Шпоры по Истории Украины
Подождите немного. Документ загружается.
82.Україна в роки непу
УСРР - соціалістична держава.
Економічна політика уряду була
спрямована на ліквідацію приватних
підприємств, поміщицького і
капіталістичного землеволодіння.
Методи проведення цієї політики були
різноманітними: націоналізація; фізичне
знищення капіталістів і поміщиків,
насильницьке впровадження колгоспів,
радгоспів, комун, в яких земельна
власність - спільна; продовольча
диктатура; репресії. "Воєнний комунізм"
- явище тимчасове, надзвичайне,
породжене війною, - так пояснювали свої
дії В. Ленін і більшовики в 1919-1921 рр.
УСРР до квітня 1922 р. - самостійна
держава, що веде незалежну міжнародну
політику. Внутрішнє становище УСРР в
1921 р було надзвичайно тяжким. Уряд
неодноразово використовував регулярну
армію для придушення повстань
робітників і селян. Економіка УСРР
знаходиться у зруйнованому стані.
Випуск промислової продукції становить
лише 10 % від довоєнного обсягу.
Сільське господарство також зруйновано.
Посівні площі скоротилися в 1,5 рази,
відбулося різке падіння врожаїв.
Починається голод. Особливості непу в
Україні були пов'язані з прагненням
радянського керівництва якнайдовше
користуватися продовольчими ресурсами
республіки без істотних обмежень. В
цілому неп позитивно вплинув на стан
економіки: почали працювати заводи;
була скасована карткова система;
відновлено грошовий обіг; крамниці
почали сповнюватися промисловими і
сільськогосподарськими товарами.
Нарешті зріс матеріальний рівень життя
населення.
З переходом до нової економічної
політики радянська держава визначила
свої пріоритети в культурному та
духовному розвитку. Значна частина
дорослого населення України не вміла
читати й писати, а успішний екон.
розвиток був неможливий без ліквідації
неписьменності. 1921 р. РНК УСРР
ухвалив декрет про ліквідацію
неписьменності населення віком від 8 до
50 років. Цього ж р. в Україні була
створена надзвичайна комісія для
боротьби з неписьменністю. 1923 р.
засновано товариство «Геть
неписьменність!» Уряд УСРР став
створювати розгалужену систему
освітніх закладів. Здійснювалося
безкоштовне навчання дітей у загальних
семирічних школах та професійно-
технічних і середніх навчальних
закладах. Центром наукового життя
УСРР стала Академія наук України (до
1936 р. — Всеукр. академія наук). Вона
розгорнула науково-дослідну роботу в
трьох напрямках: • історико-
філологічному, • фізико-математичному,
• соц.-економічному. 1928 р. в Харкові
розпочав свою діяльність Фізико-
технічний інститут, у якому
розгорнулися дослідження з ядерної
фізики та радіофізики. З Академією наук
у період її становлення пов'язана
діяльність природознавця В.
Вернадського, історика Д. Багалія,
математиків Д. Граве, М. Крилова, Г.
Пфейфера, філолога А. Кримського,
видатних медиків О. Богомольця й М.
Стражеска та ін.Важливою подією
літературного життя України другої
половини 20-х pp. стала дискусія про
майбутні перспективи й напрямки
розвитку української літ.. У її центрі
опинився М. Хвильовий, який виступив
натхненником широкого використання
досягнень європейського мистецтва,
відступу від вульгаризації й
просвітянщини (її проводили «Гарт» і
«Плуг»), однобокої орієнтації на
російську культуру. виступ М.
Хвильового як поширення
антиросійських настроїв в Україні гостро
критикували, але врешті-решт його разом
з діячами ВАПЛІТЕ змусили писати лист
розкаяння. «Хвильовизм» був розбитий, а
ВАПЛІТЕ розпущена.
83.Процес формування тоталітарної
системи в СРСР і Україні
Процес формування та зміцнення
тоталітарної системи в Україні
розпочався з таких процесів:
1)утвердження комуністичної форми
тотальної ідеології (боротьба з релігією,
протистояння укр. інтелігенції);
2)монополізація влади більшовицькою
партією, усунення з політичної арени
інших політичних партій; 3)зрощення
правлячої партії з державним апаратом;
4)встановлення жорсткого контролю
держави над суспільним життям;
5)встановлення монопольного контролю
партійно-державного апарату над
економічною сферою, централізація
керівництва економікою.
84.Економічні перетворення у
промисловості: індустріалізація, її
передумови, хід здійснення, результати
в Україні
Важливе місце у здійсненні наміченого
курсу на індустріалізацію відводилося
Україні. На IX з'їзді КП(б)У (грудень
1925 р.) вказувалося на принципово
важливу роль важкої промисловості
республіки для процесу модернізації та
реконструкції країни. Проголошений
курс на індустріалізацію майже одразу
наштовхнувся на низку об'єктивних
труднощів. Величезні за масштабами
перетворення мали здійснюватися на
гігантській території, а це з
надзвичайною гостротою ставило
питання про розвинуту інфраструктуру
(дороги, мости та ін.), стан якої значною
мірою не відповідав потребам. На
промислових підприємствах у цей час
хронічно не вистачало кваліфікованих
кадрів. Серйозною проблемою був і
дефіцит обладнання, адже на більшості
заводів і фабрик воно було застарілим,
крім того, значну частину необхідних для
модернізації машин і устаткування своя
промисловість взагалі не виробляла.
Проте, очевидно, основною перешкодою
для успішного здійснення курсу на
індустріалізацію була нестача коштів.
Саме тому питання про джерела
фінансування намічених економічних
планів було одним із центральних.
Особливості процесу індустріалізації в
Україні: інвестування в промисловість
республіки, побудова і реконструкція в
Україні, нерівномірність процесу
модернізації, поява нових галузей.
Наслідки індустріалізації були
неоднозначними. З одного боку, це
позитивні зрушення: вихід України на
якісно новий рівень промислового
розвитку, прогресивні зміни в структурі
господарювання на користь
промисловості, досягнення
промисловістю республіки за низкою
головних індустріальних показників
європейського та світового рівня,
урбанізація, швидке формування нац.го
робітничого класу та ін. З іншого —
форсована індустріалізація стимулювала
появу багатьох негативних тенденцій.
85.Колективізація в СРСР: мотиви, хід
здійснення, результати. Наслідки
колективізації в Україні
Колективізація — примусове
створення великих колективних
господарств на основі селянських дворів.
Колективізація мала охопити майже всі
селянські господарства, відтак
ліквідувавши «шкідливий буржуазний
вплив» приватної власності. У плані
фактично ставилася мета перетворити
всю робочу силу села, а також міста на
робітників державних підприємств. Ця
структура не лише передавала державі
повний екон. контроль над громадянами,
а й значно розширювала її політичне
панування над самостійним колись
селянством. Сталін передбачав, що
реалізація плану зустріне певний опір,
особливо з боку селян, яких мали
позбавити землі. Драматичними й
радикальними були перетворення на селі.
Однак тут «друга революція»
супроводжувалася такою жорстокістю й
страхіттями, що її можна назвати не
інакше, як війною режиму проти
селянства. По суті, не буде
перебільшенням сказати, що
колективізація з її спустошливими
наслідками стала однією з
найжахливіших подій в українській
історії. Більшовики завжди доводили, що
рано чи пізно колективне сільське
господарство має замінити дрібні
селянські господарства. Вони
усвідомлювали, що переконати селян
погодитися з таким поглядом буде
непросто й довго, особливо після тих
поступок, що їх за непу отримали селяни.
Реакція селян на створення в 1920-х
роках колгоспів та радгоспів не вселяла
надію (до них вступило лише 3% усіх
сільськогосподарських робітників СРСР).
Більшовики розраховували, що в
кращому разі вони зможуть
колективізувати 30% селянських дворів в
Україні. Примусові методи колективізації
і масові репресії влади проти селянства
посилювали соціальне напруження,
загрозу виникнення селянської війни в
Україні та інших районах СРСР. Сталін
та його оточення вирішили зламати опір
колективізації шляхом винищення
українського селянства, в якому вбачали
оплот націоналізму і
приватновласницької психології.
Почалася одна з найбільших трагедій
українського народу — спланований і
організований голодомор. Внаслідок
колективізації в Україні почалося різке
падіння продуктивності сільського
господарства. Але союзний уряд
встановлював для України непомірні
хлібозаготівельні плани, внаслідок чого
вже наприкінці 1932 р. з'явились
симптоми голоду,
В серпні 1932 р. союзний уряд
прийняв закон, який передбачав смертну
кару за розкрадання "соціалістичної
власності". Незабаром з'явився закон про
боротьбу зі спекуляцією, який заборонив
селянам обмінювати свої домашні речі на
харчові продукти в містах і передбачав за
це ув'язнення в концтаборах від 5 до 10
років. На вокзалах і морських портах, де
зберігалися гори зерна для відправки за
кордон, виставлялись спеціальні загони,
щоб не допускати сюди голодних селян.
Незважаючи на голод, наступ на
українське селянство продовжувався. 30
жовтня 1932 р. Молотов на засіданні
Політбюро оголосив "зобов'язання"
України по хлібозаготівельному
плану(близько 300 млн. пудів), з селян
вимагалося витиснути стільки ж, скільки
вже було заготовлено з червня по
жовтень. Смертність від голоду почалася
вже у перший місяць дій молотовської
комісії. Аналіз даних статистики 30-х
років свідчить, що прямі втрати
населення України від голоду вже в кінці
1932 р. становили приблизно 150 тис.
чол. Наступного р. голод набув ще
більших розмірів.
Свого апогею голодомор в Україні
досяг взимку і навесні 1933 р. Люди
рятувались, як могли: їли товчену кору
дерев, солому, перемерзлу картоплю і
капусту, котів, собак, щурів, в муках
помираючи від тяжких шлункових
захворювань. Були численні випадки лю-
доїдства.
Внаслідок голодомору в Україні
загинуло близько 8 млн. осіб, а за
деякими даними 10 млн. осіб.
86.«Культурна революція» в
суспільно-політичному житті України
1930-х р.
На початку 30-х років розпочалася
культурна революція, представники якої
згодом були розстріляні, це так зване
«Розстріляне відродження». Що ж до
ідей, які проголошували представники
цього руху, то, перш за все, вони
намагалися утвердити укр. принципи
культурного життя та літ., що не мали
тяжіти до Москви, адже українці - це
народ, що має не лише багату історії, а й
мову, одну з наймелодійніших в світі, та
літературу, що є перлиною літературного
надбання людства. Яскравими
представниками цього руху були:
М.Хвильовий, М.Зеров, М.Бойчук, Лесь
Курбас… Твори цих письменників
розкривали суть політичного режиму та
його вплив на Україну та її народ.
87. Суспільно-політичні процеси в
Україні в 1930-ті р. Масові політичні
репресії
Коса сталінського терору безжально
різонула національну укр. еліту. Тільки в
справі «Спілки визволення України»
було репресовано 45 провідних учених,
письменників та інших представників
інтелігенції. Жертвами репресій
насамперед стали найяскравіші постаті
українського нац.го відродження –
М.Бойчук, М.Зеров, М.Хвильовий, Лесь
Курбас. В АНУ було репресовано
близько 250 осіб, із них 19 академіків.
Тяжкого удару зазнала укр. літ.:89
письменників було знищено, 212 –
замовкли з примусу, 64 – заслано, 83 –
емігрували. Паралельно з культурним
життям, репресії та мосові звільнення
розпочалися і на держ. посадах. Що ж до
політичного життя, то воно трималось
під суворим контролем правлячої партії.
А укр. армія була розформована,
командна верхівка репресована, що
згодом негативно відзначилося у перші
місяці війни з Німеччиною.
88. Напад фашистської Німеччини на
СРСР. Укр. напрям у плані
«Барбароса»
Наказ готуватися до нападу німецький
генералітет отримав у 1940 p. A 18
грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву
під номером 21 та назвою «Варіант
Барбаросса» . Директива стала основним
керівним документом війни проти
Радянського Союзу. Відповідно до цього
плану війна повинна була тривати не
більше 1,5—2 місяців. Згідно з ним на
радянському кордоні було зосереджено
три могутні угруповання, які мали у
своєму складі 5,5 млн. солдатів і
офіцерів, 47 тис. гармат і мінометів, 4,3
тис. танків, 5тис. бойових літаків. Під час
підготовки до нападу на СРСР Гітлер
уклав політичний і військово-екон. союз
з Італією, Японією, залучив до нього
Румунію, Болгарію, Угорщину,
Словаччину, Хорватію, Іспанію,
Фінляндію і поставив на службу
німецькій воєнній машині військово-
економічні ресурси захоплених країн з
населенням до 300 млн. осіб. Вермахт
зразка 1941 р. був грізною силою з
дволітнім досвідом ведення війни, але до
затяжної війни проти СРСР він не був
готовий. Тому німецьке командування
планувало раптово завдати сильних
ударів і до зими вийти на рубіж
Архангельськ – Волга – Астрахань.
22 червня 1941р. фашистська Німеччина
напала на СРСР. Сконцентровані в
мобільні угруповання «Північ», «Центр»,
«Південь» німецькі армії швидко
просувались на Ленінград, Москву та
Київ. До середини липня фронт
стратегічного наступу німецьких військ
досяг 3000 км. За 3 тижні війни 28
радянських дивізій було повністю
розгромлено, а ще 72 дивізії втратили
понад 50% особового складу.
Що ж до Укр., то її завоювання було
важливою складовою в плані захоплення
СРСР, адже це ставило під загрозу
військово-промисловий потенціал СРСР і
забезпечувало Німеччину ресурсами для
ведення боротьби; окупація території
Укр. – це плацдарм для подальшої
експансії та, водночас, «нейтралізація»
Криму, як потенційно небезпечного для
видобутку та розробки нафти в Румунії;
створення на території України так
званого «раю» для німців.
89.Оборонні бої 1941-1942 р. і Україна
Маючи значну перевагу в живій силі й
техніці, значні потужні угруповання
німців глибоко вклинилися на територію
СРСР. Наприкінці третього тижня
кровопролитних боїв вони просунулись
від 350 до 600 км, захопивши і значну
частину України. Так, одинадцять днів і
ночей відбивали їх атаки поблизу с.
Скоморохи бійці 13-ї застави Володимир-
Во-линського прикордонного загону.
Героїчно билися захисники Рава-
Руського, Перемишльського та інших
укріплених районів на території України.
Однак відсутність єдиної лінії фронту,
несподівані зіткнення на марші,
необхідність розгортати бойові порядки
під вогнем противника на непідго-
товлених рубежах, удари з повітря за
переважання німецької авіації,
відсутність налагодженої системи
забезпечення боєприпасами, часта втрата
управління — все це ставило радянські
війська у несприятливі умови,
спричиняло серйозні втрати.
Під Уманню (серпень 1941 р.) в полон
потрапили 103 тис. радянських бійців,
під Києвом (вересень 1941 р.) —665 тис.
осіб. У 1941 р. полонені становили 64,5%
всіх втрат Південно-Зх.го фронту, 60,3%
— Південного. Вже за перші два дні
бойових дій на аеродромах та в повітрі
Червона армія втратила понад дві тисячі
літаків, залишившись без прикриття.
Контрнаступ радянських мотомеханізова-
них корпусів у районі Луцьк—Броди—
Рівне успіху не мав. До 15 липня війська
Південно-Зх.го фронту втратили 2648
танків, 1907 літаків. За перші півр. війни
в полон потрапило 3,6 млн
військовослужбовців, у тому числі 1,3
млн українців.
90.Оборона Києва, Одеси,
Севастополя. Значення оборонних боїв
в аспекті воєнних подій 1941-1942 р.
Оборонні бої, що проходили на території
України мали дуже важливе значення для
подальшого ходу війни:
1) Оборона Києва поламала стратегічні
розрахунки німецького генерального
штабу завершити війну проти
Радянського Союзу до настання зими і
вплинула на події під Москвою. Боротьба
за Київ – це не просто боротьба за певну
столицю провідної радянської
республіки. Це була боротьба за умов
зміни тактичної програми німецького
нападу, яка надала всій війні іншого
характеру. Для німців це була не просто
перемога, це була піррова перемога. В
світлі цього можна зрозуміти, чому
Верховне командування не дало вказівок
про відхід від Києва, а Військова рада
Південно-Зх.го напряму прийняла
самостійне рішення про залишення Києва
та виведення військ із оточення. Сталін в
котрий раз приніс Україну в жертву
власних прорахунків і амбіцій. Загибель
сотень-тисяч українців , замовчування
цих фактів – це не наслідок простої
помилки, а порятунок власного реноме.
Битва під Києвом значно послабила
другу панцирну групу німців, яка мала
бути використана для генерального
наступу на Москву, загальмувала наступ
німців на самому Південно-Зх.му
напрямі, дала змогу втратити час для
підготовки оборони на нових рубежах,
унеможливила проведення реорганізації
управління військами. Західні вчені
визнають, що Гітлер згаяв 2
найсприятливіші літні місяці для
розгрому СРСР, не лише через героїзм
радянських воїнів, зливи, непрохідність
доріг, а й битву під Києвом. Що до
героїчних боїв під Одесою та
Севастополем, то вони, як і битва під
Києвом, мали неабияке значення, адже
стримуючи рух німців на схід, вони
давали можливість переозброїтися та
підготуватися до наступних воєнних дій.
91.Характер окупаційного режиму
фашистської Німеччини. Напрями
руху опору в Україні
Фашистський окупаційний режим в
Україні почався з розділення її території
на 4 частини («дистрикт Галичина»,
Губернаторство
«Трансністрія»,Закарпаття та
рейхскомісаріат «Україна») та створення
адміністративного апарату. Фашистський
режим в Україні мав виконати 3 основні
завдання: 1)забезпечити продовольством,
матеріальними і технічними ресурсами
потреби фашистської воєнної машини;
2)вивільнити від українського населення
шляхом фізичного знищення, депортацій
та вивезення на роботу до Німеччини
життєвий простір для арійської нації;
3)сприяти колонізації значної частини
окупованих земель, заселенню цілих
районів німецькими поселенцями.
Пограбування України здійснювалося з
німецькою педантичністю і
ґрунтовністю. Адже заснував
«Центральне торгове товариство Сходу»
Німеччина провела ґрунтовий облік і
вилучення всієї створеної продукції на
території Укр. Поразка під Москвою
змусила Гітлера провести тотальну
мобілізацію Німеччини,що зумовило
гострий дефіцит робочої сили, який
ліквідували примусовою працею
населення окупованих країн.
Характерним для фашистського порядку
на Укр. було проведення кривавого
терору (спалення міст і сіл, розстріл
населення), а також масовий розстріл
єврейського населення.
Що до рухів опору, то можна виділити 2
основних: 1 – під керівництвом
компартії, 2 – що сформувався згодом,
рух ОУН УПА.
92.Радянський партизанський рух на
окупованій території
Слабкість партизанського руху в
початковий період війни було викликано
наступними причинами:1) вилучення та
знищення в армії та штабах НКВС
інструкцій по веденню такої війни;
2)згортання випробувань і виробництва
засобів ведення партизанської війни;
3)ліквідація схованок і баз.
Підготовку до ведення партизанських дій
було відновлено зі значним запізненням
вже під час війни. Але відсутність
кваліфікованих кадрів для ведення такої
боротьби була відчутною, адже десь 20%
тих, хто мав приймати участь в
партизанському русі були до цього
підготовлені на окупованій території.
Партизанські загони і диверсійні групи
були недостатньо організовані і через це
з 3,5 тис. таких груп на 1942р. малися
відомості про 22. Згодом Сталін зрозумів
важливість ведення війни в тилу ворога і
тому прийняв рішення про створення
центрального штабу партизанського
руху. Далі, спираючись на підтримку
місцевого населення, координацію дій та
матеріальну підтримку, партизанський
рух набирає обертів. Наприкінці 1942р.
німецький тил вже розхитували добре
озброєні та навчені рейдові з’єднання під
керівництвом О.Федорова, С.Ковпака,
О.Сабурова, М.Наумова. Особливо
активним партизанський рух став в
1943р.: партизани підривали мости та
ешелони. «Рейкова війна» - один з
найефективніших способів ведення
війни, адже вона дозволяє завдати
значних руйнувань малими силами
93.Збройна боротьба формувань ОУН-
УПА в 40-50-х р. ХХ ст.
За умов коли 2 імперські структури
поділили Західну Україну нац.-
визвольний рух на ній пожвавішав. Вже в
1940 р. тут почали діяти члени ОУН, що
згодом стали зародком формування руху
Опору. Напередодні Вітчизняної війни
нац. рух ставив єдину мету –
проголошення Української Незалежної
Соборної держави. З початком
фашистської агресії на СРСР
представники ОУН Бандери
організовують повстання проти
радянських військ і 1 липня 1941 р. на
скликаних у Львові Національних зборах
прийняли текст проголошення
відновлення Української держави, а
також декрет про формування
українського уряду(спочатку в політиці
була присутня орієнтація на Німеччину,
але пізніше вона втрачалась, а ідея
боротьби за соборність і незалежність
набувала нового обґрунтування). Відомо,
що в процесі свого історичного розвитку
УПА розділилося на «мельниківців» і
«бандерівців». Восени 1942 р.
посилилась активність військових
формувань. В січні 1943 ОУН-М провели
напад на тюрму в Дубно, в лютому ОУН-
Б на м. Володимерець. Восени 1943 р.
вдалося об’єднати всі розгалуження,
утворивши єдину УПА. Далі відносини з
німцями загострюються. Після війни
члени армії ОУН-УПА продовжували
боротьбу, але згодом були визнані
«ворогами» і ув’язнені, деяка їх кількість
емігрувала за кордон.
94.Визволення Лівобережної України,
Києва, Криму (1943-1944 р.).
Сталінградська битва – це не лише
початок корінного перелому в війні, а й
початок визволення території Укр. від
німецько-фашистських загарбників.
18.12.1942р. було визволено перший укр.
населений пункт – с.Півнівку
Міловського р-ну. Успішний наступ ЧА
продовжувався до лютого 1943р., за цей
час було визволено значну частину
Донбасу та Харківщини. Відвоювали
Харків, проте не змогли його втримати,
адже ворог обув ще міцним. Влітку
1943р. Німеччина вирішила взяти реванш
за Сталінградську битву і, провівши
тотальну мобілізацію, взяла курс на
Курськ. Битва на Курській дузі тривала
майже 2 місяці, у ній брало участь понад
4 млн. солдат, і стратегічна ініціатива
була остаточно вирвана з рук
Німеччини. Війська Південно-Зх.го
фронту на початок вересня визволили
Донецьк і підійшли до Дніпра,
Південного фронту – визволили
Маріуполь і підійшли до Мелітополя,
Воронезького – визволили Суми та
підійшли до Дніпра. Сталін вимагав
взяти Київ до річниці Жовтневої
революції і тому почався наступ з,
невигідного, Букринського плацдарму.
Ціною величезних втрат Київ було взято
на світанку 6 листопада. 2438 воїнів
отримали звання Героя Радянського
Союзу. Перемога в битві за Дніпро не
дала Гітлеру стабілізувати лінію фронту
та створити неприступний «Східний вал»
і стала завершенням корінного перелому
в війні.
95.Визволення України від
фашистських загарбників. Внесок
українського народу в розгром
гітлерівської Німеччини та її сателітів.
Сталінградська битва – це не лише
початок корінного перелому в війні, а й
початок визволення території Укр. від
німецько-фашистських загарбників.
18.12.1942р. було визволено перший
укр. населений пункт – с.Півнівку
Міловського р-ну. Успішний наступ ЧА
продовжувався до лютого 1943р., за цей
час було визволено значну частину
Донбасу та Харківщини. Відвоювали
Харків, проте не змогли його втримати,
адже ворог обув ще міцним. Влітку
1943р. Німеччина вирішила взяти реванш
за Сталінградську битву і, провівши
тотальну мобілізацію, взяла курс на
Курськ. Битва на Курській дузі тривала
майже 2 місяці, у ній брало участь понад
4 млн. солдат, і стратегічна ініціатива
була остаточно вирвана з рук
Німеччини. Війська Південно-Зх.го
фронту на початок вересня визволили
Донецьк і підійшли до Дніпра,
Південного фронту – визволили
Маріуполь і підійшли до Мелітополя,
Воронезького – визволили Суми та
підійшли до Дніпра. Сталін вимагав
взяти Київ до річниці Жовтневої
революції і тому почався наступ з,
невигідного, Букринського плацдарму.
Ціною величезних втрат Київ було взято
на світанку 6 листопада. 2438 воїнів
отримали звання Героя Радянського
Союзу. Перемога в битві за Дніпро не
дала Гітлеру стабілізувати лінію фронту
та створити неприступний «Східний вал»
і стала завершенням корінного перелому
в війні. В січні 1944р. почалося
визволення Правобережної України та
Криму. Успішне досягнення цієї мети
значною мірою було забезпечено
перемогою в Корсунь-Шевченківській
битві(січень-лютий 1944р.) та виходом ІІ
Укр. фронту на кордон з Румунією.
28.10.1944р – остаточно звільнена
Україна.
На території Укр. було розгромлено 607
дивізій вермахту. Тут зустрічались
найміцніші і найкраще озброєні дивізії
Німеччини та СРСР, тут внаслідок
кровопролитних боїв було поранено
щонайменше 3,5 млн. воїнів ЧА.
96. Ідеологічна реакція в Україні у
повоєнний період (1945 – початок 50-х
р. ХХ ст.).
Із закінченням війни сталінське
керівництво різко змінило акценти в
нац.-культурній політиці, особливо в
Україні. Те, що ще вчора заохочувалось у
пропагандистських цілях, видавалось
героїчним і позитивним з історичного
минулого українського народу (героїзм і
нескореність козацтва, військовий і
державницький хист Б. Хмельницького,
визвольні мотиви української класичної
літ. і мистецтва тощо), тепер оцінювалось
не інакше як спроби буржуазно-
націоналістичної ідеалізації минулого,
рецидиви хвильовизму, шумськізму,
скрипниківщини, петлюрівщини і
мазепинства. Водночас новий курс
супроводжувався певним
перебільшенням ролі російської
культури, відродженням імперської
психології та великодержавного
шовінізму. Ця лінія викликала ще
більший опір з боку національне-
патріотичних сил, особливо ОУН-УПА, а
також національне свідомої інтелігенції,
творчої молоді, що спричинило
посилення ідеологічного терору та
репресій на ниві культурно-нац.го
відродження.
Саме на тлі цих подій і сформувався
ідеологічний рух, що на меті мав
відродження культурного надбання укр.
нар. та його примноження шляхом
створення нових творів, що мали
віддзеркалювати тогочасну ситуацію та її
вплив на формування укр.
самосвідомості…
Провідником сталінської репресивної
політики в культурно-науковій та
літературно-мистецькій сфері став
головний на той час ідеолог партії А.
Жданов, а після його смерті М. Суслов.
Так звана "жданівщина" означала
справжню війну творчості інтелігенції,
нац.-патріотичним силам, стратегія якої
була сформульована в цілому ряді
постанов ЦК ВКП(б) і продубльована
відповідними рішеннями ЦК КП(б)У.
97. Україна в системі міжнародних
відносин (1945 – початок 50-х р. ХХ ст.)
Укр. дипломатія була досить активною: в
липні 1946р – Паризька мирна
конференція; у лютому 1947р. – підписує
мирні договори з Італ., Румун., Угорщ.,
Болгар., Фінляндією; 1948 – Дунайська
конференція(проти привілейованого
стану в цьому регіоні не дунайських
держав США, Англ., Франц.); у розпал
холодної війни представники УРСР
ввійшли до ради миру… В своїй політиці
УРСР дотримувалась точки зору СРСР і
тому не могла самостійно вирішувати
певні політичні питання щодо
міжнародної співпраці з іншими країнами
без відомості центру.
98. Роль України в організації ООН.
Зовнішньополітична діяльність
України у повоєнний період
4 березня 1944р. Верховна Рада УРСР
прийняла закон про утворення Народного
комісаріату закордонних справ
республіки. Вийшовши після тривалої
перерви на міжнародну арену, Україна
невдовзі стала одним із засновників і
перших членів ООН. Це зумовлено
кількома чинниками, за роки війни
зросли міжнародний вплив та авторитет
України, яка не лише витримала ворожий
тягар, а й зробила вагомий внесок у
боротьбі проти німецько-фашистської
експансії. В серпні 1944р на конференції,
де обговорювалися проекти створення
ООН, представник СРСР вніс
пропозицію вважати 16 рад. республік
членами-засновницями ООН, але вона
була дипломатично відхилена і, лише
після певних поступок з боку Сталіна,
США та Англія підтримали пропозицію
рад. уряду щодо прийняття УРСР та
БРСР у члени ООН. Тож боротьба за
голоси в ООН – це одна з головних
причин відновлення прав зовнішнього
представництва України.
Укр. дипломатія була досить активною: в
липні 1946р – Паризька мирна
конференція; у лютому 1947р. – підписує
мирні договори з Італ., Румун., Угорщ.,
Болгар., Фінляндією; 1948 – Дунайська
конференція(проти привілейованого
стану в цьому регіоні не дунайських
держав США, Англ., Франц.); у розпал
холодної війни представники УРСР
ввійшли до ради миру… В своїй політиці
УРСР дотримувалась точки зору СРСР і
тому не могла самостійно вирішувати
певні політичні питання щодо
міжнародної співпраці з іншими країнами
без відомості центру.
99. Повоєнна відбудова республіки
(1945-1955 р.)
Відбудова народного господарства
республіки розпочалася одразу після
визволення з-під фашистської окупації й
особливо активізувалась в повоєнний час.
Відбудова в Україні мала певні
особливості, що відрізнялися від західних
країн. Треба відмітити, що руйнації
завдані війною були значними, адже
лише 19% підприємств від довоєнної
кількості залишилися неушкодженими.
Ускладнився процес відбудови в
республіці голодом 1946-1947р., що
виник через посуху та ігнорування
владою потреб народу (збільшення
планів хлібозаготівлі, експорт продуктів
рослинництва та тваринництва за
кордон). Голод значно ускладнив процес
відбудови, адже скорочувалась кількість
трудових ресурсів, потрібні були
інвестиції в с/г. Характерною
особливістю відбудовчого процесу була
опора на наявні внутрішні ресурси, а не
сподівання на допомогу ззовні.
Економіка Укр. у повоєнний час
відбудовувалася та добудовувалася як
частина загальносоюзної економічної
системи. Відновлення відбувалось на
основі довоєнної моделі розвитку
сільського господарства. В основі цієї
моделі - розвиток кількох базових
галузей важкої промисловості, нещадна
експлуатація с/г. ціною величезного
напруження фізичних та духовних сил
українців народне господарство за
короткий строк було відновлено.
100. Загальні тенденції соц.-екон.
розвитку радянського суспільства в ІІ
половині ХХ ст.
101. Лібералізація суспільно-
політичного життя в Україні в ІІ
половині 50-х – І половині 60-х
Так звана хрущовська «відлига» мала
певний позитивний вплив на нац.-
духовне пробудження і культурний роз-
виток України. В 1956р. було скасовано
плату за навчання у старших класах
середніх шкіл, а також у вузах. 1953 р.
було прийнято закон про посилення
зв'язку школи з життям та поєднання
загальноосвітнього та виробничого
навчання. Саме на піднесення ролі
особистості та на індивідуальне
виховання була спрямована система
навчання. Відлига виявилася насамперед
у виступах представників різних верств
населення з критикою нац.-культурного
відродження, проти русифікації та
ідеологічного контролю Москви.
Зросла увага до відтворення правдивої
історії українського народу, його
самобутності. З 1957 р. став видаватися
«Укр. історичний журнал». Почалася
підготовка багатотомної історії України
та історії міст і сіл республіки. Для
відродження рідної мови багато зусиль
доклали М.Рильський, П.Плющ,
М.Шумило та інші відомі письменники.
Було переведено «Словник української
мови» Б.Грінченка. Принциповій критиці
піддано концепцію всебічної залежності
творчості українських письменників від
«російської передової культури».
Демонстрацією піднесення нац.ї
свідомості українців у серпні 1956 р.
стало широке відзначення у всій
республіці сторіччя від дня народження І.
Франка.
Укр. творча інтелігенція вимагала
реабілітації невинно страчених і
засуджених своїх колег, зокрема
Л.Курбаса і М.Куліша. Власті погодилися
реабілітувати колишніх партійних і
радянських керівників України —
В.Чубаря, Г.Петровського,
В.Затонського, С. Косіора, М.Скрипника,
Ю.Коцюбинською, В.Примакова та
інших, не поспішаючи з реабілітацією
десятків тисяч репресованих простих
українців.
Спроби десталінізації суспільства,
реабілітація багатьох партійно-
державних і культурних діячів України
супроводжувалися ростом політичної та
нац.ї самосвідомості молоді, особливо
творчої, почастішали прояви критичного
ставлення до комуністичного режиму,
непокори владним структурам. Зріс
інтерес до зх.ї культури.
Укр. літ. збагатилася новими художніми
творами М.Рильського, В.Сосюри,
А.Малишка, О.Гончара, М.Стельмаха.
Заявили про себе й нові імена:
Г.Тютюнник, Д.Павличко, Л.Костенко,
І.Драч, В.Симоненко, І.Дзюба,
М.Вінграновський, Є.Сверстюк,
В.Чорновіл, І.Світличний, В.Мороз,
М.Осадчий — представники того
покоління, яке назвуть
«шестидесятниками». У їхніх творах
звучав протест проти тоталітаризму, вони
висували вимоги забезпечення
українцями свободи вільного духовного
розвитку.
Зросла популярність театрального
мистецтва. Ряд високодуховних вистав
показали театральні колективи Києва,
Харкова, Одеси, Львова. Світової слави
зазнали народні артисти Н.Ужвій,
М.Литвиненко-Вольгемут, 3.Гайдай,
М.Гришко, І.Паторжинський, Г.Юра та
інші. Престижних міжнародних премій
було удостоєно кінофільм Ю.Іллєнка
«Білий птах з чорною ознакою», в якому
піднімались нац.-культурні проблеми.
Однак процеси, що відбувалися в науці,
літературі та мистецтві, мали досить
суперечливий характер. Так і не
побачили тоді світу твори В.Сосюри
«Третя рота», «Розстріляне безсмертя»,
«Мазепа». Зазнали переслідувань В.Стус,
М.Вінграновський, І.Драч, Л.Костенко,
І.Дзюба. Почалися репресії, суди,
арешти. У 1962-1963 рр. «відлига»
завершилась.
102.Економічні реформи М.Хрущова і
Україна
Паралельно з «відлигою» в галузі
суспільно-політичного життя відбувалося
реформування економіки. Серед заходів в
сільському господарстві першочерговим
було збільшення закупівельних цін
сільськогосподарську продукцію:
протягом 1953-1958 pp. на зерно в 7
разів, на картоплю — у 8, продукти
тваринництва — в 5,5 раза. У 1953 р. з
колгоспів була списана заборгованість.
Підвищується оплата праці колгоспників.
У 1954 р. почалося освоєння цілинних
земель в районах Казахстану, Сибіру,
Уралу та Північного Кавказу. Однак
цілинна програма, дещо збільшивши
виробництво зерна, одночасно
консервувала екстенсивний характер
сільського господарства. З ініціативи
українського керівництва у 1958 р.
відбулася ліквідація МТС і продаж
техніки колгоспам, що скоротило
управлінський апарат та розширило їх
самостійність. У 1957 р. була здійснена
децентралізація управління: місце
старої системи галузевого вертикального
централізованого управління зайняла
система раднаргоспів, які проводили
територіальне планування і
управління промисловістю та
будівництвом у відповідних
адміністративних районах. В Україні
було створено 11 раднаргоспів, яким
підпорядковувалася основна частина
промислових підприємств. Однак
«реформаторський» хаос в економіці,
часто авантюристичні експерименти і
проекти призвели до дестабілізації соц.-
побутової сфери, особливо на початку
60-х років. Періодично виникав дефіцит
найнеобхідніших товарів.
103.Економічна реформа 1965 р., її суть
та наслідки реалізації в Україні
Критикуючи Хрущова на жовтневому
(1964 р.) Пленумі ЦК КПРС за невдачі в
економіці, нове керівництво СРСР
змушене було розробляти власну
концепцію розвитку економіки та її
реформування, залишаючись при цьому
на сталіністських позиціях. У 1965 р.
почалася реалізація реформи,
ініціатором якої був голова уряду
СРСР О.Косигін. З одного боку, вона
спрямовувалася на розширення
господарської самостійності
підприємств, місцевої ініціативи та
посилення економічних стимулів до
праці. Дозволялося навіть коригувати на
місцях п'ятирічний план. З іншого боку,
посилювалися позиції центральних
відомств, відновлювалися союзні
міністерства і ліквідовувалися
раднаргоспи. Це був новий етап
надцентралізації, коли майже всі
економічні проблеми вирішувалися через
Москву. Особливо важливим було те, що
за центром залишалися розподільчі
функції. Тепер 90% підприємств
республіки знову підпорядковувалися
Москві. У розпорядженні уряду УРСР
залишилася фактично лише місцева
промисловість У 1966-1970 pp.
виробництво промислової продукції
УРСР зросло на 50%. Однак невдовзі все
більше відчуваються протиріччя
реформи. Єдиним позитивним моментом
для республіканської економіки було
виділення значних коштів на розвиток
легкої промисловості, що сприяло
поліпшенню забезпеченості населення
споживчими товарами у другій половині
60-х і на початку 70-х років. З початку
70-х років економічну реформу
загальмували і згодом згорнули.
Економіка СРСР все більше втягувалася
в кризу.
104. Поглиблення кризових тенденцій
у економічному та суспільно-
політичному житті країни (ІІ половина
60-х – 1985р.)
Із середини 60-х p. в Україні, як і в
цілому в СРСР, тривав пошук шляхів
піднесення економіки. З 1965 р.
розпочинаються реформи,що посилюють
централізацію в управлінні економікою,
по-друге, з 1966 р. запроваджують
економічні методи управління
промисловістю, розширюються права
підприємств, заохочується їх ініціатива,
підприємства переводяться на
господарчий розрахунок. Реформи
частково покращили стан економіки. На
деякий час підприємства одержали
відносну самостійність, робітники,
інженерно-технічні працівники і
службовці стали відчувати зв'язок між
своїм вкладом у виробництво і
заробітною платою. Було створено єдину
енергосистему республіки з
підключенням до неї промислових
підприємств, радгоспів і колгоспів.
Завдяки цьому на початку 70-х років
було повністю завершено
електрифікацію сіл України. Але з
початку 70-х років економічна ситуація в
Україні різко змінилася. Відчутніше
почали проявлятися ознаки спаду
виробництва, промисловість працювала
неритмічно, якість продукції була
низькою, радянські товари на ринку були
неконкурентоспроможними. Зберігалася
тенденція до погіршення роботи
промисловості. У результаті
відновлювалась стара структура
промислового виробництва.
Першочергова увага надавалася ВП, ЧМ,
машинобудуванню. Все
підпорядковувалося союзним інтересам,
а не інтересам і потребам республіки та її
народу. Проте кризові явища в економіці
СРСР в 70 - 80-х pp. особливо відчутно
позначалися на сільському господарстві.
Приріст аграрного сектора економіки
України в роки дев'ятої п'ятирічки у
порівнянні з попередньою п'ятирічкою
значно зменшився і дорівнював лише
15,5%. Зростаючими темпами
знищувалося основне національне
багатство України - її землі. Отже, в 70-
80-ті pp. народне господарство України
вступило в смугу глибокої кризи. В її
основі було прагнення партійно-
державних верхів будь-що зберегти у
недоторканому вигляді стару систему
управління промисловістю, колгоспно-
радгоспний спосіб господарювання.
Загалом, розвиток народного
господарства УРСР, як і СРСР в цілому
здійснювався екстенсивним шляхом.
105. Україна в системі
народногосподарського комплексу
СРСР в ІІ половині 60-х – початку 80-х
р.
Народногосподарський комплекс
України охоплює всі ланки суспільного
виробництва, розподілу та обміну на всій
території. Народногосподарський
комплекс України протягом останнього
десятиріччя ХХ ст. перебував у стані
затяжної економічної кризи. Серед
причин цього є й те, що він був частиною
так званого єдиного
народногосподарського комплексу
колишнього СРСР. Господарство
України здебільшого розвивалося
екстенсивним шляхом. Це означає, що
збільшення обсягів виробництва
досягалося за рахунок кількісного
приросту виробничої бази, а не якісного
переоснащення її.
