Шпаргалка - Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

51. РОЗКРИЙТЕ ТРУДНОЩІ ВІДБУДОВИ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ,

ЗРУЙНОВАНОГО ФАШИСТСЬКИМИ ЗАГАРБНИКАМИ.

Друга світова війна мала для Укр. не лише негативні наслідки. Повоєнна Укр. у багатьох

важливих відношеннях виявилась дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно

розширилася її економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і вперше за багато

століть всі укр. опинилися в межах однієї держави. Найважливішим для укр. територіальним

питанням, що його розв'язала війна, стало включення Зах. України до складу СРСР. У 1945р. на

Ялтинській конференції СРСР вдалося примусити відновлену Польську державу поступитися

своїми претензіями на Галичину та Волинь і провести кордон по так званій “лінії Керзона”.

Урегулювання територіального питання с Польщею передбачало також обмін населенням.

Відтак період між 1944 та 1946рр. рад. ВЛАСТІ дозволили переселитися у Польщу з Галичини к

Волині майже мільйонові поляків. Натомість у рад. Україну іммігрувало близько 520тис

українців, які опинилися на польському боці нового кордону. Одразу після війни Москва

переконала також Чехословаччину й Румунію відмовитися від претензій відповідно на

Закарпаття й Буковину. Унаслідок 4-ох р. війни Рад. Союз постав перед колосальним

завданням відбудови господарства. Рад. влада почала відбудовувати своє господарство із

складання 4-го п'ятирічного плану (1946-50). Цей план базувався на характерній особливості

тоталітарної системи: можливості розпоряджатися ресурсами без огляду на бажання й потреби

людей. Передбачалося відбудувати розорені регіони, підняти промисловість та с/г на довоєнний

рівень і навіть перевищити його – і все це менш, ніж за 5 років. 4-та п’ятирічка дала неоднозначні

результати. Зусилля спрямовані на відбудову важкої пром. У 50-х рр.. Україна знову стала однією

із провідних індустріальних країн Європи. Однак хоч пром. порівняно з довоєнним періодом

стала навіть потужнішою, її частка в загально промисловому виробництві СРСР впала, оскільки

нові індустріальні центри, що виникли за Уралом, розвивалися ще швидше. Зростання пром-ті не

привело до підвищення життєвого рівня. Традиційно для рад. режиму нехтування випуском

товарів споживання дійшло до крайнощів. Невдачі відбудови не виявилися з такою очевидністю

як у с/г. Згубна політика РАД. ЧИНОВНИКІВ перешкоджала виправленню становища на селі. У

1946р. прийшла катастрофічна посуха й голод. Не зважаючи на явні хронічні проблеми колгоспів,

рад. керівництво рішуче відновило політику колективізації. Стало навіть активніше проводити її.

У 1946р. було вжито заходів, щоб відібрати у селян землю і реманент, які їм удалося привласнити

під час війни. Для здійснення своїх цілей рад режим мав велику перевагу військової й політ. сили.

Одним із першим об’єктів атаки рад. Влади стала Греко-Католицька церква. За кампанією

наклепів пішли арешти й заслання до Сибіру. 8 березня 1946р. група скликала й вирішала

скасувати Брестську унію 1569р. та возз’єднання із Рос. Ієрархією. В 1947-48р. після того, як рад.

Режим ліквідував спір УПА, він міг на повну силу розпочати колективізацію та індустріалізацію.

Із приходом Сталіна розпочалися масові репресії проти укр. митців мистецтва, куль-ри, л-ри,

діячів освіти та науки. Хрущова було знято з посади Першого секретаря компартії, на його місце

було призначено Кагановича. Під його вказівками було звинувачено тисячі письм., поетів, нау-ів,

віддано репресіям і відправлено до Сибіру. Із усунення його з посади становище покращилось.

52. РОЗВІНЧАННЯ КУЛЬТУ ОСОБИ СТАЛІНА ТА ЙОГО НАСЛІДКІВ. ЩО ТАКЕ

ХРУЩОВСЬКА ВІДЛИГА?

Суспільно-політичне життя і СРСР, а отже й рад. Укр. у другій пол. 50-х - перш. пол. 60-х рр.

Харак-вся частковим відходом від сталінізму, деякою демократизацією життя. Вона пов’язана з

перебудуванням на посаді першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова. Новий відлік часу в житті

рад. сус-ва започаткував XX з’їзд КПРС, який відбувся 14-25 лютого 1956 р. 25 лютого 1956 р. під

час закритого засідання XX з’їзду М.С.Хрущов виголосив таємну доповідь, присвячену культові

особи Сталіна. Жорстокій критиці була піддана центральна постать тоталітарного режиму. Цей

момент можна вважати початком десталінізації радянського суспільства. Боротьба за утвердження

демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були

оголошені стратегією політичного курсу партії. Вперше повідомили про реабілітацію укр.

письменників – жертв сталінських репресій. Розпочалася кампанія за реабілітацію таких видатних

постатей національної культури - Куліша, Л.Курбаса, О.Довженко. Реабілітація проходила в

декілька етапів: у 1956-1959 рр. було повністю реабілітовано 250 тис. осіб (переважно посмертно).

Разом з тим, додому повернулися десятки тисяч в’язнів ГУЛАГу. На березень 1957 р. було

звільнено з таборів, спец поселень тощо близько 65 тис. осіб. В Укр. ж за період 1953-1961 рр. було

реабілітовано 290 967 громадян, у 1963-1966 рр. процес реабілітації жертв сталінського терору

пішов на спад: реабілітовано було 80 тис. чол.. М.Хрущов і його оточення не наважилися на

рішучий перегляд прав жертв політичних процесів, сфабрикованих у 20-30-ті роки. Хоча

примусове виселення кримських татар, німців та інших етнічних груп з південних районів Укр.

було визнане незаконним, але їхнє повернення на землю батьків не дозволялося. Отже, XX з’їзд

КПРС серйозно розхитав суспільство, став могутнім каталізатором політичних процесів. Проте

низка після з’їздівських акцій засвідчила водночас і обмеженість, консерватизм “верхів”, їх

прагнення загальмувати процес десталінізації суспільства. 1959 рік знаменував початок

фактичного відходу партійної верхівки від подальшої демократизації суспільства. Хоча критика

сталінізму й тривала, але помітного позитивного впливу на суспільне життя вона вже не справляла.

„Відлига" була викликана не лише особистим бажанням Хрущова чи збігом обставин. Змін вима-

гало життя. Західний світ вступав в еру тотальної модернізації, пов'язаної з розвитком науково-

технічної революції. „Змагання двох систем" вимагало нових темпів, нових імпульсів у розвиткові

радянського суспільства, прискорення економічного поступу, підвищення життєвого стандарту.

Непослідовність і непевність десталінізації найнаочніше проявилася в процесі політичної, юридичної

та громадської реабілітації жертв репресій сталінізму. На кінець 50-х рр. органами КДБ і про-

куратури республіки було переглянуто справи майже 5,5 млн. чол., які перебували на обліку

репресивних органів. З цього обліку знято 58% справ. Ці цифри свідчать про жахливий масштаб

репресій і одночасно — про обмеженість процесу реабілітації їх жертв. Поза законом залишилася

більшість жертв репресій 20 — початку 30-х рр., діячі ОУН-УПА та ін. У цій обмеженості й

непослідовності відчувалась, однак, певна система.. М.Хрущов вдався до серії економічних

експериментів.

Одним з найрадикальніших заходів була спроба частково децентралізувати керівництво еко-

номікою. Право планування й розпорядження місцевими ресурсами було передано від централь-

них відомств місцевим раднаргоспам. Внаслідок цього Україна несподівано отримала небачену досі

економічну самостійність, до якої здебільшого не була готовою партійно-господарська бюрократія

республіки. Втім ця економічна „незалежність" не означала, що Україна могла сама оперувати

своїми економічними здобутками. Тільки у 1959—1961 рр. вона віддала до загальносоюзного

бюджету близько 14% свого національного доходу, які нічим не були відшкодовані. У будь-якому

випадку Україна не мала змоги скористатися можливостями цієї тимчасової децентралізації,

оскільки економічна система працювала в цілому за законами попереднього часу.

Багато обіцяли нововведення в сільському господарстві. Велике позитивне значення мала

ліквідація машинно-тракторних станцій і передача їх майна колгоспам. Була скасована зайва ланка

і без того громіздкої системи управління сільськогосподарським виробництвом. Великим плюсом

стало підвищення заробітної платні колгоспникам.

Відповідним чином змінювався стан справ у промисловості. її розвиток в Україні характеризувався

значним збільшенням капіталовкладень у важку промисловість, уповільненням темпів розвитку

легкої і загальним зниженням темпів зростання.

Отже, „відлига" торкнулася тільки окремих сторін життя радянського суспільства. Зміни, що

відбувалися, сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, супереч-

ливість цих змін зрештою призвели до того, що задуми ініціаторів стали перетворюватися у свою

протилежність.

Розчарування політикою Хрущова наростало в середовищі народних мас. Вирішальний вплив на

долю Хрущова справив провал його спроб домогтися істотного підвищення життєвого рівня

народу. Замість цього уряд змушений був провести в 1961 р. грошову реформу, зменшити

асигнування на виробництво предметів споживання; інтелігенції, яка чекала глибинних

демократичних перетворень, демонтажу тоталітарної системи, а стала свідком незграбної спроби її

модернізації. Були підвищенні ціни на м’ясо і масло, та інші продукти, що викликало в масах

протести, а у Новочеркаську влітку 1962 р. відбулися страйки і масові демонстрації робітників,

жорстоко придушені, розстріляні військами. Країна опинилася перед серйозними продовольчими

проблемами. Тоді вперше було проведено значні закупівлі зерна за кордоном. Склалося становище,

що спричинило усунення Хрущова з посади глави держави. Змова виникла на найвищому рівні.

Рішенням пленуму ЦК КПРС у жовтні 1964 р. Хрущова, який перебував на відпочинку у Криму,

було увільнено з посади першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР. Першим

секретарем ЦК КПРС було обрано одного з членів консервативного крила в Комуністичній партії –

Л.І.Брежнєва. Наступили часи неосталінізму, часи “застою”.

53. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ. ЯКІ ЧИННИКИ ЗУМОВИЛИ ПОЯВУ В УКРАЇНІ

ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ?

Бурхливе, суперечливе, динамічне “хрущовське” десятиріччя підштовхнуло об’єктивно

визрівший процес оновлення суспільної свідомості. Цей імпульс був настільки сильним, що під

його впливом у 60 – 70-х роках радянському суспільстві виникає нова форма духовної опозиції –

дисиденство, яке висувало реальну альтернативу нарастаючим кризовим явищам в духовному

житті суспільства – соціальній апатії, дегуманізаціі культури, бездуховності. Його ідеологія,

зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово

викристалізувалася у тверде перекононня необхідності докорінних змін у суспільстві.

Десидентський рух складався з 3 основних течій:

1. Правозахисне, або демократичне дисиденство, репрезентоване в Україні –

Українською Гельсінською Групою (УГГ), тобто групою сприяння виконанню Гельсінських угод,

що до прав людини, які були підписані СРСР у 1975 р.. УГГ була утворена ва листопаді 1976 р. у

Києві. Її очолив письменник Руденко. До складу входили Григоренко, Лук’янеко та інші, всього

37 осіб. УГГ виконувало широке коло завдань: ознайомлювати укр. суспільство з декларацією

прав людини ООН, збирати докази порушення владою прав людини, національних прав в Україні,

застосування політики етно- і лінгвоциду ті насильницюкого насадження русифікації, домагатися

безпосереднього котакту України з іншими країнами, акредитація в республіці представників

закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями. Це була єдина з усіх правозахисних

організацій, яка не розпалася. Проте ні певна поміркованість УГГ, ні легальні форми роботи, ні

міжнародна громадська думка не перешкодили радянським властям розпочати гоніння. До 1980

року майже три чверті УГГ отримали терміни ув’язнення від 10 до 15 років. Решті дозволено було

емігрувати.

2. Релегійне дисиденство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не деклартивне

визнання свободи совісті. В Україні воно вело боротьбу за відновлення укр-их греко –

каталицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протистантських сект.

3. Національно орієнтоване дисиденство, яке рішуче засудживало шовінізм, імперську

політику центру, форсовану русифікацію, виступала на захист прав і свобод усіх народів та їхню

співпрацю у боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу.

Характерною рисою усіх 3-х напрямів дисиденства була боротьба за націонольні інтереси укр.

народу, тобто органічне залучення до сфери своєї діяльності національного фактора. Ідеологічний

спектр дисидентського руху в Україні був надзвичайно широким: від марксистської платформи

(Григоренко) до націонал – комуністичної, а від неї аж до платформи, близької інтегральному

націоналізму Донцова та ідеології ОУН (Мороз).

Вже на початку брежневського періоду з метою придушення дисиденства в зародку у вересні

1965 р. Україною прокотилася хвиля арештів : у Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Ів. – Франківську,

Тернополі і Луцьку. Жертвами репресій стали діячі укр. культури, студенти, робітники. Числені

арешти викликали протести. 4 вересня 1965 р. було влаштовано маніфестацію проти репресій у

Києв. кінотеатрі “Україна”.

Навесні 1968 р. 139 укр. діячів науки, літератури та мистецтва звернулися з листом до

Брежнєва, Косигіна, Підгірного, у якому висловлювали рішучій протест проти арештів в Україні

та утисків укр. культури. Значною мірою завдяки громадським протестам першу хвилю репресій

проти інакомислення в Україні удалося загальмувати. Проте у 1970 р. починається нова хвиля

репресій, яка набирає особливої сили на початку 1972 р.

У середині 70 – на початку 80-х рр. Д. рух в Україні зменшився кількісно, але виріс якісно –

утворилася і діяла українська Гельсінська Група.

54. ЯК ВІДБУВАЛОСЬ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ТА

РОЗБУДОВИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ?

Спроба консервативного табору перейти до активних дій, силою взяти реванш знайшла своє

втілення у здійсненні 19 – 21 серпня 1991 р. державного перевороту. Момент був переломним, і

це чудово розуміли протидіючі сили. Демократичним силам вдалося не тільки встояти, а і за

підтримки народних мас перемогти путчистів, проте події серпня 1991 р. зумовили сер’йозні

зміни у державному і суспільному житті країни. За цих умов прийняття республіканським

парламентом 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність було цілком закономірною подією.

Зважаючи на обставини, президія Верховної Ради за короткий термін приймає принципово

важливі постанови: про департизацію державних органів, установ та організацій; про власність

Компартії України та КПРС на території України; про припинення діяльності КПУ.

Отже, неупереджений аналіз суспільно – політичної трансформації України у квітні 1985 р. –

серпні 1991 р. дає змогу дійти висновку про те, що перебудовчі процеси у нашій республіці

тривалий час розгорталися на основі розроблених у союзному центрі моделей та шаблонів. Це

зумовлено дією багатьох факторів:

1. Через тотальне одержавлення економіки Україна перебувала в економічній

залежності від союзного центру.

2. Серед укр. номенклатури панував “синдром виконавця”, що блокувало ініціативу та

активність не тільки формальної еліти, а і широких народних мас.

3. Опозиційні сили були погано організованими та розпорошеними.

4. На міжнародній арені Україна завжди перебувала у тіні Росії і сприймалася світовим

співтовариством лише як складова, невід’ємна частина СРСР. У своїй сукупності ці та інші

фактори не дали змоги створити якісно відмінну власну укр. модель пере будови. Водночас, хоча

перебудовчі процеси в Україні в цілому збігалися із загальносоюзними тенденціями суспільних

перетворень, вони все ж мали і свої особливості. Це – уповільнений темп політичних процесів;

низький рівень активності населення; відсутність відкритого насилля як засоби вирішення

внутрішніх проблем; перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного фактора суспільного

життя на потужний політичний. Ці особливості зумовлені структурою економіки республіки;

стабільністю україхнського товарного ринку; певним консрватизмом, уповільненістю,

зваженістю, що притаманні ментальності українців.

55. РОЗКРИЙТЕ ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В

УКРАЇНІ ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1996 Р.

В 1996р. була прийнята Конституція України. Конституція – це Головний Закон держави. З

проголошенням незалежності в Україні розгортається конституційний процес – розробка та

обговорення різних варіантів нової Конституції, її розділів та статей. Конституційний процес

умовно поділяють на два періоди: 1 період -1992-1994рр; 2 період – з 1994р до прийняття

Конституції 1996р. В 1 період була сформована Конституційна комісія на чолі з Президентом

Л.Кравчуком та Головою Верховної Ради І.Плющом; до складу комісії також увійшли вчені-

правоведи, судді, працівники правоохоронних органів, народні депутати. Наслідком роботи

комісії стало створення двох варіантів проекту Конституції, які були винесені на всенародне

обговорення. Однак ні один з них прийнятий не був.

2 період почався після позачергових виборів Президента України та формування нового

складу Верховної Ради. Конституційну комісію очолив Президент України Л.Кучма та Голова

Верховної Ради А.Мороз Нові проекти створювались представниками різних політичних партій.

Найбільш гострими проблемами були механізми прийняття Конституції, форма правління в

Україні, питання власності, виборчої системи, державної символіки.

Внаслідок протиріччя між Президентом та Верховною Радою Л.Кучма видав указ про

проведення в вересні 1995р. Всеукраїнського референдуму по прийняттю Конституції України. В

пошуках компроміса була створена Погоджувальна комісія на чолі з М.Сиротою. Були вирішені

спірні питання. В ніч на 28 липня 1996р. більшістю голосів депутатів Верховної Ради Конституція

України була прийнята і текст підписали Президент України та Голова Верховної Ради. Був

виданий Указ Президента про введення в дію Конституції України.

Конституція включає 161 статтю та 14 розділів (розділ 15 містить «Перехідні положення»)

Конституція України є демократичною та має вищу юридичну силу. Вона визначає форму

правління, державний апарат, політичний режим України як незалежної, суверенної, правової

держави. Найвищою соціальною цінністю за Конституцією є людина. Конституція визначає

права, свободи та обов’язки громадян України.

Таким чином, Конституція України є Головним Законом, який закріплює українську

державність та направлений на майбутній розвиток України. Сполучення прав та свобод громадян

з обов’язками є запорукою демократичного розвитку суспільства. День 28 липня був оголошений

національним святом України – Днем Конституції.

56.ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.

Геополітична спрямованість сучасного цивілізаційного процесу визначається його

глобалізацією, прогресуючим зростанням сутності гуманітарної сфери, високих інформаційних

технологій постіндустріальних принципів суспільного розвитку, підвищення ролі

інтелектуального капіталу та менеджменту, соціальних і гуманітарних чинників економічного

прогресу.

При визначенні стратегії держави слід враховувати і нову геополітичну ситуацію, яка почала

формуватися після безпрецедентної терористичної атаки на США 11 вересня 2001р.Нині

економіка України на противагу системній замкнутості характерній для попереднього періоду є у

своїй основі відкритою. Маємо стабільно конвертовану національну валюту, а також

законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, яка останнім часом дедалі більше

наближається до стандартів і вимог Світової організації торгівлі.

За темпами зростання економічних показників у 2000-2001 рр Україна ввійшла до групи країн,

які сьогодні лідирують у світі.

У 1998-2000 роках Указами Президента України затверджено Стратегію і Програму інтеграції

України в ЄС. На новому етапі розвитку визначальним завданням держави є створення

сприятливих інституційних передумов реалізації завдань європейської інтеграції та утвердження

в Україні соціально-орієнтованої структурно-інноваційної моделі розвитку.

До принципово важливих функцій держави належать забезпечення екологічної безпеки як

однієї з невід’ємних складових національної безпеки загалом. Головною метою екологічної

політики держави має стати вироблення і реалізація стратегії раціонального

природокористування і захисту навколишнього середовища для забезпечення сталого

економічного та соціального розвитку.

У 2002-2004 роках мають бути реалізовані основні принципи судової реформи. Важливий

напрям нового етапу адміністративної реформи – делегування управлінських функцій згори до

низу і всебічний розвиток місцевого самоврядування. Це має органічно узгоджуватися та

поєднуватися з проведенням у 2005-2010 роках адміністративно-територіальної реформи.

Потребує дальшого вдосконалення валютна політика. Починаючи з 2003 року має бути

запроваджена політика «Плаваючого» валютного курсу. До 2010 року треба забезпечити

економію традиційних паливно-енергетичних ресурсів в обсязі 12-15% від загального їх

споживання. До цих же інструментів належить Національна програма «Нафта і газ України до

2010 року», спрямована на збільшення обсягу розвіданих запасів нафти і газового кодинсату.

Україна належить до держав з високим науковим потенціалом. Це передусім визнані у світі

наукові школи, вагомі, а рідко й унікальні досягнення в багатьох сферах – розробці нових

матеріалів, біотехнологій, ядерній фізиці, інформації, телекомунікаціях та зв’язку .

Наступне десятиріччя має стати періодом запровадження повномасштабної пенсійної

реформи, поступового наближення мінімального розміру пенсії до прожиткового мінімуму та

поетапного скасування обмежень їх максимальних розмірів.

Сутність концептуальних засад стратегії економічного та соціального розвитку України на

2002-2011 роки полягає у визначені чітко окреслених завдань прискореного виведення економіки

на траєкторії сталого зростання через посилення дієздатності держави та дальше поглиблення

ринкових реформ, утвердження соціально орієнтованої структурно-інноваційної моделі розвитку.

Реалізація цих завдань має створити реальні передумови набуття Україною спочатку

асоційованого, а потім повного членства в Європейському союзі.

На основі цих концептуальних засад буде опрацьоване Стратегії економічного та соціального

розвитку України на 2002-2011 роки, яка відображатиме не лише загальну перспективу української

економіки, а й завдання розвитку відповідних галузей та регіонів нашої держави.

57.ВИЗНАЧТЕ ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

УКРАЇНИ

Політична партія - це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших

представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.

Основним призначенням партії є політична освіта має та надання цілеспрямованого й

організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Як свідчить історична

практика, політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу та

перенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політику держави. Звідси

випливає й головна мета їхньої діяльності – захист соціально-політичних інтересів певних груп

населення. Саме заради реалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання й утримання

влади. В сучасній Укр. ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система дістала

своє закріплення на конституційному рівні, який виражається в признанні права громадян на

об’єднання в політичні партії і громадські організації, організації суспільного життя на принципах

політ., економічного і ідеологічного бага. Політ.і партії в Укр. намагаються сприяти формуванню і

вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах. Нині в політичному житті

Укр. умовно можна виділити п’ять головних напрямків диференціації діяльності політичних

об’єднань, виходячи з їх ставлення до: ідеї державної незалежності; історичного періоду

перебування Укр. в складі Росії та СРСР; самої нинішньої Росії та СНД; форми державного

устрою, організації влади і політ. режиму; цілей, форм і методів проведення ринкових реформ.

Класифікуючи таким чином сучасні політ. партії Укр., можна назвати чотири основні напрямки:

націонал-радикальний, націонал-демократичний, ліберально-центристський та соціал-

комуністичний. Характеризуючи програмні настанови та практичну політику націонал-радикалів

та націонал-демократів, треба наголосити, що головним спрямуванням їхньої діяльності є ідея

розбудови незалежної укр. держави і все, що з цим пов’язане. Як свідчить навіть невеликий досвід

практичної політ. діяльності цих партій, саме державотворчій ідеї вони схильні підпорядковувати

інші сфери суспільного життя. А відокремити націонал-радикалів від націонал-центристів можна

за методами, якими вони користуються у своїй діяльності. Головним для націонал-радикалів є

розбудова незалежної Укр. держави. Державотворчий ідеї вони підпорядковують усю свою

діяльність, а методи досягнення цієї мети вибираються, звичайно, найрадикальніші. Як в інших

політичних напрямках, у націонал-радикальному є партії і політичні організації, налаштовані

більш помірковано. Ці політичні сили виступають за створення та розбудову на етнічних укр.

землях сильної незалежної унітарної держави з громадянським суспільством та розвинутою

багатопартійністю, де права людини гарантувалися б державою. Вони прихильники розвинутих

ринкових відносин, проведення політики мінімуму одержавлення й максимуму приватизації за

справедливих стартових умов.

58. УКРАЇНА—ЄС. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ СТРАТЕГІЧНОГО КУРСУ НА

ЄВРОПЕЙСЬКУ ІНТЕГРАЦІЮ.

Нове українське керівництво на чолі з Ющенком розглядає вступ в ЄС як одну з головних

стратегічних цілей. До позитивних результатів в діалозі з ЄС слід віднести фіксацію Україною і ЄС

взаємного зобов'язання проводити лінію на подальше політ. і економ. зближення і поступову

інтеграцію політ. і економ. структур, що дозволить продовжувати переговори про поступове

підвищення рівня відносин від співпраці і партнерства до асоціації і інтеграції.

Станом на 1 січня 2005 р. Україна була членом 37 міжнародних міжурядових організацій, брала

участь у роботі понад 100 постійних або тимчасових органів, утворених у рамках цих організацій.

Важливими віхами у процесі входження України до ЄС стали: підписання першої з країн СНД

угоди про партнерство і співробітництво з ЄС (березень 1994), входження до Ради

Європи(листопад 1995), отримання кредитів від Міжнародного Валютного Фонду та

Європейського банку реконструкції та розвитку (активне кредитування розпочалося в 1995),

набуття статусу повноправного члена центральноєвропейської ініціативи.

Задачі у відносинах європейської інтеграції:

-прийняти оновлену Національну стратегію інтеграції У.

-створити фундаментальну базу для придбання Україною повноправного членства у ЄС та

сформувати у суспільстві стійку про європейську більшість

-активізувати роботу з виконання положень Угоди о партнерстві і співпраці з ЄС

-реалізувати заходи у рамках Плана дій «У.—ЄС»

-адаптувати у взаємодії з ВР законодавства України до законодавства ЄС

-розробити разом з ЄС нову стратегію відносин «У.—ЄС», яка б передбачала перспективу

членства У. в ЄС;розповсюдити на У. окремі моменти предвхідної стратегії ЄС

-добитися визнання ЄС за Україною статусу країни з риночною економікою в антидемпінгових

розслідуваннях;активізувати діалог високого рівня з питань енергетики

-почати з ЄС роботу з метою створення зони вільної торгівлі.

У 25 січня 2005 р. під час перебування в Страсбурзі Ющенко підкреслив, що вважає за доцільне,

щоб по завершенню дії терміну трирічного плану співпраці України з ЄС Україна бачила

готовність Європи почати переговори про надання нашої державі статусу асоційованого члена ЄС.

Трирічний план був підписаний в лютому в 2005 р.

59. РОЗВИТОК СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ. ПРОБЛЕМИ

ДІЯЛЬНОСТІ СНД.

Один з найголовніших напрямів зовнішньополіт. курсу займає зміцнення стратегічного

партнерства з Росією.

Під час візитів Єльцина і Черномирдіна в 1997 травні були підписані Договір про дружбу,

партнерство і співпрацю, угода про статус Чорноморського флоту на території України і ін. угоди.

Об`єм торгівлі між двома державами в 2001р. достиг 11,7млрд. доларів 2002 рік був оголошеним

Роком України в Росії, а 2003 –роком Росії в Україні.

Однак в відносинах між двома державами іноді виникали і проблеми. Екзаменом на зрілість укр..

держави і її вміння відстоювати свою позицію став розвиток подій навколо будування російською

стороною дамби на Керченській затоці.

С вій перший зарубіжний візит Ющенко здійснив 24 січня 2005р. в Російську федерацію. Після

зустрічі з Путіним Ющенко сказав: «Росія—вічний стратегічний партнер України.»

В основу моделі зовнішньої "політики 1991-1994 рр. було покладено принцип "балансу інтересів",

що зумовлено геополітичним становищем України, її залежністю від партнерів по СНД,

суперечливими внутрішніми політичними процесами, уповільненим темпом економічних реформ

тощо. Після президентських виборів 1994 р. весь розвиток зовнішньої політики України пішов по

лінії модифікації, розстановки нових акцентів у пріоритетах. Базовими принципами модифікації

було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм. Зміна базових

принципів серйозно вплинула на трансформацію моделі зовнішньої політики України в цілому.

Наша держава має свої інтереси і на Заході, і на Сході, її географічне положення та структура

економіки визначили для неї не роль "санітарного кордону" проти будь-кого, а роль мосту для

взаємного проникнення і збагачення східної і західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей

процес, Україна повинна бути представлена як у європейських структурах, так і в СНД.

60.УКРАЇНА В ООН (1945-2006РР.)

Під час переговорів пор утворення міжнародної організації ООН радянська сторона запропонувала

включити до складу ООН всі радянські республіки. Ця пропозиція була не прийнята, але для

України та Білорусі зробили вийняток.

26.06.45 на конференції ООН в Сан-Франциско делегація УССР разом з іншими країнами підписа

Устав нової міжнародної організації. УССРбрала участь у діяльності департаментів ООН,

службових структур. В 1948-1949рр. і 1985-1986 рр. УСССР була обрана непостійним членом Ради

Безпеки. Однак в умовах існування в СРСР тоталітарного режиму самостійність УССР в ООН була

умовною.

Протягом свого існування У. спрямовує зусилля на реалізацію цілей, які витікають з основних

положень Конституції та програмних зовнішньополітичних документів. Досягненням України

стало: обрання в 1997 р. Удовенко Головою 52-й Сесії Генеральної Асамблеї ООН, обрання У.

непостійним членом Ради Безпеки на 2000-2001рр., що сприяло рішенню проблем в Косово, Боснії

та Герцеговині. В У. діє ПРООН, діяльність якої направлена на розвиток та підтримку системи

управління, розвиток добробут і захист прав людини, соціальну інтеграцію і реабілітацію

депортованих народів Криму, поліпшення навколишнього середовища. У. приймає активну участь

у роботі ЮНЕСКО, інших спец. Організацій ООН.