Шендеровський К.С. (уклад.) Як написати успішне есе

Подождите немного. Документ загружается.

Інститут масової комунікації

при Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка

К. С. Шендеровський

Як написати успішне есе

Методичні рекомендації до написання есе

Київ 2009

Схвалено Вченою радою Інституту масової комунікації

при Київському національному університеті імені Тараса

Шевченка 10 вересня 2009 року

Як написати успішне есе: Методичні рекомендації до написання

есе / Укл. Шендеровський К.С. / Ін-т масової комунікації при

КНУ імені Тараса Шевченка. [Електронний ресурс].– Бібліотека

[сайт]: Інституту журналістики Київського національного

університету імені Тараса Шевченка. – Режим доступу:.

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=book.index&book=46

(10.09.09). – Назва з екрану.

Методичні рекомендації щодо написання есе розроблено з

метою впровадження нових форм самостійної роботи студентів.

Розкрито особливості есе у порівнянні з традиційними видами

самостійної роботи студента (контрольна робота, реферат).

Есе розглядається як творча робота у публіцистичному стилі з

елементами імпровізації на основі аналізу реферованої літератури

на задану тему.

Вступ 4

Есе: стиль, жанр, мета

та завдання письмової роботи 5

Есе як жанр літератури

Есе як вид письмової навчальної роботи

Есе–1 (творче есе) як жанр письмової творчої роботи

Парадоксальність і проблематичність в есе-1.

Есе-2 як елемент формалізованого виду письмової роботи

Процес написання есе 15

Конспектування.

Що читати?

Тема есе.

Побудова есе.

Апарат доказів, необхідних для написання есе.

Вимоги до фактичних даних та інших джерел.

Як підготувати й написати текст есе?

Окремі питання структури та змісту есе.

Дев’ять правил для написання креативного есе.

Перевірка есе.

Редагування есе.

Використання літератури

Оцінювання есе.

За що викладачі ставлять гарні оцінки авторам есе?

Що не «подобається» викладачам або чому може

бути знижено оцінку за самостійну роботу?

Використана література та джерела інформації 32

Додаток. Рекомендований зразок титульної сторінки есе 34

Вступ

Сучасний динамічний і багатовекторний час стимулює при-

внесення у практику навчання студентів нових форм і методів

навчання, які у першу чергу спрямовані на активізацію навчаль-

но-пізнавальної діяльності, підвищення інтересу до предмета,

розвиток творчого потенціалу особистостей і продуктивного,

критичного їхнього мислення. Ця тенденція перш за все властива

навчальним закладам професійного спрямування.

Застосування великої кількості нових (активних) методів

навчання висуває інші вимоги й до змісту, й до спрямованості ме-

тодів контролю та перевірки знань студентів. Найпоширенішим,

безумовно,— є тестування. Тестування, при всій його справедли-

вій критиці, є досить надійним, ефективним і коректним методом

перевірки знань учнів. При цьому його головним недоліком вва-

жається спрямованість тестів на перевірку репродуктивного рівня

пізнавальної діяльності студентів.

Традиційний же реферат — є також важливим структурова-

ним видом навчальної діяльності. Виконання самостійної роботи

(реферату) сприяє поглибленню та закріпленню теоретичних

знань з питань навчального курсу. Студенти набувають навичок

самостійної роботи з літературою, навчаються порівнювати,

аналізувати та систематизувати інформацію з різних галузей

знань, мають можливість для порівняння їх з практичним до-

свідом. При виконанні самостійної роботи студенти кори-

стуються рекомендованою літературою та прикладами з власної

практики, прагнучи, щоб конкретний матеріал був органічно

пов’язаний з теоретичними положеннями.

Від традиційного реферату есе перейняло краще:

визначення мети, завдання роботи, формулювання об’єкта,

предмета самостійного дослідження, структурованість,

послідовність викладення теоретичного обґрунтування та

практичних аргументів, критерії оцінки роботи (певні шаблони-

орієнтири) тощо. Зазначене не дозволяє спокуситися до рівня

бачення, що есе - альтернатива традиційній роботі студента.

Есе: стиль, жанр,

мета та завдання письмової роботи

Сучасний вимір суспільних проблем, відносин, постійних

соціально-економічних змін, причин та тенденцій розвитку явищ,

ситуацій потребує застосування не стільки дослідницького підхо-

ду-алгоритму, скільки творчого, відповідального та компетент-

ного аналізу, доречного визначення проблеми, вміння професійно

сформулювати гіпотезу та довести спроможність-неспроможність

її впровадження. Досить ефективним, що активізує студентський

потенціал, методом контролю й перевірки знань більш високого

порядку (за схемою: аналіз, синтез, творче застосування знань і

оцінка) є есе.

Есе як жанр літератури.

У перекладі з англійської, есе (essay) означає «нарис»,

«твір», «спробу самостійного аналізу» та «обґрунтування

теоретичної гіпотези». Есе (фр. essai «спроба, проба, нарис», від

лат. exagium «зважування») — літературний жанр прозового

твору невеликого обсягу й вільної композиції.

Есе виражає індивідуальні враження й міркування автора з

конкретного приводу або предмета й не претендує на вичерпне

трактування. Відносно обсягу й функції межує, з одного боку, з

науковою статтею й літературним нарисом (з яким есе нерідко

плутають), з іншого боку — з філософським трактатом.

Есеїстичному стилю властиві образність, рухливість асоціацій,

нерідко антитиповість мислення, орієнтування на інтимну

відвертість і розмовну інтонацію. Деякими теоретиками

розглядається як четвертий, поряд з епосом, лірикою і драмою,

рід художньої літератури.

У ролі особливої жанрової форми есе ввів, опираючись на

досвід попередників, Мішель Монтень (1580). Своїм творам,

виданим у вигляді книг в 1597, 1612 і 1625, Френсис Бекон

За матеріалами http://ru.wikipedia.org

уперше в англійській літературі дав назву англ. essays.

Англійський поет і драматург Бен Джонсон уперше використав

слово есеїст (англ. essayist) в 1609.

У XVIII—XIX століттях есе — один із провідних жанрів

англійської й французької журналістики. Розвитку есеїстики

сприяли в Англії Дж. Аддисон, Ричард Стил, Генрі Филдинг, у

Франції — Дідро і Вольтер, у Німеччині — Лессінг і Гердер. Есе

було основною формою філософсько-естетичної полеміки у

романтиків, романтичних філософів (Г. Гейне, Р. У. Емерсон, Г.

Д. Торо тощо).

Жанр есе глибоко вкоренився в англійській літературі: Т.

Карлейль, В. Хезлітт, М. Арнольд (XIX век); М. Бірбом, Г. К.

Честертон (XX століття). Есеїстика переживала розквіт: до жанру

есе зверталися найбільші філософи, прозаїки, поети (Р. Ролан, Б.

Шоу, Г. Уельс, Дж. Оруэлл, Т. Манн, А. Моруа, Ж. П. Сартр).

В українській та російській літературах есе не було

достатньо поширеним. Зразки есеїстичного стилю в російській

літературі виявляються у О. Пушкіна (рос.: «Путешествие из

Петербурга в Москву»), О. Герцена (рос.: «С того берега»),

Ф.Достоєвського (рос.: «Дневник писателя»). На початку XX

століття до жанру есе зверталися російські письменники В.

Іванов, Д. Мережковський, А. Білий, Л. Шестов, В. Розанов,

пізніше - І. Еренбург, В. Шкловський, К. Паустовський.

Окремі елементи есе ми спостерігаємо в щоденнику Т..Шев-

ченка, творах Л. Українки. В українській літературі риси есеїс-

тичного жанру й стилю також властиві М. Рильському, Ю..Смо-

личу, О. Гончару, Д. Павличку. Збірки статей, до яких увійшли

есе, видали П..Загребельний («Неможними устами»), І..Драч

(«Духовний меч»), Р..Горак («Тричі мені являлася любов») тощо.

Таким чином, есе як жанр літератури не має чітких часових,

національних, культурологічних, чи, приміром, соціально-еконо-

мічних ознак. Як жанр літератури, есе перш за все пов'язане з

повним або частковим використанням його елементів у творчості

найбільш видатних постатей прозової літератури.

Есе як вид письмової навчальної роботи.

Індивідуалізація сучасних суспільних відносин та, як наслі-

док, індивідуалізація сучасної професійної освіти відкриті для за-

стосування нових ефективних форм діяльності, в т.ч. навчальної.

Ось чому есе (трансформований, адаптований, змінений жанр

літератури) набуває все більшої популярності як вид письмової

самостійної роботи українського студента, а саме: як твір-

міркування невеликого обсягу з вільною композицією, що виражає

індивідуальні враження, міркування з конкретного питання,

проблеми й свідомо не претендує на повноту й вичерпне тракту-

вання теми.

Есе припускає вираження автором своєї точки зору,

особистої суб'єктивної оцінки предмета міркування, дає

можливість нестандартного (творчого), оригінального

висвітлення матеріалу; часто це розмова вголос, вираження

емоцій та образність. Це також вільний стиль з можливими

елементами імпровізації, певного пафосу, іронії. Однак все це

призводить як до різних трактувань цього виду письмової роботи,

так і до різних спроб його формалізації.

Зауважимо, що на відміну від реферату, який адресується

будь-якому читачеві, тому традиційно починається зі слів: «Я хочу

розповісти про…», а закінчується словами: «Я можу сформувати

наступний висновок…», есе – це ближче до репліки, що адресується

підготовленому читачеві. Тобто людині, яка вже має уяву, про що

йде мова. Власне, така «адресність» дозволяє автору есе зосередити

увагу на розкритті нового змісту, а не нагромаджувати різними

службовими деталями викладення матеріалу в письмовому форматі.

Звернімося до деяких спостережень викладачів та методистів

щодо есе як виду письмової творчості. «Що таке есе, ніколи

досконало не було визначено», - стверджує один із енциклопедичних

словників, тоді як інший додає більшої категоричності: «Есе не може

бути приведеним до будь-якої дефініції». Ця «невизначеність»

становить особливу природу есе. І все ж є можливість виділити

певні загальні ознаки, принципи виду письмової діяльності, які

найчастіше зустрічаються в енциклопедичних словниках, а саме: есе

– це суб’єктивний, індивідуальний, самостійний простір, де

формуються позиції, висловлюються думки, передбачення та

демонструється відповідне індивідуалізоване ставлення.

Тому, головна місія та мета есе – це

викладення самостійного бачення студентом

проблеми, питання, теми на підставі

опрацьованого матеріалу та аргументів, у

відповідності до обраного підходу, стилю

тощо.

Зауважимо, що не потрібно розглядати есе виключного як

форму контролю знань. Перш за все – це форма вираження

теоретичного пошуку творчого студента, який здатний

підвестися над формалізованим характером академічного (тради-

ційного) реферату і запропонувати собі та викладачеві письмову

роботу абсолютно іншого рівня культури навчальної діяльності.

На відміну від інших прийомів, методів контролю й перевірки

знань, метою есе є діагностика продуктивної, творчої складової

пізнавальної діяльності студента, який припускає аналіз інфор-

мації, його інтерпретацію, побудову міркувань, порівняння фак-

тів, підходів і альтернатив, формулювання висновків, особисту

оцінку тощо.

Застосування есе сприяє більш чіткому й грамотному фор-

мулюванню думок, допомагає розташовувати ці думки в логічній

послідовності, припускає вільне володіння мовою термінів і по-

нять, розкриває глибину й широту навчального матеріалу, вчить

використати приклади, цитати, необхідні аргументи за відповід-

ною темою.

Аналізуючи закордонний і вітчизняний досвід застосування

есе, можна говорити про імовірні чотири форми використання

його, а саме:

1) есе — самостійна творча робота із запропонованої викла-

дачем теми або переліку тем для самостійного вибору студентами

(виконується як домашня, позааудиторна робота);

2) есе — 30-хвилинна контрольна (або самостійна) робота з

вивченого навчального матеріалу та в межах аудиторних умов;

3) есе — 10—15-хвилинний вільний твір для закріплення й

опрацювання нового матеріалу (звичайно, пишеться наприкінці

заняття або наприкінці етапу заняття, в умовах аудиторної діяль-

ності);

4) есе — 5-10-хвилинний вільний твір з метою підведення

підсумків аудиторного заняття й фіксування сформованих на

занятті думок і висновків по темі (найчастіше дається завдання

написати, що студенти довідалися по новій темі, або сформувати

одне питання, на яке вони так і не отримали відповіді).

Для перших двох видів есе тема формулюється найчастіше

викладачем у вигляді проблемного питання, що має спонукати

студентів до міркування, а не тільки до логічної побудови

відповіді з окремих понять і визначень. Наприклад, по темі

умовного навчального курсу «Радіо» питання для есе може бути

сформульовано у наступний спосіб: «Радіо: суспільна служба,

підприємництво чи парадокс вибору?» А до теми умовного

навчального курсу «Журнали» питання для есе може бути задане

у такий спосіб: «Чому українські кіоски періодичної преси

переповнені російськими та зарубіжними журналами?»

Останні два, із вищезазначених, види есе задаються

питанням, що допомагає закріпити у студентів виниклі в ході

аудиторного заняття думки й висловити своє особисте

ставлення до навчальних проблем, по темі.

Якщо перші два, із вищезазначених, види есе оцінюються

викладачем на оцінку, то інші залишаються без оцінки й часто

навіть не перевіряються (в традиційному значені цього слова), а

слугують, в першу чергу, для організації зворотного зв'язку

«студент-викладач» («старий» і «новий» досвід особистості,

якщо визначати завдання більш чітко).

На наш погляд, потрібно відокремлювати щонайменше два

види есе, діаметрально протилежних за цілями в навчальній

роботі. Есе–1 (умовне позначення) – вид творчої письмової

роботи, яку можливо (і це умовний показник) рекомендувати

студентам, які цікавляться змістом навчального курсу, предмета,

галуззю знань, для кого, в кінці кінців, написання традиційного