Шпаргалка - Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

1.Соціальні функції курсу “Історія України”

2. Походження терміна “Україна” та «Русь»

3. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СОЦ-ЕК ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК К.Р. (Х-Х1 СТ.)

4. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПРИЧИНИ ФЕОДАЛЬНОЇ РОЗДРОБЛЕНОСТІ ТА ЗАНЕПАДУ К.Р.

5. Південно-Західна Русь. Галицько-Волинська держава спадкоємиця Київської Русі.

6. Україна під владою Польщі та Литви.

7. Україна під владою Польщі та Литви. Які наслідки мала Люблінська та Брестська унії для

укр.земель?

8. Виникнення укр. козацтва.

10. Запорізька Січ, її роль в історії України.

11. Селянсько-козацькі повстання кінця XVI — 20-30-х рр. XVII ст.

12.Причини, характер і рішучі сили народно–визвольної війни під керівництвом

Хмельницького

13.Основні битви визвольної війни українського народу під керівництвом Б.Хмельницького

та їх наслідки.

14.Козацька держава часів Хмельницького

15. Дайте оцінку Переяславської ради та «Березневих статей»

16. ЯКИЙ ПЕРІОД УВІЙШОВ В УКРАЇНСЬКУ ІСТОРІЮ ПІД НАЗВОЮ РУЇНА, ЯКІ

ЧИННИКИ ПРИЗВЕЛИ ДО ПОЯВИ РУЇНИ?

17. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ЗМІНИ, ЩО ВІДБУВАЛИСЯ У ДЕРЖ УСТРОЇ УКРАЇНИ В ПЕРІОД

НАСТУПУ ЦАРИЗМУ НА ЇЇ АВТОНОМІЮ, ЯК ВІДБУВАЛОСЬ ОБМЕЖЕННЯ ТА

ЛІКВІДАЦІЯ ЦАРИЗМОМ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ У XVII1 СТ.?

18 Ліквідація автономіі України.

19. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ВИЗВОЛЬНУ БОРОТЬБУ УКР. НАРОДУ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ

УКРАЇНИ У XVII СТ.

20. ЩО ПРЕДСТАВЛЯЛА СОБОЮ СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА?

21 Становище українських земель в першій половині 19 ст.

22. Охарактеризуйте історичну роль Кирило-Мефодіївського товариства та громадського

руху у національному відродженні України в 2й половині 19ст.

23. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ХАРАКТЕР ТА НАСЛІДКИ СЕЛЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ 1861 Р.

24. ЯКУ РОЛЬ ВІДІГРАЛИ РЕФОРМИ 2 ПОЛОВИНИ 19 СТ. В РОЗВИТКУ

КАПІТАЛІЗМУ В УКРАЇНІ?

25. ЯКІ ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ДІЯЛИ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ 19 – ПОЧАТКУ 20 СТ.?

26. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПОДІЙ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 Р.

27. 1 та 2 Державны Думи.

28. В ЧОМУ ПОЛЯГАЛА СУТЬ СТОЛИПІНСЬКОЇ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ, ЯКІ БУЛИ ЇЇ

НАСЛІДКИ?

29. ВИЗНАЧТЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ

ВІЙНИ.

30. В ЧОМУ ПОЛЯГАЛА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ЯК

КЕРІВНИКА НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ. РОЗКРИЙТЕ ЗНАЧЕННЯ 1 ТА 2 УНІВЕРСАЛІВ

ЦР.

31. ЯКІ ПОДІЇ ПРИЗВЕЛИ ДО ПОЯВИ 3 УНІВЕРСАЛУ ЦР? ЙОГО СУТЬ.

32. ДАЙТЕ АНАЛІЗ ПОДІЙ, ЩО ПРИЗВЕЛИ ДО КОНФЛІКТУ УЦР ТА РАДНАРКОМУ

РОСІЇ.

33. В ЧОМУ ПОЛЯГАЛА СУТЬ 4 УНІВЕРСАЛУ? АНАЛІЗ ТА ЗНАЧЕННЯ.

34. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ БЕРЕСТЕЙСЬКОГО МИРУ 1918 Р. ТА НІМЕЦЬКО-

УКРАЇНСЬКОЇ УГОДИ.

35. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ГЕТЬМАНАТ СКОРОПАДСЬКОГО І ДАЙТЕ ЙОГО

ІСТОРИЧНУ ОЦІНКУ.

36. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПОЛІТИКУ ДИРЕКТОРІЇ УНР У 1918 Р. ТА НА ПОЧАТКУ 1919 Р.

37. ЯКІ ПРИЧИНИ ПРИЗВЕЛИ ДО УТВОРЕННЯ ЗУНР? АКТ СОБОРНОСТІ УНР ТА

ЗУНР.

38. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920 Р.

39. РОЗКРИЙТЕ СУТЬ НЕПУ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

40. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ УКРАЇНІЗАЦІЮ 20-Х РОКІВ 20 СТ. ТА ЇЇ НАСЛІДКИ.

41. ВИЗНАЧТЕ, НА ЯКИХ ЗАСАДАХ БУВ УТВОРЕНИЙ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ. СТАТУС

УКРАЇНИ У СКЛАДІ СРСР.

42. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЮ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ РЕЗУЛЬТАТИ.

43. Проаналізуйте колективізацію в Україні та її наслідки. Голодомор 1932 – 1933 р.

44. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПОЛІТИКУ СТАЛІНІЗМУ В УКРАЇНІ. РЕПРЕСІЇ ПРОТИ

ДІЯЧІВ КУЛЬТУРИ, ОСВІТИ.

45. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОГО АЛЬЯНСУ. ЯК

ВІДБУВАЛОСЬ ВОЗ’ЄДНАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ УРСР.

46 . Як відбувалось включення з а хідноукраїнських земель до складу УРСР.

47. ПОЧАТОК ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПРИЧИНИ НЕВДАЧ

ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ В 1941-1942 РР.

48. ДАЙТЕ ОЦІНКУ ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ ТА РУХУ ОПОРУ В

РОКИ ВВВ.

49. ЯК ВІДБУВАЛОСЬ ВИЗВОЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ЧЕРВОНОЮ АРМІЄЮ ВІД

НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ?

50. В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ 1945 Р. ТА ЇЇ

НАСЛІДКІВ ДЛЯ УКРАЇНИ?

51. РОЗКРИЙТЕ ТРУДНОЩІ ВІДБУДОВИ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ,

ЗРУЙНОВАНОГО ФАШИСТСЬКИМИ ЗАГАРБНИКАМИ.

52. РОЗВІНЧАННЯ КУЛЬТУ ОСОБИ СТАЛІНА ТА ЙОГО НАСЛІДКІВ. ЩО ТАКЕ

ХРУЩОВСЬКА ВІДЛИГА?

53. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ. ЯКІ ЧИННИКИ ЗУМОВИЛИ ПОЯВУ В УКРАЇНІ

ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ?

54. ЯК ВІДБУВАЛОСЬ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ТА РОЗБУДОВИ

УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ?

55. РОЗКРИЙТЕ ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В

УКРАЇНІ ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1996 Р.

56.ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

57.ВИЗНАЧТЕ ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

УКРАЇНИ

58. УКРАЇНА—ЄС. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ СТРАТЕГІЧНОГО КУРСУ НА

ЄВРОПЕЙСЬКУ ІНТЕГРАЦІЮ

59. РОЗВИТОК СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ ТА РОСІЄЮ. ПРОБЛЕМИ

ДІЯЛЬНОСТІ СНД.

60.УКРАЇНА В ООН (1945-2006РР.)

1.Соціальні функції курсу “Історія України”

Предметом навчального курсу «Історія України» є наука про появу людей на території сучасної

України, їх розселення та спосіб життя, онтогенез українського народу, його стосунки з іншими

народами, матеріальний та духовний розвиток, боротьбу за свою незалежність.

Історія – це, насамперед, бачення яке вимагає часової та просторової відстані при твердому та

об’єктивному аналізі. Тільки завершені історичні цикли(економічний, політичний, релігійний,

культурний тощо), тобто цикли, щодо яких можна дістати всебічну перспективу, є предметом

історії. Визначення гуманітарних наук складає важливу частку загальноосвітньої і світоглядної

підготовки сучасних спеціалістів і сприяє розвиткові особистості та виробленню нею творчого

підходу до вирішення виробничих проблем. До найважливіших суспільних наук відносять історію,

зокрема історію України. Історія – наука про минуле людського суспільства і про його

походження. Це також наука про закономірності розвитку суспільного життя в конкретних формах

в просторово-часових вимірах. Минуле є активним чинником змін у теперішньому світі. Змістом

історії взагалі є історичний процес, що розкривається в явищах життя людини, відомості, що

збереглися в історичних пам’ятках та джерелах. Вони стосуються розвитку господарства,

внутрішньої та зовнішньої політики країни, міжнародних стосунків.

Історія – наука багатогалузева. Вона складається з цілого ряду самостійних галузей історичного

значення, а саме – історії економічної, соціальної, громадянської, воєнної тощо. Методологія

історичної науки: метод показує як відбувається пізнання, на якій методологічній основі, на яких

наукових принципах. Зараз актуально залишається проблема вибору методології – науки про

методи, підходи та критерії оцінки історичних подій, осіб. Більш ніж 2.000 років тому виникли

основні загальнонаукові підходи в історичній думці, вони існують і нині, це

ідеалістичне(вважають що дух і свідомість первинні і більш важливі ніж матерія і природа.

Стверджують, що в основі історичного процесу знаходяться духовне, моральне вдосконалення

людини) і матеріалістичне(стверджують протилежне) розуміння історії, яке поєднується з

метафізичним та діалектичним методами її пізнання. Сучасна історична наука базується на

діалектико-матеріалістичному методі(розглядає суспільний розвиток як природно-історичний

процес). Існують конкретно-наукові, прикладні методи історичних досліджень, структурно-

функціональний аналіз, моделювання, порівняльний, системний, статистичний, математичний,

конкретно-соціологічний тощо. Можна назвати декілька основних наукових принципів:

історизм(вимагає розгляду подій і явищ у відповідності з конкретно-історичними обставинами);

об’єктивність(передбачає основу на факти в їх справжньому змісті); соціальний підхід(передбачає

розгляд процесів з врахуванням соціальних інтересів різних прошарків населення);

альтернативність(визначає ступінь вірогідності здійснення тієї чи іншої події).

Отже, функції "Історії України":

1.Пізнавальна – полягає в вивченні історії нашої країни і в об’єктивному відображенні явищ і

процесів, які відбувались на нашій землі.

2.Практично-політична – полягає в тому, що вивчення історії допомагає виробити науково-

обгрунтований політичний курс, на основі освідомлення історичних фактів та закономірностей.

3.Світоглядна – формує погляд на світ, суспільство та його закони.

2. Походження терміна “Україна” та «Русь»

Назва Україна має давнє історичне походження і відноситься до території на якій проживали східні

слов’яни. Вперше ця назва згадується в 1-ому патевському літописі 1187р.в зв’язку зі смертю в

Переяславі Володимира Глібовича.

На початку 7ст. Україною в літописах називали західні землі Галицько-Волинського князівства. З

16ст.термін Україна вживається в офіційних актах відносно більшої частини українських земель у

складі польського королівства. Одночасно з назвою країна вживається назва Русь. Ця назва була

спільною для білоруських, українських та російських земель.

14ст. в письмових джерелах відносно північно-східної Русі вживається Велика Русь, а з 15ст.

Росія, відносно західних земель вживається назва Біла Русь. Відносно південно-західної Русі

вживається назва Мала Русь, а пізніше Малоросія. Україну називали: угорська Русь, герцогство

Буковина, королівство Галичини та Людомерії. В утвердженні назви Україна велику роль відіграла

боротьба народних мас проти соціального та національного гніту, особливо визвольна війна під

проводом Б.Хмельницького 1848/54рр.

З середини 17ст.Україна в офіційних царських документах отримала назву Малоросія, а

правобережжя України з 1832р. Отримало назву південно-західний край.

Після встановлення в Україні офіційної влади у 1939р. Возз’єднання західних земель з радянською

Україною за всіма землями склалася назва Україна.

Відомі дві теорії походження назви «Русь»: скандинавська і теорія місцевого походження. Про

останнє свідоцтвують назви річок на Подніпрв’ї: Рось, Росава, Русава, Роставиця. У писемних

джерелах Русь уперше згадується близько 387р. Пізніше термін Русь зберігся на укр. околицях у

Закарпатті, Галіції, де українці називали себе русинами. Документи свідоцтвують, що більш

древнішою назвою, яку використовували наші предки для означення себе та своєї землі, була

«Русь» та «русичі».

3. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СОЦ-ЕК ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК К.Р. (Х-Х1 СТ.)

Панує натуральне гос-во, при якому все необхідне виробляється не для продажу на ринку, а для

внутр. споживання.

Землеробство – основне заняття, вирощувалися пшениця, овес, просо, жито, ячмінь. Основними

знаряддями праці ьули рало, борона, серп, коса.

Скотарство – розводилися воли, коні, корови, вівці, свині, кози.

Ремесло – до 60 спеціальностей: кузнецьке, ткацьке, гончарне, шкіряне, ювелірне та ін.

Внутр. торгівля – ремісничі вироби повсюди мінялися на с/г, намітилася деяка спеціалізація

районів: з Прикарпаття везли сіль, з півдня – хліб, худобу, з півночі – хутра.

Зовнішня торгівля – К.Р. експортувала: худобу, хліб, сіль, ремісничі вироби, хутра, імпортувала:

вино, тканини, прянощі, тощо. Найбільий торговельний шлях – «із варяг у греки» - по Дніпру.

Широко велася торгівля з Візантією, Скандинавією, Польщею, Чехією, Німеччиною.

Ранньофеод монархія федерального типу, при якій існувала така піраміда влади:

А) на чолі держави – великий київський князь

Б) найближче оточення – особиста дружина та удільні князі

В) суд, збір данини і судових мит здійснювали спеціальні дружинники, що називалися мечниками,

вірниками

Г) правління невиликими містами здійснювали намісники великого князя – тисяцькі й посадники.

Залежне населення: смерди, закупи, рядовичі, ізгої, холопи.

Феод експлуатація здійснювалась шляхом ек примусу та позаек адміністративного примусу.

До 2пол. 10ст. на Русі не існувало індивід. Власності на землю. Вона вважалася спільною

власністю князів, бояр, старших дружинників, а уособлював її глава своєрідної корпорації-

київський великий князь. Власне ж боярська земельна власність ск-ся лише на поч. 12 ст. Через

ці особливості повстання населення в Києві не мали хар-ру класової боротьби.

4. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПРИЧИНИ ФЕОДАЛЬНОЇ РОЗДРОБЛЕНОСТІ ТА ЗАНЕПАДУ К.Р.

Феод. роздробленість не була випадковістю, і всі країни Європи пройшли через неї.

1.У результаті подальшого розвитку феод. відносин на поч. 12ст. Настає криза зростання, коли

стара форма об’єднання земель (К.Р.) уже не відповідає прогресу й перестає бути необхідною,

тому що:

А)внаслідок розвитку натур.гос-ва ніхто з феодалів не був зацікавлений прагнути до об’єднання з

іншими феодалами, до того ж між ними постіиними були заздрість, ненависть, ворожнеча;

Б)феодали у своїх вотчинах з допомогою особистої дружини могли одержати все необхідне із

селян і без допомоги великого київського князя, через що влада останнього на якийсь час

виявилася зайвою;

В)місцеві феодали у себе у вотчинах уже обзавелися чималими штатами правління і дружинами,

що давало їм можливість самостійно господарювати, а з іншого боку – позмагатися за владу з

великим київ.князем;

Г)зростання та зміцнення міст – перетворило їх в ек, політ центри великих феод.вотчин і відносно

убезпечило від нападу великого киів. князя або кочівників.

2.Величезні геогр. Розміри К.Р. об єктивно сприяли зростанню сепаратизму, а з іншого боку, в

умовах загострення соц.боротьби великий київ.князь змушений був сам їх підсилювати, тому що

був неспроможний надати їм, у разі селянського повстання, швидку дієву допомогу.

3.Насильницьке об єднання сх-слов янських земель у 9ст. Дало зворотну реакцію у 12ст – майже

поголовне прагнення до самостійності великих і дрібних феодалів, тим більше що області

склалися переважно в рамках колишніх племінних союзів.

4. Зміна торговельної кон юктури – зх Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом.

Крім того К.Р. утратила важливі торговельний маршрут до Чорного моря.

У цей перехідний період завершується складання всіх основних рис та інститутів феодалізму,

тільки не в рамках усієї держави, а лише в рамках окремих феод вотчин і князівств.

Основними причинами розпаду були:

1)велика територія держави при відсутності тісних економічних зв’язків;

2)зростання великого феодального землеволодіння;

3)відсутність чіткого механізму спадкоємництва князівської влади;

4)розвиток і піднесення удільних князівств, що сприяло зростанню російського сепаратизму;

5)зміна торгівельної кон’юнктури;

6)посилення експансії степових кочових племен;

7)феодальна родробленність.

5. Південно-Західна Русь. Галицько-Волинська держава спадкоємиця Київської Русі.

Розвиток землеробства, скотарства, ремесел і торгівлі зумовив зростання могутності

Галицького і Волинського князівств, розташованих на південно-західній околиці Русі.

У Галицькій і Волинського землях зростало князівське, боярське і церковне землеволодіння.

Селяни і міська біднота обтяжувалися повинностями (утримання військ, будівництво та ремонт

шляхів, фортець мостів) і численними податками на корить бояр. У 1159 році в Галицькій землі

вибухнуло народне повстання проти гнобителів, але його придушили військові дружини князя.

Наростаюча загроза агресії з боку іноземних держав змусили князів об'єднати Галицьку і

Волинську землі в одне князівство (1199р.). Волинський князь Роман Мстиславич придушив

боярську опозицію, вів успішну боротьбу проти половців, а також сусідніх держав, що прагнули

захопити Галичину і Волинь. Під його владою об’єднались Галичина Волинь і Київщина. Князь

Роман Мстиславич загинув в одній з битв з ворогами у 1205 р. Після смерті Романа боярські

міжусобиці в Галицько-Волинському князівстві загострилися. Різні боярські групи намагалися

захопити владу, щоб використати її для власного збагачення у 1205 р. князями стали малолітні

сини Романа: Галицьким – Данило, Волинським – його старший брат Василько, а регентом при них

була мати, ім'я якої невідомо. Галицькі бояри намагалися не допускати продовження династії, але

боярська опозиція зазнала поразки, бо Данило і Василько діяли спільно і сприяли на весь народ,

який утискували можновладці. Старшим князем був Данило прозваний Галицьким. Його

соратником і помічником у всі роки залишався Василько.

6. Україна під владою Польщі та Литви.

У 14 ст. історичні події розвиваються у несприятливому напрямку для України. Саме в цей

період почали підноситись Литва, Польща, Московія. В цей період Київ залишився блідою тінню

своєї колишньої слави. Протягом останнього часу Київ покинув Митрополит, бояри, купці не

було навіть свого князя. Отже, Україна наче чекала свого завойовника. Серед перших, хто

скористався цією можливістю, були литовці. В середині 13 ст. князь Міндовг об’єднав племена, в

14 ст. князь Гедимін рушив на Білорусію, а його син Ольгерд проголосив, що вся Русь (в тому

числі і Україна) належить литовцям. В середині 14 ст. Ольгерд поширив владу на лівий берег

Дніпра, захопив Київ, завдав поразки Золотій Орді і встановив своє панування на Україні. У склад

Великого Князівства Литовського увійшли Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське

князівства, Східна Волинь, Поділля. Історики називають цю державу Литовсько-Руською. Її

особливістю було збереження звичаїв, мов приєднаних народів, збереження прав на землю

українськими вельможами, до 15 ст. приєднані князівства зберігали автономію. Тому не дивно,

що литовські завойовники не зустрічали опору. В 14 ст. Польща теж починає загарбувати

українські землі зокрема Галичину. В кінці 14 ст. польська королева Ядвіга виходить заміж за

литовського князя Ягайло. Умовою цього шлюбу стає Кревська унія змістом якої є те, що Ягайло

стає королем Польщі, у Великому князівстві Литовському вводиться католицька віра і воно

приєднується до Польщі. В 1569 р. утворюється Річ Посполита внаслідок Люблінської унії. Ця

держава утворилася в результаті об’єднання Польщі і Литви. Зміст Люблінської унії об’єднання

Литви у складі Речі посполитої надавалося право на своє законодавство, мову, казну, військо.

Держава очолювалася королем, який обирався, польськими і литовськими феодалами. Українські

землі у складі Речі Посполитої були поділені на 7 воєводств, якими керували шляхта, магнати і

воєводи, що призначалися королем довічно. Королі Речі Посполитої спочатку мали необмежену

владу, але зростання могутності шляхти спонукала королів рахуватися з рішенням сейму. В цей

період значна частина земель перейшла до шляхти, зростала кількість фільварків. Селяни

опинилися в скрутному становищі, кріпацтво зміцнювалося. В цей період починається

окатоличення українців. В 1596 р. приймають Бреську унію в результаті якої католицька і

православна церкви об’єднуються на чолі стає папа Римський. Отже, скрутне становище під час

польської експансії на Україні призводить до виникнення козацтва, яке почне вести боротьбу за

соціальне, національне і релігійне визволення українського народу.

7. Україна під владою Польщі та Литви. Які наслідки мала Люблінська та Брестська унії для

укр.земель?

У 14 ст. історичні події розвиваються у несприятливому напрямку для України. Саме в цей період

почали підноситись Литва, Польща, Московія. В цей період Київ залишився блідою тінню своєї

колишньої слави. Протягом останнього часу Київ покинув Митрополит, бояри, купці не було

навіть свого князя. Отже, Україна наче чекала свого завойовника. Серед перших, хто скористався

цією можливістю, були литовці. В середині 13 ст. князь Міндовг об’єднав племена, в 14 ст. князь

Гедимін рушив на Білорусію, а його син Ольгерд проголосив, що вся Русь (в тому числі і Україна)

належить литовцям. В середині 14 ст. Ольгерд поширив владу на лівий берег Дніпра, захопив

Київ, завдав поразки Золотій Орді і встановив своє панування на Україні. У склад Великого

Князівства Литовського увійшли Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське князівства, Східна

Волинь, Поділля. Історики називають цю державу Литовсько-Руською. Її особливістю було

збереження звичаїв, мов приєднаних народів, збереження прав на землю українськими

вельможами, до 15 ст. приєднані князівства зберігали автономію. Тому не дивно, що литовські

завойовники не зустрічали опору. В 14 ст. Польща теж починає загарбувати українські землі

зокрема Галичину. В кінці 14 ст. польська королева Ядвіга виходить заміж за литовського князя

Ягайло. Умовою цього шлюбу стає Кревська унія змістом якої є те, що Ягайло стає королем

Польщі, у Великому князівстві Литовському вводиться католицька віра і воно приєднується до

Польщі. В 1569 р. утворюється Річ Посполита внаслідок Люблінської унії. Ця держава утворилася

в результаті об’єднання Польщі і Литви. Зміст Люблінської унії об’єднання Литви у складі Речі

посполитої надавалося право на своє законодавство, мову, казну, військо. Держава очолювалася

королем, який обирався, польськими і литовськими феодалами. Українські землі у складі Речі

Посполитої були поділені на 7 воєводств, якими керували шляхта, магнати і воєводи, що

призначалися королем довічно. Королі Речі Посполитої спочатку мали необмежену владу, але

зростання могутності шляхти спонукала королів рахуватися з рішенням сейму. В цей період значна

частина земель перейшла до шляхти, зростала кількість фільварків. Селяни опинилися в скрутному

становищі, кріпацтво зміцнювалося. В цей період починається окатоличення українців. Наслідками

цієї унії стали: захоплення укр. земель місцевою, частково польською шляхтою,що поступово

перетворювалась на великих землеробських магнатів; покріпачення селян – остаточно затверджено

Литовським статутом 1588, за яким встановлено 20-річний термін піймання збіглих селян;

полонізація укр.знаті, що приймала мову, традиції, вірування Польщі. В 1596 р. приймають

Брестську унію в результаті якої католицька і православна церкви об’єднуються на чолі стає папа

Римський. Наслідки унії – перехід у лоно католицизму; фактична заборона православної церкви;

переслідування священників,що залишились вірними православ ю ; проти унії виступили народні

маси; проти унії вели боротьбу укр.братства. Отже, скрутне становище під час польської експансії

на Україні призводить до виникнення козацтва, яке почне вести боротьбу за соціальне, національне

і релігійне визволення українського народу.

8. Виникнення укр. козацтва.

Термін «козак» тюркського походження. Вчені мовознавці під терміном «кай-сак» розуміють

легко в‘ючний. З приходом тюрко-татар в Росію із середньої Азії приходить термін «козак».

Вперше слово «козак» стало відомо в половців в 11 ст. На мові половців «козак» - страж, конвоїр.

На протязі 12,13,14 ст. відомості про «козаків» в жодних джерелах не знайдена. На думку

Максимовича про укр. козаків стало відомо з 1471 – це той час, коли Київське воєводство було

під владою Польщі. Яворницький повідомляє, що документальні данні про укр. козацтво вперше

зуcтрічається в 1499 в уставній грамоті Великого князя Литовського Олександра. В 1508 укр

козацтво на чолі з брацлавським старостою князем Острозьким розгромили загін татар. В 1528

під керівництвом черкаського старости Дашкевича був здійснений похід козаків на турецьке

місто Очаків. До козаків вливалися поляки, литовці, білоруси, молдавани, росяни, німці, татари.

Росіяни називали укр козаків Черкасами.

Польські дворянські історики зв‘язували появу козацтва з діяльністю польських та укр

магнатів, яки формували козацькі загони, оголошували себе отаманами й козакували в Дикому

Полі.

Укр історик Костомаров звеличував козацтво, як вираз суто нац духу укр народу, втілення

його безкласовості. Грушевський вважав, що на першому етапі козацтво уявляло собою руйнівну

стихійну силу і лише з часом стало втіленням нац прагнень укр народу. Рос історик Соловйов,

Кавелін розглядували козацтво в укр виключно як руйнівну, антиісторичну силу. Радянські

історики визначали велику роль козацтва в історії укр народу, підкреслювали що воно виникло

внаслідок розвитку антифеодальної боротьби, боротьби, як форми протесту проти соц нац і

релігійного гноблення.

Причини виникнення укр козацтва: основна причина появи козацтва корінилася в тих соц

політичних умовах, які склалися в укр землях в 15-16 ст.

1. ліквідація залишків автономних укр земель;

2. посилення експансії католицизму;

3. розширення шляхетського землеволодіння;

4. закріпачення селянства;

5. існування в півд степах кочівників татар;

6. можливість переселення в степи.

В Києві, Черкасах, Сумах виникають козацькі слободи й хутори. Основна маса голота і сірома,

які батракували в більш заможних козаків – дуків. Козацька влада зосереджувалась в руках Дуків.

Укр, литовські і польські магнати отримали за службу Великому князю литовському грамоти на

володіння окраїнних земель.

Внаслідок цього укр козаки спускаються вниз по Дніпру і утворюють укріплені поселення -

Січі. Поступово в низу дніпра оселяються низові козаки. Ті козаки, що жили вище порогів –

міськи козаки. Формується реєстрове козацтво.

На рубежі 15-16 ст формується новий стан - козацтво. Це була нова еліта, яка кинула виклик

існуючій владі.

10. Запорізька Січ, її роль в історії України.

Перша згадка по Запорізьку Січ (ЗС) з‘являється в 1551 у польського історика Мартина

Бельського. В 1552-56 укр князь Дмитро Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і

збудував з ними на острові Мала Хортиця фортецю. Д.Вишнивецький здійснює ряд походів на

Кримське Ханство й турецькі фортеці. В літку1557 козаки під тиском татар залишають Хортицю.

В 1563 вони здійснюють похід на молдавію, який закінчився трагічно: Вишневецький попав у

полон і був страчений.

Взагалі на січ міг прийти любий чоловік християнської віри. 15-20 тис козаків жили на січі.

Більша частина жила за межами Січі на зимівках. Одружені козаки жили окремо і займались

сільським господарством.

Запорожці сформували нову Укр державу, головними ознаками якої були:

1. Існування особливої системи органів і установ, що виконують функції влади.

2. Право, що закріплює певну частину норм санкціонованих державою і певна

територія на яку поширюється юрисдикція цієї держави.

Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом на Січі булу Січова Рада. Рішення

її були обов‘язкові для виконання. Вона розглядала найважливіші питання зовнішньої і

внутрішньої політики. Уряд обирала Рада, він називався військовою Старшиною. Полкова

старшина була місцевим урядом. Керівним органом був Кіш. На чолі коша стояв кошовий отаман.

Його обирали на один рік шляхом відкритого голосування. На період походу чи війни кошовий

призначав заступника з числа полковників – наказного гетьмана. Кабінет Міністрів – Генеральна

старшина. До її складу входили: обозні, осавули, бунчужний, писар, судді, підскарбій. Кіш

поділявся на курені. Курені складалися з сотен. Великі землі ЗС (за межами Хортиці) поділялися

на округи – паланки. На чолі паланок стояли полковники.

Запорізьке військо мало свою печатку, герб. Крім того була січова хорогва. Основну частину

війська становила піхота, флот складали чайки.

Землі Запорізькі називалися землі війська запорізького (Дніпропетровська, Запорізька,

Херсонська, Кіровоградська, частини Донецької, Луганської, Харківської обл.)

В 1560 Січ перенесли на о.Томаківка.

Із середини 17 ст. лідером ЗС став Іван Сірко (Урус-Шайтан). Він вів боротьбу з татарами,

турками, поляками, росіянами. Брав участь у 55 бійках, програв тільки одну.

Костомаров назвав Січ Християнською Козацькою Республікою. Це визначення стало

класичним з огляду на деякі обставини – війську Запорізькому були притаманні певні риси

демокр республіки:

 Не існувало феод власності на землю;

 На було кріпацтва;

 У Січі була виборна система органів управління, контроль за якою здійснювала

козацька рада;

 Козаки прихильно ставилися до релігії (60 церков);Між православ‘ям і козацтвом

існував глибокий зв‘язок;

 Устрій мав демократичний характер;

11. Селянсько-козацькі повстання кінця XVI — 20-30-х рр. XVII ст.

Наприкінці XVI ст. Загострилася класова боротьба в Україні, викликана посиленням польского

кріпосництва, національного та релігійного гніту (1569 – Люблінська унія, за якою укр. землі

потрапили під владу Польщі; 1588 – запровадження кріпосного права в Україні (20-ти річного

терміну розшуку збіглих); 1596 – Брестська унія та насильницьке переведення українців під владу

католицтва та ін.)

Першим повстанням було повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591-1593). Загони

повсталих захопили Білу Церкву, Переяслав. Полякам не вдалося у бою розбити Косинського, і

вони спочатку підписали з ним перемир'я. Після цього Косинський пішов на Запорожжя і у травні

1593 р. організував новий похід на Черкаси. Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського

нібито для переговорів і по-зрадницькому вбив його (замурував у стіну монастиря).

1594-1596 рр. спалахнуло нове повстання під керівництвом Северина Наливайка. Він ходив у похід

у Молдавію та Угорщину, де набув військового досвіду. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар,

Кременець, захопив білоруські міста Пінськ, Бобруйськ, Могилів. Але у травні 1596 р. через

неузгодженість між військами Наливайка і запорожцями повстанці були розбиті, а їхні керівники

разом з Наливайком були захоплені у полон і страчені.

До цього ж часу належить діяльність одного з найвизначніших політичних і військових діячів у

історії України Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного). Швидко

Сагайдачний виявив себе як талановитий полководець, прославився походами на турків і татар.

1615 р- він взяв турецьку фортецю Варну, 1616 р. — Кафу (Феодосію), де звільнив понад 15 тис.

невільників, що зробило його знаменитим. Йому вдалося також успішно здійснити напади на

турецькі порти Сіноп і Трапезунд, підійти до самої столиці Туреччини — Стамбула і підпалити під

самими вікнами султанського палацу дві при стані.

1618 р. Сагайдачний на прохання польського королевича Владислава разом з 20 тис. козаків ходив

походом на Москву. Ними було завойовано Путивль, Лівни, Єлець, розбито московське військо

князя Волконського і взято в облогу Москву. Але остаточно Москви їм взяти не вдалося через

великі морози, до того ж Польща замирилась з московським царем.

Сагайдачний боровся за зміцнення православної церкви, допоміг відновити її керівництво в

Україні (митрополита у Києві та 5 єпископів). Саме під час урядування Сагайдачного Речі

Посполитій уперше довелося укладати з козацтвом як суб'єктом права політичним інститутом

договори.

П. Сагайдачний з козацьким військом у 40 тис. людей взяв участі у турецько-польській війні,

зокрема козаки відіграли вирішальну роль у битві під Хотином 1621 р., де турецька армія зазнала

поразки. Тут Сагайдачний був поранений отруєною стрілою і помер 10 квітня 1622 р.

Польський уряд намагався обмежити зростання впливу козацтва, що призвело до нової хвилі

повстань.

Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і національно-визвольний характер, вони

свідчили про зростання опору українського народу проти гніту з боку Польщі, підготували ґрунт

Визвольної війни.

11(2). Селянсько-козацькі повстання кінця XVI — 20-30-х рр. XVII ст. 8.Початки козацького

державотворення

Посилення феодального, національного, релігійного гніту в Україні призвело до цілої низки

козацько-селянських повстань, починаючи з кінця XVI ст. Першим таким повстанням було

повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591-1593). Загони повсталих захопили Білу

Церкву, Переяслав. Полякам не вдалося У пою розбити Косинського, і вони спочатку підписали з

ним перемир'я. Після цього Косинський пішов на Запорожжя і у травні 1593 р. організував новий

похід на Черкаси. Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-

зрадницькому вбив його (замурував у стіну монастиря).

1594-1596 рр. спалахнуло нове повстання під керівництвом Северина Наливайка, який був

сотником надвірних козаків у князя Острозького. Він ходив у похід у Молдавію та Угорщину, де

набув військового досвіду. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар, Кременець, захопив білоруські

міста Пінськ, Бобруйськ, Могилів. Але У травні 1596 р. через неузгодженість між військами

Наливайка і запорожцями повстанці були розбиті, а їхні керівники разом з Наливайком були

захоплені у полон і страчені.

До цього ж часу належить діяльність одного з найвизначніших політичних і військових діячів у

історії України Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного). Він був родом з Га-

тчини, з м. Самбора, навчався у найкращій тоді в Україні православній школі у м. Острозі. На

початку XVII ст. він діяв на Запорозькій Січі, де його обрали обозним, кошовим отаманом, а 1015-

1622 рр. (з невеликими перервами) він — гетьман Війська запорозького. Швидко Сагайдачний

виявив себе як талановитий полководець, прославився походами на турків і татар. 1615 р- він

взяв турецьку фортецю Варну, 1616 р. — Кафу (Феодосію), де звільнив понад 15 тис. невільників,

що зробило його знаменитим. Йому вдалося також успішно здійснити напади на турецькі порти

Сіноп і Трапезунд, підійти до самої столиці Туреччини — Стамбула і підпалити під самими

вікнами султанського палацу дві при стані.

1618 р. Сагайдачний на прохання польського королевича Владислава разом з 20 тис. козаків ходив

походом на Москву. Ними було завойовано Путивль, Лівни, Єлець, розбито московське військо

князя Волконського і взято в облогу Москву. Але остаточно Москви їм взяти не вдалося через

великі морози, до того ж Польща замирилась з московським царем.

Сагайдачний боровся за зміцнення православної церкви, допоміг відновити її керівництво в

Україні (митрополита у Києві та 5 єпископів). Саме під час урядування Сагайдачного Речі

Посполитій уперше довелося укладати з козацтвом як суб'єктом права політичним інститутом

договори (1617 р. — Вільшанський, 1619 р. — Роставицький). Це мало істотне значення для

піднесення ролі козацтва у політичному житті, створювало передумови для становлення

національної державності України.

П. Сагайдачний з козацьким військом у 40 тис. людей взяв участі у турецько-польській війні,

зокрема козаки відіграли вирішальну роль у битві під Хотином 1621 р., де турецька армія зазнала

поразки. Тут Сагайдачний був поранений отруєною стрілою і помер 10 квітня 1622 р.

Польський уряд намагався обмежити зростання впливу козацтва, що призвело до нової хвилі

повстань.

1625 р. — повстання під керівництвом М. Жмайла. Битва під Крюковим закінчилася внічию. Була

підписана Куруківська угода, де реєстр встановлювався у 6 тис, а їхня платня — у 60 тис. злотих на

рік. Козакам заборонялося нападати на турецькі володіння.

1630 р. — повстання під керівництвом Тараса Федоровича Трясила. 15 травня 1630 р. під

Переяславом повсталі розгромили добірний загін поляків — Золоту роту («Тарасова ніч»). Нова

угода з поляками передбачала реєстр у 8 тис.

1635 р. — повстання під керівництвом Івана Сулими. Козаки зруйнували фортецю Кодак, яка

контролювала підходи до Запоріжжя. Повстання зазнало поразки, Сулиму стратили.

1637 р. — повстання під керівництвом Павлюка (Павла Бута). Повстанці зазнали двох поразок —

під Кумейками і Боровицею. Павлюка схопили і стратили. 1638 р. було проведено так звану

«Ординацію війська запорозького реєстрового», що дуже урізала права реєстровців, зменшила

їхню кількість до 6 тис. Це викликало нове повстання.