Шпоры - Планування діяльності підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

1. Сутність планування і особливості його здійснення на

підприємстві

На підприємстві розробляються прогнози на основі яких

формуються плани їх діяльності.

Прогнозування – це наукове передбачення, засноване на

знаннях дії економічних законів, розвитку галузей і

підприємства на поточний і перспективний період.

Планування – це процес визначення цілей діяльності і

розвитку підприємства та обґрунтування шляхів і засобів їх

досягнення.

В процесі планування використовуються:

- прогнози;

- нормативи;

- різні методи розрахунків;

- ЕОМ.

Принципи планування:

 Наукова обґрунтованість планів;

 Орієнтація на кінцеві результати;

 Приоритетна роль перспективного планування;

 Оптимальність планів.

Основні цілі планування:

1. отримання максимального прибутку;

2. усунення негативної дії невизначеності і зміни в сфері

функціонування підприємств;

3. Зосередити увагу на головних задачах на визначеному

етапі ;

4. Забезпечити контроль та відповідну коректировку дій.

Предмет - планування усіх сторін діяльності і сам план, що

розробляється в організаціях усіх форм власності; це

самостійна галузь знань, особливо в сферах людської

діяльності, метою якої є теоретичне відображення дійсності.

Планування вивчає розумову діяльність, що зводить

розбіжності між ймовірним і бажаним (оптимальним

майбутнім економічних організацій) за умов певних дій і

навколишнього середовища. План – це модель діяльності

підприємства на визначеному відрізку часу. Модель

складається з конкретних показників та їх чисельного

вираження. Система планів – це різновиди планів в залежності

від ознаки, яка покладена в основу розробки плану. Ознаки: а)

від місця формування планів: локальні (розраховуються

підприємствами); централізовані (індикативні, які носять

рекомендаційний характер, плани галузей, району); б)по

тривалості: стратегічні; перспективні (довгострокові і

середньострокові); поточні (на 1 рік, квартал, місяць);

оперативні (на місяць, декаду, добу, зміну);г)в залежності, від

вихідного принципу побудови плану: від минулого до

майбутнього – це принцип формування перспективного і

поточного планів; від майбутнього до сучасного – це принцип

формування стратегічного плану.

3. Планування як наука.

Предмет - планування усіх сторін діяльності і сам план, що

розробляється в організаціях усіх форм власності; це

самостійна галузь знань, особливо в сферах людської

діяльності, метою якої є теоретичне відображення дійсності.

Планування вивчає розумову діяльність, що зводить

розбіжності між ймовірним і бажаним (оптимальним

майбутнім економічних організацій) за умов певних дій і

навколишнього середовища. План – це модель діяльності

підприємства на визначеному відрізку часу. Модель

складається з конкретних показників та їх чисельного

вираження. Система планів – це різновиди планів в залежності

від ознаки, яка покладена в основу розробки плану. Ознаки: а)

від місця формування планів: локальні (розраховуються

підприємствами); централізовані (індикативні, які носять

рекомендаційний характер, плани галузей, району); б)по

тривалості: стратегічні; перспективні (довгострокові і

середньострокові); поточні (на 1 рік, квартал, місяць);

оперативні (на місяць, декаду, добу, зміну);г)в залежності, від

вихідного принципу побудови плану: від минулого до

майбутнього – це принцип формування перспективного і

поточного планів; від майбутнього до сучасного – це принцип

формування стратегічного плану. Планування – це планологія

(наука яка має свій предмет, об’єкт і методи дослідження).

Предметом планології є як здійснюється вибір соціально-

економічних цілей і обґрунтовуються використанням

обмежених ресурсів для досягнення цих цілей в майбутньому.

Об’єктом є соціально-економічний процес на підприємстві.

Планування грунтується на таких загальних взаємопов’язаних

методах: аналіз та синтез, дедукції та індукції, порівняння

тощо. Також плануванню притаманні власні методи

досліджень: системний підхід, конкретно історичний підхід,

комплексний підхід, метод експерименту, моделювання.

Системний підхід дозволяє досліджувати кількісні і якісні

параметри з позицій теорії системи. Оперуючи статистичним

аналізом можна дослідити і оцінити рівень складності, способи

взаємодії різних компонентів системи, вплив кожної з них на

систему не порушуючи при цьому принципи цілісності.

Конкретно-історичний підхід розглядає вивчення етапу

планування та напрямків його розвитку за логікою історичних

аналогій (тобто конкретних історичних етапів). Комплексний

підхід передбачає спільне використання методів різних наук:

соціології , економіки тощо. Метод експерименту слугує

апробацією прийнятих рішень. Метод моделювання спрощує

реальну дійсність і лишаються лише основні планові рішення.

За його допомогою створюються аналог рішення для

спрощення ситуації «Метод делфі».

4. Процес планування і вибір рішень.

В процесі планування здійснюється альтернативний вибір.

Завжди існують обмеження щодо засобів досягнення кожного з

варіантів – здійснюється раціональний вибір. Критерієм

раціональності є знання різних галузей , а саме технічних,

юридичних, соціальних, економічних. Користуючись кожним

критерієм можна досягнути найкращого вибору в певних

аспектах. Технічна раціональність – це досягання найкращих

рішень розподілу потенціалу підприємства. Юридична

раціональність – це досягнення відповідності із законом.

Економічна раціональність – досягається ефективністю рішень

(витрати/ефект).Враховуючи те, що планування виконуються

людиною, виділяють філософські концепції: формальне,

інкрементальне, системне. Формальне планування спирається

на кількісні моделі в яких відображаються точні

характеристики проблеми. Для нього є характерно: логічна

структурованість, імперічна обґрунтованість. Припускає

механічний погляд у майбутнє, де результати або відомі або

вони знаходяться в межах статистичних поділів.

Інкрементальне планування включає можливість існування

(застосування) формалізованих моделей і значно більше

людських знань (досвід, інтуїцію). Він корисний тим, що є

багато невідомих, що є прийнятою в умовах ненадійності

даних. Системне планування прагне сприяти взаємодії із

зовнішнім середовищем віддаючи данину невизначеності, яке

асоціюється з бурхливим розвитком подій. Системне

планування розглядається як процес який безперервно

розвивається.

Планування можна розглядати у широкому розумінні слова як

прийняття на основі систематичної підготовки управлінських

рішень, пов’язаних із майбутніми подіями. Ідеться про

систематичне поставлення цілей і підготовку необхідних для

їхнього здійснення заходів. Планування, таким чином,

охоплює процес складання і прийняття планів.

Планування у вузькому розумінні можна визначити лише як

систематизовану підготовку рішень. Планування з цієї точки

зору означає систематичну підготовку до формування

майбутнього стану підприємства. Головний сенс планування

полягає у відношенні продуктивності та ефективності

діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації і

координації всіх процесів, виявлення ризиків і зниження

їхнього рівня, підвищення гнучкості й адаптованості до змін.

Якщо процес прийняття рішень відбувається без

систематичної підготовки, то мають місце інтуїтивні або

імпровізіональні рішення. Такі рішення, як правило,

приймаються за умов нестачі інформації безпосередньо перед

їхньою реалізацією.

Прийняття рішень може здійснюватись за невизначеності

умов, тобто коли треба враховувати декілька гіпотетичних

ситуацій щодо стану зовнішнього середовища. Якщо може

бути задана ймовірність настання тієї чи іншої ситуації, то це

називають прийняттям рішень за умов ризику. Для цих

випадків за допомогою методів математичної статистики

кількісно визначаються оцінка настання цільового ефекту, а

вибір альтернатив здійснюється тими методами, що і за умов

множинності цілей і визначеності зовнішнього середовища.

Якщо ж не має можливості навіть оцінити ймовірність

настання подій, то рішення приймаються за правилом з

урахуванням так званого феномену невизначеності, а саме:

«міні-максу», «максі-міксу», «песимізму-оптимізму».

5. Планування як функція управління підприємством.

Усвідомлюючи сутність та вивчаючи зміст планування на

підприємстві, слід звернутись до моделі підприємства, що

заснована на теорії систем. На сьогодні панівною є точка зору,

що розглядає підприємство як центр дій (процесів),

орієнтований на цілі, або ж по-іншому, цілеорієнтовану

структуру потенціалу і процесів. Цілі підприємства

реалізуються через вплив елементів потенціалу на об’єкти, що

власно і складає сутність процесу управління. Таким чином,

окремі різновиди управлінської діяльності, а саме: планування,

регулювання і контроль є нічим іншим, як етапами або

блоками єдиного процесу управління. Враховуючи ту

обставину, що зміст окремих різновидів управлінської

діяльності трактується в економічній науці і практиці дещо по-

різному.

Сутність регулювання за вказаного концептуального підходу

полягає в розробці прийнятого рішення в деталях і надання

розпоряджень про його виконання. Тому регулювання

вважається частиною процесу планування. Контроль

супроводжує процес реалізації планів, а тому вважається

продовженням планування. Головний його сенс полягає у

створенні гарантій виконання планів і загальному підвищенні

ефективності управлінського процесу. До процесу контролю

включають:

- визначення результатів діяльності на основі

співставлення визначених і документально підтверджених

фактичних показників із запланованими;

- порівняння показників очікуваного і фактичного

виконання планів;

- аналіз ймовірних відхилень від запланованих показників;

- перевірка припущень;

- перевірка методичної та змістової узгодженості

планового процесу.

2. Методи та інструменти планових розрахунків.

Методи обчислення планових показників: метод екстраполяції-

планування від досягнутого – полягає втому, що величина

планових показників визначається на основі їхньої динаміки,

яка склалась у попередніх періодах. Обчислюється так:

фактично досягнута величина показника у базисному періоді

коригується на середній відсоток її зміни. Недоліком є те, що

цей метод не враховує наслідків можливих змін; факторний

метод – враховує фактори організаційних змін – цей метод

передбачає коригування фактичних показників за базисний

період шляхом розрахунку їхньої зміни під впливом чинників;

нормативний метод – є найбільш точним методом, за яким

планові показники обчислюються на основі встановлених норм

і нормативів. При розробці стратегічного плану

використовується: метод дельфі (або метод експертних

оцінок); сценарний підхід (розробляється оптимістичний,

вірогідний, песимістичний сценарії). Класифікація методів

планування: За логікою побудови плану: від ресурсів

(можливостей); від потреб (цілей); За розрахунком планових

показників: екстраполяції (від досягнутого), інтрополяції;

пофакторний; нормативний; За ув’язкою ресурсів та потреб:

балансовий; матричний; За вибором варіантів планів:

поліваріантний, одноваріантний; розрахунок ряду факторів та

їх порівняння; економіко-математична оптимізація; За методом

виконання розрахункових операцій: ручний з використанням

найпростіших обчислювальних засобів; механізований з

використанням настільних електронних обчислювальників;

автоматизований з використанням комп’ютерів; За

представленням робот, що плануються та показників:

табличний; лінійно-графічний; логічно-структурний

(сітьовий).

6. Функціонування системи планування на

підприємстві.

План – це модель діяльності підприємства на визначеному

відрізку часу. Модель складається з конкретних показників та

їх чисельного вираження.

Система планів – це різновиди планів в залежності від ознаки,

яка покладена в основу розробки плану.

Згідно з теорією систем теорія планування може розглядати із

двох точок зору. Якщо елементами системи вважати суб’єкти

планування (керівники і розробники планів) та процеси

обробки інформації, то система планування виступає як ціле

орієнтована множинна сукупність суб’єктів планування або

орієнтована множинна сукупність процесів планування, між

якими існують специфічні взаємозв’язки. Якщо ж елементами

системи розглядати результати планування, тобто інформацію,

що міститься у планах, то система планування інтерпретується

як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими

існують специфічні взаємозв’язки. Обидва підходи не

суперечать один одному, оскільки плани утворюють

інформаційну складову будь-якої системи планування. Часто

використовують терміни: «система планування» - для першого

розгляду і «система планів» - для другого, допускаючи їхню

синонімічність. Система планування як система взагалі теж є

предметом мета планування. Її побудова має відповідати цілій

низці вимог, основними з яких є цілеспрямованість, цільність і

повнота, інтегрованість за змістом і у часі, гнучкість,

ефективність. Цілі вищого порядку є основою для формування

всіх інших розділів загального плану або часткових планів.

Для підприємства, орієнтованого на досягнення, наприклад,

максимізація прибутку, ця ціль не є єдиною. У планах

підприємства ця ціль повинна опосередковуватись

постановкою завдань освоєння нових сегментів ринку,

виходом на більш високі рубежі науково-технічного прогресу

тощо. Оскільки система планування відображає різноманітні

економічні процеси як на самому підприємстві, так і зовні, то

тільки сукупність взаємо пересічних планів може дати

системне уявлення про події та явища. Чим повнішою буде

система планів, тим змістовнішим будуть обґрунтування

майбутнього для підприємства

Ознаки:

а) від місця формування планів:

 локальні (розраховуються підприємствами);

 централізовані (індикативні, які носять рекомендаційний

характер, плани галузей, району).

б)по тривалості:

 стратегічні;

 перспективні (довгострокові і середньострокові);

 поточні (на 1 рік, квартал, місяць);

 оперативні (на місяць, декаду, добу, зміну)

г)в залежності, від вихідного принципу побудови плану:

 від минулого до майбутнього – це принцип формування

перспективного і поточного планів;

 від майбутнього до сучасного – це принцип формування

стратегічного плану.

Плани і процеси планування повинні бути інтегрованими з

орієнтацією на цілі, тобто вони мають бути змістово

взаємозв’язаними. Змістова орієнтація досягається

відповідністю системи планування та організаційної структури

підприємства. Зміст планів має бути узгоджений як за

вертикаллю – на всіх рівнях організаційної піраміди, так і за

горизонтальною, а в деяких випадках (по проектах) – за

діагоналлю.

7. Різновиди планів та їх комплекси

На підприємстві розробляються прогнози на основі яких

формуються плани їх діяльності. Прогнозування – це наукове

передбачення, засноване на знаннях дії економічних законів,

розвитку галузей і підприємства на поточний і перспективний

період. Планування – це процес визначення цілей діяльності і

розвитку підприємства та обґрунтування шляхів і засобів їх

досягнення. В процесі планування використовуються:

прогнози; нормативи; різні методи розрахунків; ЕОМ.

Принципи планування: наукова обґрунтованість планів;

орієнтація на кінцеві результати; приоритетна роль

перспективного планування; оптимальність планів. Основні

цілі планування: отримання максимального прибутку;

усунення негативної дії невизначеності і зміни в сфері

функціонування підприємств; Зосередити увагу на головних

задачах на визначеному етапі ; Забезпечити контроль та

відповідну коректировку дій. Види планування: Планування

загальних цілей або генеральне цільове планування;

стратегічне планування; оперативне (поточне); зведене

планування загальних результатів і фінансове планування.

1)Сутністю генерального цільового планування є покладання

головних цілей діяльності підприємства і визначення цілей-

дій, що випливає із них. До цього комплексу входять

матеріальні цілі (освоєння нових сфер діяльності, залучення

нових груп споживачів), вартісні або монетарні цілі, соціальні

цілі. 2) Стратегічний план – це перспективний план дій

направлений на досягнення якісно нових цілей зв’язаних з

корінними змінами стану підприємства. При його розробці

враховуються вимоги майбутнього на сучасні рішення. На

основі поставлених цілей тут визначаються обсяги і структура

продуктово-асортиментної програми підприємства, а також

структура і обсяги результатів (потенціалу), необхідних для

виробництва і реалізації продукції. 3) Оперативно-виробниче

планування (ОВП) забезпечує узгоджену роботу усіх планів

виробництва (заготовка, обробка, виробництво, складання).

Результатом ОВП є: завдання цехам, дільницям, бригадам по

виробництву конкретної кількості виробів в натуральному

вираженні. Вихідні данні для розробки планів: прогнози

розвитку країни, галузі, підприємства; державні замовлення і

контракти; замовлення споживачів, торгових організацій,

договори на поставку продукції; виробничі і ресурсні

можливості підприємства; економічні нормативи, за

допомогою яких формуються відносини з банком,

постачальниками, споживачами. 4) Переваги зведеного

планування є визначення сукупних фінансово-економічних

результатів діяльності підприємства (виторгу, витрат) і

фінансове планування. При цьому всі вартісні (монетарні)

планові розрахунки у вказаних раніше підсистемах і є їхньою

органічною складовою. Всі чотири комплекси розробляються в

рамках так званого плинного планування періодичних, як

правило, щорічних. У кожному з них періодичне планування

також поєднує з неперіодичною розробкою окремих проектів.

8. Зміст планів і організація їх розробки.

Вихідні данні для розробки планів: прогнози розвитку країни,

галузі, підприємства; державні замовлення і контракти;

замовлення споживачів, торгових організацій, договори на

поставку продукції; виробничі і ресурсні можливості

підприємства; економічні нормативи, за допомогою яких

формуються відносини з банком, постачальниками,

споживачами. Основні етапи розробки перспективного і

поточного планів: 1 ет. - виявлення проблем; визначення їх

значимості; вибір проблеми, яка буде вирішуватись в даному

періоді. 2 ет. – розробка альтернативних варіантів; їх оцінка і

вибір варіанту; 3 ет. - розробка плану по обраному варіанту; 4

ет. – контроль за виконанням плану; проведення відповідних

коректив; 5 ет. – оцінка виконання планів. Основні етапи

розробки стратегічних планів: 1 ет. Збір та аналіз інформації

про результати діяльності підприємства та його підрозділів. В

процесі аналізу визначається ефективність і ділова активність

підприємства. 2 ет. Прогнозування розробки стратегічного

плану. Встановлюється час (період) на який дається прогноз,

напрямки (тенденції), кількісні значення. 3 ет. Розробляється

стратегія росту. Інтенсивний зріст – визначає можливе

покращення стану підприємства в існуючих межах діяльності

підприємства в існуючих межах діяльності підприємства.

Інтеграційний зріст – це можливості інтеграції в межах галузі.

Диверсифікаційний зріст – виявляються можливості за межами

галузі. 4 ет. Розробка варіантів, їх оцінка та вибір варіанту, що

буде покладено в основу плану. 5 ет. Формування цілей –

визначення чітко цілі і строків її досягнення; 6 ет. Розробка

програми дій і складання графіку робіт. 7 ет. Бюджетування

програми, в процесі якої визначається вартісна оцінка

програми і розподілення ресурсів. 8 ет. Контроль і

корегування планів у процесі його виконання. Зміст плану:

виробництво і реалізація продукції в натуральному і

вартісному вираженні; технічний розвиток і організація

виробництва; показники підвищення ефективності

виробництва; норми і нормативи; капітальні вкладення,

капітальні будівництва; матеріально-технічне забезпечення;

праця і кадри; собівартість, прибуток, рентабельність;

фінансовий план; фонди споживання та інвестиційний;

соціальний розвиток колективу підприємства; охорона

навколишнього середовища.

9. Формування плану збуту з урахуванням досліджень

ринку, життєвого циклу продукції і детермінантів попиту.

План збуту продукції – це обсяг продукції і послуг, які

визначається попитом в процесі дослідження ринку і буде

реалізований споживачам. При плану обсягу збуту необхідно:

1) – провести маркетингові дослідження і використати

інформацію про стан ринку; 2) – визначити стан продукції

(етап ЖЦ), бо це впливає на обсяг збуту; 3) – визначити

фактори і врахувати ступені впливу на збут продукції

підприємства. 1) – Важливо відповісти на такі питання: де

найбільший обсяг продукції буде виробляти підприємство?;

хто конкуренти, покупці? Особлива увага приділяється

структурі споживчого попиту і його прогнозуванню. При

вивченні попиту на продукцію визначається: загальна

місткість ринку: Q = n*q*p, де: Q – кількість виробів; n –

кількість покупців; q – середня кількість покупок 1 покупця; p

– середня ціна товару; місткість територіального ринку, де

розміщується підприємство; експертна оцінка ринку. Так,

проводиться вивчення попиту на продукти широкого вжитку.

А попит на продукцію промислового призначення, що має

меншу чуттєвість на ринку визначається на основі державного

замовлення і контракту, а також портфеля інших замовлень і

договорів. 2) графік обсягу збуту і прибутку на протязі ЖЦ

виробу. Головні етапи: ет.0 - етап розробки товару. Збут та

прибуток відсутні, підприємство несе витрати на підготовку і

освоєння виробництва товару. ет.1 – стан виведення на ринок.

Обсяг збуту не великий, прибуток від’ємний при великих

маркетингових затратах. ет.2 – етап росту. Товар

затверджується на ринку, підприємство отримує прибуток.

ет.3 – етап зрілості. Товар прийнятий споживачами, прибуток

великий. ет.4 – етап насичення. Нема нових грошових

споживачів, необхідно зменшити ціну, щоб утримати покупців,

прибуток зменшується. ет.5 – етап занепаду. Прибуток падає

до 0, товар слід вивести з ринку. Крім цього необхідно

аналізувати так звані моделі “асортиментних портфелів”

(BCG). 3) – Треба враховувати вплив на попит різних факторів,

з метою збільшення збуту продукції. Ці фактори поділяються

на дві групи: а. – основні параметри:  ціна; якість;

упаковка; сервісне обслуговування; канали поширення;

місце положення товару; фірмовий асортимент. б. –

додаткові: реклама; діяльність продавців і торгових агентів.

10. Планування реклами.

Реклама потребує значних витрат, а тому мусить бути ретельно

спланованою. У процесі планування реклами (розробки

програми рекламування) проводиться: ідентифікація цільового

ринку, тобто визначення особливостей цільових споживачів

(спосіб життя, моральні та духовні цінності); визначення цілей

реклами; розробка тестової частини реклами; вибір видів

носіїв реклами; складання графіка рекламування; встановлення

рекламного бюджету. У плані рекламної діяльності

підприємства вказуються основні види реклами, конкретні

рекламні засоби, які будуть застосовуватись у плановому

періоді, їхній наклад або кількість необхідного часу мовлення,

кількість охоплених споживачів, вартість рекламних послуг,

терміни подачі рекламних матеріалів. Існують наступні види

реклами: інформаційна; переконуюча; нагадуюча;

підкріплююча; “імідж фірми”. Основні носії реклами такі:

газети, телебачення, презентаційні засоби, радіо, журнали,

вулична реклама, телефонні дзвінки, слайди тощо.

Ефективність реклами оцінюється з огляду на комунікаційну

та збутову діяльність. Перший показник – це витрати на

рекламу в розрахунку на одного покупця, а другий – витрати

на рекламу в розрахунку на одиницю обсягу збуту продукції. У

процесі аналізу рекламної діяльності за звітний період

визначаються фактичні відхилення від планових показників.

Зменшення відносних витрат свідчить про ефективну рекламну

діяльність підприємства.

11. Планування збуту продукції.

План збуту продукції визначають, виходячи з обсягу товарної

продукції з урахуванням зміни нереалізованих залишків на

початок і кінець розрахункового періоду. Залишки

нереалізованої продукції включають: 1) – запаси готової

продукції на складі постачальника; 2) – товари відвантажені

споживачеві, але не оплачені ним. На початок планового

періоду ці 2 складові розраховуються по даним на кінець перед

планового періоду (звітного). На кінець - залишки готової

продукції на складі визначаються по нормативу власних

обігових коштів на плановий період; Залишки відвантаженої,

але не сплаченої на початок періоду продукції визначаються за

даними на кінець звітного періоду (передпланового), а на

кінець планового періоду розраховується на сонові

встановленого за фактичними даними минулих періодів

співвідношення між залишками відвантаженої продукції, але

не сплаченої, і залишками готової продукції на складі. Після

розрахунку всіх показників, визначається план реалізації або

збуту продукції. Плановий обсяг збуту продукції – це готові

вироби і напівфабрикати власного виробництва, а також

роботи і послуги промислового характеру, які будуть

поставлені споживачам у плановому періоді. Розраховується

обсяг збуту за такою формулою: РП = ТП-НРП

- НРП

де: РП

– плановий обсяг реалізації (збуту)продукції, в тис. грн.; ТП –

плановий обсяг товарної продукції; НРП – залишки

нереалізованої продукції на початок і кінець планового

періоду, в тис. грн. ТП = ∑Ці*Nі де, Ц – оптова ціна; N –

кількість; і – кількість асортиментних позицій. Плановий обсяг

збуту продукції визначається у діючих цінах на час складання

плану.

12. Виробнича програма підприємства, її зміст і

оптимізація.

Виробнича програма – представляє собою номенклатуру,

кількість і терміни виготовлення продукції. Виробнича

програма є важливим розділом, на основі якого проводиться

планування потреби матеріально- технічних, трудових,

енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток

та інші фінансові показники. При плануванні виробничої

програми підприємства розраховується обсяг аиробництва у

натуральних та вартісних вимірниках обсягу виробництва

продукції. При розрахунку виробничої програми

використовується: План можливого збуту продукції; Договори

на виробництво і постачання продукції; Державний контракт і

замовлення; Данні про залишки нереалізованої продукції у

передплановому періоді. Матеріальними ресурсами для

виробництва таких замовлень підприємство забезпечує себе

самостійно. В вартісному вимірі розраховується: 1. товарна 2.

Чиста 3. Валова продукція.1. Товарна - обсяг готової

продукції і напівфабрикатів, що реалізуються за межі

підприємства, а також завершені роботи і послуги виробничого

характеру. Розраховується в натуральному виражені.Тn =

від1 до n(Ці*Nі), де n –кількість номенклатурних позицій

Обсяг ТП у вартісному виражені планується: а) в оптових

цінах діючих на момент складання плану, це необхідно для

зв’язку вартості товарної продукції з кошторисом витрат на

виробництво.б) в постійних цінах для виміру динаміки обсягу

виробництва. 2. Чиста продукція. Розраховується як товарна

продукція за мінусом суми амортизації та матеріальних

витрат.3. Валова продукція – загальний обсяг продукції

вироблений в даному періоді включаючи незавершені вироби

та роботи. ВП = ТП + НЗВ

- НЗВ

або ВП розраховується на

підприємстві з довгостроковим циклом виробництва (більше

двох місяців). Залишки НЗВ на початок планового періоду

визначаються по даним на кінець передпланового періоду.

НЗВ на кінець може розраховуватись: а) по кожному виробу:

НЗВ

= сі*Nсер і*Тці*Кг, де: Сі – собівартість і-го виробу; N –

середньодобовий обсяг випуску (в грн.); Тц – термін

виробничого циклу в днях; Кг – коефіцієнт готовності.В свою

чергу коефіцієнт готовності і-го виробу розраховується за

формулою: Кгі = (Мі+1)/2, Де: М – питома вага матеріалів у

собівартості виробів. б) для серійного виробництва (менш

точний): НЗВ = С*Тц*Кг/Дпл, де: С – собівартість всієї

продукції; Тц – середній термін виготовлення продукції; Кг –

середній коефіцієнт готовності; Дпл. – кількість днів у

плановому періоді. Тп (ВП) використовується для для

розрахунку: витрат на виробництво; динаміки обсягів

виробництва; продуктивності праці; фонд з/п; фондовіддачі;

матеріалоємності і трудомісткості продукції.

Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням

ресурсів підприємства і одержання найкращих результатів,

тобто бути оптимальною. Оптимізація виробничої програми

виконується з ціллю: 1. планування оптимальної структури в

номенклатурі виробів; 2. визначення максимально можливого

виробництва продукції і економічної межі нарощування

обсягів виробництва. 1. – вирішується за допомогою

економіко-економічних методів: лінійного програмування

(симплекс метод); метод “гілок і границь” (направлений

перебір з відсіюванням неефективних побудов плану); метод за

допомогою інтеграційних показників (встановлюється

критерій на який необхідно вийти). 2. – враховується закон

спадаючої віддачі (продуктивності) ресурсу.1 фаза. – крива ТР

має перегиб і граничну корисність ресурсу досягає max –

МР>AP>0.2 фаза. – середня продуктивність досягає max, а

гранична продуктивність знижується, звідки виникає проблема

раціональної поведінки підприємця у відношенні нарощування

фондів. АР=MP>0 3 фаза. – загальна продуктивність досягає

max, а гранична продуктивність = 0. МР=0. Необхідно знімати

з виробництва даний вид продукції, так як діє закон спадаючої

віддачі ресурсу, виникає поняття “граничної технології”. Треба

змінити устаткування і технологію виробництва.

13. Планування обсягів виробництва продукції у

вартісному вираженні.

Виробнича програма – представляє собою номенклатуру,

кількість і терміни виготовлення продукції. Виробнича

програма є важливим розділом, на основі якого проводиться

планування потреби матеріально- технічних, трудових,

енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток

та інші фінансові показники. При плануванні виробничої

програми підприємства розраховується обсяг аиробництва у

натуральних та вартісних вимірниках обсягу виробництва

продукції. При розрахунку виробничої програми

використовується: План можливого збуту продукції; Договори

на виробництво і постачання продукції; Державний контракт і

замовлення; Данні про залишки нереалізованої продукції у

передплановому періоді. Матеріальними ресурсами для

виробництва таких замовлень підприємство забезпечує себе

самостійно. В вартісному вимірі розраховується: 1. товарна 2.

Чиста 3. Валова продукція.1. Товарна - обсяг готової

продукції і напівфабрикатів, що реалізуються за межі

підприємства, а також завершені роботи і послуги виробничого

характеру. Розраховується в натуральному виражені.Тn =

від1 до n(Ці*Nі), де n –кількість номенклатурних позицій

Обсяг ТП у вартісному виражені планується: а) в оптових

цінах діючих на момент складання плану, це необхідно для

зв’язку вартості товарної продукції з кошторисом витрат на

виробництво.б) в постійних цінах для виміру динаміки обсягу

виробництва. 2. Чиста продукція. Розраховується як товарна

продукція за мінусом суми амортизації та матеріальних

витрат.3. Валова продукція – загальний обсяг продукції

вироблений в даному періоді включаючи незавершені вироби

та роботи. ВП = ТП + НЗВ

- НЗВ

або ВП розраховується на

підприємстві з довгостроковим циклом виробництва (більше

двох місяців). Залишки НЗВ на початок планового періоду

визначаються по даним на кінець передпланового періоду.

НЗВ на кінець може розраховуватись: а) по кожному виробу:

НЗВ

= сі*Nсер і*Тці*Кг, де: Сі – собівартість і-го виробу; N –

середньодобовий обсяг випуску (в грн.); Тц – термін

виробничого циклу в днях; Кг – коефіцієнт готовності.В свою

чергу коефіцієнт готовності і-го виробу розраховується за

формулою: Кгі = (Мі+1)/2, Де: М – питома вага матеріалів у

собівартості виробів. б) для серійного виробництва (менш

точний): НЗВ = С*Тц*Кг/Дпл, де: С – собівартість всієї

продукції; Тц – середній термін виготовлення продукції; Кг –

середній коефіцієнт готовності; Дпл. – кількість днів у

плановому періоді. Тп (ВП) використовується для для

розрахунку: витрат на виробництво; динаміки обсягів

виробництва; продуктивності праці; фонд з/п; фондовіддачі;

матеріалоємності і трудомісткості продукції.

14. Зміст і завдання оперативно-календарного

планування

У процесі оперативно-календарного планування виконуються

розрахунки і встановлюються: завдання цехам, виробничим

ділянкам і робочим місцям із випуску конкретних виробів,

вузлів і заготовок; нормативи руху предметів праці у

виробництві (нормативи заділів, розміри партій, періоди

їхнього запуску-випуску та інше).; календарні графіки, якими

встановлюється послідовність і терміни виготовлення

продукції на кожній стадії виробництва. Можна виділити три

основні завдання оперативно-календарного планування на

підприємстві: 1. Забезпечення ритмічності виробництва 2.

Забезпечення максимальної безперервності виробництва 3.

Забезпечення рівномірності та комплектності завантаження

устаткування працівників та площ. За обсягом робіт, що

виконуються, у відповідності зі змістом ОКП розподіляється

на: календарне планування (включає розробку календарно-

планових нормативів; планів-графіків руху предметів праці у

часі та просторі у процесі виробництва; розрахунки

завантаження устаткування та площ; доведення виробничих

завдань до підрозділів, виробничих дільниць та робочих місць)

та диспетчерське регулювання (полягає у контролі виконання

планів-графіків; у поточній координації роботи задіяних цехів

дільниць та робочих місць у процесі виконання завдання).

Основними вихідними даними для ОКП є: план випуску

продукції по кварталах та місяцях; технологічний маршрут та

процес оброки деталей і складання виробів із нормами часу за

операціями; режим роботи цехів, виробничих дільниць; план

ремонту устаткування. В залежності від об’єкту планування

ОКП поділяється на міжцехове (включає встановлення цехам

взаємопов’язаних виробничих завдань, розроблених за даними

виробничої програми підприємства, і забезпечення

узгодженості у роботі цехів із виконанням цієї програми.

Виробничі програми підприємства розробляються на рік із

розбивкою по кварталах. Цехові оперативні виробничі

програми складаються на квартал із розподілом по місяцях. У

процесі розробки і доведення виробничих програм до цехів ці

програми уточнюються і корегуються в залежності від

результатів роботи попереднього місяця) та внутрішньо цехове

(забезпечує розробку виробничих програм, планів-графіків для

виробничих дільниць, ліній, робочих місць; складання

планових завдань на місяць і більш короткі відрізки часу;

контроль виконання планових завдань; координацію роботи

пов’язаних дільниць, ліній, робочих місць; регулювання

роботи допоміжних служб цеху із забезпечення основного

виробництва) ОКП. Оперативне планування носить

виконавчий характер, і заключається в конкретизації планів

виробництва у вигляді завдань в натуральному виражені на

короткі проміжки часу (місяць, декаду, добу), і по конкретним

виконавцям (цехам, дільницям, бригадам). Задачі

оперативного планування: забезпечення ритмічності

виробництва; забезпечення безперервного виробництва (т.б

найменшої тривалості виробничого циклу); забезпечення

повного завантаження устаткування, площі і робітників.

Етапи оперативного планування: 1. оперативно – календарне

планування – розробка КПН, планів, графіків виготовлення

продукції, розрахунок тривалості виробничого циклу та ін. 2.

диспетчеризація – оперативний облік, контроль і регулювання

виконання оперативних планів. Оперативне планування

виконується у масштабах підприємства, при цьому

розробляють виробничі програми по номенклатурі і термін

виконання робіт усім підрозділам підприємства, а також по

цехам, при цьому розробляються виробничі програми, графіки

по дільницях, бригадах. Головним завданням ОП є

забезпечення ритмічності. Слід розрізняти ритмічність і

рівномірність. Рівномірне виробництво – це виробництво

продукції по встановленим планам-графікам. Характерне для

одиничного типу виробництва. Ритмічна робота – рівномірно

збільшуваний випуск продукції у рівні проміжки часу.

Характерна для масового, серійного, та крупно-серійного

виробництва.

15. Ритмічність виробництва.

Основним завданням ОКП є забезпечення ритмічності

виробництва. Слід розрізняти ритмічність і рівномірність.

Рівномірне виробництво – це виробництво продукції по

встановленим планам-графікам. Характерне для одиничного

типу виробництва. Ритмічна робота – рівномірно

збільшуваний випуск продукції у рівні проміжки часу.

Характерна для масового, серійного, та крупно-серійного

виробництва. Виміри ритмічності: 1. подекадний метод

Полягає в тому, що розраховуються, а потім співставляються

планові та фактичні відсотки по декадах, відхилення від

запланованих % свідчить про рівень ритмічної або неритмічної

роботи. – розраховується плановий % по кожній декаді. Р= Дд/

Дм*100%, де Дд – кількість днів в декаді Дм – кількість днів в

місяці 2. розраховується коефіцієнт ритмічності. (Вф1 + Вф2

+Вф3)/(Впл1 + Впл2 + Впл2). 3. Також. Для оцінки ритмічності

роботи підрозділів або підприємства, застосовується

коефіцієнт ритмічності, розрахований за допомогою

коефіцієнта варіації (V). При рівномірному виробництві та

випуску продукції значення коефіцієнта варіації ближче до

нуля, а коефіцієнт ритмічності =1.

16. Особливості оперативно-календарного планування на

підприємствах одиничного, серійного і масового типів

виробництва.

В одиничному типі виробництва (виготовлення різних виробів

одиницями або невеликими партіями за окремими

замовленнями без регулярної повторюваності у плановому

періоді). Головне завдання ОКП на підприємстві цього типу

полягає у забезпеченні: своєчасного виготовлення різних

виробів відповідно до узгоджених термінів, встановлених

замовниками, а також рівномірного завантаження і роботи усіх

виробничих підрозділів та ланок при більш коротких

виробничих циклах і менших витратах при виготовленні

продукції. Вони розробляються у порядку, зворотному доходу

технологічного процесу, починаючи від заключної фази, тобто

випробовування виробу: плани-графіки виконання

замовлення; об’ємні розрахунки завантаження устаткування

(при яких визначається завантаження і пропускна

спроможність устаткування і визначається нестача або

надлишок устаткування); величини календарних

випереджень (тобто період на який кожний попередній процес

випереджає наступний). В серійному типі виробництва

(головною особливістю серійного виробництва є виготовлення

більш обмеженої, в порівнянні з одиничним, номенклатури

виробів періодично повторюваними серіями. У той же час,

число детале-операцій, що виконуються у цехах, значно

перевищує число робочих місць, тому одночасне виготовлення

усієї номенклатури деталей і вузлів неможливе. Виникає

необхідність виготовляти їх партіями, що чергуються).

Головне завждання ОКП у серійному виробництві –

забезпечити періодичність виготовлення виробів відповідно до

плану при повному та рівномірному завантаженні

устаткування площ, робітників. Втиконуються розрахунки

щодо: розмір серій, розмір партій: Партія = Т п.з. / t шт*а,

де: Тпз підготовчо-заключний час необхідний для запуску

партії деталей у виробництво; tшт – трудомісткість виконання

одиниці роботи;  - % втрат часу на налагоджування

устаткування. періодичність запуску випуску: Періодичність

= П/N, де: П – партія, N – середньодобовий випуск деталей.

тривалість виробничого циклу; величини випереджень

запуску партій; нормальний рівень заділів (запасів деталей).

В масовому виробництві ( характеризується стійким випуском

обмеженої номенклатури виробів, великими обсягами випуску,

високим рівнем безперервності та ритмічності виробничого

процесу, широким застосуванням методів потоку.) Головним

завданням ОКП – організація і забезпечення безперервного

руху деталей та виробів за операціями виробничого потоку та

виконанням цих операцій у встановленому ритмі роботи.

Використовується такі подетальні системи: такт r = Фсер/N,

де: Ф – фонд часу роботи конвеєра; N – програма. регламенти

роботи ліній; розрахунок кількості місць і їх завантаження:-

кількість робочих місць розрахункова (станків) = tшт/r -

коефіцієнт завантаження. Отже, які б системи і методи ОКП не

застосовувалдися на кожному конкретному підприємстві, їхня

мета залишається єдиною – забезпечити рівномірність перебігу

виробничого процесу й ефективно виконати головну мету

підприємства – випуск якісної продукції в необхідній кількості

та у встановлені терміни.

17. Зміст планування матеріально-технічного

забезпечення виробництва та послідовність його розробки.

Важливою умовою виконання виробничої програми являється

її матеріально – технічне забезпечення (МТЗ).На підприємстві

МТЗ виконує відділ забезпечення в функції якого входить:

виявлення потреби в матеріалах, енергії, устаткуванні, паливі;

визначення запасів матеріальних ресурсів; облік і контроль

виконання планів забезпечення; поточне регулювання

забезпечення матеріальними ресурсами. Планування

забезпеченності здійснюється в такій послідовності:1.

Підготовча робота (забезпечення бланками-формами,

іструктаж тощо); 2. Визначення джерела забезпечення потреби

в матеріалах; 3. Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах;

4. Розробка норм виробничих запасів. Основні дані для

визначення потреби – погоджені з попитом пропозиції

підприємства щодо виробництва товарів та послуг і норм

витрат на їхнє виготовлення. Потребу можна розрахувати на

основі двох методів. Найбільш поширеним є – прямого

розрахунку (подетальний, на виробничу одиницю, за

аналогами, за типовими представниками, рецептурний та

інші). При подетальному методі потреба в матеріалах

визначається як добуток норми витрат на деталь і кількість

запланованих до виробництва деталей. Потреба у

матеріальних ресурсах: Пі=  Ні*N*Кзн., де Пі - потреба у

матеріальних ресурсах по видах, N – норма витрат матеріалу,

Ні – кількість виробів у виробничій програмі Кзн – коефіцієнт

зниження норм витрат. При освоєнні випуску нових видів

виробів потребу в матеріалах розраховують по аналогах. У цих

випадках використовують норми витрат матеріалів на

аналогічні вироби

18. Планування потреби в матеріальних ресурсах.

В процесі планування МТЗ необхідно визначити оптимальну

партію закупівлі матеріалів:

а) графічно:

б) аналітично: По формулі Вільсона: n= корінь

((2МО)/(Ц*Сскл)), де: М – річний обсяг закупівлі матеріалів в

натуральних показниках; О – витрати по обслуговуванню

закупок у розрахунках на 1 партію; Ц – ціна за одиницю

товару; С склад – витрати по складанню, у % від вартості

середньорічного виробничого запасу ( у вигляді десятих).

19. Запаси і регулювання їх розмірів.

Запаси – матеріальні активи, які утримуються для подальшого

продажу, перебуваютиь у процесі виробництва з метою

подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для

споживання під час виробництва продукції. Види: виробничі

(сировина; основні та допоміжні матеріали; комплектуючі

вироби, покупні напівфабрикати та ін матеріальні цінності;

МШП), незавершене виробництво, готова продукція. При

нормуванні виробничих запасів враховують призначення та

фактори, які визначають їхню величину. У процесі

регулювання запасів визначається: страховий запас – нижче

якого не може зменшуватись запас; мінімальний запас – він

складається з кількості матеріалів необхідних на період з

моменту розміщення замовлення до моменту постачання

матеріалів на склад + страховий запас. максимальний запас –

який створюється в момент надходження матеріалів на склад;

точка розміщення замовлення – розмір при якому необхідно

видати замовлення на закупку нової партії матеріалів. ( В

підручнику запаси умовно поділяють на поточні ( забезпечує

виробництво в інтервалах між поставками), страхові

(забезпечує виробництво у випадках відхилення від

запланованих умов поставки; практично страховий запас

планується в розмірі 25% максимального відхилення рівня

запасу перед поставками від його середньої величини) та

підготовчі (дозволяє здійснювати підготовку матеріалів до

виробничого застосування)) Головне завдання методики

нормування виробничих запасів полягає в безперервності

виробництва та виконанні виробничих програм.

20. Визначення потреби цехів у матеріальних ресурсах.

Організацію забезпечення цехів матеріальними ресурсами

можна розбити на декілька послідовних етапів: визначення

потреби кожного цеху в матеріальних ресурсах; установлення

нормативу цехових запасів; визначення очікуваних залишків

матеріальних ресурсів у цехах на початок планового періоду;

встановлення лімітів відпуску матеріальних ресурсів;

установлення способу забезпечення цехів матеріальними

ресурсами (пасивного чи активного), розробка схем та графіків

забезпечення матеріалами цехів підприємства. При масовому

та великосерійному виробництві потреба в матеріалах

складається у подетальному розрізі та обчислюється

множенням виробничої програми деталей на подетальні норми

витрат. В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва

потреби в матеріалах визначають (у плані замовлення),

виходячи з кількості виробів у замовленні та норм витрат

матеріалдів на виріб. Крім того, при визначенні потреби цехів

у матеріалах враховуютиь оцікувані залишки їх на початок

розрахункового періоду та нормативні величини запасів на

кінець цього періоду. У загальному вигляді потреба цеху щодо

кожного типу різновиду матеіалу визанчають так: Пц = і від 1

до н (Ац*НВм), де Ац – виробнице завдання цеху за кожним

найменуванням; НВм – норма витрат матеріалів; н –кількість

найменувань продукції чи робіт, на які використовується

даний різновид матеріалу в цеху. Цех повинен отримати таку

кількість матеріальних ресурсів, скільки потрібно для

виконання завдань про випуску продукції. Доцільно

встановлювати цехам ліміт відпуску сировини та матеріалів на

п5евний період ( Лц = Пц + Змц – Змф , де Пц – потреба цеху в

певних матеріалах для виготовлення продукції або виконання

робіт; Змц – запаси матеріалів, які постійно знаходяться в

цеху; Змф – тфактичні залишки невикористаних матеріалів на

початок того періоду, на який установлено ліміт).Існує два

способи забезпечення виробництва матеріалами: пасивний

(робітники цеху самі одержують матеріальні ресурси зі складу,

тобто своїми силами виконують навантаження,

транспортування та розвантаження матеріалів, що їх виділені)

та активний (подачу матеріальних ресурсів зі складів до цехів

та на дільниці організовують та здійснюють робітники

складів).

21. Види виробничої потужності, чинники, що її

визначають і послідовність розрахунків.

де: Т використ. – введеної потужності в місяцях (від початку

введення в експлуатацію до кінця року); Т невикорист. –

термін на протязі якого виведена потужність не

використовувалась; Т вхідна – потужність на кінець року; Т

вивед. – потужність, яка буде виведена. Виробнича потужність

підприємства визначається виходи з потужності провідних

підрозділів (дільниці що виконують головні технологічні

операції у виготовленні профільної продукції).

Розрахунок виробничої потужності проводиться з метою

обґрунтування можливостей випуску запланованого обсягу

реалізації. Виробнича потужність –це максимально можливий

випуск продукції в номенклатурі, який може випустити

підприємство, цех, дільниця при повному використанні

устаткування, площ і прогресивної технології. Фактори впливу

на виробничу потужність: кількість устаткування, рівень його

фізичного і морального зносу; рівень прогресивності

технологічних процесів; режим роботи підприємства і його

підрозділів; кваліфікація й розташування робочих кадрів;

якість обслуговування робочих місць; номенклатура,

асортимент і якість продукції; тривалість виробничого циклу

та трудомісткість виготовлення продукції. Виробнича

потужність вимірюється і розраховується у : натуральних

показниках; умовно-натуральних; грошових і трудових

вимірниках (нормогодинах).Розрізняють такі види потужності:

а) вхідну потужність (на початок року); б) вихідну потужність

(на кінець року); в)середньорічну – використовується для

обгрунтування виробничої програми. Розраховується по

формулі:

де: Т використ. – введеної потужності в місяцях (від початку

введення в експлуатацію до кінця року); Т невикорист. –

термін на протязі якого виведена потужність не

використовувалась; Т вхідна – потужність на кінець року; Т

вивед. – потужність, яка буде виведена. Виробнича потужність

підприємства визначається виходи з потужності провідних

підрозділів (дільниці що виконують головні технологічні

операції у виготовленні профільної продукції).

22. Методика розрахунку виробничої потужності;

Послідовність розрахунку потужності: Потужність

провідного устаткування; потужність провідної дільниці;

потужність провідного цеху; потужність підприємства.

Розрахунки проводяться технологічними службами

підприємства. В складальних цехах і дільницях потужність

визначається по виробничій площі. Слід мати на увазі, в

розрахунку виробничої потужності підприємства включається

устаткування встановлене і невстановлене, яке є на

підприємстві (крім резервного), а також те, що ВП

розраховується виходячи із максимально можливого річного

часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Виробничі ланки, потужності яких нижче рівня провідних

вважаються вузькими місцями, на яких необхідно запровадити

технічні й організаційні заходи, які дозволять довести їх

потужність до рівня провідних. При розрахунку виробничої

потужності використовують слідуючи фонди часу:

1.Календарний фонд = (24 год*360 днів)*(1-а/100), де:



- це

% втрат часу на ремонт.Цей фонд використовується у

розрахунку виробничої потужності підприємств з

безперервним виробництвом (металургійне,

хімічне).2.Режимний фонд= S (Гроб*Дроб –

Гнероб*Дпередсвяткові), де: S – змінність (кількість змін).3.

Ефективний Розрахунок ефективного фонду часу роботи

одиниці устаткування відбувається за формулою:

фонд=Фреж*(1-а/100). В загальному вигляді виробнича

потужність визначається: = Ф ефективний / Т, де: Т –

трудомісткість оброки виробу з урахуванням коефіцієнту

виконання норм – КВН>1.Трудомісткість розраховується за

формулою: = t шт / КВН, де: t шт – трудомісткість шт.

Методика розрахунку виробничої потужності залежить від

характеру цехів, їх спеціалізації, тобто від типу виробництва:

а) безперервно потокових лініях (конвеєрах):П= Р = Феф/r,

де: r – такт (період між виходом 1 і іншої продукції). б) в

умовах серійного виробництва: = Феф/ Т виробу-

представника, де: Т – трудомісткість. в) в умовах

дрібносерійного і одиничного виробництва з широкою

номенклатурою потужність розраховується у такій

послідовності:1. визначається трудомісткість обробки всієї

виробничої програми по групах устаткування: Т

= від 1 до n

(Ті*Nі), де: TN – трудомісткість обробки всієї виробничої

програми. 2. визначається пропускна спроможність по групам

устаткування: Р = Феф*С, де Р – пропускна спроможність 3.

співставляється пропускна спроможність з трудомісткістю

виробничої програми і визначається коефіцієнт потужності: К

потужн.

= Р/ Т

, де Т

– трудомісткість виробничої програми 4.

встановлюється коефіцієнт потужності по провідній групі

устаткування і проектуються заходи по доведенню потужності

“вузьких місць” до потужності провідної групи устаткування.

5. визначається потужність цеху в натуральному виражені по

провідній групі: П = N*K

потужності провідної групи

, де: N – виробнича

програма. г) розрахунок виробничої потужності в складних

підрозділах виконується по такій формулі: Пскл. = Ф

площі

од

*Т

), де S од. – виробнича площа необхідна для зборки

виробу, Т циклу – термін складання виробу в годинах,Ф площі

– фонд часу складального підрозділу, який розраховується:

площі

=Ф

режимне

виробничо-складського підрозділу

Розрахунки виробничої

потужності використовуються для обгрунтування виробничої

програми потужності підприємства, а також для складання

балансу, який відбиває зміни величини потужності протягом

планового періоду і характеризує вихідну потужність.

23. Визначення максимально можливого випуску продукції

з наявної потужності.

24. Система показників виробничої потужності.

При обгрунтуванні виробничої програми виробничою

потужністю важливо мати інформацію про рівень її

використання на підприємстві. Тому при розрахунках і

складанні балансу значне місце відводиться показникам за

допомогою яких можна визначити стан використання діючих

потужностей і на підставі цього розробити заходи для

поліпшення використання виробничих потужностей і

збільшення виробництва продукції. Найбільш об’єктивну

аналітичну інформацію про рівень використання виробничих

потужностей дає система показників, яка : на три групи: 1.

Показники, які характеризують рівень освоєння проектної та

використання середньорічної виробничої потужності

підприємства: коефіцієнт освоєння проектної потужності

=В/М

, де В – випуск продукції, передбачений проектом; М

– проектна потужність (характеризує рівень використання

введеної в дію нової потужності з ціллю досягнення

стабільного випуску продукції не нижче рівня передбаченого

проектом); коефіцієнт використання середньорічної

виробничої потужності К

=В

/М

ср

, де Вп – фактичний чи

плановий річний випуск продукції (товарної), Мср –

середньорічна виробнича потужність даного обладнання

(включаючи потужність, що зайнята в період підготовки

виробництва, освоєння, введення нової техніки, за мінусом

потужності, відведеної на період реконструкції підприємства).

По значенню Кі можна судити про ступінь використання та

наявності резервів виробничої потужності, а також про рівень

завантаженості планового завдання підприємства на поточний

рік. Чим > 1 тим краще використовується виробнича

потужність. 2. Показники, які характеризують використання

устаткування у часі та у потужності (коефіцієнти екстенсивної

та інтенсивної завантаженості); Коефіцієнт екстенсивного

завантаження визначається відношенням часу фактичної

роботи обладнання (за зміну, добу, місяць, рік) до планового

(максимально можливому) фонду часу роботи обладнання за

цей же період. Ке= Фф/Фп , де Ф – час роботи обладнання.

Коефіцієнт змінності Кзм = t ст.-см./ с , де tст-мс. – фактично

відпрацьоване число станко-змін за добу; с – загальна кількість

наявних станків у парку. Коефіцієнт інтенсивного

завантаження Кі.н. = Вф/Вп, де В – випуск продукції за

одиницю часу. Інтегральний коефіцієнт завантаження дає

загальну характеристику рівня використання обладнання як по

виробництву, так і за часом. Визначається добутком: Кінт.=

Ке*Кі.н.3. Показники використання устаткування та площ у

вартісних та натуральних вимірниках. Коефіцієнт, що

характеризує ефективність використання

внутрішньозаводських площ Кпл=Вп/Вм, де Вм –випуск

продукції, т., шт., мс 1 м

за прийнятою розрахунковою

потужністю. Аналіз приведених показників за групами

системи дозволяє отримати достатньо достовірну інформацію

про рівень використання та наявнясть резервів виробничих

потужностей підприємства вцілому та їх виробничих

підрозділів та визначити заходи щодо покращення їх

використання.

25. Планування персоналу.

.Промислово – виробничий персонал (ПВП) – службовці,

основні та допоміжні робітники інженерно-технічний

персонал.

Потреба в чисельності ПВП при наміченому підвищенні

продуктивності праці в цілому на підприємстві розраховується

за формулою:

чисел

періодуПВПбаз

пвп

ТПКіл

Ч 





100

В даній формулі значення кількість = чисельність.

Кіл ПВП - чисельність у передплановому (звітному) періоді;

ТП – збільшення обсягу товарної продукції;

Е кіл – зменшення чисельності в наслідок запровадження

заходів по підвищенню продуктивності праці.

Потім визначається чисельність робітників працюючих по

категоріям:

1) Чисельність основних і допоміжних працюючих:

а) по трудомісткості:

нвкорисний

іі

КФ









n – кількість номенклатурних позицій;

ti – трудомісткість і-го виробу (у хв.);

Ni – програма;

Ф корисний – корисний фонд часу, тобто час який в

середньому виробляє кожний робітник в плановий період, що

визначається по балансу робочого часу (в середньому 1900

год/рік).

б) по нормам обслуговування:

лановийневиходівп

обсл

SР

Ч 





Рм – кількість робочих місць;

S – кількість змін;

Н обслугов – норма обслуговування;

К невиходів планових встановлюється по балансу ( 7-10%)

в) по робочим місцям – визначається чисельність на потокових

лініях з урахуванням завантаження робітників і сумісності

професій.

Цей метод використовується також при розрахунку кількості

допоміжних робітників на ненормованих роботах

(крановщики, кладівники).

2) Чисельність інженерних робітників та управлінського

персоналу – по штатному розкладу, в якому вказується

чисельність кожної професії та їх оклад на місяць.

26. Планування продуктивності праці.

При плануванні підвищення продуктивності праці на

підприємстві використовуються:

1. абсолютний показник, що характеризує рівень

продуктивності праці на підприємстві:

ПВП

праці

ТП

П 

2. відносний показник – що характеризує динаміку

продуктивності праці:

а)

100







базпр

базпрплпр

пр

ПП

б)

100





чиселвихідна

чисел

пр

ЕЧ

де: Е кіл. – зменшення кількості в наслідок впровадження

заходів по підвищенню продуктивності.

Кіл.вихідна – умовна кількість, яка необхідна підприємству для

виробництва планового обсягу товарної продукції, при

базовому рівні продуктивності праці.

ТПЧЧ

базовавихідна



Планування підвищення продуктивності праці проводиться у

такій послідовності:

1. визначається вихідна кількість ПВП;

2. розраховуються зміни в чисельності працюючих, в

наслідок впровадження організаційно-технічних заходів.





чиселчисел

ЕЕ

3. визначається планова чисельність:

чиселвихпл

ЕЧЧ 

4. визначається виробіток продукції на 1 працівника, тобто

планова продуктивність праці:

пл

пр

ТП

П 

5. визначається підвищення продуктивності по якійсь з

формул.

Розрахунок зменшення чисельності по заходам, що

забезпечують зменшення трудомісткості:

)(

нвкорис

чисел

КФ

Ntt







де: t

, t

– трудомісткість обробки виробу до і після

запровадження заходу;

N – програма;

27. Планування оплати праці.

При плануванні коштів на оплату праці необхідно

враховувати:

 оплату праці проводиться залежно від кількості і якості

витраченої праці і результатів роботи всього колективу

підприємства;

 самостійність підприємства у виборі форми і системи

оплати праці;

 державну регламентацію режимів мінімальної з/п.

На підприємствах планується фонд споживання та фонд

оплати праці.

Фонд споживання включає:

1. витрати на оплату праці, які мають 2 джерела формування:

а) собівартість продукції (з/п по розцінкам і тарифам, оплата

додаткової з/п і ін).

б) прибуток підприємства (премії за результати діяльності

підприємства, премії по підсумковому року та ін).

2. витрати соціального характеру – джерелом є прибуток

(оплата відпусток, здешевлення харчування);

3. доходи (дивіденди, % по облігаціям).

Плановий фонд споживання розраховується так:

)8,0)(8,0( 

інфляціїспожспож

ІТПІФФ

базпл

І - індекс

Основну питому вагу у фонді споживання займає фонд

оплати праці (ФОП), що планується наступними методами:

1. приблизний метод

пл

ПВПпл

ЧЗФОП 

де: З – середня з/п 1 працівника, яка намічається у плановому

періоді.

2. точний – по кожній категорії працівників і кожному

підрозділу підприємства:

а) фонд підрядників:







iісд

NРФ

де: Рі – розцінка.

штставкаі

trР 

r ставка – часова ставка.

Або фонд підрядників можна розрахувати за формулою:

ісд

NРФ 

штrсд

tсФ 

де: Р – середня розцінка

Т – програма;

С – середня часова ставка;

tшт

- трудомісткість програми.

б) фонд почасовиків:

почасовакориснийrпочас

ЧФсФ 

в) доплати, що встановлені законодавством всім працівникам:

100

доплатФ

Доплати

пзпрямої





г) фонд з/п інженерно технічних робітників і управлінців

розраховується по штатному розкладу (помноженням кількості

робітників на оклад і на кількість місяців робочого пероду).

Оклади*кількість робітників*кількість місяців

28. Особливості функціонування та планування

підрозділів виробничої інфраструктури.

Вир-ча інфрастр-ра під-ва – сукупність підрозділів, які прямо

не беруть участь у створенні основної прод-ї під-ва, але

створюють умови для нормального перебігу вир-го процесу в

цехах. Передумовою існування особливого виду резервів в

інфрастр-і є те, що прод-я підрозділів не матеріалізується в

речі, а набирає форми корисних дій і зникає разом з цими

діями. Для кількісного оцінювання рівня розвитку інфраср-ри

потрібні показники, які хар-ли б нагромадження в інфрастр-рі

її вир-го потенціалу. Вир-ча інфрастр-ра включає такі ланки:

транспортно-складська, інформаційно-комунікаційна, сфера

тех.-го обслуговування. Можна відокремити 2 функції вир-ї

інфрастр-ри: 1- обслуговування процесів основного і

допоміжного вир-ва; 2 – власне вир-во (вир-во різних видів

енергії та тепла, деталей для ремонту обладнання, тех.-не

оснащення. На пром-х під=-вах функціонують як самостійні

стр-ри інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні,

транспортні. Всі вони мають особливості планування їхньої

діяльності. Це стосується вир-ї інфрастр-ри великих та

середніх під-в, щодо малих під-в, то вони здебільшого

користуються послугами сторонніх під-в.

29. Планування забезпечення підприємства

технологічною оснасткою.

Потреби в оснащенні для вир-ва нових виробів виз-ся з

урахуванням планових термінів і трудомісткості освоєння та

випуску виробів, планової тривалості випуску виробів, орг-х

форм вир-ва у період освоєння та випуску. Для діячого вир-ва

потребу в інструменті роз-ть так: І = І

+ОФ

– ОФ

, де І

–

витрати інстр-ту в план-му періоді, ОФ – обіговий фонд

фактичний і плановий. Витрати на оснащення визначають

різними методами залежно від типу вир-ва та особливостей

експ-ї. В основу розрахунків мают бути покладені питомі

норми тех.-го оснащення на кожну операцію або усереднені

норми на одиницю випущеної прод-ї. У масовому та велико

серійному вир-ві витрати визначаються так: І

=(N

*Н

/N), де N

– к-ть деталей, оброб-х цим інст-м, Н

– норма витрат ріжучого

інструмента, N – к-ть оброблювальних деталей. У

дрібносерійному й одиничному вир-ві: І

=( t

чр

* Ні)/t

рн,

де

чр

–

час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної

групи деталей, Н

– норма витрат ріжучого інст-та, t

рн

– час

роботи верстатів, на який роз-ся норма витрат.

30. Планування діяльності ремонтного виробництва.

Роботи з тех.-го обслуговування та ремонту складаються у

формі перспективного плану, річних і місячних планів-

графіків. Основою планування є певні техніко-ек-ні показники.

Мета – забезпечити основне вир-во послугами з ремонтного й

тех.-го обсл-ня устаткування з найменшими затратами.

Основними розділами плану є: вир-ча програма, чисельність,

заробітна плата, собівартість. Вир-ча програма для ремонтно-

мех-го цеху (РМЦ) передбачає: кап-й та середній ремонт

устаткування, малий ремонт та тех.-не обсл-ня уст-ня,

виготовлення зап-х частин, монтажу та інших робіт. Дату

чергового планового ремонту визначають, беручи до уваги

дату попереднього ремонту, відпрацьований час та стан

устаткування. Для погодження планів-графіків ремонту з

планом основного вир-ва потрібно по змозі рівномірно

розподіляти простої в ремонті за кварталами та місяцями року

для однотипного устаткування та забезпечувати рівномірне

завантаження ремонтних робітників. Середньорічний обсяг

ремонтних робіт можна визначити, якщо відомі склад

обладнання, його ремонтна складність, структура та тривалість

міжремонтного циклу та періодів, а також одиниць ремонтної

складності: Q

=(q

)/T

* ΣR, де q –

трудомісткість кап-го, сер-го, малого ремонту; n – число кап-х,

сер-х, малих ремонтів, Т

– тривалість між рем-го циклу; ΣR –

загальна к-ть рем-х одиниць. Калькуляційні одиниці при

складанні кошторисів такі: одиниця ремонтної складності,

об’єкт модернізації або ремонту, замовлення при наданні

послуг стороннім підрозділам.

31. Планування енергозабезпечення підприємства.

При визначенні потреби в енергії та паливі потрібно

враховувати вир-чу програму на плановий період, прогресивні

норми витрат палива та енергії на од-ю прод-ї, норми витрат на

власні потреби, норми втрат енергії в межах. Норми витрат

енергії поділяються на технологічні, цехові та

загальнозаводські. Загальну потребу в енергії визначають

таким чином: Ез=НеА+Евл+Ест+Евт, де Не – планова норма

витрат на одиницю прод-ї, А – план-й обсяг випуску, Евл, ст.,

вт – витрати на власні потреби, стороннім споживачам, втрати

в межах. План-ня загальної потреби в енергії відбувається за

допомогою побудови енергетичних балансів. При складанні

енергобалансу вирішуються такі питання: енергозабезпечення

та енерговикористання, обґрунтування раціональних схем

енергозаб-ня, визн-ня та оцінювання надлишкових витрат

енергії, реал-я ек-ї енергії та інше. Зміст та форми побудови

енергобалансів мають задовольняти такі вимоги: 1)інф-я, що

подана у балансі, має відбиватися у формі, яка дає змогу

скласти уявлення про ефективність вик-ня енергії вцілому;

2)розрізняти витрати енергії на двигуні, тех.-ні, господарсько-

побутові; 3)баланси необхідно будувати у вор-чо-

територіальному розрізі; 4)баланси повинні відбивати

внутрішній обіг енергії у енергоносіях; 5)в балансах має бути

відбитий як досягнутий так і передовий рівень

енерговикористання. Планування цехів здійснює планово-ек-

не бюро відділу головного енергетика, економісти цехів. Осн-

ми розділами є: вир-ча програма, чисельність та з\п,

собівартість. Завдання охоплює такі види робіт: вир-во та

розподіл енергії, усі види планових ремонтів та між рем-не

обслуговування, інші види послуг. Для визн-ня заг-ї суми

витрат енергетичного цеху складається кошторис на вир-во.

32. Планування транспортного обслуговування

виробництва.

Для раціональної організації транспортного господарства на

під-ві необхідно скласти номенклатурну таблицю всіх

вантажів за такими ознаками: однорідність та ступінь

транспортно здатності. Вир-чу програму транспортного цеху

розробляють: ек-на служба цього цеху, тех.-не бюро цеху.

Вихідними даними для розробки вир-ї програми є: плани мат-

тех-го забезпечення, вир-ча програми обслуговування цехів,

дані про наявний склад транспортних засобів, графіки ремонту

транспорту, нормативи труд-х і мат-х витратна основні види

транспортних операцій. До складу номенклатурного плану

можуть належати такі види робіт і послуг: доставка мат-тех-х

цінностей на під-во, транспортування готової прод-ї,

навантажувально-розвантажувальні роботи, тех.-не обсл-ня на

ремонт транспортних засобів, інші послуги. Для розрахунку

чисельності водіїв на зовнішніх перевезеннях можна

використати таку формулу: Чв=(Na*(tн+tпч)/Фр, де Na –

середньоспискова к-ть машин, tн – час надходження машин,

tпч – підготовчий час, Фр – річний фонд часу роботи одного

робітника. Загальний кошторис витрат транспортного цеху

визначається як сума кошторисів витрат на транспортні,

навантажувально-розвантажувальні роботи та ремонтні робота

та кошториси витрат на оплату послуг сторонніх організацій.

33. Мета та завдання розробки плану із собівартості

продукції.

Собівартість продукції – це сума усіх витрат пов’язаних з

виробництвом і реалізацією продукції. Щоб вірно спланувати

витрати на виробництво продукції і складати калькуляцію

виробів, забезпечувати ув’язку різних видів витрат, необхідно

згрупувати витрати за різними ознаками:

План по собівартості складається з таких підрозділів:

Кошторис (смета) витрат на виробництво; Калькуляція

собівартості конкретних видів продукції; Зниження

собівартості продукції. Порядок розробки плану по

собівартості: Визначаються витрати допоміжних підрозділів

(тих, що займаються обслуговуванням основних); Складаються

кошториси непрямих витрат; Складається кошторис витрат на

виробництво; Складаються калькуляції собівартості виробів;

Визначається собівартість товарної продукції і витрати на 1

гривню товарної продукції. Визначається собівартість

реалізованої продукції.

34. Методика розрахунку витрат за техніко-

економічними факторами.

52. Фінансове планування.

Фінансовий план – це доходи, витрати і очікувані результати

підприємства у плановий період. Фінансовий план

розробляється: на 5 років з розбивкою по рокам

(перспективний план); на 1 рік з розбивкою по кварталам; на

місяць, з платежами по декадах – платіжний календар

(оперативне планування). Відповідно до нових стандартів

бухгалтерського обліку фінансовий план складається за такими

видами діяльності: операційною (основна діяльність

підприємства пов’язана з виробництвом продукції;

інвестиційною (придбання та реалізація необоротних активів);

фінансовою (діяльність, що призводить до змін у розмірі та

співвідношенні власного та позичкового капіталу). У процесі

складання фінансового плану перевіряється відповідність

витрат і відрахувань доходам та надходженням з усіх джерел

(тобто відбувається ув’язка кожного виду витрат із джерелом

фінансування). Метою складання фінансового плану є

забезпечення стабільної платоспроможності, фінансової

стійкості підприємства у процесі його виробничо-

господарської діяльності. У фінансовому плані визначається

фінансовий результат від операційної, звичайної, надзвичайної

діяльності та чистий прибуток у плановому періоді.

Фінансовий план:

Вид

діяльно

сті

Дохід Витрати Очікувані результати

Операц

ійна

Чистий дохід від

реалізації

продукції;

Інший

операційний

дохід (реалізація

інших оборотних

активів).

Основна

діяльність –вир-

ча собівартість

продукції;

Упр-ня: з/п упр-

ців; витр. на

зв’язок,

представницькі

витр.; амортиз;

ін.

Витрати на збут

– тара, рекл.;

дослід. ринку;

витрати на

посередницькі

послуги.

П від операц. д-ті =

=П валовий – Адмін.

витрати – Витрати

на збут та ін.

Інвест

иційна

Дохід від участі

у капіталі

(інвестиції,

спільна

діяльність);

Інші фінансові

доходи

(дивіденди, %).

Фінансові

витрати (% за

кредит);

Витрати від

участі у капіталі;

Інші витрати.

 П звіт. до оподат. =

= П операц.+ П від

інвест. діяльності.

 П звіт. = П звіт. до

оподат – податок .

 Чистий прибуток =

= П звіт. ± результат від

надзвичайної

діяльності.

Фінан

сова

51 Планування виробництва продукції та його ресурсного

забезпечення.

Виробнича програма – представляє собою номенклатуру,

кількість і терміни виготовлення продукції. Виробнича

програма є важливим розділом, на основі якого проводиться

планування потреби матеріально- технічних, трудових,

енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток

та інші фінансові показники. При плануванні виробничої

програми підприємства розраховується обсяг аиробництва у

натуральних та вартісних вимірниках обсягу виробництва

продукції. При розрахунку виробничої програми

використовується: План можливого збуту продукції; Договори

на виробництво і постачання продукції; Державний контракт і

замовлення; Данні про залишки нереалізованої продукції у

передплановому періоді. Матеріальними ресурсами для

виробництва таких замовлень підприємство забезпечує себе

самостійно. В вартісному вимірі розраховується: 1. товарна 2.

Чиста 3. Валова продукція.1. Товарна - обсяг готової

продукції і напівфабрикатів, що реалізуються за межі

підприємства, а також завершені роботи і послуги виробничого

характеру. Розраховується в натуральному виражені.Тn =

від1 до n(Ці*Nі), де n –кількість номенклатурних позицій

Обсяг ТП у вартісному виражені планується: а) в оптових

цінах діючих на момент складання плану, це необхідно для

зв’язку вартості товарної продукції з кошторисом витрат на

виробництво.б) в постійних цінах для виміру динаміки обсягу

виробництва. 2. Чиста продукція. Розраховується як товарна

продукція за мінусом суми амортизації та матеріальних

витрат.3. Валова продукція – загальний обсяг продукції

вироблений в даному періоді включаючи незавершені вироби

та роботи. ВП = ТП + НЗВ

- НЗВ

або ВП розраховується на

підприємстві з довгостроковим циклом виробництва (більше

двох місяців). Залишки НЗВ на початок планового періоду

визначаються по даним на кінець передпланового періоду.

НЗВ на кінець може розраховуватись: а) по кожному виробу:

НЗВ

= сі*Nсер і*Тці*Кг, де: Сі – собівартість і-го виробу; N –

середньодобовий обсяг випуску (в грн.); Тц – термін

виробничого циклу в днях; Кг – коефіцієнт готовності.В свою

чергу коефіцієнт готовності і-го виробу розраховується за

формулою: Кгі = (Мі+1)/2, Де: М – питома вага матеріалів у

собівартості виробів. б) для серійного виробництва (менш

точний): НЗВ = С*Тц*Кг/Дпл, де: С – собівартість всієї

продукції; Тц – середній термін виготовлення продукції; Кг –

середній коефіцієнт готовності; Дпл. – кількість днів у

плановому періоді. Тп (ВП) використовується для для

розрахунку: витрат на виробництво; динаміки обсягів

виробництва; продуктивності праці; фонд з/п; фондовіддачі;

матеріалоємності і трудомісткості продукції.

В процесі планування МТЗ необхідно визначити оптимальну

партію закупівлі матеріалів:

а) графічно:

б) аналітично: По формулі Вільсона: n= корінь

((2МО)/(Ц*Сскл)), де: М – річний обсяг закупівлі матеріалів в

натуральних показниках; О – витрати по обслуговуванню

закупок у розрахунках на 1 партію; Ц – ціна за одиницю

товару; С склад – витрати по складанню, у % від вартості

середньорічного виробничого запасу ( у вигляді десятих).

50. Оцінка середовища для бізнесу та формування власної

ринкової позиції.

Середовище для бізнесу визначається за станом конкуренції у

галузі вир-ва продукту. Для оцінки рівня конкуренції спочатку

виз-ся профіль галузі за продуктовою ознакою, ємність ринку,

тенденції його зростання. Далі аналізується вплив різних

чинників на бізнес. Діагностична процедура аналізу конк-ї

виконується, як правило, за методикою М. Портера, що

включає оцінку 5 основних сил: 1)суперництво серед існуючих

в галузі під-в, 2)потенційна загроза вторгнення в галузь нових

конкурентів; 3)загроза з боку під-в – виробників товарів-

замінників; 4) екон-і можл-ті та торгівельна здатність

постачальників; 5) економічні можливості та купівельна

спроможність споживачів. Повнота викор-ня методики

залежать від завдань, що стоять перед розробниками б-п, та

особливостей галузі. Виділення в результаті проведеного

аналізу ключових чинників успіху у галузі та обґрунтування

заходів оволодіння ними дають змогу уточнити концепцію

бізнесу, дати об’єктивну хар-ку продукту і визначити основних

споживачів, оцінити конкурентів. Ситуація в галузі є

визначальною для обґрунтування маркетингової стратегії,

цінової та нецінової політики.

49.Склад бізнес-плану та технологія його розробки.

Регламентовано форми та структури бізнес-плану не існує . В

ньому передбачаються розділи , в яких розкривається

концепції і мета бізнесу, характеризується специфіка продукту

підприємства та задоволення ним потреб ринку. Типовий

зміст бізнес-плану: передмова - заключення; історія розвитку

підприємства (фірми); продукція; ринки, клієнти, маркетинг;

кадри, персонал, управління; виробничий процес

(послідовність); фінанси; фактори ризику; графіки динаміки

показників; джерела, додатки. Розробка б-п – це складний і

трудомісткий процес, план-ня треба починати з півроку до

того, як заплановано відкрити нову справу. Послідовність б-п

та його побудова: 1) оформлення титульного листа; 2)

складання анотації на проект; 3) склад-я короткого змісту

проекту (резюме); 4) аналіз стану і можливостей під-ва,

перспективності галузі; 5)збір і аналіз інф-ї про продукт, опис

продукту; 6) збір і аналіз інф-ї про ринок збуту; 7)визначення

потреби у ресурсах; 8) розробка орг-ї стр-ри, правового за без-

ня і графіка реалізації продукту; 9) обчислення потреби у кап-

лі та джерелах фін-ня; 10) визн-ня спрямованості і

масштабності проекту, розрахунок ефек-ті; 11) рішення питань

ризиків і гарантій; 12) підбір мат-ів і склад-ня додатків.

48.Сутність бізнес-планування і призначення бізнес-плану.

42. Сутність бізнес-планування та його призначення.

У вітчизняну практику економічної роботи бізнес-

планування почало активно впроваджуватись разом з

елементами ринкових перетворень. У країнах з розвинутою

економікою бізнес-план є невід’ємною частиною ділового

проекту, а його складання – одним з предінвестиційним

етапом. Бізнес-план – сукупність документів, які розкривають

місце підприємства цілі, засоби досягнення цілей у конкретні

роки (3-5 років). Бізнес-план використовується для: оцінки

перспективи підприємства в умовах постійної зміни

зовнішнього середовища; залучення інвесторів, нових

акціонерів, кошти яких необхідні для діяльності нового

підприємства. В загальному вигляді бізнес план це:

економічне обґрунтування доцільності створення і розвитку

підприємства; очікувані фінансові результати (обсяг

виробництва, продаж, дохід на капітал) по роках; джерела

фінансування обраної стратегії; склад робітників, які можуть

виконати бізнес план.

47. Оцінка технічного рівня розвитку п-ва.

Оцінка повинна проводитися періодично (раз на 1-3 роки).

Така оцінка відображає: ступінь тех.-ї оснащеності персоналу,

рівень прогресивності застосування тех.-ї, тех.-й рівень вир-го

устаткування, рівень механізації та автоматизації вир-ва. Для

оцінки тех.-го рівня розвитку під-ва викор-ся загальний

методичний підхід, суть якого полягає в обчисленні за спец-ми

формулами показників, що хар-ть ек-ну ефективність

запроваджених нових тех.-х таорг-х рішень. Для оцінки викор-

ть таку сис-му показників: 1. інтегральний ефект – різниця

результатів і витрат на реал-ю Т-О заходу за розрах-й період,

приведених до одного року: E

= Σ(P

– B

)*a

, де P

результат діяльності за даний рік, B

- витрати на

впровадження заходу, a

– коеф-т дисконтування. 2. індекс

рентабельності інновацій – співвідношення приведених

доходів до приведених на цю ж дату інноваційних витрат: I

Σ(D

)/Σ(K

). У чисельнику показано розмір доходів, які

приведені до початку реал-ї О-Т заходу, а в знаменнику –

величина інвестицій. В умовах дефіциту коштів перевага

повинна надаватися тим рішенням, для яких I

найбільший. 3.

норма рентабельності - норма дисконту, при якій доходи

дорівнюють інноваційним вкладенням. Д = Σ(Д

/(1+E

)

, де E

- норма рентабельності. 4. період окупності – показник оцінки

ефект-ті кап-х вкладень. Т

= К/Д, де К – початкові інвестиції,

Д – щорічні грошові потоки. Технічний та орг-й розвиток

розглядаються як напрямки єдиного процесу, де тех.-ний

розвиток виступає визначальним та безпосереднім чинником

зростання ефективності вир-ва, він визначає динамічну основу

розвитку під-ва.

46.Планування технічного та організаційного розвитку.

Технічний розвиток має різні форми та охоплює різні стадії

розвитку вир-ва, які хар-ть техніко-технол-ну базу під-ва, її

удосконалення та нарощування. План-ню техніко-орган-го

розвитку властиві такі принципи: 1)єдність науково-

технічних, соц-х та ек-х завдань розвитку; 2)наукова

обґрунтованість та оптимальність рішень; 3)домінування

стратегічних аспектів; 4)бюджетна збалансованість;

5)комплексність; 6)безперервність; 7)гнучкість;

8)еластичність. Сис-ма план-ня О-Т розвитку включає

комплекс різноманітних планів, які взаємодіють один з одним

та спрямовані на здійснення осн-х фун-й та завдань план-ня.

Фактори, які визначають зміст цього комплексу: орган-на стр-

ра та профіль інноваційної діяльності під-ва; склад інновац-х

процесів, які здійснюються; рівень кооперації при їх

проведенні, масштаби та постійність. Для забезпечення

послідовності, цілеспрямованості Т-О розвитку та для

ефективності його реал-ї розробляється план тех.-го й орг-го

розвитку. Його складові групуються в такі підрозділи:

1)створення та освоєння нової та підвищення якості прод-ї, яка

випускається; 2)впров-ня прогресивної тех.-ї, механізація ї

автоматизація вир-х процесів; 3)удосконалення управ-ня, план-

ня, орг-ї вир-ва; 4)кап-й ремонт та модернізація ОФ; 5)заходи з

економії сировини, матеріалів; 6)науково-дос-і та дослідно-

констр-кі заходи; 7) техніко-ек-ні рівні прод-ї; 8)техніко-ек-ні

результати впровадження заходів. Етапи процесу план-ня О-

Т розвитку: 1-визначаються головні здачі, компл-й аналіз тех.-

го й орг-го рівня під-ва; 2-виявляються можливості

провадження осн-х напрямків науково-технічного прогресу,

визн-ся кількісні завдання підрозділам під-ва; 3-інженерні й

ек-ні розрахунки, відбір й оцінка заходів; 4-формується проект

плану О-Т розвитку, його оптимізація; 5-плани під-ва та його

підрозділів взаємо пов’язуються, документально

оформлюються, затверджуються та доводяться до виконавців.

45. Сітьові методи планування підготовки вир-ва та

освоєння нових виробів.

Сітьове план-ня – одна з форм графічного відображення змісту

робіт і тривалості виконання планів і довгострокових

комплексів проектних, планових, організаційних та інших

видів діяльності під-ва, яка забезпечує наступну оптимізацію

розробленого графіка на основі економіко-математичних

методів та комп’ютерної техніки. Сітьові методи план-ня

знаходять широке використання при розробці перспективних

планів та моделей створення складних вир-х систем та інших

об’єктів довгострокового вик-ня. Сітьові плани робіт під-ва із

створення нової прод-ї містять не тільки загальну тривалість

всього комплексу проектно-вир-ї та фінансово-ек-ї діяльності,

але й тривалість та послідовність здійснення окремих процесів

та етапів. Основним плановим документом системи сітьового

план-ня є сітьовий графік, що являє собою інформаційно-

динамічну модель, яка відображає всі логічні взаємозв’язки та

результати робіт, необхідних для досягнення кінцевої мети

план-ня. Найважливішими етапами сітьового план-ня є такі:

1)розділ комплексу робіт на окремі частини і їхнє закріплення

за виконавцями; 2)виявлення й опис кожним виконавцем усіх

подій і робіт; 3)побудова первинних сітьових графіків;

4)обєднання окремих частин сіток і побудова зведеного

сітьового графіка вик-ня робіт; 5)обґрунтування чи уточнення

часу викон-ня кожної роботи. Оптимізація сітьових графіків

полягає у покращення процесів план-ня, орган-ї й управ-ня

комплексом робіт із метою витрат ек-х ресурсів і підвищення

фін-х результатів при заданих планових обмеженнях.

44.Об’ємно-календарне планування підготовки

виробництва нової продукції.

Об’ємно-календарне планування підготовки вир-ва нової

продукції.

Об’ємно-кал-не план-ня підготовки вир-ва передбачає

доведення до підрозділів і безпосередніх виконавців тематики

та номенклатури робіт із підготовки вир-ва, проведення необ-х

розрахунків із обсягу робіт, складання графіків виконання

останніх. Розуміння процесу о-к план-ня підготовки вир-ва

нового виробу допоможе майбутнім менеджерам під-ва

виділяти відповідні етапи діял-ті, що пов’язані з вир-м нової

прод-ї: вибір та обґрунтування тактичних дій під-ва,

обґрунтування форми організації підготовки вир-ва,

визначення логістичної сис-ми руху матеріальних потоків,

розробка основних календарно-планових нормативів,

оперативне план-ня роботи вир-х підрозділів, організаційна

підготовка вир-ва, безпосередня орган-я роботи, поточний

контроль та регулювання ходу підготовки вир-ва нового

продукту. Гол-м завданням при о-к план-ні повинно бути

набуття теоретичних навичок у забезпеченні на під-ві

ритмічності вир-х процесів із метою найбільшого задоволення

основних потреб ринку, раціонального викор-ня наявних ек-х

рес-в і максимізації прибутку. За умов становлення ринку

важливим є скорочення термінів тех.-ної підготовки (вик-ся

метод паралельного та паралельно-послідовного ведення

робіт) з метою прискорення впроваджень науки і техніки у

вир-во; зменшення витрат на вир-во; підвищення якості робіт

та своєчасного зайняття власної ринкової ніші.

43. Планування витрат на підготовку й освоєння

виробництва нової продукції.

При план-ні витрат необ-но приділяти особливу увагу вибору

такого варіанту тех.-го процесу вигот-ня нової прод-ї, витрати

за яким є найнижчими. Поточні витрати, чи соб-ть прод-ї у

порівнювальних варіантах розрах-ся, як правило, за змінними

елементами витрат. У більшості випадків соб-ть визначається

наступними витратами: вартість основних мат-в, вартість тех.-ї

енергії, з\п осн-х і допоміжних працівників із нарахуваннями,

витрати на амор-ю, ремонт обладнання та пристроїв, витрати

на інструмент – витрати на тех.-ну соб-ть. До кап-х вкладень

належать: вартість обл.-ня, пристроїв, вир-ї площі, зайнятої

обладнанням, зміни заділів деталей, витрати на науково-

дослідні роботи, випробування, тех.-ну підготовку вир-ва, на

заходи з охорони навк-го сер-ща. У заг-му випадку соб-ть =

С’N+C’’, де С’ – змінні витрати на одиницю прод-ї, С’’ –

умовно-постійні витрати за рік, N – річний випуск прод-ї.

Капітальні вкладення = K’N + K’’.Номенклатура стетей

кошторису витрат на підготовку вир-ва нової прод-ї: мат-ні

затрати, витрати на оплату праці, відрах-ня на соц-ні заходи,

амортизація, інші операційні витрати. Номенклатура

калькуляційних статей витрат на підготовку вир-ва: прямі мат-

ні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати,

загально-вир-чі витрати.

42. Оптимізаційні планові розрахунки оновлення

продукції.

Розрізняють 2 типи нормативів тех.-ї підготовки вир-ва: обємні

і трудові. За допомогою перших встановлюється обсяг робіт у

натур-му вимірі, а за доп-ю других – у нормо-годинах. До

обємних складових відносяться: кількість оригінальних

деталей, які припадають на виріб відповідної групи складності

(їх кіл-ть залежить від його констр-кої складності і новизни);

кіл-ть тех.-х карт на одну деталь за видом обробки; коеф-ти

тех.-ної оснащеності за видами обробки (коеф тех.-ї оснащу-ті

– число, яке показує, скільки одиниць спеціального оснащення

припадає в середньому на одну оригінальну деталь); типовий

розділ деталей, тех.-х процесів і оснащення за групами

складності. До трудових нормативів відносять трудомісткість

конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт

їх проектування оригінальної деталі, труд-ть проектування

тех.-го процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.

Після виз-ня конструкторських і тех.-х робіт розраховується

їхня труд-ть. Для цього необ-ні нормативи труд-ті за групами

складності. Ці нормативи носять галузевий хар-р і

встановлюються різними методами. На основі цього може бути

розрахований цикл (тривалість) кожного етапу тех.-ї

підготовки вир-ва у календарних днях: Тц = (т

* к

)/(Ч

зм

* к

в.н.

), де т

– труд-ть стадії; Ч

– чис-ть роб-в; Т

зм

–

тривалість зміни, к

в.н.

– коеф-т викон-ня норм; к

– коеф-т, який

враховує додатковий час; к

– коеф-т переведення роб-х днів у

календарні. Якщо величина Тц задана, то визначається за цією

формулою кіл-ть виконавців. Після цього розробляються

основний плановий документ – генеральний план-графік тех.-ї

підготовки вир-ва нового виробу. Основою розрахунку екон-ї

ефек-ті і доцільності провадження нової прод-ї слугують

зваження вигідності того чи іншого проекту за умови

обмеженості капіталу та забезпечення найбільших прибутків за

можливості реал-ї кількох варіантів інвестицій. Якщо кап-ні

витрати здійснюються протягом кількох років, то проводять

розрахунок впливу неодночасності кап-х витрат на їхню

ефективність. Їз цією метою інвестиції більш пізніх років

приводять до одного розрахункового року за доп-ю коеф-та

дисконтування: α=1/(1+е

/100)

tp-t

, де е

- дисконтна ставка, %;

tp – розрахунковий рік; t – к-ть років до (після)

розрахункового.

41. Формування планів оновлення продукції. Їх склад і

завдання.

При план-ні під-вом розробки нових товарів необхідно,

насамперед, зясувати, на якій стадії ЖЦ знаходяться його

аналоги на ринку. Для того, щоб досягти стабільності в

продажах, розробку нового товару слід починати, коли

попередній вже вступає в стадію зрілості. У протилужномі

випадку будуть безповоротно втрачені час і конкур-сть.

Випуску оновленої прод-ї передує великий комплекс робіт –

підготовка вир-ва. У сучасних умовах створ-ня принципово

нової прод-ї повинно базуватись на викор-ні маркетингових

досліджень, відкриттів та винаходів. За складом і завданням

планових робіт виділяють такі їх види: науково-дослідні,

конструкторські та технологічні, організаційно-планові,

роботи мат-тех-го, екон-го та соц-псих-го хар-ру. Завдання

плану оновлення прод-ї: 1)за без-ня потреб у новій прод-ї;

2)створення прод-ї високого тех.-го рівня та якості, конкур-ної

на внутрішньому та зовнішньому ринках; 3)скорочення

термінів розробки та освоєння вир-ва нової прод-ї;

4)забезпечення стабільності показників якості прод-ї та

ефективної її експлуатації; 5)забез-ня та підвищення конкур-

сті під-ва; 6)завоювання прихильності споживачів та створення

позитивного іміджу. План оновлення прод-ї склад-ся на основі

стратегічного плану і містить такі розділи: 1)якісні та

структурні зміни „портфеля” про-ї; 2)екон-на ефек0ть вир-ва

оновленої прод-ї; 3)норми і нормативи; 4)вир-во та реалізація

прод-ї; 5)мат-тех-не забезпечення вир-ва; 6)персонал і оплата

праці; 7)витрати вир-ва нової прод-ї, прибутки, рентабельність.

40. Основні умови прибутковості підприємства.

Умови прибутковості підприємства залежать від: ринкових цін

на продукцію; обсягу виробництва і реалізації; витрат на

виробництво. При аналізі залежності витрат і прибутку від

обсягів виробництва і реалізації визначається: 1) область

беззбитковості; 2) обсяг виробництва при якому підприємство

одержує мах прибуток; 3) межа збитковості підприємства, при

якій знижується граничний прибуток підприємства, тобто

коли: MR – MC = 0 (MR – граничний дохід; MC –

граничні витрати). 1) Область беззбитковості (графік).

Формула: Nбеззбитк. = Постійні витрати /Ці – Змінні

витрати; 2) обсяг виробництва при якому підприємство

одержує мах прибуток (графік). Формула: Пмакс. = РП – ТС.

3) межа збитковості підприємства (графік). Формула: MR –

MC = 0.

39.Планування прибутку на підприємстві.

При плануванні прибутку враховуються макро- і

мікроекономічні зміни, а також зміни внутрішніх умов

діяльності підприємства. Розрізняють такі стадії планування:

пасивну (враховує зміни, як зовнішні, так і внутрішні); активну

(полягає у пошуку резервів, використання яких збільшує

прибуток). Існує 2 методи планування прибутку: 1. Прямий.

Розрахунок прибутку від звичайної діяльності (до

оподаткування): Пзв = ∑Пі*Nі де: Пзв, до опод. – прибуток від

звичайної діяльності, до оподаткування; n – кількість

найменувань продукції; П – прибуток на і-й виріб; N –

кількість і-тих виробів встановлених у виробничій програмі.

Цей метод використовується на підприємствах

крупносерійного та масового типів виробництва, де є

калькуляція собівартості конкретних виробів. Ці – Сі = Пі де:

Ці – оптова ціна; Сі – повна собівартість. 2. Аналітичний. Цей

метод використовується при плануванні прибутку на

підприємствах з великою номенклатурою, де відсутні планові

калькуляції собівартості всіх видів па початок планового

періоду. Послідовність планування прибутку з використанням

цього методу наступний: а) визначається базовий рівень

рентабельності по відношенню до собівартості реалізованої

продукції: Рент. = (Приб./Ср.П.)*100% де: Приб. – прибуток

підприємства; Ср.п – собівартість реалізованої продукції; б)

визначається прибуток від планового обсягу реалізованої

продукції; в) визначаються зміни прибутку в плановому році

під впливом ряду факторів (зменшення собівартості; зміни

асортименту); г) визначається плановий прибуток на плановий

період. Цей метод використовується на підприємствах

серійного і одиничного типів виробництва.

38. Планування потреб підприємства в капіталі і грошових

коштах.

Необхідність потреби в основному і оборотному капіталі

виникає у зв’язку з тим, що не співпадають терміни вкладання

коштів і одержання доходів. Потреба в основному капіталі

визначається при створенні, або реконструкції (розширенні).

Розрахунок потреби виконується після планування інвестицій і

визначення їх ефективності. Потреба в основному капіталі

визначається шляхом складання цін елементів основного

капіталу, які підприємство придбає в плановому періоді – це:

вартість землі; будівництво і монтажні роботи; машини і

устаткування; оплата інженерної праці. Потреба в оборотному

капіталі визначається під впливом ряду факторів: умов

реалізації; закупки матеріалів; створення запасів та ін; Крім

цього на підприємствах розраховується потреба у грошових

коштах. Існують наступні методи розрахунку потреби в

грошових коштах: метод врахування оборотності грошей;

метод балансу одержання грошей і виплат. 1) Метод

врахування оборотності грошей розраховується в свою чергу

в два кроки: а) визначається оборотність грошей (360 днів

ділиться на кількість днів між купівлею сировини та

одержання виручки від продажу продукції виготовленої з цієї

сировини; б) визначається мінімальна кількість грошей (річні

витрати грошової маси поділені на оборотність грошей). 2)

Метод балансу одержання грошей і виплат (складаємо баланс

одержання грошей виплат, що містять такі статті: сума

надходжень, сума виплат, чисті грошові надходження,

залишок на початок і на кінець року, резерв).

37.Задачі і зміст фінансового планування.

Головна задача фінансового планування – забезпечити

нормальний фінансовий стан підприємства – тобто

відповідність між доходами та витратами підприємства.

Фінансове планування - це процес визначення фінансових

ресурсів, необхідних для здійснення виробничо –

господарської діяльності, і встановлення засобів фінансування.

Визначення потреби в фінансових ресурсах в процесі

планування відбувається шляхом співставлення очікуваних

платежів і одержаних грошей. Фінансування - це одержання

необхідних коштів для покриття потреби в основному і

оборотному капіталі і грошових коштах. Джерела

фінансування (засоби): Власні – вклад власників

підприємства і відрахування від прибутку, тобто це активи

підприємства мінус сума заборгованості. Запозичені – це

кредити, які оформлені в фінансових документах, з вказівкою

умов погашення і виплати % за користування кредитом.

Існують такі кредитні інститути: банки; іпотечний кредит

(під заставу нерухомості); лізінг. Основними завданнями

фінансового планування є: забезпечення виробничої та

інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка

раціональності його використання; виявлення та мобілізація

резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення

використання матеріальних, грошових, трудових ресурсів.

36.Методика розрахунку калькуляційних статей прямих

витрат.

СКЛАД СТАТЕЙ КАЛЬКУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ СВ

ПРОДУКЦІЇІЇ(РОБІТ, ПОСЛУГ)

1. Прямі матеріальні витрати. Вартість сировини та

основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної

продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих

виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути

безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

2. Прямі витрати на оплату праці. Заробітна плата та інші

виплати робітникам, зайнятих у виробництві продукції,

виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути

безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

3. Інші прямі витрати. Включаються всі інші виробничі

витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до

конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні

заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв,

амортизації, витрати від браку, які становлять вартість

остаточно забракованої продукції(виробів, напівфабрикатів)

тощо.

4. Загально виробничі витрати 1.Витрати на управління

виробництвом(оплата праці апарату управління цехами,

дільницями тощо). 2.Аморитзація ОЗ загально

виробничого(цехового, дільничого, лінійного) призначення.

3.Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт ОЗ.

4.Витрати на опалення, освітлення, водопостачання,

водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

5.Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону

навколишнього середовища. 6. Інші витрати

35.Планування собівартості реалізованої продукції.

. Складання планових калькуляцій собівартості, виробів і

товарної продукції.

Калькуляція собівартості – розрахунок витрат на

виробництво і реалізацію одиниці продукції. Методи

калькулювання: 1. Загальний - калькуляції складаються по

всім статтям витрат. 2. Величини покриття. Величина

покриття – це та частина виручки від реалізації виробів, яку

підприємство використовує на: а) покриття змінних витрат,

якщо ціна = середнім змінним витратам. б) на

покриття змінних

і частини

постійних, а

також на

покриття частини

відрахувань в

прибуток, якщо

ціна близька, або

перевищує

загальні середні

витрати.

Розрахунок цим

методом

калькуляції

собівартості

виробів

використовується

для орієнтації

підприємства на

ринку, де

постійно

змінюються ціни.

Калькуляція

Собівартості

виробів.

Статті Метод розрахунку

1) Сировина і матеріали

2) Пряма виробнича з/п

(по розцінкам)

3) Доплати і допоміжна

1) По нормам, які розробляє технолог

підприємства (паливо, енергія – енергетик).

2) По розцінкам і тарифам, що

розробляються у відділі праці і з/п.

3)У % від прямої з/п ст.2)

4)У % від (ст.2 + ст. 3)

з/п основних робітників

4) Відрахування на

соціальні потреби

5) Витрати на

підготовку та освоєння

нового виробництва

6) Витрати на

утримання і експлуатацію

устаткування

7) Загально цехові

витрати

8) Витрати на знос

спеціального інструменту

9) Витрати від браку

10) Інші виробничі

витрати

5) У % від  ст. 2

6) У % від  ст. 2, або за допомогою методу

машинно-коефіцієнтів

7) У % від ст.2, або від (ст.2 + ст.6)

8) У % від  ст.2

9) У % від  (ст. 2 + … + ст.8)

10) У % від  (ст.1 + … + ст.9)

11) Виробнича

собівартість виробу

12) Адміністративні

витрати

13) Витрати на збут

11) У % від  ( ст.1 + … + ст. 10)

12) у % від  ст.11

13) У % від  ст.11

Всього планова

собівартість виробу

 (ст.11+ст. 12+ст. 13)

Калькуляції необхідні: для визначення оптових цін існує

формула: Ці = Сі+Пі, а для визначення рентабельності: Ренті

= (Пі/Сі)*100, де: Сі – повна собівартість і-го виробу. Точність

розробки калькуляції залежить від типу виробництва: 1) В

масовому та крупносерійному – розрахунки ведуться по

нормативам на кожну деталь, а потім сумуються; 2) В

одиничному та дрібносерійному – менш точно, відразу на весь

виріб, при цьому використовуються такі способи калькуляції:

а)собівартість нового виробу; б) собівартість нового виробу

визначається по формулам встановленим парної кореляції, або

множинної кореляції. Завершуючим етапом цієї стадії

планування є складання зведеної калькуляції товарної

продукції: Собівартість ТП = Сума Сі*Ni. Допускаються

відхилення 0,5 – 1% за рахунок округлення.