Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

121

За шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу,

перевізник несе наступну відповідальність:

 у разі втрати або нестачі багажу чи вантажу - в розмірі вартості

багажу чи вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

 у разі пошкодження (псування) багажу чи вантажу - в розмірі суми,

на яку зменшилася вартість багажу чи вантажу;

 у разі втрати багажу чи вантажу, зданого для перевезення з

оголошенням його цінності, - в розмірі оголошеної цінності багажу

чи вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження (псування) багажу чи вантажу

його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за

прямим призначенням, пасажир має право відмовитися від багажу, а

вантажовідправник (вантажоодержувач) - від вантажу і вимагати

відшкодування завданих збитків.

Якщо багаж чи вантаж, за втрату або нестачу якого перевізник

сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, пасажир

має право вимагати видачі йому цього багажу, а вантажовідправник

(вантажоодержувач) - цього вантажу з урахуванням відшкодованих

збитків.

Вартість багажу чи вантажу визначається виходячи з ціни,

зазначеної в товарному чеку, товарно-транспортній накладній або

передбаченої в договорі про перевезення, а в разі відсутності цих

документів - виходячи із середньої вартості такого самого товару в

місці та на час видачі багажу чи вантажу згідно з договором

перевезення багажу чи вантажу автомобільним транспортом. За

втрату, нестачу або пошкодження (псування) багажу чи вантажу під

час міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним

транспортом перевізник несе відповідальність згідно з міжнародними

договорами України.

122

За прострочення доставки вантажу до пункту призначення

перевізник несе перед вантажовідправником (вантажоодержувачем)

відповідальність згідно з умовами договору про перевезення вантажу

автомобільним транспортом.

Перевізник звільняється від відповідальності за шкоду,

заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, якщо доведе, що

вона настала внаслідок обставин, незалежних від нього.

Ці положення закріплені в законодавстві і деталізовані в

правилах здійснення перевезень.

Існують певні особливості правового регулювання міжнародних

автомобільних перевезень.

Закон визначає як міжнародні будь-які перевезення пасажирів і

вантажів автомобільним транспортом, які здійснюються між

пунктами відправлення та призначення, один з яких або обидва

розташовані за межами території України. Організація міжнародних

перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом

здійснюється перевізниками відповідно до міжнародних договорів

України з питань міжнародних автомобільних перевезень. Найбільш

вагомі з точки зору місця в правовому регулюванні автомобільних

перевезень наступні міжнародні угоди та акти: Конвенція про договір

міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та вантажу

(КАПП), 995_845 , 01_03_1973; Конвенція про договір міжнародного

перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) (із змінами, внесеними

Протоколом від 5 липня 1978 року), 995_234, 19-05-1956; Митна

конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП

(Конвенція МДП), 995_012, 14-11-1975 та інш..

Крім міжнародних конвенцій також широко застосовуються

міжурядові угоди про автомобільний транспорт (маршрути,

транспортні коридори, транзит вантажів тощо).

123

Правила міжнародних перевезень пасажирів автомобільним

транспортом по території України також затверджуються Кабінетом

Міністрів України.

Договір перевезень автомобільним транспортом в

міжнародному сполученні має особливості, зокрема, перевізник під

час виконання міжнародних перевезень пасажирів і багажу, вантажу

керується законодавством у галузі дорожнього руху, охорони

природи тієї держави, на території якої здійснюється перевезення, до

перевізника, пасажира, вантажу висуваються додаткові вимоги, що

випливають із факту перетину кордону, встановлено скорочені

терміни звернення із претензіями.

Міжнародним перевізником пасажирів і вантажів

автомобільним транспортом є суб'єкт підприємницької діяльності,

який здійснює таке перевезення відповідно до міжнародних договорів

України, ліцензії та договору про перевезення пасажира чи (та)

вантажу автомобільним транспортом, що використовується ним на

законних підставах.

Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним

транспортом здійснюються:

 автомобільним транспортом загального користування відповідно

до договору перевезення;

 відомчим та індивідуальним автомобільним транспортом для

власних потреб їх власників;

 перевізниками-нерезидентами України.

Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень

пасажирів і вантажів автомобільним транспортом забезпечує

Державний департамент автомобільного транспорту.

Одним із дійових механізмів співробітництва у сфері

міжнародних перевезень запрвоаджено Митною конвенцією про

124

перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція

МДП), 995_012, 14-11-1975, яка істотно спрощує процедуру митного

оформлення автомобілів і вантажів. З метою сприяння впорядкування

реалізації цієї конвенції в Україні створено Асоціацію міжнародних

автомобільних перевізників – АСМАП.

Контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і

вантажів автомобільним транспортом проводить служба міжнародних

автомобільних перевезень Державного департаменту автомобільного

транспорту в пунктах пропуску через державний кордон України.

Служба міжнародних автомобільних перевезень діє відповідно до

законодавства та свого положення, затвердженого центральним

органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Питання 4. Претензії до перевізника, відправника й

одержувача вантажів і порядок вирішення спорів.

Автомобільний транспорт як галузь транспортного права має

спеціальні правила щодо з’явлення претензій та вирішення спорів.

Правове регулювання цих питань здійснюється цивільним

законодавством, Статут автомобільного транспорту та окремим

правилами перевезень.

Законодавство встановлює спеціальні вимоги, щодо способів

фіксації обставин, що можуть служити підставою для матеріальної

відповідальності автотранспортних підприємств або організацій,

вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних

перевезеннях та при перевезенні пасажирів.

Такі обставини стверджуються записами в товарно-

транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним

підприємством або організацією і вантажовідправником

125

(вантажоодержувачем) – стверджуються актами встановленої

Мінтрансом форми.

Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в

товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх

складання встановлюються Правилами перевезень.

До пред’явлення вантажовідправником або

вантажоодержувачем автотранспортному підприємству або

організації позову, обов'язкове пред'явлення претензій до них.

При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право

на пред'явлення автотранспортному підприємству або організації

претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановленому

Правилами, мають в разі:

а) втрати вантажу - вантажовідправник або вантажоодержувач;

б) недостачі, псування або пошкодження вантажу –

вантажоодержувач;

в) прострочки в доставці вантажу – вантажоодержувач.

Претензії, що випливають з перевезення вантажів,

пред'являються автотранспортному підприємству або організації, що

видали вантаж, а в разі повної втрати вантажу – автотранспортному

підприємству або організації, які прийняли вантаж до перевезення.

Претензії, що випливають з перевезення пасажирів або багажу,

можуть бути пред'явлені автотранспортному підприємству або

організації пункту відправлення або призначення на розсуд заявника

претензії.

Претензії, що випливають з перевезення вантажу в прямому

змішаному сполученні, пред'являються:

а) автотранспортному підприємству або організації, якщо кінцевим

пунктом є вантажна автостанція;

126

б) іншому відповідному транспортному органу, якщо кінцевим

пунктом перевезення є станція залізниці, порт (пристань) або

аеропорт.

Передача іншим організаціям або громадянам права на

пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком

випадків передачі такого права вантажовідправником

вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а

також передачі права вантажовідправником або вантажоодержувачем

вищестоящій організації або транспортно-експедиційній організації.

Передача права на пред'явлення претензії і позову засвідчується

переуступочним написом на документі.

До претензійної заяви повинні бути додані документи, що

підтверджують претензію. До претензії відносно втрати, недостачі,

псування або пошкодження вантажу, крім документів, що

підтверджують право на пред'явлення претензії, повинен бути

доданий документ, який засвідчив би кількість і вартість

відправленого вантажу.

Претензії автотранспортному підприємству або організації

можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а претензії про

сплату штрафів – протягом 45 днів.

Вказані строки обчислюються в порядку встановленому

Статутом автомобільного транспорту ( з дня видачі вантажу або

багажу - по претензіях про відшкодування за псування, пошкодження

або недостачу вантажу або багажу...).

Претензії автотранспортних підприємств або організацій, що

випливають Статуту автомобільного транспорту, пред'являються

вантажовідправникам або вантажоодержувачам протягом двох

місяців. Вказаний строк також обчислюється в порядку

127

встановленому в Статуті автомобільного транспорту (з дня настання

події, яка стала підставою для пред'явлення претензії...).

Автотранспортне підприємство або організація зобов'язані

розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про

задоволення або відхилення її у такі строки з дня одержання

претензії:

а) протягом 3 місяців - по претензіях, що виникли з перевезень в

автомобільному сполученні;

б) протягом 6 місяців - по претензіях, що виникли з перевезень у

прямому змішаному сполученні;

в) протягом 45 днів - по претензіях про сплату штрафів.

Вантажовідправник або вантажоодержувач зобов'язаний

розглянути претензію, заявлену автотранспортним підприємством чи

організацією, і повідомити заявника про задоволення або відхилення

її протягом 3 місяців.

При частковому задоволенні чи відхиленні претензії

автотранспортне підприємство або організація, вантажовідправник

або вантажоодержувач у повідомленні про це повинні вказати мотиви

прийнятого рішення і повернути заявнику додані до претензії

документи. В разі задоволення претензії у повній сумі подані до заяви

документи не повертаються.

Позови вантажовідправників і вантажоодержувачів

автотранспортному підприємству або організації, можуть бути

пред'явлені тільки у випадках повного або часткового відмовлення

автотранспортного підприємства або організації задовольнити

претензію або неодержання від них відповіді протягом встановлених

строків.

Вказані позови пред'являються відповідно до встановленої

підвідомчості або підсудності в суд за місцем знаходження

128

автотранспортного підприємства або організації, до яких була

пред'явлена претензія, у двомісячний строк з дня одержання відповіді

автотранспортного підприємства або організації або з дня закінчення

строку, встановленого для відповіді.

Позови автотранспортних підприємств і організацій

вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, можуть

бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або

підсудності в Господарський суд або суд протягом 6 місяців.

Вказаний шестимісячний строк обчислюється:

а) по стягненню штрафу за непред'явлення вантажу,

передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим

замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для

звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і

разового замовлення;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала

підставою для пред'явлення позову.

В міжнародних перевозках є деякі особливості претензійної

роботи та розгляду претензій. Так Пасажир має право подати

претензію перевізнику протягом семи днів з дня прибуття пасажира в

пункт призначення.

З усіх спірних питань, які виникають у зв'язку з перевезенням

пасажирів і багажу в міжнародному сполученні, пасажир має право

згідно із статтею 20 Конвенції про правову допомогу та правові

відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня

1993 року (997_009 ) звернутися в суди держави, на території якої

сталася подія, що призвела до ушкодження здоров'я пасажира або

пошкодження багажу, чи розташовані за юридичною адресою

перевізника або пасажира, а також у пунктах відправлення або

прибуття пасажира.

129

Право на подання позову у зв'язку із завданням ушкодження

здоров'ю пасажира зберігається протягом трьох років.

Право на подання позову у зв'язку з повною або частковою

втратою багажу чи його пошкодженням зберігається протягом одного

року.

Строк давності відраховується з дня прибуття транспортного

засобу до пункту призначення пасажира або у разі неприбуття з дня,

коли він повинен був прибути туди.

Подання претензії у письмовій формі призупиняє перебіг

строку давності до того дня, доки перевізник у письмовій формі

повідомить про незадоволення претензії, додавши до неї відповідні

документи. У разі часткового визнання поданої претензії перебіг

строку давності поновлюється лише стосовно тієї частини претензії,

яка залишається предметом спору.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Державне управління в сфері дорожнього руху.

2. Правове регулювання дорожнього руху.

3. Особливості договору перевезення вантажів і пасажирів

автотранспортом.

4. Відповідальність автотранспортних підприємств, відправників і

одержувачів вантажів за невиконання зобов’язань.

РЕФЕРАТ:

1. Особливості правового регулювання міжнародних автомобільних

перевезень.

2. Претензії до відправника і одержувача вантажів і порядок

вирішення спорів.

130

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

Види договорів перевезення автомобільним транспортом.

Відносини, права і обов’язки автотранспортних підприємств,

одержувачів і відправників вантажів.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ТА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ:

Цивільний кодекс України;

Закон України “Про автомобільний транспорт”, від 05.04.2001 р.

Закон України “Про дорожній рух”, Голос України – 1993 – 16 липня.

Закон України “Про транспорт”, Голос України – 1995 – 11 січня.

Господарський процесуальний кодекс України (Відомості Верховної

Ради (ВВР), 1992, N 6, ст.56, від 6 листопада 1991 року, із змінами

і доповненнями).

Статут автомобільного транспорту (Постанова Ради Міністрів УРСР

від 27 червня 1969 р. №40).

Закон України “Про джерела фінансування дорожнього господарства

України”, Відомості Верховної Ради 1991, № 47 ст. 648;

Правила дорожнього руху /затверджені Постановою КМ України № 1306, від 10

жовтня 2001 р./;

Постанова КМ України № 28, від 13 січня 1995 року, “Положення про

Державну комісію з безпеки дорожнього руху ”;

Положення про Державний департамент автомобільного транспорту

України /Затверджене постановою КМ України від 29 лютого 1996

р. № 261/.

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту /

затверджені постановою КМ України від 18 лютого 1997 р. № 176./

Положення про національного автомобільного перевізника /

затверджене постановою КМ України від 11 липня 1994 р. №475/.

Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин,

сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів,