy-Hendrickx, Les estampes des Wierix, t. I, Bruxelles 1978, nr 760, s. 135.

Chełmski Matki Bożej... na świat wydano, Lwów, 1653.

M. Ryłło, Koronacja cudownego obrazu Najświętszej Maryi Panny w Chełmskiej kate-

drze obrządku greckiego ...

odprawiona roku 1765, Berdyczów 1780, rozdz. II [E2]. Autor porównuje ikonę do opi-

sanej przez Nicefora Historyka

w Hist. Eccl. C. 23.

N. Pietrow, Albom Dostoprimieczatielnostiej Cerkowno-Archieołogiczeskogo Muzieja

pri Impieratorskoj Kijewskoj Duchownoj Akadiemii, t. III, Kijew, 1913, s. 14.

T. M. Trajdos, Kult wizerunków maryjnych na ziemiach ruskich Korony i Litwy drugiej

połowy XIV i pierwszej połowy XV w. w społecznościach katolickiej i prawosławnej, «Studia

Claromontana», V, 1984, s. 127.

G. Kobrzeniecka-Sikorska, Ikona, kult, polityka. Rosyjskie ikony maryjne od drugiej

połowy XVII wieku, Olsztyn, 2000, s. 7.

Opisanie Kijewopeczerskoj Ławry, Kiew, 1831, s. 83.

W. Pucko, Hrawiurni interpretaciji ukrajinśkych ikon Bohorodyci [w:] Ukrajina: kultur-

na spadszczyna, nacionalna swidomist, derżawnist (= Prosfonema. Istoryczni ta łołohicz-

ni rozwitky, proswiaczeni 60-riczcziu Akademika Jarosława Isajewycza), t. V, Lwiw, 1998,

s. 534–536; Idem, Peczerska Ikona Uspinnia Bohorodyci: łehenda i dijsnist’, Rodowid, t. IX,

Kyjiw, 1994, s. 65–72.

Ukrajinśka ikona trioch stolit’, Kyjiw, 2001, nr 22.

D. Stepowyk, Iwan Szczyrśkyj, Kyjiw, 1988, s. 74. s. 75–75.

N. Pietrow, Albom Dostoprimiecztelnostiej…, op.cit., il. 24; Szedewry Ukrajinśkoho

ikonopysu XII–XIX st., Kyjiw, 1999, s. 96, nr 41 il.

Fond 229, nr 30.

Nr inw. R 34014.

Nr inw. Eż Teka I, nr 146.

Nr inw. G. 65770.

Nr inw. R 34012.

A. J. Bartosz, Riznicia uspenskoho soboru Kyjewo–Peczerśkoji Ławry, «Јawrskyj

Almanach», t. III, Kyjiw, 2001, s. 77, il. 1.

A. Naumow, Wiara i historia. Z dziejów literatury cerkiewnosłowiańskiej na ziemiach

polsko–litewskich [= «Krakowsko–Wileńskie Studia Slawistyczne», t. I], Kraków 1996, s.

172–174.

332

ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО...

Paterykon abo żywot SS Ojców Pieczarskich obszyrnie słowieńskim językiem przez

Świętego Nestora Zakonnika i Latopisca Świętego Ruskiego przedtym napisany. Teraz zaś z

graeckich, łacińskich, słowiańskich i polskich pisarzów objaśniony, i krócej podany. Przez

Wielebnego w Bogu Ojca Silvestra Kossowa, Episkopa Mścisławskiego, Orszańskiego i

Mohylewskiego, W Kijowie ... 1635.

W. Pucko, Kijewskij chudożnik XI wieka Alimpij Pieczerskij (Po skazaniju Polikarpa i

i dannym archieologiczeskich issliedowanii), «Wiener Slawisches Jahrbuch», t. XXV, Wien

1979, s. 63–88.

Idem, Pieczerskij ktitorskij portriet, «Zograf», t. XIII, Beograd 1982, s. 42.

L. Milajewa, Czudotworni ikony Bohorodyci w Kyjewi XVII stolittia ta obraz lubeć-

koji Bohomateri pendzla Iwana Szczyrśkiego, «Zapysky Naukowoho Towarystwa imeni

T. Szewczenka», t. CCXXVII, Lwiw 1994, s. 132.

Ibid., s. 127.

Biblioteka Narodowa w Warszawie, G. 65658.

B. Dąb Kalinowska, Trzy enkolpiony kijowskie w Polsce, «Biuletyn Historii Sztuki»,

t. XXXVIII, Warszawa 1976, s. 3–10; Idem, Ikony i obrazy, Warszawa 2000, s. 112–124.

N. I. Pietrow, Kupiatickaja ikona Bogorodicy, w swiazi s driewnierusskimi enkoіpionami

[w:] Trudy IX Archieołogiczeskogo siezda w Wilnie. 1892, t. II, Moskwa 1897, s. 71–78.

L. Milajewa, op.cit., s. 128.

M. N. Batiuszkow, Pamiatniki russkoj stariny w zapadnych Gubierniach, t. VIII, St.

Pietierburg 1885, s. 406.

H. Denisowicz, Paregon cudów świętych obraza Przeczystej Bogarodzice w monastyru

kupiatyckim..., W drukarni Świętocudotwornej Kijowopieczarskiej Ławry 1638.

W. Pucko, Hrawiurni interpretaciji ukrajinśkych ikon…, op.cit., s. 537.

Cf. A. Łazariewskij, Dwa dokumienta k istorii czernigowskoj tipograi, «Kijewskaja

Starina», t. XVI, Kijew 1886, s. 575.

W. Pucko, Hrawiurni interpretaciji ukrajinśkych ikon..., op.cit., s. 539.

T. Kucenko, Nowi estampy Ołeksandra Tarasewycza [w:] Bohorodycia i ukrajinśka

kultura. Tezy dopowidej i powidomłeń Miżnarodnoji naukowoji konferenciji 14–15 hrudnia

1995 r., Lwiw 1995, s. 35; Idem, Małowidomi hrawiury na midi czernihiwśkoji drukarni

kincia XVII–poczatku XVIII stolit’, «Zapysky Naukowoho Towarystwa imeni Szewczenka»,

t. CCXXXVI, Lwiw 1998, s. 447– 456.

M. Gębarowicz, Mater Misericordiae, Pokrow, Pokrowa w sztuce i legendzie Środkowo–

Wschodniej Europy, Wrocław 1986, s. 157.

Kartiny cerkownoj żyzni Czernigowskoj Jeparchiji iz IX wiekow jeje istorii, Kijew 1911,

s. 78 il.; M. Gębarowicz, Wawrzyniec Laurenty Kszczonowicz, nieznany sztycharz drugiej po-

łowy XVII wieku, «Folia Historiae Atrium», t. XVII, Warszawa 1981, s. 78.

Historia tego obrazu została zaprezentowana przez Łazarza Baranowicza w dziele pt.

Wieniec Bożej Matki SS Ojców kwiatki..., [Czernihów] 1680.

M. Gębarowicz, Mater Misericordiae..., op.cit., s. 157. W Czernihowie powstała w

tym czasie drukarnia. Cf. T.N. Kamieniewa, Czernigowskaja tipograja, jejo diejatielnost’i

izdanija, «Trudy Gossudarstwiennoj Biblioteki SSSR im. W. Lenina», t. III, Moskwa 1969,

s. 274.

M. Gębarowicz, Wawrzyniec Laurenty Kszczonowicz..., op.cit., s. 79.

Ibid., s. 103.

D. Dawidow, Srpski barokrezi u Budimskoj Eparchiji [w:] Zbornik Swietozara

Radojczicza, Beograd 1969, s. 58, Il. 3.

333

WalDemaR Deluga

Sztuka iluminacji i graki cerkiewnej. Katalog wystawy, październik–listopad 1996,

Biblioteka Narodowa, Warszawa 1996, s. 70, nr 105.

R. P. Radyszewśkyj, Iwan Mazepa w sarmatśko–roksolanśkomu wymiri wysokoho ba-

roko, Kyjiw 2006, s. 35–437.

Nr inw. Gr. Pol. 26225. Według dawnych atrybucji rycina przypisywana była

Wawrzyńcowi Kszczonowiczowi. Była ona prezentowana w roku 1996 w Bibliotece

Narodowej na wystawie Sztuka iluminacji i graki cerkiewnej. Cf. Sztuka iluminacji...,

op.cit., s. 75, nr 125.

A. A. Gusiewa, I. M. Połonskaja, Ukrainskije knigi kiriłowskoj pieczati XVI–XVIII

ww. Katałog izdanij chraniaszczichsia w Gosudarestwiennoj bibliotiekie SSSR imieni W.I.

Lenina, T. II, Moskwa 1990, nr 2, s. nr 2079 i 2081.

Sztuka iluminacji i graki cerkiewnej..., op.cit., s. 75, nr 125.

M. Gębarowicz, Mater Misericordiae..., op.cit., s. 79–178.

M. Kaszuba, Bohorodycia u humanistycznyj tradyciji powahy do żinky w ukrajinś-

kij duchownij kulturi [w:] Bohorodycia i ukrajinśka kultura. Tezy dopowidej i powidomłeń

Miżnarodnoji naukowoji konferenciji 14–15 hrudnia 1995 r., Lwiw 1995, s. 24–26.

Egzemplarz znajduje się w kolekcji Biblioteki Narodowej w Warszawie, nr inw. G.

2105. Cf. Graka z kręgu Cerkwi prawosławnej i Kościoła greckokatolickiego w XVII i XVIII

wieku. Katalog wystawy. Muzeum Okręgowe w Chełmie, opr. W. Deluga, Chełm 1993, s. 36,

nr 40.

L. Milajewa, op. cit., s. 132.

Biblioteka Narodowa w Warszawie. Nr inw. G 66401.

Sygn. Ież. 57. RNK III 513, nr 1270.

Sztuka iluminacji i graki cerkiewnej..., op.cit., s. 79, nr 141; T. Kucenko, Myłoserdna

ludej zachysnycia, «Desnianśka prawda», Czernihiw 1997, nr 97.

A. Baranowski, Oprawy uroczystości koronacyjnych wizerunków Marii na Rusi

Koronnej w XVIII w., «Biuletyn Historii Sztuki», t. LVII, Warszawa 1995, nr 3–4, s. 299.

Była to pierwsza koronacja cudownego obrazu poza Rzymem. Cf. ibid., The Coronation

of Miraculous Images of the Holly Madonna in Poland, Bohemia and Moravia. A Cultural

and artistic phenomenson, «Biuletyn Historii Sztuki», t. LIV, Warszawa 2002, nr 1–4, s.

200–201.

K. Sakowicz, Epanorthosis abo Perpectiva y objaśnienie błędów, herezyjej i zabobo-

nów w Greckoruskiej Cerkwi Dizunickiej, tak a Artykułach Wiary, jako i administrowaniu

Sakramentów i inszych obrządkach i ceremoniach znajdujących się..., w Krakowie... roku

1642, s. 19.

W. Pucko, Średniowieczne kamienne ikonki z zachodnich obszarów Rusi, «Biuletyn

Historii Sztuki», t. LV, Warszawa 1982, nr 1, s. 16. Cf. L.A. Korіowa, Stranicy biełorus-

skoj mariologii: Żirowickaja, Biełyniczskaja i Ostrobramskaja ikony Bogomatieri, «Zbornik

Kałużskogo Chudożiestwiennogo Musieja», t. I, Kaługa 1993, s. 33–39; W. Pucko, Hrawiurni

interpretacji..., op.cit., s. 540–541.

M. Nau, Wizerunek prawdziwy Cerkwie Rzymskiej i Greckiej z różnych tak świeższych,

jako i dawniejszych ksiąg, z osobliwą wiernością zebrany..., Lwów 1697, s. 401, Cf.: I. Nardi,

Relazione istorica dello scoprimento della sacra e miraculosa immagine della Madonna del

Pascolo, Roma 1721.

H. Wysockaja, Ikanapis Biełarusi XV–XVIII st., Minsk 1992, s. 87.

Cf. J. Stefański, Zarys dziejów kultu Obrazu Matki Boskiej Chełmskiej, «Lubelszczyzna»,

t. II, Lublin 1996, s. 98–109; K. Mart, Ikonograa Chełmskiej Hodegetrii [w:] Czterechsetlecie

334

ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО...

zawarcia unii brzeskiej 1596–1996. Materiały sesji naukowej zorganizowanej w Toruniu

w dniach 28–29 listopada 1996 r., Toruń 1998, s. 157–166; A. Kwasiuk, O. Romaniuk,

Chołmskaja czudotworna ikona Bożej Materi. Powerniennia z nebuttia [w:] Pamiatky sakral-

noho mystectwa Wołyni na meżi tysiaczolit’. Naukowyj zbirnyk. Materiały VII miżnarodnoji

naukowoji konferenciji z wołynśkoho ikonopysu, Łuck 2000, s. 14–18; W. Ałeksandrowycz,

Chołmska Ikona Bohorodyci, Lwiw 2001; Idem, «Załyszyłaś jedynoju wtichoju Chołma»...

Widnajdena ikona Bohorodyci Chołmśkoji, «Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze, t. XI–

XII, Warszawa 2001, s. 124–130.

N. P. Kondakow, Ikonograja Bogomatieri, t. II, Pietrograd 1915, s. 268, il. 147.

Byzantine and Post–Byzantine Art, Athens 1985, s. 73, il. 76.

M. Acheimastou–Potamianou, Icons of Zakynthos, Athens 1998, s. 42, nr 1. Historia

monasteru kreteńskiego w XII wieku opisana została w manuskrypcie znajdującym się w

klasztorze św. Katarzyny na Synaju (kodeks nr 221).

N. Pietrow, op.cit., s. 13. Cf. Pamiatniki litieratury driewniej Rusi XIII wiek, Moskwa

1981, s. 346–347.

Idem, Istoriko–topograczeskije oczerki driewniego Kijewa, Kijew 1897, s.122.

J. Susza, Phoenix Tertiato redivus abo obraz starożytny chełmski Panny Marii

Przenajświętszej, Zamość 1684, s. 51. Biblioteka Uniwersytecka w Warszawie, Sd. 7131496;

M. Ryłło, op.cit., rozdz. II [E2]. K. Czernicki, Chełm, przeszłość i pamiątki, Chełm 1936,

s. 39.

Cf. J. St. Pasierb, M. Janocha, Polonica artystyczne w zbiorach watykańskich, Warszawa

2000, s. 190.

J. Susza, Phoenix redivivus abo obraz starożytny Chełmski Matki Bożej..., 1646.

Biblioteka Instytutu Badań Literackich w Warszawie; Biblioteka Ossolineum we Wrocławiu,

XVII. 3666 III.

Ibid., Phoenix iterato redivivus abo obraz starożytny Chełmski Matki Bożej... na

świat wydano, Lwów 1653. Biblioteka Narodowa w Warszawie, XVII 23568. Biblioteka

Uniwersytecka w Warszawie, 4g. 18. 2. 25.

K. Mart, op. cit., s. 161 il.

Samuel ze Skrzypny Twardowski, Wojna domowa z Kozaki i Tatary, Kalisz 1681,

s. 121. Biblioteka Narodowa w Warszawie, W 546 (Mf 40347).

M. Krasuski, Regina Poloniae, Augustissima Virgo dei Mater Maria in Regno

Polonorum, Calissiae 1669, s. 9. Biblioteka Narodowa w Warszawie, XVII 1207 (Mf B

1210).

J. Susza, Phoenix Tertiato redivus..., op.cit., s. 136.

G. Kobrzeniecka–Sikorska, op. cit., s. 65–76.

Cf. T. Chrzanowski, «Uniwersytecka» ikona w Kowalowicach [w:] Ars graeca– ars

latina. Studia dedykowane Profesor Annie Różyckiej Bryzek, Kraków 2001, s. 330–338.

Pracę na ich temat przygotowuje Mirosław Kruk.

J. K. Ostrowski, J. T. Petrus, Podhorce. Dzieje wnętrz pałacowych i galerii obrazów,

Kraków 2001, s. 53, nr A.47, il. 222.

Augustissimae Coelorum Terrarumque Reginae Virgini Dei Genitrici Mariae in ettigue

sua Cheіmensi de Polognia Regno, Vilnae 1765.

Cf. A. J. Baranowski, Rola rodzin magnackich w osiemnastowiecznych uroczystoś-

ciach koronacyjnych na wschodnich terenach Rzeczypospolitej [w:] Sztuka ziem wschodnich

Rzeczypospolitej XVI–XVIII w., Lublin 2000, s. 622–623.

335

WalDemaR Deluga

M. Ryłło, Koronacja cudownego obrazu Najświętszej Maryi Panny w Chełmskiej kate-

drze obrządku greckiego ... odprawiona roku 1765, Berdyczów 1780. Muzeum Chełmskie,

H–921; Muzeum Narodowe w Warszawie, XVIII 4 SD 7015. Cf. A. Baranowski, Oprawy

uroczystości koronacyjnych ..., op.cit., s. 307–308.

J. Stefański, op.cit., s. 104.

J. Susza, Phoenix iterato redivivus..., op.cit., rozdz. II [A3]. Cytat ten przytacza M.

Ryłło, op. cit., rozdz. III [F2].

Ibid., rozdz. III [F2].

K. Mart, Sztuka Ziemi Chełmskiej, Chełm 1992, s. 2.

Hora Poczajewska stopoju j obrazom czudotwornym prieczystoj Diewy Bohorodicy... ,

w obiteli Poczajewskoj...1742.

Bohohłasnyk, Piesny Błagosłowiejnyja... sodierżyszcz, po silie isprawlien, czermy

opriedielien... , Poczajiw... 1790. Cf. J. Miedwiedyk, Duchowni pisni czudotwornoj ikony

Poczajiwśkoji Bohorodyci u «Blohohłasnyku» [w:] Bohorodycia i ukrajinśka kultura, tezy

dopowidej i powidomłeń miżnarodnoji naukowoji konferenciji 14–15 hrudnia 1995 r., L’wiw

1995, s. 39– 42; Idem, «Bohohłasnyk» jak antołohija duchownoji poeziji XVII–XVIII stolit’,

«Zapysky Naukowoho Towarystwa imeni Szewczenka», t. CCXXIX, Lwiw 1995, s. 7–15.

O. Sydor, Hrawiury Teodora Srilbickoho w zbirkach Nacionalnoho Muzeju u Lwowi,

«Almanach», r. 1994, Lwiw 1995, s. 100–104.

O. Chromow, Russkij rieligioznyj jubok w XIX stolietii [w:] Kniżnoje dzieło, Moskwa

1993, nr 4, s. 87.

A. Naumow, Wiara i historia ..., op.cit., s. 178.

336

Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха

Олег Мальченко

ХУДОжНє ОФОРМЛЕННЯ ГАРМАТ

ЧАСІВ ІВАНА МАЗЕПИ

аси Руїни з їх ідейно-політичним напруженням, відповідним

моральним кліматом, розбурханими почуттями й думками,

поступово добігали кінця. Саме в цій атмосфері духовного

хвилювання зароджувалися ті ідеологічні та культурні цінності, які сповна

розкрилися за умов відносної політичної стабільності часів гетьманування

І. Самойловича й особливо І. Мазепи. Такі часи зазвичай об’єднували

високопрофесійних майстрів з найрізноманітніших ділянок образотворчого та

декоративно-ужиткового мистецтва.

Проте не будемо ідеалізувати умови мазепинської доби. Доби бурхливої,

позначеної вогнем і мечем, коли спокій утримувався залізною волею гетьмана,

а політична ситуація нагадувала міну уповільненої дії. Однак саме для розвитку

гарматного виробництва настала сприятлива година. Тому поєднання доволі

розвинутого мистецтва художньої обробки металу й такої вкрай необхідної

«державної» зброї, як артилерія, було саме на часі.

Складається враження, що однією з найсуттєвіших причин кількісного

збільшення гарматних стволів у козацькому війську останньої чверті XVII

століття є певна зміна ставлення старшинської верхівки до гармати як до

речі коштовної. Звісно, гармата залишалася гарматою, − ефективною зброєю

масового знищення, важливим інструментом воєнних дій. Однак оборонна

воєнна доктрина Гетьманщини аж ніяк не спонукала до активного виробництва

цього виду озброєння, що застосовувався переважно в облогових битвах

та масштабних наступальних операціях. Уряд так і не спромігся створити

будь-яку перспективну програму розвитку власної артилерії. В усякому разі,

нічого не вказує на її існування. Козацька артилерія живилася приватною

ініціативою, гетьманською чи полковницькою, та нестабільними податковими

надходженнями. І якщо гетьманські замовлення можна розцінювати як

замовлення державні, спрямовані на зміцнення парку Генеральної артилерії,

то полкова старшина найчастіше тішила особистими «титульними» гарматами

лише власні амбіції.

Певна річ, у такому підході до питання є ризик «поставити воза попереду

коней». Не будемо наполягати, що саме логічна послідовність «потреба

козацької старшини в самопрезентації → мистецтво бароко → зростання

кількості приватних замовлень на декоровані гармати → активізація

гарматного виробництва» єдино правильна. Але у випадку Лівобережної

Гетьманщини останньої чверті XVII століття, із самоусвідомленням козацької

337

ОЛЕГ МАЛЬЧЕНКО

шляхти як суспільної верстви, її амбіційністю і, нарешті, стрімким збагачен-

ням, така гіпотеза має право на існування. У сусідній Росії, наприклад, актив-

не нарощування гарматного виробництва першого десятиріччя XVIII століття

було покликане лише воєнною причиною − в умовах експансивної багатовек-

торної імперської політики зростаюча армія потребувала могутньої та числен-

ної артилерії.

Загальновідомо, що потужна й ефективна артилерія могла з’явитися та

удосконалюватися лише за умови функціонування добре відлагодженого

централізованого державного механізму, такого, який існував, наприклад,

у Франції, Швеції чи Австрії, та який Петро І намагався запустити у Росії.

Лівобережна Гетьманщина з її гетьманською чехардою, слабкою податковою

системою, непрофесійною армією та жадібною козацькою старшиною, лад-

ною заради привілеїв та особистого збагачення будь-якої миті зрадити дер-

жавні інтереси, не могла утримувати серйозний за вогневим потенціалом арти-

лерійський парк. Однак, як це не парадоксально, за всіх перелічених проблем

на українських землях часів «мазепинського бароко» з’явилися не численні,

але оригінально декоровані «титульні» зразки тих гармат-«особистостей», про

які мова піде далі.

Періодизація суспільно-економічного розвитку доби Гетьманщини є серйоз-

ною науковою проблемою, яку історики (М. Грушевський, А. Жуковський,

О. Субтельний, Н. Яковенко, В. Вечерський) вирішували по-різному. Однак

усім розглянутим періодизаційним схемам властива певна риса: хронологічне

виділення врядування І. Мазепи як певного особливого історичного періоду

в історії країни. Згадані вище поважні історики іменують його так: «Мазепа

й мазепинці», «доба Мазепи», «мазепинський стиль», «розквіт стилю».

Виявляється, що все, створене митцями за часів правління І. Мазепи та його

сучасників, позначене якоюсь єдиною творчою стихією. Воно монументальне

і синтетичне, наскрізь пронизане цілісністю художньої ідеї, яка живилась но-

вим суспільним світоглядом і розкрилася з небаченим раніше творчим розма-

хом у гравюрі, архітектурі, малярстві, поезії та людвисарстві. Оригінальність і

цілісність цього періоду підтверджуються також чудовими зразками глибокого

за змістом і прегарного за виразом художнього гарматного литва, що стали го-

ловним джерельним матеріалом для нашої роботи.

Невелике історіографічне надбання з цієї теми обмежується кількома ро-

ботами П. Жолтовського, В. Модзалевського, В. Палієнка, Д. Степовика

Звичайно, в основу нашого досдлідження покладено якнайширшу ілюстра-

тивність, оскільки щоб характеризувати якесь мистецтво, потрібно не тільки

знати, але й бачити.

Традиційно вирізняють чотири головні функції декору: конструктивну,

що підтримує тектоніку предмета й впливає на його просторове сприйняття;

експлуатаційну, що полегшує користування предметом; репрезентаційну, яка

збільшує враження цінності предмета; психологічну, що впливає на людину

своїм символізмом і, таким чином, хвилює або заспокоює її.

338

ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО...

1. Зображення гербів на

гарматних стволах:

а) гетьмана І. Мазепи,

б) полковника П. Герцика,

в) гетьмана

К. Розумовського,

г) полковника М. Бороховича,

д) полковника Г. Галагана,

е) полковника І.Чарниша,

ж) полковника

М. Милорадовича,

з) власника не встановлено.

339

ОЛЕГ МАЛЬЧЕНКО

Саме репрезентаційна та психологічна функції декору гарматних стволів

дозволяє нам дослідити внутрішнє смислове наповнення декорованої поверхні,

перетворення її ідеології. І якщо орнаментально система декору могла зміню-

ватися завдяки зовні запозиченим художнім елементам, то трансформація ідей-

ного рівня – цілком внутрішній процес, результати якого були плодом самороз-

витку суспільства Лівобережної України другої половини XVII століття.

Представницьку функцію артилерії козацькі можновладці перейняли від

українсько-польської магнатерії, що добре зналася на цьому «атракціоні» й

активно ним користалася. Інакше й бути не могло, адже суспільний стан, як

то кажуть, зобов’язував. Свій шляхетський маєстат доводилося підтверджува-

ти як порохом, так і вишуканим орнаментом. Відомо, що за гетьмана Богдана

Хмельницького в Чигирині постійно дислокувався артилерійський підрозділ у

тридцять прекрасно оздоблених та якісно відлитих трофейних стволів. Ці гар-

мати, очевидно, рідко вирушали в похід, вони охороняли гетьманську ставку та

були гвинтиком у механізмі міжнародної дипломатії Богдана Хмельницького −

візуально, стаціонарно й доволі промовисто репрезентували велич козацьких

збройних сил.

Після революційних подій середини XVII століття в Україні відбулася зміна

соціальної еліти. Місце польської шляхти в Лівобережній Гетьманщині посіла

нова верства – козацька старшина, демократична за своїм походженням. Але

дуже швидко, із стабілізацією влади, «демократична» старшина перетворилася

на кланову, спадкову й структуровану групу «олігархів»

, яка стала свідомо

прагнути досягти іміджу своєї польської попередниці.

Матеріальна потуга старшинських кланів, зміцнена мережею родинних

зв’язків і родового авторитету, робила їхніх представників повновладними гос-

подарями держави, з інтересами яких мусили рахуватися гетьмани. Ця пихата

старшина, як сказав поет, «розмовляла латиною там, де від неї чекали само-

пожертви», та вигадувала символи своєї героїчності на гарматах, що повинні

були захищати Україну.

Полкова старшина, користуючись трофейними уламками світу переможе-

них, поволі звикала до цілком гедоністичної моди на пишність та яскравість.

Мистецька мода, що панувала в часи І. Мазепи, позначалася на всьому, до чого

доторкалася верхівка українського суспільства, навіть до такої незграбної речі,

як гарматні стволи.

Артилерія у новонародженій козацькій державі поступово перетворюва-

лася на «емблематико-алегоричне видовище», робилася більше «клейнотом і

оздобою» Війська Запорозького, ніж проявом його справжньої воєнної сили.

Стосовно культурно-історичної доби «мазепинського бароко» не спрацьовує

класичне «inter arma silent Musae» [коли говорять гармати, музи мовчать]. Музи

заговорили мовою мистецтва декору, перенесеного безпосередньо на гарматні

стволи, котре і сформувало репрезентативний образ української артилерії на

переломі XVII–XVIII століть.

Не будемо забувати, що суто зовнішні атрибути політичного впливу й

соціального становища, які необхідно було не просто продемонструвати, а

340

ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО...

виказати в найбільш разючий для своїх співвітчизників спосіб, важили для

можновладців рівня козацької старшини надзвичайно багато. Гарно декоро-

вані «дворові» гармати − майже ідеальний варіант. І головне тут не кількість,

а виразність речей. Пишно оздоблені гармати з гербами та символікою не ви-

глядатимуть одноманітно серед десятків артилерійських стволів козацького

чи московського війська, а отже, не губитимуться серед інших, здаватимуться

гідними уваги й пошани їх господаря.

Такі смислові конотації щодо приватної артилерії були поширені серед

шляхти Речі Посполитої й органічно прижилися серед її духовної послідовниці

− козацької старшини.

Володіння приватною артилерією – одна з традиційно визнаних міжнарод-

них маніфестацій шляхетності, доведенням якої перед усім світом перманент-

но переймалася старшина. Приватна артилерія, яку теоретично міг мати будь-

хто з козацької старшини, також розцінювалася як «вольность», цілком чужа

й неприйнятна, наприклад, для московської влади. І українські полковники

замовляли декоровані гарматні стволи з ентузіазмом новонародженої шляхти

молодого суспільства.

Сама по собі гармата − шматок оригінально сформованої бронзи, звичай-

но, була могутньою зброєю. Але гарно декорована гармата, з гербом і присвя-

2. Гербована гармата українського

походження. Майстер та власник не

встановлені.