Сергійчук І. Новітня історія країн Азії та Африки (1918

Подождите немного. Документ загружается.

обслуговування зберігся приватний капітал. На кінець 80-х років сукупне

інвестування Сирії арабськими державами, СРСР і країнами Заходу

оцінювалося в 40 млрд. дол.

Здійснювались аграрні реформи. В 1958-1980 рр. було прийнято п'ять

аграрних законів. Максимальний розмір земельних ділянок визначався у

80 га зрошуваних і 300 га богарних угідь на власника або відповідно 120

га і 460 га на сім'ю. У великих землевласників було вилучено За викуп 1,5

млн. га землі, яку отримали на пільгових умовах 85 тис. безземельних і

малоземельних селян. На власника виділялось 8 га поливних або ЗО га

суходільних земель. Більшість сирійських селян мали земельні ділянки до

5 га. В результаті аграрної реформи кількість забезпечених селянських

дворів зросла з 38% до 61%. Близько 70% оброблюваних земель належала

приватним власникам. Почалося створення сільськогосподарських

кооперативів.

Держава виділяла великі капіталовкладення для будівництва

зрошувальних систем. За 1970-1990 рр. площа поливних земель зросла з

451 тис. га до 707 тис. га (на 56,8%). Певна увага приділялась механізації

сільського господарства, сучасній агротехніці, виведенню сортів рослин,

стійких до посухи і т.д. Однак переважання дрібнотоварного сектора в

сільськогосподарському виробництві заважало впровадженню багатьох

заходів, які сприяли б піднесенню його продуктивності. 30% необхідного

продовольства Сирія ввозила.

У зовнішній політиці баасистський режим тісно співробітничав з

СРСР, використовуючи його економічну, політичну і військову

допомогу. Ця співпраця була для нього об'єктивно необхідною і

вигідною. В 1980 р. між Сирією і СРСР був підписаний договір про

дружбу і співробітництво.

Сирія, втягнута в багаторічний близькосхідний конфлікт, воювала з

Ізраїлем в 1948-1949, 1967, 1973, 1982 рр. В ході шестиденної війни 1967

р. вона втратила Голанські висоти - стратегічне плато, яке межує з

Галілеєю від Тиверіадського озера до витоку р. Йордан. У 1974 р.

ізраїльські війська без будь-якої необхідності і не в ході бойових

операцій за допомогою динаміту і бульдозерів стерли з лиця землі

головне місто Голанськйх висот Аль-Кунейтру. Керівництво Сирії

пов'язує можливість успішних двосторонніх переговорів з Ізраїлем із

поверненням окупованих Голанськйх висот. Сирія відіграла активну роль

у припиненні громадянської війни в Лівані в другій половині 70-х років.

За рішенням Ліги арабських держав там постійно знаходиться

контингент сирійських військ. У зв'язку з цим країни -експортери нафти

почали виділяти Сирії субсидії для покриття частини витрат.

220

Кризові явища кінця 70-х — початку 80-х років XX ст.

Політика реформ

В кінці 70-х років у Сирії загострились внутрішні суперечності.

Національна буржуазія була незадоволена втручанням держави в

ціноутворення, наявністю необгрунтованих пільг і субсидій для деяких

видів виробництва, підтримкою нерентабельних державних підприємств,

жорстким контролем над зовнішньою торгівлею. Погіршувалось

становище широких народних мас. Основні продукти харчування (рис,

олія, цукор» чай, кава) продавались за картками, інші - за високими

ринковими цінами.

Виразником загального невдоволення політикою ПАСВ стала

асоціація «Врати-мусульмани», яка ставила мету скинути правлячий

баасистський режим і побудувати в Сирії ісламську державу.

Мусульманські фундаменталісти вимагали відміни законів про аграрну

реформу, проведення денаціоналізації, вільної торгівлі. Для

обґрунтування своєї антидержавної діяльності «Брати-мусульмани»

використали конфесійний аспект. Президент X. Асад, аначна частина

діячів правлячої партії, вищих урядовців і офіцерів належали до

шиїтської общини алавітів, до якої входило дищбі 12% населення країни,

тоді як дві третини сирійців були сунітами.

Ісламська пропаганда звинувачувала режим ПАСВ у «єретизмі» і

небажанні, вести політику в інтересах сунітської більщості населення. З

середини 70-х років у країні розпочався ісламській терор, який досяг

свою апогею в 1979-1980 рр. Най-жорстокішою акцією «Братів-

мусульман» було вбивство в червні 1979 р. більш щ^с 6і0 ^курсантів

військового училища в Халебі.

ПАСВ змогла оволодіти ситуацією і організувати суспільство на

боротьбу з уасильством. Важливу роль у цьому процесі відіграв

Національний прогресивний фронт. Пройшла мобілізація в робітничі,

селянські, студентські загони самооборони, які отримали військкору

підготовку в спеціальних таборах. За участю армії, сил безпеки і

воєнізованих антитерористичних загонів у 1980-1981 рр. власті провели

масштабні операції, спрямовані на виявлення, д,, ліквідацію

фундаментадістського підпілля. Запеклі боІ міїй^ озброєними

заколотниками і урядовими військами із зйст^уаа^^іям танків і артилерії,

жертвами яких стали тисячі людей, дід^улися в міста Хома. У 1983 р.

боротьба проти релігійна,Єі?дтремісті'в завершилась перемогою ПАСВ.

Розпочалася,.траа(Сформащя баасистського режиму. Стратегічним

завданням державного розвитку визначений «курс на багатоукладність в

економіці, і багатопартійність у політиці». Відповідні зміни внесли в

програму НПФ.

221

Економічні реформи створювали умови для багатоукладного

господарства, де рівні права мали державний, приватний, кооперативний,

змішаний і іноземний сектор. Приватний капітал переважає в сільському

господарстві, внутрішній торгівлі, сфері послуг, посередницьких

операціях, туризмі. Державний сектор контролює банки, енергетику,

авіацію, транспорт, зв'язок, видобувну і обробну промисловість, 50%

будівництва і зовнішньої торгівлі. Заохочується приватне підприємство.

Створюються змішані підприємства, в яких державі має належати не

менше 25% капіталу. Безпеку сирійських і іноземних інвестицій,

вкладених в такі підприємства, страхує Кувейтська міжнародна

корпорація по гарантіях капіталовкладень. За допомогою міжнародних

нафтових компаній «Пектен», «Демінекс», «Оксідентал», «Тотал»

відкриті нові родовища нафти. Особливі умови господарської діяльності

надані вільним економічним зонам. У сільському господарстві перед

товаровиробниками всіх форм власності ставилось завдання збільшити

обсяги продукції. Землі Сирії були розбиті на п'ять зон за рівнем

родючості і кількість опадів і серед них спеціально виділені «зони

сільськогосподарської стабілізації», де можна було зібрати 2-3 врожаї

зернових на рік. Саме туди в першу чергу спрямовувались державні і

приватні інвестиції. За короткий час Сирія змогла забезпечити себе

продовольством.

Відбувається швидке формування нового прошарку національної

буржуазії шляхом збагачення баасистської партійної і військової еліти.

Однак політична активність національної буржуазії поки що обмежується

і знаходиться під контролем режиму. В 1990 р. опозиційні угруповання

різних напрямків (мусульманські фундаменталісти, прихильники

іракської Баас і по-передйіх сирійських керівників, усунутих від влади,

арабські націоаалісти) зробили спробу створити свою організацію.

У 2000 р. помер президент Сирії Хафез Асад. За ЗО років

перебування на посту глави держави йому вдалося вирішити ряд

складних внутрішніх проблем, подолати ісламський екстремізм,

забезпечити стабільність суспільства, помітно посилити військово-

політичні позиції Сирії в регіоні. На знак поваги до заслуг видатного

державного діяча перед сирійським народом і арабським світом був

оголошений 40-денний траур у Сирії та Йорданії і триденний траур в усіх

інших арабських країнах. Керівництво ПАСВ прийняло рішення

передати посаду президента сину X. Асада - Башару, який заявив про

незмінність ос-, новних принципів внутрішньої і зовнішньої політики

Сирії. Й'І республіканській державі посада президента перейшла' до на^ |

ступника на засадах спадковості, '"і

222

35, ІРАК . ;:..,.,зду

• • -Аі»,-Монархічний режим. Революція 1958 р. ^-

зд»

Ірак став незалежною державою в 1932 р., проте він і надЙІІ

залишався під англійським контролем за умовами двосторонньої угоди

1930 р. У роки Другої світової війни Великобритаіі|^ використовувала

територію країни як важливий стратегічний плацдарм на Середньому

Сході. Шсля закінчення війни вона в6 поспішала виводити свої війська.

Почалася так звана «друга англійська окупація». Лише після підписання

нової угоди 1947 р., де підтверджувались її особливі інтереси, військовий

контингент Великобританії був виведений з території Іраку.

Ірак залишався монархією з обмеженою конституцією. Король

Фейсал та його оточення були нездатні виробити ефективну політику в

загальнонаціональних інтересах, яка знайшла б підтримку в суспільстві.

У другий половині 40-х років загострились внутрішні проблеми Іраку.

Нестабільна ситуація склалася в Курдистані, де курдська національна

меншййа, до якої належало 15-17% населення,боролася за визнання'її

громадянських прав. У релігійному плані найбільшою конфесією Іраку

були мусуль-мани-ппгіти (55-60% населення), проте їх допуск у державні

установи і армій Обмежувався. У перші повоєнні роки монархічний

режим дозволив деяку демократизацію суспільного життя. Виник ряд'

політичних партій, в т.ч. ліві Комуністична партія Іраку і Партія

арабського соціалістичного відродження. Настрої національної буржуазії

і ліберальних поміщиків виражали Національно-демократична партія і

Партія незалежності. Народна партія захищала інтереси середнього класу,

дрібної буржуазії, інтелігенції» селянства. Так і не вийшла з підпілля

Демократична партія Курдистану. З 1948 р. розпочався наступ на

демократичні сиди, які своєю діяльністю нібито підривали єдність нації.

^ ;

Монархічний режим не збирався вирішувати проблеми .суспільства -

не лише шляхом реформ, але навіть частковдпі: росту,-пок; Будь-які

прояви незадоволення, критика дій правдйої верхівки супроводжувались

репресіями проти всіх напрамЗДК ОД

" зиції. Політичних в'язнів у

тюрмах піддавали тортурам, ^туїхчу-вали без суду і слідства. Так, у 1953

р. в тюрмі 6агдЙДі(ох6ро,ною було розстріляно 20 чол. в камерах, понад

100чол. поранено. Неодноразово вводився військовий стан і приймались

надзвичайні закони. Через військово-поліцейські репре'ейЬяі методи

управління іракська влада Дістала назву «чорного режиму».

Зовнішня політика Іраку мала прозахідний, характер і майже не

враховувала національні і загальдоарабські інтереси. В 1950-1954 рр.

було укладено кілька угод із СІЛА про надання економічної, технічної,

військової допомоги. У 1955 р. між Іраком

225

і Великобританією замість договору 1930 р. була підписана спеціальна

угода, яка передбачала співробітництво сторін у захисті Іраку від

зовнішньої агресії і зобов'язання Великобританії щодо підтримання

іракської армії в стані повної бойової готовності. Військовий блок

Багдадський пакт (1955) об'єднав Великобританію, Ірак і неарабські

мусульманські країни Іран, Пакистан, Туреччину. Визнавалось

допустимим використання іракської армії в антиарабських акціях.

Підписання Пакту було зустрінуте в арабському світі різко негативно.

Монархічний режим повністю дискредитував себе всередині країни.

В 1956 р. в іракській армії виникла організація «Вільні офіцери» за

єгипетським зразком на чолі з Абдель Карімом Ка-семом. Найважливіші

політичні партії і організації (ІКП, ПАСВ, Національно-демократична

партія, Партія незалежності) створили Фронт національної єдності. Його

програма передбачала повалення «чорного режиму», вихід Іраку з

Багдадського пакту, проведення'політики позитивного нейтралітету,

відміну надзвичайних законів, введення демократичних свобод,

звільнення політв'язнів.

14 липня 1958 р. війська під командуванням членів організації

«Вільні офіцери» здійснили державний переворот у Багдаді. Король

Фейсал, наступник престолу принц Абул Іллах, прем'єр-міністр Нурі ас-

Саїд були вбиті. У країні перемогла антимонархічна революція. Ірак

проголошувався республікою. Новий уряд, куди ввійшли військові з

організації «Вільні офіцери» і представники ФНЄ, очолив А.К. Касем.

Безпосередньо після повалення монархії були проведені демократичні

перетворення. Звільнялись з тюрем політв'язні та учасники курдського

національного руху. Легалізувались політичні парти. Була прийнята

тимчасова конституція. В 1959 р. країна вийшла з Багдадського пакту і

ліквідувала іноземні військові бази на своїй території. Проте подальше

реформування призупинилось через особисте суперництво за владу. А.К.

Касем претендував на диктаторські повноваження. Відбулося кілька

заколотів і змов, організованих його ворогами. У зв'язку з черговим

загостренням ситуації в Курдистані уряд запропонував винагороду в

розмірі 100 тис. динарів (250 тис. дол.) тому, хто доставить у Багдад

лідера курдського національного руху Мустафу Барзані живим чи

мертвим. Розпочалися невдалі бойові дії регулярних військ проти

повстанців.

Прихід ПАСВ до влади. Соціально-економічш і політичні

перетворення ';

Найбільш впливові партії Іраку - комуністична і баасистсь-ка - вели

наполегливу боротьбу за маси, проголошуючи однакову кінцеву мету -

побудову соціалізму. -Комуністи виступали зі

224

класових позицій і висували малозрозумілу ідею диктатури про-

летаріату. Серед них було багато курдів, представників інших

національних і релігійних меншин, тому вони бачили в панарабізмі

загрозу своїм правам. ПАСВ пропагувала ідеї арабського соціалізму й

арабської єдності. Боротьба за вплив на різні соціальні прошарки

закінчилась перемогою баасистів.

17 липня 1968 р. в результаті державного перевороту ПАСВ

прийшла до керівництва країною- Влада перейшла до рук Ради

революційного командування, яку очолив генерал Ахмед Хасан аль-

Бакр. Його заступником був призначений Саддам Хусейн. В 1970 р.

набрала чинності тимчасова конституція країни. Вона проголосила Ірак

суверенною народно-демократичною республікою. Вищим органом

державної влади визначалась Рада революційного командування, її

голова був одночасно президентом, прем'єр-міністром, верховним

головнокомандувачем армії. Створювався парламент з обмеженими

повноваженнями. Нове керівництво Іраку заявило про соціалістичну

орієнтацію в подальшому розвитку країни.

Ваасисти провели радикальні перетворення в економіці. За рахунок

націоналізації створювався державний сектор у промисловості, увага

приділялась таким галузям, як нафтовидобувна, нафтопереробна, газова.

Була здійснена націоналізація іноземних нафтових компаній, що дало

державі потужне джерело фінансування. В той час Ірак контролював

четверту частину розвіданих запасів нафти. До 1980 р. його прибутки від

експорту нафти оцінювались у 20-26 млрд. дол. на рік. Значна частина

цієї суми направлялась на створення сильної боєздатної армії з

найпередовішим озброєнням. СРСР надав Іраку допомогу в будівництві

понад 80 господарських об'єктів, в т.ч. заводу сільськогосподарських

машин, електротехнічного заводу, заводу антибіотиків, нафтопроводів,

залізниці Багдад - Басра, каналу оз. Тартар - р. Євфрат. За сприяння

СРСР введені в експлуатацію нафтопромисли Північна Румейла, Лукейс

і Нахр-Умр загальною проектною потужністю 46 млн. т нафти на рік.

Радянською стороною підготовлено понад 50 тис. іракських спеціалістів.

У ході аграрної реформи земля вилучалась у поміщиків за викуп і

передавалась ^безземельним і малоземельним селянам.

Організовувались кооперативи і великі сільськогосподарські комплекси.

Проводились масштабні соціальні програми, здійснювалась ліквідація

неписьменності, створювались доступні системи освіти і охорони

здоров'я. Була вирішена житлова проблема і ліквідоване безробіття.

Прибутки на душу населення зросли з 92,3 динара в 1969 р. до 763,8

динара в 1979 р. (у 8,2 рази). На першому етапі своєї діяльності

баасистський режим пішов на діалог з усіма патріотичними силами

країни. Хартія національних

225

дій декларувала необхідність політичного співробітництва. В 1972 р.

два представники компартії ввійшли до уряду. Був створений

Прогресивний національно-патріотичний фронт, який об'єднав ПАСВ,

КПІ, Демократичну партію Курдистану.

Певні кроки були зроблені для вирішення курдської проблеми. В

1970 р. курдські лідери й уряд підписали «Декларацію про автономію

курдів». Положення про курдську автономію зафіксоване в конституції

Іраку. За заковом 1974 р. створювався Курдський автономний район із

центром у місті Ербіль, якому надавалося право мати місцеве

самоврядування, законодавчі і виконавчі органи. Одночасно від

Курдистану відділявся ряд нафтоносних територій.

Лідери ПАСВ одним із своїх головних завдань вважали

встановлення повного контролю над суспільством, ліквідацію опозиції,

досягнення монополії на владу. Тому короткий період співпраці з

іншими політичними силами завершився їх розгромом. Баасизація

почалася з армії. Всі нелояльні режиму військовослужбовці звільнялись

або направлялись служити їв Курдистан. У військові навчальні заклади

приймались лише члени ПАСВ, які підписували спеціальне

зобов'язання працю* вати в інтересах партії, в разі його порушення вони

підлягали смертній карі. Для успішного просування по службі мали зна-

чення національна і релігійна належність. На вищі пости призначались

офіцери за принципом особистої відданості лідерам країни. Баасизація

охопила державні органи, громадські організації, профспілки, систему

освіти і культури. Відбувалось типове для тоталітарних режимів

зрощування партійного і державного апарату, зосередження влади в

руках партійних діячів. В ПАСВ була створена партійна служба безпеки

і партійна розвідка. Будь-яке порушення статуту вело до суворих

покарань. За кримінальним кодексом, розробленим під особистим кон-

тролем С. Хусейна, смертна кара встановлювалась за приховання

членом ПАСВ його колишньої партійної належності, вступ до ПАСВ

при одночасних зв'язках а іншими партіями і організаціями, вихід із

ПАСВ і вступ до іншої партії, схилення члена ПАСВ до виходу з партії.

Постійно здійснювались партійні чистки, репресії проти недавніх

впливових партійних діячів. За законом № 35 від 1977 р. позбавлялись

громадянства «всі особи, що перебували у ворожій політичній,

економічній або інтелектуальній опозиції до революції та її програми».

Закон давав юридичне обґрунтування репресіям.

Політика баасизації етнічних меншин поєднувалась із їх

насильницькою арабізапією. У першу чергу це стосувалось курдів.

Уздовж кордонів з Іраном і Туреччиною встановлювалась «зона

безпеки», курдське населення звідти виселялось. Курдські по-

226

літичні і громадські організації заборонялись, а засоби масової

інформації закривались. Протягом 1975-1977 рр., за різними

даними, з Курдистану було депортовано 300-350 тис. чол., зни-

щено 240 сіл. Жорстоких ударів зазнала шиїтська община Іраку

та її релігійно-політична організація «Ад-Дава» (Заклик). У 1977

р. відбулися масові виступи шиїтів проти переслідування. Вісім

шиїтських лідерів - п'ятеро духовних і троє світських -були

засуджені до страти. У 1980 р. ЗО тис. шиїтів були вислані в

Іран, а за належність до «Ад-Дава» вводилась смертна кара.

Після розправи з курдами і шиїтами ПАСВ став непотріб-

ним блок з ІКП. У 1978 р. була страчена група комуністів та їх

прихильників (31 чол.), за звинуваченням у політичній діяль-

ності в армії. Тисячі комуністів оголошувались «іноземними

агентами», «зрадниками іракської батьківщини» і засуджува-

лись до смерті. ІКП була розгромлена і пішла в підпілля.

У зовнішній політиці Ірак орієнтувався на СРСР. У 1972 р.

був укладений договір про дружбу і співробітництво між обома

країнами. З 1958 р. розпочалися радянські поставки зброї Іраку.

За допомогою СРСР і західних країн Ірак створив могутню

армію. У близькосхідному конфлікті він займав непримиренну

антиізраїльську позицію. Залишались Труднощі у відносинах з

Іраном і Туреччиною через переслідування шиїтів і політику з

курдського питання.

Встановлення тоталітарного режиму С. Хусейна,

його політика

Після репресивних заходів другої половини 70-х років Ірак

став країною з однопартійною системою, монополією ПАСВ на

владу, відсутністю опозиції, тотальним контролем над суспіль-

ством. 17 липня 1979 р. генерал А.Х. аль-Бакр був усунутий з

усіх постів і взятий під домашній арешт, а за офіційною версією

пішов у відставку за станом здоров'я. Саддам Хусейн зайняв

посади президента, прем'єр-міністра, верховного

головнокомандувача армії, секретаря іракської ПАСВ, голови

Ради революційного командування. Своє оточення він створив

за принципом особистої відданості. У момент офіційного

утвердження при владі він дав наказ знищити всіх неугодних

лідерів попереднього періоду. Саддамівський режим має

тоталітарний характер і спирається на армію, спепслужби,

організації ПАСВ. Внутрішня політика Іраку залишалась без

змін. С. Хусейн значно активізував зовнішню політику,

поставивши мету перетворити Ірак у наймогутнішу державу

регіону, лідера арабського світу.

У 1980-1988 рр. тривала ірано-іракська війна, причинами

якої були ідеологічні, національні, релігійні, територіальні

суперечності.

227

містила такі вимоги: створення незалежної демократичної республіки,

проведення аграрних реформ, націоналізація основних засобів

виробництва, винесення проблеми алжирської незалежності на розгляд

світового співтовариства, переговори з французьким урядом. Бойові

загони ФНВ на початку визвольної війни налічували лише 3 тис. чол.

Згодом вони дістали назву Армії національного визволення. Арабські

країни, СРСР надали їм зброю. В 1958 р. в регулярних частинах АНВ

воювало вже 60 тис. чол., а в допоміжних частинах - 70 тис. Після

проведення певних операцій бійці допоміжних частин розходились по

домівках. Військові дії доповнювались ненасильницькими акціями

протесту в містах, страйками, мітингами, демонстраціями. Одним із

дієвих методів боротьби, як проти урядових сил, так і проти європейців,

алжирські повстанці вважали терор. У 1958 р. був створений тимчасовий

уряд Алжирської республіки.

В національно-визвольному русі сформувалась група лідерів -

«історичні вожді алжирської революції». Серед них були відомі

громадські діячі (А. Бен Белла, М. Будіаф), бойові командири (X.

Бумед'єн), керівники військових зон. Визнаючи головною метою

здобуття незалежності, вони по-різному уявляли подальші перспективи

розвитку своєї країни.

У 1957-1958 рр. в Алжирі перебувало 800 тис. регулярних

французьких військ, оснащених танками, артилерією, авіацією. Місцеві

європейські ультраколоністи за підтримки військових створювали свої

організації, проводили терористичні акти і в Алжирі, і у Франції.

Активізація правих сил привела до падіння IV республіки. До влади

прийшов президент Ш. де Голль, який запропонував вирішити проблему

Алжиру шляхом надання йому внутрішньої автономії. Франція мала

зберегти контроль над його зовнішньою політикою, обороною,

економікою і фінансами. ФНВ відхилив пропозицію Щарля де Голля. Ре-

акційні французькі генерали здійснили спробу встановити в Алжирі

свою диктатуру. Після розгрому путчу ОАС пішла у підпілля і

розгорнула кампанію терору проти алжирців і проти співчуваючих їм

французів.

Міжнародна громадськість, ліві сили Франції підтримували

справедливу боротьбу алжирського народу. Арабські країни не-

одноразово вносили питання про деколонізацію Алжиру до порядку

денного сесій 00Н. У грудні 1960 р. Генеральна Асамблея 00Н прийняла

резолюцію про визнання права Алжиру на самовизначення і створення

незалежної держави. В 1961-1962 рр. в Евіалі відбулися переговори між

делегаціями французького уряду і тимчасового уряду Алжирської

республіки. Правлячі кола Франції намагалися отримати особливі права

в майбутньому незалежному Алжирі (збереження французької

адміністрації в

230

ряді приморських районів, відторгнення частини Сахарв, збереження

військових баз). Алжирська сторона пішла на деякі поступки. 18 березня

1962 р. були підписані Евіанські угоди, за якими Франція визнавала

незалежність Алжиру, його право обирати політичний і соціальний

режим. Протягом наступних шести місяців намічалося провести

референдум з питання про незалежність. Передбачалось встановлення

трирічного перехідного періоду, протягом якого в Алжирі залишалися

французькі війська. Колоністам надавалося подвійне громадянство, яке

вони мали право змінити надалі на алжирське або французьке. Франція

виділяла кошти для відбудови зруйнованого війною господарства

Алжиру. 1 липня 1962 р. всенародний референдум абсолютною

більшістю голосів підтвердив прагнення алжирського народу мати

незалежну державу.

Економічний і політичний розвиток Алжирської Народно-

Демократичної Республіки в 60-80-х роках XX ст.

Після завоювання незалежності в країні розгорнулась гостра

боротьба за владу між «історичними вождями». А. Бен Белла, що

повернувся з еміграції з Франції, уклав політичний союз з X.

Бумед'єном. У вересні 1962 р. в Алжирі відбулися перші парламентські

вибори. 26 вересня 1962 р. була проголошена Алжирська Народно-

Демократична Республіка. А. Бен Белла очолив її уряд. X. Бумед'єн

зайняв посаду військового міністра. У 1963 р. була прийнята перша

конституція. Відповідно до її положення фронт національного

визволення набував статусу «єдиної авангардної партії в Алжирі», яка

«здійснює завдання народної демократичної революції і будує

соціалізм». Главою держави і виконавчої влади став лідер ФНВ

президент А. Бен Белла. Почалися радикальні соціально-економічні

перетворення в дусі «алжирського соціалізму» як різновиду арабського і

мусульманського соціалізму. Водночас вивчались і запозичувались

елементи радянської, югославської і кубинської моделей соціалізму.

Перші кроки нового алжирського режиму були високо оцінені

радянським керівництвом. Алжир розглядався як «африканська Куба».

Президент А. Бен Белла був удостоєний звання Героя Радянського

Союзу (1964).

У 1965 р. армія, очолювана міністром оборони X. Бумед'єном,

здійснила державний переворот. А. Бен Белла був усунутий з постів.

Влада перейшла до рук Революційної ради під керівництвом X.

Бумед'єна. Загальна концепція розвитку країни не змінилася.

Алжирський режим націоналізував банки, страхові компанії,

транспорт, нафтогазову промисловість, енергетику. Була введена

231

Сергійчук І. Новітня історія країн Азії та Африки (1918 - кінець XX ст.)

Подождите немного. Документ загружается.