Сергійчук І. Новітня історія країн Азії та Африки (1918

Подождите немного. Документ загружается.

обурення патріотично настроєних верств населення, які вважали, що

лише захист національних інтересів і опора на власні сили виведе Іран із

затяжної економічної та політичної кризи. Був створений Національний

фронт, який очолив відомий юрист Мохаммед Моссадик. У 1951 р.

меджліс прийняв закон про націоналізацію нафтопромислів і ліквідацію

Англо-іранської нафтової компанії. М. Моссадик очолив уряд і почав

проводити закон у життя. Обурені Англія і США об'єднали свої зусилля

і подали на Іран скаргу в Гаазький міжнародний суд. Англія також

добилася обговорення дій Ірану в Раді Безпеки ООЙ. Обидві міжнародні

організації визнали правомірність рішення меджлісу. Тоді Англія з

метою тиску йа шаха і його оточення розірвала з Іраном дипломатичні

відносини.

Патріотичні сили Ірану здобули перемогу, захищаючи економічну

незалежність країни. Проте прихильники тісного співробітництва з

Заходом, сильної авторитарної влади на чолі з шахом були незадоволені

успіхами Національного фронту, зростанням особистої популярності М.

Моссадика. Їх опорою стала армія. В 1953 р. в Ірані стався державний

переворот, який здійснили військові. Керівник перевороту генерал

Захеді сформував уряд. Почалися переговори з Англією і СІЛА з

питання про нафту, в ході яких сторони пішли на взаємні поступки.

Створювався Міжнародний консорціум для управління нафтовим

господарством Ірану (1954) з восьми західних компаній, яким на 25

років надавалось право видобутку і переробки нафти. Іран отримував

50% від прибутків консорціуму. Провідну роль у ньому продовжувала

відігравати Англо-іранська компанія, якій належало 40% акцій. Концесії

на розробку нафтових родовищ отримали американські, італійські,

канадські компанії. Консорціум, збагачуючи західні держави, відіграв

позитивну роль в індустріалізації Ірану, залучивши в його економіку

інвестиції багатьох країн.

У 50-х роках Іран почав проводити політику «відкритих дверей»

для іноземного капіталу, не завжди враховуючи інтереси національної

буржуазії. У країні діяло близько 1 000 іноземних фірм. Національна

промисловість розвивалась під контролем держави за рахунок

закордонних позик і кредитів. На внутрішньому ринку панувало засилля

іноземних товарів, імпорт у п'ять разів перевищував експорт. Помітно

погіршилось становище народних мас. На початку 60-х рр. національний

доход на душу населення становив 130 доларів, що було втричі менше,

ніж у сусідній, теж небагатій Туреччині. Назрівали соціальні потрясіння.

Щоб їм запобігти, необхідно було здійснити радикальні економічні

перетворення. Це добре розуміла правляча верхівка і Мохаммед Реза-

шах.

180

«Біла революція* - серія реформ зверху

У 1963 р. в Ірані з ініціативи шахського уряду був проведений

референдум про реформи. За його результатами спочатку здійснювалось

шість законопроектів, надалі їх кількість збільшилась до 19. Уряд Ірану

розпочав аграрну реформу, націоналізував ліси і водні ресурси, передав

у приватну власність значну кількість державних підприємств. Були

прийняті закони про участь робітників у прибутках підприємств, про на-

дання виборчих прав жінкам, про світські суди, про ліквідацію

неграмотності та ін. Ці закони і конкретні заходи щодо їх виконання, які

здійснювались згори, дістали назву «біла революція», або «революція

шаха і народу».

В комплексі реформ найважливішою була аграрна, яка проводилась

10 років. Вона створювала умови для подолання відсталості сільського

господарства і швидкого формування там ринкових відносин.

Встановлювався земельний максимум в 500 га для тих господарств, де

застосовувалася сучасна техніка і наймана праця. Для всіх інших

землевласників, залежно від району і місцевих умов, максимум становив

від 20 до 100 га. Надлишки землі продавалися в розстрочку селянам-

орендаторам. Розмір щорічних платежів дорівнював орендній платі за

землю. Крім того» реформа передбачала створення селянських

кооперативів типу акціонерних товариств і приватизацію державних

підприємств для її фінансування. При здійснені реформи уря-

довцям .доводилося переборювати опір селянства, яке не було готове до

радикальних змін у своєму становищі.. Близько 40% селян не зуміли

пристосуватися до капіталістичних методів господарювання, продали

свою землю і переселилися в міста в пошуках роботи.

У 90-х роках в Ірані прискореними темпами здійснювалась

модернізація промисловості, її фінансовою основою стало зростання

доходів держави від експорту нафти. За деякими даними, вони

становили 20 млрд. доларів на рік. Розпочалася масова індустріалізація.

Були створені нові сучасні галузі промисловості: нафтохімічна, газова,

машинобудівна, автомобільна та ін. Щорічно обсяг промислового

виробництва збільшувався на 10-15%. Стимулювалося створення і

зміцнення приватного сектора в економіці. Робітники залучалися до

одержання частини прибутків своїх підприємств за рахунок продажу

акцій (у приватному секторі -49% від загальної кількості, у державному -

99%).

В іранське суспільство проникли атрибути західного способу

життя.-У .містах відкривалися кінотеатри,'відеотеки, бари, ресторани,

нічні клуби. Молодь почала носити відкритий одяг. Відкидалися

традиційні авторитети, почався підрив ісламських цінностей.

181

Об'єктивно реформи мали прогресивний, характер і давали Ірану

можливість перебороти відсталість і перетворитися в розвинену сучасну

країну. Проте значні верстви населений були незадоволені швидкими

темпами перетворень; які зруйнували традиційний спосіб життя

мільйонів людей і примусили їх пристосуватися до незвичних нових

умов. Розпочалася критика дій шахського уряду, у відповідь шах

заборонив діяльність партій і громадських організацій. Однією з

головних помилок Мохамме-да Реза-шаха Пехлеві було те, що він не

прагнув знайти підтримку в суспільстві і створити собі надійну

соціальну опору. Він міг би залучити на свій бік шиїтське духівництво

або його частину, надавши йому певні переваги і скориставшись його

авторитетом. Проте шах вважав, що необхідні реформи можна провести

силовими методами. Була створена політична поліція САВАК, яка

розпочала масові репресії проти незадоволених. їх жертвами стало

близько 400 тис. чол. '

. •• • , ' і •' і -,• ,•',.",• .. •; , ' Ісламська

революція

У 1978 р. в Ірані склався могутній автишахський рух, очолюваний

шиїтським духівництвом. Йото метою оголошувалась ліквідація

безбожного прозахідного шахського режиму і створення теократичної

держави за канонами ісламу. Керівником руху був аятолла Рухолла

Мусаві Хомейні. Опорою стали дрібнобуржуазні верстви - ремісники і

торгівці. Його підтримали також студенти та інтелігенція, які виступали

під шаріатськими лозунгами проти впливу Заходу зазбереження

самобутності країни.

12 лютого 1979 р. ісламська революція скинулашахський режимі У

країні був проведений референдум з питання «За монархію чи за

ісламську республіку?». На підставі його результатів 1 квітня 1979

р.'була проголошеиа Ісламська Республіка Іран. У груднЬ1979 р.

набрала чинності конституція. Аятолла Хомейні проголошувався

керівником Ірану, що направляє і координує діяльність законодавчих,

виконавчих і судових органів. Вищий офіційний пост після керівника

Ірану - президент. Він обирається строком 'на 4 роки. Законодавча влада

належить парламенту - меджлісу в складі 270 депутатів. Існує спеціаль-

нийорган - Спостережна рада з 12 шиїтських богосжнмв-прав-ників,

половина з яких обирається меджлісом з числа його депутатів, а інша

половина призначається керівником'їрану. Рада здійснює зв'язок Сміж

парламентом 1 керівником Ірану і стежить, щоб закони відаювідали

нормам ісламу і конституції.

Внутрішня політика шиїтського духівництва спрямовувалась на

ісламізацію всіх сторін життя суспільства! економіки, політики,

культури, побуту. Було проведено кілька чисток у державних установах,

страчено понад 700 прибічників шаха з числа

182

військової та цивільної еліти. Жорстокі фізичні покарання за-

стосовувались до порушників норм ісламської моралі. Заборонялись

продаж і вживання алкогольних напоїв і наркотиків, показ західних

фільмів, слухання західної музики, навіть класичної. Жінки повинні

були дотримуватись норм шаріату в, одязі.

Внутрішня ізовнішня політика Ісламської Республіки Ірая

Одразу після перемоги революції релігійно-політичне керівництво

країни оголосило про заходи на користь нижчих верств населення

(«знедолених»). Встановлювався державний контроль над видобутком і

продажем нафти, які раніше знаходились у руках Міжнародного

консорціуму. Проводилась націоналізація газової та енергетичної

галузей, підприємств важкої індустрії, приватних банків і страхових

компаній. Підвищувалась мінімальна зарплата робітникам із 217 до 567

ріалів (з 2,9 до 7,4 дол.) у день. Відбиралися землі у власників,

щоскомпрометували себе співробітництвом з шахським режимом, і

передавались селянам. Усього було перерозподілено 1млн. га землі, з

них 650 тис. га одержали сім'ї активних учасників ісламської революції.

Ісламізація економіки на практиці привела до її дезорганізації. Це

досить швидко зрозуміли ісламські керівники держави. З 1983 р. вони

стали орієнтуватися на приватний капітал, одночасно підтримуючи

державний і змішаний сектор. Багато націоналізованих підприємств

знову було продано приватним власникам.

У зовнішній політиці релігійні лідери Ірану ставили за мету

звільнення країни від усіх форм залежності від імперіалізму і захист

національних інтересів. Ці завдання вирішувались під лозунгом: «Не

Захід, не Схід, а іслам». Головними ворогами були названі наддержави:

«великий сатана» - СІЛА і «малий сатана» - СРСР. Іран вийшов із

військового блоку СЕНТО і вступив у рух неприєднання. Надзвичайно

велика увага приділялась ідеї експорту ісламської революції. Аятолла

Хомейні неодноразово виступав по радіо і телебаченню із закликами до

народів мусульманських країн скинути своїх правителів і встановити ре-

жим, подібний до іранського. У 1987 р. він написав політичний заповіт,

в якому, зокрема, сказано: «У цей період, коли'мусульманський світ

пригноблюється США і СРСР, їх прибічниками, вкрай необхідно їх

викрити, протистояти їм, вселяти відразу до їх мети... Ісламська

революція вкоротила руки експлуататорам, це була воля Аллаха -

звільнити країну від тих, хто намагається тримати її в темноті,

безправності, байдужості молодого покоління Шляхом введення

шкідливої культури і звичок». Прокляття були накладеш на короля

Йорданії Хусейна, короля Марокко Хасана II, президента Єгипту' 'X.

Мубарака, всю королівську

183

династію Саудівської Аравії і короля Фахда особисто. Ворогами

ісламу окремо названі СІЛА, Ізраїль, Ірак. Така політика на практиці

привела до конфронтації з усім світом. Іран опинився в міжнародній

ізоляції і зазнав величезних економічних збитків через втрату

важливих ринків продажу нафти.

У 1980-1988 роках основною подією в житті Ірану стала війна з

Іраком, її причинами були невирішені територіальні проблеми,

ідеологічні і політичні взаємні претензії, які обидві держави намагалися

розв'язати збройним шляхом. Війна не принесла перемоги жодній із

сторін, але буквально розорила Іран і Ірак. За оцінками експертів,

загальна сума матеріальних збитків Ірану становить 300 млрд. дол.,

причому особливо постраждали нафтовидобувні райони. Щорічно на

війну витрачалося 14 млрд. дол., а загальна сума тільки прямих воєнних

витрат перевищила 100 млрд. дол. Надзвичайно .зросла зовнішня

заборгованість і

скоротились валютні резерви.

За час перебування ісламського духівництва при владі економічна

ситуація в країні різко погіршилась, валовий національний продукт

скоротився на 11%. Життєвий рівень населення, за неофіційними

даними, знизився вдвоє (доход на душу населення

становить 1 500 дол.).

Після смерті аятолли Хомейні (1989) релігійно-політичне

керівництво Ірану змушене пристосовувати норми ісламу до сучасного

життя. Ісламський режим почав поступовий відхід від жорстких

ідеологічних догм, виступив за поліпшення відносин з рядом держав, за

відновлення свого становища в міжнародній торгівлі нафтою і у

світовій економіці.

28. ТУРЕЧЧИНА

Туреччина після Другої світової війни

Туреччина не брала участі у Другій світовій війні, але дотри-

мувалась курсу «збройного нейтралітету», кілька разів збиралась

вступити в бойові дії на боці фашистського блоку. Це вимагало

утримання великої армії, значних військових витрат, уведення

додаткових податків з населення.

Після закінчення війни в Туреччині, виникла складна політична

ситуація. Зростало незадоволення» ширився демократичний рух,

висувалися вимоги проведення реформ. У січні 1946 р. стався розкол

у Народно-республіканській партії, створеній М.К. Ататюрком.

Виникла нова Демократична партія на чолі а Адханом Мендересом та

Махмудом Джеляль Баяром. Вона виступала проти жорсткого

контролю держави над економікою, за

184

свободу дій для приватного капіталу, за дотримання прав і свобод,

закріплених у конституції. Національна буржуазія шукала зовнішньої

підтримки та іноземних інвестицій, які надали б нового імпульсу

турецькій економіці. Таку підтримку надали СІЛА.

У березні 1,947 р. президент СІЛА Г. Трумен звернувся з посланням

до конгресу, в якому просив про асигнування спеціальних коштів для

надання допомоги Туреччині. За угодою від 12 липня 1947 р. Туреччина

прийняла військову допомогу СІЛА. У країні розпочалося будівництво

стратегічних доріг, аеродромів, військово-морських баз. США

збільшували обсяги торгівлі з Туреччиною, ввозячи товари широкого

вжитку і вивозячи сировину. В 1948 р. турецький уряд підписав із США

угоду про співробітництво в рамках «плану Маршала». За, 10 років

(1948-1957) Туреччина одержала за цим планом близько 800 млн. дол.

Крім того, за сприяння США в 1950-1954 рр. країна отримала 65 млн.

дол. від Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Іноземні

інвестиції сприяли господарському росту Туреччини, хоча, як і раніше, в

основному фінансувався державний сектор.

Політика урядів А. Мендереса

У 1950 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемогла

опозиційна Демократична партія. Один з її лідерів М.Д. Баяр став

президентом, а інший - А. Мендерес - прем'єр-міністром. В економічній

політиці новий уряд проводив курс підтримки приватного капіталу і

залучення іноземних кредитів та інвестицій. З одного боку, це сприяло

зміцненню позицій національної буржуазії, з іншого - вело до залежності

від США та міжнародних монополій, зростання, зовнішнього боргу. В

1955 р. уряд, не маючи коштів на виплату відсотків за кредити, заставив

майже весь золотий запас. А. Меядерес здійснював відверто

проамерикансь-ку зовнішню гіолітиіку і,сприяв експансії СІЛА як у

своїй країні, так і в регіоні. Туреччійа ртала членом військових блоків

НАТО, СЕАТО, СЕНТО. В 1^5^ р, вона уклала угоду із США про

військове співробітництво, яка|,надала, американській стороні право

мати військові бази на турецькій .території. З 1954 р. важливе місце в

турецькій зовнішній пр^нуипі зайняло кіпрське питання. Туреччина

добивалася кцз^цлу Кіпру між грецькою і турецькою общинами острова.

Вон^^няла антиарабську позицію під час війни АНГЛІЇ, Франції, Ізраїлю

проти Єгипту в 1956 р., збиралася брати участь в антисиріиськихакціях

195;7 р. Така політика не сприяла міжнародному авторитету Туреччини і

захисту її національних інтересів на Близькому і Середньому Сході.

У країні, незважаючи назаборони і репресії, складалася опозиція

політиці Демократичної партії та уряду А. Мендереса.

185

Виникали підпільні організації в середовищі інтелігенції, студентської

молоді, які виступали за демократизацію суспільного життя, можливість

легальної політичної діяльності. Формувався профспілковий рух.

Офіцери турецької армії створили таємну організацію ататюркістів, яка

боролась за повернення до основ політики М. Кемаля. Активізувалось

мусульманське духівництво, яке змогло добитися від уряду деяких

поступок (викладання ісламу в школах, будівництво нових і ремонт

старих мечетей, читання Корану по радіо, відкриття богословського

факультету в Анкарському університеті та ін.). Виникали націоналі-

стичні організації нетурецьких народів - курдів, вірменів, лазів та інших,

що виступали проти політики отуречення. Проти опозиційних діячів та

організацій проводились репресії, показові судові процеси. У 1960 р.

була створена спеціальна парламентська комісія з надзвичайними

повноваженнями для розслідування «підривної діяльності» опозиції.

У країні виникла гостра політична криза. Відбулися масові

студентські демонстрації під лозунгами: «У відставку Мендере-са!»,

«Ми вірні Ататюрку!». Їх підтримали курсанти і викладачі військових

училищ.'

Військові перевороти 60-80-х років XX ст.

27 травня 1960 р. група офіцерів під керівництвом командувача

сухопутними силами генерала Джемаля Гюрселя, спираючись на

армію, здійснила державний переворот. А. Мендерес та інші керівники

Демократичної партії були заарештовані, уряд і парламент розпущені,

діяльність партій заборонена. За вирбком Верховного суду А.

Мендерес і два його міністри були страчені, а президент республіки

засуджений на довічне ув'язнення. Кілька сот діячів скйнуїоґо режиму

теж засуджувались на різні строки позбавлення волі. Влада перейшла

до рук Комітету національноїєдності на чолі з Д. Гюрселем. Комітет

заявив, що у своїй діяльності він буде керуватися національними

інтересами та ідеями М.К. Ататюрка. У 1961 р. були скликані

Установчі збори, які прийняли нову конституцію. Туреччина

проголошувалась національною правовою демократичйіоЮ світською

державою. Розширялись рамки демократичний свобод, визнавалось

право робітників на страйки. Відбулися вибори в парламент. Прези-

дентом став Д. Гюрсель. *

Після зняття заборони на діяльність політичних партій діячі

Демократичної партії, які не зазнали репресій і залишились на свободі,

створили Партію справедливості. У 1965-197Грр. при владі знаходився

її уряд, прем'єр-міністром був лідер партії Сулейман Демірель.'Партія

справедливості сприйняла економічні ідеї своєї попередниці, виступала

за розширення ринкових

Ї86

відносин, надання пільг великому приватному капіталу в промисловості

і сільському господарстві. Керівники Партії справедливості прагйули

реабілітувати Демократичну партію та її політику» застудити тих, хто в

1960 р«-здійснив державний переворот. Ця пропаганда викликала

негативну реакцію в армії та суспільстві;"Восйлювалось незадоволення

нижчих верств населення екдй<йкічнйми труднощами,- безробіттям і

обмеженням прав ісвоводУ -. '

12 б0ревйя)і971 р. в Туреччині відбувся другий державний

переворот,- 8йаЕЄ військове командування пред'явило президенту

мвмОріанДУмТїякому говорилось: «В результаті позицій, поглядів і

діяльйойті парламенту й уряду країна виявилась втягнутою в

анаїийюсбраі'овбивчу війну і соціально-економічні хвилювання».

Меї<6рйіидум вказував на необхідність формування над-партійной®

уреду» йкий «покінчив би а'анархією та'зайнявся б

реформами'н^дусІзАтатюрка і передбаченими конституцією». В ньому

зву*їааі^ її'їййїередження: «У випадку, коли це не буде швидко

здійбвййЙВ, 'турецькі збройні сили сповнені рішучості

виконати'поюлї^їйу иа них місію по захисту Турецької Республіки і

взяти унїйайгівня країною безпосередньо у свої руки». Після

оголдпЙїйййИНіьорО ультиматуму в парламенті С. Демірель і'його уряд

підкурилися військовим і подали у відставку, пам'ятаючи іір& суїїЇЕГ

Зїййлідки перевороту 1960 р. •

Керівники армії прямо не захопили владу, але жоретко диктували

свою велю •в^і'гячййм партіям-і ІїаступнйМ урядам. Протягом 70-х

"'реісіі^іі&іїьна разів формувались коаліційні і над-партійні

урядій.рй'ЙїїЇе'їімбгли стабілізувати ситуацію.'

УскладнилОЙй'іійіЙнйвйще на Кіпрі. 15 липня 1974 р. тут відбувся

заколот; і&рйсйййвгівйй грецькою військовою'хунтою, яка прагнула

ліквідуВДй'їїЙвййдежну Республіку Кіпр і возз'єднати острів із

Ррецівю.'^У^йЙ^Ї^йзидента Макаріосабуло скинуто. У відповідь на

Кіпрі вІЙЙЗі^Ййсь турецькі військові частини, мотивуючи ией крок

^ебвЙЗ|і(Йй;*Аї-захистити інтереси -турецької общини. Почалися

вбяЙЙіїдіУмі^ж'І^еціієюї Туреччиною; 20 липня 1974 р. Рада

Везшй^ООЙ? вийняла резооіюцію з 'вимогою до воюючих сторін

прйЙіЙнЙЙІЙІЙрерйенцію і вивести з Кіпру свої війська; Ця

вимога'не'буїжівййеіі'ана повйістю. ВійЙа Припинилася. Кіпр

поділен^^ва<<1^й^&ку'ітуреїїій1у;воййаокупації. Конфлікт набув

затяййЙгіНаДрЮПЙру і покйащо- не .вирішений.

З другої половини 70-х років у Туреччині почався черговий період

наростання еноїК^^М-уку№<їЯІХ&-•ії3^ і3асдій.і у промисловості і

сільському господаіібістві, зростання безробіття, різке по-ґірїпеаня

валютно-фіаанббйт^стЙОвийїа^'Пргівід^ в економіці залишався

державний сект^^які^ ^.неефективним і лягав йа бюджет важким

тягарем.'На^ЙоО р. Йбвнішня' заборгованість Туреччини досягла 20

млрД.'Дол. Різко загострились соїцальні

187

протиріччя. У країні налічувалось 2,7 млн. безробітних. АКТЗДІЙ

зувались екстремістські угруповання неофашистського і ліваздн кого

напрямку. По країні прокотилась хвиля терору, пограбуваїді банків,

захоплень заручників, політичних убивств. Уряд прийвцді| нову

концепцію розвитку, але вже не зміг її здійснити. ,гй|

12 вересня 1980 р. вище військове керівництво здійснилі черговий

державний переворот. Його організував начальника нерального штабу

турецької армії Кенан Еврен. Була створе» Рада національної безпеки,

яка взяла владу у свої руки. Військ адміністрація заборонила діяльність

політичних партій і здійс ла перебудову політичної системи в напрямку

централізації,! контролем військових була розроблена і прийнята 7

листоп 1982 р. нова конституція. Законодавча влада належить па;

менту - Великим Національним зборам Туреччини, що сюк ються з 400

депутатів. Виконавчу владу здійснюють презнде уряд. Повноваження

президента значно розширені. Він мс розпустити парламент і

призначити нові вибори, провести ре рендум, накласти вето на

прийнятий законопроект. Від особі тих якостей президента багато в

чому залежить внутріши зовнішня політика держави. Важлива роль

відводиться Р-« національної безпеки в складі президента, прем'єр-

міністра, е чальника генерального штабу турецької армії, міністрів

обор< і внутрішніх справ, командувачів видами збройних сил. Грома ка

діяльність дозволяється на певних умовах. Ряд статей ! ституції

передбачає державний контроль за фінансовими дж лами партій,

забороняє їм діяти спільно з профспілками. У 1983 р. Рада національної

безпеки затвердила закон ;

партії, який суворо регламентував їх діяльність. Були забої нені всі

релігійні і буржуазні партії» що діяли до військове перевороту. У

створенні нових партій не дозволялось брати у

великій групі (понад

700 чоловік) діячів розпущених парт деяким з них також заборонялось

протягом 5-10 років за тися політичною; діяльністю. За всіх цих

обмежень за коро час виникло .півтора десятки партій. До

парламентських виї 1983 р. були допущені лише три: Партія вітчизни.

Народна пі Партія національної демократії. Перемогла Партія вітчизна,

завоювала більшість місць у парламенті - 211 із 400. Лідер ПА Тургут

Озал сформував уряд. Армія, добившись нормалі» обстановки,

передала владу в руки цивільних.

Проведення ринкових реформ. Модернізація суспіл

Уряд Т. Озала розпочав проведення в життя нової і економічного

розвитку, яка була вперше розроблена в 1980 ] потім доповнена в

1983-1984 рр. Вона передбачала технін модернізацію, перехід до

відкритої ринкової економ.?

188

підвищення конкурентоспроможності національної продукції. Перевага

надавалась приватному сектору. Одночасно залучались іноземні

інвестиції, знімались обмеження на переведення прибутків за кордон.

Заохочувалась діяльність змішаних фірм» що працювали на основі

сучасної техніки і технології. Пільгами скористалася велика і середня

національна буржуазія. Дрібні виробники встановили ділові контакти з

великими підприємствами, одержуючи від них замовлення на сировину і

напівфабрикати. В дрібному бізнесі а часом сформувався особливий сек-

тор, де вироблялися дешеві низькоякісні товари для пострадянського

ринку,

Від початку економічних реформ Туреччина досягла відчутних

успіхів. Розвиваються традиційні галузі промисловості -текстильна,

шкіряна, харчова. Налагоджено виробництво електротехніки,

транспортних засобів, електроніки. За допомогою фірм країн - членів

НАТО здійснюється виробництво військової техніки - винищувачів,

танків, ракет. Військово-промисловий комплекс швидко зміцнює свої

позиції в наукоемному виробництві. Туреччина успішно завойовує

ривки країн Близького і Середнього Сходу, прагне стати повноправним

членом ЄЕС.

Країна змогла за короткий відрізок часу здійснити технологічну

революцію в сільському господарстві. Наполовину збільшилась площа

зрошувальних земель, урожайність зросла на 30-50%. Туреччина

повністю вирішила свої продовольчі проблеми, а частину

сільськогосподарської продукції направила на експорт.

В економіку були успішно інвестовані й кошти з нетрадиційних

джерел фінансів. Багато турецьких робітників працює за кордоном, їх

грошові перекази сім'ям у твердій валюті у 80-х роках досягали 2-3

млрд. дол. на рік. Держава допомогла приватному бізнесу створити

необхідну інфраструктуру для обслуговування іноземних туристів.

Доходи від туризму становлять близько 4 млрд. дол. на рік. Уряд зміг

залучити додаткові кошти на перебудову господарства. В 90-ті роки

темпи розвитку Туреччини уповільнились, зараз її економіка

пристосовується до нових умов.

У суспільній сфері сучасна Туреччина має більшість атрибутів

західної демократії. Обирається парламент, існує багато-партійна

система, конфедерація профспілок, дозволені страйки, демонстрації.

Знято ряд заборон закону 1983 р. на політичну діяльність. Дуже

популярним став вислів «Ми прийшли зі Сходу, але йдемо на Захід». В

той же час деякі статті конституції передбачають обмеження

демократичних'прав. Різко посилили свою діяльність ісламські

фундаменталісти, які борються за заміну світської республіки на

ШаріатСьку державу. Вони створили Партію благоденства на чолі з

Йеджметтіном Ербаканом, яка

189

Сергійчук І. Новітня історія країн Азії та Африки (1918 - кінець XX ст.)

Подождите немного. Документ загружается.