Шевченко В.Е. Композиція та архітектоніка друкованого видання

Подождите немного. Документ загружается.

Шевченко В. Е. Композиція та архітектоніка друкованого видання // Вісник

Київського національного університету. Серія: журналістика: Вип.8. – К.: РВЦ

“Київський університет”, 2000. – С. 70-75.

Композиція та архітектоніка друкованого видання

Композиція друкованого видання завжди була та залишається однією з най-

важливіших практичних та теоретичних проблем. Теорією композиції займа-

лися В.Фаворський, А.Сидоров, В.Ляхов

. Але висловлювання та думки з дано-

го питання досить розрізнені.

Без знання закономірностей композиційної побудови дизайнери, художні та

технічні редактори не можуть працювати над виданням. Відчуття композицій-

ної будови, розуміння архітектоніки видання збагачує оформлення, сприяє різ-

номанітності, стилістичній багатоплановості видання.

У первісному значенні латинське слово "композиція" відбивало уявлення

про частини,

при поєднанні яких утворюється деяка єдність. Композиція -

склад, поєднання частин, приведення їх до порядку; властивість, яку має будь-

який предмет, створений природою або людиною.

Структурні основи видання визначаються такими естетичними категоріями,

як пропорційність, розмірність, відповідність, співзвучність, ритмічність, які

відображають види взаємозв`язаних частин у композиції твору.

Композицію видання можна визначити як

виразник літературного змісту.

Але більш повне визначення композиції видання полягає у художній формі,

що поєднує зміст, оформлення, призначення, функції видання тощо. При

конструюванні та оформленні видання оперують законами композиційних по-

будов, що відображають основний закон - закон гармонізації художньої форми.

Тобто композиція є виразником структурно-гармонічної цілісності складових

частин твору та

одночасно засобом організації, побудови цієї цілісності.

Термін "композиція" використовується у таких трьох значеннях:

1. Властивість, атрибут твору, система зв`язків та закономірностей.

2. Процес конструювання твору.

3. Власне художній твір.

У композиції як властивості художнього твору та у процесі його творення є

дещо загальне та постійне, що дозволяє виділяти закономірності композицій-

ної

діяльності взагалі. Композиційні закономірності з`являються у системі, яку

привносить композиція у художню форму, а композиційна діяльність - в про-

цесі створення твору.

Ус і три значення терміну "композиція" неможливо застосувати для аналізу

ілюстрацій та інших зображальних елементів видання. Але відносно видання в

цілому найважливішого значення набуває визначення композиції як гармоній-

ної, структурної

основи будь-якого виду художньо-творчого процесу. Аналіз

композиції як властивості художнього твору розпадається на дві частини: ви-

явлення ряду елементів, що складають композицію, та визначення зв`язків між

ними, принципів, закономірностей їх об`єднання, з`єднання.

Елементи композиції - зображальні, графічні, мовні, пластичні, архітектур-

ні, кольорові, шрифтові тощо, - такі, що формують видання, знаходяться у пе-

вній системі зв`язків. Ці зв`язки отримали назву внутрішніх закономірностей,

бо присутні у будь-якій композиційній побудові.

Естетичні категорії (співзвучність, ритмічність, пропорційність тощо) є

структурними особливостями, що відображають різні боки загального зв

`язку

частин композиції видання та набувають значення художніх засобів.

Про характерні приклади визначення структурної основи естетичного твору

можна прочитати у курсі лекцій "Стиль та людина" І.Мишеєва [1].

Сприйняття вірно композиційно побудованого видання закладено у його

структурній основі, що вимагає дотримання таких правил:

1.Розчленування (тобто видання складається з декількох частин).

2.Різноманітність (тобто частини відрізняють розміром, оформленням для

створення різноманітності).

3.Пропорційність (розмір частин у порівнянні між собою та цілим).

4.Групування (об`єднання частин).

5.Шляхетність (краса ліній).

6.Єдність (створення моделі, всі фактори якої погоджені між собою та ви-

ражають спільну ідею).

Читач ніколи не звертає увагу на системи композиційної побудови

видання,

а сприймає лише сюжетний зміст. Тому дизайнер, художній редактор свідомо

оперує структурними елементами видання, використовує ті чи інші художні

засоби, бере за основу певну композиційну модель, обирає умовні схеми побу-

дови, що називають модульною сіткою.

Композиційність, єдність стилю створюється завдяки модульності, рівності

розмірів та постійному місцерозташуванню однотипних компонентів розворо-

ту

. Модульні розміри допомагають впорядкуванню композиції, сітка вказує

розмір та місце текстових та ілюстративних блоків. Вертикальні вісі модульної

сітки друкованого видання визначають кількість стовпців, горизонтальні –

блоки. Горизонтальний крок дорівнює квадрату, цицеро, а в основі вертикаль-

ного модуля встановлюється одиниця, що кратна кеглю та квадрату. Пропорці-

ональність, розмірність, поєднання частин у цілому

та інші композиційні

принципи відображені у модульній сітці, що служить завданню художнього

конструювання [2].

Система тристороннього композиційного аналізу, розроблена на прикладах

творів мистецтва, у друкованому виданні розглядається з таких позицій:

) образно-змістовної (семантичний аналіз), що визначає характер та спря-

мованість видання;

) просторово-пластичної (синтаксичний аналіз), що визначає стиль, зобра-

жальну

структуру видання, просторову ритміку, систему зображальних

елементів (об`ємів, простору, світу, особливостей форм, лінійок тощо).

Саме з цієї позиції аналізуються різні структурні композиційні схеми (лі-

нійні, об`ємні, кольорові, силуетні тощо);

) фактурно-декоративної, що надає можливість зосередитися на поверхні

білого аркуша або сторінки видання, на усіх фактурах, лініях, формах, ко-

льорових або чорно-білих плямах.

Образно-змістовний аналіз вимагає групування матеріалів у блоки та руб-

рики за визначеними напрямками. Просторово-пластичний аналіз використо-

вується при роботі з ілюстративним матеріалом, заставками,

кінцевими елеме-

нтами, але з цієї позиції можна розглядати будь-який елемент видання (від

крапки до рядка), що має колір, розмір, розташування у білому полі сторінки,

створює простір. Фактурно-декоративний аналіз набуває особливого значення

при роботі з шрифтами, іншими набірними елементами, просто білої поверхні

сторінки.

Лише в процесі взаємодії трьох композиційних

систем створюється "цілісна

єдність", яку можна розглядати як загальну, систематичну композицію видан-

ня, як композицію просторово-образного ансамблю, яка дає "просторове існу-

вання слову" та взаємодію композиції літературного матеріалу, композиції ар-

хітектонічної, що виростає на основі конструктивної організації видання, та

композиції зображальної [3].

Теорія архітектурної композиції стосовно друкованого видання вивчає еле-

менти, прийоми, принципи та закономірності розташування складових елеме-

нтів (симетрія-асиметрія, метр-ритм, контраст-нюанс, пропорції, масштаб, ко-

лір, світло), також відокремлює специфічні категорії художніх засобів

(об`ємно-перспективна структура та тектоніка, як найспецифічніша категорія,

що фіксує взаємозв`язок форми з конструктивною основою). Таким чином, ви-

ходячи з системи композиційного

аналізу при компонуванні видання потрібно

враховувати такі шість моментів:

1) розташування складових елементів;

2) вага з урахуванням збалансованості елементів;

3) композиція вагомості;

4) лінійна композиція;

5) кольорова композиція;

6) композиція перспективи.

Будь-яке видання об`єднує літературний зміст (образ) та ідею функціональ-

ної організації. Залежно від переваги тієї чи іншої ідеї

відрізняють композицію

змістовну та незмістовну. Якщо композиція створює у читача образ об`єкта -

це змістовна композиція, і вона має змістовну та структурну частини. Незміс-

товні композиції визначають кінцеву множину елементів із конкретними

ознаками, що закономірно пов`язані, і тут найважливіша - структурна частина.

Теоретичні розробки композиційних побудов різних видів мистецтва відо

бражені в оформленні друкованого видання. Починається конструювання ви-

дання з літературного змісту, у відтворенні образів та сюжетів спирається на

досвід та закони зображальних та просторових мистецтв. Композиція органі-

зовує різнорідні елементи художньої форми, розташовує та підпорядковує них,

створює єдність та цілісність усіх елементів.

Створення композиції видання - це така організація (образно-змістовна,

просторово-пластична, матеріально-функціональна та декоративна), в резуль-

таті якої читач сприймає видання цілісно у змістовному та художньому плані.

Розгляд художніх форм, відмінних від живопису та архітектури, аналіз ви-

дів та типів композиції і на основі аналізу їх властивостей та психофізіологіч-

них обгрунтувань

дозволяє встановити "постійні зв`язки між елементами ком-

позиції та їх ознаками, які, по-перше, повинні бути присутніми у будь-якій

композиції, а по-друге, повинні охоплювати усі її елементи." [4]

Єдина композиційна система, гармонійність сприйняття друкованого видан-

ня досягається через зв`язки, які ще називають властивостями (принципами):

1. Повторення цілого

у його частинах як основна ознака, що стверджує ці-

лісність композиції: пропорції полоси набору повторюють пропорції сторінки,

одна якась ознака повторюється на кожному розвороті, неможливіть включен-

ня деяких елементів, що порушують цілісність.

2. Підпорядкованість або впорядкованість усіх елементів, груп, рубрик

відповідно до значення, виділення зорового центру, досягнення рівноваги, ви-

значення послідовності

сприйняття композиції.

3. Розмірність або відповідність? як встановлення єдиної системи вимірів,

ознак елементів або їх груп у композиції для розуміння єдиної закономірності

частин та цілого: кількість полос набору, пропорціональні відношення, органі-

зація макета на основі модульної сітки.

4. Рівновага - врівноваженість частин та цілого відносно просторових ві-

сей: симетрія сторінок та

розворотів.

5. Єдність або цілісність композиції, як інтегрована ознака або принцип.

Поняття композиції видання виходить із загального визначення композиції

як організації різнорідних елементів художньої форми. Композиція не пови-

нна мати щось зайве або відсутнє.

Кожна частина композиції повинна мати право на своє місце серед існуючих

інших частин, а усі частини повинні

відповідати одна одній та підлягати голо-

вній частині, сприяти її провідному значенню.

Художня форма видання, до аналізу якої неодноразово звертався

А.Сидоров, передбачає паралельне рішення завдань образно-змістовних, прос-

торово-пластичних, матеріально-функціональних та декоративних, що забез-

печує сприйняття видання без відриву змісту від художнього оформлення.

"Для встановлення наукового формулювання

будь-якого явища важливо визна-

чити елементи, з яких воно складається, та їхні зв`язки між собою" [5].

Дійсно, будь-яке видання складається з системних рядів елементів - літер,

груп рядків, абзаців, полос набору, блоку сторінок; текстова шпальта, шпальта

з ілюстраціями, полоса рубрикаційних елементів, полоса з ілюстраціями або

текст без ілюстрацій; заголовок,

буквиця або - початкова шпальта із заголов-

ковою рубрикою. Літерні знаки складають слова, фрази, текстові полоси і є

змістовними формами. Одночасно вони - шрифт, графічний елемент,

пов`язаний з білим простором сторінки.

Сидоров пропонував вважати основою книжкової композиції зв`язок літе-

рного, зображального або декоративного елементу з простором паперового ар-

куша. Білий аркуш - основа графічної композиції. Будь-який мальований або

друкований елемент, що розташований на ньому, починає існувати у просторі

аркуша і повинен бути з ними співвіднесеним. Тобто завдяки композиційним

закономірностям він вступає

у тісний зв`язок з простором сторінки у ролі еле-

мента даної композиції.

Ус і види набірних, мальованих знаків, усі види зображення виступають у

виданні в ролі його композиційних елементів, так саме як пробіли, спуски, не-

задруковані полоси тощо. Шрифтові та інші елементи не можливо розглядати

окремо. "Шрифт повинен бути красивим

за формою..., самостійним за харак-

тером і - у першу чергу - добре читатися!" [6]. Відступи, кінцеві рядки, міжря-

дкові, міжлітерні та міжслівні інтервали - це композиційно-ритмічне чергу-

вання білого та чорного у текстовій полосі, основа краси видання.

Композиція, у першу чергу, висловлює гармонійне поєднання елементів ви-

дання. Фактично усі композиційні елементи видання пов

`язані між собою та

складають єдину функціональну систему: пробіл, відступ, буквиця - сигнали

про зміну ритму читання; рубрика, колонтитул, виноска - сигнали для пошуку

та орієнтації всередині видання. Жодний елемент видання не існує зовні ком-

позиції, для нього важливо, на яку площину він буде покладений (вузьку, ши-

року, маленьку), з яким буде

межувати.

Один елемент на площині сторінки замикає на собі усю увагу; у композиції

з двома елементами проблема полягає в установленні зорового центру або рів-

номірно між ними, або у наданні переваги одному з них. Це досягається вста-

новленням рубрик, лінійок, подвійних заголовків, симетрії або асиметрії, кон-

трасту, балансу нерівного, системи вісей

, діагоналі, пропорціональних члену-

вань. Збільшення кількості елементів композиції вимагає лінійної схеми (у ви-

гляді найпростішої геометричної форми), що визначає зв`язки між елемента-

ми, та встановлює напрям уваги, розмежує елементи. До таких схем належать

модульні сітки.

Впорядкування багатоелементної композиції сторінки (лише текст, текст та

кілька ілюстрацій, насичені графічними елементами сторінки)

можливе після

структурно-змістовного аналізу, що визначає призначення, кількість компо-

нентів, архітектонічні, змістовні та функціональні зв`язки. Властивість бага-

тофункціональності складових елементів видання детально аналізував Ляхов

[7]. До художніх засобів, що реалізують гармонічний зв`язок композиційних

елементів, відносяться симетрія та асиметрія, динаміка та статика, метр та

ритм, контраст та нюанс, пропорції

та масштаб, фактура та колір, матеріал та

конструкція. Пропорції, симетрія відображають просторово-декоративні від-

ношення, метр та ритм - просторово-часові. Ритм перегляду друкованого тво-

ру, зручність повернення до попередніх сторінок вимагає від композиції чле-

нування, співвідношення частин видання, що розкриваються поняттям "архі-

тектоніка". Цей термін використовується у конструктивно-художньому та фу

нкціонально-художньому сенсі, для визначення всебічної досконалості та ор-

ганізованості, раціональності, логічної стрункості, гармонії внутрішнього та

зовнішнього, комплексної характеристики якості художньо-технічних творів,

до яких можна віднести і друковане видання.

Термін "архітектоніка" прийшов у видання з архітектури, де означає образну

інтерпретацію конструкції, а конструкція, в свою чергу, залежить від функцій,

логіки об`єкту. Слово «архітектоніка» (від грец. агсhitektonike – будівельне ми

стецтво) означає "художнє відбиття закономірностей будови, що властиві

конструктивній системі" та "будову художнього твору" [8]. Друковане видан-

ня термін "архітектоніка" використовує для оцінювання, аналізу ансамблю

оформлення, композиції видання в цілому, членування та логічного

підпорядкування частин одна одній, відображення логічно-змістовного зв`язку

елементів вид

ання.

Композиція видання виникає на основі архітектоніки літературного

змісту,

тому архітектонічність друкованого видання залежить від точності компози-

ційного відображення та гармонійного підпорядкування частин у цілому. Най-

точніше архітектоніка видання відображена у системі рубрик, заголовків. Вір-

но оформлене відношення рубрикаційних частин є однією з основних вимог

композиції – підпорядкування [9].

Поняття "архітектоніка" розкриває взаємовідношення елементів у логічно-

змістовних зв`язках, а

поняття "конструкція" відображає функціонально-

утилітарні зв`язки. Композиція немов би керує процесом сприйняття матеріа-

лу, підкреслює найважливіші моменти, визначає зв`язки та зупинки, підказує

емоційний настрій. Композиція видання “відображає” літературний матеріал

просторово-графічними засобами, а оформлення (шрифти, заголовки, буквиці,

пробіли, плашки, спуски тощо) надають виражальності та функціональності

рубрикаційному розділенню. Підпорядкування частин

стає в основі ієрархіч-

ного ряду елементів оформлення, створює архітектонічний ряд. Основні за-

лежності архітектоніки виражені у чотирьох основних її характеристиках: до-

сконалості змісту, досконалості форми, взаємозв`язку форми та змісту, естети-

чності форми.

Мова архітектоніки - сукупність засобів, прийомів, елементів виражальності,

інформативності форми твору. Найвиразнішими прийомами архітектоніки мо-

жна

назвати візуально-емоційне перебільшення та акцентування, тобто виді-

лення, естетична розробка у поданні головного; узагальнення багатьох елемен-

тів у візуальну цілісність; нівелювання, пом’якшення несуттєвих елементів [10].

Щоб найголовніші елементи стали дійсно центром композиції, ним надається

більше простору, навіть цілі сторінки. У більшості випадків сторінки та розво-

роти архітектонічного ряду є основними

елементами композиційного ансамблю,

відображають “систему ступенів вираження архітектоніки”, тому оформлення,

біле поле, чиста сторінка, шрифтові контрасти не повинні порушити цієї систе-

ми [11].

Для здійснення свого конструктивного завдання архітектоніка використо-

вує композиційно-художні засоби. Система рубрикації видання стає компози-

ційною формою, тому поняття “архітектоніка видання” ширше за поняття

“архітектоніка літературного твору”, що набуває графічно-просторову форму

відображення. Коли логічно-організаційне завдання рубрикаційного члену-

вання поєднується з ритмічно-просторовою композицією видання, архітекто-

ніка розкривається у повну силу.

Поєднання рубрикаційних елементів (структурний ряд), ілюстрацій (наоч-

но-змістовний ряд) утворює архітектонічну (композиційно-логічну) будову

видання. Вона може бути досить простою, коли

не ускладнена оформленням

та зображеннями, або, навпаки, складною, з великою кількістю різноплано-

вих ілюстрацій, різних за обсягом текстових матеріалів з оформленням, до-

повнена функціональними, конструктивними, композиційно-просторовими

рішеннями. Невірна архітектоніка видання порушує композицію і вона втра-

чає цілісність, співвідношення частин відносно найголовнішої.

Отже, архітектоніка видання та її графічне втілення у системі

рубрикації

потребують значної уваги, незалежно від типу видання. В.Пахомов писав: “Це

завдання безперечно цікаве, його рішення вливається в оформлення в цілому

та надає йому особливої своєрідності”. Художник повинен вивчити загальні та

незмінні властивості, які мають друковані видання, незалежно від їх розмаїття,

у тому числі композицію (“побудова твору, що не

розкритий у рубриках або

розкритий лише частково, однобічно, зовнішньо”) та архітектоніку (“побудова

його за допомогою рубрик шляхом розділення на частини, розділи…”) [12].

Архітектонічність книжкового мистецтва, за словами Ляхова, виявляє себе

“як конструктивну основу книжкової форми, що організує та висловлює обра-

зні закономірності побудови цілого” [13]. Ляхов підкреслював рівне значен-

ня конструктивного й

образного в архітектоніці та звертав увагу на синтез

цих двох боків як основу розуміння цілісності видання і факт втілення функ-

ціональної структури видання у гармонічну форму, що просторово та тимча-

сово організована.

Визначення видання як специфічної просторово-часової організації матеріа-

льних елементів її ансамблю дає можливість зрозуміти зв`язок між композиці

єю та конструкцією.

Конструкція сприймається функціонально, що дає змогу бачити цілісність

та зображати простір. У функціональній будові матеріалу полягає головна

умова конструктивності. Композиція не може існувати без конструкції, конс-

трукція може, але не повинна існувати без композиції. “Конструкція є органіч-

на єдність матеріальних форм, що досягається через вияв їх функцій.

Компо-

зиція містить у собі гармонію” [14].

Фаворський приділяв велику увагу взаємовідношенню конструкції та ком-

позиції видання, суперечив думкам, що “композиція є прикрасою конструкції"

[15]. До того моменту, коли читач почне гортати друковане видання, він

сприймає його лише "як предмет, тривимірну форму" [16]. Лише у процесі пе-

регляду, читання можна зрозуміти конструкцію матеріальної

книжкової фор-

ми. Зображальна площина вимальовує простір і будується композиційний ряд

цілісності. "Немов би крізь композиційну цілісність проглядає конструктив-

на", і вони сприймаються одночасно (конструкція та композиція) [17]. І хоча

Фаворський це сказав про зображальне мистецтво, ці ж слова можна повністю

віднести й до друкованого видання.

Сторінка видання розглядається не самостійно, а у розвороті, причому якщо

деякі сторінки видання вкладаються, повинно бути узгодження і цих вкладе-

них сторінок з відповідними розворотами. Композиції двох сторінок поєдну-

ються у єдине ціле та утворюють

третю композицію – власне розворот, який

перевіряє вірність композиційних структур окремих сторінок. Розворот одно-

часно є композиційною одиницею з власними закономірностями побудови та

конструктивною одиницею: композиція видання сприймається розворотами,

також розворотами розміщується текстовий та ілюстративний матеріал, певна

кількість розворотів складає блок, видання в цілому.

В залежності від типу видання надається перевага

композиції або конструк-

ції і це визначено не в складових елементах, а в їх взаємовідношеннях у сис-

темі зв`язків. Елементи видання групуються, як правило, не за композиційно-

змістовною єдністю, але за конструктивним принципом, за змістовними

зв`язками, функціональним призначенням. В оформленні художніх видань го-

ловного значення набувають просторово-зображальні елементи

, а конструкція

відступає на другий план. Кожному елементу відводиться визначене місце, зо-

на на розвороті.

Виражальні засоби, розташування і кількість текстових та ілюстративних

блоків, просторова, ритмічна система друкованого твору залежить від функці-

онального призначення та характеру літературного матеріалу. Посилення дії

тексту досягається вмілим поєднанням його з ілюстраціями, зручне паралель-

не

читання, пошук потрібної інформації, вірно побудовані таблиці та діаграми

не лише полегшують сприйняття текстового матеріалу, але є засобом оформ-

лення.

Визначити для видання “форми, що відповідає призначенню”,– означає не

лише сформувати матеріальний блок сторінок, але й систему розташування

текстового та ілюстративного матеріалу у межах кожного розвороту, кожної

сторінки та видання в

цілому.

В наш час, коли великі обсяги наукової, політичної, економічної, навчальної,

довідкової інформації вимагають швидкого її розповсюдження, стали в нагоді

автоматизовані системи макетування та верстки з можливістю швидко перемі-

щувати блоки текстових та графічних матеріалів у межах визначеного заздале-

гідь макету. Головне завдання сучасного видавничого процесу полягає не в

традиційному

оформленні видання, а інтенсивній комплексній розробці його

функціональної форми. Видання розглядається "як впорядкований механізм,

що складається з взаємопов`язаних елементів, що діють як єдине ціле" [18].

Дизайнери, художні та технічні редактори повинні оцінювати можливості

конструювання такої форми друкованого видання, щоб видання допомагало

швидко отримувати необхідну інформацію, без труднощів відшукувати необ-

хідне,

не заважало сприйняттю.

Завдання композиційної організації не відступають на другий план, але

розширюються поєднанням з архітектонічними завданнями, навіть при роботі

з затвердженим макетом. Елементи оформлення видання формуються кожен

раз індивідуально, залежно від архітектоніки текстового матеріалу, його стру-

ктури, матеріальної конструкції видання. Зв`язки (змістові, архітектонічні,

функціональні, композиційні, конструктивні) – це основа, на якій базується

композиція видання.

Література

1. Лекции проф. Мишеева по курсу "Стиль и человек".- Л., 1924.- C.8-10

2. Херлбет А. Сетка

: модульная сетка конструирования и производства га-

зет, журналов и книг. - М., 1984. - С.11

3. Ляхов. В.Н. Очерки теории искусства книги. М., 1971 - С.186

4. Ганзен В., Кудин П., Ломов Б. О гармонии композиции//Техн. эстетика. 1969.

№4. С.2

5. Сидоров А.А. Книга как объект изучения //Книга в России. 1924. Ч.1. - С.28

Книгопечатание как искусство: Типографы и издатели 18-20 вв. о секретах

своего ремесла. - М., 1987. - С.182

7. Ляхов В.Н. Очерки теории искусства книги. - М., 1971

8. Советский Энциклопедический Словарь.– М. Сов. энциклопедия, 1979. - С. 82

9. Пахомов В.В. Книжное искусство: Замысел оформления. Иллюстрации. В

2-х кн.: - М., 1961-1962. Кн.1.- С.201

10. Божко Ю.Г. Основи

архитектоники и комбинаторики формообразования. -

Х.: Вища школа. Из-во при Харк. ун-те. 1984. - C. 35

11. Реформатский А.А., Каушинский М.М. Техническая редакция книги: Теория и

методика работы. - М., 1933

12. Пахомов В.В. Книжное искусство: замысел оформления. Иллюстрации. В

2 кн. - М., 1961-1962. Кн.2. - С.52

13. Ляхов В.Н. Очерки теории искусства книги. -

М., 1971. - С.186

14. Бабичев А.В. О конструкции и композиції // Декоративное искусство. 1967.

№ 3. С.18

15. Фаворский В.А. Литературно-теоретическое наследие. - М., 1988. - С.82

16. Фаворский В.А. Рассказы художника-гравера. - М., 1976. - С.40

17. Фаворский В.А. О композиції. // Декоративное искусство. 1965. № 7. - С.11

18. Ляхов В.Н. Очерки теории искусства книги. - М

., 1971. - С.62