Шпаргалка - Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

Друга половина ХІХст. в історії Російської імперії позначена різноманітними

подіями. На початку 60-х років царський уряд здійснив “визволеня селян” згори: 19

лютого 1861 р. цар Олександр 2 підписав маніфест про реформу.Каталізатором

реформаторських процессів в Росії стала Кримська війна 1853-56 р. Вона показала

занепад кріпосницького госродарства, наростання соціальної напруги і щоб

уникнути революції Олександр 2 підписав маніфест про скасування кріпацтва.

Основні положення: 1.Ліквідація особистоі залежності. 2.Створення органів

селянского самоврядування. 3.надання землі селянам. 4.Викуп селянських наділів.

Законодавчі акти проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і

дворовим людям права “вільних сільских обивателів як особистості, так і

майнові”.Селяни-кріпаки перестали бути власністю поміщіків. Вони могли вільно

торгувати, відкривати промислові та ремісничі підприемства, торговельні заклади,

без дозволу поміщика одружуватися та інше. Поміщики за встановлені повинності

(роботою або грішми) змушені були надати селянам у постійне користування

«садибну осілість» и повний наділ польової землі та інших угідь. Але тільки з 1

січня 1883 р. селяни в обовязковому порядку мали викуповувати польові наділи.

Оскільки в переважній більшості повітів України земля була високої якості, тут

встановлювались меньші порівняно з іншими районами Росії норми селянського

землеволодіння (від 3 до 6 десятин на душу на півдні і від 3 до 4 десятин на

лівобережжі). Поміщікам надавалися широкі можливості зменшувати площі

селянських земель, надавати їм неповні наділи. У селах Лівобережжя та Півдня

було відрізано біля 1 млн. десятин- 15% загальної площі. Із загальної кількості 2.5

млн ревізьких душ в Україні 220 тис були позбавлені землі. Майже 100 тис селян

одержали наділи до 1 десятини на душу. Наділи, меньші за 5 десятин, тобто менші

за прожитковий мінімум, одержали 94% селян. Поміщики залишали собі найкращі

землі, селян позбавляли випасів, водопоїв, луків, лісів та інше. Інтересам поміщіків

відповідали і закупівельни ціни. Загалом сеяни повинні були внести закупівельних

платежів на суму, що в 4 рази перевищувала тогочасну ринкову вартість землі.

Для державних селян (50% селянства України – 2.2 млн душ) умови реформи

були сприятливіші. Вони отримали вдвічі біліші наділи ніж поміщецькі селяни, а

викупи платили меньші. Хоча реформу 1861 р. було здійснено в інтересах

поміщеків, вона сприяла розвитку капіталізма в Україні. Проте селянська реформа

в Росії були обмежені, непослідовні, половинчати. Причини: віддаленість від

основних центрів Європєйського життя, високий авторитет монархії, слабкість і

неорганізованість опозиційних сил. Але не був зроблен останній крок: не

проглосили Конституцію, не дозволили скликати парламент. Селянська реформа

була першою серед низки інших реформ.

24. ЯКУ РОЛЬ ВІДІГРАЛИ РЕФОРМИ 2 ПОЛОВИНИ 19 СТ. В РОЗВИТКУ

КАПІТАЛІЗМУ В УКРАЇНІ?

Каталізатором реформеного процесу в Росії стала Кримська війна 1853-56 р. Вона показала

занепад феодально кріпосницького господарства, наростання соціальної напруги. І щоб уникнути

напруги Олександр II 19 лютого 1861 р. підписав маніфест про скасування кріпацтва: ліквідація

особистої залежності селян від поміщиків і положення про селян звільнених від кріпосницької

залежності. Передбачалося: 1).ліквідацію особистої залежності селян від поміщиків;

2).Створення органів селянського самоврядування; 3). Наділення селян землею та визначення з

неї повинностей; 4). Викуп селянських наділів. Відчуваючи підтримку держави та користуючись

відсутністю земельного розмежування до реформи, поміщіки захопили найкращі землі і відрізали

у селян угіддя. 14% - Херсонська обл.; 37% - Катеринославська обл. В наслідок цього після

реформи 220 тис. селян стали безземельними, близько 100 тис. мали наділ близько 1 десятини і

1600 тис. мали від 1 до 3 десятин землі. В цілому в пореформеній Росії 94% селянських

господарств володіли наділами до 5 десятин. Реформа зберігала селянську общину яка фактично

стала найнищою адміністративною одиницею. Характерною особливістю укр. земель була

незначна поширеність общин: Лівобережна 20%, Правобережна 40%.

З ліквідацією кріпацтва Україна в складі Російської імперії вступила в епоху капіталізму.

Урядом Росії у 1862р. була проведена фінансова реформа, у відповідності з якою створювався

Державний банк, який концентрував у своїх руках усі фінанси держави. Загострення міжнародної

обстановки ріст армій інших держав, нові умови ведення війни примусили царизм реорганізувати

свою армію. У результаті воєнної реформи 1862-74 рр. була введена загальна воїнська повинність

для солдат. Строк служби в армії скорочувався з 25 до 6 років в сухопутних військах і 7 в

військово морському флоті. В 1864 р. була проведена судова реформа. Суд став

загальностановим і поділявся на коронний і мировий. Найважливішою була земська реформа

1864 р., яка передбачала створення місцевих органів самоуправління – земств. Земства будували

лікарні, школи, але не мали політичного значення. Реформи знаменували перехід від соціалізму

до капіталізму. Вони сприяли прискоренню процесу формування в Україні індустріального

суспільства: збільшується кількість промислових підприємств; безпосередній вплив на розвиток

продуктивних сил мав транспорт зокрема залізниця. З 1866-79 рр. в Україні було прокладено

понад 4,5 тис. верст залізничної колії. Великий вплив мав іноземний капітал. На 1894 р. було

створено 22 іноземні компанії.

В Росії була проведена Земська, судова, воєнна, фінансова, освітня реформи і цим були

закладені основи громадянського суспільства і російський царизм не зробив останнього кроку, не

проголосив конституції і не дозволив скликати парламент.

25. ЯКІ ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ДІЯЛИ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ 19 – ПОЧАТКУ 20 СТ.?

Форму суспільно політичного руху в Україні складали:

Таємні товариства ; Народництва; Громади. У 1856 утворилося Харківське таємне товариство з

15 осіб. Його очолили Раєвський, Заводський та Бекман. Це товариство утворилося від студентів

ХНУ. Завдання товариства: розповсюдження революційних ідей, розгортання агетаційно–

пропагандистської роботи серед селян і солдатів з метою залучення їх до справи ліквідації само

державності і кріпосництва. Наприкінці 60 – рр. боротьбу з царизмом починає народництво – рух

різночинної інтелігенції. Родоначальники Чернишевський. В народництві намітилися 2 течії:

революційна і ліберальна. Революційна створила організації «Земля і воля» і «народна воля».

Ідеологами рев. були Лавров, Бакунін, Ткачов. «Земля і воля» розділилася на 2 – «Земля»

(Чорний переділ) (Плеханов, Акселрод) і «Воля» (Народна воля) (Желябов, Петровська,

Кибальчич). Загально рос.: 1.Російська соц. Демокр. Робоча партія (РСДРП), 1898 У 1903 на 2

з’їзді вона розкололася на більшовиків та меншовиків ;2. Есери – партія для селян соц.

рев. ;3.Кадети –Ліберальна буржуазія, створена у 1905 ;4.партія 17 жовтня («Октябристи»)–

велика промислова та торгова буржуазія, 1905 Крайнє правими монархічними партіями були:

союз руського народу; союз Михайла Архангела. Революційна Українська партія (РУП), 1900

Центральний комітет: Антонович, Кози ненко, Галицинський. Соц. база: вчителі, студенти,

семінаристи, інтелігенція. У 1904 відбувся розкол. Від РУП відокрем-люється УСДС.

Західноукр.: 1890 Галицька робітнича партія.; 1898 Укр. соц.. Дем. партія (УСДП). 1898 нац.-

дем. крило утворює націонал-демократичну партію (НДП).

26. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПОДІЙ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 Р.

У зв’язку з екон. кризою та поразкою Росії у війні з Японією 1904 - 1905рр. неспроможність

самодержавства продовжити курс на реформи, які б зняли соціальну напруженість у суспільстві,

призвели до загострення існуючих протиріч в житті країни і стали причинами розгортання першої

рос. революції. Приводом до початку революції став розстріл демонстрації 9 січня 1905р., події

«кривавої неділі». У відповідь на дії уряду по всій імперії прокотилася хвиля страйків, в тому числі

і в Укр. в 1905р. наляканий розмахом революційних подій, цар Микола ІІ оголосив 17жовтня 1905

«Маніфест», котрий передбачав скликання Держ. Думи із законодавчими правами, а також

досягнення основних державних свобод. Збройні повстання були найгострішою формою боротьби

в умовах революції. Першими до цього засобу вдалися матроси панцерника «Потьомкін» (14 -15

червня 1905р.). восени 1905 покотилась хвиля селянських повстань. Серед найбільш був виступ

селян с. Великі Сорочинці на Полтавщині. У листопаді відбулися виступи солдат саперної бригади

Київського гарнізону, повстання моряків Чорноморського флоту. В умовах революції виникають

органи народного самоврядування – ради робітничих депутатів. Розгортання революції сприяло

піднесенню національного руху. Навесні 1906 укр. політичні партії взяли участь у виборах до

першої та другої Держ. Дум. У роки революції виникли культурно освітні організації «Просвіти».

Вони діяли в Києві, Катери-нославі, Одесі, Чернігові, Ніжині, де заснували клуби, бібліотеки,

прово-дили музичні вечори та ін. Револ. події 1905 – 1907 мали резонанс і в Західній Укр.. Там

відбулися численні селянські та студентські виступи. Розпуск Держ. Думи 3 червня 1907 свідчив

про завершення революції, поразку та про початок політичної реакції в країні.

27 1 та 2 Державны Думи.

Весною 1906 р. зібралася в Петербурзі перша Державна Дума. З послів українського

походження утворилася Українська Парлямен-тарна Громада. Всіх її членів було поверх сорок;

були між ними видатні громадські діячі з інтелігентів, як барон Ф. Штайнгель, Микола

Біляшівський, О. Свєчин, Максим Ковальський, Андрій Вязлов, але були селяне, що згодом

сталися світочами українського громадського політичного руху (Зубченко, Онацький, Тарасенко,

Грабовецький). Петербурська Українська Громада зразу перемінилася на своєрідний політичний

центр України, що почав видавати репрезентативно-ідеольогічний журнал для інформації

чужинців («Українскій Вєстнік»), та працював з усіх сил над деклярацією про українську

автономію, що її мали скласти в Думі.

Та вік першої Думи протривав усього 72 дні. Українські посли, разом з усею парляментарною

опозицією, приняли участь у протиурядовій маніфестації, якою був грімкий протест-відозва,

підписана у Вибурзі в Фінляндії.

В ході судових репресій вони втратили право вибору до чергової Думи, куди попали люде

нові. Й тим разом українська Парляментарна Громада мала понад 40 членів, вона взялася за

видавання власного органу «Рідна Справа» та праці над законопроєктом про українську

автономію, але по 103 днях нарад і цю Думу розігнали. Друга й третя Дума, обрана вже під

натиском уряду й по тяжких репресіях озлобленої реакції, не мала вже в собі осібної української

громади послів, хоч тут і там на посольських лавах попадали посли-українці.

Тимчасом московський уряд охолонувши з переляку, що його виявив у перших днях

революції, приступив до ліквідації свого «лібералізму». На перший огонь пішли здобутки, що їх у

гарячий час революції досягли українці. Закрито багато українських товариств і видань, багато

діячів опинилося на Сибірі, а багато виемігрувало за кордон. Широка еміграційна хвиля вдарила

тепер на Галичину. На місці залишилися всетаки кадри нової української інтелігенції, що

працювали вже не тільки в культурно-освітніх ділянках («Просвіта» та «Українське Наукове

Товариство» в Києві) але у сформованому в 1908 р. політичному «Товаристві Українських

Поступовців». В порузумінню з партією «трудовиків» та конституційних демократів («кадетів»)

вони раз ураз видвигали в пресі й на парляментарній арені чергові українські домагання.

Прикидаючись щирими автономістами, вони не тратили з ока остаточної ціли, якою була раз уже

кинута й поширена в масах ідея — Самостійної України.

28. В ЧОМУ ПОЛЯГАЛА СУТЬ СТОЛИПІНСЬКОЇ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ, ЯКІ БУЛИ ЇЇ

НАСЛІДКИ?

Оскільки Російська імперія залишалася за складом населення переважно селянською то

міністром внутрішніх справ П. Столипіним була зроблена спроба здійснити реформу, яка б зняла

гостроту земельного питання.

Головне гальмо у розвитку с/г Столипін вбачав у сільській общині, до якої були прикріплені

селяни і контроль якої тяжів над ними. Селянину важко було залишити общину, він не міг продати

землю, якою користувався, оскільки вона належала общині. Община здійснювала періодичний

перерозподіл земельних ділянок. Одного разу селянин мав землю в одному кутку села, наступного

– в іншому. Тому він не був зацікавлений в застосуванні кращих засобів виробництва, с/г, машин,

добрив і т.д. Такий стан речей сприяв збіднінню села і посилював його революційність. Петро

Столипін поставив собі за мету зруйнувати общину, створити на селі міцне, заможне селянство,

яке було б опорою існуючій владі.

Реформа була започаткована Указом від 9 листопада 1906р. і завершена Законами від 14 червня

1910 і 29 травня 1911рр. Скасувалися обов’язкові земельні общини і надавалося кожному

селянинові право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву «відрубу». Селяни

могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати «хутір». Тільки угіддя – ліс,

сіножаті залишалися у спільному володінні. В Україні у 1905 до общин входило лише 43,6 %

селянських господарств, були міцніші традиції приватного землеробства, тому реформа

сприймалася позитивніше, ніж в Росії.Але реформа мала лише частковий успіх, оскільки

збереження поміщицького землеволодіння не дозволяло розв’язати проблему малоземелля та

безземелля.

29. ВИЗНАЧТЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ

ВІЙНИ.

Небачені масштаби війни украйни вичерпали сили 3 імперій - Рос., Герм. І австро-угорської - і

призвели до їх розпаду. Українці , як і інші поневолені народи Центральної і Східної Європи,

скористалися цим історичним шансом для проголошення власної нац держави.

Укр. землі більше інших постраждали від війни. Лінія фронту проходила через укр. територію.

На 2 фронтах, що простягнулися по укр. землях.

Південно-Західних і Румунському - знаходилося 3250 солдатів і офіцерів. Крім того, у тилових

гарнізонах в У.знаходилося 400 тис. солдатів і офіцерів, а Чорноморський флот мав 40

тис.моряків. Велика частина території подросійськой України була прифронтовою зоною , що

попадала під юрисдикцію Київського військового округу. За увесь час війни в Рос. Армію було

вовлечено 3,5 млн. українців.

Якщо Німеччина й Австрія були зацікавлені в захопленні України, то Росія мріяла про

завоювання Галичини , Буковини і Закарпаття.

Не дивно, що на Галичину було спрямоване вістря рос. атаки на Південно-Західному фронті.

До кінця першого року війни рос. армія утримувала всю Галичину, Буковину і Північно-східну

частину Словаччини і Закарпаття. Ця окупація продовжувалася до весни-початку літа 1915р.Вже в

17 лютого 1915р. Австро-Угорські війська відвоювали Чернівці. У середині квітня 1915р.німецька

армія розгорнула контрнаступ у допомогу своєму союзникові. Під натиском об'єднаних сил рос.

командування віддало розпорядження про великий відступ по всій лінії фронту. Воно тривало до

середини вересня 1915р. У першій половині 1916р. положення знову змінилося на користь

Російської сторони. Наприкінці травня війська під командуванням генерала Брусилова почали

повстання і захопили Буковину і східну частину Галичини з Тернополем і Західною Волинню з

Луцьком. Лінія фронту залишалася незмінної до літа 1917р.,коли вже Тимчасовий уряд Росії почав

нове повстання. Воно завершилося крахом, і німецько-австрійські війська до кінця 1917р.

просунулися на Схід по укр. території навіть далі , ніж у 1915р.

30. В ЧОМУ ПОЛЯГАЛА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ЯК

КЕРІВНИКА НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ. РОЗКРИЙТЕ ЗНАЧЕННЯ 1 ТА 2 УНІВЕРСАЛІВ

ЦР.

Центральна Рада – громадсько-політичне об’єднання, що утворилося 4 березня 1917р. У

надзвичайно короткий час Ц.Р. переросла у впливовий представницький орган народної влади.

Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльності відіграли 3

провідні укр. партії: Українська партія соціалістів-революціонерів

(М.Ковалевський,П.Христю,М.Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія

(В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів

(Д.Дорошенко, С.Єфремов, А.Ніковський). Головою Ц.Р. було обрано М.Грушевського.

Швидкому зростанню авторитету, популярності цього органу влади сприяло те, що він обстоював

близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярної ідеї

соціалізму. Значну роль у цьому процесі відіграв і демократичний та всеохоплюючий принцип

формування Ц.Р., адже з самого початку свого існування вона була уособленням 3-х

представництв: національного, соціально-класового та територіального. Такі ідейні засади та

організаційні основи значною мірою і забезпечили їй широку народну підтримку. Свою

прихильність до Ц.Р. висловили військовий, селянський та робітничий всеукраїнські з’їзди,

скликані у травні 1917р. Ц.Р. надавала перевагу вирішенню питань національного розвитку.

Добу Ц.Р. залежно від домінуючих у державотворчому процесі ідей, фахівці поділяють на 2

етапи: автономістичний (березень 1917-січень 1918) та самостійницький (січень-квітень 1918).

На боці Тимчасового уряду були державна і військова сила та влада, а на боці Ц.Р. лише

моральний вплив та підтримка неорганізованих народних мас. За цих умов потрібне було

нестандартне рішення, яке, з одного боку, не дало б підстав Петрограду втрутитися в українські

справи і зброєю придушити опозицію, з іншого - не вносячи дезорганізації, дало б змогу підняти

національно-визвольні змагання на вищий щабель. Поклавши в основу своєї тактичної лінії

принцип “ні бунт, ні покірність”, Ц.Р. знайшла таке рішення: 23 червня 1917року вона приймає І

Універсал, у якому проголошує автономію України і підкреслює, що “однині самі будемо творити

наше життя”. Одним з перших кроків після проголошення Універсалу стало створення

Тимчасового революційного уряду – Генерального секретаріату на чолі з В.Винниченком.

Така активна державотворча діяльність викликала занепокоєння у Петрограді. Червневі масові

демонстрації у столиці Росії, поразка на Південно-Західному фронті, що призвела до втрати

Галичини, зумовили гостру політичну кризу, падіння авторитету та суттєве послаблення

офіційної влади. За цих умов Тимчасовий уряд уже не міг діяти тільки силовими методами,

оскільки на захист Ц.Р. могли стати фронтові українські частини та переважна більшість

населення України. Крім того, збройний конфлікт з Ц.Р. міг спричинити розкол у таборі російсько

демократії. Саме тому 28 червня 1917 року для переговорів до Києва прибуває делегація у складі

О.Керенського, М.Терещенка та І.Церетелі, яка, маючи на меті втримати ситуацію під контролем,

тобто “вдержати все, що можна вдержати”, мусила визнати автономні права України. Знайдений

компроміс став причиною урядової кризи в Росії. На знак протесту проти найменших поступок

українцям у питанні автономного устрою 3 міністрів-кадетів вийшли з Тимчасового уряду, але

угода все ж більшістю голосів була підтримана. Надалі її зміст став основою І І Універсалу Ц.Р.,

проголошеного 3 липня 1917 року. В цьому документі вказувалося, що поповнена

представниками національних меншин, які проживають в українських землях, Ц.Р. перетвориться

на єдиний орган революційної демократії України. Ц.Р. виділить зі свого складу відповідний

перед нею орган-Генеральний секретаріат, який після затвердження Тимчасового уряду стане

носієм найвищої крайової влади цього уряду в Україні. Ц.Р. брала зобов’язання змінювати новий

лад і офіційно виступати “проти замірів самовільного здійснення автономії України до

Всеросійського Учредительного Зібрання”.

Започаткована І І Універсалом криза Тимчасового уряду, стала прологом загальної політичної

кризи в Росії, в основі якої лежали катастрофічні поразки на фронті, погіршення економічного

становища, посилення між партійного протистояння.

31. ЯКІ ПОДІЇ ПРИЗВЕЛИ ДО ПОЯВИ 3 УНІВЕРСАЛУ ЦР? ЙОГО СУТЬ.

Реакційність Тимчасового уряду на тлі посилення економічної кризи і практично повного

розвалу фронту призвела до загострення політичної боротьби в Росії. Ліве крило Російської

соціал-демократичної робочої партії (більшовики), яке ще в липні 1917р. взяло курс на

організацію збройного повстання з метою захоплення влади, 25 жовтня 1917р. здійснило в

Петрограді державний переворот. Унаслідок перевороту був заарештований Тимчасовий уряд,

проголошена влада Рад і створений новий уряд — Рада Народних Комісарів. 2 листопада 1917 р.

була прийнята «Декларація прав народів Росії», у якій більшовиками визнавалися рівність і

суверенність усіх народів Росії, їхнє право на вільне самовизначення аж до відокремлення й

утворення незалежних держав; скасовувалися національні і національно-релігійні привілеї й обме-

ження; гарантувався вільний розвиток національних меншин і етнічних груп.

У зв'язку з подіями, що відбулися у Петрограді, Центральна Рада не висловила співчуття

Тимчасовому уряду, але і не підтримала більшовиків. Спочатку Україна займала нейтральну

позицію в цій політичній боротьбі. Однак уже 27 жовтня 1917р. була опублікована відозва, у якій

проголошувалось, що Генеральний Секретаріат буде всіляко боротися зі «спробами підтримки

петроградського повстання». Ситуація ускладнювалася тим, що в Києві знаходилися війська, які

фактично підтримували всі три уряди. 29—31 жовтня 1917 р. у Києві відбулися запеклі бої,

внаслідок яких влада перейшла до рук Центральної Ради.

7 листопада 1917 р. Центральною Радою був виданий III Універсал, який проголошував про

утворення автономної Української Народної Республіки в складі небільшовицької федеративної

Росії. Територія УНР складалася з 9 українських губерній. Універсалом проголошувався 8-год.

робочий день, ліквідувалося право власності на землю поміщиків і нетрудових господарств.

Вирішення аграрного питання покладалося на Всеукраїнські Установчі збори. Над промисловістю

встановлювався державний контроль. В Універсалі декларувалася свобода друку, віросповідання,

зборів, страйків. Ліквідувалася страта. Проголошувалася амністія політичним в'язням. Визнавалося

право національних меншостей на самоврядування. На 27 грудня 1917 р. було призначено

проведення виборів до Всеукраїнських Установчих зборів.

III Універсал варто визнати найбільш радикальним документом, прийнятим Центральною

Радою. Відповідно до його положень Генеральний Секретаріат одержав статус повноправного

українського уряду, а Центральна Рада взяла на себе всю повноту законодавчої влади.

Під час ствердження нової влади на місцях Генеральний Секретаріат і намагався зберігати

існуючі державні установи, в яких найчастіше працювали ще імперські чиновники. Але

незважаючи на те, що влада в Києві перейшла до рук ЦР, частина території України перебувала під

контролем різних політичних угруповань. На цьому тлі показовими є результати виборів до

Всеукраїнських Установчих зборів. Вони показали, що більшовики, розраховуючи на перемогу,

одержали в Україні лише 10% голосів. У той час як українські партії – УПСР і УСДРП – 75%.

Таким чином, можна говорити про те, що III Універсал задовольнив національні й соціальні

чекання більшої частини українського суспільства.

32. ДАЙТЕ АНАЛІЗ ПОДІЙ, ЩО ПРИЗВЕЛИ ДО КОНФЛІКТУ УЦР ТА РАДНАРКОМУ

РОСІЇ.

Спочатку основним супротивником Раднаркому в Україні була не Ц.Р., а підпорядковані

Тимчасовому урядові органи. В Україні таким органом, який мав реальну силу, був штаб

Київського військового округу (КВО), у розпорядженні якого перебували тилові гарнізони рос.

Армії. Однак під час жовтневого 1917 року повстання в Києві, яке тривало 3 дні, коли на вулицях

міста з’явилися окопи і барикади, почалися бої, переважно на Печерському, у районі заводу

“Арсенал”, а київські робітники загальним страйком підтримали більшовицьке повстання,

виявилась нездатність генералітету керувати революційно настроєною армією. Штаб КВО був

змушений вивести з міста війська. Господарями становища залишилися більшовицький

революційний комітет і Ц.Р. Вони перебували між собою у стані озброєного нейтралітету. Щоб

подолати національно-визвольний рух в Україні без прямої конфронтації, керівники більшовицької

партії вирішили перетворити Ц.Р. на виконавчий комітет рад України. Іншими словами,

більшовики задумали використати створюванні Ц.Р. форми державності, але надати їм

радянського характеру. Так у боротьбі з українським національно-визвольним рухом народилася

ідея національної радянської державності. Вдаючись до політичних методів боротьби за владу в

Україні, більшовики не забували й про збройну силу. Вони утворили військово-революційний

комітет, який почав готувати нове повстання в Києві. Та Ц.Р. випередила їх. У ніч на 13 грудня

1917 року українські частини оточили казарми більшовицьких військ, роззброїли їх, посадили в

ешелони і відправили до Росії. Однак Раднарком і Ц.Р. не визнавали стану війни між собою.

Підкреслено лояльно поводилась українська адміністрація. У містах України нормально

працювали організації та установи, що перебували під більшовицьким контролем. Видавалась

більшовицька преса. Проводилися конференції місцевих і обласних комітетів більшовицької партії.

Ц.Р. і Ії уряд мали велику підтримку серед населення України. Однак уряд проявляв нерішучість у

вирішенні основних завдань. Конфіскація земель і передача їх у руки селян здійснювались

повільно, залишалася в недоторканності стара банківська система, були збережені старий судовий

апарат, старе законодавство, система й навчання.

Не дивно, що з Росії в Україну почали тікати залишки панівних верств. Більшовикам це,

звичайно, не могло сподобатися. Україна мимоволі ставала оплотом антибільшовицьких сил.

Назрівав конфлікт. Ще одна тогочасна подія загострила відносини між Ц.Р. і російським

Раднаркомом. У Петрограді ще влітку 1917 року було утворено Донський військовий уряд під

керівництвом генерала О.Каледіна на території області Війська Донського.

Для боротьби з Каледіним Раднарком направив війська. Напередодні боїв Донський уряд почав

стягувати з усіх фронтів козацькі частини. Ц.Р. погодилася пропускати їх на Дон через територію

України, а Каледін - українські військові частини з Дону в Україну. Тоді М.Криленко, призначений

більшовиками новий верховний головнокомандувач військ радянської Росії, 17 грудня 1917 року

радіотелеграфом передав до Києва підписану В.Леніним і народним комісаром закордонних справ

Л.Троцьким телеграму з ультиматумом Раднаркому Ц.Р. у телеграмі було заявлено про визнання

Раднаркомом УНР, а також про те, що остання, на думку Раднаркому, має право відокремитися від

Росії або укласти договір з Російською Республікою про федеративні відносини. Ц.Р.

звинувачувалася в тому, що відмовилася негайно скликати крайовий з’їзд українських Рад і не

визнала влади в Україні. Поряд з цим Раднарком висував до Ц.Р. 4 ультимативні вимоги:

відмовитися від спроб дезорганізувати спільний фронт; не пропускати військових частин з фронту

на Дон або в інші райони з ворожими йому урядами; пропускати революційні війська на Південний

фронт; припинити роззброєння радянських полків і червоногвардійців в Україні.

33. В ЧОМУ ПОЛЯГАЛА СУТЬ 4 УНІВЕРСАЛУ? АНАЛІЗ ТА ЗНАЧЕННЯ.

У Києві 15 грудня було утворено Особливий комітет з оборони України (М.Порш, С.Петлюра,

В.Єщенко). Опорою Ц.Р. були підрозділи вільного козацтва та добровольчі формування. Основну

ударну силу протидіючої сторони становили частини регулярної російської армії, що перейшли на

бік більшовиків, підрозділи моряків та червоногвардійці промислових центрів Украйни та Росії.

Вирішальні події війни Радянської Росії проти УНР, які розпочались 25 грудня, коли

В.Антонов-Овсієнко віддав наказ про наступ 30-тисячному радянському війську проти УНР.

Просуваючись прискореним темпом, війська, очолювані М.Муравйовим, досить швидко володіли

Катеринославом, Олександрівськом, Полтавою, Лубнами, перед ними відкривався шлях на Київ. За

цих обставин для Ц.Р. головними стали 3 завдання: мобілізувати та організувати український

народ для відпору агресору; формально відмежуватися від більшовицького режиму; створити

передумови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками. Спробою реалізувати ці

завдання і став 4 Універсал, ухвалений 11 січня 1918 року. Лейтмотивом цього документа була

теза: “Однині Українська Народна Республіка стає самосійною, ні від кого не залежною, вільною,

суверенною державою українського народу”. Ц.Р. закликала всіх громадян республіки захищати

“добробут і свободу” у боротьби з “більшовиками та іншими нападниками”. Універсал декларував

низку принципово важливих положень: проголошувалась незалежність, суверенність УНР; на уряд

покладалось завдання “цілком самостійно” довести до кінця переговори з Центральними

державами та укласти з ними мир (після укладення миру планувалися демобілізація армії, заміна її

робочою міліцією; переведення заводів і фабрик з воєнного на мирний стан, збільшення продукції

народного споживання тощо); гарантувалася передача землі селянам без викупу ще до початку

весняних робіт; констатувалася націоналізація лісів, вод та підземних багатств краю; брався курс

на запровадження монополії на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами і

встановлення державно-народного контролю над усіма банками; ставилося завдання найближчим

часом скликати Українські Установчі збори, які б схвалили Конституцію УНР.

Проголошена в універсалі самостійність не мала абсолютного характеру. Навіть у цьому

документі цілковито не відкидалась ідея федерації: тільки Українські Установчі збори мають

остаточно вирішити питання “про федеративний зв’язок з народними республіками колишньої

Російської держави”.

На жаль, цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний

момент українського національного руху був пройдений.

34. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ БЕРЕСТЕЙСЬКОГО МИРУ 1918 Р. ТА НІМЕЦЬКО-

УКРАЇНСЬКОЇ УГОДИ.

2 грудня 1917 в Брест-Литовському більшовицька делегація підписала з командуванням

східного фронту договір про перемир’я, що передбачав підписання мирного договору.

28 грудня 1917 (9 січня 1918 за нов. стилем) у Брест-Литовському почалося перше засідання

мирної конференції. В ній брали участь близько 400 делегацій. Українцям ще бракувало досвіду,

але вони проявляли неабияку ініціативу, захищаючи національні інтереси. Негативне ставлення

країн Антанти до миру перекреслювало надію на загальний мир. Українську делегацію хвилювало

питання: на скільки прийнятним буде цей мир для Укр. Делегація УЦР зажадала приєднання до

Укр. Холмщини і Підляшшя й плебісциту в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатській

Укр. Це було схоже на територіальну претензію до Австро-Угорщини тому викликало протест її

делегації.

Загалом на думку міністра УНР Ткаченка українська делегація досягла всього чого тільки

можна було досягти. Українському народу надавалося право національного самовизначення на

всіх територіях де проживали українці.

9-ті загальні збори надали право Раді народних міністрів підписати договір. В уряді не виникло

ніяких заперечень щодо вироблених умов. Так як більшовицькі війська пішли в наступ ситуація

загострилась. В Києві панувала гнітюча атмосфера. Укр. Делегація повернулася до Бреста. Росіяни

привезли представників харківського Народного секретаріату і заявили, що УЦР більше не існує і

представниками Укр. Можуть бути тільки уповноважені радянського уряду. Це послужило

поводом для Австрійців домагатися зняття галицького питання. Угоду про створення з Галичини і

Буковини окремого коронного краю у складі Австро-Угорщини. Наступного між УНР та країнами

четверного союзу було підписано мирний договір. Кордони між Австро-Угорщиною та УНР

залишались старими, прикордонне питання з Польщею мала вирішити спеціальна комісія.

Підписання Брестського миру було першим серйозним актом УНР на міжнародній арені.

35. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ГЕТЬМАНАТ СКОРОПАДСЬКОГО І ДАЙТЕ ЙОГО

ІСТОРИЧНУ ОЦІНКУ.

Ліквідація республіканського режиму в Укр. Відбулася 29 квітня 1918, коли загін німецьких

військ зайняв приміщення, де засідала Центральна Рада. На Всеукр. з‘їзді землевласників, було

вирішено встановити монархічну форму державного правління і проголосити Гетьманат.

Гетьманом Укр. Було обрано почесного отамана вільного козацтва генерала Павла

Скоропадського. Серед перших рішень гетьмана було встановлення Української держави замість

УНР,

проголошено2

9292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929

2929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292

9292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929

2929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292

9292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929

2929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292929292

9Дорошенко. Старі чиновники доклали чимало зусиль для зміцнення державної влади діючи

репресивними методами. Після перевороту в Укр. Прокотилася хвиля арештів і розстрілів. До

законності і правопорядку чиновники йшли через свавілля і беззаконня, залякування і терор. Було

переформовано військові частини, організовані в період ЦР. Найбоєздатнішими підрозділами були

Окрема Запорізька дивізія, дивізія Сірожупанників та ін. Функції поліції і державної безпеки

виконувала Державна Варта. 16 жовтня 1918 окремим універсалом Скоропадський відновив

козацтво в Чернігівській, Полтавській губерніях та Слобожанщині.

За гетьмана Укр. мала дипломатичні відносини з Німеччиною, Австро-Угорщиною,

Швейцарією, Польщею, Фінляндією, Кримом, Францією, Англією, Румунією. Дипломатичні

відносини підтримувались також з РФ, Доном і Кубанню. Вдалі кроки було зроблено у формуванні

власної банківської мережі і встановлення укр. грошової системи. Були налагоджені залізничні

шляхи і мости, відремонтовано локомотиви. Було покращено роботу судової системи, реформи

суду, укладання нових законів.

Гетьманський уряд розробив аграрне законодавство і опублікував у липні 1918. В

промисловості відновлювалися старі порядки, підприємці відкидали всі ті зміни, що внесла

лютнева революція. Була обмежена свобода профспілкової діяльності, хазяйка на свій розсуд

визначали рівень заробітної плати. Швидко збільшувалося безробіття.

Таким чином ми бачимо, що правління гетьмана Скоропадського має позитивну і негативну

сторони. Позитивною стороною є те, що він реформував та розвив культуру і освіту в Укр., а

негативною те, що при всіх цих реформах він не зважав на народні маси.

36. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПОЛІТИКУ ДИРЕКТОРІЇ УНР У 1918 Р. ТА НА ПОЧАТКУ 1919

Р.

Розуміючи, що режим П.Скоропадського приречений, укр. соціалісти стають ініціаторами

створення Укр. Нац Союзу (УНС). УНС 14 листопада 1918 на підпільному засіданні в Києві

створює Директорію – між партійний колегіальний орган, що висунув претензії на верховну владу

в укр.. Директорія складалася з 5 чоловік: Андріївського, Вінниченка, Макаренка, Петлюри та

Швеця. Завдання Директорії – скинути гетьмана та відновити УНР. Директорія виїхала в Білу

Церкву. Тут знаходилися її збройні сили: галицькі січові стрільці, дивізія сердюків, добровольці.

Директорії вдалося одержати згоду на нейтралітет окупаційних військ і підтримку від Раднаркому

Росії. П.Скоропадський намагався зберегти свою владу. Гетьманські війська зазнали поразки під

Києвом. Директорія з військом урочисто увійшла у Київ в грудні 1918. Незабаром

П.Скоропадський зрозумів, що його владі прийшов кінець. Гетьман відрікся від влади, виїхав до

Німеччини , де жив до самої смерті. Директорії судилося бути вищою владою в Укр. фактично до

квітня 1919, офіційно до 1920.

У внутрішній політиці Директорія проголосила: 1) поновлення УНР але буз влади Укр. Центр

Ради; 2) ліквідацію приватної власності на землю; 3) запровадження контролю над виробництвом;

4) поновлення 8 годинного робочого дня; 5) право на діяльність профспілок і проведення страйків;

6) поновлення чинності закону УНР про національно-персональну автономію.

У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанту. Але Антанта відмовилася

визнати Директорію й розпочала військову інтервенцію на півдні Укр. Представники Антанти

вимагали реорганізувати Директорію: вивести з її складу С.Петлюру , а натомість обіцяли надати

допомогу в боротьбі з більшовиками. У 1919-1920 УНР опинилася у «трикутнику смерті»: на

півночі – більшовики, на півдні – війська Антанти і генерал Денікін, на заході – польська армія.

Після провалу переговорів між делегаціями Директорії і Раднаркому рад Росії більшовицькі

війська почали другу війну проти УНР. Директорія залишила Київ. На Укр. встановлюється

Радянська влада. Керівництво директорії опинилося в міжнародній ізоляції: країни Антанти не

підтримали ідею незалежності УНР, а Польща порушила умови Маршальського договору 1920.

Отже опинившись на перехресті політичних перспектив, лідери Директорії не змогли їх

реалізувати і запропонувати програму реформ, що влаштувала б основну частину населення.

Несприятлива зовнішньополітична обстановка також відіграла свою роль у поразці Директорії.

37. ЯКІ ПРИЧИНИ ПРИЗВЕЛИ ДО УТВОРЕННЯ ЗУНР? АКТ СОБОРНОСТІ УНР ТА

ЗУНР.

Поразка Австро-Угорщини в Першій світовій війні підсилила національно-визвольний рух

народів імперії, у тому числі й українського. 18 жовтня 1918 р. у Львові була створена УНР, що

виступала від імені західноукраїнського населення. До УНР увійшли представники

західноукраїнської політичної еліти: депутати рейхстагу, лідери політичних партій, представники

духівництва. Президентом УНР був обраний Є. Петрушевич. 19 жовтня УНР оголосила про

прагнення створити автономну державу у федерації з Австрією. Однак загроза приєднання до

польської держави змусила УНР перейти до рішучих дій. 1 листопада 1918р. до Львова мала намір

прибути Польська ліквідаційна комісія, яка повинна була проголосити польську владу у Східній

Галичині. Через те, що австрійський намісник К. Гуйн відмовився офіційно передати владу УНР,

було прийняте рішення про збройне її захоплення. Уночі 1 листопада УНР, спираючись на

сформовані з українців підрозділи австрійської армії, захопила владу у Львові й інших містах

Східної Галичини. Цей день прийнято вважати днем утворення ЗУНР.

УНР, до складу якої входили професійні політики, негайно розпочала створення основ

незалежної держави. 9 листопада був сформований тимчасовий уряд — Державний Секретаріат,

який очолив К. Левицький. Уже 13 листопада був проголошений «Тимчасовий основний закон про

державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської монархії». 22—26

листопада відбулися вибори в УНР, що була верховним законодавчим органом. Президентом

ЗУНР був обраний один з лідерів українського національного руху — голова УНР Є. Петрушевич.

Його позиція дозволила створити дієздатний державний апарат, але утруднювала співробітництво

з представниками Директорії УНР.

Основою внутрішньої політики ЗУНР було створення незалежної демократичної держави.

Більшість депутатів виступали проти революційних соціальних перетворень. Досить швидко було

вирішено аграрне питання: усі великі земельні володіння, які належали полякам розподілялися між

малоземельними селянами. Ці заходи дозволили уникнути внутрішньо українського конфлікту.

Уже 13 листопада був прийнятий закон про загальну військову службу і незабаром була

проголошена мобілізація. Основу армії ЗУНР склали підрозділи УСС і частини австрійської армії,

що складалися з українців. Нестачу офіцерських кадрів удалося компенсувати за рахунок офіцерів-

іноземців.

Зовнішня політика ЗУНР була спрямована, у першу чергу, на об'єднання з братерською

Наддніпрянською Україною. Уряд ЗУНР і Директорія УНР неодноразово наголошували на

прагненні об'єднати дві українські держави. У грудні 1918 р. ними була підписана попередня згода