Шейко В.М., Богуцький Ю.П., Германова де Діас Е.В. Культурологія: навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

спрямовані на задоволення життєвих потреб, наприклад, полювання, в архаїчному

суспільстві воліють знаходити собі ігрову форму. Людський гуртожиток

піднімається до супрабіологічних форм, що надають йому вищу цінність за

допомогою ігор. У цих іграх суспільство виражає своє розуміння життя й світу.

Тобто не слід розуміти справу таким чином: гра помалу переростає або раптом

перетвориться на культуру, але радше так: культурі в її початкових фазах

властиве щось ігрове, що представляється у формах і атмосфері гри. У цьому

двоєдинстві культури й гри гра є первинним, об’єктивно сприйманим, конкретно

визначеним фактом, у той час як культура є всього лише характеристикою, яку

наше історичне судження прив’язує до цього випадку» [24, c.507].

Цікаво, що в поступальному русі культури вихідне співвідношення гри й

негри не залишається незмінним. Ігровий елемент у цілому відступає з розвитком

культури на задній план. Хейзинга вважає, що він розчинився, асимілювався в

різних сферах людського буття. При цьому ігрове начало явищ культури

поступово йшло з поля зору. Однак, за переконанням Хейзинги, ігровий елемент

може виявитися в різних типах культури.

Гра може втягнути в себе як окрему особистість, так і великі маси людей.

У ранг культури гру можуть звести фізичні, моральні або духовні цінності.

Чим більше гра здатна підвищувати інтенсивність життя індивідуума або групи,

тим повніше розчиняється вона в культурі.

Витіснення гри, на думку Хейзинги, почалося у XVIII ст., коли суспільство

опанувало тверезе, прозаїчне поняття користі, що й спричинило втрату вільного

духу культури. Ця ситуація є найкращим показником кризи європейської

культури, що досягла у ХХ ст. повного свого вираження.

Магічна теорія походження культури

Іншу концепцію походження культури знаходимо в американського

культуролога Льюїса Мамфорда. Цей дослідник намагається переосмислити роль

знарядь і машин у створенні культури. Він вважає: К. Маркс помилявся в тому,

що знаряддям праці належить центральне місце в людському розвиткові. На

думку Мамфорда, існують серйозні причини для перегляду всієї картини як

людського, так і технічного розвитку, на якому ґрунтується організація

суспільства.

Мамфорд відзначає – опис людини, що, головним чином, використовує й

виготовляє знаряддя праці, стало настільки загальноприйнятим, що проста

знахідка фрагмента черепа разом із грубо обробленими кругляками є достатньою

для того, щоб оголосити про те, що саме тут народжувалася людська культура.

Американський дослідник звертає увагу на такий факт: протягом мільйона років

технологія обтісування каміння залишалася незмінною. Але ж культура

розвивалася, причому незалежно від цих технологічних навичок.

Знаряддя й зброя в прадавньої людини були такими ж, як і в інших

приматів, – його природними органами (зуби, пазурі, кулаки). Так було протягом

тривалого історичного періоду, поки людина не навчилася створювати кам’яні

знаряддя, ефективніші за ці органи.

Поки в людини не було знарядь праці, вона розбудовувала нематеріальні

елементи культури. Насамперед, своє тіло. Потім люди розвили свою здатність

робити символи. Причому, на самому початку людське тіло було не просто

робочим інститутом. Людина не просто тренувала руку, м’яз і око при

виготовленні й для виготовлення знарядь праці. Своїм тілом за допомогою різних

жестів і ритуалів людина виражала своє ставлення до дійсності.

Магія – це певні символічні дії та ритуали, необхідні для впливу людини на

природні об’єкти. Англійський етнограф і соціолог Броніслав Малиновський

(1885-1942) прагнув побудувати таку теорію культури, яка ґрунтувалася б на

численних фактах. Потреба людини у всьому їхньому різноманітті, на думку

Малиновського, відіграє важливу роль у розумінні культури.

Малиновський звернув увагу на той факт, що магія пронизує всі сторони

господарської діяльності людини, особливо ті з них, які пов’язані з певним

ризиком і небезпеками, у яких багато залежить від випадку. Сільськогосподарські

роботи нерозривно переплетені з магією, навіть невелике полювання завжди

супроводжується заклинаннями, те ж і рибна ловля, особливо в тих випадках,

коли її результати непередбачені, а удача невіддільна від ризику, пов’язана зі

складною системою магічних дій. Малиновський свідчить, що спорудження каное

супроводжується численними заклинаннями.

З найдавніших часів людина створила безліч заклинань, обрядів і ритуалів,

які впливають на погоду, керують різними природними явищами. Ці обряди були

відомі тільки посвяченим, які, на думку архаїчної людини, були наділені

надприродними здібностями (жерці, шамани, волхви та ін.).

Потомствені професіонали передають це знання в спадщину й користуються

ним, коли їх до цього призивають одноплемінники. Наприклад, під час військових

зіткнень, природних катаклізмів, для забезпечення вдалого полювання, міцності

споруджуваного житла й т.п.

Слід відзначити, що, імовірно, вираження й передача смислів у людській

поведінці було незрівнянно важливішим для подальшого людського розвитку й

створення культури, ніж виробництво знарядь праці. Розглядати людину,

головним чином, як тварину, що виготовляє знаряддя, – це значить пропустити

найважливіші моменти раннього періоду розвитку культури. Саме він був

важливим для всього наступного розвитку людства.

У сучасній культурології ці ідеї все більше розвиваються. Зокрема,

показується, що магія існувала ще до виникнення знарядь праці. Містичні

піснепіви й танці виражали суть людської природи та визначали її призначення на

найранніших щаблях історичного розвитку. Згідно з магічною теорією, прадавня

людина радше виявила себе колись як мрійник, духовидець, шукач змістів,

творець бачень, а вже потім – як «людина, що творить», людина знарядь праці.

Ось контури прадавнього життя: спочатку містичні бачення, потім знаряддя,

мандала замість колеса, священний вогонь для жертвопринесень, поклоніння

зіркам, а не вираховування по них часу або орієнтирів походів. Одним словом, на

думку американського культуролога Т. Роззака, молитовно-захоплене сприйняття

життя передувало практицизму палеолітичної ери.

Отже, прихильники магічної теорії вважають, що вихідним імпульсом

культури була зовсім не праця, не матеріальна діяльність, а здатність людей до

шукання змісту в оточуючій дійсності. Коли первісна людина стала поклонятися

природі, шукати з нею спілкування й заклинати її, вона, по суті, стала творити

культуру.

У цій концепції, безумовно, є смисл. Дійсно, природно-знаряддєва версія

походження культури погано узгоджується з рівнем сучасних знань про первісне

життя людей. Накопичений величезний матеріал, який свідчить, що людина не

могла генетично зберегти надбання, пов’язані з виробництвом знарядь. Однак,

навчившись накопичувати знання в символічних формах, вона стала передавати

придбане з покоління в покоління. Але це і є культура, тобто, передача

накопиченого духовного досвіду.

Магічна теорія походження культури, на думку авторів, має право на

існування. Але й щодо неї є питання, які полягають у дослідженні походження

здатності людини до нагромадження смислів і символів.

1.6. Ідеї Л..А..Уайта про специфіку науки культурології

Леслі А. Уайт вважав утвердження науки про культуру як рівноправної

серед інших наукових дисциплін «соціального циклу» – одним зі своїх основних

завдань. І, слід визнати, що, дійсно, уайтівські ідеї про примат культури в

розвиткові суспільства, самостійність науки, прямо або опосередковано набули

визнання в останні десятиліття.

У статтях, присвячених проблемі еволюції, Уайт протиставляв еволюційний

метод інтерпретації культури історичному й функціональному, еволюційний

процес – історичному. Він затверджував реалістичність і науковість концепції

«стадій еволюції», правомірність застосування поняття «прогрес» до понять

культури, вказував на можливість зіставлення й оцінки культур. Заслугою Уайта

вважається те, що він ввів так званий енергетичний критерій зіставлення культур

(«закон Уайта»): за Уайтом, культура розвивається в міру того, як збільшується

кількість енергії, що витрачається за рік на душу населення.

Л.А. Уайт уявляв культуру у вигляді трьох підсистем: технологічної,

соціологічної й ідеологічної, або філософської, і затверджував примат

технологічної, що дало привід деяким його опонентам для обвинувачення вченого

в марксизмі. Свою схему розвитку світової цивілізації вчений наводить у книзі

«Еволюція культури». Сучасні вчені невисоко цінують внесок Л.`А.`Уайта в

розвиток теорії походження й розвитку держави та цивілізації в цій праці,

виділяючи лише запропонований ним «енергетичний критерій» розвитку

культури, що відповідає новітнім тенденціям сучасної йому науки.

Найвизнаніші заслуги вченого в обґрунтуванні існування культурології як

науки й у розвиткові ним поняття «культура». Уайт виділив культурологію як

самостійну науку в комплексі суспільних наук, її метою вчений вважав пояснення

культури у притаманних їй термінах, без звертання до психології. Тим самим він

відмовлявся від біхевіористського напряму в культурній антропології й

продовжував лінію, почату Е. Дюркгеймом і А. Крьобером. Уайт чимало зробив і

для утвердження в суспільній науці самого терміна «культурологія». Визначаючи

поняття «культура», Уайт розглядав останню як предмет вивчення науки

культурології, тобто як матеріально існуючий клас предметів і явищ, що мають

символічне значення, й розглянутий в екстрасоматичному контексті. У зв’язку з

визначенням культури, він значно поглибив учення про символічне,

продовживши лінію, розпочату Кассирером. Здатність символізувати, надавати

предметам і явищам символічного значення, Уайт вважає унікальною властивістю

людини, властивістю, яка робить процес розвитку виду кумулятивним і тим

самим сприяє виникненню культури як такої. Розвиток здатності до

символізування, переконує вчений, виділило людину з тваринного світу й стало

основою цивілізації. У статтях кінця 50–60-х рр. Уайт поглибив свою концепцію

символічної поведінки, розмежував поняття «символ» і «знак». Ці роботи понині

викликають інтерес учених.

В останніх працях учений розвивав ідеї детермінізму, що намітилися й у

більш ранній період. У книзі «Концепція культурних систем» він розглядає

культуру, як систему, що саморозвивається, зумовлює поведінку людини і

розвиток соціальних зв’язків. Для Уайта характерне «культурологічне» пояснення

певних встановлень людського суспільства, тобто розгляд їх, як функції

культурної системи, що прагне до стабільного існування. Системна організація

культури, за Уайтом, зумовлює не тільки поведінку людини, як особистості

(згадаємо пекучу полеміку між Уайтом і антропологами, що представляли школу

вивчення «культури й особистості»), але і поведінка племені, нації, держави як

цілого. Нездійсненим задумом ученого залишилося написання продовження

книги «Еволюція культури», у якій він збирався всебічно розглянути розвиток

культури капіталізму і її вплив на різні сторони життя суспільства. Книга

«Концепція культурних систем» повинна була стати першою частиною задуманої

вченим праці.

1.7. Функції культури

Культура являє собою багатофункціональну систему. Головна функція

культури – людинотворча або виховна, оскільки за допомогою культури

відбувається формування людини. Усі інші функції так чи інакше пов’язані з нею

й навіть виходять з неї.

Інформативна функція припускає передачу соціальної спадщини,

пізнавальну діяльність людини, освоєння культур інших народів.

Комунікативна функція. Розвиток певної культури необхідно зумовлений її

взаємозв’язками з іншими культурами.

Культура виконує також нормативну функцію: вона реалізує норми,

сформовані в її межах, а також поширює їхній вплив на всі сфери життєдіяльності

людини.

Регулятивна функція: культура обслуговує систему соціальних відносин,

підготовлює зміни, які відбуваються, а також створює соціальні механізми, що

забезпечують регуляцію поведінки людини. Регулятивна функція культури

ґрунтується на таких нормативних системах, як мораль і право.

Семіотична або знакова функція припускає знання, опанування певної

знакової системи культури. Без вивчення відповідних знакових систем неможливо

опанувати досягнень культури. Найважливішим засобом тут є мова.

Аксіологічна функція відбиває найважливіший якісний стан культури.

Культура як система цінностей формує в людини цілком визначені ціннісні

потреби й орієнтації. За їхнім рівнем і якістю люди найчастіше судять про ступінь

культурності тієї або іншої людини. Критерієм же такої оцінки є моральний та

інтелектуальний зміст.

Адаптаційна функція. Культура забезпечує адаптацію суспільства до змін і

взаємодії з іншими цивілізаціями.

Основні функції культури повинні у своїй основі залишатися однаковими,

інакше суспільство б розклалося й загинуло.

Контрольні запитання

1. З якої мови походить термін «культура»?

2. Визначте зміст культури.

3. У чому полягає сутність культурологічного підходу до явищ культури?

4. Як співвідносяться між собою культура і культ?

5. У чому полягають завдання культурології як науки?

Література

1. Гуревич П.`С. Культурология / П.`С. Гуревич. — М., 1999.

2. Волков Ю.`Г. Человек: энц. слов. / Ю.`Г.`Волков, В.`С.`Поликарпов. — М.,

1999.

3. Горелов А.`А. Культурология`: учеб. пособ. / А.`А.`Горелов. — М.`: Юрайт-

М, 2002.

4. Гуревич П.`С. Философия культуры / П.`С.`Гуревич. — М., 1995.

5. Каган М.`С. Философия культуры / М.`С. Каган. — СПб., 1995. — 309 с.

6. Кармин А.`С. Культурология`: учеб. / А.`С.`Кармин. — 2-е изд., перераб. и

доп. — СПб.`: Лань, 2003.

7. Кассирер Э. Познание и действительность: понятие о субстанции и понятие

о функции / Э. Кассирер`; пер. с нем. — СПб., 1912. — 454 с.

8. Кассирер Э. Философия символических форм: введение и постановка

проблемы / Э. Кассирер / / Культурология. ХХ век`: антология. — М., 1995.

9. Коган М.`С. К вопросу о понимании культуры / М.`С. Коган / / Филос.

науки.`— 1989. — № 5. — С. 3–16.

10. Кравченко А.`И. Культурология`: учеб. пособ. / А.`И. Кравченко. — 4-е

изд.`— М.`: Академ. проект`: Трикста, 2003.

11. Кребер А.`Л. Культура: критический обзор понятий и определений /

А.`Л.`Кребер, К.`Клакхон / / Культурология`: дайджест. — 2000. — № 1. —

С.`105–183.

12. Культурология. ХХ век`: антология. — М., 1995.

13. Культурология. История мировой культуры`: учеб. для вузов /

А.`Н.`Маркова. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.`: ЮНИТИ, 2002.

14. Культурология`: учеб. / под ред. Г.`В.`Драча. — 6-е изд. — Ростов н/Д.`:

Феникс, 2004.

15. Лейбин В.`М. Фрейд, психоанализ и современная западная философия /

В.`М.`Лейбин. — М., 1990. — 398 с.

16. Лотман Ю.`М. Беседы о русской культуре / Ю.`М.`Лотман. — СПб., 1994.

17. Парсон Т. Система координат действия / Т.`Парсон / / Общая теория систем

действия: культура, личность и место социальных систем. Американская

социологическая модель. — М., 1994.

18. Петров М.`К. Язык и культура / М.`К. Петров. — М., 1991.

19. Попова М.`А. Фрейдизм и религия / М.`А. Попова. — М.`: Наука, 1985. —

199`с.

20. Работы Л.`А. Уайта по культурологии`: сб. / РАН`; ИНИОН. — М., 1996.

21. Туровский М.`Б. Философские основания культурологии /

М.`Б.`Туровский.`— М.`: Рос. полит. энц., 1997. — 436 с.

22. Флиер А.`Я. Культурология как гуманитарная наука / А.`Я.`Флиер / /

Обществ. науки и совр. — 2005. — № 1.

23. Хейзинга Й. Homo ludens. Опыт определения игрового элемента культуры /

Й. Хейзинга / / Культурология`: учеб. пособ. – Ростов н/Д.`: Феникс, 1999. –

С.`507–512

24. Фрейд З. Тотем и табу / З. Фрейд. — М., 1995. — 512 с.

25. Человек и общество`: культурологич. словарь-справочник. — Ростов н/Д,

1996.

26. Шейко В.`М. Історіографічні аспекти становлення культурології як науки

(школа дифузіонізму) / В.`М.`Шейко / / Дніпропетр. іст.-археогр. зб. — Дн.`:

Генеза-Південь, 2001. — Вип. 2. — С. 256–277.

27. Шейко В.`М. Становлення та розвиток культурології як науки:

історіографічний аспект / В.`М. Шейко / / Бібл. планета. — 2001. — № 2. —

С.`32–35.

ТЕМА 2. МІФОЛОГІЧНІ УЯВЛЕННЯ ПРО КУЛЬТУРУ

План викладу:

1.1. Міфологія в культурі архаїчних суспільств

1.2. Магія, фетишизм, анімізм і їх культурологічний потенціал

1.3. Створення світу й культури у творчості Гомера й Гесіода

1.4. Культурний герой у міфології

Ключові поняття і терміни:

Архаїка, міфологія, магія, фетишизм, анімізм, епос, культурний герой.

1.1. Міфологія в культурі архаїчних суспільств

Міф, ритуал і магія – найважливіші реальності архаїчної культури. Первісна

свідомість і дія архаїчної людини значною мірою були ритуальними і

міфологічними. Магія, міф і ритуал тісно пов’язували між собою, водночас

відзначається протистояння магії міфу й ритуалу. Жрець і маг – це не просто

найважливіші представники архаїчного соціїзму. Вони повідомляють смисл і

стійкість первісної громади й колективних уявлень. Найважливіші соціальні,

культурні й релігійні інститути архаїчних суспільств вийшли з первісного

жрецького стану.

Таким чином, якщо культуру розглядати як певну діяльність людини з

освоєння природи, сферу його саморозвитку, самоусвідомлення, то міфологія стає

її першою історичною формою. Слово «міфологія» (грец. mythos – оповідання,

сказання) – відображення дійсності в архаїчній свідомості, форма переживання

реальності архаїчною людиною. Міф не був результатом свідомого вимислу, він

утілювався в характерній стародавності усній народній творчості. Образи

міфічного оповідання (боги, легендарні герої, події) були спробою пояснити й

узагальнити різні явища природи та суспільства.

Міфологія – це своєрідна форма прояву світогляду прадавнього суспільства.

У ній є уявлення про надприродне: богів, напівбогів, героїв. Отже, міфологія

містить елементи релігії; у міфології відбилися також моральні, естетичні й навіть

протонаукові погляди. Завдання міфу – підтримати гармонію між людиною,

природою й суспільством. Міфологія встановлює рівновагу між наївно-

поетичними образами, системою світосприймання, відчуттям дійсності й нормами

поведінки людини.

Було б не зовсім правильно вважати міфологічне мислення примітивним,

оскільки воно мало значну складність і гнучкість. Міф як явище достатньо

складне, поєднуючи в собі й поетично-образне, і логічне начало та часто довільно

комбінуючи явища й властивості дійсності, ніж мистецтво й ідеологія пізніших

часів. Міфологія була певною мірою неусвідомленою, спонтанною переробкою

реальної дійсності. Міфологічні образи в різному осмисленні часто

використовувало мистецтво. Міф можна розглядати не тільки як форму архаїчної

свідомості, але і як форму свідомості взагалі, у такому разі міфологія властива

всім історичним епохам, доповнює, а іноді й заміняє наукові способи пізнання

світу. Міф можна інтерпретувати і як ірраціональне начало, яке протистоїть

інтелектуальним можливостям.

Для кінця XIX-XX ст. було характерне апологетичне ставлення до міфу як

до вічного живого начала («Філософія життя» Ф.`Ніцше й А. Бергсона, З. Фрейда

різні етнологічні теорії). Проблема виникнення такого складного й суперечливого

явища як міф породила безліч поглядів і концепцій, що пояснюють його.

Лінгвістична концепція в пізнанні суті міфу походить від мови, здійснюючи

порівняльний аналіз різних міфологій. М. Мюллер стверджував, що «більша

частина грецьких, римських, індійських і інших богів не що інше, як поетичні

імена, які поступово ставали священними особистостями, які зовсім не були

задумані їхніми творцями. Це була назва ранкової зорі, поки вона не стала

богинею, дружиною Піфона, або дня, що минає.» [14, c.8]. Якщо лінгвістична

концепція в особі М.`Мюллера виходила з порівняльного мовознавства, то, на

думку представників антропологічної школи (Е. Тайлор, Е. Ленг), – з

порівняльної етнографії. Із цієї останньої вийшов також Дж. Фрезер. Але теорії

анімізму він протиставив теорію магії, вважаючи, що в міфах спочатку

персоніфікувалися не духи, а безособові сили. Тому тотемізм, жертвування, різні

календарні культи Дж. Фрезер виводив з магії, вбачаючи в ній діюче начало,