Сергійчук І. Новітня історія країн Азії та Африки (1918 - кінець XX ст.)
Подождите немного. Документ загружается.
економічне відродження країни. 44% акцій каналу належало
англійському уряду, 52% - французьким власникам, незначна частина -
США, що купили їх у Ватикану. Щорічно Суецький канал давав
компанії 35 млн. фунтів стерлінгів чистого прибутку, з яких Єгипту
виділявся І млн. фунт стерлінгів. Власники акцій мали отримати
компенсацію. Уряд Єгипту підтверджував свободу судноплавства по
каналу.
Великі держави, крім прямих прибутків, використовували
геополітичні можливості власників каналу для контролю над
Близьким'Сходом. Вони організували антиєгйпетську кампанію,
намагаючись зберегти свої позиції в регіоні. З ініціативи Великобританії
в Лондоні відбулася нарада, на якій США запропонували вивести
Суецький канал з-під контролю Єгипту і передати його під міжнародне
управління. Рада Безпеки 00Н підтвердила суверенітет Єгипту над
каналом (жовтень 1956 р.). Після провалу міжнародного тиску на Єгипет
Англія і Франція розв'язали інтервенцію проти нього, яку підтримав
Ізраїль. Радянський Союз надав Єгипту велику політичну і
дипломатичну підтримку. Була зроблена заява про можливість участі
«радянських добровольців» у боях на боці Єгипту. Англо-франко-
ізраїльсь-ка агресія закінчилася провалом. З цього часу остаточно визна-
чилась орієнтація режиму Насера на СРСР.
У кінці 50-х років лідери країни взяли курс на «єгиптиза-цію»
економіки. Акції іноземних підприємств продавались єгиптянам, їх
контрольні пакети викуповувалися державою. У 1960-1963 рр. було
проведено націоналізацію за викуп великих промислових,, будівельних,
транспортних компаній, що належали єгипетській буржуазії. Виник
державний сектор, який зайняв пріоритетні позиції. Інтенсивно
здійснювалась індустріалізація.
До початку 70-х років було побудовано понад 1 000 нових
господарських об'єктів. У створенні національної економіки Єгипет
спирався на допомогу СРСР. 27 грудня 1958 р. була підписана угода про
спорудження Асуанського гідроенергетичного комплексу, для чого
радянською стороною виділявся кредит на суму 90 млн. інвалютних
рублів. 27 серпня 1970 р. було прийняте рішення про надання ще 202,5
млн. руб. Був розроблений унікальний проект ПЙС на 12 турбін
потужністю 175 тис. кВт кожна, споруда якої була вирубана у скелі.
Іригаційна система складалася з озера, трьох головних і 8-ми тис.
додаткових польових каналів. Найцінніші історичні пам'ятки за
допомогою ЮНЕСКО були перенесені в інше місце. Асуанський
комплекс став основою господарства Єгипту і після закінчення
будівництва приносив державі прибуток в 1 млрд. фунтів на рік.
Електроенергія експортувалася в Сирію, Йорданію, Саудівську Аравію,
Туреччину. Посівні площі країни збільшилися на 30%. На
210
зрошуваних землях можна було збирати три врожаї на рік. Радянський
Союз надав Єгипту допомогу в будівництві 150 промислових,
сільськогосподарських і навчальних об'єктів.
В економіці країни залишився і приватний сектор. Дрібним і
середнім національним власникам належали невеликі підприємства,
ремісничі майстерні, заклади'обслуговуванняв легкій і харчовій
промисловості, у внутрішній торгівлі.
У бО-'х роках був прийнятий ряд доповнень до закону про аграрну
реформу 1952 р. Максимальний розмір земельних ділянок
встановлювався в 50 феддавів на власника і 100 федданів на його сім'ю.
З 1964 р. компенсація поміщикам за вилучену землю відмінялась, а
викупні платежі для селян знижувались на 75%. Держава заохочувала
створенн'яй&ооперативів. Велике значення надавалось освоєнню нових
земель і створенню держгоспів у провінції Ат-Тахір і в районі
Асуанської Греблі.
Г.А. Насер і його соратники негативно оцінювали партійно-
парламентську систему, що існувалав монархічному Єгипті. Вони
прагнули створити єдину організацію, яка б виражала інтереси всіх груп
суспільства. Спочатку така роль відводилася Національному конгресу
народних сил, який прийняв програму «Хартія національних дій» (1962).
Головною метою режиму і суспільства проголбїпувалась побудова
«єгипетського Соціалізму». Підкреслювався його національний
характер, принципова відмінність від комунізму, неприйняття диктатури
пролетаріату, велике значення для єгиптян принципів і норм ісламу. В
1962-1963 рр. була створена насерівська партія - Арабський соці-
алістичний союз. У країні встановився режим особистої влади Г.А.
Насера. Президент став центром політичної системи, а демократичні
інститути мали допоміжний, другорядний характер. Реальною опорою
режиму були армія і органи держбезпеки. Опозиція переслідувалась.
У зовнішній політиці Г.А. Насер орієнтувався на СРСР, звідки
отримував суттєву економічну, політичну, військову допомогу. Єгипет
претендував на особливу об'єднуючу роль у регіоні. Згідно з
геополітичною концепцією Насера, ЄгигіеТ був центром трьох кіл:
арабського, африканського, мусульманського. Насе^) прагнув об'єднати
арабські країни в єдину державу. Практично ййму вдавалося на деякий
час об'єднати Єгипет і Сирію (1958-1961) і створити Об'єднану Арабську
Республік^. Одн^к досить швидко Сирія вийшла зі складу ОАР. Інші
арабські країни не сприйняли ідею Насера, воліючи розвиватись кожна
своїм шляхом. Єгипет активно підтримував арабський народ ЇІалестини
в його боротьбі проти ізраїльської окупації за Створення незалежної
держави. Він воював проти Ізраїлю у війнах 50-60-х років і під час війни
1967 р. втратив Синайський півострів і сектор Газа.
211
Наприкінці 60-х років позитивні можливості насерівської моделі
•«єгипетського соціалізму» в основному були вичерпані. Країна
вступила в стадію затяжної кризи. Державний сектор працював
неефективно. На загальний стан економіки негативно вплинули такі
наслідки поразки у війні з Ізраїлем 1967 р., як закриття Суецького
каналу, втрата нафтопромислів на Синайському півострові,
припинення туризму. Єгипет потребував фінансової допомоги.
Сподіваючись на отримання субсидій, Насер змушений був піти на
примирення з монархами Аравійського півострова, яких він завжди
критикував за деспотизм. В останні роки життя він зробив заяви про
можливість поліпшення стосунків із СІЛА та іншими західними
країнами. В 1970 р. Г.А. Насер несподівано помер від серцевого
нападу в 52-річному віці.
Г.А. Насер - видатний діяч єгипетського, арабського і світового
національно-визвольного руху. Він відіграв визначну роль у визволенні
Єгипту від монархії і принизливого контролю Заходу, повернув під
суверенітет країни Суецький канал, наполегливо боровся проти
ізраїльської експансії, зробив вагомий внесок у розбудову незалежної
єгипетської держави. Насер користувався величезною популярністю і
авторитетом в арабських країнах і в усьому світі. Його методи боротьби
за національні інтереси, модель «єгипетського соціалізму» вважалися
найбільш ефективними в ряді країн. Організації «Вільні офіцери» були
створені в Сирії, Іраку, Лівії. Патріотично настроєні суспільні сили, в
першу чергу офіцерство, на початкових етапах після приходу до влади в
цих країнах орієнтувалися на насерівські реформи. Водночас він
допустив ряд об'єктивних і суб'єктивних помилок. Життя вимагало нових
підходів до вирішення проблем країни.
Правління А. Садата (1970-1981)
Після смерті Г.А. Насера президентом Єгипту став Анвар Садат,
який докорінно змінив внутрішню і зовнішню політику країни. В
економічній сфері вводився інфітах - політика відкритих дверей.
Створювались сприятливі умови для залучення іноземного капіталу.
Знімались обмеженням діяльності національної буржуазії. Водночас не
були розроблені механізми захисту інтересів власних товаровиробників.
В Єгипет ринув потік іноземних товарів. Іноземні капітали вкладалися
лише в нафтовий бізнес і фінанси. Випереджаючими темпами
розвивалась торгівля, а не промисловість і сільське господарство. За роки
правління А. Садата в Єгипті не було збудовано жодного великого
підприємства. Недостатня увага до розвитку сільського госпо- '| дарства
привела до того, що більш як половина продовольства,
212
стала ввозитися з-за кордону, у тому числі 70% необхідної кількості
пшениці. Зовнішній борг країни збільшився більш ніж у 10 разів - з 1,7
млрд. дол. в 1971 р. до 20 млрд. дол. в 1981 р. Посилилися структурні
диспропорції в господарстві. Сформувалась неокомпрад Орська
буржуазія - «жирні коти інфітаху», яка не була зацікавлена в розвитку
національного виробництва, а виконувала роль посередника між
єгипетським ринком та іноземними монополіями,
Такі тенденції в господарстві цривели до різкої майнової поляризації
населення і високої соядіальної напруженості. Одночасно з інфітахом в
економіці і політичній сфері вводилася система «контрольованої
демократії»- У 1971 р. була прийнята нова конституція Єгипту. Поряд
з/даирокими законодавчими повноваженнями президент мав право
призначати не лише міністрів, але й губернаторів провінцій, редакторів
газет, ректорів університетів та інших впливових офіційних осіб. Вищі
державні чиновники визначали зміст радіо- і 'телепередач, програми шкіл
і зміст проповідей у більшості мечетей. Вводилася багатопартійність.
Конституція 1971 р. забороняла створення політичних партій за
класовою і релігійною ознакою, а також таких, що повторювали
програми вже існуючих. На базі Арабського соціалістичного союзу
виникли Арабська соціалістиічна партія, Соціалістично-ліберальна
партія. Національно-прогресивна партія. У 1978 р. була створена
Національно-демократична партія на чолі з президентом А. Садатом.
Опозиція перебувала під жорстким контролем держави. Для боротьби з
нею президент видав ряд законодавчих актів, що суперечили конституції
і елементарним демократичним нормам. Так, у президентському декреті
«Про захист національної єдності» (1978) б із 11 статей передбачали
каторжні роботи за антиурядові виступи, участь у несанкціонованих
зборах, завдання збитків державному майну, порушення громадського
спокою, організацію страйків. Закон «Про порок» (1980) вводив суворі
покарання за підрив «національної єдності і соціального миру» або ж
«моральних цінностей суспільства».
У зовнішній політиці відбулася переорієнтація Єгипту на СІЛА і
західні країни. Під впливом їх була порушена арабська єдність
уставленні до Ізраїлю і палестинської проблеми. Президент А. Садат
поставив єгипетські національні інтереси вище від загальноарабських.
Були висунуті лозуягй'«Єгипет понад усе!», «Єгипет по-перше, по-друге
і в цілому!». У 1979 р. А. Садат підписав сепаратну двосторонню угоду з
Ізраїлем. Єгипет виходив із збройного конфлікту і поетапно повертав
свої окуповані території. Договір викликав загальне обурення як в
арабському світі, так і в самому Єгипті. Більшість арабських країн
розірвала
213
з ним дипломатичні відносини і припинила будь-яке співробітництво.
Єгипет був виключений з Ліги арабських держав. Всередині країни
розпочалися акції протесту. А. Садат розпустив парламент, оскільки 33
депутати в тій чи іншій формі не підтримали мирний договір з Ізраїлем.
У 1981 р. за особистим указом президента в тюрмах опинилися
представники всіх політичних течій єгипетського суспільства ~ лівих
сил, патріотично настроєної інтелігенції, лібералів, мусульманських
фундаменталістів. Осінь 1981 р. в Єгипті дістала назву «осінь гніву».
6 жовтня 1981 р. президент А. Садат був убитий на військовому
параді в Каїрі ісламськими екстремістами, які таким чином розправилися
з ним за зраду арабських інтересів, співробітництво з Ізраїлем і Заходом.
Правління А. Садата оцінюється двояко. З одного боку він започаткував
створення в Єгипті ринкової економіки на нових засадах, вивів країну зі
стану багаторічної конфронтації з Ізраїлем, скоротив військові витрати,
повернув Синайський півострів. З іншого боку, президент А. Садат
порушив загальноарабську єдність і не дістав підтримки єгипетського
суспільства. Позитивні аспекти його діяльності почали проявлятися
лише через певний час.
Правління X. Мубарака (з 1981 р.)
Хосні Мубарак зайняв пост президента Єгипту після загибелі А.
Садата. Нова серія перетворень мала поліпшити економічну ситуацію в
країні, забезпечити політичну стабільність. Перш за все були проведені
заходи, які мали на меті встановлення контролю над мусульманськими
фундаменталістськими організаціями. Були страчені бойовики, що
підготували і здійснили вбивство А. Садата. Переслідувались
нелегальні угруповання, які визнавали терор і насильство методами
політичної боротьби. В той же час з тюрем звільнялись більш
помірковані ісламські активісти, серед них і ті, хто критикував режим.
Як і раніше, не допускалася ісламізація державних і юридичних
структур, зате розширювався вплив релігії на побутовому рівні.
Збільшилась кількість ісламських програм на радіо і телебаченні.
Розпочалося будівництво нових мечетей. Більше стало видаватися
релігійної літератури. Курс на деполітизацію ісламу в Єгипті^ дав
позитивні наслідки. Екстремісти втратили значну частину своїх
прихильників.
Нове керівництво Єгипту пішло на співробітництво з іншими
напрямками опозиції. Були звільнені політв'язні, розширена діяльність
легальних політичних партій, зняті обмеження для засобів масової
інформації. Відбулася демократизація єгипетського суспільства. Для
заснування нової партії необхідно було звертатися в Комітет з
політичних партій, який складався з трьох
214
міністрів (внутрішніх справ, юстиції і в справах парламенту) і трьох
призначених урядом чиновників на чолі зі спікером. Рішення комітету
має бути одноголосним. Нині в Єгипті діє 14 партій. Закон про вибори
(1983)-ввів систему пропорційного представництва в парламенті. Для'
проведення своїх кандидатів у вищий законодавчий орган партії повинні
набрати 8% голосів виборців. Опозиція має в ньому близько третини
місць. Правляча Напіонально-демократична партія, очолювана
президентом X. Мубараком, контролює парламент і уряд і може на
законних підставах здійснювати свою полі'ийіву.
В економіці була проведена перебудова інфітаху з урахуванням
помилок, допущених попередай»
1
режимом. Вводився новий порядок
залучення іноземних інаюстипій у виробничі галузі за умови, що вони не
заважатимутК і розвиватися єгипетській промисловості. Державний
сектор'реорі'анізовувався на ринкових засадах, нерентабельні
підприємсфва приватизувались. Про* те повністю він не ліквідовувався.
У-мвдеряівації зони Суецько-го каналу були задіяні американські,
англійські, японські капітали. Побудовані риболовецький порт, дві ГЕС,
водогінні станції, дороги вздовж узбережжя і в бікКаїра, кілька сотень
туристичних комплексів, яхт-клуб. Після остаточного виведення
ізраїльської армії з Синайського півострова (19.82) тут створюється но-
вий потужний економічний район ійляхо'и' залучення як державних, так і
приватних національних "і іноземних інвестицій. Будується 8 нових міст:
Рас-Сидр, Абу-Рудейед^О!рсина„Шармеш-Шейх, Загаб, Нувейба, Санкт-
Катрин« А^у*^р|;0^ма« Значно посилилась увага держави до
сільськогосводаїкЯгі^рго виробництва, були виділені значні
капіталовкладення. Заохочувалось фермерство. Президент X. Мубарак
висунув лозунг «Назад - до землі!»
За всіх помітних досягнень в економіці (?гидту залишилось багато
невирішених проблем. Валовий яіЯЙ^іРадьияй продукт зростає повільно
і переважно за рахунок зедвнішяіх джерел: (експлуатація Суецького
каналу, продаж ді^фї»^ надходження від єгиптян, що працюють за
кордоном, турдо^ї%й°с,тають, зовнішні борги. Складними соціальними
проблематицішвидкий приріст населення, забезпечення продовольством,
ур^нізашіїЯ, зосередження більшої частини жителів країни в
дойКИ^^Ї^иу. •••,;,
В царині зовнішньої політики X. Мубарак досаг значних успіхів»
Збереглися «особливі стратер4^^1йгреу!@аси» із США. У 80-х - на
початку 90-х років Єгипет 9(ій|в(№ ТОЇВДге місце за обсягами
військової і економічної американської допомоги серед країн, що
розвиваються. В той же .чци^Х-Мубарак покращив відносини з великою
групою країн/ Вйт висунув тезу про те, що мир на Близькому Сході для
Єгипту,^ стратегічною метою, але двосторонні відносини з Ізраїлем
залежать від вирішення
215
палестинської проблеми. Арабські країни відновили з Єгиптом
дипломатичні відносини. Він знову став членом Ліги арабських
держав, а штаб-квартира цієї організації знову знаходиться в Каїрі.
Єгипет виступав на боці міжнародної коаліції, очолюваної СІЛА, в
ірако-кувейтській війні 1991 р. Така позиція сприяла не лише
відновленню його авторитету як одного з лідерів арабського світу, але
й позитивно вплинула на розв'язання проблеми зовнішніх боргів.
Нафтовидобувні країни Перської затоки списали йому борг в 15 млрд.
дол. СІЛА, у свою чергу, анулювали воєнні борги в 7,1 млрд. дол. і
виділили щорічну субсидію в 2 млрд. дол.
Результатом діяльності X. Мубарака на посту президента Єгипту
стали внутрішня стабільність, успіхи в розвитку національної економіки,
збалансованість у зовнішній політиці. Він завоював авторитет у країні і
світі своїм виваженим курсом, в основі якого лежить повага до історії, до
досягнень його політичних попередників, до прагнень різних груп
єгипетського суспільства.
34. СИРІЯ
Завершення боротьби сирійського народу за
незалежність
Після виключення з конституції положення про французький
мандат сирійський національно-патріотичний рух наполегливо боровся
за міжнародне визнання незалежності своєї країни. Республіканський
режим Сирії визнали СРСР, США, Великобританія, ряд Держав
Західної Європи. В лютому 1945 р. Сиріяоголосила війну Німеччині та
Японії. 12 квітня 1945 р. вона підписала декларацію 00Н, ставши її
членом. В березні 1945 р. Сирія взяла участь у створенні Ліги
арабських держав.
Французькі політики високого рангу, зокрема генерал Ш. де Голль,
заявили, що питання про сирійську незалежність буде вирішене після
розгрому фашизму і встановлення загального Миру. Однак після
закінчення Другої світової війни Франція не схотіла відмовитись від
контролю над Сирією і вимагала визнати її особливі інтереси. В лютому
1946 р., коли Рада Безпеки 00Н обговорювала питання про вивід
французьких військ із | Сирії, представники західних держав схилялися
до прийняття рішення на користь Франції. Радянський представник
вперше В історії 00Н застосував право вето, захищаючи суверенітет
Сирії:
17 квітня 1946 р. останні частини французького військового
контингенту покинули країну. Цей день відзначається як на^і ціональне
свято - День евакуації. •^
216
Політична нестабільність кінця 40-50-х років.
Об'єднання Сирії з Єгиптом
Політичні угруповання, що виступали спільно в період боротьби за
незалежність, мали різні уявлення про подальший розвиток країни.
Консервативні сили (поміщики, велика буржуазія, традиційна знать)
прагнули придушити народний рух, закріпитися при владі, тісно
співпрацювати з Великобританією і США. Американські монополії
збирались, побудувати через сирійську територію нафтопровід із
Саудівської Аравії до берегів Середземного моря і хотіли бачити при
владі залежний від них режим. Великобританія висувала проект
створення нової держави - Великої Сирії - шляхом об'єднання Сирії,
Лівану, Іраку, Палестини, Трансйорданії під своїм контролем.
Національна буржуазія усвідомлювала необхідність захисту суверенітету
і проведення реформ, однак була недостатньо організована. Їй довелося
йти на компроміси і вступати'в блоки з консервативним табором.
Активну роль у політиці відігравала армія.
В країні відбулася серія військових переворотів, в ході яких до
влади приходили офіцерські угруповання, що обіцяли стабілізувати
обстановку і приступити до вирішення нагальних проблем. В 1949 р.
переворотів було 3 - в березні, серпні і грудні. В результаті грудневого
перевороту 1949 р. владу захопили офіцери щд керівництвом А.
Шишеклі. Був збережений парламент і цивільний уряд. А. ІПишеклі
тимчасово задовольнився посадою начальника Генерального штабу
сирійської армії. Коли в 1951 р. з'ясувалося, що повністю контролювати
політиків не вдається, він здійснив новий переворот і встановив пряму
військову диктатуру, яка протрималася 3 роки. Прозахідна
антидемократична політика військового режиму викликала загальне
невдоволення. Проти нього розпочалась відкрита збройна боротьба в
1954 р. в районі Джебель-Друз під керівництвом Султана аль-Атраша,
героя національного повстання 1925-1927 рр. Повстали також частини
сирійської армії на півночі країни. А. Шишеклі втік за кордон. У Сирії
були відновлені дія конституції і демократичний лад.
Паралельно зміцнювався рух під лозунгами арабського націоналізму
і арабської єдності. Організація «Аль-Баас аль-Арабі» (Арабське
відродження), що виникла в 1943 р., реорганізувалась у регіональне
відділення Партії арабського соціалістичного відродження (ПАСВ).
Вихід із затяжної політичної кризи її діячі бачили в об'єднанні з Єгиптом.
В січні 1958 р. вони направили листа з такою пропозицією президенту
Єгипту Г.А. Насеру.;Ая^їО-того 1958 р. Сирія і Єгипет підписали
Декларацію про Й'ЗДВДВРН-ня Об'єднаної Арабської Республіки.
Всенародний референдум в обох країнах 21 лютого 1958 р. обрав на
посаду президента
нової держави Г.А. Насера. За основу об'єднання була взята єгипетська
система президентського правління. Законодавча влада передавалась
єдиному парламенту. Передбачався перехідний період для врегулювання
ряду проблем. Протягом цього часу мали існувати 2 райони: північний
(сирійський) і південний (єгипетський). Створювались центральний уряд
у Каїрі і виконавчі комітети в обох районах. Політичні партії і
громадські організації в Сирії розпускались. Для господарського
розвитку сирійського району розроблялась 10-річна програма. Об'єднана
Арабська Республіка проіснувала недовго. Далися взнаки різний рівень
економічного розвитку, суперечності в розумінні необхідних реформ,
переважання єгипетської сторони в державному апараті. В 1961 р. Сирія
вийшла з ОАР і відновила свій суверенітет. Політична стабілізація не
відбулася.
Прихід до влади баасистського режиму,
його внутрішня і зовнішня політика
Ідеологія баасизму виявилась найбільш близькою багатьом
прошаркам сирійського суспільства. В 1963 р. в результаті чергового
військового перевороту в Сирії встановився баасистсь-кий режим. Ці
події дістали назву «революція 8 березня». Проте в самій ПАСВ тривала
ідеологічна боротьба, а лідери фракцій прагнули очолити країну. Сирія
пережила 2 військових перевороти. 23 лютого 1966 р. до влади прийшло
ліве радикальне крило ПАСВ. Керівниками перевороту були генерал-
майор С. Джадид, полковник С. Хатум, генерал-майор А. Сувейдані та
ін. Сирію 40-60-х років називали «країною зі стабільно нестабільним
режимом».
16 листопада 1970 р. військова фракція ПАСВ, очолювана
командувачем військово-повітряними силами Сирії Хафезом Асадом,
захопила владу в свої руки. Цей переворот був останнім у повоєнній
історії країни і носить назву «виправного руху». В березні 1971 р. X.
Асада було обрано президентом Сирії. Своє завдання новий режим
визначав як «побудову соціалістичного суспільства на науковій основі з
урахуванням конкретних умов
арабського світу». | В політичній сфері режим
пішов на співробітництво з тими
лівими силами, які готові були визнати керівну роль ПАСВ у.|
суспільстві і її концепцію побудови сирійського різновиду арабсм кого
соціалізму. На цій базі в 1972 р. був створений Націоналці ний
прогресивний фронт (НПФ), в який, крім ПАСВ, увійі Арабський
соціалістичний союз. Партія соціалістів-юніоністів, арабських
соціалістів. Комуністична партія Сирії. Головний і грамний документ
фронту - хартія - складався з трьох розді
218
і визначав завдання у внутрішній, міжарабській і зовнішній політиці.
Найголовнішими з них були: розвиток Сирії .шляхом соціалістичної
орієнтації, боротьба проти імперіалізму і сіонізму, зміцнення єдності дій
з іншими арабськими країнами, і .перш за все з тими, де існували
прогресивні режими, та здійснення соціально-економічних перетворень.
ПАСВ оголошувалась провідною силою фронту, а її рішення - основою
для його функціонування. Тільки ПАСВ мала право вести пропаганду в
армії, державних установах і серед студентства. Інші політичні органі-
зації, що входили до складу НПФ, будували діяльність на основі своїх
програмних документів, що не могли суперечити загальній програмі
фронту. . ...
В 1973 р. була прийнята конституція країни. Сирійська Арабська
Республіка проголошувалась суверенною соціалістичною народно-
демократичною державою з соціалістичною плановою економікою,
метою якої є ліквідація всіх форм експлуатації. Встановлювались три
форми власності: народна, колективна і приватна, причому остання
допускалась в межах її відповідності інтересам народу: і планам
національного розвитку. Законодавча влада належала президенту, який
обирався на 7 років, і парламенту - Народній раді. Депутати парламенту
обирались по багатомандатних округах на 4 роки. .Частина місць виділя-
лась для робітників і селян, частина для представників інших соціальних
категорій з таким розрахунком, щоб у масштабі, всієї країни не менше
половини депутатів були робітниками і селянами. Кандидати в депутати
висувались як незалежні, партійні кандидати і партійні списки виборчою
системою не були передбачені. Широкі повноваження надавалися
президенту. На цю посаду п'ять разів обирався X. Асад
(1971,1978,1985,1992,1999).
В економіці формувався державний сектор шляхом націоналізації
великих промислових підприємств, банків і страхових компаній.
Державною власністю оголошувались природні ресурси. Проводилась
індустріалізація. Головна увага спрямовувалась на створення
нафтовидобувної промисловості. Для розвідки ио-вих нафтових родовищ
залучались міжнародні корпорації. »3а технічного сприяння. СРСР у
Сирії побудовані такі базові „для, її економіки об'єкти, як Євфратський
гідроенергетичний комплекс із ГЕС потужністю 800 тис. кВт, гідровузол
«Аль-Баас», залізниці загальною довжиною 1 500 *км, високовольтні
лінії елек.тріо'пере-дач довжиною 2,8 тис км,* іригаційні споруди на
площі; ЯІтис. га, завод азотних добрив у Хансі. Всього за допомогою і
СРСР,-було споруджено 60 об'єктів і підготовлено 40 тис. спеціалістів!
ддя різних галузей господарства. Державний сектор виробяя»з80%
валового внутрішнього продукту, в ньому було зайвжго бООіЕис. чол. В
легкій і харчовій промисловості, внутрішній торгівлі, сфері
219