Шейко В.М., Богуцький Ю.П., Германова де Діас Е.В. Культурологія: навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

6. Макаренко В. П. Марксизм: идея и власть / В. П. Макаренко. – Р-н/Д.`:

Изд-во Ростов. ун-та, 1992. – 476 с.

7. Маркс К. Єкономическо-философские рукописи. – Собр.`соч. Т.12. –

С.`517-642.

8. Маркс К., Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии. – Собр.`соч.

Т.4. – С.`419-459.

9. Марксизм: pro и contra. – М.`: Республика, 1992. – 334 с.

10.Энгельс Ф. Роль труда в процессе превращения обезьяні в человека. –

Собр.`соч. Т.20. – С.`486-499.

162

ТЕМА 10. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КУЛЬТУРИ В ПРАЦЯХ

РОСІЙСЬКИХ МИСЛИТЕЛІВ XIX – поч. ХХ ст.

План викладу:

1.1. Проблеми культури у філософській творчості

В.С..Соловйова

1.2. Погляди М.О. Бердяєва на російську й західну культуру

Ключові поняття і терміни:

Ідеалізм, слов’янофіли, західники, духовність, православ’я.

В осмислення сутності культури, закономірностей її розвитку важливий

внесок був зроблений і представниками релігійно-ідеалістичного напряму

російської суспільної й філософської думки. Погляди практично всіх російських

ідеалістів сходять до німецької ідеалістичної філософії. Особливий вплив на

російських мислителів виявив Шеллінг, ідеями якого надихнулися О. Хом’яков,

С. Булгаков, В. Соловйов, І. Ільїн, П. Киреєвський, Л. Шестов, М.О. Бердяєв.

Російський ідеалізм відрізнявся антираціоналізмом і антисхоластичністю.

Критику європейського раціоналізму можна зустріти вже в працях ранніх

слов’янофілів, особливо ж рельєфно ця позиція простежується у В. Соловйова,

який критикував раціоналізм як «відвернене начало». Для російських філософів

істина відкривається не лише через розум і досвід, але й за допомогою віри,

інтуїції та одкровення. У центрі уваги російських ідеалістів стоять проблеми

буття, місця людини у світі, його зв’язки з універсумом, шляхи досягнення

людиною гармонії з природою й суспільством.

Російські філософи, на відміну від західних, антиіндивідуалісти.

Індивідуальність людини можна осягнути лише через соборність і всеєдність.

Проблеми культури займають важливе місце у творчості російських

мислителів XIX ст. Насамперед їх цікавила проблема сутності російської

культури, шляхів її розвитку й специфіки. Ця проблема органічно переросла в

осмислення проблеми «Схід – Захід». Практично всі російські мислителі (зокрема

й західники) критикували міщансько-буржуазну західну цивілізацію, її

163

меркантилізм і прагматизм. Як писав М.О. Бердяєв, російські мислителі ще

раніше за Шпенглера встановили відмінності між культурою й цивілізацією, і

розгорнули глибоку критику буржуазної цивілізації Західної Європи.

Представників російської думки XIX ст. прийнято поділяти на західників і

слов’янофілів. Слов’янофіли були прихильниками російської старовини,

допетровської Русі. Вони підкреслювали специфіку російської культури, вбачали

позитивну сторону в її традиціоналізмі, селянська громада представлялася їм

зразком соціального й культурного устрою. Практично слов’янофіли

протиставляли Захід і Росію, підкреслюючи унікальність традиційної російської

культури. Так, О.С. Хом’яков показав, що вже в найдавніші часи на Русі склався

такий уклад, який різко відрізнявся від західного. Із глибокої стародавності

регулювання правових відносин на Русі здійснювалося на основі звичаю, а не

норм права, духовне життя православних докорінно відрізняється від духовного

життя західних християн. Таким чином, О.С. Хом’яков дійшов висновку, що

існують різні типи народів і, відповідно, різні типи культури. Російський тип

культури в цьому разі є не лише унікальним, але й вищим (ідея Святої Русі).

У цілому слов’янофіли були прихильниками традиційного общинного

укладу, традиційних цінностей, традиційної російської культури. І тому їх

позицію найчастіше визначають як утопічну, оскільки повністю відродити

традиційний порядок у післяпетровській Росії було вже неможливо. Реформи

Петра I негативно оцінювалися слов’янофілами тому, що вони розкололи до того

єдиний тип російської культури на верхівку західної орієнтації й на низи, які

живуть у традиційній культурі.

У свою чергу західники вітали петровські перетворення, вбачаючи в них

можливість для Росії встати на західний шлях розвитку, який вважався ними

універсальним. Західники заперечували традиційні російські цінності, вважаючи

їх віджившими. У такому неприйнятті західниками російської специфіки лежить,

як видно, якийсь жаль із приводу російської економічної й соціальної відсталості,

порівняно із Заходом; винною в цій відсталості західники оголосили російську

культурну традицію. Так, П.Я. Чаадаєв убачав причину російської відсталості в

східному типі християнства, який відторгнув російську культуру від зв’язків із

164

Заходом, від західного шляху розвитку. Дійсно, східне християнство сформувало

ту специфіку російської культури, якою так захоплювалися слов’янофіли. Якщо

брати за пріоритет специфіку або відсталість, то слов’янофіли вважали, що краще

зберігати специфіку, ніж сліпо наслідувати Захід (який у будь-якому разі буде

агресивно ворожим до Росії).

Таким чином, культурологічна проблема різниці східної, західної й

російської традицій була однією з основних у філософсько-культурологічних

побудовах російських мислителів XIX ст.

Найяскравіша ідея всеєдності, синтезу західної й російської культур і

традицій з метою збереження гуманістичної цивілізації виявилася у творчості

В.С.`Соловйова.

1.1. Проблеми культури у філософській творчості В.С. Соловйова

Проблема «Схід – Захід» своєрідно вирішується Соловйовим. Свою працю

«Росія і Всесвітня Церква» мислитель присвячує проблемі взаємовідношення

західного й східного християнства, а також проблемі утворення нової релігії, що

включає в себе всі позитивні особливості різних напрямів християнства. Соловйов

вважав, що людство може духовно відродитися лише завдяки істині в Христу. За

Соловйовим, основне питання культури «ставить людство перед дилемою:

прийняти або відкинути істину після того, як вона буде пізнана…». Теоретичні

вишукування Соловйова завжди переслідували практичні цілі: удосконалення

світу, подолання себелюбності, здійснення християнських ідеалів любові до

ближнього, досягнення абсолютних цінностей. Об’єднання церков, яке

проповідував Соловйов, повинне, на його думку, відбутися не в політичних цілях,

а з метою порятунку духовної культури, що гине. У ранній період творчості

інтереси Соловйова зосереджуються в основному у сфері теософії, у другий – у

сфері теократії, у третій – у сфері теургії. На першому етапі він сподівався, що

здійснення Софії, мудрості у світі, може бути досягнуте за допомогою пізнання

Бога і його відношення до світу. Потім В. Соловйов звертає увагу на державу, яка

покликана здійснювати християнські ідеї, що гарантувало б, як він вважає,

справедливість у всіх відношеннях. На третьому етапі Соловйов цілком зайнятий

165

теургією, тобто містичним мистецтвом, що створює нове життя, згідно з

божественною істиною.

Ідея теократії в Соловйова – це, по суті, ідея об’єднання позитивних ознак

культур християнського Заходу й християнського Сходу (Росії).

Мета розвитку людського суспільства й культури, за Соловйовим, –

сходження світу до Бога. На нижчому щаблі цього процесу – еволюції природи –

створюються попередні щаблі й умови єдності світу. Таких щаблів п’ять:

«царство мінеральне, царство рослинне, царство тваринне, царство людське й

Царство Боже» – ці щаблі являють собою ряд найбільш твердо певних і

характерних підвищень буття з погляду морального змісту, здійснюваного в

богоматеріальному процесі». Процес же духовного зростання людства описується

ним таким чином: «… природне людство за допомогою своєї діяльності

вдосконалює своє життя й на певному етапі піднімається до ідеї безумовної

досконалості. Людство духовне або від Бога породжене не лише розуміє розумом,

але приймає серцем і справою цю безумовну досконалість як дійсне начало всього

того, що повинне бути у всьому, і прагне здійснити його до кінця або втілити в

житті всього світу».

Шлях культури для Соловйова – це шлях до правди, яка, зазвичай,

водночас, є й істиною, і релігією. Правду та добро потрібно встановлювати не

шляхом насильства, але в результаті щирих потягів людської волі.

На першому плані філософсько-культурологічних побудов Соловйова

перебуває особистість. Особистість є повною, але для завершення цієї повноти

вона потребує суспільства. Суспільство є повною, але завершення цієї повноти не

просто в суспільстві, а в усьому історичному процесі, тобто в культурі.

Економічне й політичне життя, держава й право – це невід’ємні моменти

історичного прагнення людства до правди й добра. Але найзагальніша культурно-

моральна організація повинна бути релігійної й отримати повне завершення у

всесвітній церкві. Усесвітня церква – це результат релігійно-культурного синтезу.

166

1.2. Погляди М.О. Бердяєва на російську й західну культуру

Намагався зрозуміти загадку Росії й М.О. Бердяєв. Російська душа, писав

він, являє собою комбінацію різнорідних сутнісних начал – волі й поневолення,

революційності й консерватизму, новаторства й інертності, заповзятливості й

лінощів.

Бердяєв говорив про світові завдання Росії, про її особливості, неподібність

до інших країн. Говорив і про те, що Росія ще не ввійшла в коло провідних

європейських держав, що вона вабить європейців своєю екзотикою й не більше

того. Бердяєв вважав, що велич російської культури повинна виявитися після

першої світової війни, у якій відбулося зіткнення сил Заходу і Сходу.

Аналізуючи післяреволюційну Росію, Бердяєв стверджує, що

комуністичний експеримент цілком закономірне явище для Росії, де революційні

ідеї визрівали з кінця XVIII ст. Ідея месіанізму російського народу виявилася в

тому, що він перший у світі провів у життя ідеї комунізму.

Сутність російської ідеї Бердяєв вбачає в державності, у тому, що

російський народ створив наймогутнішу державу у світі. Водночас мислитель

підкреслює анархізм російської душі, аполітичність народу, який не зміг сам

влаштувати своє життя (переказ про закликання варягів).

Велику увагу Бердяєв приділяє й характеристиці західної культури, яку

філософ визначає як цивілізацію. Більше того, він протиставляє духовну культуру

Заходу, яка розквітла в середньовічний період сучасній цивілізації, що вмирає, і є

буржуазною по своїй природі. Культура ж, навпаки, аристократична.

Характеризуючи рух історії, Бердяєв стверджує, що на зміну меркантильної

буржуазній цивілізації повинен прийти якийсь новий духовний стан, який

М.О.`Бердяєв називає новою релігійною свідомістю. У новій релігійній

свідомості, на думку Бердяєва, повинен утілитися синтез християнства й

культури.

Таким чином, Бердяєв винятково негативно ставиться до цивілізації,

показуючи, що індустріальна цивілізація є «цивілізованим варварством».

167

Європейській культурі, на думку Бердяєва, загрожує внутрішнє й зовнішнє

варварство. Внутрішнє варварство – це революційний рух. Зовнішнє варварство –

це властива західній цивілізації агресивність.

У цілому європейська культура, на думку Бердяєва, перебуває в глибокій

кризі, більшість же західноєвропейського людства про цю кризу й не здогадується.

Європейське людство стоїть на порозі нової культури, яку Бердяєв називає Новим

Середньовіччям. Нове Середньовіччя – це кінець індивідуалістичної фаустівської

цивілізації, це епоха «нової колективної релігійності», коли культура й життя рішуче

зміняться. В епоху нового середньовіччя, як стверджує Бердяєв, повинне відбутися

відновлення європейської культури, яка почне новий етап свого розвитку.

У цілому, досліджуючи проблеми культури, російські мислителі

підкреслювали кризу сучасної західної цивілізації, стверджуючи, що духовність і

культура потребують захисту та відродження.

Проблеми культури в контексті дослідження символізму, міфології,

платонічного розуміння естетики й мистецтва, теорії культу як ядра культури,

знайшли своє вираження у філософській спадщині П.`Флоренського,

Г.`Флоровського, К.`Леонтьева, С.`Булгакова, О.`Лосєва й інших.

Так, О.Ф. Лосєв, звернувшись до вивчення своєрідної стихії слова-імені,

розробив систему логічної конструкції слова й імені на діалектичних началах і

розглянув цілий комплекс проблем, пов’язаних із широкою темою

взаємовідношення мови, мислення й дійсності («Філософія імені»).

Найважливішим в імені, що Лосєвим, є те, що воно являє собою енергію сутності

речі й несе в собі всі її раціональні, міфологічні й особистісні функції.

Звернувшись до проблеми міфу, Лосєв визначає його як живу реальність, а не як

поетичний вимисел (що було прийнято раніше).

У цілому О.Ф. Лосєв був яскравим представником православно-

платонічного енергетизму (паламізму) в дослідженні філософських проблем

культури. У працях цього мислителя подібний підхід виявився досить

продуктивним, що дозволило йому відродитися у філософських реаліях ХХ`ст.

У цілому вся російська філософсько-релігійна думка стверджує, що лише на

шляхах християнства можливе відродження культури.

168

Контрольні запитання

1. Який внесок зробили представники релігійно-філософської думки

у осмислення культурних процесів?

2. Який тип культури вважався релігійними філософами більш

досконалим?

3. В чому полягає культурна суть дискусій західників та

слав’янофілів?

4. Чому М.`Бердяєв критикував цивілізацію?

5. До яких проблем культури звернувся О.Ф.`Лосєв?

Література

1. Бердяев Н. А. Русская идея / Н. А. Бердяев. – М., 1990.

2. Бердяев Н. А. Смысл истории / Н. А. Бердяев. – М., 1990.

3. Зеньковский В. В. История русской философии в 3-х т. /

В.`В.`Зеньковский. – М., 1990.

4. Лосев А. Ф. Философия имени / А. Ф. Лосев. – М.`: Изд-во Московского

ун-та, 1990. – 269 с.

5. Соловьев В.С. Россия и вселенская церковь / В.С. Соловьев. – Мн.`:

Харвест, 1999. – 1600 с.

169

ТЕМА 11. ПОСТМОДЕРНІСТСЬКІ УЯВЛЕННЯ ПРО КУЛЬТУРУ

План викладу:

1.1. Постмодернізм: історія виникнення терміна. Дискусії

щодо часових меж постмодернізму в сучасній філософії та

культурології

1.2. Проблема постмодерністського типу культури в працях

Ж.-Ф. Ліотара

1.3. Концепція Ж. Бодрійяра: культура як симуляція. Теорія

симулякрів Ж..Дельоза

1.4. Культура в концепції «американського постмодернізму» Ф.

Джеймісона

1.5. Культура постмодернізму згідно з моделлю Умберто Еко

Ключові поняття і терміни:

Постмодернізм, симулякр, модернізм, логоцентризм, метанарратив.

У сучасному гуманітарному знанні значно посилився інтерес до феномену

постмодерної культури: філософи, культурологи, літературознавці висувають

власні версії «постмодерністського типу культури». Однак, нині єдине уявлення

про постмодернізм відсутнє – ведуться бурхливі дискусії щодо його часових меж,

виникнення, особливостей прояву в культурі й інших сферах людського буття.

Постмодернізм є проявом певного менталітету, специфічного способу

світосприйняття, типу культури. Як відомо, постмодернізм виник спочатку у

сфері літературознавства, а згодом розповсюдився далеко за його межами, охопив

різноманітні сфери людського буття – філософію, політику, релігію тощо. І

насамкінець почав претендувати на статус загальної теорії сучасного мистецтва,

основного виразника духу сучасності.

У цьому невеликому розділі ми не можемо ставити перед собою мету

охопити всю різноманітність теорій і концепцій, що визначаються як

постмодерністські. Ми спробуємо проаналізувати концепції Ж.-Ф. Ліотара,

Ж.`Бодрійяра, У. Еко, Ф. Джеймісона, яких по праву вважають провідними

спеціалістами в галузі постмодерністської культури.

170

1.1. Постмодернізм: історія виникнення терміна. Дискусії щодо часових

меж постмодернізму в сучасній філософії та культурології

Уже декілька десятиліть на сторінках різноманітних наукових праць йдуть

бурхливі дискусії щодо постмодернізму – визначаються суть цього феномену,

причини його виникнення, співвідношення з попередніми етапами

соціокультурного розвитку – зокрема з модернізмом. По багатьох питаннях у

учасників дискусій відсутня єдність у поглядах. Водночас можна стверджувати,

що в сучасному гуманітарному знанні вже склалися загальні характеристики

цього явища, виділилися певні впливові теоретики постмодернізму, накопичився

певний багаж текстів, де аналізується ситуація постмодерну.

Необхідно зазначити, що поняття «постмодернізм», «постмодерн»,

«постмодерністський» є багатозначними, вони використовуються і для

визначення своєрідного напряму в сучасному мистецтві, і для характеристики

певних тенденцій у політиці, релігії, етиці, способі життя, світосприйнятті, а

також для періодизації культури і означення своєрідної концепції, яка виникла

внаслідок змін у суспільному житті й економічних структурах. Іншими словами,

постмодерністські теорії виявляють особливості сучасних модернізаційних

процесів у суспільстві, основні ознаки постіндустріального, посттехнотронного

споживацького суспільства. Деякі дослідники вважають, що постмодернізм

генетично пов’язаний з цими типами суспільств, є їх породженням і водночас

повинен стати тією універсальною теорією, яка єдина спроможна осмислити

складні процеси, що проходять у сучасному суспільстві.

Таким чином, можна говорити про постмодернізм як про напрям у художній

культурі, як про ситуацію в суспільстві, як про впливову теоретичну концепцію,

котра вивчає реалії сучасного світу, як про методологію визначення базових

характеристик сучасності.

Визначення понять «постмодернізм», «постмодерн» на думку більшості

теоретиків і дослідників може бути здійснене в співвідношенні з тим, що можна

розуміти під модернізмом. У соціально-історичному контексті можливо

розглядати «постмодерн» як розвиток і заперечення «модерну», епохи, що

171