Шпори з Господарського Процесуального Права України

Подождите немного. Документ загружается.

1. Предмет і метод господарського

процесуального права.

2. Судові процедури банкрутства, що

застосовуються до боржника.

3. Порядок подання, перегляду касаційної скарги,

касаційного подання Генерального прокурора на

постанову Вищого господарського суду України.

4. Джерела господарського процесуального

права.

5. Ухвала суду і її зміст.

6. Врегулювання розбіжностей, що виникають

при укладанні, зміні та розірванні господарських

договорів.

7. Система господарських судів в Україні, їх

завдання і принцип діяльності.

8. Оскарження дій чи бездіяльності органів

Державної виконавчої служби.

9. Поняття і види строків в господарському

процесі.

10. Принципи організації та діяльності

господарського суду.

11. Поняття та значення перегляду рішень, ухвал,

постанов у касаційному порядку.

12. Зупинення процесуальних строків.

Відновлення та продовження процесуальних

строків.

13. Поняття, роль та завдання третейського суду.

14. Повернення апеляційної скарги (подання).

15. Право на позов. Поняття та елементи позову.

Форма і зміст позовної заяви.

16. Поняття, склад та класифікація учасників

господарського процесу.

17. Визнання та виконання рішень іноземних

судових органів, що вирішують господарські

спори.

18. Об’єднання позовних вимог. Подання

зустрічного позову.

19. Склад місцевого господарського суду. Строки

вирішення спору.

20. Розподіл і відшкодування судових витрат.

21. Залишення позову без розгляду. Припинення

провадження у справі.

22. Представництво в господарському процесі.

23. Перегляд рішення, постанови господарського

суду за ново виявленими обставинами.

24. Забезпечення позову.

25. Сторони в господарському процесі, їх права і

обов’язки.

26. Загальні положення порядку досудового

врегулювання господарських спорів.

27. Порядок призначення і проведення судової

експертизи.

28. Права господарського суду при прийнятті

рішення.

29. Порядок подання позову. Ціна позову. Відзив

на позовну заяву.

30. Процесуальні особливості процедури

банкрутства.

31. Підстави та порядок порушення провадження

у справах про банкрутство.

32. Звільнення від сплати державного мита.

Повернення держмита.

33. Прийняття позовної заяви. Порушення

провадження по справі.

34. Процесуальне положення судді

господарського суду.

35. Поняття і види доказів в господарському

процесі.

36. Відвід суддів.

37. Підсудність господарських справ.

38. Підстави перегляду рішень, ухвал, постанов у

касаційному порядку.

39. Строк та порядок провадження у справах про

банкрутство.

40. Господарський суд у системі органів судової

влади.

41. Поняття та склад судових витрат.

42. Строк подання, форма і зміст апеляційної

скарги (подання прокурора).

43. Правовий статус судді господарського суду.

44. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна

способу та порядку виконання рішення, ухвали,

постанови.

45. Відмова позивача від позову, мирова угода.

46. Історія господарських судових органів.

47. Сторони та інші учасники процедури

банкрутства.

48. Порядок пред’явлення та розгляду претензій.

49. Форма та зміст рішення господарського суду

першої інстанції.

50. Державне мито та порядок його сплати.

51. Повернення позовної заяви.

52. Поняття підвідомчості господарських справ.

53. Підстави звільнення від доказування.

54. Повноваження касаційної інстанції.

55. Види третейських судів та їх повноваження.

56. Закінчення процесуальних строків.

57. Наказ господарського суду, порядок його

оформлення та виконання.

58. Порядок розгляду господарських спорів.

59. Подання та розгляд скарги сторони і подання

прокурора на перегляд рішень, ухвал, постанов у

касаційному порядку.

60. Витрати, пов’язані з розглядом справи.

61. Підстави для зміни або скасування рішення,

ухвали місцевого господарського суду

Апеляційним судом.

62. Порядок, строк подання, форма і зміст

касаційної скарги (подання).

63. Повідомлення заявника про результати

розгляду претензії.

64. Повноваження апеляційної інстанції.

65. Межі перегляду та строк розгляду касаційної

скарги (подання).

66. Оцінка доказів в господарському суді.

67. Процесуальні особливості процедури

банкрутства.

68. Прийняття позовної заяви. Порушення

провадження по справі.

69. Право на звернення до господарського суду.

70. Мова судочинства.

71. Рівність перед законом і судом.

72. Гласність розгляду справ.

73. Підстави звільнення від доказування.

74. Призначення і проведення судової

експертизи.

75. Залучення до участі у справі іншого

відповідача. Заміна неналежного відповідача.

76. Представники сторін і третіх осіб.

77. Дії судді по підготовці справи до розгляду.

78. Склад судових витрат.

79. Державне мито.

80. Розподіл господарських витрат.

81. Процесуальні права іноземних підприємств і

організацій.

82. Судовий імунітет.

83. Постанова касаційної інстанції.

84. Обов’язковість вказівок, що містяться у

постанові касаційної інстанції.

85. Касаційні скарги на ухвали господарських

судів.

86. Відмова від касаційної скарги (подання).

87. Обов’язковість виконання судових рішень.

88. Поворот виконання рішення, постанови.

89. Строк вирішення спору.

90. Відкладення розгляду справи, перерва в

засіданні.

91. Залишення позову без розгляду.

92. Розсилання рішень та ухвал.

93. Оголошення рішення та набрання ним

законної сили.

94. Роз’яснення і виправлення рішення, ухвали.

95. Встановлення та обчислення процесуальних

строків.

96. Ціна позову.

97. Документи, що додаються до позовної заяви.

98. Подання зустрічного позову.

99. Відвід судді.

1. Предмет і метод господарського

процесуального права.

Господарське процесуальне право — система

правових норм, які регулюють діяльність

господарського суду та інших зацікавлених осіб,

пов’язану зі здійснення правосуддя по справах

компетенції господарського суду.

BB Господарське процесуальне право належить до

системи процесуальних галузей права (поряд із

цивільним процесуальним, кримінальним

процесуальним та іншими процесуальними

галузями) та за своїми змістовними

характеристиками відноситься до галузей права

публічно-правового характеру. Наявність

процесуальних відносин зумовлена необхідністю

в упорядкуванні діяльності органів судової влади.

BB Предметом певної галузі є ті відносини, які

регулюють норми цієї галузі. Предметом

господарського процесуального права є юридичні

процесуальні дії суду і зацікавлених осіб при

здійсненні правосуддя по справах, підвідомчих

господарським судам.

BB Методом правового регулювання визначають

сукупність юридичних способів і прийомів

впливу на відносини, які є предметом даної галузі

права. Основним методом господарського

процесуального права є імперативний (владних

приписів) за наявності диспозитивних (дозволу)

елементів. Такі сполучення пояснюються тим,

що, з одного боку, господарський процес є

владною діяльністю господарського суду по

застосуванню норм матеріального і

процесуального права, що припускає владний

початок у механізмі господарського

регулювання, з іншого — формою примусового

здійснення суб’єктивних прав в основному в тих

галузях права, які будуються на рівності,

диспозитивності їх суб’єктів.

2. Судові процедури банкрутства, що

застосовуються до боржника.

Згідно зі статтею 4 “...до боржника можуть

застосовуватися такі судові процедури

банкрутства: розпорядження майном

боржника; мирова угода, санація (відновлення

платоспроможності); ліквідація банкрута”.

Процедура розпорядження майном боржника

визначається як “... система заходів щодо нагляду

й контролю за управлінням та розпорядженням

майном боржника, з метою забезпечення

збереження та ефективного використання

майнових активів боржника та проведення

аналізу його фінансового становища” (ст.B1).

Безпосередньо процедуру розпорядження майном

боржника здійснює арбітражний керуючий, який

призначається судом.

BB “...З метою забезпечення майнових інтересів

кредиторів в ухвалі господарського суду про

порушення провадження у справі про

банкрутство або в ухвалі, прийнятій на

підготовчому засіданні, вказується про введення

процедури розпорядження майном боржника і

призначається розпорядник майна...” (ст. 13).

BB Санація визначається як “...система заходів,

що здійснюються під час провадження у справі

про банкрутство з метою запобігання визнання

боржника банкрутом та його ліквідації,

спрямована на оздоровлення фінансово-

господарського становища боржника, а також

задоволення в повному обсязі або частково вимог

кредиторів шляхом кредитування,

реструктуризації підприємства, боргів і капіталу

та (або) зміну організаційно-правової та

виробничої структури боржника” (ст.B1).

BB Безпосередньо процедуру санації здійснює

арбітражний керуючий, призначений судом, за

планом санації, схваленим комітетом кредиторів і

затвердженим господарським судом.

BB З дня винесення ухвали про санацію боржника

припиняються повноваження керівника боржника

(за винятком, коли він сам і призначається

керуючим санацією); припиняються

повноваження органів управління боржника, які

протягом трьох днів зобов’язані забезпечити

передачу керуючому санацією бухгалтерської та

іншої документації боржника, печаток і штампів,

матеріальних та інших цінностей; арешт на майно

боржника та інші обмеження дій боржника щодо

розпорядження його майном можуть бути

накладені лише в межах процедури санації.

BBB За результатами виконання плану відновлення

платоспроможності боржника складається і

подається на розгляд зборів кредиторів звіт

керуючого санацією. Звіт має містити “...баланс

боржника на останню звітну дату; рахунок

прибутків і збитків боржника; відомості про

наявність у боржника грошових коштів, які

можуть бути спрямовані на задоволення вимог

кредиторів; відомості про дебіторську

заборгованість боржника на дату подання звіту та

про нереалізовані права вимоги боржника; інші

відомості про можливості погашення

кредиторської заборгованості, що залишилася”

(ст.B21). До звіту керуючого санацією додається

реєстр вимог кредиторів.

BB Одночасно зі звітом керуючий санацією

вносить на збори кредиторів одну з пропозицій:

про прийняття рішення про припинення

процедури санації у зв’язку з відновленням

платоспроможності боржника; про укладення

мирової угоди; про звернення до господарського

суду з клопотанням про продовження процедури

санації; про звернення до господарського суду з

клопотанням про визнання боржника банкрутом і

відкриття ліквідаційної процедури.

BB Стаття 1 Закону “Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання

його банкрутом” не містить визначення

ліквідаційної процедури, але, виходячи із змісту

закону, ліквідаційну процедуру можна визначити

як систему заходів, що здійснюються під час

провадження у справі про банкрутство після

визнання боржника банкрутом з метою

задоволення в повному обсязі або частково вимог

кредиторів шляхом продажу майна банкрута.

BB Ліквідаційна процедура відкривається з дня

винесення господарським судом постанови про

визнання боржника банкрутом. З дня винесення

цієї постанови підприємницька діяльність

банкрута завершується закінченням

технологічного циклу з виготовлення продукції у

разі можливості її продажу; строк виконання всіх

грошових зобов’язань банкрута вважається

таким, що настав; припиняється нарахування

неустойки (штрафу, пені), процентів та інших

економічних санкцій по всіх видах

заборгованості банкрута; відомості про фінансове

становище банкрута перестають бути

конфіденційними чи становити комерційну

таємницю; укладення угод, пов’язаних із

відчуженням майна банкрута чи передачею його

майна третім особам, допускається в порядку,

передбаченому для здійснення ліквідаційної

процедури; скасовується арешт, накладений на

майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші

обмеження щодо розпорядження майном

банкрута; накладення нових арештів або інших

обмежень щодо розпорядження майном банкрута

не допускається; вимоги за зобов’язаннями

банкрута, що виникли під час проведення

процедури банкрутства, можуть пред’являтися

тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов’язань банкрута здійснюється в

порядку проведення ліквідаційної процедури

(ст.B23).

BB Згідно із ст.B35 “під мировою угодою у справі

про банкрутство розуміється домовленість між

боржником і кредиторами стосовно відстрочки та

(або) розстрочки, а також прощення (списання)

кредиторами боргів боржника, яка оформляється

угодою сторін”. Рішення про укладення мирової

угоди від імені кредиторів приймає комітет

кредиторів більшістю голосів його членів.

Мирову угоду від імені кредиторів підписує

голова комітету кредиторів. Рішення про

укладення мирової угоди від імені боржника

приймає керівник боржника чи господарський

керуючий, який її й підписує.

BB Про затвердження умов мирової угоди або про

відмову у її затвердженні господарським судом

виноситься ухвала. Затвердження умов мирової

угоди є підставою для припинення провадження

у справі про банкрутство і початку проведення

розрахунків боржника з кредиторами. Особливу

увагу варто звернути на те, що у разі

невиконання мирової угоди кредитори можуть у

порядку позовного провадження пред’явити свої

вимоги до боржника, але тільки в обсязі,

встановленому мировою угодою. Навіть у разі

порушення провадження у новій справі про

банкрутство боржника обсяг їхніх вимог до

боржника має відповідати умовам мирової угоди.

3. Порядок подання, перегляду касаційної

скарги, касаційного подання Генерального

прокурора на постанову Вищого

господарського суду України.

Стаття 111-16. Порядок подання касаційної

скарги та внесення касаційного подання на

постанову чи ухвалу Вищого господарського

суду України

Касаційна скарга, касаційне подання

Генерального прокурора України на постанову чи

ухвалу Вищого господарського суду України

можуть бути подані не пізніше одного місяця з

дня її прийняття.

У разі виникнення підстав для оскарження

постанови чи ухвали Вищого господарського

суду України після закінчення зазначеного

строку Верховний Суд України зобов'язаний

прийняти касаційну скаргу (подання) до свого

провадження.

Касаційна скарга, касаційне подання

Генерального прокурора України на постанову чи

ухвалу Вищого господарського суду України

подаються до Верховного Суду України через

Вищий господарський суд України.

Вищий господарський суд України надсилає

касаційну скаргу (подання) разом із справою до

Верховного Суду України у десятиденний строк з

дня надходження скарги (подання).

Стаття 111-17. Порядок перегляду у

касаційному порядку постанов чи ухвал

Вищого господарського суду України

Питання про порушення провадження з

перегляду Верховним Судом України постанови

чи ухвали Вищого господарського суду України

вирішується позитивно при згоді хоча б одного

судді на засіданні колегії у складі трьох суддів

Судової палати у господарських справах і

розглядається протягом місяця з дня

надходження касаційної скарги чи касаційного

подання.

Постанова чи ухвала Вищого господарського

суду України переглядається на засіданні суддів

Судової палати у господарських справах

Верховного Суду України.

Постанови чи ухвали Вищого господарського

суду України переглядаються у касаційному

порядку за правилами розгляду справи у

господарському суді першої інстанції, за

винятком процесуальних дій, пов'язаних із

встановленням обставин справи та їх

доказуванням.

4. Джерела господарського процесуального

права.

Джерелом господарського процесуального права

є нормативно-правові акти, які вміщують правові

норми, що регулюють господарське судочинство.

Первісним джерелом господарського

процесуального права як і системи права, взагалі,

є Конституція України. Конституційні норми,

зокрема, визначають стан суду як органу, що

здійснює правосуддя, правовий стан судді;

закони України — про організацію та діяльність

судової влади, зокрема “Про судоустрій

України”, “Про статус суддів” та ін.

Господарське процесуальне право має

виокремлені джерела, які містять норми

організації, що закріплюють систему судів,

процесуальні норми, спеціальні процесуальні

норми, які містяться в законах матеріально-

правового характеру. В першу чергу, це Закони

України “Про господарські суди”, “Про

відновлення платоспроможності боржника або

визнання його банкрутом”. Господарське

процесуальне право — право кодифіковане,

таким нормативним правовим актом є

Господарський процесуальний кодекс України.

BB Закон України “Про судоустрій України” і

Господарський процесуальний кодекс України

становлять основу господарського

процесуального законодавства. Закон визначає

завдання господарських судів, принципи

створення й діяльності, структуру і систему

господарських судів та інші питання. Норми

Господарського процесуального кодексу

визначають принципи господарського

судочинства, склад господарського суду,

підвідомчість і підсудність спорів, порядок

подання позову, доказування, вирішення спорів,

перегляд рішень господарського суду, виконання

судових рішень та інші питання, пов’язані з

діяльністю господарського суду.

BB Правові норми, які стосуються господарського

судочинства, містять також інші законодавчі

акти: Цивільний кодекс України, Закони України

“Про власність”, “Про підприємництво” та ін.

BB Джерелом господарського процесуального

права є також підзаконні нормативно-правові

акти, які містять норми з питань, що стосуються

господарського процесу. Такими можуть бути

укази і розпорядження Президента України,

постанови і розпорядження Кабінету Міністрів

України, акті інших державних органів та органів

місцевого самоврядування. До джерел

господарського процесуального права треба

віднести й міжнародні угоди України.

5. Ухвала суду і її зміст.

Ухвали господарського суду — це судові

господарські акти, які приймає господарський

суд, що не вирішують спір сторін по суті — на

відміну від рішення. Ухвали господарського суду

вирішують певні питання, які виникають у

процесі розгляду справи, її виникнення, руху й

припинення.

BB Ухвали господарського суду відрізняються за

своїм характером і наслідками.

BB За правовими наслідками відрізняються ухвали,

які виносяться в процесі розгляду справи, що

забезпечують розвиток господарського процесу,

та ухвали, якими закінчується розгляд спору без

винесення рішення по суті. Останні — ухвали

про припинення провадження по справі й

залишення позову без розгляду (ст.ст.B80, 81

ГПК). З прийняттям цих ухвал господарський

процес припиняється без розгляду справи по суті.

Це і є форма закінчення справи без розгляду.

BB Ухвали господарського суду за їх змістом

також розділяються на види. Відмінність

зазначених ухвал від усіх інших полягає в тому,

що вони припиняють можливість подальшого

руху справи, є єдиними ухвалами, які виносяться

по справі, що мають значення судового рішення.

BB Підготовчі ухвали приймаються до розгляду

справи по суті й вирішення її у судовому

засіданні. Цими ухвалами вирішуються окремі

питання процесуального характеру, які

виникають при порушенні справи, поданні

позову та підготовці матеріалів справи до

судового розгляду — відмова у прийнятті

позовної заяви (ст.B62 ГПК), прийняття позовної

заяви (ст.B64 ГПК) тощо.

BB При підготовці справи до судового розгляду

багаточисельні дії судді можуть бути реалізовані

у вигляді низки ухвал про залучення до участі у

процесі третіх осіб, витребування доказів,

залучення іншого відповідача та інше.

BB У стадії вирішення справи по суті

господарський суд приймає ухвали, які сприяють

винесенню законного й обґрунтованого рішення,

спрямовані на захист прав і законних інтересів

сторін і допомагають ходу процесу і його руху.

Це ухвали про відкладення розгляду справи

(ст.B77 ГПК) і про зупинення провадження у

справі (ст.B79 ГПК).

BB Є ухвали, які виносяться вже після розгляду

справи по суті. Зокрема, ухвала про виправлення

судового рішення (ст.B89 ГПК). Є ухвали, які

спрямовані на забезпечення виконання рішення

суду, — це ухвали з питань забезпечення позову

(ст.B67 ГПК).

BB У стадії виконання рішення господарський суд

приймає ухвали про видачу дубліката наказу

(ст.B120 ГПК), про відстрочку або розстрочку

виконання, зміну способу та порядку виконання

рішення (ст.B121 ГПК) та інші.

BB В ухвалі вказуються питання, по якому вона

виноситься, мотиви, за якими суд дійшов своїх

висновків, та висновок з питання, яке

розглядалось.

BB Зміст ухвали аналогічний змісту рішення, вона

також складається зі вступної, описової,

мотивувальної і резолютивної частин. Згідно зі

ст.B86 ГПК ухвала має містити:

—Bнайменування господарського суду, номер

справи і дату винесення ухвали, найменування

сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвище

судді (суддів), представників сторін, прокурора,

інших осіб, які брали участь у засіданні (із

зазначенням їхніх посад);

—Bстислий виклад суті спору або зміст питання, з

якого виноситься ухвала;

—Bмотиви винесення ухвали з посиланням на

законодавство;

—Bвисновок з розглянутого питання;

—Bвказівку на дії, що їх повинні вчинити

сторони, інші підприємства, організації, державні

та інші органи та їх посадові особи у строки,

визначені господарським судом.

BB Ухвали розсилаються сторонам, прокурору,

який брав участь у господарському процесі,

третім особам у п’ятиденний строк після їх

прийняття.

BB Прийняття додаткової ухвали, роз’яснення і

виправлення ухвали передбачено ст.B88, 89 ГПК.

BB Діюче законодавство передбачає ще один вид

ухвали — окрема (ст. 90 ГПК). Якщо при

вирішенні господарського спору виявляється

порушення законності або мають місце недоліки

в діяльності підприємства, установи, організації,

державного чи іншого органу, господарський суд

виносить окрему ухвалу. Окрема ухвала

надсилається відповідним підприємствам,

установам, організаціям, державним та іншим

органам. Окрема ухвала може бути оскаржена у

встановленому порядку, обумовленому в

Господарському процесуальному кодексі

України.

6. Врегулювання розбіжностей, що виникають

при укладанні, зміні та розірванні

господарських договорів.(+)

26. Загальні положення порядку досудового

врегулювання господарських спорів.

Стаття 6 Цивільного кодексу України передбачає,

що до пред’явлення позову, який випливає з

відносин між організаціями, обов’язковим є

пред’явлення претензії. Тобто спір може бути

переданий до господарського суду лише після

того, як контрагенту була пред’явлена претензія,

яку він відхилив або не дав на неї відповіді в

термін, передбачений діючим законодавством.

BB Порядок досудового врегулювання спорів

визначається Господарським процесуальним

кодексом України, та коли для деяких

конкретних видів господарських відносин

встановлено чинним, наприклад транспортним,

законодавством України інший порядок

досудового врегулювання, то застосовується цей

спеціальний порядок.

BB Але, не зважаючи на те, що порядок досудового

врегулювання спору встановлено нормами

Господарського процесуального кодексу,

подання претензії — це досудовий добровільний

порядок врегулювання спору, і він не є стадією

господарського процесу. На цьому етапі

господарський суд не втручається у відносини

між сторонами (хоча без застосування

досудового врегулювання у передбачених

випадках неможливо і звернення до

господарського суду). Тому, вважаємо, що

правові норми, які регулюють відносини

досудового врегулювання, не повинні міститися в

Господарському процесуальному кодексі

України. Для правового закріплення таких норм

доречно застосовувати підзаконні акти.

BB Вимоги щодо досудового врегулювання спору

не носять абсолютного характеру. Відповідно до

ст.B5 ГПК сторони застосовують заходи

досудового врегулювання господарського спору

у випадках, передбачених Господарським

процесуальним кодексом України, по спорах, що

виникають з договору перевезення, договору про

надання послуг зв’язку та договору, заснованому

на державному замовленні, а також за

домовленістю між собою, якщо це обумовлено

договором.

BB Вимоги щодо досудового врегулювання спорів

не поширюються на спори про визнання

договорів недійсними, спори про визнання

недійсними актів державних та інших органів

підприємств та організацій, які не відповідають

законодавству і порушують права та охоронювані

законом інтереси підприємств та організацій,

спори про стягнення заборгованості за

опротестованими векселями, спори про стягнення

штрафів Національним банком України з банків

та інших фінансово-кредитних установ, а також

спори про звернення стягнення на заставлене

майно. Справи порушуються господарським

судом незалежно від ужиття заходів досудового

врегулювання за позовною заявою прокурора чи

його заступника, Рахункової палати,

Антимонопольного комітету України та його

територіальних відділень.

BB Стаття 6 ГПК передбачає, що підприємства,

установи, організації, інші юридичні особи,

громадяни — суб’єкти підприємницької

діяльності, що порушили майнові права і законні

інтереси інших підприємств та організацій,

зобов’язані поновити їх, не чекаючи

пред’явлення претензії. Далі ця стаття закріплює

положення, що підприємства та організації, чиї

права та законні інтереси порушено, з метою

безпосереднього врегулювання спору з

порушником цих прав та інтересів звертаються до

нього з письмовою претензією.

BB Отже, згідно зі ст.B6 ГПК досудове

врегулювання спорів здійснюється шляхом

звернення з письмовою претензією, яка

надсилається рекомендованим або цінним листом

чи вручається під розписку. Слід пам’ятати, що в

будь-якому разі необхідно залишати докази

подання претензії. Таким доказом має бути копія

претензії та документ, що підтверджує

надсилання претензії іншої сторони, поштова

квитанція, копія списку за формою,

встановленою поштовими правилами, або

виписка з нього, посилання на номер та дату

поштової квитанції. Коли претензія здається під

розписку, то особа, яка її приймає, повинна мати

на це повноваження і написати на другому

примірнику розписку (вказавши посаду і

прізвище) про прийняття претензії, вказати дату

її прийняття і поставити печатку організації.

Якщо документ, який підтверджує надсилання

претензії, не доданий до позовної заяви, така

позовна заява підлягає поверненню на підставі п.

7 ст. 63 ГПК, як не подано доказів ужиття заходів

досудового врегулювання спору.

BB Господарський процесуальний кодекс України

не встановлює строку звернення з претензією до

порушника майнових прав і законних інтересів

господарюючих суб’єктів, але претензія повинна

бути пред’явлена в межах позовної давності з

урахуванням часу, наданого законом на розгляд

претензії і надання відповіді на неї. Строки

подання претензії в певних галузях

(транспортних, зв’язку та ін.) мають свої,

встановлені відповідним законодавством, строки.

7. Система господарських судів в Україні, їх

завдання і принцип діяльності.(+)

10. Принципи організації та діяльності

господарського суду.(+)

40. Господарський суд у системі органів

судової влади.

Відповідно до Конституції України та Закону

України "Про господарські суди" правосуддя у

господарських відносинах здійснюється

господарським судом1.

Особливості статусу господарського суду

визначаються тим, що він є незалежним органом

у вирішенні всіх господарських спорів, які

виникають між юридичними особами,

державними та іншими органами, а також у

розгляді спорів про банкрутство (ст. З Закону

України "Про господарські суди").

Завданням господарських судів є:

захист прав та охоронюваних законом інтересів

учасників господарських правовідносин;

сприяння зміцненню законності у сфері

господарських відносин;

внесення пропозицій, спрямованих на

вдосконалення правового регулювання

господарської діяльності.

Господарські суди входять в систему судів

загальної юрисдикції як спеціалізовані і

становлять єдину триланкову систему судів:

- місцеві господарські суди;

- апеляційні господарські суди;

- Вищий господарський суд України.

Господарські суди, в яких працює 427 суддів,

сприяють зміцненню законності і протидіють

проявам злочинності в економічній сфері. З цією

метою постійно направляються окремі ухвали на

адресу керівників підприємств, установ і

організацій, в діяльності яких виявлено недоліки,

а також повідомлення до органів прокуратури та

внутрішніх справ. Щороку майже на 50% збіль-

шується кількість звернень суб'єктів

господарювання за захистом своїх порушених

прав та інтересів1.

Діяльність господарських судів базується на

принципах:

- законності;

- незалежності, у тому числі й від органів

законодавчої та виконавчої влади, і підкорення

лише законові;

- рівності усіх учасників процесу перед законом і

господарським судом;

- гласності та відкритого розгляду справ, за

винятком випадків, коли це суперечить інтересам

охорони державної та комерційної таємниці або

за наявності обгрунтованих заперечень однієї із

сторін;

обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов

господарського суду;

- змагальності сторін та свободи у наданні ними

господарському суду своїх доказів та у доведенні

перед судом їх переконливості;

- повного фіксування судового процесу

технічними засобами у порядку, встановленому

законом;

- забезпечення апеляційного та касаційного

оскарження рішень господарського суду, крім

випадків, встановлених законом.

8. Оскарження дій чи бездіяльності органів

Державної виконавчої служби.

Стаття 121-2. Оскарження дій чи бездіяльності

органів Державної виконавчої служби

Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної

виконавчої служби щодо виконання рішень,

ухвал, постанов господарських судів можуть бути

подані стягувачем, боржником або прокурором

протягом десяти днів з дня вчинення

оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним

особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія

мала бути вчинена.

Скарги на дії органів Державної виконавчої

служби розглядаються господарським судом, про

час і місце якого повідомляються ухвалою

стягувач, боржник чи прокурор та орган

виконання судових рішень. Неявка боржника,

стягувача, прокурора чи представника органу

Державної виконавчої служби в судове засідання

не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься

ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові

та органові виконання судових рішень. Ухвалу

може бути оскаржено у встановленому цим

Кодексом порядку.

9. Поняття і види строків в господарському

процесі.

Процесуальний строк — це встановлений

законом або судом проміжок часу, протягом

якого повинна або може бути здійснена та чи

інша процесуальна дія або закінчена певна

частина провадження по справі (слід відрізняти

строки, встановлені господарським

процесуальним законодавством від строків,

встановлених матеріальним правом, наприклад,

строків позовної давності, встановлених

Цивільним кодексом України).

BB За загальним правилом, закріпленим у ст.B50

ГПК господарському процесі можна поділити на

види:

—Bстроки, встановлені законодавством —

Господарським процесуальним кодексом України

або іншими законами, — для господарського

суду та для осіб, які беруть участь у справі;

—Bстроки, які визначені господарським судом, —

для осіб, які беруть участь у справі, та для осіб,

які не беруть участь у справі.

BB Господарським процесуальним законодавством

встановлено такі процесуальні строки:

—Bтриденний строк для винесення ухвали, якою

вирішується питання про відвід (самовідвід)

судді господарського суду (ст.B20 ГПК);

—Bп’ятиденний строк для надсилання матеріалів

справ за встановленою підсудністю (ст.B17 ГПК);

—Bп’ятиденний строк для винесення і надсилання

ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви

(ст.B62 ГПК), про повернення позовної заяви

(ст.B63 ГПК), про порушення провадження у

справі (ст.B64 ГПК);

—Bдвомісячний строк для вирішення спору

(ст.B69 ГПК); місячний строк для вирішення

спору про стягнення заборгованості за

опротестованим векселем (ст.B69 ГПК). Строки

вирішення спору можуть бути продовжені

головою господарського суду або його

заступником;

—Bп’ятиденний строк для розсилання рішень та

ухвал господарського суду (ст.B87 ГПК);

—Bдесятиденний строк для подання (внесення)

апеляційної скарги (подання) (ст.B93 ГПК);

—Bтримісячний термін для відновлення

пропущеного строку подання апеляційної скарги

(подання) (ст.B93 ГПК);

—Bп’ятиденний строк для надіслання місцевим

господарським судом апеляційної скарги

(подання) разом зі справою відповідному

апеляційному господарському суду (ст.B91 ГПК);

—Bдвомісячний строк для розгляду апеляційної

скарги (подання) (ст.B102 ГПК);

—Bп’ятиденний строк для надсилання сторонам,

прокурору постанови апеляційної інстанції

(ст.B105 ГПК);

—Bмісячний строк для подання (внесення)

касаційної скарги (подання) (ст.ст.B110, 111-16

ГПК);

—Bп’ятиденний строк для надіслання місцевим

або апеляційним господарським судам касаційної

скарги (подання) разом зі справою до Вищого

господарського суду України (ст.B109 ГПК);

—Bдвомісячний строк для розгляду касаційної

скарги (подання) (ст.B111-8 ГПК);

—Bдесятиденний строк для надіслання Вищим

господарським судом України касаційної скарги

(подання) разом зі справою до Верховного cуду

України (ст.B111-16 ГПК);

—Bмісячний строк для перегляду у касаційному

порядку постанови Вищого господарського суду

України Верховним cудом України (ст.B111-17

ГПК);

—Bп’ятиденний строк для надсилання сторонам

постанови касаційної інстанції (ст.B111-11 ГПК);

—Bп’ятиденний строк для надсилання сторонам

постанови Верховного Cуду України (ст.B111-20

ГПК);

—Bдвомісячний строк для перегляду судових

рішень за нововиявленими обставинами за

заявою сторони й поданням прокурора (ст.B113

ГПК);

—Bмісячний строк для розгляду заяви (подання)

про перегляд за нововиявленими обставинами

(ст.B114 ГПК);

—Bп’ятиденний строк для надсилання рішення,

ухвали, постанови про перевірку судових рішень

за нововиявленими обставинами (ст.B114 ГПК);

—Bтримісячний строк для пред’явлення наказу

господарського суду до виконання (ст.B118 ГПК);

—Bдесятиденний строк для розгляду питання про

відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну

способу та порядку виконання (ст.B121 ГПК);

—Bдесятиденній строк для оскарження дій чи

бездіяльності органів Державної виконавчої

служби (ст.B121-2 ГПК).

11. Поняття та значення перегляду рішень,

ухвал, постанов у касаційному порядку.

Провадження у касаційній інстанції є

самостійною стадію господарського процесу,

призначеною для перевірки законності судових

рішень господарського суду, які набрали законної

сили. Це нова стадія господарського процесу.

BB Вищий господарський суд України є

касаційною інстанцією у системі спеціалізованих

господарських судів. Він переглядає за

касаційною скаргою (поданням) рішення

місцевих господарських судів і постанов

апеляційних господарських судів.

BB Судовий контроль касаційної інстанції за

діяльністю судів та керівництво ними має

здійснюватися у процесуальній формі — шляхом

винесення касаційною інстанцією постанов з

кожної розглянутої справи. Законодавством

також передбачена можливість перегляду в

касаційному порядку постанови Вищого

господарського суду України Верховним Судом

України — найвищим судовим органом у системі

судів загальної юрисдикції.

BB Провадження у касаційній інстанції як

самостійній стадії господарського процесу це —

сукупність процесуальних дій, які починаються і

розвиваються між господарським судом

касаційної інстанції та особами, які беруть участь

у справі, з метою перевірки судових рішень

місцевих та апеляційних господарських судів, що

набрали законної сили, а у визначених

господарським процесуальним законодавством

випадках — перевірки постанов Вищого

господарського суду України.

BB Право касаційного оскарження рішень і

постанов господарських судів першої та

апеляційної інстанцій, які набрали законної сили,

є правом на порушення діяльності суду

касаційної інстанції з перевірки зазначених

судових актів.

BB Право на касаційне оскарження виникає із дня

набрання законної сили рішень і постанов,

прийнятих судами першої та апеляційної

інстанцій, за наявності передбачених законом

передумов. Таким передумовами є наявність

рішення місцевого господарського суду та

постанови апеляційного суду, що набрали

законної сили; суб’єктів оскарження, віднесених

до кола осіб, які мають право на касаційне

оскарження.

12. Зупинення процесуальних строків.

Відновлення та продовження процесуальних

строків.

Господарське процесуальне законодавство

передбачає зупинення процесуальних строків

(ст.B52 ГПК). Перебіг усіх незакінчених

процесуальних строків зупиняється із

зупиненням провадження у справі.

BB Підстави для зупинення провадження у справі

передбачені ст.B79 ГПК. Господарський суд

повинен зупинити провадження у справі в разі

неможливості розгляду даної справи до

вирішення пов’язаної з нею іншої справи

органом, що вирішує господарські спори, або

відповідного питання компетентними органами.

За клопотанням сторони, прокурора, який бере

участь у господарському процесі, або за своєю

ініціативою господарський суд може зупинити

провадження у справі у випадках:

—Bпризначення господарським судом судової

експертизи;

—Bнадсилання господарським судом матеріалів

до слідчих органів;

—Bзаміни однієї сторони її правонаступником

внаслідок реорганізації підприємства, організації.

BB Після усунення обставин, що зумовили

зупинення провадження, господарський суд

поновлює провадження у справі. З дня

поновлення провадження перебіг процесуальних

строків продовжується. В такому випадку

процесуальні строки обчислюються з

урахуванням минулого часу до зупинення

провадження по справі, тобто процесуальні дії

повинні бути здійснені в процесуальний строк,

який залишився.

BB Встановлені законодавством або призначені

господарським судом процесуальні строки мають

дотримуватися всіма учасниками господарського

процесу. Разом із тим господарське процесуальне

законодавство передбачає можливість

відновлення та продовження процесуальних

строків.

BB За заявою сторони, прокурора чи зі своєї

ініціативи господарський суд може визнати

причину пропуску встановленого законом

процесуального строку поважною і відновити

пропущений строк (ст.B53 ГПК). Про відновлення

пропущеного строку зазначається в рішенні,

ухвалі чи постанові господарського суду. Про

відмову у відновленні строку виноситься ухвала,

яка може бути оскаржена.

BB Призначені господарським судом строки

можуть бути ним продовжені за заявою сторони,

прокурора чи за своєю ініціативою.

Господарський суд відновлює строки, які вже

закінчені. Продовження процесуального строку

можливе як до його закінчення, так і після.

BB Господарське процесуальне законодавство

передбачає певні наслідки, пов’язані із

закінченням або попуском процесуальних

строків. Із закінченням процесуального строку

право на здійснення процесуальної дії особами,

які беруть участь у справі, господарському

процесі, погашається.

BB При порушенні процесуального строку

зберігається обов’язок здійснення процесуальної

дії, але одночасно виникає можливість

застосування до несправного суб’єкта

процесуальних (штрафних) санкцій.

13. Поняття, роль та завдання третейського

суду.

Роль і місце третейських судів у системі

юрисдикційних органів України зумовлюються

особливостями розвитку процесуального права,

що обслуговує господарський оборот в державі.

BB Третейський суд — форма вирішення правових

спорів, яке здійснює не державний суд, а треті

відносно сторін спору приватні фізичні особи або

особи (третейські судді), які обрані самими

сторонами, або обраними (призначеними) у

порядку, узгодженому сторонами чи певними

законами, міжнародними договорами. Третейські

суди не включені в судову систему України,

встановлену в VІІІ розділі, “Правосуддя”

Конституції України, та не є державними

органами, які здійснюють правосуддя.

BB Третейський суд на підставі угоди сторін

розглядає правові спори, підвідомчі, за

відсутності такої угоди, державним судам. Саме

тому третейський розгляд називають також

альтернативою (відносно державних судів)

формою вирішення спору. Третейський суд —

суд, обраний за угодою сторін для вирішення

спору, який виник між ними.

BB Сутність третейського розгляду спору полягає в

тому, що сторони, які сперечаються, обирають

третіх осіб, яким довіряють вирішення спору і

винесення рішення. При цьому сторони

заздалегідь зобов’язуються підкоритися рішенню

третейського суду.

BB Третейські суди діють як недержавний

механізм вирішення спору і мають, у порівнянні з

державними господарськими судами, певні

переваги, такі як оперативність, економічність,

спеціалізація, довіра, конфіденційність, зручність

для сторін щодо часу й місця вирішення спору,

відсутність публічності та інші. В Україні можуть

створюватись третейські суди ad hoc та постійно

діючі третейські суди.

BB Третейський суд для розгляду конкретної

справи аd hoc створюється сторонами для

розгляду конкретного спору. Склад такого

третейського суду формується сторонами, і самі

сторони можуть встановлювати практично всі

процесуальні правила, які застосовуються при

розгляді й вирішенні спору, за виключенням

правил, що визначені законодавством як

імперативні, тобто такі, що не підлягають зміні за

угодою сторін. Після винесення рішення такий

суд припиняє своє існування. Такі третейські

суди називають тимчасовими, ізольованими, аd

hoc (з латини перекладається як “на даний

випадок, до даної мети”).

14. Повернення апеляційної скарги (подання).

Стаття 97. Повернення апеляційної скарги

(подання)

Апеляційна скарга (подання) не приймається до

розгляду і повертається апеляційним

господарським судом, якщо:

1) апеляційна скарга (подання) підписана особою,

яка не має права її підписувати, або особою,

посадове становище якої не зазначено;

2) до скарги (подання) не додано доказів

надсилання її копії іншій стороні (сторонам);

3) до скарги не додано документів, що

підтверджують сплату державного мита у

встановлених порядку і розмірі;

4) скаргу (подання) подано після закінчення

строку, встановленого для її подання, без

клопотання про відновлення цього строку;

5) до винесення ухвали про прийняття скарги

(подання) до провадження особа, яка подала

скаргу, подала заяву про її відкликання.

Про повернення апеляційної скарги (подання)

виноситься ухвала.

На ухвалу про повернення апеляційної скарги

(подання) може бути подана касаційна скарга.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1,

2 і 3 частини першої цієї статті, сторона у справі

має право повторно подати апеляційну скаргу, а

прокурор внести апеляційне подання у

загальному порядку.

============

Невиконання викладених у господарському

процесуальному законодавстві вимог, які

висуваються до змісту і порядку подання

апеляційної скарги (подання), тягне її

повернення. Відповідно до ст.B97 ГПК не

приймається до розгляду і повертається

апеляційним господарським судом апеляційна

скарга (подання), якщо:

—Bвона підписана особою, яка не має права її

підписувати, або особою, посадове становище

якої не зазначено;

—Bдо неї не додано доказів надсилання її копії

іншій стороні (сторонам);

—Bдо неї не додано документів, що

підтверджують сплату державного мита у

встановлених порядку і розмірі;

—Bїї подано після закінчення строку,

встановленого для її подання, без клопотання про

відновлення цього строку;

—Bдо винесення ухвали про прийняття скарги

(подання) до провадження особа, яка подала

скаргу, подала заяву про її відкликання.

BB Після усунення першої, другої і третьої із

перелічених обставин сторона у справі має право

повторно подати апеляційну скаргу, а прокурор

— внести апеляційне подання у загальному

порядку.

BB Про повернення апеляційної скарги (подання)

виноситься ухвала. На цю ухвалу може бути

подана касаційна скарга.

BB Апеляційна скарга (подання), подана із

дотриманням вимог законодавства, має бути

прийнята до провадження суду. Про прийняття

апеляційної скарги (подання) до провадження

апеляційний господарський суд виносить ухвалу,

в якій повідомляється про час і місце розгляду

скарги (подання). Ухвала надсилається сторонам

та прокурору, який брав участь у розгляді справи

або вступив у розгляд справи (ст.B98 ГПК).

15. Право на позов. Поняття та елементи

позову. Форма і зміст позовної заяви.

Право на позов включає право на подання позову

й право на задоволення позову, а дві сторони

позову (процесуально-правова і матеріально-

правова) як єдиного поняття виявляються у двох

аспектах права на позов.

BB Право на позов є самостійним суб’єктивним

правом позивача. А оскільки зміст права на позов

складають дві правомочності — право на подання

позову і право на задоволення позову, та якщо у

позивача наявні обидві правомочності, то він має

право на позов, і його порушене або оспорюване

право отримує захист у господарському суді при

винесенні рішення по справі й може бути

реалізоване.

BB Отже, право на позов у конкретному

господарському процесі реалізується, з одного

боку, як правило, на порушення процесу по спору

між сторонами, а з іншого боку — воно

виявляється як право на позитивний результат

процесу по цьому спору, тобто право на

отримання захисту порушеного або

оспорюваного матеріального права в

господарському суді.

BB Таким чином, право на позов — це не саме

порушене суб’єктивне право, а можливість

отримання його захисту у визначеному

процесуальному порядку, у визначеній

процесуальній позовній формі, разом із тим

примусової його реалізації.

Позов — це вимога позивача до відповідача про

захист свого права або законного інтересу, яка

подана через господарський суд. Позов є

процесуальним засобом захисту інтересів

позивача, яким спір передається на розгляд

господарського суду. Позов займає важливе місце

серед інших інститутів господарського процесу і

є важливим процесуальним засобом захисту

порушеного або оспорюваного права, який

здійснюється шляхом подання позову та розгляду

його по суті в засіданні господарського суду.

Позов — це єдине поняття з двома сторонами,

невід’ємно пов’язаними між собою, без кожної з

яких не може бути позову:

—Bпроцесуально-правова — звернення до

господарського суду про розв’язання спору, який

виник по суті, й про захист порушеного або

оспорюваного права чи охоронюваного законом

інтересу;

—Bматеріально-правова — спірна матеріально-

правова вимога позивача до відповідача, яка

вказана в позовній заяві та підлягає розгляду по

суті у встановленому законом порядку.

BB Елементи позову — це його складові частини,

якими вичерпується його зміст. Зміст позову

складають підстава і предмет позову. Ці елементи

індивідуалізують кожний конкретний позов.

Залежно від елементів позову визначаються

спрямованість і обсяг дослідження справи,

визначається тотожність позовів. Позивач має

право змінити предмет і підставу позову, а

змінюючи позов (підставу або предмет), позивач,

як правило, змінює свої вимоги до відповідача.

BB Предметом позову слід вважати конкретну

матеріально-правову вимогу позивача до

відповідача, яка випливає зі спірного

матеріально-правового відношення і з приводу

якого господарський суд повинен прийняти

рішення по справі.

16. Поняття, склад та класифікація учасників

господарського процесу.

Учасники господарського процесу становлять

самостійний інститут господарського

процесуального права. Учасники господарського

процесу — це суб’єкти, дії яких можуть сприяти

правильному і швидкому розгляду спору, захисту

прав і інтересів, що охороняються законом,

господарюючих суб’єктів. За змістом

господарського процесуального законодавства

особами, які беруть участь у справі, вважаються

ті учасники процесу, що безпосередньо

зацікавлені в результаті справи, беруть участь у

процесі від свого імені, здатні впливати на його

перебіг, оскільки наділені певним комплексом

прав, які надають їм таку можливість. Правовий

стан кожного учасника процесу визначається

тими функціями, які вони виконують у ході

розгляду й вирішення спору і метою, яку вони

переслідують.

BB Всіх учасників господарського процесу залежно

від правового стану можна поділити на кілька

груп. Перша група — господарські суди (судді),

які безпосередньо вирішують конкретну справу.

До другої групи відносяться учасники

господарського процесу, яких закон визначає

особами, що беруть участь у справі. Такими є

сторони (позивач і відповідач), треті особі, які

заявляють самостійні вимоги на предмет спору,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог

на предмет спору, прокурор, державні та інші

органи, які виступають на захист чужих інтересів

у силу покладених на них законом функцій.

Третю групу становлять особи, які сприяють

здійсненню правосуддя, нормальному ходу

вирішення. Вони не є учасниками господарського

спору, закон визначає їх як інших осіб, які беруть

участь у справі. Це посадові особи та інші

працівники підприємств, установ, організацій,

державних та інших органів, коли їх викликано

для дачі пояснень з питань, що виникають під час

розгляду справи, судові експерти, перекладачі,

представники та інші.

BB Норми господарського процесуального права

досить чітко визначають правові гарантії та

правовий стан кожного з учасників

господарського процесу, їхні процесуальні права

й обов’язки. Склад учасників зумовлений

завданням господарського судочинства. Кожен

учасник господарського процесу наділений

законом певними правами і обов’язками згідно з

метою його участі у процесі. Серед всіх

учасників господарського процесу

виокремлюються особи, без яких процес по

конкретному спору неможливий. Обов’язковими

учасниками господарського процесу є

господарський суд (суддя) — основний, головний

та обов’язковий учасник, який здійснює судову

владу (на нього законом покладено завдання

розгляду і вирішення спорів) і сторони. Участь у

процесі інших осіб не є обов’язковою, склад їх

залежить від обставин кожної справи.

17. Визнання та виконання рішень іноземних

судових органів, що вирішують господарські

спори.

Для вирішення спорів, які виникають у сфері

міжнародної торгівлі та інших видів міжнародних

економічних зв’язків, в Україні діє міжнародний

комерційний арбітраж. Комплексне

врегулювання його діяльності здійснюється

Законом України “Про міжнародний

комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994Bр. з

урахуванням положень про такий арбітраж, які є

в міжнародних договорах України.

BB До міжнародного комерційного арбітражу за

угодою сторін можуть передаватися:

—Bспори з договірних та інших цивільно-

правових відносин, що виникають при здійсненні

зовнішньоторговельних та інших видів

міжнародних економічних зв’язків, якщо

комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін

знаходиться за кордоном;

—Bспори підприємств з іноземними інвестиціями

і міжнародних об’єднань та організацій,

створених на території України, між собою,

спори між їх учасниками, а так само їх спори з

іншими суб’єктами права України.

BB Зацікавлені сторони можуть звертатися до

міжнародного комерційного арбітражу за

наявності укладеної між ними арбітражної угоди.

Арбітражна угода — це угода сторін про

передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які

виникли або можуть виникнути між ними у

зв’язку з будь-якими конкретними

правовідносинами, незалежно від того, мають

вони договірний характер чи ні.

Стаття 123. Процесуальні права іноземних

підприємств і організацій

Іноземні підприємства і організації мають право

звертатися до господарських судів згідно з

встановленою підвідомчістю і підсудністю

господарських спорів за захистом своїх

порушених або оспорюваних прав і

охоронюваних законом інтересів.

Іноземні підприємства і організації мають

процесуальні права і обов’язки нарівні з

підприємствами і організаціями України.

Законодавством України можуть бути

встановлені відповідні обмеження щодо

підприємств і організацій тих держав,

законодавством яких обмежуються процесуальні

права підприємств або організацій України.

Стаття 124. Компетенція господарських судів

у справах за участю іноземних підприємств і

організацій

Господарські суди розглядають справи за участю

іноземних підприємств і організацій.

Підвідомчість і підсудність справ за участю

іноземних підприємств і організацій визначається

за правилами, встановленими статтями 12-17

цього Кодексу.

Господарські суди мають право також розглядати

справи за участю іноземних підприємств і

організацій, якщо:

1) місцезнаходженням філії, представництва,

іншого відособленого підрозділу іноземного

підприємства чи організації є територія України;

2) іноземне підприємство чи організація має на

території України нерухоме майно, щодо якого

виник спір.

Стаття 125. Судовий імунітет

Подання до господарського суду позову до

іноземної держави, залучення її до участі у справі

як третьої особи, накладення арешту на майно

або грошові кошти, що належать іноземній

державі і знаходяться на території України, а

також застосування щодо неї інших заходів

забезпечення позову, звернення стягнення на

майно іноземної держави в порядку примусового

виконання судового рішення господарського суду

допускається лише за згодою компетентних

органів відповідної держави, якщо інше не

передбачено законами України або

міжнародними договорами України, згода на

обов’язковість яких надана Верховною Радою

України.

Судовий імунітет міжнародних організацій

визначається законодавством України і

міжнародними договорами України.

18. Об’єднання позовних вимог. Подання

зустрічного позову.

Стаття 58. Об’єднання позовних вимог

В одній позовній заяві може бути об’єднано

кілька вимог, зв’язаних між собою підставою

виникнення або поданими доказами.

Суддя має право об’єднати кілька однорідних

позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті

ж самі сторони, в одну справу, про що

зазначається в ухвалі про порушення справи або

в рішенні.

Зустрічний позов — матеріально-правова

вимога відповідача до позивача, подана для

розгляду в тому самому процесі, який порушено

за позовом позивача до відповідача і де вони є

сторонами по справі. Такий позов є не тільки

засобом захисту відповідача проти зустрічного

позову, а й процесуальним засобом задоволення

його самостійних вимог.

BB Оскільки зустрічний позов має бути подано

тільки в процесі, який вже виник, то сторони

змінюють своє становище, яке у них було

спочатку. Відповідач по зустрічному позову стає

позивачем, а первісний позивач перетворюється у

відповідача у зустрічному позові. Зустрічний

позов повинен бути взаємно пов’язаний з

первісним.

BB Подання зустрічного позову проводиться за

загальними правилами подання позовів у

господарському процесі. Отже, має

додержуватися претензійний (досудовий)

порядок врегулювання спору у випадках,

передбачених законодавством, має бути сплачено

державне мито, позовна заява подана за формою і

змістом згідно з вимогами ст.B54 ГПК. На

зустрічний позов поширюються й норми про

відмову в прийнятті та поверненні позовної

заяви.

===========

Стаття 60. Подання зустрічного позову

Відповідач має право до прийняття рішення зі

спору подати до позивача зустрічний позов для

спільного розгляду з первісним позовом.

Зустрічний позов повинен бути взаємно

пов’язаний з первісним.

Подання зустрічного позову провадиться за

загальними правилами подання позовів.

19. Склад місцевого господарського суду.

Строки вирішення спору.

Місцевими господарськими судами є

господарський суд Автономної Республіки Крим,

господарські суди областей, міст Києва і

Севастополя. Місцеві господарські суди є судами

першої інстанції.

BB Господарський суд Автономної Республіки

Крим, господарський суд області, міст Києва і

Севастополя:

—Bвирішує господарські спори, віднесені до його

компетенції, розглядає справи про банкрутство;

—Bпереглядає, за нововиявленими обставинами

прийняті ним рішення;

—Bвивчає і узагальнює практику застосування

законодавства, аналізує статистику вирішення

господарських спорів, вносить пропозиції

Вищому господарському суду України,

спрямовані на вдосконалення правового

регулювання господарської діяльності та

практики вирішення господарських спорів;

—Bведе роботу, спрямовану на попередження

правопорушень у сфері господарських відносин;

—Bздійснює інші повноваження, надані йому

законодавством.

BB Господарський суд Автономної Республіки

Крим, господарський суд області, міст Києва та

Севастополя складається з голови, першого

заступника голови, заступників голови та суддів,

може також запроваджуватися спеціалізація

суддів з розгляду справ окремих категорій.

BB Господарський суд Автономної Республіки

Крим, господарський суд області, міст Києва та

Севастополя очолює голова відповідного

господарського суду.

BB Голова місцевого господарського суду здійснює

функції судді у порядку, встановленому

Господарським процесуальним кодексом

України; розподіляє обов’язки між заступниками

голови та суддями господарського суду у

випадках, передбачених Господарським

процесуальним кодексом України, формує колегії

суддів і призначає головуючого колегії;

забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді;

затверджує структуру, штатний розпис та

кошторис витрат на утримання господарського

суду; організовує діяльність господарського суду

і несе відповідальність за виконання завдань,

покладених на господарський суд, видає в межах

своїх повноважень накази та інші акти; призначає

на посаду та звільняє з посади працівників

апарату господарського суду, застосовує щодо

них заходи заохочення і накладає дисциплінарні

стягнення; вносить Голові Вищого

господарського суду України подання щодо

призначення й обрання суддів, встановлення

чисельності працівників та асигнувань

відповідного господарського суду; здійснює інші

повноваження, передбачені законодавством.

BB Заступники голови місцевого господарського

суду здійснюють функції судді у порядку,

встановленому Господарським процесуальним

кодексом України; здійснюють відповідно до

розподілу обов’язків керівництво роботою

структурних підрозділів апарату господарського

суду, інші повноваження, передбачені

законодавством.

Спір має бути вирішений господарським судом у

строк не більше двох місяців від дня одержання

позовної заяви. Спір про стягнення

заборгованості за опротестованим векселем має

бути вирішений господарським судом у строк не

більше одного місяця від дня одержання позовної

заяви.

BB У виняткових випадках голова господарського

суду чи заступник голови господарського суду

має право продовжити термін вирішення спору,

але не більш як на один місяць. За клопотанням

обох сторін чи клопотанням однієї сторони,

погодженим з другою стороною, спір може бути

вирішений у більш тривалий, ніж два місяці,

строк. Про продовження терміну вирішення

спору виноситься ухвала

20. Розподіл і відшкодування судових витрат.

80. Розподіл господарських витрат.

Під судовими витратами розуміють грошові

затрати, які пов’язані з розглядом справи в

господарському суді й покладаються на сторін та

інших осіб, які беруть участь у справі. Участь

деяких суб’єктів у господарському процесі

пов’язана для них з певними витратами, держава

гарантує їх відшкодування.

До судових витрат належать суми, що підлягають

сплаті за проведення експертизи, призначеної

господарським судом (ст.B41 ГПК), за участь у

розгляді справи перекладача (ст.B48 ГПК), а

також суми, які підлягають сплаті особам,

викликаним до господарського суду для дачі

пояснень з питань, що виникають під час

розгляду справи (ст.B30 ГПК), за проведення

огляду і дослідження доказів у місці їх

знаходження (ст.B39 ГПК), витрати за послуги

адвоката (ст.B48 ГПК) тощо. Також, відповідно до

статті 47-1 ГПК до судових витрат віднесено

витрати на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу, розмір яких встановлено: для

позивачів, звільнених від сплати державного

мита, — за нульовою ставкою; для всіх інших

позивачів — за ставкою 118 гривень.

BB Відповідно до ст.B48 ГПК витрати, що

підлягають сплаті за проведення судової

експертизи, послуг перекладача, визначаються

господарським судом. Судовим експертам і

перекладачам відшкодовуються витрати,

пов’язані з явкою до господарського суду, в

розмірах, встановлених законодавством про

службові відрядження. Витрати, що підлягають

сплаті за послуги адвоката, визначаються у

порядку, встановленому Законом України “Про

адвокатуру”.

BB Головний принцип, який законодавством

застосовується при розподілі господарських

витрат, — це принцип покладення витрат на

сторону, яка заявила безпідставний позов, або на

сторону, яка затіяла безпідставний спір у

господарському суді. За наявності заподіяння

шкоди з боку кожної сторони господарські

витрати покладаються на обидві сторони

пропорційно. Зазначене правило розподілу

господарських витрат застосовується при

вирішенні як майнових, так і немайнових спорів.

Розподіл господарських витрат проводиться

згідно зі ст.B49 ГПК.

!!! (далее можно не писать) !!!

Державне мито покладається:

—Bу спорах, що виникають при укладанні, зміні

та розірванні договорів, — на сторону, яка

безпідставно ухиляється від прийняття

пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони,

якщо господарським судом відхилено частину

пропозиції кожної зі сторін;

—Bу спорах, що виникають при виконанні

договорів та з інших підстав, — на сторони

пропорційно розміру задоволених позовних

вимог.

BB Якщо спір виникає внаслідок неправильних дій

однієї зі сторін, господарський суд має право

покласти на неї державне мито незалежно від

результатів вирішення спору.

BB Державне мито, від сплати якого позивач у

встановленому порядку звільнений, стягується з

відповідача в дохід бюджету пропорційно

розміру задоволених вимог, якщо відповідач не

звільнений від сплати державного мита. Стороні,

на користь якої відбулося рішення,

господарський суд відшкодовує мито за рахунок

другої сторони і в тому разі, коли друга сторона

звільнена від сплати державного мита.

BB Суми, які підлягають сплаті за проведення

судової експертизи, послуги перекладача,

адвоката та інші витрати, пов’язані з розглядом

справи, покладаються:

—Bпри задоволенні позову — на відповідача;

—Bпри відмові в позові — на позивача;

—Bпри частковому задоволенні позову — на

обидві сторони пропорційно розміру задоволених

позовних вимог.

BB Від сплати державного мита згідно зі ст.B4

Декрету Кабінету Міністрів України “Про

державне мито” звільняються:

—Bоргани місцевого та регіонального

самоврядування — за позовами до суду або

господарського суду про визнання недійсними

актів інших органів місцевого та регіонального

самоврядування, місцевих державних

адміністрацій, підприємств, об’єднань,

організацій і установ, які ущемлюють її

повноваження; органи місцевого та регіонального

самоврядування — за позовами до суду або

господарського суду про стягнення з

підприємства, об’єднання, організації, установи і

громадян збитків, завданих інтересам населення,

місцевому господарству, навколишньому

середовищу їхніми рішеннями, діями або

бездіяльністю, а також у результаті невиконання

рішень органів місцевого та регіонального

самоврядування; органи місцевого та

регіонального самоврядування — за позовами до

суду або господарського суду про припинення

права власності на земельну ділянку;

—Bмісцеві й державні адміністрації — за

позовами до господарського суду про визнання

недійсними актів органами місцевого та

регіонального самоврядування, що суперечать

чинному законодавству;

—Bфінансові органи та державні податкові

інспекції — позивачі й відповідачі — за позовами

до суду та господарського суду;

—Bоргани державного контролю за цінами —

позивачі й відповідачі — за позовами до суду та

господарського суду;

—Bпозивачі — Міністерство охорони

навколишнього природного середовища України,

Міністерство лісового господарства України та

їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці,

що здійснюють захист лісонасаджень, органи

рибоохорони — у справах про стягнення коштів

на покриття шкоди, заподіяної державі

забрудненням навколишнього середовища,

порушенням лісового законодавства та

нераціональним використанням природних

ресурсів та рибних запасів;

—Bвсеукраїнські та міжнародні об’єднання

громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи, що мають місцеві

осередки у більшості областей України,

Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-

інтернаціоналістів), громадські організації

інвалідів, їхні підприємства та установи,

республіканське добровільне громадське

об’єднання “Організація солдатських матерів

України” — за позовами, з якими вони

звертаються до суду та господарського суду;

—BНаціональний банк України та його установи,

за винятком госпрозрахункових;

—BГенеральна прокуратура України та її органи

— за позовами, з якими вони звертаються до суду

або господарського суду в інтересах громадян і

державних юридичних осіб;

—BФонд винаходів України — за позовами, з

якими він звертається до суду або господарського

суду;

—BУкраїнська державна страхова комерційна

організація та її установи — за позовами, з якими

вони звертаються до суду та господарського

суду, в усіх справах, пов’язаних з операціями

обов’язкового страхування;

—BПенсійний фонд України, його підприємства,

установи, організації;

—BФонд України соціального захисту інвалідів і

його відділення;

—Bдержавні органи приватизації — за позовами, з

якими вони звертаються до суду або

господарського суду, в усіх справах, пов’язаних

із захистом майнових інтересів держави;

—BАнтимонопольний комітет України та його

територіальні відділення — позивачі й

відповідачі — за позовами до суду або

господарського суду;

—Bдержавні замовники та виконавці державного

замовлення — за позовами, з якими вони

звертаються до суду в справах про

відшкодування збитків, завданих при укладенні,

внесенні змін до державних контрактів, а також

про невиконання або неналежне виконання

зобов’язань за державним контрактом на

поставку продукції для державних потреб;

—BКомітет у справах нагляду за страховою

діяльністю — за позовами, з якими він

звертається до господарського суду у справах про

скасування державної реєстрації страховика як

суб’єкта підприємницької діяльності у випадках,

передбачених ст.B8 Закону України “Про

підприємництво”;

—BДержавний комітет України по матеріальних

резервах та підприємства, установи й організації

системи матеріально резерву — за позовами, з

якими вони звертаються до суду або

господарського суду у справах щодо виконання

договірних зобов’язань суб’єктами господарської

діяльності, що випливають із Закону України

“Про державний матеріальний резерв”;

—BДержавна архітектурно-будівельна інспекція

України, інспекції державного архітектурно-

будівельного контролю в Автономній Республіці

Крим, областях, районах, містах Києві та

Севастополі, містах обласного значення за

позовами до господарського суду щодо стягнення

штрафу за порушення у сфері містобудування;

—Bвідділи державної виконавчої служби — за

позовами, з якими вони звертаються до суду,

господарського суду, в усіх справах, пов’язаних

із захистом майнових інтересів фізичних і

юридичних осіб, держави, а також з проведення

аукціонів;

—BРахункова палата.

BB Якщо зазначені органи звертаються до

господарського суду не у зв’язку з виконанням

своїх повноважень, вони зобов’язані сплачувати

державне мито у загальному порядку.

21. Залишення позову без розгляду.

Припинення провадження у справі.

91. Залишення позову без розгляду.

При розгляді господарського спору можуть бути

виявлені такі обставини, за яких наступне

провадження процесу взагалі виключається. З

урахуванням цього передбачаються дві форми

закінчення справи без винесення рішення по суті

спору: припинення провадження у справі та

залишення позову без розгляду.

BB Припинення провадження по суті означає

закінчення діяльності господарського суду по

розгляду спору через відсутність у позивача

права на захист. У такому випадку виключається

можливість повторного звернення до

господарського суду по даній справі. Цим

відрізняється припинення провадження у справі

від залишення позову без розгляду, яке не

перешкоджає повторному зверненню позивача до

господарського суду з тим самим позовом —

після усунення обставин, що зумовили

залишення позову без розгляду.

BB Відповідно до ст.B80 ГПК господарський суд

припиняє провадження у справі, якщо:

—Bспір не підлягає вирішенню в господарських

судах України;

—Bвідсутній предмет спору;

—Bє рішення господарського суду або іншого

органу, який у межах своєї компетенції вирішив

господарський спір між тими самими сторонами,

про той самий предмет і з тих самих підстав;

—Bзаявник не вжив заходів досудового

врегулювання спору у випадках, передбачених

законодавством, і можливість такого

врегулювання втрачена;

—Bпозивач відмовився від позову й відмову

прийнято господарським судом;

—Bсторони уклали угоду про передачу даного

спору на вирішення третейського суду;

—Bпідприємство чи організацію, які є сторонами,

ліквідовано;

—Bсторони уклали мирову угоду, і вона

затверджена господарським судом.

BB Цей перелік є вичерпним.

BB Про припинення провадження у справі

виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені

питання про розподіл між сторонами судових

витрат, про повернення державного мита з

бюджету, а також можуть бути вирішені питання

про стягнення штрафів, передбачених у п.п.B4 і 5

ч.B2 ст.B83 ГПК. Ця ухвала може бути оскаржена.

BB Почата в господарському суді справа не може

бути закінчена прийняттям рішення також у

випадку, коли при її розгляді виявлено

недотримання позивачем деяких зобов’язань у

процесі, а позов залишається без розгляду.

Залишення позову без розгляду допускається

тільки на підставах, передбачених ст.B81 ГПК,

перелік яких є вичерпним. Господарський суд

залишає позов без розгляду, якщо:

—Bпозовну заяву підписано особою, яка не має

права підписувати її, або особою, посадове

становище якої не вказано;

—Bу провадженні господарського суду або

іншого органу, який діє в межах своєї

компетенції, є справа з господарського спору між

тими самими сторонами, про той самий предмет і

з тих самих підстав;

—Bпозивач не вжив заходів досудового

врегулювання спору у випадках, передбачених

законодавством, і можливість такого

врегулювання не втрачена;

—Bпозивач не звертався до установи банку за

одержанням з відповідача заборгованості, коли

вона відповідно до законодавства мала бути

одержана через банк;

—Bпозивач без поважних причин не подав

витребувані господарським судом матеріали,

необхідні для вирішення спору, або представник

позивача не з’явився на виклик у засідання

господарського суду, і його нез’явлення

перешкоджає вирішенню спору;

—Bгромадянин відмовився від позову, який

подано в його інтересах прокурором.

BB Про залишення позову без розгляду виноситься

ухвала, в якій, як і в ухвалі про припинення

провадження у справі, але не мають бути

вирішені, а можуть бути вирішені питання про

розподіл між сторонами господарських витрат,

про повернення державного мита з бюджету, а

також про стягнення штрафів, передбачених у

п.п.B4 і 5 ч.B2 ст.B83 ГПК. Ухвала про залишення

позову без розгляду може бути оскаржена.

BB Після усунення обставин, що спричинили

залишення позову без розгляду, позивач має

право знову звернутися з ним до господарського

суду в загальному порядку.

22. Представництво в господарському процесі.

До учасників господарського процесу

відносяться також представники сторін і третіх

осіб (ст.B28 ГПК). Інститут представництва у

господарському суді має важливе значення для

господарського процесу в справах захисту

суб’єктивних прав і законних інтересів сторін і

третіх осіб, оскільки сприяє повному здійсненню

їхніх процесуальних прав і обов’язків.

BB Представництво в господарському процесі —

це діяльність представника при розгляді справи в

судовому процесі, що здійснюється від імені

особи, яку представляють з метою досягти для

неї найбільш сприятливого рішення, а також для

надання допомоги в реалізації своїх прав.

Діяльність представника в господарському

процесі складається з юридичних дій, які йому

доручає здійснити особа, що він представляє.

Таким чином, представництво в господарському

суді — це правовідношення, в силу якого одна

особа (судовий представник) здійснює

процесуальні дії в межах наданих йому

повноважень від імені та в інтересах особи, яку

він представляє (сторони, третьої особи),

внаслідок чого безпосередньо для останнього

виникають права й обов’язки.

BB Справи в господарському суді через

представників можуть вести як організації, так і

громадяни. Справи юридичних осіб у

господарському суді ведуть їх органи, що діють у

межах повноважень, наданих їм законодавством

та установчими документами, через свого

представника. Керівники підприємств та

організацій, інші особи, повноваження яких

визначені законодавством або установчими

документами, подають господарському суду

документи, що посвідчують їхнє посадове

становище.

BB Представниками юридичних осіб можуть бути

також інші особи, повноваження яких

підтверджуються довіреністю від імені

підприємства, організації. Довіреність видається

за підписом керівника або іншої уповноваженої

особи та посвідчується печаткою підприємства,

організації. Повноваження сторони або третьої

особи від імені юридичної особи може

здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке

право йому надано установчими або іншими

документами.

BB Громадяни можуть вести свої справи в

господарському суді особисто або через

представників, повноваження яких

підтверджуються нотаріально посвідченою

довіреністю.

BB Обсяг повноважень представника залежить від

повноважень особи, яку представляють, і від

того, яки повноваження ця особа надала

представнику. Тому процесуальні права й

обов’язки представника визначають, виходячи з

обсягу прав та обов’язків тієї особи, яку він

представляє, і в межах повноважень, які

закріплені в довіреності. До того ж у

представника відсутні самостійні процесуальні

права й обов’язки. Враховуючи це, не можна

вважати представника самостійним учасником

господарського процесу.

23. Перегляд рішення, постанови

господарського суду за ново виявленими

обставинами.

Перегляд господарським судом рішення, ухвали,

постанови за нововиявленими обставинами є

одним із передбачуваних способів перевірки

правильності вирішення справ. Ця стадія поряд із

апеляційним й касаційним провадженнями

покликана сприяти винесенню законних і

обґрунтованих рішень, захисту прав та інтересів

суб’єктів господарської діяльності.

BB Певна загальність завдань, які стоять перед

стадіями перевірки, не виключає суттєвої

відмінності й різноманітності. Перегляд актів

господарського суду за нововиявленими

обставинами — це самостійна стадія

господарського процесу, яка має свій суб’єктний

склад, об’єкт, зміст, підстави перегляду.

Специфіка даної стадії виявляється, перш за все,

в підставах перегляду судових рішень. Перегляд

рішень господарського суду, на відмінність від

перегляду в апеляційному і касаційному порядку,

здійснюється за нововиявленими обставинами.

BB Господарський суд може переглянути прийняте

ним судове рішення, яке набрало законної сили,

за нововиявленими обставинами, що мають

істотне значення для справи і не могли бути

відомі заявникові (ст.B112 ГПК).

BB Характерним для перегляду рішення, ухвали,

постанови за нововиявленими обставинами є те,

що питання про незаконність чи

необґрунтованість судового рішення виникає у

зв’язку з нововиявленими обставинами, і не

пов’язане із судовою помилкою, оскільки в

основу судового рішення, що переглядається,

були покладені правильні висновки на підставі

оцінки зібраних у справі доказів.

BB Нововиявлені обставини — це юридичні факти

(фактичні обставини), які існують в момент

розгляду справи і мають суттєве значення для її

вирішення, та які не були і не могли бути відомі

ні заявнику, ні суду, який розглядав справи.

BB Таким чином, нововиявлена обставина — це:

—Bюридичний факт, який передбачений нормами

права і зумовлює виникнення, зміну і припинення

правовідносин;

—Bюридичний факт, який має суттєве значення

для правильного вирішення даної конкретної

справи. Якщо б нововиявлена обставина була

відома суду при винесенні судового рішення, то

вона обов’язково вплинула б на висновок суду;

—Bюридичний факт, який вже існував у момент

звернення заявника до господарського суду і при

розгляді справи судом, але існування його стало

відомим лише після прийняття відповідного

судового рішення;

—Bобставина, яка не була і не могла бути відома

ні особі, яка заявила про це потім, ні суду, який

розглядав справу.

BB Нововиявлені обставини слід відрізняти від

нових або таких, що змінилися, обставин і нових

доказів.

BB Нові обставини, юридичні факти, які були

відсутні в момент розгляду справи і виникли

після винесення рішення, ухвали, постанови.

Нові обставини можуть бути підставою для

подання нового позову.

24. Забезпечення позову.

Стаття 66. Підстави забезпечення позову

Господарський суд за заявою сторони, прокурора

чи його заступника, який подав позов, або з своєї

ініціативи має право вжити заходів до

забезпечення позову. Забезпечення позову

допускається в будь-якій стадії провадження у

справі, якщо невжиття таких заходів може

утруднити чи зробити неможливим виконання

рішення господарського суду.

Стаття 67. Заходи до забезпечення позову

Позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми,

що належать відповідачеві;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що

стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого

документа або іншого документа, за яким

стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Ухвалу про забезпечення позову може бути

оскаржено.

Стаття 68. Скасування забезпечення позову

Питання про скасування забезпечення позову

вирішується господарським судом, що розглядає

справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

=================

Українське господарське процесуальне

законодавство передбачає низку заходів, що

можуть вживатися з метою забезпечення

позовних вимог. Зокрема, ст.B67 ГПК України

визначає, що позов може бути забезпечено:

накладанням арешту на майно або грошові суми,

що належать відповідачеві; забороною

відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим

особам вчиняти дії, що стосуються предмета

спору; зупиненням стягнення на підставі

виконавчого документа або іншого документа, за

яким стягнення здійснюється у безспірному

порядку. Господарське процесуальне

законодавство України допускає одночасне

застосування кількох заходів до забезпечення

позову, за умови, що таке забезпечення не

перевищить суми заявлених позовних вимог. У

процесі судового розгляду можлива заміна

одного заходу забезпечення іншим. Це питання

вирішується в тому самому порядку, що й

первісне клопотання про застосування заходів до

забезпечення позову.

Ухвала про застосування заходів до забезпечення

позову може скасовуватися господарським

судом, що розглядає справу. Але господарський

суд не має права скасовувати вжиті заходи до

виконання рішення або зміни способу його

виконання, за винятком випадків, коли потреба у

забезпеченні позову з тих чи інших підстав

відпала або змінились певні обставини, що

спричинили застосування заходів забезпечення

позову (п.B10 Роз’яснення ВАСУ від 23Bсерпня

1994Bр. №B02-5/611). В іншому випадку ухвала

про забезпечення позову може оскаржуватися,

причому подання скарги не зупиняє виконання

ухвали. Доволі часто підставою для скасування

заходів до забезпечення позову стає

невідповідність таких заходів обсягу позовних

вимог.

Деякі законодавчі акти України передбачають

більш конкретизовані заходи до забезпечення

позову, що відображають специфіку відповідної

сфери діяльності. Зокрема, ст.B53 Закону України

“Про авторське право і суміжні права” від

23Bгрудня 1993Bр. №B3792-ХІІ (далі – Закон про

авторське право) передбачає такі заходи

забезпечення позову у справах про порушення

авторського права і суміжних прав: заборону

відповідачеві, щодо якого є достатні підстави

вважати, що він є порушником авторського права

і (або) суміжних прав, вчиняти до винесення

рішення чи ухвали суду певні дії, а саме:

виготовлення, відтворення, продаж, передача в

майновий найом, прокат, ввезення на митну

територію України та інше передбачене цим

Законом використання, а також транспортування,

зберігання або володіння з метою введення в

цивільний обіг примірників творів, зокрема,

комп’ютерних програм і баз даних, а також

записаних виконань, фонограм, відеограм,

програм мовлення, щодо яких припускається, що

вони є контрафактними, і засобів обходу

технічних засобів захисту.

Поява процесуального інституту “запобіжних

заходів”. Відповідні зміни до ГПК України

внесені Законом України “Про внесення змін до

деяких законодавчих актів України щодо

правової охорони інтелектуальної власності” від

22Bтравня 2003Bр. №B850-BIV (далі – Закон про

внесення змін) Підстави вжиття запобіжних

заходів передбачені ст.B43-1 ГПК України і

полягають в тому, що особа, яка має підстави

побоюватись, що надання потрібних для неї

доказів стане згодом неможливою або

ускладненою, а також підстави вважати, що її

права порушені або існує реальна загроза їх

порушення, має право звернутися до

господарського суду із заявою про вжиття

запобіжних заходів до подання позову. Запобіжні

заходи включають: витребування доказів, огляд

приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з

порушенням прав; накладення арешту на майно,

що належить особі, щодо якої вжито запобіжні

заходи, і знаходяться в неї або в інших осіб.

Новою редакцією Закону про авторське право

фактично уведений новий для українського права

порядок забезпечення позову. Однак, незважаючи

на всю радикальність засобів забезпечення,

законодавці вважали, що їх недостатньо для

“належного забезпечення охорони авторських і

суміжних прав”. Тому ініціювалися зміни в

процесуальні кодекси, які дозволили припиняти

зазіхання на інтелектуальні цінності ще до подачі

позову до суду.

Натомість обговорення відповідного

законопроекту засвідчило, що подібний підхід до

законотворчості є неприпустимим. Практикуючі

юристи резонно заперечили: чому порушення

авторських прав можна припиняти до подачі

позову в суд, а зазіхання на інші цінності

(житлові права, права споживачів, право на

працю, на підприємницьку діяльність тощо) –

лише після подачі позовної заяви (Яблонський Б.

Заручники зони права // Бізнес. – 2003. – №27)?

Зауваження спочатку не взяли до уваги. Однак

згодом Законом про внесення змін законодавці

більш ніж істотно змінили деякі процесуальні

кодекси, норми яких, як відомо, застосовуються

не тільки для охорони інтелектуальної власності.

Новий процесуальний інститут ще не пройшов

практичного опробування, наразі про деякі

недоліки нововведень можна говорити вже зараз.

25. Сторони в господарському процесі, їх

права і обов’язки.

Сторонами в господарському процесі є особи,

між якими виник спір з матеріального

правовідношення. Особи, які можуть бути

позивачами і відповідачами у господарському

процесі, зазначені в ст.B1 ГПК, а саме

підприємства, установи, організації, інші

юридичні особи (у тому числі іноземні),

громадяни, які здійснюють підприємницьку

діяльність без створення юридичної особи і в

установленому порядку набули статусу суб’єкта

підприємницької діяльності (підприємства та

організації), а у випадках, передбачених

законодавством України, також державні та інші

органи, громадяни, що не є суб’єктами

підприємницької діяльності. Стаття 2 ГПК серед

осіб, які звертаються до господарського суду з

позовними заявами, виокремлює підприємства та

організації із заявами про захист своїх прав та

охоронюваних законом інтересів; державні та

інші органи — у випадках, передбачених

законодавством; прокурорів та їхніх заступників

— в інтересах держави; а також Рахункову

палату — в інтересах держави у межах

повноважень, що передбачені Конституцією та

законами України.

Позивач — це особа, яка передбачувано є

володарем спірного права або інтересу, що

охороняється законом, і яка звертається до

господарського суду за захистом, оскільки вона

вважає, що її право порушено або

необґрунтовано оспорюється відповідачем. Слід

зазначити, що оскільки позовна заява подається

особою або в її інтересах, на захист особи з

матеріально-правового відношення, тому, коли

від позову відмовляється особа, яка подала позов

в інтересах іншої, остання має право вимагати

розгляд справи по суті, але коли відмовляється

від позову особа, в інтересах якої він поданий, це

тягне за собою залишення позову без розгляду, за

виключеннями, встановленими законодавством.

BB Відповідач — це особа, яка, за ствердженням

позивача, є або порушником його прав, або

необґрунтовано, на думку позивача, оспорює

його права і яка внаслідок цього притягується до

відповіді за позовом і проти неї порушено справу.

BB Сторони користуються рівними

процесуальними правами. Рівність правових

можливостей сторін полягає в тому, що вони

мають однакові можливості по використанню

процесуальних засобів свого захисту.

BB Стаття 22 ГПК встановлює права й обов’язки

сторін, відповідно до якої вони мають право:

—Bзнайомитися з матеріалами справи, робити з

них витяги, знімати копії;

—Bбрати участь у судових засіданнях;

—Bподавати докази;

—Bбрати участь у дослідженні доказів;

—Bзаявляти клопотання;

—Bдавати усні та письмові пояснення

господарському суду;

—Bнаводити свої доводи та міркування з усіх

питань, що виникають у ході судового процесу;

—Bзаперечувати проти клопотань і доводів інших

учасників господарського процесу;

—Bоскаржувати судове рішення господарського

суду;

—Bа також користуватися іншими

процесуальними правами, наданими їм

Господарським процесуальним кодексом

України.

BB Не існує прав без обов’язків, тому

законодавство передбачає, що сторони

зобов’язані добросовісно користуватися

належними їм процесуальними правами,

виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних

законом інтересів другої сторони, вживати

заходів до всебічного, повного та об’єктивного

дослідження всіх обставин справи.

27. Порядок призначення і проведення судової

експертизи.

74. Призначення і проведення судової

експертизи.

Для роз’яснення питань, що виникають при

розгляді справи і потребують спеціальних знань,

господарський суд призначає судову експертизу

(ст.B41 ГПК), й у господарському процесі може

брати участь судовий експерт (ст.B31 ГПК).

Права, обов’язки та відповідальність судового

експерта визначаються Господарським

процесуальним кодексом та Законом України

«Про судову експертизу». Проведення судової

експертизи має бути доручено компетентним

організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які

володіють необхідними для цього знаннями.

Судовий експерт зобов’язаний за ухвалою

господарського суду з’явитися на його виклик і

дати мотивований висновок щодо поставлених

перед ним питань. Висновок робиться у

письмовій формі й повинен відповідати вимогам

ст.B42 ГПК.

Судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі

висновку, має право знайомитися з матеріалами

справи, брати участь в огляді та дослідженні

доказів, просити господарський суд про надання

йому додаткових матеріалів.

Важливою гарантією забезпечення об’єктивної

діяльності судового експерта є його право

відмовитись від дачі висновку, якщо наданих

йому матеріалів недостатньо або якщо він не має

необхідних знань для виконання покладеного на

нього обов’язку.

Другою гарантією такого забезпечення є відвід

судового експерта. Сторони і прокурор, який бере

участь у господарському процесі, мають право

заявити відвід судовому експерту, якщо він

особисто, прямо чи побічно заінтересований у

результаті розгляду справи, якщо він є родичем

осіб, які беруть участь у господарському процесі,

а також з мотивів його некомпетентності. Відвід

повинен бути мотивованим, заявлятися у

письмовій формі до початку вирішення спору.

Заявляти відвід після цього можна лише у

випадку, коли про підставу відводу сторона чи

прокурор дізналися після початку розгляду

справи по суті. Питання про відвід вирішується

суддею, який виносить з цього приводу ухвалу.

28. Права господарського суду при прийнятті

рішення.

Діяльність господарського суду відбувається в

суворо визначеній процесуальній формі. В

процесі розгляду і вирішення спорів, віднесених

до його компетенції, господарський суд здійснює

різні процесуальні дії з усіх питань, які

виникають у ході господарського процесу на його

певних стадіях, і висловлює судження по суті

спору, який розглядається, в цілому.

BB Господарський суд є органом судової влади,

який наділений владними повноваженнями по

застосуванню норм матеріального і

процесуального права. Свої владні повноваження

господарський суд втілює у формі своїх актів —

рішень, ухвал, постанов. Господарські суди

здійснюють правосуддя шляхом прийняття

обов’язкових до виконання на всій території

України рішень, ухвал, постанов. Рішення й

постанови господарських судів приймаються

іменем України (ст.B4-5 ГПК).

BB Всі господарські суди, які виступають в якості

судів першої інстанції, приймають рішення і

ухвали. Суди апеляційної й касаційної інстанцій

приймають постанови і ухвали.

BB Важливим судовим актом місцевого

господарського суду — суду першої інстанції є

рішення. Його значення полягає в тому, що воно

є основним актом правосуддя, який приймається

після розгляду і вирішення справи по суті

(задоволення позову, відмова у позові повністю

або частково) (ст.B82 ГПК).

BB Рішення господарського суду — це акт суду

першої інстанції, яким суд на підставі достовірно

встановлених при судовому розгляді фактів в

суворій відповідності з нормами процесуального

і матеріального права вирішує справу по суті,

тобто задовольняє позовні вимоги повністю або

відмовляє в їх задоволенні.

BB Поняття рішення розкривається через низку

притаманних йому ознак. Рішення: акт органу

судової влади; це акт правозастосування, який

містить у собі одночасно наказ і підтвердження.

Наказ в рішенні господарського суду є

виявленням владного характеру рішення

господарського суду, підтвердження в рішенні

віддзеркалює усунення господарським судом

спору про право і констатації наявності

матеріально-правових відносин, суб’єктивних

прав і обов’язків. Рішення господарського суду

як правозастосовуючий акт виступає в якості

акту індивідуального піднормативного

регулювання; є процесуальним актом —

документом, оскільки виноситься в певній формі

й у визначеному законом порядку, повинен мати

вказані у законі зміст і реквізити.

BB Значення рішення полягає в тому, що воно

припиняє спір про право, оскільки він

розглянутий по суті і закінчує судочинство по

справі, воно відновлює законність, порушену

однією зі сторін, впорядковує відносини

господарського обороту.

29. Порядок подання позову. Ціна позову.

Відзив на позовну заяву.

96. Ціна позову.

Позовна заява подається до господарського суду

з дотриманням певних правил. Правила подання

позовної заяви включають положення про її

форму і зміст (ст.B54 ГПК), передбачають

направлення копій позовної заяви і доданих до

неї документів іншим особам (ст.B56 ГПК).

Норми ст.B54 ГПК вказують, в якій формі

подається позовна заява до господарського суду;

хто має право підпису позовної заяви; які

відомості та в якому порядку мають бути вказані

в позовній заяві.

BB Для прийняття справи до провадження

господарському суду необхідно перевірити

відповідність позовної заяви за її формою і

змістом вимогам законодавства, а також

встановити, чи є в наявності документи, які

вимагає закон. Тому перевірка реквізитів

позовної заяви і доданих до неї документів

повинна відбуватися перед порушенням справи і

прийняттям позовної заяви до провадження

господарського суду.

BB Дотримання належної форми позовної заяви і

відповідність його змісту вимогам закону мають

суттєве значення для підготовки судової справи

до розгляду, а також для наступного правильного

та швидкого розгляду його в засіданні

господарського суду.

BB Позовна заява подається обов’язково в

письмовій формі й підписується повноважною

особою позивача або його представником,

прокурором чи його заступником, громадянином

— суб’єктом підприємницької діяльності або

його представником. Якщо позов підписано

представником позивача, до позовної заяви

додається довіреність чи інший документ, що

підтверджує повноваження представника

позивача.

Стаття 55. Ціна позову

Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошейB— стягуваною

сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим

чи іншим документом, за яким стягнення

провадиться у безспірному (безакцептному)

порядку;

2) у позовах про витребування майнаB— вартістю

майна, що витребується;

3) у позовах, які складаються з кількох

самостійних вимог,B— загальною сумою усіх

вимог;

4) у позовах про стягнення іноземної валютиB— в

іноземній валюті та у карбованцях відповідно до

офіційного курсу, встановленого Національним

банком України на день подання позову. В ціну

позову включаються також вказані в позовній

заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони

не вказані,B— суми їх, визначені суддею.

Ціну позову вказує позивач. У випадках

неправильного зазначення ціни позову вона

визначається суддею.

Заперечення проти позову можуть бути

висловлені в різних заявах та клопотаннях

позивача. Крім того, Господарський

процесуальний кодекс України передбачає певну

форму об’єднання всіх заперечень відповідача на

поданий позов — відзив на позовну заяву.

Подання відзиву на позовну заяву (ст.B59 ГПК) є

правом відповідача і його засобом захисту.

Надсилається відзив господарському суду з

документами, що підтверджують заперечення

проти позову. Відзив повинен містити

найменування позивача і номер справи; мотиви

повного або часткового відхилення вимог

позивача з посиланням на законодавство, а також

докази, що обґрунтовують відхилення позовної

вимоги; перелік документів та інших доказів, що

додають до відзиву (у тому числі про надіслання

копій відзиву). Відзив підписується повноважною

особою відповідача або його представником (у

такому випадку додається довіреність чи інший

документ, що підтверджує повноваження

представника відповідача). Копія відзиву з

необхідними документами надсилається

сторонам (позивачеві, іншим відповідачам,

прокуророві, який бере участь у господарському

процесі).

30. Процесуальні особливості процедури

банкрутства.(+)

67. Процесуальні особливості процедури

банкрутства.

Судовий розгляд справи про банкрутство

відбувається протягом трьох засідань:

підготовчого, попереднього та засідання, яке є

визначальним для долі боржника.

BB У підготовчому засіданні суд остаточно

визначає розмір вимог кредитора — ініціатора

процедури банкрутства, призначає арбітражного

керуючого підприємства-боржника, дату

складення арбітражним керуючим (на цій стадії

провадження він називається розпорядником

майна боржника) реєстру вимог усіх інших

кредиторів боржника, для виявлення яких

зобов’язує кредитора-ініціатора подати

оголошення про порушення справи до офіційних

друкованих органів, призначає дату скликання

перших загальних зборів кредиторів та дату

засідання господарського суду, на якому буде

винесено ухвалу про санацію боржника чи про

визнання його банкрутом, уживає заходів щодо

забезпечення грошових вимог кредиторів, а

також вводить мораторій на задоволення вимог

кредиторів.

BB У попередньому засіданні господарський суд

розглядає реєстр вимог кредиторів та

заперечення щодо них боржника і остаточно

визначає розмір вимог до боржника кожного із

виявлених кредиторів. Після проведення

попереднього засідання розпорядник майна

боржника скликає загальні збори кредиторів, де

кредитори визначаються з подальшою долею

боржника (основне питання, яке при цьому

вирішується: чи доцільно проводити процедуру

санації боржника, чи потрібно одразу перейти до

ліквідаційної процедури) та обирають зі свого

складу комітет кредиторів, який представляє у

процедурі банкрутства їхні інтереси.

BB У наступному засіданні суд розглядає

клопотання комітету кредиторів про відкриття

процедури санації боржника, якщо таке рішення

було прийнято на зборах кредиторів і відкриває

процедуру санації боржника, призначаючи для

безпосереднього здійснення цієї процедури

господарського керуючого, який у цій стадії

провадження називається керуючим санацією.

Після завершення процедури санації боржника

керуючий санацією подає до господарського суду

звіт і протокол зборів кредиторів, де звіт був

розглянутий. У випадку затвердження вказаного

звіту суд припиняє провадження у справі про

банкрутство боржника.

BB Якщо ж кредитори боржника на зборах

вирішили наполягати на визнанні боржника

банкрутом, або процедура санації не привела до

бажаного результату, або у встановлений судом у

підготовчому засіданні термін кредитори не

дійшли згоди про подальшу долю підприємства-

боржника (а також в інших, передбачених

законом випадках), суд виносить постанову про

визнання боржника банкрутом і відкриває

ліквідаційну процедуру, доручаючи безпосереднє

її виконання арбітражному керуючому, який на

цій стадії провадження називається ліквідатором.

Після завершення ліквідаційної процедури

ліквідатор подає до господарського суду звіт та

ліквідаційний баланс. У випадку затвердження

ліквідаційного балансу суд припиняє

провадження у справі про банкрутство.

BB На будь-якій стадії процедури банкрутства

сторони можуть дійти мирової угоди, у випадку

затвердження якої суд припиняє провадження у

справі про банкрутство.

31. Підстави та порядок порушення

провадження у справах про банкрутство.(+)

39. Строк та порядок провадження у справах

про банкрутство.

Механізм порушення провадження у справі про

банкрутство доволі простий. Досить кредитору не

отримати від боржника задоволення безспірної

грошової вимоги вартістю не менше трьохсот

мінімальних розмірів заробітної плати протягом

трьох місяців після настання встановленого

строку для її сплати, він може звернутися в

господарський суд за місцезнаходженням

боржника із заявою про порушення справи про

банкрутство боржника. Господарський суд,

отримавши таку заяву, не пізніше п’яти днів з дня

надходження заяви виносить ухвалу про

порушення провадження у справі про

банкрутство боржника, в якій вказується про

прийняття заяви до розгляду, про введення

процедури розпорядження майном боржника та

призначення розпорядника майна, дату

проведення підготовчого засідання суду та про

введення мораторію на задоволення вимог

кредиторів. При недодержанні заявником вимог

законодавства, а також у певних, передбачених

законом, випадках його заява може бути

повернута без розгляду або у її прийнятті може

бути відмовлено.

BB Заява про порушення справи про банкрутство

подається у письмовій формі, підписується

керівником боржника чи кредитора,

громадянином — суб’єктом підприємницької

діяльності і повинна містити найменування

господарського суду, до якого подається заява;

найменування боржника, його поштову адресу;

найменування кредитора, його поштову адресу;

номер, що ідентифікує кредитора як платника

податків і зборів (обов’язкових платежів); виклад

обставин, які підтверджують

неплатоспроможність боржника із зазначенням

суми боргових вимог кредиторів, а також строку

їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені),

реквізитів розрахункового документа про

списання коштів з банківського або

кореспондентського рахунка боржника та дату

його прийняття банківською установою

боржника до виконання; перелік документів, що

додаються до заяви.

BB Крім зазначених вище положень, заява

кредитора повинна містити також відомості про

розмір вимог кредитора до боржника із

зазначенням суми неустойки (штрафу, пені), яка

підлягає сплаті; виклад обставин, що

підтверджують наявність зобов’язання боржника

перед кредитором, з якого виникла вимога, а

також строк його виконання; докази того, що

сума підтверджених вимог перевищує суму в

триста мінімальних розмірів заробітної плати;

докази обґрунтованості вимог кредитора; інші

обставини, на яких ґрунтується заява кредитора.

До заяви кредитора додаються документи, що

підтверджують безперечність заявлених вимог.

BB Закон дозволяє боржнику звернутись до

господарського суду із заявою про власну

неплатоспроможність у разі його фінансової

неспроможності або реальної загрози такої

неспроможності. Але треба мати на увазі, що

боржник може звернутися до суду із заявою про

порушення провадження у справі про своє

банкрутство тільки в тому випадку, коли

наявного у нього майна достатньо для покриття

судових витрат (ст.B7).

BB Заява боржника, окрім загальних положень,

спільних для заяви боржника і заяви кредитора,

повинна містити суму вимог кредиторів за

грошовими зобов’язаннями у розмірі, який не

оспорюється боржником; розмір заборгованості

по податках і зборах (обов’язкових платежах);

розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди,

заподіяної життю та здоров’ю, виплаті заробітної

плати та вихідної допомоги працівникам

боржника, виплаті авторської винагороди;

відомості про наявність у боржника майна, в тому

числі грошових сум і дебіторської

заборгованості; найменування банків, що

здійснюють розрахунково-касове обслуговування

боржника.

BB До заяви боржника додаються рішення

власника майна боржника про звернення

боржника до господарського суду із заявою;

бухгалтерський баланс на останню звітну дату,

перелік і повний опис заставленого майна із

зазначенням його місцезнаходження та вартості

на момент виникнення права застави; протокол

загальних зборів працівників боржника, на якому

обрано представника працівників боржника для

участі в господарському процесі під час

провадження у справі про банкрутство; інші

документи, що підтверджують

неплатоспроможність боржника.

BB Із заяв про порушення провадження у справі

про банкрутство справляється державне мито.

Розмір мита, яке справляється із таких заяв,

становить п’ять неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян і сплачується заявником до

державного бюджету.

32. Звільнення від сплати державного мита.

Повернення держмита.

Згідно зі ст. 47 ГПК державне мито підлягає

поверненню у випадках і в порядку,

встановленому законодавством. Стаття 8 Декрету

Кабінету Міністрів України “Про Державне

мито” встановлює, що сплачене державне мито

підлягає поверненню частково або повністю у

наступних випадках:

—Bвнесення мита у більшому розмірі, ніж

передбачено чинним законодавством;

—Bповернення заяви (скарги) або відмова в її

прийнятті;

—Bприпинення провадження у справі або

залишення позову без розгляду, якщо справа не

підлягає розгляду в господарському суді, а також

коли позивачем не додержано встановленого для

даної категорії справ порядку досудового

врегулювання спору;

—Bскасування у встановленому порядку рішення

суду, якщо при цьому державне мито було вже

стягнуто в дохід бюджету.

BB Повернення державного мита проводиться на

підставі заяви платника, поданої ним протягом

року з дня зарахування державного мита до

бюджету. Цей строк не може бути відновлений у

разі його закінчення. У рішенні, ухвалі, постанові

чи довідці господарського суду зазначаються

обставини, що є підставою для повного або

часткового повернення державного мита.

Від сплати державного мита згідно зі ст.B4

Декрету Кабінету Міністрів України “Про

державне мито” звільняються: !!! (всех можно не

писать) !!!

—Bоргани місцевого та регіонального

самоврядування — за позовами до суду або

господарського суду про визнання недійсними

актів інших органів місцевого та регіонального

самоврядування, місцевих державних

адміністрацій, підприємств, об’єднань,

організацій і установ, які ущемлюють її

повноваження; органи місцевого та регіонального

самоврядування — за позовами до суду або

господарського суду про стягнення з

підприємства, об’єднання, організації, установи і

громадян збитків, завданих інтересам населення,

місцевому господарству, навколишньому

середовищу їхніми рішеннями, діями або

бездіяльністю, а також у результаті невиконання

рішень органів місцевого та регіонального

самоврядування; органи місцевого та

регіонального самоврядування — за позовами до

суду або господарського суду про припинення

права власності на земельну ділянку;

—Bмісцеві й державні адміністрації — за

позовами до господарського суду про визнання

недійсними актів органами місцевого та

регіонального самоврядування, що суперечать

чинному законодавству;

—Bфінансові органи та державні податкові

інспекції — позивачі й відповідачі — за позовами

до суду та господарського суду;

—Bоргани державного контролю за цінами —

позивачі й відповідачі — за позовами до суду та

господарського суду;

—Bпозивачі — Міністерство охорони

навколишнього природного середовища України,

Міністерство лісового господарства України та

їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці,

що здійснюють захист лісонасаджень, органи

рибоохорони — у справах про стягнення коштів

на покриття шкоди, заподіяної державі

забрудненням навколишнього середовища,

порушенням лісового законодавства та

нераціональним використанням природних

ресурсів та рибних запасів;

—Bвсеукраїнські та міжнародні об’єднання

громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи, що мають місцеві

осередки у більшості областей України,

Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-

інтернаціоналістів), громадські організації

інвалідів, їхні підприємства та установи,

республіканське добровільне громадське

об’єднання “Організація солдатських матерів

України” — за позовами, з якими вони

звертаються до суду та господарського суду;

—BНаціональний банк України та його установи,

за винятком госпрозрахункових;

—BГенеральна прокуратура України та її органи

— за позовами, з якими вони звертаються до суду

або господарського суду в інтересах громадян і

державних юридичних осіб;

—BФонд винаходів України — за позовами, з

якими він звертається до суду або господарського

суду;

—BУкраїнська державна страхова комерційна

організація та її установи — за позовами, з якими

вони звертаються до суду та господарського

суду, в усіх справах, пов’язаних з операціями

обов’язкового страхування;

—BПенсійний фонд України, його підприємства,

установи, організації;

—BФонд України соціального захисту інвалідів і

його відділення;

—Bдержавні органи приватизації — за позовами, з

якими вони звертаються до суду або

господарського суду, в усіх справах, пов’язаних

із захистом майнових інтересів держави;

—BАнтимонопольний комітет України та його

територіальні відділення — позивачі й

відповідачі — за позовами до суду або

господарського суду;

—Bдержавні замовники та виконавці державного

замовлення — за позовами, з якими вони

звертаються до суду в справах про

відшкодування збитків, завданих при укладенні,

внесенні змін до державних контрактів, а також

про невиконання або неналежне виконання

зобов’язань за державним контрактом на

поставку продукції для державних потреб;

—BКомітет у справах нагляду за страховою

діяльністю — за позовами, з якими він

звертається до господарського суду у справах про

скасування державної реєстрації страховика як

суб’єкта підприємницької діяльності у випадках,

передбачених ст.B8 Закону України “Про

підприємництво”;

—BДержавний комітет України по матеріальних

резервах та підприємства, установи й організації

системи матеріально резерву — за позовами, з

якими вони звертаються до суду або

господарського суду у справах щодо виконання

договірних зобов’язань суб’єктами господарської

діяльності, що випливають із Закону України

“Про державний матеріальний резерв”;

—BДержавна архітектурно-будівельна інспекція

України, інспекції державного архітектурно-

будівельного контролю в Автономній Республіці

Крим, областях, районах, містах Києві та

Севастополі, містах обласного значення за

позовами до господарського суду щодо стягнення

штрафу за порушення у сфері містобудування;

—Bвідділи державної виконавчої служби — за

позовами, з якими вони звертаються до суду,

господарського суду, в усіх справах, пов’язаних

із захистом майнових інтересів фізичних і

юридичних осіб, держави, а також з проведення

аукціонів;

—BРахункова палата.

BB Якщо зазначені органи звертаються до

господарського суду не у зв’язку з виконанням

своїх повноважень, вони зобов’язані сплачувати

державне мито у загальному порядку.

33. Прийняття позовної заяви. Порушення

провадження по справі.

68. Прийняття позовної заяви. Порушення

провадження по справі.

Подати позов означає звернутися до

господарського суду із заявою, яка повинна

містити прохання до суду про розгляд спору про

право. Поряд із цим для порушення справи

недостатньо подати до суду заяву. Суддя повинен

вирішити питання і винести ухвалу про

прийняття заяви до провадження в суді, коли

дотримано всі вимоги, передбачені

законодавством.

Існують умови, за наявності яких суддя не

приймає позовної заяви і повертає її без розгляду.

Ці умови свідчать не про відсутність у позивача

права на позов (право на подання позову), а лише

про те, що позовна заява не може бути прийнята

до розгляду суду по суті доти, доки не будуть

усунені підстави, які зумовили повернення заяви.

Правові наслідки відсутності права на подання

позову й відсутність умов його здійснення

(реалізації) є такими:

—Bв першому випадку за відсутності права на

подання позову, тобто за відсутності передумов

права на подання позову суддя відмовляє у

прийнятті позовної заяви і повторного подання

тотожного позову не може бути;

—Bу випадку відсутності умов здійснення права

на подання позову позовна заява повертається

позивачеві, що не перешкоджає повторному

зверненню до господарського суду з тотожним

позовом у загальному порядку — після усунення

допущеного порушення.

BBB Подання позову в строки, які встановлені для

захисту порушеного або оспорюваного права, в

першу чергу пов’язане із дотриманням позовної

давності (глава 5 Цивільного кодексу України).

Позовна давність має не тільки матеріально-

правове, а й процесуально-правове значення.

Для прийняття справи до провадження

господарському суду необхідно перевірити

відповідність позовної заяви за її формою і

змістом вимогам законодавства, а також

встановити, чи є в наявності документи, які

вимагає закон. Тому перевірка реквізитів

позовної заяви і доданих до неї документів

повинна відбуватися перед порушенням справи і

прийняттям позовної заяви до провадження

господарського суду.

BB Дотримання належної форми позовної заяви і

відповідність його змісту вимогам закону мають

суттєве значення для підготовки судової справи

до розгляду, а також для наступного правильного

та швидкого розгляду його в засіданні

господарського суду.

BB Позовна заява подається обов’язково в

письмовій формі й підписується повноважною

особою позивача або його представником,

прокурором чи його заступником, громадянином

— суб’єктом підприємницької діяльності або

його представником. Якщо позов підписано

представником позивача, до позовної заяви

додається довіреність чи інший документ, що

підтверджує повноваження представника

позивача.

BB Закон потребує суворої відповідності позовної

заяви вимогам, що вказані в ст.B54 ГПК.

Суддя господарського суду одноособово вирішує

питання про прийняття позовної заяви. Він

повинен прийняти до провадження

господарського суду позовну заяву, подану з

дотриманням вимог, передбачених законом.

BB Суддя може прийняти позовну заяву тільки за

наявності певних підстав. Стаття 62 ГПК містить

перелік підстав до відмови в прийнятті позовної

заяви. Він є вичерпним і не підлягає

розширеному тлумаченню. Суддя відмовляє у

прийнятті позовної заяви, якщо:

- заява не підлягає розгляду в господарських

судах України;

- у провадженні господарського суду або іншого

органу, який у межах своєї компетенції вирішує

господарський спір, є справа зі спору між тими

самими сторонами, про той самий предмет і з тих

самих підстав або є рішення цих органів з такого

спору;

- позов подано до підприємства, організації, які

ліквідовано.

Встановивши, що позовна заява може бути

прийнята до провадження господарського суду,

суддя порушує справу. Прийнявши позовну

заяву, суддя господарського суду не пізніше

п’яти днів з дня її надходження виносить і

надсилає сторонам, прокурору, якщо він є

заявником, ухвалу про порушення провадження у

справі, в якій вказується про прийняття позовної

заяви, призначення справи до розгляду в

засіданні господарського суду, про час і місце

його проведення, необхідні дії щодо підготовки

справи до розгляду в засіданні (ст.B64 ГПК).

34. Процесуальне положення судді

господарського суду.

Процесуальний стан судді господарського суду

закріплений діючим законодавством і

характеризується його керівною роллю в процесі

та широким колом повноважень, спрямованих на

захист прав і інтересів, які охороняються

законом, суб’єктів господарської діяльності.

Чинне законодавство не лише наділяє суддів

господарського суду повноваженнями, які

необхідні для здійснення правосуддя, але і

забезпечує гарантії цієї діяльності. Судді

незалежні, незмінні, у своєї діяльності

користуються лише законами та іншими

нормативно-правовими актами, не відповідальні

перед іншими гілками державної влади. Вимоги

судді господарського суду обов’язкові для всіх

підприємств, організацій і посадових осіб. Суддя

здійснює важливі повноваження на всіх стадіях

процесу. Суддя місцевого господарського суду

розглядає справу і вирішує спір одноособово,

залежно від категорії і складності справи, її може

бути розглянуто колегіально у складі трьох

суддів. Перегляд в апеляційному та касаційному

порядку здійснюється колегією суддів

відповідних судів. Права судді, якими він

наділений для здійснення своїх повноважень, не

закріплені в одній конкретній статті, а

сформульовані у ряді певних статей, у першу

чергу в Конституції України, в Законі України

“Про судоустрій України” і Господарському

процесуальному кодексі України. Суддя

одноособово вирішує питання про прийняття

позовної заяви (ст.B61 ГПК), має право відмовити

у її прийнятті (ст.B62 ГПК) або повернути її (ст.63

ГПК). Для правильного і своєчасного вирішення

спору суддя на підготовчій стадії має право

виконувати широке коло повноважень,

невичерпний перелік яких містить ст.B65 ГПК. За

певних умов суддя може залучити до участі у

справі іншого, належного відповідача (ст.B24

ГПК), витребувати документи і матеріали,

необхідні для вирішення спору (ст.B38 ГПК),

призначити судову експертизу (ст.B41 ГПК),

вжити заходів щодо забезпечення позову (ст.B66

ГПК), прийняти рішення з господарського спору

(ст.B82 ГПК), здійснювати інші дії, передбачені

Господарським процесуальним кодексом

України.

BB Важливого значення у забезпеченні

об’єктивності та неупередженості судді при

розгляді справи набуває ст.B20 ГПК, яка

встановлює підстави і регламентує процедуру

відводу або самовідводу судді. Суддя не може

брати участь у розгляді справи, якщо він є

родичем осіб, які задіяні в судовому процесі, або