Шпаргалка - Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

про об'єднання, а 22 січня 1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення Акта Злуки. ЗУНР

входила до складу УНР як західна область УНР на правах широкої автономії. Президент ЗУНР Є.

Петрушевич входив до складу Директорії УНР. Об'єднання двох держав відповідало інтересам

українського народу, однак важке воєнне становище обох держав, а також серйозні політичні і

соціальні протиріччя між лідерами ЗУНР і УНР перешкодили реальному об'єднанню. ЗУНР

змушена була наодинці відбивати наступ польських армій, що призвело в липні 1919 р. до остаточ-

ного захоплення її території.

38. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920 Р.

В результаті збройного повстання в Петрограді 27-28 лютого рухнув царат (Микола II відрікся

2 березня 1917р. від престолу), влада передша в руки Тимчасового уряду, сформованого з

представників буржуазії. Паралельно виник другий орган влади – Петроградська Рада робочих і

солдатських депутатів. Так виникло двовладдя. По всій країні виникають Ради, які ділили владу

на містах з комісарами Тимчасового уряду. На Україні в березні виникло не менше 170 Рад.

Буржуазія створювала свої органи влади – суспільні комітети (які складались з фабрикантів,

заводчиків, поміщиків, професури ). 3 березня 1917р. по ініціативі українських прогресистів,

соціал-демократів і українських соціал-революціонерів, рада кооперативних і студентських

організацій створена Центральна рада, головою ЦР був обраний М.Грушевський – відомий

історик. Керівництво ЦР почало створювати на місцях (уїзди, міста, губернії) українські ради,

підтримували заходи у створенні українського друку. ЦР відвинула вимоги до Тимчасового уряду

про автономію України в складі Російської Федерації. 10 червня 1917р. ЦР видала свій перший

Універсал, в якому проголошувалась автономія України. З згодом був створений виконавчий

орган ЦР – Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком. 3 липня 1917р. ЦР

публікує ІІ Універсал, в якому заявляє про свою згоду чекати законотворчого утвердження

автономії України.

39.

РОЗКР3

1313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131

3131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313

1313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131

3131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313

1313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131

3131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313131313

1х показників у 1926—1927 рр. При цьому темпи відновлення виробництва сільгосппродукції на

початку 1920-х рр. були вищими. Промисловість відновлювалася нерівномірно. Якщо

машинобудування, легка і харчова промисловість були відновлені до 1925—1926рр., то металургія

і видобувна промисловість лише до 1928 р. Водночас, у другій половині 1920-х рр. темпи

зростання промислового виробництва були досить значними. Будувалися нові підприємства,

насамперед електростанції (Дніпрогес, Чугуївська ДРЕС), модернізувалися машинобудівні заводи.

Однак успішне відновлення економіки супроводжувалося значними труднощами.

Темпи відновлення сільського господарства випереджали темпи зростання промислового

виробництва, що призвело до двох криз непу. Перша криза непу була спричинена тим, що на ринку

виросла пропозиція зерна, але кількість промислових товарів практично не збільшилася. Отже,

ціни на зерно почали падати, а на промислові товари збільшуватися. Лише масові державні

закупівлі зерна й адміністративне зниження цін на промислову продукцію дозволили перебороти

кризу.

Друга криза 1925—1926 рр. була спричинені тим, що селянство, одержавши дозвіл платити

продподаток грошима, значно збільшило постачання зерна на ринок, чим збило ціни на зерно і,

отже, спровокувало збільшення цін на промислову продукцію, якої не вистачало для забезпечення

попиту. Подолати кризу вдалося лише за рахунок перекидання грошей, виділених на відновлення

промисловості, а ні на купівлю зерна. Будівництво багатьох нових підприємств було зупинено.

Виявилося, що політика непу забезпечила умови для відновлення і сільського господарства, і

промисловості, однак це відновлення вимагало значно менших витрат, чим створення нової

промислової бази. Дві кризи непу показали, що неп не дозволяє вкладати значні кошти в

модернізацію промисловості й унеможливлює індустріалізацію. Підмова від індустріалізації

означала для керівництва ВКП(б) відмову під створення матеріально-технічної бази соціалізму,

тобто неможливість виконання основного ідеологічного принципу партії.

Неможливість проведення прискореної індустріалізації в умовах непу стала основною причиною

відмови від цієї політики наприкінці 1920-х рр. Крім того, до причин ліквідації непу можна віднести

такі:

 зміцнення одноособового селянства, яке суперечило основам соціалізму.

 низька продуктивність праці селян, які не могли механізувати свою працю, через

те, що промисловість не випускала необхідні машини;

 залежність і відставання СРСР від капіталістичних держав, яким продавалося

зерно й у яких купувалися машини.

Лідери більшовиків ніколи не збиралися зберігати політику непу на довгий період. Під час криз

непу спочатку Л. Троцький, а потім Л. Каменів і Зінов'єв пропонували відмовитися від закупівель

зерна у селян за ринковими цінами. Й. Сталін і його прихильники захищали тоді неп лише тому,

що він не вичерпав свій відбудовний ресурс. Коли ж економіка країни була в основному

відновлена, сталінське керівництво приступило до згортання непу.

У 1927 – 1928 р. закупівельні державні ціни на зерно були штучно занижені. Селяни перестали

везти зерно на ринок, очікуючи підвищення цін. Це призвело до третьої кризи непу. На початку

1928 р. Сталін оголосив, що селяни саботують хлібозаготівлі, що і стало початком згортання

політики непу. Незабаром була заборонена приватна торгівля, ліквідоване приватне виробництво,

скасована самостійність державних підприємств – політика непу була остаточно припинена.

40. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ УКРАЇНІЗАЦІЮ 20-Х РОКІВ 20 СТ. ТА ЇЇ НАСЛІДКИ.

“Українізація” – політика, спрямована на підготовку партійно-державних кадрів української

національності; облік національних факторів при формуванні партійного і державного апарата;

організація і відкриття українських дитячих садків, шкіл, технікумів, закладів культури; випуск

українських газет, журналів, книг і підручників; глибоке вивчення українських мови, літератури,

історії, географії, права; відродження і розвиток національних традицій культури. Політика

“Українізації” була складовою частиною політики “коренізації”.

1922р. – на пленумі ЦККП(б)У була прийнята директорія по національному питанню. 1923р. –

12 з’їзд РКП(б) прийнято рішення про висунення на керівні посади у республіці лиць корінної

національності. В апараті ЦККП(б)У 42% робітників володіли українською мовою. На

українській мові велося навчання в 4/5 шкіл, більше 1/2 технікумів, 1/4 інститутів. На українській

мові видавалося 90% газет, 1/2 книг, всі кінофільми, велося радіомовлення. Створені умови для

розвитку національних меншин: виділено 13 національних районів, відкриті сотні шкіл на

угорській, польській, молдавській мовах.

З самого початку політика зіткнулася з опором з боку русифікованої верхівки КП(б)У.

Українська інтелігенція стала рушійною силою “українізації”. Активними прибічниками цієї

політики були М.Грушевський, Д.Багалєй, Н.Куліш, Н.Хвильовий, багато українських

письменників, композитори, діячі культури і мистецтва. В українській літературі розгорнулась

дискусія про місце України у складі СРСР, її історію і майбутнє.

З 1925р. проходила політика “українізації” партії і державних органів.

41. ВИЗНАЧТЕ, НА ЯКИХ ЗАСАДАХ БУВ УТВОРЕНИЙ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ. СТАТУС

УКРАЇНИ У СКЛАДІ СРСР.

Радянські республіки, що утворилися на руїнах Російської імперії, на початку 20-х років були

формально незалежними державами. У грудні 1922 р. VII Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив ідею

створення Союзу.30 грудня 1922 р. I з’їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про

утворення Союзу та Союзний договір. Зміст договору полягав в тому, що:

1) незалежні радянські республіки добровільно і на рівноправних засадах вступають у

державний союз;

2) до компетенції союзного уряду входили зовнішня торгівля, військово-морські та іноземні

справи, залізничний транспорт і поштово-телеграфний зв'язок, утворювались відповідні

загальносоюзні наркомати;

3) до компетенції республіканських урядів були віднесені внутрішні справи, освіта, юстиція,

землеробство та соціальне забезпечення.

У процесі створення СРСР план федеративного об'єднання республік було підмінено

"автономізацією". Республіки фактично втратили свою незалежність і поступово

перетворювалися на звичайні адміністративні одиниці унітарної держави. На багато десятиріч

доля українського народу була поставлена в залежність від політики центру, який ототожнювався

з ЦК ВКП(б), союзним урядом та союзними відомствами, що знаходилися у Москві.

42. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЮ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ РЕЗУЛЬТАТИ.

Після здобуття Сталіним одноосібної влади темпи капітального будівництва у промисловості

були різко підвищені. Держава відмовилась від НЕП і почала примусовими засобами витискувати

з с/г додаткові кошти для форсованої індустріалізації.

Створювався господарський механізм цілком заснований на директивному плануванні.

Велика промисловість України була передана у підпорядкування загальносоюзним наркоматам.

Господарників і спеціалістів, які звикли до ринкових умов, змушували працювати в командній

економіці репресивними методами. Праця робітників стимулювалась позаекономічними

засобами, головним чином розгортанням “соціалістичного змагання”.

У роки перших п’ятирічок в Україні було споруджено десятки великих підприємств, в

основному в галузях важкої промисловості. Модернізація промислового виробництва не

супроводжувалось істотним зростанням матеріального добробуту людей. Індустріалізація

викликала істотні зміни в структурі народного господарства. Однак внаслідок зниження цін на

господарську сировину відповідно завищених цін на продукцію промисловості , яка переробляла

цю сировину, встановити реальну участь промисловості та с/г в утворенні нац. доходу.

43. Проаналізуйте колективізацію в Україні та її наслідки. Голодомор 1932 – 1933 р.

Суцільна колективізація в Україні розпочалась наприкінці 1929 р. Причини колективізації:

 економічні – проведення індустріалізації потребувало великої кількості коштів на

закупівлю устаткування, побудову підприємств. Оскільки селянин-власник не хотів продавати

державі свою продукцію за безцінь, влада привласнила її, вдавшись до колективізації.

 політичні – з погляду марксизму селянин був дрібним власником , а, отже, ворогом

пролетарської влади. Треба було перетворити селянина на найманого робітника, вилучивши у

нього землю.

Мета колективізації:

- створення колективних господарств з максимальним рівнем усуспільнення: артілей і комун. Це

дало змогу правлячій партії безконтрольно розпоряджуватися ресурсами села. Водночас

провадилося розкуркулення – вилучення майна у тих селян, яких влада вважала багатими. Чітко

визначити, хто такі куркулі, влада не бажала. Якщо селянин не мав майна, але виступав проти

колективізації, його оголошували “підкуркульником” і теж переслідували. Якщо в країні було 2-

3% дійсно багатих селян, то репресовано було до 15% . “Куркулів” поділили на три категорії:

1)учасники антирадянських виступів, яких страчували або висилали до Сибіру чи на північ; 2)ті,

що чинили “пасивний опір” (їх висилали за межі республіки проживання); 3)ті, що

висловлювались проти колективізації (їх висилали за межі району). Наслідки колективізації:

1)занепад с/г, подоланий тільки в 50 роки; 2)відновлення “воєнного комунізму” на селі. Ринок

зникав, гроші втрачали купівельну спроможність,; 3)на кінець 1932 року в УРСР було

колективізовано майже 70% селянських господарств, які обробляли понад 80% посівних площ,

ліквідовано 200 тис індивідуальних селянських господарств; 4)потрапили під розкуркулення понад

1млн українських селян, з яких 850 тисяч вислані на північ, де багато з них загинули; 5)скорочення

поголів’я худоби (вирізано до 80%); 6)в українського селянина було винищено почуття власника.

Тим часом кількість колгоспів, які створювалися переважно примусово, зростала – було завершено

процес “розселювання ”. утворився клас селян-колгоспників. Офіційно колективізація була

завершена в 1940 році. Найстрашніший наслідок — штучно влаштований голод 1932-1933 років.

Справжнім лихом для українців стала сталінська колективізація. Вона мала виключно негативні

наслідки в історії укр народу, прирекла село на зубожіння та вмирання. Велика кількість селян

було “розкуркулено” чи загинуло в роки голодомору або концтаборах та висилках. Наслідки

руйнівної колективізації дають взнаки і сьогодні.

Голодомор 1932-33 років був другим радянським голодомором. Він був викликаний анти

селянською політикою влади, негативні наслідки якої були посилені посухою. Все почалося з

форсованої колективізації, яка зустріла опір переважної кількості селянства України. Щоб зламати

цей опір, за постановою пленума ЦК ВКП(б) “Про заходи у справі ліквідації куркульських

господарств у районах суцільної колективізації” в Україні було розкуркулено майже 200 тис. сел.

господарств.

Передбачалося, що все це полегшить хід хлібозаготовлень, і підведе матеріальну базу під

новостворені колгоспи. Але бажаних наслідків розкуркулення не дало. По-перше, врожай 1932 г

був менший, ніж врожай попередніх років, а по-друге , селянство не бажало безкоштовно віддавати

державі свої кошти. Для контролю за виконанням хлібозаготовчого плану до України була

відправлена комісія на чолі з Молотовим. В тих районах де не виконувався план – підвіз будь-яких

товарів заборонявся. Одночасно у селян йшло вилучення всіх продовольчих запасів. У селян

партійні уповноважені відбирали все: зерно, картоплю, сало. Навіть те, що було придбано у місті

чи в сусідньому селі, конфісковувалося на станціях чи потягах. Загальна кількість хлібу,

вилученого державою з урожаю 1932 року складала 26 млн. пудів, фактично це була дія

спрямована на повільне фізичне винищення селянства.

Устрашні роки голодомору (1932-33) в Україні за різними даними від 5 до7 млн. чол..

міжнародна наукова конференція дійшла висновку , що к-сть померлих складає 9 млн. чол..

насильницька колективізація і голодомор призвели до руйнування продуктивних сил на селі, що

спричинило велику кризу в с/г і змусило до певної міри змінити політику уряду переходити від

примусу та репресій до скасування продрозкладки, встановлення твердих плані хлібозаготовлень,

часткового відновлення ринкових відносин, організаційного і матеріально-технічного зміцнення

колгоспів, а також посилення репресивного апарату.

Така катастрофа змусила керівництво СРСР регламентувати поставки зерна держави, що давало

можливість селянам використовувати лишки на власний розсуд.

Голодомор (1932-33) штучно організований більшовицькою владою був одним із найбільших її

злочинів проти українського народу.

44. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПОЛІТИКУ СТАЛІНІЗМУ В УКРАЇНІ. РЕПРЕСІЇ ПРОТИ

ДІЯЧІВ КУЛЬТУРИ, ОСВІТИ.

Великий терор, індустріалізація, колективізація вели до дедалі більшого зосередження влади у

Москві. Для України це означало, що мрії, ілюзії та вже досягнуті успіхи у самоврядуванні, були

приреченими. Систематично знищуючі майже всі аспекти автономності, Сталін прагнув

перетворити республіку просто в адміністративну одиницю Радянського Союзу. І кожен, хто

ставав на його шляху, підлягав ліквідації. По-перше, основною мішенню стала стара українська

інтелігенція, особливо та, що була пов’язана з національними урядами та не більшовицькими

партіями 1917-1920 рр., а також видатні діячі культури і науки.

Після процесу СВУ, уряд ввів цензуру на її видання, став закривати найдіяльніші її секції й

виганяти буржуазних націоналістів. У 1931 р. розпустили історичну секцію М.Грушевського, а

самого вченого під приводом того, що він причетний до ще однієї таємної організації, вислали до

Росії, де він у 1934 р. помер. Набагато суворіших переслідувань зазнали багато його колег і майже

всіх вчених. Процес СВУ став також сигналом до знищення Української автокефальної

православної церкви (у січні 1930 р. собор майже розпустився), митрополита М.Борецького,

десятки єпископів та сотні священиків було заслано до трудових таборів.

В 1930-х роках членів партій виключали в основному за “ідеологічні прорахунки й помилки”.

В результаті терор став ознакою життя не лише широких мас, а й навіть комуністичної верхівки.

У Радянському Союзі в цілому апогей сталінських чисток настав у 1937-1938 рр. Українське село

ніколи не підтримувало більшовиків, а в міру того як у містах – ці традиційні бази підтримки

комуністів – вливалися мільйони селян, ставало реальною загроза перетворення їх на благодатний

грунт для українського націоналізму та сепаратизму. Наміри Сталіна очистити КПУ насамперед

пояснювалися тим, що вона, на його думку, не проявила себе належним чином під час

колективізації. Вирішивши зробити комуністів України “козлами відпущення” за провали 1932-

1933 рр. В результаті українські комуністи засуджувалися в передовицях “правди” та резолюціях

ЦК. За недостатню пильність і м’якотілість до куркулів та в проведенні зерно заготівель в січні

1933 р., Сталін призначив своїм особистим представником на Україні, а фактично її “віце-

королем”, Павла Постинева. По мірі того як набирало обертів правління терору Постишева,

страчувалися чи висилалися в табори тисячі представників нової радянської інтелігенції, що

з’явилася у 20 роки. За деякими підрахунками, з 240 українських письменників тоді зникло 200. Із

85 вчених-мовознавців ліквідували 62. Оголошували шпигунами й заарештували філософів,

художників, редакторів. До сибірських таборів заслали навіть М.Яворського та його

співпрацівників. Закрили експериментальний театр Курбаса “Березіль”, а сам Курбас, як і

драматург М.Куліш, також зник у трудових таборах. Прославлені на весь світ фільми Довженка

зняли з прокату, а самого кінорежисера змусили переїхати до Москви. На кобзарський з’їзд було

запрошено кілька сотень кобзарів, яких запрошували, а потім, як переказують, розстріляли. Щоб

урятуватися, деякі письменники, такі як П.Тичина та М.Бажан стали писати під диктовку Москви.

Розпочати в 1930 р. знищення українських установ тепер сягнуло апогею. Але чистки Постишева

були спрямовані не тільки проти діячів культури, а й проти політичної верхівки України. За

звинуваченням в націоналізмі жертвами чисток стали понад 15 тис. відповідальних працівників.

В результаті між січнем 1933 р. та січнем 1934 р. КП(б)У втратила близько 100 тис. членів.

Навіть у розпал голодомору український радянський уряд не міг без дозволу Москви

розпоряджатися жодним кілограмом зерна. Культурні заклади закривалися або вихолощувалися.

45. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОГО АЛЬЯНСУ. ЯК

ВІДБУВАЛОСЬ ВОЗ’ЄДНАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ УРСР.

23 серпня 1939р було підписано радянсько-німецький договір про ненапад Секретний

протокол, оформлений додатково до пакту, передбачав розподіл сфер впливу в Європі

Радянському Союзові передавалися західноукраїнські землі. 17 вересня 1939р частини Червоної

Армії перейшли радянсько-польський кордон і вступили на територію Західної України.

Процедура приєднання західноукраїнських земель була ретельно відпрацьована. На підставі

звернення Народних зборів, що відбулися у Львові в жовтні 39р, п'ята позачергова сесія

Верховної Ради прийняла Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її

з Українською РСРС. Були утворені 6 областей - Львівська, Станіславська (Івано-Франківська),

Волинська, Тернопільська, Рівненська, Дрогобицька У серпні І940р до складу України ввійшли

території Північної Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії.

На західноукраїнських землях було проведено певні соціально-економічні перетворення –

радянізацію. Радянізацію - це перетворення в Західній Україні, що ґрунтувалися на моделі

побудови соціалістичного суспільства в СРСР у ЗО-ті рр.. (індустріалізація, колективізація,

культурні перетворення). Радянізація передбачала такі заходи

1.У суспільному господарстві конфіскація поміщицьких і Монастирських земель та розподіл

їх, а також засівного матеріалу , худоби, с/г знарядь між селянами, створення перших колгоспів,

2. У промисловості і фінансах, націоналізація великих промислових підприємств і всіх банків,

створення робітничих комітетів, установлення контролю код виробництвом і розподілом

продукції, впровадження 8-годинного робочого дня, укрупнення і реконструкція підприємств,

3. У державній розбудові, проведення виборів до рад, створення робітничих загонів,

селянської міліції, утворення селянських комітетів, ліквідація паперового адміністративного

апарату.

4.У соціальній сфері зміцнення системи охорони здоров’я, створення нових шкіл і навчальних

закладів, створення системи соціального забезпечення.

Радянізація супроводжувалась українізацією, що відповідало інтересам населення. "Культурна

революція" передбачала ствердження радянської системи цінностей.

Перетворення, однак, здійснювалося жорсткими командно-адміністративними методами, не

враховуючи місцевих особливостей, порушували звичайний устрій життя західних українців.

Особливої уваги надавалося добору кадрів зі східних областей України направлялися фахівці

керівні посади надавалися прибулим переселенцям Складовою частиною радянізації була

„культурна революція”. Велика увага приділялася ліквідації неписьменності населення.

Відкривалися нові школи, технікуми та ВЗО, поліпшувалася їхня матеріально-технічна база.

Зросла кількість студентів-українців. Ідеологізація та русифікація освіти повинні бути сприяти

вихованню населення в дусі комуністичних ідеалів.Західних українців бентежили

русифікаторські дії, а непримиренне, вороже ставлення до Української греко-католицької церкви,

яка користувалася в народі довірою і авторитетом, просто налякало. Нова влада, утверджуючи

українсько-радянські цінності, нещадно руйнувала й без того слабкі культурницькі осередки і

громадські центри, місцеві традиції українців .Так власті ліквідували Наукове товариство ім.

Т.Шевченка (НТШ), заснувавши на його базі філіал Академії наук УРСР, • окремих діячів НТШ

репресували. Провідне становище у львівському філіалі АН УРСР фактично посіли направлені з

Києва "Надійні кадри” Це зумовило справедливе невдоволення місцевої інтелігенції.

Соціалістичні перетворення в західному регіоні супроводжувалися необґрунтованими репресіями,

які охопили майже 20% населення західних областей .Були репресовані керівники Народних

зборів, що підписали акт про включення Західної України до складу УРСР академіки

Струтинській, Франко та ін .До Сибіру було депортовано близько 400 тис українців і 1.2 млн.

Поляків. Репресивні акції мали на меті максимально швидко здійснити "соціалістичні

перетворення" і, зокрема, вирішити питання про суспільний лад і державну владу в Західній

Україні. Однак ці перетворення різко змінили ставлення населення до радянського режим.

Непримиримою до комуністів була ОУН, яку підтримувала греко-католицька церква .Зі вступом

на західноукраїнські землі Червоної Армії ОУН пішла у глибоке підпілля. Мережа підпільних

осередків розповсюджували листівки, гуртувала молодь, іноді здійснювали озброєні акції проти

радянських органів влади, військових. Органи державної безпеки У січні 1941р. У Львові

відбувався закритий процес над 59 членами ОУН .Частину підсудних було покарано на смерть.

Масові репресії, кривди, переслідування невинних людей відіграли згодом, під час війни проти

Німеччини ,вкрай негативну роль.

46 . Як відбувалось включення з а хідноукраїнських земель до складу УРСР.

У зв’язку з нападом фашистської Німеччини на Польщу і швидким просуванням гітлерівських

військ на схід радянський уряд провів у перших числах вересня 1939 р. Великі військові збори в

шести військових округах. Війська Київського та Білоруського округів були приведені у повну

бойову готовність і на цих напрямках створювались Український та Білоруський фронти.

Прете ці заходи були брудною політичною грою з боку радянського керівництва, оскільки ще

23 серпня1939 р. у Москві нацистський і радянський міністри закордонних справ Й. Рібентроп і В.

Молотов – підписали договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, а також таємні

додаткові протоколи, які були такими ж вагомими, як договір, і проявилися перед усім світом,

судилося на 10-річчя залишитися “таємними”. Цей пакт був безневинний за своєю суттю і

сенсаційний з політичної точки зору.

Він передбачав взаємну відмову від агресії та дотримання нейтралітету, якщо одна з них зазнає

нападу третьої сторони. Якщо укладання радянським керівництвом пакту з потенційним агресором

ще можна тлумачити як законну хоча б на деякий час відтягнути війну, то по-іншому слід

розцінювати таємні протоколи до пакту, де йшлося про задоволення територіальних претензій

обох держав за рахунок сусідніх. Так, протокол передбачав розмежування між СРСР та

Німеччиною в разі війни по лінії річок Нарев, Вісла, Сян, тобто територією Польщі з розтинанням

Варшави.

Через пакт “Рібентропа-молотова” СРСР опинилася у вкрай сумнівному становищі фактичного

союзника воюючої Німеччини. Гітлерівський вермахт, громлячи значно слабшу польську армію,

стрімко наближався до західноукраїнських і західнобілоруських земель, які за щойно укладеним

таємними протоколами мали бути під радянським контролем. Окремі Німецькі частини вдерлися

на територію Західної України і, перебуваючи на відстані 150 км від кордону СРСР, у ніч на 17

вересня заступник наркома закордонних справ СРСР В. Потьомкін вручив польському послу В.

Гакибовському ноту, що була підписана В. Молотовим. У ноті стверджувалось, що польська

держава перестала існувати, а ця обставина несе загрозу безпеці СРСР, також було сказано. Що

Червона Армія одержала наказ перейти кордон і взяти під контроль західноукраїнські і

західнобілоруські землі, Польський посол заявив рішучий протест. Тоді В. Потьомкін сказав, що

якщо немає польського уряду, то немає польських дипломатів і немає пакту про ненапад, що був

підписаний між СРСР і Польщею у 1932р. 17 вересня 1939р. Червона Армія увійшла на територію

Польщі.

28 вересня радянсько-німецькі відносини були підтверджені новим договором про дружбу і

кордон, протягом 50 років цей договір був таємним.

47. ПОЧАТОК ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПРИЧИНИ НЕВДАЧ

ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ В 1941-1942 РР.

Після розгрому французької та англійської армії влітку 1940 року і невдалої для СРСР

фінської компанії (листопад 1939р.-березень 1940р.) Гітлер вирішив, що настав час усунути

найбільшу перешкоду на шляху до світового панування і створення “великої світової німецької

імперії” - повалити Радянський Союз. За його наказом у грудні 1940р. був розроблений план

нападу на СРСР, що дістав кодову назву “Барбаросса” (за ім’ям войовничого прусського короля).

Основу його становила ідея “блискавичної війни”. За термін від 3 тижнів до 5 місяців німецькі

частини збиралися знищити радянські війська і вийти на лінію “двох А”: Архангельськ –

Астрахань. Важливе місце у планах нацистів відводилось Україні. Нацисти розробили план

колонізації України. Суть його полягала в тому, що Україна з її багатими ресурсами повинна була

“оплатити” війну Гітлера за світове панування, постачати “третій рейх” та його армію продуктами

харчування, а промисловість – сировиною.

Згідно з генеральним планом “Ост” фашисти мали намір знищити або виселити з України

десятки мільйонів людей, переселивши сюди колоністів – німців. Війська поділилися на 3 групи –

“Північ”, “Центр” і “Південь”. Причому на напрямах головних ударів вони мали 5-6-разову

перевагу перед радянськими військами. На Україну було націлено угруповання “Південь” із 36

дивізій.

Причини невдач :

-репресовані найкращі воєнні кадри Червоної армії

-не заохочувалась ініціатива командирів

-застаріла воєнна техніка

-пізній початок оборони

-неправильне розміщення військ

-демонтаж інженерних оборонних споруд на радяно-польскому кордоні

-неправильний настрій жителів СРСР на війну на «ворожій території»

48. ДАЙТЕ ОЦІНКУ ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ ТА РУХУ ОПОРУ В

РОКИ ВВВ.

Нациським правителем України Гітлер обрав відомого своєю жорстокістю і нетерпимістю

Еріха Коха. У серпні 1941 р. Гітлер розділив Україну на окремі адміністративні одиниці.

Найбільша з них, яка включала Правоберіжжя і більшу частину Лівоберіжжя отримала назву

„Райхскомісаріат Україна”, була віддана в руки Коха. Замість того, щоб приєднати Галичину до

іншої України, її включили в склад генерал-губернії Польщі, буковина і частина Південно-

Західної України з Одесою перейменовані на Трансністрію, були передані союзникові німців

Руминії. Самі восточние землі, в районі Харкова, які були прилеглі до лінії фронту залишились

під керівництвом німецької армії. Принципом нацистського правління в Укр. Стало правило,

згідно якому всі важливі адміністративні та господарські пости до уездного уровня були надані

тільки німцям. Більшість євреїв потрапили в руки фашистів,які створили в Україні 50 гето і

більше 180 конц. Таборів, знищили майже 850 тис. Євреїв. У серпні-вересні 1941р. Нацисти

почали проводити систему дій.Кох вирішив залишити в недоторканні колхозну систуму, але під

наглядом німців. Кох не тільки знизив доходи християн, але й змусив їх працювати від світанку

до сходу сонця. Україну використовували не тільки як поставника продуктів, яле і я

постачальника основної робочої сили. Для промисловості і фермерських господарств Німеччини.

На початку 1942 р. Поліція Коха була змушена організовувати масові облави для відправлення

молоді в Німеччину. Кох різко припинив постачання продуктів до міст. Голод став звичайним

явищем в містах, тому їх мешканці були змушені розійтись по селам. Обмежені і можливості

отримання освіти для населення Райхскомісаріата. Створювалися ресторани, магазини, відділи в

суспільному транспорті „тільки для німців”. В кінці 1942р. Керівники ОУН-Б прийняли рішення

сформувати великі партизанськи сили і закласти фундамент регулярної української армі. ОУН-Б

змусила отряди Боровца і ОУН-М з‘єднатися зі своїми формуваннями, яким вона присвоїла назву

„ Українська повстанська армія”(УПА). Р. Шухевич бу в назначений головнокомандувачем

розширених сил. Завданням радянських партизан було зруйнування німецьких комунікацій...

Головними радянськими партизанськими об‘єднаннями командував Сидор Ковпак, Олександр

Сабуров, Петр Вершигора. Ковпак закріпився в Поліссі на початку 1943 р. Влітку 1943 р. Він

організував довготривалий рейд в Крапати. Ціль операції-знищення нафтопрмисловість в

Прикарпатті – не була досягнута, однак було продемонстрована неспроможність німців

підтримувати порядок в своїх тилах. Все ж більшість населення України залишалося політично

пасивними, було зайняте не стільки організаціїю опору, як тільки б вижити.

49. ЯК ВІДБУВАЛОСЬ ВИЗВОЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ЧЕРВОНОЮ АРМІЄЮ ВІД

НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ?

Звільнення Україні від німецько-фашистських загарбників почалося наприкінці грудня 1942р.

Першим на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії генерала В. Кузнєцова, що

18грудня1942р. звільнили с. Пивнівка Міловського району на Луганщині. У цей же день від ворога

було звільнено ще ряд населених пунктів України. Жорстокі бої розгорнулися за перший районний

центр на українській землі – Мілове.

Успішний наступ радянських військ на сході України продовжувався до лютого1943 р. і

увінчався звільненням м. Харків. Але 19лютого1943р. ворожі війська, використовуючи помилки

радянського командування, почали могутній контрнаступ. Північно-східні райони Донбасу і м.

Харків були втрачені. Але стратегічна ініціатива залишалася на сторонах Червоної Армії.

Після перемоги в Курській битві війська Степового фронту 23серпня1943р. повністю звільнили

Харків. Цей успіх дозволив Ставці розробити оперативний план визволення Лівобережжя.

У ході першого етапу за визволення Лівобережної (серпень-вересень1943р.) проведена

Донбаська операція (13серпня –22вересня1943р.). 8вересня1943р. радянські війська звільнили

Сталіно(Донецьк).

Гітлерівці сподівались зупинити Червону армію на “Східному валі” – могутній лінії оборонних

споруджень уздовж Дніпра.

В ніч на 21вересня1943р. почалося форсування Дніпра – епопея масового героїзму радянських

військ. До кінця вересня перший етап битви за Дніпро був виграний – радянські війська захопили

більш 20 плацдармів.

Початок другого етапу битви за визволення Лівобережжя(жовтень-грудень1943р.)

ознаменувався ліквідацією Запорізького плацдарму гітлерівців і визволення 14жовтня Запоріжжя.

У жовтні1943р. дії Червоної армії були скуті запеклим опором ворога. Але, передислокувавши

війська з Букринського плацдарму на Лютизький, радянські війська перейшли в новий наступ і 6

листопада 1943р. звільнили Київ. Київська наступальна операція довершила докорінний перелом

війни на радянсько-німецькому фронті. Зупинивши контрнаступ противника, радянські частини

заволоділи стратегічним плацдармом на правому березі Дніпра площею 500кв. км, розірвали

стратегічний зв’язок між гітлерівськими групами армій “Центр” і “Південь”.

Перший етап визволення Правобережної України(січень-лютий1944р.). стратегічний наступ в

Правобережній Україні почався з Житомирсько-Бердичівської операції, у ході якої війська 1-го

Укр. фронту завдали поразки гітлерівській групі армій “Центр”.

24січня1944р. війська 1-го і 2-го Українських фронтів перешли в наступ на Корсунь-

Шевченківському виступі. Переборюючи запеклий опір ворога і спроби прориву оточення

танковими частинами Манштейна, у лютому 1944р. радянські війська 1-го фронту почали наступ

на Рівенсько-Луцькому напрямку. Допомогу радянським військам надали партизанські з’єднання

Сабурова, Федорова. 2лютого1944р. були звільнені від окупантів Луцьк, Рівно, потім – Проскурів,

Тернопіль, Вінниця.30-31 січня1944р. війська 3-го і 4-го Українських фронтів розгорнули наступ

на Нікопольсько-Криворізькому напрямку 8лютого був звільнений Нікополь,22–Кривий Ріг.

Другий етап визволення Правобер. України і визволення Криму(березень-травень1944р.).

Війська 1-го Укр. фронту з 4березня по 17квітня1944р. провели Проску-рівську-Чернівецьку

операцію, у результаті якої вороже угрупування було розколото надвоє. Радянські війська вийшли

в передгір’я Карпат 5березня-17квітня1944р. війська 2-го Укр. фронту в ході Умансько-

Ботошанської операції розгромили німецьку армію, ввійшли 26березня 1944р. до державного

кордону СРСР і перенесли бойові дії на територію Румунії – держави-сателіта нацисткою

Німеччини. Війська 3-го Укр.. фронту за підтримкою сил Чорноморського флоту успішно

здійснили Одеську операцію. 28березня вони звільнили Миколаїв, а 10квітня – Одесу. Воїни 4-го

Укр.. фронту, Приморської армії і Чорноморського фронту в квітні1944р. почали бої за визволення

Криму. 11квітня було визволено Керч, 13квітня- Сімферополь. 5травня почався штурм

севастопольських укріплень ворога. Особливо жорстокі бої розгорнулися на Сапун-Горі.

9травня1944р. Севастополь було визволено. 12травня весь Крим був повністю очищений від

фашистів. У ході наступальних операцій на Правобережній Україні й Криму гітлерівці зазнали

непоправних втрат. Державний кордон СРСР протягом 400км було відновлено. Чорноморський

флот повернувся на свою основну базу в Севастополі й одержав можливість активізувати бойові дії

проти союзників гітлерівської Німеччини – Румунії, Болгарії, Угорщини.

Заключний етап звільнення Укр.. від німецько-фашистських загарбників(липень-

жовтень1944р.). 13-14 липня 1944р. почалися бої проти угрупувань гітлерівських армій “Північ.

Укр.” на Рава-Руському і Львівському напрямках. У результаті могутнього наступу значні сили

гітлерівських військ були оточені під Бродами . У боях було знищено понад 38тис гітлерівців,

більше 17тис узято в полон. Серед розбитих сил вермахту була і дивізія СС ”Галичина”, що

втратила більш ніж половину свого складу. З оточення вирвалося лише 3тис чоловік, а інші (3700

чол.) потрапили в полон, загинули або перешли в УПА.

У ході успішно. здійснення Львівсько-Сандомирівської операції (13липня-29вересня1944р.)

була знищена група армій “Північна Україна”. Війська 2-го і 3-го Укр. фронтів у результаті

Яссько-Кишинівської операції (29серпня 1944р.) розбили групу армій “Південна Укр.”. У жовтні

1944р. у ході Карпатсько-Ужгородської Операції завершилося визволення всієї території Укр.

27жовтня було звільнено від окупантів Ужгород, а 28жовтня – інші населені пункти Закарпатської

Укр. Так завершилося звільнення території Укр. від німецько-фашистських загарбників, у ході

якого у взаємодії з радянськими військами діяли партизанські загони Укр. Бойові дії було

перенесено на територію Польщі, Чехословаччини, Румунії, Угорщини.

50. В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ 1945 Р. ТА ЇЇ

НАСЛІДКІВ ДЛЯ УКРАЇНИ?

У роки Другої світової війни Укр.. зазнала важких матеріальних і людських втрат.

Безпосередніх матеріальних збитків, що їх зазнала радянська країна під час Великої Вітчизняної

війни через руйнування та пограбування окупантами державного, кооперативною й особистого

майна громадян, становили 679млрд крб., а з урахуванням військових витрат і втрат від

припинення виробництва у промисловості та сільському господарстві в районах, окупованих

німецько-фашистськими загарбниками, - 2трлн 569млрд крб. Було зруйновано 16150

промислових підприємств. У донецькому вугільному басейні знищено 882 шахт. Було зруйновано

всі 28металургійні заводи, 25 коксохімічних заводи; 559 заводів важкого й середнього

машинобудування. Протягом 1941-1944рр. Територією Укр. двічі прокотилася смертоносна хвиля

війни. Гітлерівці винищили близько 3,9млн мирних жителів країни, понад 2,4млн примусово

вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Багато з них там загинули. На руїни було перетворено

714 укр. міст і селищ міського типу, понад 28тис сіл. Втратили притулок близько 10млн людей.

Зруйновано було понад 16тис промислових підприємств, близько 30тис колгоспів, МТС та

радгоспів, 18тис лікувальних установ, майже 33тис шкіл, технікумів, вузів та науково-дослідних

установ, понад 19тис бібліотек. Після звільнення Укр. радянськими військами в ній було

обліковано лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств. Різко скоротилося поголів’я

худоби. Загальна сума збитків , яких зазнали населення і народне господарство Укр. , становило

майже 1трлд 200млрд крб..

З Укр., як і з інших окупованих країн, фашисти вивозили матеріальні та культурні цінності.

Були розграбовані музеї, картині галереї. Народ Укр. зробив у цю перемогу великий внесок. Він

дав Збройним силам близько 7млн вояків. Кожен другий з тих, хто залишився живим, став

інвалідом. Серед героїв Радянського Союзу, а їх усього 11633, вагомо представлені українці –

2072. усій країні відоме ім’я тричі Героя Радянського Союзу І. Кожедуба. Укр. народ дав

Збройним силам понад 300 полководців і воєначальників. Вісім фронтів, що діяли в період війни,

очолювали маршали ат генерали – українці за походженням. Особливо великий внесок Укр. у

створення матеріально-технічної бази перемоги над Німеччиною.

На вирішальному етапі війни укр., яка разом із Російсько Федерацією та Білоруською РСР

винесла на собі основний тягар боротьби проти нацистської агресії, здобула всесвітній авторитет.

В такий спосіб формувались обриси державного суверенітету Укр. Республіки. Величезний

внесок у перемогу здійснили вчені Укр. Група вчених на чолі з Є. Платоном розробила метод

дугового автоматичного електрозварювання корпусів танків Т-34. було винайдено нові методи

плавлення броньованої сталі. Учені модернізували зброю та військову техніку. Інститут клінічної

хірургії під керівництвом О. Богомольця розробив ефективні методи лікування інфекційних

захворювань. Народ захищав свою землю, свою Батьків-щинну від фашистських загарбників.

Тому війна була для народу Укр. Вітчизняною, Визвольною, Справедливою. Народ виявив свої

найкращі якості – мужність і героїзм. Перемога мала величезне значення для нашої держави.