Шпаргалка на операційний менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

23. Управління процесом матеріалокористування.

На процес матеріалоспоживання впливають такі чинники:

- суспільно необхідний рівень витрат для конкретного виробника;

- тип виробництва;

- об’єм виробництва;

- ступінь регламентації виробничого процесу;

- тривалість виробничого циклу;

- гнучкість виробництва;

- рівень законності та надійності продукції, що випускається;

- характеристика технологічних процесів з позиції їх прогресивності.

Матеріалоспоживання може бути:

- стабільним і нестабільним;

- рівномірним і нерівномірним;

- ритмічним і неритмічним.

Процес матеріалоспоживання передбачає використання певних видів матеріальних

ресурсів, безпосередньо у виробництві та при формуванні запасів.

24. Місце та види виробничих запасів.

Єдиний екон. процес, під час якого створюється підприємство охоплює три етапи:

- закупівля сировини, комплектуючих матеріалів;

- виробництво продукції або надання послуг;

- розподіл готової продукції і послуг.

Цілі створення і види запасів різні, але незалежно від цього запаси є розрахунковою

складовою виробничого процесу. Але саме запаси сировини, комплектуючих

матеріалів і готової продукції безпосередньо повязують організацію з її

постачальниками і споживачами.

Запаси є матеріальними цінностями, вони класифікуються за двома критеріями:

- параметрами руху матеріальних потоків, місцезнаходження і часу;

- по їх функціям запасів.

Запаси, що є на підприємстві, визначаються як сукупні та поділяються на:

Виробничі запаси формуються в організаціях-споживачах і призначені для

забезпечення безперебійного виробничого процесу. До них відносяться предмети

праці, що поступили в підрозділи споживача, але ще не використані в переробці.

Товарні запаси знаходяться в організації виготовників на складах готової

продукції, а також в каналах сфери розподілу.

Виробничі та товарні запаси поділяються на види:

- поточні запаси забезпечують безперервність забезпечення виробничого запасу;

- підготовчі виділяються з виробничих при необхідності їх підготовки;

- гарантійні - для безперервн. постачання споживача в непередбачен. обставинах;

- перехідні – залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду;

види запасів за часом обліку

Виробничі

Сукупні запаси виробництва

Товарні

Поточні, підготовчі, гарантійні, перехідні

Чим нижчий рівень організації управління підприємством, тим більші запаси ресурсів

менеджери намагаються мати в резерві.

25. Управління виробничими запасами.

Управління запасами – це певний вид виробничої діяльності, об’єктом якого є

створення і зберігання запасів.

Основна мета управління запасами на підприємстві – знизити загальні щорічні

витрати на утримання запасів до мінімуму, за умови задовільного обслуговування

споживачів.

Основні системи управління запасами:

1. Система з фіксованим об’ємом замовлення. Він строго зафіксований і не

змінюється ні за яких умов. Коректировка виконується за рахунок зміни часу.

2. Система з фіксованим інтервалом часу між замовленнями. У цій системі робляться

замовлення через рівні інтервали, а коректировка здійснюється обсягом.

3. Система управління запасами «Канбан» дозволяє мінімізувати тривалість

виробничого циклу, усунути з виробничих підрозділів фірми склади сировини,

матеріалів, готової продукції та скоротити до мінімуму можливі об’єми між

операційних запасів.

Система Переваги Недоліки

З фіксованим

об’ємом

замовлення

Менший рівень максимально

бажаного замовлення.

Економія витрат на зміст

запасів на складі за рахунок

скорочення площі під запаси

Постійний контроль за наявністю запасів

на складі

З фіксованими

інтервалами

часу

Відсутність постійного

контролю за наявність

запасів на складах

Високий рівень максимально бажаного

запасу. Підвищення витрат на утримання

запасів на складі за рахунок збільшення

площ під запаси.

Картки заказу Картки відбору

Параметри системи: - розмір партії; - час замовлення партії; - кількість карток; - об’єм

запасу на складі; - місткість контейнера.

Ділянка

Контейнер 0000

Ділянка

Склад

26. Операційна інфраструктура та її задачі.

Виробнича інфраструктура – це комплекс галузей народного господарства, які

обслуговують інші галузі народного господарства. У виробничу інфраструктуру вход.:

- транспорт вантажний, обслуговуючий сферу виробництва;

- зв'язок, обслуговуючий виробництво;

- системи матеріально-технічного постачання підприємств.

Виробнича інфраструктура підприємства – це комплекс допоміжних виробництв і

обслуговуючих підрозділів, що забезпечують основний виробничий процес

інструментом і оснащенням, паливом і енергією, сировиною і матеріалами, а також

підтримують технологічне устаткування в працездатному стані і здійснюють

внутрішні та міжцехові перевезення.

Інфраструктура підприємства повинна задовольняти таким вимогам:

- попереджати порушення ходу основного виробництва;

- мати профілактичний характер;

- забезпечувати гнучкість і можливість переходу основного виробництва на нову

продукцію;

- сприяти випуску високоякісної продукції з найменшими витратами.

До складу підрозділів виробничої інфраструктури підприємства входять: допоміжні

цехи(інструментальний, ремонтно-механічний, енергетичний і т.д.), обслуговуюче

господарство( складське, транспортне ).

27. Управління транспортним господарством

Перевезення сировини, матеріалів, напівфабрикатів як усередині підприємства так і

за його межами, здійснюється внутрішньозаводським транспортом.

У цьому процесі беруть участь дві групи транспорту:

- транспорт, що належить підприємству і є його власністю;

- транспорт сторонніх організацій, що здійснює перевезення на договірних умовах.

Основою управління транспортним господарством є розробка схеми грузопотоків і

грузообороту.

Організація міжцехових перевезень повинна передбачати стійкість розмірів і

напрямів окремих вантажопотоків і виконання роботи за графіком і маршрутом

перевезень. Намічена система маршрутів повинна повністю задовольняти вимогам

основного виробництва забезпечувати нормальне і рівномірне завантаження

транспортних засобів, максимальне використання їх технічних характеристик.

28. Управління складським господарством.

Складське господарство є оперативним підрозділом комерційної служби

промислового підприємства, яке покликане забезпечити безперебійну роботу

виробничих цехів.

Функції складського господарства:

- приймання матеріальних цінностей;

- попередня підготовка матеріалів для комплектного постачання в робочі зони;

- збереження матеріальних цінностей;

- організація видачі і доставки вантажів споживачам;

- відвантаження готової продукції.

Матеріальні склади за основним призначенням поділяються на постачальницькі,

виробничі та збутові.

Операції системи складування такі:

Надходження товару: Складування товару: Видача товару:

- перевірка, прийомка; 1.Склад одиниць зберігання; - підготовка накладної

- присвоєння коду; - визначення місця складування; на відправку;

- утворення одиниці - інтенсифікація і транспортування; - транспортування;

складування; - управління. - перевірка і видача.

- транспортування. 2.Комісіонерський склад:

- підбір; - ручні операції; - обєднання.

29. Поняття і показники якісної продукції.

Якість – це сукупність властивостей і характеристик продукції, яка додає їй здатність

задовольнити обумовлені або передбачувані потреби.

Якість продукції тісно пов’язана із споживчою вартістю, тобто здатністю товару

задовольняти певні потреби.

Чинники формування якості продукції:

- сприятливість підприємства до оперативного використання останніх досягнень НТП;

- вивчення вимог ринку внутрішнього і міжнародного;

- інтенсивне використання людського чинника, через навчання персоналу і т.д..

Під забезпеченням якості продукції розуміється сукупність планових і таких

систематичних заходів, які необхідні для створення упевненості в тому, що продукція

задовольняє певним вимогам до якості.

Якість продукції оцінюється системою показників:

- одиничні, які відносяться тільки до однієї із споживчих властивостей продукції;

- комплексні характеризують декілька властивостей продукції;

- інтегральні відображають зниження корисного ефекту від її споживання або

експлуатації до сумарних витрат на її створення.

Для порівняння використовують показники базові та відносні.

Кількісні значення показників якості продукції визначаються такими методами:

- інструментальними; - органолептичними; - соціологічними; - експертні.

Останнім часом використовують показники стандартизації і уніфікації,

характеризуючи кількісні вирази ступеня використання, а також показник «рівень якості

продукції» (відносна характеристика якості одержана шляхом порівняння.

Але підвищення якості продукції потребує збільшення витрат і тому перед менеджером

постає питання –«ЯК знайти оптимальне значення якості?» Для цього розглянемо графік

знаходження оптимальної ціни.

1 – витрати на забезпечення якості продукції;

2 – витрати пов’язані з незадовільної якості продукції;

3 – витрати загальні (ціна якості).

30. Менеджмент якості.

Менеджмент якості є поняттям, що включає діяльність, спрямовану на планування,

забезпечення, контроль, аналіз та покращання якості продукції та послуг, що

виробляються підприємством.

Менеджмент якості — скоріше концепція управління організацією, ніж технічна

дисципліна. Система менеджменту якості — є системою процедур, правил, інформації,

ресурсів, людей і т.д., що взаємодіють у рамках організації для встановлення та

досягнення цілей в області якості.

31. Система управління якістю продукції.

У системі управління якістю продукції на підприємстві важливе місце займає

служба управління якістю. Її завдання:

- захист репутації фірми;

- захист споживача від дефектної продукції;

- скорочення непродуктивних робіт;

- попередження браку.

Важливе місце у системі управління якістю займає технічний контроль, який здійснює

техн.. контроль і забезпечує вироблення високоякісної продукції. Його завдання:

- встановлення якості готової продукції (умови);

- попередження впливу випадкових і суб’єктних чинників на якість продукції;

- забезпечення дотримання заданого технологічного режиму.

На підприємствах технологічний контроль здійснюється за двома напрямками:

- контроль якості сировини, напівфабрикатів і готової продукції;

- контроль параметрів технологічного контролю.

32. Система якості по Україні і міжнародним країнам.

Останнім часом широко застосовується міжнародні стандарти, в яких відображений

досвід управління якістю продукції на підприємствах. Відповідно до стандартів ISO

на підприємстві контролюється життєвий цикл продукції і на кожній стадії життєвого

циклу забезпечується висока якість – це «петля якості».

Сертифікація (забезпечення достовірною інформацією про якість споживача у

формі документа) є найважливішою підсистемою системи управління якістю

продукції і в той же час метою цієї системи.

Процедури системи якості продукції:

1. Полягає в контролі, аналізі причин браку, рекламацій.;

2. Забезпечує отримання інформації про якість – держнагляд у вигляді

Держстандарту, Держсанепідемнадзору і т.д..

3. Сертифікація – орган, який забезпечує достовірну інформацію про якість.

33. Роль служби постачання (забезпечення).

Організація залучення ресурсів із зовнішнього середовища підприємства носить

назву матеріально-технічне забезпечення (МТЗ).

МТЗ – є початковою ланкою виробничого процесу. Це процес постачання на склади

підприємства потрібних, відповідно до планів матеріально-технічних ресурсів і

постачання ними споживачів, цехів, ділянок, робочих місць. Матеріально-технічними

ресурсами підприємство забезпечуються службами МТЗ, їх головна мета – своєчасно

забезпечувати підрозділи підприємства необхідними видами ресурсів необхідної

кількості та якості, з мінімальною їх вартістю при мінімальних витратах на

транспортування і зберігання на складах.

Розрізняють дві форми постачання:

- транзитна, застосовується тоді, коли підприємство одержує їх безпосередньо від

виробників цих ресурсів (без посередників);

- складська, застосовується тоді, коли потрібні ресурси менше транзитної норми і

підприємство одержує їх необхідні об’єми з баз і складів організацій оптово-

роздрібної торгівлі.

Конкретну форму підприємство вибирає виходячи з особливостей ресурсу,

тривалості його отримання, кількості пропозицій, ціни та інших чинників.

34. Склад служби забезпечення підприємства.

В органи постачання підприємства входить комплекс цехів, відділів, що займаються

забезпеченням виробництва всіма необхідними матеріалами, одержаними виробами.

Відділ забезпечення підприємством розділяється на дві частини оперативну і

виробничу.

Оперативна частина служби забезпечення представлена наступними відділами:

- відділ матеріально-технічного постачання, забезпечує програмні і експлуат. потреби;

- відділ комплектації, організує постачання купованими виробами і устаткуванням;

- відділ зовнішньої кооперації, забезпечує виробничу програму;

Виробнича частина:

- заготівельний цех;

- калібрувальна ділянка;

- ділянка кріплення;

- складське господарство.

Окрім вказаних відділів і служб на промисловому підприємстві постачання

займаються такі підрозділи:

- відділ інструментального господарства;

- відділ головного механіка і головного енергетика;

- відділ устаткування .

35. Планування МТЗ.

План МТЗ розробляється у вигляді бізнес-плану підприємства і розробляється на

певний період – рік, квартал, партію продукції. Він має форму балансу, в якому

відбиті, з одного боку, потреби в матеріальних ресурсів, а з іншого – джерела

забезпечення цієї потреби. План складається на підставі розрахунків потреби в

сировині та матеріалах для виконання встановленого плану виробництва.

Потреби розраховується методом прямого рахунку, тобто шляхом множення

зведеної норми втрати матеріалу на кількість виробів, намічених до випуску в

плановому періоді.

План матеріально-технічного постачання підприємства на період:

1. Найменування матеріалів і виробів. 6. На НДДКР.

2. Одиниця вимірювання. 7. На інші потреби.

ПОТРЕБИ 8. Загальна.

3. На основне виробництво. 9. Покриття потреби за рахунок

4. На ремонтно-експлуатаційні потреби. залишку на поч. розрахун. періоду.

5. На виготовлення оснащення. 10. Підлягає закупівлі.

36. Система постачання виробництва.

На підприємствах застосовується два способи постачання виробництва:

- пасивний – отримання цехами матеріалів зі складу в міру необхідності,

застосовується на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним виробництвом;

- активний – централізована доставка матеріалів зі складу в цехи, застосовується на

підприємствах із стабільною програмою, потоко-масовим багатосерійним

виробництвом.

- ліміт – це суто обмежена кількість матеріальних цінностей, що підлягають відпустці

цехам за певний період часу.

На практиці застосовують такі види лімітних документів:

- лімітна норма (місячна і квартальна);

- лімітно-заборна відомість (місячна і квартальна);

- план-карта (місячна).

Планування постачання цехів матеріалами включає наступні операції:

- визначення потреби кожного цеху в матеріалах на плановий період;

- визначення нормативу цехових запасів;

- визначення очікуваних залишків матеріалу в цеху на початок планового періоду;

- оформлення ліміту на матеріали.

37. Основні шляхи економії матеріалу.

Основні напрями економії матеріальних ресурсів на підприємстві:

- зниження ціни машин, виробів;

- зменшення виробничих відходів і витрат;

- правильний вибір і підготовка сировини і матеріалів до виробн. споживання;

- впровадження нової техніки і технологій;

- підвищення культури виробництва і розвиток спеціалізації;

- комплексне використання сировини і утилізація відходів.

Допоміжним свідченням економії матеріальних ресурсів є зниження

матеріаломісткості продукції, яке характеризується часткою матеріальних витрат в

собівартості одиниці продукції.

38. Управління збитками.

Збут продукції є ланкою в ланцюзі «виробництво – розподіл – споживання». Саме в

результаті збуту підприємство має підприємницький прибуток.

Основні функції збуту об’єднують в три групи.

1).Планування:

- розробка перспективних і оперативних планів продаж;

- аналіз і оцінка конюктури ринку;

- формування асортиментного плану виробництва;

- вибір каналів розподілу і руху товарів;

- планування рекламних компаній;

- складання кошторисів витрат збуту.

2). Організація:

- організація складського господарства готової продукції;

- організація продажів і доставка продукції споживачам;

- організація обслуговування споживачів;

- організація розподільних мереж;

- організація проведення рекламних компаній;

- організація підготовки торгового персоналу;

- організація взаємодії всіх підрозділів підприємства.

3). Контроль і регулювання:

- оцінка результатів збутової діяльності;

- контроль за виконанням планів збуту;

- оперативне регулювання збутової діяльності;

- стратегічний, бухгалтерський і оперативний облік збутової діяльності.

39. Напрям та склад системи оперативного менеджменту.

У системі управління підприємством підсистема оперативного управління

виробництвом (ОУВ) виділяється на основі єдності завдань оперативного

забезпечення ритмічного виробничого процесу.

Кінцева мета ОУВ – в повній відповідності з системою цілей підприємства –

забезпечити виконання у встановлені терміни плану виробництва і постачання

продукції згідно заданим об’ємам, номенклатурі та якості при раціональному

використанні матеріальних і трудових ресурсів.

ОУВ здійснюється за допомогою сукупності взаємозв’язаних функцій –

планування, організації, обліку, контролю, аналізу і регулювання.

Частина функцій ОУВ (облік, контроль, аналіз, регулювання виробництвом)

об’єднується в одну комплексну функцію – диспетчеризація. Вона реалізується

відповідними структурними підрозділами.

40. Оперативно-виробниче планування.

Центральною ланкою всієї системи ОУВ є оперативно-виробниче планування

(ОВП). Розрізняють 3 рівні ОВП:

- заводський (міжцеховий);

- цеховий;

- дільничий.

За характером використання методів планової роботи ОВП поділяють на три

послідовно виконувані блоки:

- обємне планування, розподіляє виконувані роботи по підрозділах і планових

періодах з урахуванням завантаження устаткування і площ;

- календарне планування, припускає визначення термінів початку і закінчення

робіт в цехах і термінів передачі їх продукції іншим цехам;

- поточне (оперативне) планування, полягає в розробці і конкретизації

виробничих завдань по номенклатурі робіт.

41. Диспетчерування та оперативне розпорядництво.

Диспетчеризація – це система централізованого оперативного контролю і

регулювання поточного ходу роботи по виконанню виробничих завдань, згідно з

наперед розробленим календарним графікам. Головна мета такої системи – попередити,

виявити і ліквідувати виробничі недоладки і відхилення від графіка.

Диспетчарізація є завершальним етапом оперативного управління виробництвом.

Відповідно до головної мети диспетчеризація охоплює наступні види робіт:

- безперервний облік і збір інформації;

- виявлення відхилень від встановлених завдань;

- вживання оперативних заходів;

- координація поточних робіт.

Диспетчарізація зводиться до безперервного контролю за ходом виконання плану

виробництва.

Оперативне регулювання направлене на ліквідацію неполадок і відхилень від

графіка.

42. Система оперативного управління.

У вітчизняній і зарубіжній практиці застосовуються різні системи оперативного

управління виробництва з «ручним» управлінням, автоматизовані, із застосуванням

ПЕВМ. Їх основна функція – кординація діяльності виробничих підрозділів в часі, для

того, щоб продукція виготовлялася в заданій кількості і в заданий час.

Система, що забезпечує оперативне регулювання кількості проведеної продукції на

кожній стадії виробництва – це система «точно в строк».

Головна мета виробничої системи «точно в строк» - ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГНУЧКУ

ПЕРЕБУДОВУ ВИРОБНИЦТВА ПРИ ЗМІНІ ПОПИТУ. Така система забезпечує

оперативне регулювання кількості виробленої продукції на кожній стадії

виробництва.

43. Система і процес контролю.

Контроль як одна з функцій управління є процесом визначення якості та

коректування виконуваної підлеглими роботи, для того, щоб забезпечити виконання

планів, направлених на досягнення мети підприємства. Він входить в завдання

менеджера будь-якого рівня і виду.

Для того, щоб менеджер будь-якого рівня міг створити систему контролю реалізації

намічених планів, необхідна наявність двох умов:

- контроль вимагає наявність планів, тобто спочатку складається план, потім він

перетворюється на нормативи, з якими зіставляються фактичні результати

діяльності;

- контроль вимагає наявність організаційної структури, тобто необхідно чітко

знати, хто на підприємстві несе відповідальність за відхилення від плану і

вживання коректуючи заходів.

Основний процес контролю всіх галузей і видів діяльності складається з наступних

етапів:

1. Встановлення нормативів. Оскільки плани є етапом, відповідно до якого будується

система контролю, то першим кроком в процесі контролю повинна бути розробка

плану. Виходячи з плану встановлюються нормативи.

2. Визначення ефективності діяльності – здійснюється шляхом зіставлення з

нормативами.

3. Коректування відхилень.

Види контролю:

- випереджувальний контроль;

- графічні форми планування і контролю;

- мережене планування і управління.

Система контролю повинна відповідати і організаційній структурі управління.