Шпаргалка - Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

1638 р. — повстання під проводом Я. Острянина. Повстанці зайняли Кременчук, Хорол. Але серед

повсталих стався розкол, Острянин покинув військо і з частиною повстанців перейшов кордон

Московської держави, оселившись у Чугуєві. Повстання очолив Д. Гуня, але після двомісячної

оборони біля гирла р. Сули (оборона Старці) зазнав поразки і з невеликою частиною козаків

відступив Дон. Таким чином, і це повстання зазнало невдачі, козаки змушені були визнати

ординацію.Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і національно-визвольний

характер, вони свідчили про зростання опору українського народу проти гніту з боку Польщі,

підготували ґрунт Визвольної війни.

Процес відродження українського державотворення у ХУІ-ХУІІ ст. Мав свої етапи та характерні

риси. Почався він з утворення козацтва, яке стало виконувати військово-охоронну функцію.

Самійло Кішка відновлює козацтво як організовану, офіційно визнану національну військову силу;

Петро Сагайдачний не тільки робить цю силу потужною але й проголошує спілку козацтва,

православної церкви та міщанства із зміцненням власної системи освіти. Михайло Дорошенко

пробив легітимним не лише існування козацького війська, але і козацького землеволодіння,

закріпивши за козаками певну територію. у ж належить заслуга в організації городових полків, що

мало велике значення як передумова утворення у подальшому української автономії. Таких полків

було утворено шість. На цій території було козацьке військо, своя адміністрація, хоча і залежна від

польської,— управа полків і гетьмана; панувала єдина православна віра, своя судова і освітня

система, тобто певні початки і підстави автономного краю, що входив до Речі Посполитої.

12.Причини, характер і рішучі сили народно–визвольної війни під керівництвом

Хмельницького

У середині XVII ст. українське населення знаходилося у тяжкому стані. Про незадоволення

українського народу своїм становищем свідчить ціла низка повстань протягом 50 років. Ці

повстання закінчились поразками, але причини, якими вони були викликані, залишалися.Навесні

1648 р. в Україні почалося нове повстання, яке суттєво вплинуло на міжнародні відносини у

Східній Європі, мало епохальне значення в історії українського народу, важливе — в історії Росії

та Польщі.

Причини Національної революції та Визвольної війни:

1) політичні — безправ'я українського народу, тяжкий політичний гніт з боку Польщі, прагнення

розширити і зміцнити права

козацтва;

2) соціальні — посилення феодальної експлуатації з боку польських магнатів, шляхти та

єврейських орендарів;

3) національні — прагнення українського народу звільнитися від гніту Польщі і польського

панства, яке вважало українці и людьми другого ґатунку; зберегти себе як народ, убезпечити від

етнічних чисток і репресій;

4) релігійні — прагнення відстояти свою православну віру, захистити її від натиску католицизму та

уніатства.

Завдання революції:

1) створення незалежної соборної української держави;

2) ліквідація польско-шляхетського землеволодіння і заміна йог як основним, українським

козацьким, встановлення нових

виробничих відносин.

Революційний характер подій виявлявся у таких докорінних змінах у житті українського

суспільства в середині XVII ст. як:

1) ліквідація влади польського короля, магнатів і шляхти пі значній території України; заміна

польської влади українською;

2) революційні зміни у сфері власності: ліквідація польської! магнатсько-шляхетського

землеволодіння та заміна його козацьким; фактичне скасування кріпосного права та особисте

звільнення сотень тисяч селян;

3) становлення та формування Української національної держави;

4) суттєві зрушення у релігійній сфері: фактична ліквідація на звільненій території панування

католицької церкви та перехід до домінування православ'я;

5) істотні зміни в ідеології та менталітеті українців: провідною стає ідея української державності,

докорінно змінюється у бік зростання національна самосвідомість більшості українського народу;

6) про революційний характер подій свідчать масштаби участі в них українського населення: не

кількатисячні повстання, як у 20-30-х рр. XVII ст., а абсолютна більшість українського

народу. Рушійний сили війни: козацтво (головна сила), селянство, міщанство, духівництво. А

характер війни був національно – визвольний, релігійний і соціальний.

13.Основні битви визвольної війни українського народу під керівництвом Б.Хмельницького

та їх наслідки.

Необхідно зауважити, що заслугою Б.Хмельницького був удачний вибір моменту початку

визвольної війни: як раз у кінці 1647-початку 1648р. спостерігається стихійний підйом

національно-визвольного руху народних мас, які необхідно організувати. В Запоріжжі

Б.Хмельницький почав підготовку до повстання. Перша велика битва між польським військом під

командуванням М.Калиновського і М.Потоцького, яке налічувало понад 20 тис. чол., і

українськими козаками відбулася 5 травня 1648р. під Жовтими Водами. Після штурму польського

табору, який тривав майже два тижні, Б.Хмельницький дав генеральний бій. Поляки змушені

були відступити, а 16 травня 1648р. під Корсунем були розбиті основні сили. Гетьмани

польського війська потрапили в полон. Поляки, щоб виграти час, почали переговори з

Хмельницьким. Це дало їм можливість мобілізувати 32 тис. шляхти і 8 тис. німецьких найманців.

21-22 вересня 1648 р. відбулася битва під Пилявцями, в якій поляки зазнали нищівної поразки.

Після цього починається наступ на Львів. Через кілька днів армія Хмелин. оточила Львів і

могла його здобути. Але Хм. не хотів руйнувати прекрасне місто. Він знімає облогу за 20 тис.

золотих.

На початку листопада козацьке військо підійшло до Замостя. Замостя являло собою сильну

фортецю. І тому Богдан вирішив здійснити тривалу облогу. У зв’язку з тим що насувалася зима,

війська були дуже втомлені і тому 14 листопада Хм. знімає облогу і вирушає до Києва. В липні

1649 р. поляки виступають в похід проти Хм. Наприкінці липня козацьке військо оточило

Я.Вишневецького у Збаражі. Поляки зрозуміли, що поразка неминуча і тому 18 серпня 1649р. в

Зборові укладається Зборівський договір. Було ясно, що цей договір був нетривким. У 1651р. Хм.

відправляється у Бахчисарай за допомогою.

В 1651р. під Берестечком зустрічаються дві армії. Польська армія нараховувала 150 – 200 тис.

чол., а Хмельницького 120-140 тис. чол. і 28 тис. татар. Битва почалася 28 червня, а 30 червня

стався непередбачуваний випадок, татарська орда почала відступати і захопила з собою в полон

Хм. Під час цієї битви на Укр. починає наступ литовська армія. 1651р. під Білою Церквою був

підписаний, невигідний для України Білоцерківський договір.

Умови цього договору не задовольняли населення України. І тому в травні 1652р. війська Хм.

недалеко від села Батіг, зустріли 30-тис. польську армію і розгромили її. Восени 1653р. полякам

удалося зібрати 80-тис. армію, яка почала похід на Україну. В вересні вона зупинилася біля

Жванця. Козацька армія оточила її і знову польська армія опинилася на грані повного розгрому.

14.Козацька держава часів Хмельницького

Військові перемоги Б. Хмельницького призвели до суттєвих змін у політичному становищі в

Україні. На звільненій території ліквідовувались органи державної влади Речі Посполитої і почали

утворюватись нова політична система, формувалась українська національна держава. Піднесення

національно-визвольного руху, завдання ведення тривалої і широкомасштабної війни, необхідність

управління великою масою людей, значний розмір звільненої території і міжнародні справи — все

це вимагало створення нового ефективного військово-адміністративного апарату, здатного

організувати повсталих і досягти поставленої мети.

Зразком для політичного устрою всієї України був устрій Запорозької Січі. Формування

української держави відбувалося в умовах війни, тому для виконання державних функцій

використовувалась перевірена на практиці військово-адміністративна, полково-сотенна організація

козацтва. Правове оформлення українська державність здобула у Зборівському (1649) та

Білоцерківському (16511 договорах Б. Хмельницького з Польщею. Українське населення

визнавало саме ці органи публічної влади, створені Б. Хмельницьким.

Вся територія оголошувалася власністю Війська Запорозького Населення розділялося на декілька

станів, що мали своє самоврядування, але всі разом підпорядковувалися гетьманському уряду

селяни (виконували господарську повинність, тобто були підданим ми власника землі, але мали

свою управу і свій суд — так званий іонний суд); міщани, що розділялися на тих, хто мав

Магдебурзі. право, (отже, мав свій магістрат і суд), і тих, що не мали

(знаходилися під козацькою, тобто державною юрисдикцією); духівниці що мало власне

самоврядування і суд, і шляхта, що, у принципі і зі старшинським козацьким прошарком. Влада

належала військовому стану — козакам, що у мирний час ставали хлібороба ми і землевласниками,

іноді займалися промислами, отже, входили в територіальні одиниці (сотня, полк), кожна з яких

мала свої самоврядування і суд, але строго підпорядковувалася вищому органу. Вся система була

виборною: селяни обирали своїх старших і членів копного суду, так саме робили міщани і козаки.

Духівництво також обиралося, зокрема, священики приходів. Обиралися сотники и полковники і

гетьман, але генеральна старшина формувалася гетьманом.

Посполитий (селянин або міщанин) міг перейти у козаки і навпаки, козаки в посполити.

Адміністративна система складалася з декількох ланок. Центра-місце у системі органів нової

влади посідав гетьман, яким з р. був Б. Хмельницький. Йому належала вища військова, |

законодавча, виконавча і судова влада. Найважливіші військово-політичні питання мала

вирішувати військова рада, в якій могло |и участь все військо. Проте вона збиралася рідко. У

зв'язку з що чисельність війська досягла 200 тис, у раді, як правило, брали участь ті військові

частини, які знаходилися поряд, — інші полки надсилали своїх представників.

Більш дієвим і постійним органом влади була рада генеральної старшини. До неї входили:

обозний, 2 осаули, 2 судді, генеральний писар; пізніше — також генеральні хорунжий, бунчужний

і під-5ій. Старшинська рада могла бути вузькою або більш широкою:генеральної старшини,

генеральної старшини з полковників ширше — із сотниками. Раду генеральної старшини скликав

гетьман перед кожною військовою радою, а також при необхідності вирішити складні питання.

Вся територія України поділялась на полки, кількість яких залежно від обставин змінювалась (1648

р. — 40, 1649 р. — 16, р. — 20). На чолі полку стояв призначений гетьманом або [ний полковою

радою полковник. Йому належала вся повнота *и на території полку. З полковником військові й

адміністративні функції здійснювала також полкова старшина: полковий писар, обозний, суддя,

осаул тощо. Полки ділилися на сотні на чолі з сотником і аналогічною полковій старшиною. У

полку могло бути 20 сотень. Сотні поділялись на курені (по 20-30 козаків у кожному) на чолі з

курінним отаманом. У містах і селах управління здійснювали отамани, а в тих, що мали

магдебургське право, — магістри на чолі з війтами, ратуші. Полково-сотенний устрій української

держави був унікальним явищем в світовому державному будівництві, притаманним лише Україні.

Особливістю його було те, що він означав здійснення не |е військової влади, але й адміністративної

і судової. Другою особливістю була виборність органів влади, значна роль колегіальних установ,

чого не було тоді в Європі. Державний лад України часу був прогресивнішим, ніж у інших країнах,

[спіхи у Визвольній війні спричинили суттєві зміни у соціально-економічній ситуації в Україні.

Вигнання польської шляхти фактично означало і позбавлення її землеволодіння, — тому земля

переходила в руки селян і козаків. Значно зміцнила свої економі-позиції козацька старшина. Зміни

відбулися і в соціальній структурі українського суспільства. Вплив козацтва як соціального ста-

його чисельність значно зросли. Вільніше стали себе почувати селяни і міщани, хоча багаторічні

безперервні бої, розруха, людські та матеріальні втрати виснажували народ.

Уряд Б. Хмельницького для утримання свого апарату та інших потреб ввів систему податків, яка

складалася з трьох основних частин: подимне (від кожного «диму» — хати); стація — на війська;

аренда — податок на різні промисли (млини, ґуральні тощо). Крім того, міщани сплачували ще и

внутрішнє мито за право торгувати З тих, хто виробляв спиртні напої, стягувалася так звана

показенщина. Податки збиралися лише з міщан та селян. Козаки (та частина населення, яка

знаходилася у збройних силах) звільнялися від податків. За деякими даними (на жовтень 1650 р.).

Б. Хмелі, ницький отримав 5 млн злотих прибутку. Б. Хмельницький робив спроби ввести в

Україні свою грошову систему.

Напередодні і ході Національної революції було сформульовано де І кілька концепцій можливого

державно-політичного устрою України:

1) концепція «ягеллонського легітимізму», тобто збереженіі України в складі Польщі, але на

правах автономії;

2) москвофільська — орієнтація на Москву, московський протекторат над Україною;

3) протурецька — орієнтація на Туреччину, її протекторат над Україною;

4) утворення незалежної Української козацької держави.

У політичному розвитку України йшла боротьба двох основні тенденцій: демократично-

охлакратичної та монархічної (гетьманської). Автором і головним прибічником ідеї українського

монархізму був сам Б. Хмельницький, який прагнув до самодержавної влади в Україні.

Нова українська держава створювалась на основі ідеології української козацької державності, де

провідною верствою населення повинно було стати козацтво. Вже 1649 р. Б. Хмельницький

висуває ідею створення незалежної, соборної (об'єднаної) козацької України в етнічних межах. Він

справедливо вважає цю державу спадкоємицею Київської Русі. Державу Б. Хмельницького можна

кваліфікувати як аристократичну республіку. 1650 р. її територія сягала 200 тис. кв. км, а

населення — 1,5 млн людей. Проте слід відзначити, що територія України не була стабільною

внаслідок майже перманентної війни.

Б. Хмельницький проводив активну зовнішню політику. Він розумів, що сама Україна навряд чи

зможе звільнитися від польськго панування тому уже з 1648 р. цілеспрямовано шукав союзників.

Йому вдалося укласти військовий союз з Кримським ханством, і татари брали участь у всіх

найважливіших битвах з польським військом (правда, їхня роль у цьому, як показано вище, була

неод незначною). Вів Хмельницький переговори і з Туреччиною про можливу її участь у війні

проти Польщі. Султан пропонував пере йти в його підданство, але Хмельницький не погодився.

Прагнучи ізолювати Польщу, він налагоджував відносини з Валахією, Молдавією, Семиграддям

(Трансільванією), Швецією. Активно велись переговори про співробітництво (з 1648 р.) з

Московським царством. Було встановлено дипломатичні зв'язки з Австрією, Англією, Венецією,

Персією. Це свідчить про те, що Україна стає суб'єктом міжнародних відносин, суб'єктом

міжнародного права.

Велику зацікавленість виявив Б. Хмельницький до молдавських справ, здійснивши на її територію

декілька походів. У серпні 1650 р. українські і татарські війська вступили до Молдавії і захопили

її столицю Ясси, оскільки господар (князь) Молдавії Василь лп підтримував зв'язки з польськими

магнатами. Лупул змушений був відмовитися від союзу з Польщею, сплатити переможниці

контрибуцію і пообіцяв віддати свою дочку Розанду за сина Хмельницького Тимоша. Таким

чином, Хмельницький забезпечив тил і на деякий час отримав нового союзника. 1653 р. відбувся

новий молдавський похід, який очолив Тиміш Хмильницький. Його здійснили на прохання В.

Лупула, на якого їй сусіди.

15. Дайте оцінку Переяславської ради та «Березневих статей»

8 січня 1654 р. у Переяславі відбулася Генеральна військова рада, на яку прибули представники від

полків та різних верств населення України (міщани, селяни, духовенство). Учасниками ради були

близько 300 людей.

Б. Хмельницький запропонував, щоб вони обрали собі одною государя з чотирьох: турецького

султана, кримського хана, поліського короля або московського царя. Охарактеризувавши кожного,

Б. Хмельницький висловився за московського царя, зазначивши, що він однієї віри з українцями.

Учасники ради підтримали думку Хмельницького. Рішення П.ради були по-різному оцінені в

Україні. Конфлікт виник ще в самому Переяславі: коли коз. старшина присягала царю, вна

зажадала, щоб царські посли також присягнули й віл імені царя завірили козаків у виконанні

прийнятих на себе зобов’язань щодо України. У цьому було відмовлено: посли заявили, що цар, як

самодержець, не присягає своїм піданним. Конфлікт завершився поступкою Хмельницького

рос.послам.

Таким чином, Переяславський договір:

1) констатував відділення України від Речі Посполитої;

2) означав міжнародно-правове визнання Української держави;

3) засвідчив внутріполітичний суверенітет Української держави, зберігав її основні політичні

інститути;

4) суттєво змінював геополітичну ситуацію у Східній Європі, посилював позиції України у

боротьбі з Польщею, зміцнював вплив Москви у цьому регіоні.

Переяславський договір розпочав нову добу в відносинах між

Україною і Московщиною. Москва з самого початку намагалася обмежити права України і згодом

планувала перетворити її на звичайну провінцію.

Існують різні наукові оцінки договору 1654 р. щодо відносин Ніж Москвою і Україною. Зокрема

вони розцінювались як:

1) персональна унія;

2) васалітет (М. Грушевський);

3) тимчасовий військовий союз;

4) возз'єднання;

5) приєднання;

6) реальна унія;

7) неповна інкорпорація; протекторат;

8) конфедерація;

9)домініон.

Зараз найпоширенішими є думки про те, що це було приєднання або протекторат.Рішення Б.

Хмельницького про перехід «під руку» московського царя було вимушеним кроком, напевне не

розрахованим на «вічну»перспективу. У тих умовах кращого варіанта, скоріш за все не було.

21 березня 1654 цар Олесій Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Б.Хмельницького»

(т.з. Березневі статті), що визначили становище України у союзі з Росією:

Гетьмана обирає військо і тільки сповіщає про це царський уряд

Гетьман і військо можуть зноситися з іншими державами, але з Польщею і Туречинною під

контролем царської влади

Реєстр визначався 60 тис. Чоловік

Про збір коштів на утримання коз війська та сплату старшині

Про збереження прав станів, світських і духовних

Про збереження в містах виборного управління.

Хмельницький фактично зберіг становище незалежного глави держави.

16. ЯКИЙ ПЕРІОД УВІЙШОВ В УКРАЇНСЬКУ ІСТОРІЮ ПІД НАЗВОЮ РУЇНА, ЯКІ

ЧИННИКИ ПРИЗВЕЛИ ДО ПОЯВИ РУЇНИ?

60-80-ті роки ввійшли в історію як "доба Руїни", початком якої стало усунення восени 1657

року Ю.Хмельницького від влади і Виговський з помічниками здійснили державний переворот.

Виговський був діячем українського козацтва, походив шляхетного православного роду, закінчив

Київсько-Магелянську колегію. Був соратником Б.Хмельницького, згодом добився гетьманської

булави, вів війну проти москальства, у 1659 році був усунений від гетьманства і перейшов до

польської державної служби, у 1664 році був звинувачений у зраді і розстріляний. Після

визнання гетьманом Виговського, він розпочав активну державну діяльність, веде зовнішню

економічну політику, поновлює відносини з Кримом, веде переговори зі Швецією, просить у

Варшави та Москви зберегти автономію України і втриматися при владі. Усуває монархічну

модель управління і покладає принципи алігахічної республіки. Проти нього виступають народні

маси, які намагаються повернути козацькі вольності. Починається повстання, яке охоплює

Полтавський полк і Запорожжя. З'являються нові претенденти на гетьманське місце. Виговський

перемагає у братовбивчому повстанні ціною смерті 50 тисяч українців. Боячись війни з Росією

укладає Гадяцький договір з Полькою, і стає третім членом Речі Посполитої. У відповідь

російський цар Олексій Михайлович оголошує Виговського зрадником і направляє військо на

Україну, але Виговський перемагає у вирішальній битві, але гетьману не вдалося скористатися

наслідками своєї перемоги і у жовтні 1659 року зрікається булави. До влади повертається

Ю.Хмельницький, але вже у січні 1663 році розуміючи свою неспроможність зрікається булави.

Починається розкол України за територіальною ознакою, починається відокремлення

Правобережжя з гетьманом Дорошенко від Лівобережжя з гетьманом Брюховетським.

Дорошенко починає Андрусівське перемірся між Польщею та Росією, по якому Лівобережжя

закріплювалося за Росією, а Правобережжя за Польщею, а Запоріжжя було під владою обох

країн. Намагаючись витіснити поляків він спирається на підтримку татар. У 1668 році після

вбивства козаками Бруховетського, Дорошенко оголошують гетьманом всієї України. Він

посилює про турецьку орієнтацію і починає воювати проти Польщі, Туреччина прагне

перетворити Україну на безправного васала. Авторитет гетьмана слабшає, його покидають

соратники і у 1676 році він складає повноваження, а всі сподівання на об’єднання України

гинуть.

17. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ЗМІНИ, ЩО ВІДБУВАЛИСЯ У ДЕРЖ УСТРОЇ УКРАЇНИ В ПЕРІОД

НАСТУПУ ЦАРИЗМУ НА ЇЇ АВТОНОМІЮ, ЯК ВІДБУВАЛОСЬ ОБМЕЖЕННЯ ТА

ЛІКВІДАЦІЯ ЦАРИЗМОМ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ У XVII1 СТ.?

Петро 1 проводив феод-кріпосницьку політику, спрямовану на обмеження автономії краю й

самобоутності українців. За роки свого правління він розгорнув особливо активну боротьбу за

підпорядкування гетьманської влади рос. урядові. Перехід Мазепи Петро 1 використав як привід

до рішучих дій з ліквідації укр автономії. Позбавляючи старшин – «зрадників» їхніх маєтків, цар

під приводом захисту народних інтересів втручався у внутр. справи україни. Було призначено

наглядача в особі царського резидента, котрий мав контролювати дії гктьманського уряду, все

політ життя України. У 1722 Петро 1 видавспец указ про створення в У. Малорос колегії –

урядового органу Москви. Попри рішучі протести гетьмана колегія здійснювала всю судову,

фінансову й адмін владу в Лівобережній У. Після смерті Скоропадського Петро 1 взагалі

заборонив вибори наступного гетьмана. Наказним гетьманом призначили павла Полуботка.

Після смерті Петра 1 процес цілковитої ліквідаціїї автономії У. пригальмовано. За згодою царя

гетьманом будо обрано Данила Апостола. Він відновив право призначити старшину та

полковників, значно зменшив число росіян в адміністрацїї, намагався підпорядкувати собі Київ,

обмежив до 6 число рос полків в У., реорганізував судову систему.

Із смертю Апостола імпереатрицяя Анна Іванівна знову заборонила обрання нового гетьмана, а

відання укр справами передали «правлінню гетьманського уряду» на чолі з рос князем

Шаховським, який став фактичним правителем У.

У часи правління Єлизавети дали дозвіл обрати нового гетьмана, ним став Кирило Розумовський. З

У. вивели царські війська, відновили київську митрополію.

Реформаторську діяльність гетьмана призупинив вступ на царський престол Катерини 2. У

відповідь на прохання Розумовського встановити спадковість гетьманства для свого роду цариця

одним ударом вирішила справу, примусивши його в 1764 зректися гетьманської булави, так

остаточно було скасовано гетьманство У. На місце гетьманату прийшла малорос комісія на чолі з

графом Рум янцевим. Маніфестом від 28 липня 1765 Катерина 2 ліквідувала коз самоврядування на

Слобожанщині. Як тільки закінчилась турецько – рос війна (1768-1774) і татари перестали

становити загрозу Катерина 2 наказала зруйнувати Запорізьку Січ, землі ЗС було передано рос

вельможам.

1783 було скасовано славетні ко полки. У 1783 укр селян позбавили права покидати своїх панів.

Так Росія остаточно знищила автономію Гетьманщини, її права, вольності та привілеї,

неодноразово гарантовані царським урядом й урочистими договорами. Україну було включено до

складу рос імперії і вона перестала існувати як окремий держ організм.

18 Ліквідація автономіі України.

Ліквідація української автономії, на думку п. Когута, складалася з двох етапів. Перший, що

розпочався 1764 року скасуванням гетьманського уряду і впровадженням генерал-губернаторства,

можна означити як підготовчий. Основні українські інституції на цій стадії залишались

незайманими (крім уже згаданого гетьманства, а також формально незалежної Запорозької Січі,

ліквідованої в 1775 p.), проте відбулась непомітна прив'язка їх до імперської бюрократії та, сказати

б, індивідуальна «обробка» козацько-шляхетської верхівки.

У 1782 році розпочався другий етап, на якому було ліквідовано українську адміністративну,

фінансову і судову системи, знищено рештки церковної автономії, покріпачено селян, розпущено

козацькі війська і впроваджено загально-імперську військову повинність. Ці заходи було здійснено

досить швидко, буквально за кілька років, але, як переконливо показує у своїй книзі п. Когут, «для

повного сприйняття імперської соціальної структури українському суспільству знадобилося більш

як півстоліття».

Лише в 1830-х роках, з остаточною кооптацією української шляхти у дворянство й

закріпленням за козаками статусу спеціальних державних селян, з переважною русифікацією

українського кліру та лівобережних міст (включно з Києвом, де ще в середині XVIII ст. ні євреї, ні

росіяни не мали права на постійне оселення - українські купці й ремісники захищали таким, типово

середньовічним, чином свої корпоративні інтереси), лише з ліквідацією Магдебурзького права й

залишків інших «малоросійських вольностей та привілеїв» українське суспільство уподібнилося до

загально-імперської станової структури.

Зрозуміло, що найактивніше опирались асиміляції верхні шари суспільства, які, за поняттями

того часу, власне й були «народом». В окремому розділі - про Законодавчу комісію 1767-68 років,

створену Катериною для підготовки імперських реформ, - Зенон Когут переконливо показує

автономістські тенденції, що виявилися при виборах українцями своїх делегатів та формулюванні

для них відповідних наказів. Лише залякуваннями, репресіями та арештами генерал-губернатор

Рум'янцев зумів пом'якшити радикалізм українських вимог, проте й це не врятувало Законодавчу

комісію від монаршого невдоволення і, врешті, розпуску.

Подальша асиміляція української шляхти відбувалася на шляху її максимальної кооптації в

імперські структури, надання всій верхівці дворянського статусу, державних посад і

щонайширших кар'єрних можливостей у масштабах імперії. Мовна, культурна та, особливо,

релігійна спорідненість двох народів теж сприяла асиміляції.

19. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ВИЗВОЛЬНУ БОРОТЬБУ УКР. НАРОДУ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ

УКРАЇНИ У XVII СТ.

Якими непримиренними були суперечності між верхами і низами укр сус-ва, показали соц рухи в

1пол. 18ст. на Правобережній У. під назвою Гайдамаччини. Народні маси, для яких прикладом волі

залишились козаки, із зброєю в руках боролися проти поневолення. Учасниками гайдамацьких

вступів були переважно незаможні селяни, що втікали від своїх панів, і робітники з гуралень,

млинів та панських фільварків. До повстанців приставали також міщани, дрібна шляхта, поповичи,

а гайдамаки симпатизували в широких масах населення. Перше велике повстання гайдамаків

почалося у 1734, коли рос армія разом із гетьмнськими полками ввійшла на Правобережжя для

підтримки кандидатури Августа 3. Гайдамацький рух зародився на Київщині і розповсюдився на

Поділля.

Більш широкою за розмахом і силою подій, за кіл-тю учасників і тер-єю розповсюдження була

Коліївщина. Почалося повстання в 1768р. У повстанні соц мотиви тісно переплітались з

релігійними. Польська влада досить послідовно і жорстко намагалась знищити на Правобережжі

православ я разом із його носіями. Останній король Речі Посполитої Станіслав Август

Понятовський, не маючи достатніх сил для боротьби з бунтівливою шляхтою, звернувся за

допомогою до Росії. На Правобережну У. вступив корпус генерала М. Кречетнікова. Гайдамаки

розраховували на підтримку рос військ. На перще місце серед ватажків повстанців вийшов Максим

Залізняк. Гайдамаки виступили з широкими планами остаточного звільнення У. від поляків.

Залізняка було проголошено гетьманом, а Івана Гонту – уманським полковником. Та їм не вдалося

організувати повстанців в одну армію, до того ж не виправдалась надія на Росію. В основі всіх соц

конфліктів лжать підлість і зрада.

Рух народних мас У. під керівництвом Залізняка і його соратників – це добре організоване велике

антифеод , нац-визв повстання, яке має свої певні політт цілі.

20. ЩО ПРЕДСТАВЛЯЛА СОБОЮ СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА?

Слобідська Україна – величезна територія, розташована на схід від Полтави навколо сучасного

Харкова, формально перебувала у межах Росії. Оскільки вона була малонаселеною й

беззахисною перед наскоками татар, у середині ХVIIст. Царський уряд дозволяв кільком хвилям

українських втікачів (що рятувалися від беспреривних воїн на Батьківщині) осісти тут і

встановити незалежне всаморядування на козацький лад. Під кінець століття населення регіону

складало близько 8 тис. українців чоловічої статі, з них 22 тис. підлягали військовій службі у

козацьких полках. Аналогічно на сусідньому лівобережжю Слобідська Україна поділялася на

поліси названі за п`ятьма основними поселеннями: Харківський, Сумський, Охтирський,

Острозький та Ізюмський. На відміну від Лівобережжя полковники на Слобожанщині обиралися

на довічний термін. Проте Москва пильно стежила, щоб казаки на її кордонах не обрали собі

спільного вожака або гетьмана створивши таким чином сильний політичний організм, як у Речі

Посполитій. Натомість цар призначав воєводу із резиденцією в Білгороді, який наглядав за діями

козаків і з яким кожен із п`яти полковників спілкувався окремо. Т. ч. зосереджуючи значне

українське населення, що дедалі зростало, Слобожанщіна була неспроможною відігравати

самостійну політичну роль.

21 Становище українських земель в першій половині 19 ст.

Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою

двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів.

Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, що радикально

відрізнялася від устрою, до якого вони звикли.

Надмірно централізована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував

потреби брати до уваги погляди й бажання своїх підданих. Імператори та їхні урядовці вимагали

від останніх абсолютної покори й вірності, вважаючи це не лише політичним, а й моральним і

релігійним обов'язком. За їхню покірливість імператори обіцяли підлеглим безпеку, стабільність і

порядок. Це був устрій, який чимала частина населення імперії вважала не лише розумним, а й

навіть привабливим.

В управлінні численними, розкиданими на великій території підданими імператори спиралися

насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії.

Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких

ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що

найкраще відповідав інтересам імперії. На відміну від знаті, – як української старшини, так і

польської шляхти, – що панувала в українському суспільстві XVIII ст. й діяла за принципом «чим

менше втручання уряду, тим краще», імперські бюрократи, які правили у XIX ст., вважали, що чим

більшим числом законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. І

хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя

українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.

22. Охарактеризуйте історичну роль Кирило-Мефодіївського товариства та

громадського руху у національному відродженні України в 2й половині 19ст.

Кирило-Мефодіївське товариство — перша на Україні організація політичного спрямування.

До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим,

вчителем Василем Білозерським та Миколою Гулаком. Товариство було не лише малочисельним, а

й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування «браття»

збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був

присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.

Найважливішими з цих положень до яких вони закликали були заклики до перебудови

суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому

конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами,

доступність освіти для мас. Національне питання привернуло найбільшу увагу товариства: всі

слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні

утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у

Сполучених Штатах. Столицею федерації мав стати Київ.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило

собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу

національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти

карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки

зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу

антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української

інтелігенції з російським царатом.

У 30-х — 40-х роках центром національного руху став Львів, і громадсько-культурне

об'єднання "Руська Трійця. Діяльність "Руської Трійці була кроком уперед у розвитку

національного руху на західноукраїнських землях від вирішення культурно-мовних до постановки

соціально-економічних і політичних питань.

На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазні та буржуазно-демократичні

революції. Не залишилась осторонь і Австрійська імперія. Події революції надали широкого

розмаху національно-визвольному руху у Східній Галичині. Уряд був змушений оголосити у краї

про скасування феодальної залежності селян і панщини.

Галицька інтелігенція прагнула забезпечити вільний розвиток українського населення. Міські

ради стали організаторами боротьби українського населення за територіальну автономію Східної

України, тобто за її відокремлення від Західної Галичини, за навчання в усіх учбових закладах

рідною мовою, за створення української національної гвардії тощо.

Подальші події були пов'язані з масовими виступами населення проти грабіжницької

політики уряду. Навесні та влітку 1849 р. масові виступи охопили понад 100 сіл Галичини. При

цьому часто захоплювалися поміщицькі землі. Революційні події охопили й Північну Буковину, де

селяни силою повертали захоплене у них поміщиками. Було видано імператорський указ, який

санкціонував скасування кріпацтва в Угорщині за викуп на таких же кабальних умовах, як і в

Галичині та на Буковині. Уряд не допустив і об'єднання Закарпаття із Східною Галичиною, за що

виступала частина закарпатської інтелігенції. Але все ж таки уряд розігнав парламент і згодом віді-

брав у народу більшість завойованих ним свобод.

Проте революція мала важливі наслідки для населення Західної України. Найголовнішим з

них було скасування кріпацтва. Аграрна реформа, незважаючи на її грабіжницький характер, все ж

сприяла розвиткові капіталістичних відносин. Характерним наслідком революції було і піднесення

національно-визвольної боротьби народу, зближення українців Східної Галичини, Північної

Буковини й Закарпаття.

23. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ХАРАКТЕР ТА НАСЛІДКИ СЕЛЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ 1861 Р.